Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Державна політика стимулювання зайнятості

Державна політика стимулювання зайнятості

досить прогресивними та стимулюючими ефективно вирішувати питання потреби в кваліфікованих кадрах. 1

Пріоритети державної політики націлені на розв’язання регіональних та галузевих проблем зайнятості населення на депресивних територіях, у малих монофункціональних містах, вугільних регіонах та у сільській місцевості, а також розв’язанню проблем, пов’язаних із соціальним захистом вивільнюваних працівників Чорнобильської АЕС у зв’язку з її закриттям, соціальною та професійною адаптацією військовослужбовців, звільнених внаслідок реформування збройних сил.

Розв’язання проблем зайнятості населення на депресивних територіях та у малих монофункціональних містах здійснюється у рамках Закону України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст", шляхом:

- визначення пріоритетів економіки малих міст для реалізації інвестиційних проектів і програм, які фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів та надання державної підтримки районам, в яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом запровадження особливих режимів приватизації, інвестування, оподаткування та кредитування, а також розроблення і впровадження механізму залучення коштів іноземних кредитних ліній та міжнародної технічної допомоги;

- запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця, в тому числі надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні ні рівних конкурувати на ринку праці;

- розвитку інфраструктури і створення сприятливих умов для розвитку підприємництва;

- розробки та провадження механізму економічного стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць. 1

Державна служба зайнятості також надає певні послуги щодо територіальної мобільності робочої сили: це сприяння легальній трудовій міграції громадян України, і сприяння переселенню людей з друдонадлишкових районів до регіонів, які потребують додаткової робочої сили (сезонні роботи, заохочення переселення громадян в сільську місцевість), а також сприяння переселенню громадян із зони радіоактивного забруднення.

Стаття 15 Закону України "Про зайнятість населення" передбачає заходи щодо сприяння переселенню громадян України і членів їх сімей з трудонадлишкових районів у райони, де спостерігається нестача трудових ресурсів. При цьому передбачається виділення ДСЗ відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. На даний час таке переселення визначено тільки у сільську місцевість. Працівникам, які прибули в сільську місцевість у порядку переселення, ДСЗ виплачує добові за час перебування в дорозі.

Державою практикується таке працевлаштування, як сезонні роботи. Сезонними роботами вважаються роботи, які через природні та кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонними вважаються деякі види робіт в лісовій та торф’яній промисловості, робота в овочівництві, садівництві, виноградарстві та вирощуванні інших сільськогосподарських рослин, робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях та ін. 1

За інформацією Міністерства праці та соціальної політики України на період до 2008 року очікується розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць на рівні 500-650 тис. осіб протягом року. Головним джерелом інвестицій для створення робочих місць залишатимуться власні кошти підприємств.

Державна політика щодо розширення сфери прикладання праці за рахунок збереження та створення нових робочих місць реалізовується шляхом:

- подальшої реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах забезпечення модернізації застарілих і створення нових високопродуктивних робочих місць;

- запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця;

- підтримки самостійно зайнятого населення, малого та середнього підприємництва;

- економічного заохочення підприємців до створення нових робочих місць для безробітних і підтримки підприємницької ініціативи безробітних;

- розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом, на допоміжних роботах, у приватній сфері послуг тощо;

- розвитку сезонних та громадських робіт.

Державна політика щодо створення нових робочих місць реалізується через організацію громадських робіт. Цей захід, в першу чергу покликаний допомогти незайнятим громадянам зберегти відчуття приналежності до робочої сили. На додачу до грошової винагороди, громадські роботи допомагають безробітним зберегти та розвинути свої навики та звичку працювати, тобто, вони запобігають зниженню рівня людського капіталу та запобігають кризі соціальної непотрібності, пов’язаної з безробіттям. Крім того участь, у громадських роботах може збільшити ймовірність працевлаштування у тій самій галузі чи десь інде.

Відповідно до Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578 оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю ДСЗ для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами – на інших підприємствах. Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному розвитку регіонів.

Фактом який стимулює громадян до зайнятості у громадських роботах є те, що крім заробітної плати, яка виплачується за рахунок коштів місцевих бюджетів та працедавців за фактично виконану роботу і яка не може бути меншою від мінімальної заробітної платні, безробітними громадянами в період участі в оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю. 1

Адміністративні дані державної служби зайнятості надають інформацію про кількість осіб, залучених до громадських робіт. (табл.2) 2

Таблиця 2.

Кількість незайнятих осіб, які перебували на обліку у державній службі зайнятості та брали участь у оплачуваних громадських роботах у період з 2001 по 2005рр.


2001 2002 2003 2004 2005

Всього тис. осіб у% до загальної кількості незайнятих на обліку Всього тис. осіб у% до загальної кількості незайнятих на обліку Всього тис. осіб у% до загальної кількості незайнятих на обліку Всього тис. осіб у% до загальної кількості незайнятих на обліку Всього тис. осіб У% до 2004 У% до 2001 у% до загальної кількості незайнятих на обліку
Всього по Україні 302,0 10,9 345,2 12,3 378,6 13,4 414,2 14,3 419,2 101,2 138,8 14,5

До заходів щодо створення нових робочих місць відносять також послуги ДСЗ націлені на допомогу у здійснені незайнятим громадянином підприємницької діяльності. В Україні було два види такої допомоги: одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", введений в дію з 1 січня 2001р. та надання безробітним безпроцентної позики для зайняття підприємницькою діяльністю, відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Громадяни, яким виплачує ДСЗ допомогу по безробіттю та які виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю, мають право на отримання всієї суми допомоги по безробіттю (або не отриманого залишку цієї допомоги) за весь визначений законом період її виплати одноразово. Для отримання одноразової виплати допомоги по безробіттю безробітний подає до місцевого центру зайнятості заяву про таку виплату та бізнес-план.

Для допомоги у здійсненні підприємницької діяльності ДСЗ може також надати безробітному безпроцентну позику. Така позика надається лише у разі позитивного висновку про здатність безробітного до підприємницької діяльності та відповідну професійну підготовку. Ця позика може бути використана на придбання обладнання, інструменту, сировини і матеріалів, оренду приміщення, організацію робочих місць та інші витрати, пов’язані з підприємницькою діяльністю. Позика надається на строк, не більше ніж два роки.

Громадянин, який отримав одноразову виплату допомоги по безробіттю або безпроцентну позику, не має права на отримання допомоги по безробіттю за період, коли така допомога (позика була виплачена. Таким чином, у разі невдачі на ниві підприємництва, що є вкрай можливо за теперішнього стану економіки, такий безробітний залишиться без засобів до існування. 1

Державою також проводиться політика щодо забезпечення зайнятості інвалідів. З цією метою відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ і організацій не залежно від форми власності і господарювання встановлюється квота робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Ця квота дорівнює 4% загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця. Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено квотою сплачують штрафні санкції у розмірі середньомісячної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. 2

Заходи щодо сприяння зайнятості сільського населення здійснюються у процесі реформування аграрного сектора економіки і спрямовані, зокрема, на розширення можливостей для створення у сільській місцевості додаткових робочих місць, сприяння самостійній зайнятості сільського населення, залучення безробітних до підприємницької діяльності. Створення нових робочих місць для незайнятого сільського населення здійснюється відповідно до законодавства України.

Підтримка сільськогосподарського товаровиробника здійснюється шляхом:

- проведення ефективної цінової політики з метою створення умов для ведення рентабельного сільськогосподарського виробництва і на цій основі розширення сфери прикладання праці;

- середньо - та довгострокового кредитування сільськогосподарського виробництва на пільгових умовах, враховуючи сезонний характер сільського господарства, що дозволить наростити обсяги виробництва та збільшити чисельність працюючих;

- підтримки створення сільськогосподарських підприємств, заснованих на приватній власності, а також власних сільських господарств, пов’язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції;

- підтримки розвитку малого підприємництва, а також власних сільських господарств у сфері збуту продукції.

До основних умов підприємництва і конкуренції в аграрному секторі відносять власність на засоби виробництва і продукт діяльності, що передбачає створення паритетних умов для всіх видів аграрних формувань, корпоративних та партнерських товариств, виробничих і обслуговуючих кооперативів, акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, фермерських господарств та ін.

За короткий період діяльності нових організаційних структур на селі кардинально поліпшити економічну ситуацію і забезпечити ефективне матеріальне стимулювання працівників в агропромисловому секторі важко. Окрім того, із поглибленням реформ на селі збільшується і низка проблем, вирішення яких потребує нових нетрадиційних, підприємницьких підходів. Останнє, зокрема, стосується системи трудових відносин. 1

Однією з активних форм сприяння зайнятості сільського населення є проведення ярмарків вакансій сільськогосподарських підприємств та послуг служби зайнятості, де підприємства можуть представити свою потребу в робочій силі, безробітні – ознайомитися з пропозицією робочих місць, отримати профорієнтаційні консультації, знайти місце роботи або навчання. Такі ярмарки організовуються районним центром зайнятості за підтримки райдержадміністрації, районної ради та інших органів самоврядування. На них запрошуються роботодавці, аграрні навчальні заклади та пошукачі робочих місць кількох районів. Як свідчить досвід, проведення ярмарків вакансій є досить ефективною формою сприяння зайнятості населення. 2

Одним з чинників який повинен стимулювати населення до зайнятості це –заробітна плата. В Україні доходи більшості працівників майже не залежать від кількісних та якісних показників їхньої праці, на першому плані стоїть місце роботи. Як економічна категорія заробітна плата не повною мірою виконує свої функції – відтворення робочої сили і стимулювання праці. Вона фактично перетворилася в один з варіантів соціальної допомоги, який мало залежить від результатів праці.

У період формування економічної системи держави, основу якої становлять ринкові відносини, одним з головних інструментів державного регулювання заробітної плати в Україні є законодавче встановлення її мінімального рівня. Так, Кодексом законів про працю України (ст.95) визначено, що мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Основна мета законодавчого встановлення мінімальної заробітної плати – боротьба з бідністю, причому, на думку окремих учених, уведення й підвищення рівня мінімальної заробітної плати є більш продуктивним методом боротьби з бідністю, аніж різнопланові форми соціального забезпечення. 1

Економічна суть мінімальної заробітної плати вимагає насамперед забезпечення мінімального достатнього рівня відтворення економічно активного населення країни, який підтримує безперервність виробництва і, відповідно, функціонування ринку праці. 2

Критеріями визначення мінімальної заробітної плати, відповідно до міжнародних трудових норм, є: потреби працівника та його сім’ї з урахуванням загального рівня заробітної плати в країні, соціальних виплат, рівня життя різних соціальних груп; чинники економічного характеру – вимоги економічного розвитку, рівень продуктивності праці, забезпечення і підтримка високого рівня зайнятості тощо. 3

На сьогоднішній день в Україні діє Указ Президента України "Про Стратегію подолання бідності" прийнятий 15 серпня 2001р. Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом:

- створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян;

- підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту.

Що ж до фактичних цілей політики, спрямованої на зменшення бідності, то зайнятість і подолання безробіття – основна мета будь-якої політики, спрямованої проти бідності. Ще одним, але не менш важливим фактором, є тривалість бідності. Бідність легше переносити, та її соціальна вартість мінімізується, якщо бідність має тенденцію бути нетривалим явищем, якщо вона не відновлюється через покоління, і люди відчувають, що вони реально можуть стати на ноги та подолати її.

Україні необхідно зосередити увагу на трьох основних завданнях політики, спрямованої проти бідності: збільшення зайнятості, зменшення абсолютної бідності й попередження довготривалої бідності, поліпшення соціальної мобільності.

Після розгляду передумов для зменшення рівня бідності й визначення цілей слід визначитися зі способами досягнення цих цілей.

Заохочення зайнятості в офіційній економіці – це основа будь-якої стратегії, спрямованої проти бідності у країнах із середнім рівнем доходів, таких як Україна. Ця стратегія повинна сконцентруватися і на переміщенні робочих місць із тіньової економіки до офіційної, і на створенні нових робочих місць у легальній економіці. Важливо наголосити, що будь-який репресивний елемент (наприклад, поліція, податкові органи тощо) мають відігравати другорядну роль у цій стратегії. Основне завдання стратегії – зробити створення робочих місць в офіційній економіці привабливішим. Цієї мети можна досягти, використовуючи комбінації таких елементів:

– Зміни в податковій системі;

– Стимули для праці в офіційній економіці.;

– Доступ до кредитів для підприємницької діяльності та населення.

У цілому, державна політика у сфері зайнятості реалізується шляхом забезпечення ефективної дії ряду законодавчих і підзаконних актів, до них відносяться: закони України "Про зайнятість населення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про оплату праці", "Про прожитковий мінімум", "Про колективні договори і угоди", "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", "Про оренду землі", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", „Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст", "Про загальнообовґязкове державне пенсійне страхування", "Про особисте селянське господарство", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" інші.

ІІІ Розділ. Аналіз ефективності політики зайнятості в Україні


Розглянувши державну політику у сфері зайнятості, проведемо її аналіз за період 2001-2005 рр. Так, за даними Міністерства праці та соціальної політики, завдяки позитивним зрушенням в економіці країни та вжитим заходам щодо стимулювання зайнятості населення намітилась позитивна тенденція до поліпшення ситуації на ринку праці:

- збільшено обсяги та рівні зайнятості серед економічно активного населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;

- зменшено обсяги та знижено рівні безробіття населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;

- уповільнено темпи та зменшено обсяги вивільнення працівників з підприємств, установ і організацій;

- істотно зменшено чисельність працівників, які знаходились в адміністративних відпустках або працювали на умовах неповного робочого часу (дня або тижня);

- збільшено обсяги надання соціальних послуг незайнятому населенню, зареєстрованому в державній службі зайнятості, зокрема обсяги працевлаштування безробітних.

У 2005 році середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15-70 років становила 22,3 млн. осіб, з яких 20,7 млн. осіб, або 92,8% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,6 млн. осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Чисельність економічно активного населення працездатного віку становила відповідно 20,5 млн. осіб, або 91,9% від зазначеної категорії населення віком 15-70 років (див. табл.3).

Скорочується чисельність зайнятих на підприємствах державної та колективної форми власності. В середньому за 2004 рік на підприємствах державної форми власності працювало 39,4 відсотка населення, зайнятого економічною діяльністю, на підприємствах колективної форми власності 31,4 відсотка, на підприємствах приватної форми власності 29,1 відсотка зайнятих.

Таблиця 3.

Основні показники економічної активності у 2000-2005рр.


Одиниця виміру 2000р. 2004р. 2005р.

Економічно активне населення

у віці 15-70 років

працездатного віку

тис. осіб

22830,8

21150,7


22202,4

20582,5


22280,8

20481,7

Рівень економічної активності населення

у віці 15-70 років

працездатного віку

у% до населення відповідної вікової групи

63,2

73,7


62,0

71,1


62,2

70,9

Зайняте населення

у віці 15-70 років

працездатного віку

тис. осіб

20175,0

18520,7


20295,7

18694,3


20680,0

18886,5

Рівень зайнятості населення

у віці 15-70 років

працездатного віку

у% до населення відповідної вікової групи

55,8

64,5


56,7

64,6


57,7

65,4

Безробітне населення

(за методологією МОП)

у віці 15-70 років

працездатного віку

тис. осіб

2655,8

2630,0


1906,7

1888,2


1600,8

1595,2

Рівень безробіття населення

(за методологією МОП)

у віці 15-70 років

працездатного віку

у% до економічно активного населення відповідної вікової групи

11,6

12,4


8,6

9,2


7,2

7,8


В сільській місцевості внаслідок проведення аграрної реформи перерозподіл зайнятого населення між підприємствами різних форм власності проходив інтенсивніше: частка працюючих на державних підприємствах склала 28,7 відсотка зайнятого населення, а на підприємствах приватної власності 37,7 відсотків зайнятих.

Зменшується чисельність працюючих за наймом, зростає сегмент роботодавців, самозайнятих та безкоштовно працюючих членів сім’ї. В середньому за 2004 рік за наймом працювало 87,6 відсотка населення у віці 15-70 років, зайнятих економічною діяльністю, проти 89,3 відсотків у відповідному періоді 2002 року. У 2005 році досягнуто ще кращих результатів (див. табл. 4).

Здійснюється подальший перерозподіл зайнятих між сферами економічної діяльності на користь сфер надання фінансових, транспортних та торговельно-посередницьких послуг. (див. таблицю 5) 1

Таблиця 4.

Зайняте населення за статусами зайнятості, статтю та місцем проживання у 2005 році.


Все населення віком 15-70 років у тому числі


жінки чоловіки Міське населення Сільське населення
Всього, тис. осіб 20 680,0 10 075,5 10 604,5 14 093,9 6 586,1
у тому числі за статусами зайнятості, у відсотках до підсумку:




працюючі за наймом 81,8 80,6 82,9 93,6 56,5
роботодавці 0,9 0,7 1,2 1,2 0,4
само зайняті 16,8 18,2 15,4 5,0 42,0
безкоштовно працюючі члени сім’ї 0,5 0,5 0,5 0,2 1,1

Таблиця 5.

Кількість зайнятого населення за видами економічної діяльності


2004 2005

Всього, тис. осіб У тому числі

Всього,

тис.

осіб

У тому числі


Наймані працівники підприємств, установ, організацій У% до підсумку
Наймані працівники підприємств, установ, організацій У% до підсумку
Всього зайнято 20 295,7 14 041,2 100,0 20 680,0 14 005,3 100,0
Сільське господарство, мисливство, лісове та рибне господарство 3 998,3 1 637,5 11,7 4 005,5 1 437,3 10,3
Промисловість 4 077,1 3 897,2 27,7 4 072,4 3 878,0 27,7
Будівництва 907,5 676,8 4,8 941,5 677,6 4,8
Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту, готелі та ресторани 3 971,2 1 161,3 8,3 4 175,2 1 234,2 8,8
Транспортний зв’язок 1 374,9 1 083,0 7,7 1 400,5 1 090,2 7,8
Фінансова діяльність 216,1 214,0 1,5 247,9 245,6 1,8

Продовження таблиці.

Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам 919,9 858,8 6,1 966,6 884,1 6,3
Державне управління 1 050,2 1 050,2 7,5 1 028,9 1 028,9 7,3
Освіта 1 648,7 1 643,7 11,7 1 668,2 1 662,0 11,9
Охорона здоров’я та соціальна допомога 1 348,9 1333,2 9,5 1 356,6 1 338,3 9,6
Колективні, громадські та особисті послуги 782,9 485,5 3,5 816,7 529,1 3,7

З наведених даних видно, що протягом останніх років в усіх сферах економічної діяльності досягнуто певних позитивних зрушень у нормалізації процесів руху робочої сили й робочих місць у напрямі їх узгодження між собою за рахунок розширення сфери зайнятості в недержавному секторі економіки, зростання мобільності робочої сили та її професійно-кваліфікаційної адаптації. У програмних документах із соціально-економічного розвитку визначено пріоритетні сфери створення нових продуктивних робочих місць – це малий бізнес і середній бізнес, наукомісткі галузі промисловості, споживчий сектор економіки, відповідно до яких і має відбуватися введення нових продуктивних робочих місць. 1

Зросла кількість суб’єктів малого підприємництва та чисельність працівників, зайнятих у цій сфері. У 2005 році функціонувало майже 2 млн. суб’єктів малого підприємництва (з чисельністю працюючих 5,1 млн. осіб) в тому числі 275 тис. малих підприємств, проти 218 тис. малих підприємств у 2001 році.

Більше ніж 2/3 нових робочих місць були створені фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності. У 2005 році відбулося розширення сфери прикладання праці за рахунок створення нових робочих місць більше ніж для 630 тис. осіб.

Попри державну політику стимулювання підприємницької діяльності, поки не можна сказати, що підприємництво в Україні набуло належного розвитку. Цей сектор економіки ще не виконує багатьох функцій, які на нього покладає суспільство, і перш за все – підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць у більшості видів економічної діяльності.

Важливим є те, що в розвитку малого підприємництва поступово формується середній клас суспільства (переважно молоді). Але цей процес відбувається повільно і тому показники розвитку українського малого бізнесу у зіставленні з провідними державами світу за минулі роки виявляються досить скромними.

В Україні під час переходу до ринкових умов, змін форм власності дрібний бізнес розвивався за власною ініціативою та за рахунок власних ресурсів. Все це негативно позначилося як на розвитку підприємництва, так і на психології самих підприємців.

Мотивацію приватного підприємця націлено перш за все, на отримання прибутку. Керуючись цією головною метою, підприємці забувають про те, що крім отримання прибутку вони мають вирішувати і соціальні завдання – створювати нові робочі місця, забезпечуючи роботою незайнятих (перш за все молодь) тощо.

Основною причиною незайнятості серед молоді є складнощі у пошуку роботи після закінчення навчальних закладів. Як свідчить практика, роботодавці з великим небажанням та у дуже обмежених обсягах приймають на роботу недосвідчену молодь.

З метою вдосконалення державної соціальної політики щодо підвищення зайнятості молоді, зацікавленості роботодавців малих підприємств у наданні перших робочих місць доцільно активізувати розробку та запровадження на практиці механізму стимулювання зацікавленості роботодавців у працевлаштуванні випускників шкіл, ПТУ, ВНЗів з використанням податкових та інших пільг. 1

Не менш важливим є розроблення й формування національної політики на державному рівні. Більшість закордонних країн формують цю політику, орієнтуючись на "Міжнародну програму дій щодо молоді до 2000 року й далі", що дозволяє максимально вирішувати певне коло проблем.

У цей час в Україна реалізується загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004-2008рр., спрямована на створення сприятливих політичних, соціальних, економічних, законодавчих, фінансових та організаційних передумов для життєвого самовизначення й самореалізації молоді, розв’язання її нагальних проблем. 2

Скоротилися обсяги часткового безробіття. Чисельність працівників, які перебували у відпустках з ініціативи адміністрації, зменшилась у 2001-2005 роках у 5,8 рази, а чисельність працівників, які працювали на умовах неповного робочого часу - на 27 відсотків. Означені категорії працівників становили у 2005 році 14,5 відсотка від середньооблікової чисельності штатних працівників проти 29,4 відсотка в 2001 році.

Актуалізовано роль оплати праці у стимулюванні зайнятості населення. Середньомісячна заробітна плата у 2004 році у 2 рази перевищила рівень заробітної плати у 2001 році і склала 562,3 грн. Спостерігається тенденція скорочення чисельності низькооплачуваних працівників. Незадовільними лишаються міжгалузеві співвідношення у рівнях оплати праці, які визначаються належністю до певної сфери економічної діяльності та організаційно-правової форми суб’єктів господарювання.

Постійно розширюється сфера прикладання праці за рахунок створення нових робочих місць. Чисельність працівників, зайнятих на новостворених місцях становила у 2002 році 390 тис. осіб, у 2003 році 622 тис. осіб, у 2004 році 651 тис. осіб.

На сьогоднішній день недоліком є те, що стимулювання попиту на робочу силу обмежується переважно сферою, яка торкається інтересів соціально вразливих верств населення, - це надання дотацій роботодавцям для створення додаткових робочих місць та виплата одноразової допомоги з безробіття для організації підприємницької діяльності, що цілком виправдано, ураховуючи обмеженість ресурсів на ці цілі. Протягом 2005р. на робочі місця, створенні за рахунок дотацій роботодавцям, було влаштовано 27,7 тис. осіб у промисловості, торгівлі та громадському харчуванні, комунальному господарстві, у сфері послуг, що в двічі більше ніж у 2001 році. Особлива увага приділяється створенню робочих місць для населення, яке потребує додаткових соціальних гарантій (у 2005р. було заброньовано 106,6 тис. робочих місць для цієї категорії населення); значно підвищився рівень працевлаштування інвалідів, які перебували на обліку в державній службі зайнятості (цей показник майже у двічі вищий, ніж серед працездатних громадян). 1

Набула поширення така форма зайнятості, як зовнішня трудова міграція. За експертними оцінками за кордоном працює до 3-4 млн. громадян України, з яких лише 1-2 відсотки легально працевлаштовуються за межами країни за допомогою господарських структур, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Соціальний захист трудових мігрантів-громадян України забезпечується міждержавними та міжурядовими угодами про працевлаштування та соціальний захист трудових мігрантів, а також шляхом приєднання України до міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів.

Чисельність безробітного населення, визначеного за методологією МОП, зменшилася у 2001-2005 роках на 650 тис. осіб. У 2005 році відбулося скорочення чисельності безробітних у віці 15-70 років до 1,95 млн. осіб, зокрема, у містах до 1,43 млн. осіб. В той же час, в сільській місцевості чисельність безробітних у віці 15-70 років продовжує зростати: в середньому за 2004 рік її обсяги склали 450 тис. осіб у 2005 році відбулося зростання до 520 тис. осіб.

Рівень безробіття населення у віці 15-70 років має позитивну тенденцію до зниження і складає в середньому за 2004 рік 9,1 відсотки. Порівняно з 2001 роком рівень безробіття населення у віці 15-70 років скоротився на 2,6 відсоткових пункти. Подальше його зниження відбулося до рівня до 8,6 відсотки в середньому за 2005 рік.

Потреба підприємств у працівниках для заміщення вільних робочих місць, заявлена в державну службу зайнятості, збільшилася за 2002 - 2004 роки більш ніж на 40 відсотків. Навантаження на одне робоче місце зменшилося із 11 осіб на кінець 2001 року до 5 осіб на кінець 2005 року.

За 2005 р. послугами державної служби зайнятості скористалися 2,9 млн. незайнятих трудовою діяльністю громадян, серед яких кожний одинадцятий (9,2%) мав повну вищу освіту, кожний шостий (18,1%) – базову вищу, кожний третій – професійно-технічну (30,2%) або повну загальну середню освіту (36,8%), решта осіб – початкову та базову загальну середню освіту (5,7%).

За допомогою у пошуках роботи до державної служби зайнятості впродовж 2005р. звернулося 1888,8 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що 0,4% менше ніж у 2004 р.

На обліку в державній службі зайнятості на 1 січня 2006р. перебувало 903,5тис. незайнятих громадян, з них кожен другий проживав у сільській місцевості. 1

Дані таблиці 6 свідчать, що щорічно до професійного навчання залучається все більше зареєстрованих безробітних. Переважна більшість безробітних після закінчення професійного навчання у 2005р. працевлаштувалася. З числа осіб, що закінчили навчання, понад дві третини отримали роботу за направленням державної служби зайнятості. 2

Таблиця 6.

Працевлаштування осіб, які закінчили професійне навчання у 2001-2005рр.


2001 2002 2003 2004 2005 у% 2005 до 2004 у% 2005 до 2001
Направлено на професійне навчання, тис. осіб 102,6 119,8 134,6 145,2 159,4 109,8 155,4
Проходили професійне навчання, всього – тис. осіб 147,2 163,4 175,5 184,4 193,3 104,8 131,3
у% до загальної кількості осіб, які перебували на обліку державної служби зайнятості 5,3 5,8 6,2 6,4 6,7 х х
Закінчили професійне навчання, всього, тис. осіб 100,0 118,8 132,4 145,9 155,4 106,5 155,4
З них працевлаштовані, всього, тис. осіб 56,2 68,4 78,0 97,7 125,2 128,1 222,8
у% до загальної кількості осіб, які закінчили професійне навчання 56,2 57,6 58,9 67,0 80,5 х х
У тому числі:






За направленням служби зайнятості, тис. осіб 44,9 58,1 69,4 91,3 119,7 131,1 266,6
у% до загальної кількості осіб, які закінчили професійне навчання 44,9 48,9 52,4 62,6 77,0 х х
Самостійно, тис. осіб 11,3 10,3 8,6 6,4 5,5 85,9 48,6
у% до загальної кількості осіб, які закінчили професійне навчання 11,3 8,7 6,5 4,4 3,5 х х

Завдяки проведенню активної політики у сфері зайнятості ситуація на зареєстрованому ринку праці помітно покращилася, про що свідчать дані наведенні у таблиці 7. 1

Таблиця 7.

Стан зареєстрованого ринку праці 2001-2005рр.


2001 2002 2003 2004 2005
Кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами ДСЗ, в цілому за рік, всього тис. осіб 2760,2 2799,2 2835,2 2900,6 2887,7
з них:




працевлаштовано, тис. осіб 772,7 831,8 877,3 984,2 1049,8
у% до тих, які перебували на обліку 28,0 29,7 30,9 33,9 36,4
взяли участь у громадських роботах, тис. осіб 302,0 345,2 378,6 414,2 419,2
проходили професійне навчання, тис. осіб 147,2 163,4 175,5 184,4 193,3
перебували на обліку, на кінець року тис. осіб 1028,8 1055,2 1003,7 998,9 903,5
з них мали статус безробітних, тис. осіб 1008,1 1034,2 988,9 981,8 881,5
рівень зареєстрованого безробіття, на кінець року, у% до населення працездатного віку 3,6 3,7 3,5 3,5 3,1
середня тривалість зареєстрованого безробіття, місяців 9 8 7 7 6
потреба в робочій силі, на кінець року, тис. осіб 96,9 123,9 138,8 166,5 186,6
навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду, на кінець року, осіб 11 9 7 6 5
середній розмір допомоги по безробіттю, в грудні, гривень 85,23 105,98 118,32 146,37 192,89
у% до:




мінімальної заробітної плати 72,2 64,2 57,7 61,8 58,1
прожиткового мінімуму для працездатних осіб 25,7 29,0 32,4 37,8 42,6

Позитивною тенденцією на ринку праці є поступове скорочення кількості зневірених у пошуках роботи з 5,4 відсотка економічно неактивного населення в середньому за 2002 рік до 4,7 відсотків у відповідному періоді 2004 року та зменшення терміну середньої тривалості пошуку роботи з 10 місяців у 2002 році до 9 місяців у 2004 році – 7 місяців 2005 році.

ІV Розділ. Аналіз міжнародного та світового досвіду регулювання зайнятості


Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга - про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920 - 1930-х років, поширення новаторських ідей Дж.М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів).

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг по звільненню від виплат

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: