Інтеграційні процеси країн Західної Європи: стан розвитку і проблеми
У 1986-1992 роках відбувається активізація євроінтеграційних процесів. Після підписання Єдиного європейського акту (ЄЄА) Співтовариство вступило в якісно новий етап розвитку, пов’язаний із завершенням формування єдиного внутрішнього ринку. ЄЄА надав імпульс інституціональному реформуванню Співтовариства в напрямку розширення повноважень комунітарних інститутів і генералізації принципу мажоритарного голосування, поширив інтеграційні процеси на нові сфери, зокрема, охорону довкілля, а також включив механізм Європейського політичного співробітництва у правову систему Співтовариства, що підвищило його роль як самостійного суб’єкта міжнародної політики.
Формально початок новому етапові розвитку інтеграції було покладено підписанням Маастрихтського договору в 1992 р., який заснував Європейський Союз на базі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики й формами співробітництва, визначених у цьому Договорі. Країни-члени стали на шлях об'єднання зусиль у реалізації спільної зовнішньої політики й політики безпеки; європейського громадянства; гармонізації юридичних і політичних порядків країн-членів у просторі без кордонів; будівництві Економічного й валютного союзу, введенні єдиної європейської валюти, розвиток співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ, збереження та примноження спільних надбань. Європейський Союз планує своє подальше розширення.
2.2. Сучасні процеси в Європейському Союзі
На рубежі XXI ст. Європейський союз вступив в новий, безпрецедентний етап свого розширення. Число його членів за рахунок держав Центральної і Східної Європи збільшилось до 27. Крокуючи на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал (територію — на 23%, населення — на 20%), перетворюється на найбільший в світі ринок з більш ніж 460 млн. споживачів, зберігає просторову динаміку інтеграції. Політично складається гегемонія Євросоюзу на основній частині території Європи, що додає йому вже абсолютно іншу міжнародну вагу, статус і позиції. Прихильники розширення сподіваються, що в новому форматі він набагато активніше братиме участь у прийнятті глобальних рішень, укріпить свої позиції у СОТ, МВФ і НАТО, стане визнаним лідером в тому, що стосується моделей інтеграції і в розвитку сучасного міжнародного права. У той же час загальноєвропейські інтеграційні процеси в ситуації регіону ускладнюються за рахунок процесів соціально-економічної трансформації, які в різних країнах відбуваються різними темпами і супроводжуються рядом внутрішніх конфліктів.
Розкріпачені психологічно, ділові структури як на Заході, так і на Сході стали активніше будувати транснаціональні відносини, які, в свою чергу, допомагають східним фірмам і компаніям підвищувати свою конкурентоздатність на загальноєвропейському ринку У цьому значенні психологічний чинник знову важливий, оскільки довіра до східноєвропейських товарів на Заході зростає.
Позитивна тенденція спостерігається і у сфері туризму. Хоч в західних джерелах поки складно знайти точну статистику, загальна експертна оцінка свідчить, що кількість західних туристів завдяки введенню безвізового режиму в Центральній і Східній Європі в нинішньому році зросла. Очевидно, що зростання довіри важко виміряти одночасно, але також очевидно, що в довгостроковій перспективі даний чинник матиме позитивний ефект.
Невеликий за часом період функціонування розширеного ЄС продемонстрував досить вражаючі темпи зростання потоків фінансування в нові країни європейської сім`ї, які були передбачені фондами Західної Європи спеціально для стимулювання економічного розвитку нових членів.
За оцінками експертів, завдяки розширенню в структурах ЄС з'явиться потреба в створенні близько 700 нових робочих місць. Через це адміністративні витрати зростають до 6,3 млрд. євро. Відповідно до фінансових оцінок ЄС, це крайня межа для даної статті витрат. Йдучи назустріч «новачкам», Комісія включила у витратну частину статтю «бюджетні компенсації» для нових країн-членів, яка становить 1,3 млрд. євро. Усього бюджет ЄС зростає на 9,7 млрд. євро і досягає 117 млрд. євро (верхня межа, позначена в фінансових перспективах, дорівнює 119 млрд. євро).
Таким чином, економічні переваги об'єднання будуть все очевиднішими в середньо- і довгостроковій перспективі.
Головні фактори, що забезпечують успіх Євросоюзу це:
1) економічна база, що сприяє взаємозалежності та солідарності;
2) правова база - чіткість та обов'язковий характер угод із завдань та компетенції інститутів ЄС, наявність Євросуду;
3) демократизм прийняття рішень на базі консенсусу та компромісів.
Але разом із очевидними перевагами розширення не менш очевидні і різноманітні ризики. Валовий внутрішній продукт десяти країн-новачків, становить всього 5% від сукупного ВВП ЄС. Зрозуміло, що такий величезний тягар на деякий час загальмує економічне зростання Європи, і без того не дуже високий. Так, в 2004 р. п'ятнадцять «старих» країн ЄС досягли зростання менш ніж на 2%, тоді як світова економіка загалом виросла на 4,5%. [17, 9]
У той же час загальноєвропейські інтеграційні процеси в ситуації регіону ускладнюються за рахунок процесів соціально-економічної трансформації, які в різних країнах відбуваються різними темпами і супроводяться рядом внутрішніх конфліктів.
Такими є проблема формування центральних органів ЄС; проведення внутрішньої реформи і оптимізації управління; проблема реальної рівноправності в союзі, що реформується, створення нових ефективних інструментів розвитку ЄС. Крім того, країни, що приєднались необхідно дотувати в значних навіть для об'єднаної Європи масштабах. Крім того, внаслідок існуючих в Євросоюзі правил і традицій, його нові члени, крім прямих субсидій, можуть розраховувати на непрямі фінансові вливання, здійснювані по багатьох каналах, не завжди повністю контрольованих брюссельською бюрократією. Це створює передумови як для недостатньо ефективного використання цих вливань, так і для завищення їх масштабів відносно реальних потреб. У зв'язку із зазначеним, зрозуміле бажання керівництва Євросоюзу повністю відмовитися від дотацій приречене на невдачу, оскільки тоді нові члени ЄС не зможуть навіть наблизитися до середньоєвропейського рівня. Адже вступ у ЄС сам по собі ще не означає різкого поліпшення добробуту населення.
За попередніми підрахунками, новим членам ЄС знадобиться в середньому близько 50 років, щоб досягнути рівня економічного благополуччя розвинених країн Європи, і тільки в тому випадку, якщо середньорічні темпи зростання їх економіки складуть не менше 4%. [17, 9]
Закінчення другого етапу розширення на схід не вирішило кризи розширення Європейського союзу Навпаки, тепер стало ще очевиднішим, що переважаюча модель розвитку ЄС веде до дилеми: з одного боку, специфічний для ЄС модус інтеграції викликає його послідовне розширення. З іншого боку, розширення, що продовжується, веде до проблем, які чим далі, тим більше ставлять під питання його спроможність до інтеграції.
Процес розширення ЄС розмиває кордони Європи. Подальше розширення ЄС веде до того, що відмінності всередині ЄС експонентне зростають. Вирішальним наслідком цього є той факт, що динаміка зростання проекту «Європа» викликає все більш високі витрати на інтеграцію. Тим самим розширення і інтеграція ЄС приходять у все більшу суперечність між собою.
Динаміка інтеграції живиться наступними двома механізмами: по-перше, між ЄС і його оточенням існує велика відмінність у рівні добробуту Відмінності в добробуті створюють труднощі і для більш багатої сторони, оскільки численні проблеми бідної сторони мають тенденцію відбиватися і на ній (міграція, проникаюче через кордони забруднення навколишнього середовища, політична нестабільність). Тому багате ядро ЄС зацікавлене в економічному розвитку свого бідного оточення. Динаміка, що в результаті виникає в своїй тенденції направлена на усунення розриву в добробуті. Однак підйом добробуту в більш бідній країні означає не тільки зменшення відриву від багатого ядра, але і збільшення відмінності від більш бідних сусідів. Отже, в міру інтеграції периферійних областей в спроможне ядро розрив в добробуті зміщується далі від центру. Тим самим в цю модель вбудована постійна тенденція до розширення. Адже кожен повноправний член Європейського союзу, що примкнув до забезпеченого ядра, стає, в свою чергу, зацікавленим в надійному і процвітаючому оточенні, в буферній зоні. Оскільки зовнішніми області повинні захищати процвітаюче ядро Європейського союзу від зовнішніх перешкод, неприпустимо, щоб в них існували дуже серйозні політичні проблеми Отже, кожен новий етап розширення Європейського союзу є основою для подальшого розширення.
По-друге, поглиблення інтеграції в Євросоюзі видозмінює відносини ЄС із зовнішнім світом. Загальний ефект полягає в тому, що забезпечене ядро в міру поглиблення інтеграції все більш прямо виявляється зачеплене тим, що відбувається на його периферії. Тим самим в ядрі виникає безпосередня зацікавленість у зміцненні загального зовнішнього кордону, а також в сприятливій економічній і політичній обстановці на периферії. Цей інтерес породжує дві моделі: закриття кордонів як захист ЄС від впливу ззовні, і розширення, розраховане на включення периферії до складу Союзу.
У міру розширення Євросоюзу і формування єдиних ринків і особливо інтеграції валютних систем, загострюється конкуренція, до якої повністю готові далеко не всі навіть члени ЄС-15. Незважаючи на меншу порівняно з глобальною інтенсивність, внутрішньо-європейська конкуренція цілком може виявитися непосильною для нових членів. Навіть розвинені країни Європи, як, наприклад, Швеція в міру зумовленого політичними рішеннями зняття протекціоністських бар'єрів і введення єдиних принципів економічної політики (особливо в частині приватизації) зазнають економічних труднощів і стикаються з прискоренням інфляції, скороченням соціальних програм і навіть дезорганізацією роботи громадського транспорту. Природним наслідком цього стає виникнення невдоволення громадян.
Зрозуміло, що, незважаючи на загальне прискорення розвитку при вступі до ЄС, його нові члени також стикаються з істотними структурними проблемами. При цьому розвинені члени ЄС (ядро) неминуче захищатимуть себе від самої можливості конкуренції з боку нових членів, передусім на ринку робочої сили.
Як видно, однією з проблем діалектичного характеру для Європи є її внутрішня неоднорідність, висока не тільки економічна, але і культурна диференціація, що має своїм природним наслідком співіснування різних, по-різному функціонуючих і далеко не завжди повністю сумісних одна з одною моделей не тільки державного, але і комерційного управління, що є, з одного боку, чинником, що знижує її конкурентоздатність порівняно з однорідними суспільствами, а з іншого — розквіт європейської цивілізації багато в чому пояснюється саме різноманітністю її культур, оскільки воно дає могутній імпульс до змагання, яке сприяє контактам і взаємному збагаченню. Природною реакцією на це системи наддержавного управління стає посилення регламентації. Не менш природною реакцією на надмірне і далеко не завжди розумне регулювання стає ігнорування директив.
Надії на можливість самостійного прискореного розвитку його нових членів не цілком обґрунтовані. Передусім, такого перенесення недостатньо для необхідного прискорення розвитку. Крім того, він торкнеться не всіх нових членів. Адже чим економічно слабший новий член ЄС, тобто чим вище його потреба в фінансовій допомозі, тим меншу підтримку він може отримати за допомогою механічного перенесення виробництв з більш розвинених членів ЄС. Істотно і те, що країни Прибалтики і Кіпр при вступі в ЄС вимушені посилювати митні й адміністративні бар'єри, що обмежує масштаби їх прибутку і створює додаткову потребу у фінансування збоку ЄС. Це лягає важким тягарем передусім на головний «локомотив» європейської інтеграції - Німеччину, а також на найбільш розвинені Францію і Північну Італію, і гальмує загальний розвиток ЄС. Однак приєднання нових країн погіршить становище не тільки найбільш, але і найменш розвинених «старих» членів ЄС, оскільки новачки неминуче «перетягнуть на себе» частину фінансової допомоги, що дістається останнім.
Ще одне довгострокове питання для ЄС - складність відносин між національною і європейською бюрократією, яка аж ніяк не обмежується наслідками відмінностей в культурних традиціях і, відповідно, моделях управління. Основна проблема полягає в іншому — в неузгодженості дій ключових рівнів загальноєвропейської системи управління. Створюється враження, що окремі національні бюрократії вже багато в чому зняли з себе відповідальність за розвиток своїх країн, а європейська ще не прийняла цю «естафетну паличку». Однак це — не самостійний чинник, але лише приватний вияв четвертої, проблеми Євросоюзу, який досить серйозно підриває його конкурентоздатність — відносно низька якість управління.
Ця слабкість багато в чому викликана історичними причинами. В Європі, яка протягом всієї своєї історії страждала від руйнівних війн, сили держави, що найбільш повно виражають сили суспільства, традиційно спрямовували передусім на підтримку миру і «балансу сил».
Інший недолік європейського управління — його ідеологізація. Небезпеку ідеологізації управління, не можна недооцінювати. Вона веде до довготривалої неадекватності і нищівних провалів при розв'язанні різноманітних проблем. Яскравим прикладом тому служить провал Європейської конституції на референдумах у Франції і Голландії, що шокувала європейську еліту, яка звикла сприймати підтримку будівництва «загальноєвропейського будинку» як деякий консенсус, що є самозрозумілим. Тим більше, що і у Франції, і в Нідерландах переважна більшість «представників народу» - як з правлячих, так і опозиційних партій — виступали за ратифікацію.
Налагоджена машина європейської бюрократії досі не може повірити в те, що стався системний збій, який може підірвати саму основу її існування. Події, що сталися після цього: відмова цілого ряду країн, насамперед Великої Британії, від процедури ратифікації і найповніший розлад на самміті ЄС, причому тепер вже не тільки з питань подальшого будівництва загальноєвропейського будинку, але і щодо найболючішої проблеми, бюджетно-фінансової, говорять про те, що Європа зіткнулася з системною кризою інтеграційного процесу, викликаною, зокрема, ідеологізацією європейського управління, оскільки керівники просто не були готові до такої реакції людей. Була зроблена ставка на поспішне розширення Європейського союзу, внаслідок чого ЄС перетворився на екстенсивну систему. А на побутовому, обивательському рівні процес розширення обернувся для них напливом дешевої робочої сили зі Сходу, з одного боку, і переміщенням виробництв на Схід, з іншого.
Проект нової конституції визначив ЄС як «союз європейських держав», які, зберігаючи свою національну самобутність, тісно співробітничають на європейському рівні і здійснюють ряд схожих повноважень на федеральному рівні. Також проектом передбачається передача керівним органам ЄС багатьох повноважень національних урядів, зокрема, питання оподаткування, соціального забезпечення і зовнішньої політики. До того ж держави-члени ЄС з багатьох питань втрачають право накладення вето на прийняті більшістю голосів рішення. Зокрема, прийняття законопроектів зумовлюється згодою половини країн, в яких повинно проживати не менш двох третин населення ЄС. Країни-члени ЄС зберігають право вето тільки з найбільш важливих питань, включаючи зовнішню і оборонну політику і податкові законопроекти. Це обмеження свободи дій в рамках ЄС стало доволі гострим і суперечливим моментом при обговореннях на саммітах Союзу, але воно є неминучим наслідком еволюції ЄС в напрямі від певної політичної конфедерації до єдиної держави з власним єдиним центром управління.
Конституція ЄС чітко позначила існування двох Європ: благополучної «старої» і наївної «нової».
Найбільш цікавими є функції і місце Європейської комісії в оновленому ЄС-25, — виконавчому органі та своєрідному наднаціональному уряді. Вона і зараз головна — розпоряджається фінансами, визначає основні напрями розвитку всіх галузей народного господарства, темпи приватизації, допустиму цифру дефіциту державних бюджетів учасників ЄС і багато чого іншого. Комісія — настільки важливий орган, що той же вивільнений «наднаціональний» міністр закордонних справ буде в ній лише одним із заступників голови. І увійдуть відтепер в Єврокомісію згідно з Конституцією ЄС всі ті ж п'ятнадцять «старих» демократій. А «новим», наприклад, Польщі з Латвією, шлях туди закритий.
Друга Європа в особі новачків поки може лише мріяти про те, що колись буде жити, як Франція, Німеччина або Британія. Цю «другу» Європу сповна використовують для того, щоб процвітала «перша». Або хоча б для того, щоб у «першій» не почалися економічні кризи і соціальний катаклізм. Якщо дивитися глибше, Конституція В. Ж. д'Естена розділила континент навіть на три Європи. До останньої відносяться держави, що межують з ЄС, в тому числі тепер і Україна. Положення їх не набагато гірше, ніж у десятки новачків, але є ще час озирнутися, виробити свою лінію поведінки, систему взаємовідносин з Євросоюзом, що розширяється, та визначити, нарешті, національні пріоритети.
Становлення нового формату ЄС - безпрецедентний сюжет в складній
європейській історії, історичний виклик самому союзу і в економічному, і в політичному значенні. Масштаб цього виклику вказує на те, що в найближчій перспективі ЄС в основному сконцентрується на своїх внутрішніх проблемах. Це цілком очевидно, як і те, що така ситуація не стимулює особливої уваги, терплячого відношення і тим більше прийняття на себе частини відповідальності за розвиток сусідніх держав або, користуючись лексикою європейських експертів, за спільний розвиток нової периферійної зони Європейського Союзу. Хоч останнє було б цілком логічним, враховуючи природне прагнення ЄС стати одним з ключових суб'єктів глобальних міжнародних відносин.
Отже, офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання— Європейський Союз.
Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн —ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:
1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951р., а набула чинності в 1952р.);
2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);
3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).
Сучасний ЄС є найбільшим у світі інтеграційним угрупованням. Це угрупування пройшло всі існуючі на цей час стадії зближення господарських і політичних систем: від зони вільної торгівлі до економічного та валютного союзу. Нині Європейський Союз складається з 27 держав.
Однією з проблем діалектичного характеру для Європи, сьогодні, є її внутрішня неоднорідність, висока не тільки економічна, але і культурна диференціація, що має своїм природним наслідком співіснування різних, по-різному функціонуючих і далеко не завжди повністю сумісних одна з одною моделей не тільки державного, але і комерційного управління, що є, з одного боку, чинником, що знижує її конкурентоздатність порівняно з однорідними суспільствами, а з іншого — розквіт європейської цивілізації багато в чому пояснюється саме різноманітністю її культур, оскільки воно дає могутній імпульс до змагання, яке сприяє контактам і взаємному збагаченню.
РОЗДІЛ ІІІ. Україна на шляху до ЄС.
3.1 Наслідки для України від розширення ЄС.
Наша держава нині має досить протяжний кордон по суходолу з країнами ЄС (Польща, Словаччина, Угорщина). Зі вступом у 2007 р. до Євросоюзу Румунії західні кордони України з ЄС становлять 1152км, що істотно змінює геоекономічне положення України. Цікаво, що після розширення ЄС у травні 2004 р. українська мова стала третьою після турецької (розмовляють близько 3 млн. осіб) та російської (близько 2 млн.) мовою національних меншин в ЄС (нею спілкуються близько 1,5 млн. жителів Центральної і Східної Європи та численних українських діаспор у інших країнах).
Розширення Європейського Союзу — знаменна подія і для України. Проте для досягнення нашої мети — вступу до Європейського Союзу — слід звернути увагу на досвід — як негативний, так і позитивний, — наших попередників. Поряд з новими можливостями, що відкриваються для України внаслідок розширення ЄС, цей процес несе із собою також низку серйозних не завжди позитивних наслідків.
У цілому формування на кордонах України могутнього інтеграційного об'єднання з єдиними торговельними правилами, тарифами, адміністративними нормами та процедурами вигідно Україні, оскільки спрощує ведення бізнесу з європейськими компаніями та поліпшує умови торгівлі й інвестування. Розширення стане важливим чинником прискорення економічного розвитку нових членів ЄС, а це означає появу нових бізнесових можливостей для України.
Загалом в економічному вимірі після розширення ЄС для України очікуватимуться такі позитивні зміни:
- ЄС стане найбільш значним ринком збуту українських товарів та джерелом зростання і розширення українського імпорту. Загальне зниження середньозваженого тарифу в результаті розширення ЄС матиме позитивну роль для українських експортерів;
- ЄС максимально сприятиме інтеграції українських енергетичних, транспортних та телекомунікаційних мереж у європейську інфраструктуру;
- в Україні активніше запроваджуватимуться європейські норми і стандарти в усіх сферах життєдіяльності суспільства;
- Україна виграє (передусім малі та середні підприємства) від єдиної системи торгових правил, єдиного митного тарифу та єдиної системи адміністративних процедур у розширеному ЄС;
- Україна отримає вигоду від приєднання нових держав — членів ЄС до Генеральної системи преференцій та відповідного додаткового зменшення митних тарифів;
- можливим є перенесення в Україну ряду виробництв з нових держав-членів;
- очікується позитивний вплив на розвиток прикордонних регіонів України, надходження до них іноземних інвестицій та розбудова транспортної інфраструктури.
Проте є і значні негативних наслідків.
Наслідки розширення ЄС для окремих сфер співробітництва пов'язані з ризиками скорочення доступу українських товарів та послуг на ринки нових держав — членів ЄС.
Основними чинниками, які призводять до небажаних наслідків для України в торговельно-економічній сфері, є такі:
- денонсація угод про вільну торгівлю між Україною та країнами Балтії, що може призвести до погіршення конкурентних позицій України на відповідних ринках;
- поширення на нові держави — члени ЄС європейських угод щодо лібералізації торгівлі з окремими країнами та групами країн, а також митних преференцій для країн, які розвиваються, що може спричинити відносне погіршення конкурентних позицій України на ринках деяких товарів середньої технологічності;
- приєднання нових держав — членів ЄС до системи нетарифних обмежень щодо українського експорту, зокрема запровадження квот на імпорт з України продукції чорної металургії;
- часткова втрата українськими експортерами традиційних ринків збуту в нових державах — членах ЄС унаслідок поширення на експорт до цих країн антидемпінгових заходів, які застосовує ЄС до України;
- обмеження можливостей українського експорту внаслідок запровадження новими державами — членами ЄС європейських норм та правил технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного регулювання, а також правил захисту прав споживачів;
- відносне збільшення конкурентоспроможності продукції агропромислового сектору нових держав-членів ЄС порівняно з українською за рахунок отримання субсидій з бюджету ЄС;
- ускладнення ділових обмінів, прикордонної торгівлі та регулювання трудової міграції на двосторонньому рівні з новими державами—членами, зростання вартості здійснення комерційних угод у зв'язку із запровадженням візового режиму.
Втрата традиційних ринків збуту, передусім металургійної та хімічної продукції, у нових державах-членах унаслідок поширення на них антидемпінгових заходів ЄС щодо України оцінюється на рівні 36,5 — 50 млн. дол. США. Крім того, досі не врегульоване з ЄС питання умов торгівлі деякими сталеливарними виробами. Зволікання з укладенням відповідної угоди може призвести до втрати частки ринку сталеливарних виробів у нових членах ЄС загальною вартістю від 173 до 260 млн. дол. США.
Можлива втрата ринків сільськогосподарської продукції в нових державах — членах ЄС у результаті запровадження ними європейських стандартів та норм технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного контролю оцінюється на рівні 60 млн. дол. США.
У підсумку загальний ефект для України від скасування угод про вільну торгівлю, поширення на український експорт до нових країн-членів антидемпінгових заходів та кількісних обмежень, а також від можливої втрати ринків сільськогосподарської продукції оцінюється на рівні 300—400 млн. дол. США, а з урахуванням позитивних перспектив орієнтовні щорічні втрати.
Позиції українських виробників продукції з високим рівнем доданої вартості в коротко- і середньостроковій перспективі істотно не зміняться внаслідок незначних обсягів такого експорту до нових держав-членів ЄС. У довгостроковій перспективі вони залежатимуть від того, чи зможе Україна досягти європейських технічних стандартів та європейського рівня якості.
Позиції української продукції агропромислового сектору на розширеному ринку ЄС залежатимуть від двох чинників: по-перше, від того, наскільки ці товари відповідатимуть стандартам Євросоюзу; по-друге — від змін, яких зазнає спільна сільськогосподарська політика ЄС.
У цьому контексті Україна має чітко визначити пріоритетні напрями наближення до європейських стандартів та технічних вимог, що застосовуються як у промисловості, так і в сільському господарстві. Адже гармонізації потребують понад 8000 норм і стандартів, а гармонізовано лише близько 1500. [38, 2]
Загалом абсолютна більшість проблем для українських експортерів у зв'язку з розширенням ЄС є наслідком відставання України від його нових членів за глибиною ринкове орієнтованих соціально-економічних перетворень, економічної та технологічної модернізації, що зумовлює недостатню конкурентоспроможність вітчизняних товарів.
Розширення ЄС суттєво вплине і на транспортну галузь. Слід готуватися до того, що зміна вимог до правил митного оформлення вантажів та технічного стану транспортних засобів у нових державах — членах ЄС може спричинити усунення окремих українських перевізників з ринку транспортних послуг ЄС.
Унаслідок уведення візового режиму тимчасово скоротяться обсяги пасажирських перевезень та ускладниться організація регулярного транспортного сполучення між Україною та новими державами — членами ЄС. Необхідність узгодження нових технологічних схем пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та укладення відповідних угод, а також не конкурентоспроможність на розширеному ринку ЄС товарів сусідніх з Україною країн можуть призвести до зменшення обсягів експортних і транзитних вантажів.
Досить чутливою сферою у зв'язку з розширенням ЄС є національне та транскордонне співробітництво. Це пов'язано насамперед з ускладненням ділових обмінів, прикордонної торгівлі та проблемами регулювання трудової міграції.
Отже, розширення Європейського Союзу ставить перед Україною два виклики. Перший із них — це необхідність прискорення економічних реформ у цілому та реструктуризації виробництва зокрема. Адже можливість скористатися позитивними ефектами розширення значною мірою визначати меться рівнем та динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватись до змін на міжнародних ринках. Саме на реалізацію цього завдання спрямована Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Послідовність. Ефективність. Відповідальність», яка нещодавно була схвалена Верховною Радою. Другий виклик полягає в нагальній потребі пошуку нової моделі співробітництва з розширеним Євросоюзом, включаючи спільні дії по мінімізації небажаних наслідків розширення.
Ця модель має передбачати як відповідні внутрішні заходи, так і зустрічні кроки з боку ЄС. Її реалізації може сприяти низка інструментів, які пропонує Україні ініціатива ЄС «Ширша Європа — сусідство», та виконання домовленостей, досягнутих на Ялтинському (2003 р.) та попередніх самітах Україна — ЄС.
Наразі, Україна та Європейський Союз перебувають на важливому етапі визначення та закладення підґрунтя подальшої співпраці на найближче майбутнє. Мається на увазі план дій, над яким активно працюють експерти України та ЄС. Змістовне наповнення та належна імплементація останнього сприятиме поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС з перспективою поширення на неї «чотирьох свобод» (вільного руху капіталів, товарів, послуг і робочої сили, що існують в ЄС) і її участі у відповідних програмах Євросоюзу. А головний результат виконання цього плану Україна бачить у переході до якісно нових договірних відносин з ЄС. Це і буде, на думку фахівців Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, найкращою відповіддю на виклики розширення ЄС.
3.2. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу
Україна розвиває відносини з ЄС на основі дотримання спільних цінностей і стандартів у всіх галузях, передусім у сфері демократії, верховенства права та прав людини. В основу двосторонніх взаємин наша держава поклала ідеологію вступу до Європейського Союзу як консолідуючого чинника українського суспільства та важливого стимулу проведення внутрішніх демократичних реформ.
Період після перемоги Помаранчевої революції характеризується безпрецедентною активізацією наших відносин з ЄС. Без перебільшення, за останній рік для поглиблення двостороннього співробітництва було зроблено більше, ніж за попередні десять років. Серед головних здобутків у відносинах Україна – ЄС можна було б згадати такі:
1. Реалізується План дій Україна - ЄС, який визначає зміст нашої співпраці на найближчі три роки. Україна нарешті отримала статус країни з ринковою економікою, чого прагнула багато років.
2. Серед кардинальних зрушень - початок переговорів з Євросоюзом щодо спрощення візового режиму для українських громадян.
3. У 2005 році було встановлено рекорд за кількістю підписаних документів з ЄС - дев'ять: від співробітництва у сфері космосу до текстилю, від стратегічної співпраці в галузі енергетики до питань співпраці з ЄС у кризових ситуаціях,