Міжнародні фінансові організації та їх роль
Відновлення програми "Механізм розширеного фінансування" відкрило Україні широкі можливості щодо успішного проведення реструктуризації зовнішнього боргу, а також продовження роботи по раніше заморожених проектах, зокрема, добудові енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС.
У середині лютого 2002 року у США з візитом перебувала офіційна делегація на чолі з віце-прем'єр-міністром України Василем Роговим, яка провела низку переговорів з Фондом щодо продовження програми розширеного фінансування (EFF).
На засіданні Ради директорів МВФ, яке відбулося 24 квітня 2002 року у Вашингтоні, було відзначено позитивну макроекономічну динаміку України у 2001 році та на початку 2002 року, обговорювалися результати першого кварталу ц. р., очікування стосовно готовності новообраного парламенту підтримати реформи. Було дано загальну оцінку здобуткам за останній рік та особливо в період перед виборами.
Віталися заходи боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму.
7 серпня ц. р. було оприлюднено заяву МВФ про ненадання Україні останнього траншу за програмою EFF у розмірі 550 млн. дол. [18]. При цьому у заяві наголошувалося на готовності МВФ продовжувати співробітництво з Україною.
3 вересня 2002 року завершилось співробітництво України з МВФ по чотирирічній програмі розширеного фінансування (EFF) [18].
На початку 2003 р. Уряд обговорював з експертами Фонду нову програму співробітництва України з МВФ, розраховану на 1,5-2 роки. Виходячи з стану справ на той час, Україна, в принципі, бажала залишити теоретичну можливість отримання нових кредитів МВФ [13], і тому віддавала перевагу співпраці на основі упереджувальної (страхової) програми "стенд-бай". Нові програми співпраці з МВФ мали будуватися на основі підходів, викладених у посланні Президента України Кучми Л.Д. до Верховної Ради України, які передбачали поступове перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон'юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків, має бути продовжена координація у сфері валютної політики.
2.2.3 Розвиток взаємовідносин МВФ з країнами-членами Фонду
При вивченні матеріалів щодо діяльності МВФ звертає на себе увагу той факт, що провідні політики та економісти окремих країн висловлюють негативне ставлення до заходів, якими користується МВФ при наданні допомоги, бо Фонд обтяжує її низкою умов, підчас досить жорстких. Це стосується як групи колишніх соціалістичних країн, так й інших країн-учасниць МВФ, які потерпають від економічних труднощів.
Як зазначалося вже вище, МВФ - міжурядова валютно-фінансова організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Його діяльність об'єднує функції регулювання, фінансування та консультування держав - членів фонду у сфері валютно-фінансових відносин. Основними завданнями МВФ є: сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва; надання валютних кредитів для вирівнювання платіжних балансів; організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань тощо. Таким чином, Фонд займається виключно грошово-кредитними проблемами, тобто платіжним балансом. Слід наголосити, що розвиток економіки країни-боржника не віднесено до його прямих функцій. Надаючи обтяженим валютним дефіцитом країнам короткотермінові позики в іноземній валюті, фонди МВФ допомагають їм виграти час, аби сповільнити темпи інфляції та зменшити дефіцити зовнішньоторговельних балансів. Робиться це з огляду на те, що такі позики применшують потреби в девальвації і дають змогу впорядковано й безболісно скоригувати ситуацію [1, с.176]. Аналіз же досвіду проведення ринкових реформ у країнах з перехідною економікою, які досягли успіху, говорить про непридатність до цих реформ сценарію МВФ. Ці країни, хоча й співпрацювали з МВФ (наприклад, за допомогою позик), проте обрали свій унікальний шлях трансформації національної економічної системи, не виконуючи сліпо всі розпорядження МВФ. Його відхилили не лише країни Центральної і Східної Європи (наприклад, Польща чи Угорщина), але й Далекий Схід (Китай, В'єтнам), Південно-Східна Азія, а також Іспанія, Туреччина, Єгипет та ін. [1, с.186].
Сьогодні окремі країни повністю або частково відмовляються від допомоги МВФ.
Так у 1998 році від допомоги МВФ відмовилась Малайзія. На відміну від Таїланду, Південної Кореї та Індонезії, які звернулися до МВФ по допомогу в мільярдах доларів США, Малайзія узялась за відновлення своєї економіки шляхом відсунення МВФ і його експансіоністської політики, прийнявши неортодоксальний вибірковий контроль за просуванням капіталів [17].
Але не всі країни наважуються розривати стосунки з МВФ. Цей факт можна пояснити тим, що система міжнародних фінансових відносин побудована таким чином, що без санкцій МВФ канали доступу практично на всі ринки позичкового капіталу залишатимуться, в такому разі, для країни, що розриває стосунки з МВФ, повністю перекритими. Отже співпраця з МВФ необхідна.
Крім того неврівноваженість економіки окремих країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою сприймається як істотний ризик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність надати кошти цим країнам пом'якшують цей ризик. Це так званий "демонстраційний ефект". Отже, тісна співпраця будь-якої країни з МВФ як джерелом поповнення прибуткової частини бюджету - це гарантія для зовнішніх кредиторів. Крім того, МВФ надає таким країнам кредити за відсотками, пересічно, нижчими, ніж комерційні банки, що також для них вигідно [5, с.265].
Тому Колумбія у жовтні 2006 р. лише тимчасово відмовилась від допомоги Фонду, посилаючись на те, що при постійній присутності Фонду в країні з 1999 р. вона жодного разу не скористалася такою допомогою, хоча мала право на кредити МВФ загальною сумою 5,5 млрд. дол. Проте, як зазначив міністр закордонних справ Колумбії Карраскілья у інтерв’ю колумбійському радіо, уряд Колумбії не планує повністю розірвати стосунки з Фондом, навпаки він має намір у майбутньому докласти всіх зусиль для нормалізації цих відносин у повному обсязі [10].
Попри те, що кошти від МВФ надходять за умови виконання жорстких вимог з його боку, достатня кількість країн користується його допомогою. Так, наприклад Фонд продовжує надавати допомогу Аргентині [12; 19], Бразилії, Уругваю [12], Білорусії, Молдавії [10], Грузії [20] тощо. Але уряди таких країн повинні пам’ятати, що Міжнародний валютний фонд - це не благодійна організація. Він становить вимоги не тільки економічного, але й часто політичного характеру. І країна, що має високу заборгованість перед МВФ, вже не цілком самостійна в своїй економічній політиці; вона перебуває під постійним контролем Фонду й повинна виконувати його рекомендації. Безоглядне і неефективне користування коштами МВФ може поставити під загрозу економічну незалежність країни [15].
На цей факт звернув ще увагу колишній Президент України Л.Д. Кучма: "На жаль, ми дедалі більше переконуємося - і не лише на своєму прикладі - що політика МВФ не завжди і не в усьому є конструктивною. Побудована на далеко не оптимальних стандартних схемах, вона не враховує специфічні особливості конкретних країн. Справжня мета цієї політики - пристосувати периферійну зону до обслуговування потреб центру" [9].
Водночас екс-Президент України застеріг проти розриву відносин з МВФ, але, за його словами, Україна повинна зайняти більш активну позицію у цих відносинах і виявити наполегливість у всьому комплексі питань, що стосуються утвердження нового міжнародного порядку, який базувався б не виключно на економічній силі, а на принципах реального співробітництва вільних і рівноправних націй. "Україна зацікавлена у співпраці з МВФ. Однак ця співпраця має бути повністю деполітизована, будуватися на засадах взаємної довіри та поважливого становлення до нашої політики і принципів, яких ми дотримуємося" [9].
Але ж слід зазначити, що МВФ сьогодні ще залишається найбільшим іноземним кредитором України. Його кредити почали надходити в Україну саме в той час, коли її економіка знаходилася в критичному стані. Завдяки ним вдалося приборкати гіперінфляцію та увести в обіг нову грошову одиницю - гривню. Хоча при узгодженні економічних програм країн, зокрема України, Фонд не завжди виходить з її економічних інтересів, наприкінці 90-х років і в 2000 році вже відчутно простежувалась тенденція до стабілізації курсу національної валюти, що також відбувалося не без допомоги МВФ [5, с.265].
Що стосується майбутніх відносин України з МВФ, то надалі у цих відносинах з Україна буде поступово переносити центр уваги у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон'юнктури та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків. Відповідно до статутних положень співпраця з МВФ буде продовжена у сфері валютної політики [7, с.273].
2.3 Банк міжнародних розрахунків (БМР)
Бак міжнародних розрахунків - БМР (Bank for International Settlements - BIS) - один з найстаріших міжнародних банків, який став першою в історії міжнародною фінансовою організацією. Його було засновано в 1930 р. на основі міжурядової угоди шістьма державами - Великою Британією, Бельгією, Німеччиною, Італією, Францією та Японією. Членом банка стала також Швейцарія, на території якої він функціонує (м. Базель). Первісним призначенням банка було врегулювання виплат німецьких репарацій по результатах Першої світової війни. В 30-ті роки склад БМР поповнився ще низкою європейських країн, а в повоєнний період - і неєвропейськими країнами, в тому числі СІЛА, Австралією, ПАР та ін. Зараз кількість членів - 34 країни [5, с. 190].
Суттєва особливість БМР полягає в тому, що його головними передплатниками є центральні банки країн-членів. З цієї причини БМР часто називають "банком центральних банків". Крім того, учасниками БМР є і деякі приватні комерційні банки, зокрема великі американські банки групи Моргана.
Банк міжнародних розрахунків - акціонерне товариство. Грошовою одиницею, яку він використовує, є золотий швейцарський франк із вмістом 0,29 г. чистого золота.
Організаційна структура БМР:
Генеральні збори;
Рада директорів;
Керівництво.
Генеральні збори - вищий орган БМР. Вони складаються з голів (президентів) центральних банків країн-членів і визначають основні напрямки політики банка.
Рада директорів керує поточною політикою БМР. Вона складається з голів центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Великої Британії та США, кожний з яких призначає ще одного члена Ради зі своєї країни. Крім того, до Ради входять також голови ЦБ Канади, Японії, Нідерландів, Швеції та Швейцарії.
Керівництво - обраний Радою директорів голова (президент).
Формування ресурсів. Основне джерело - позичкові кошти (вклади) центральних банків країн-членів в іноземній валюті або золоті. Вклади короткострокові до трьох місяців. Ці кошти БМР розміщує на ринкових умовах в інших центральних банках, міжнародних організаціях і банках - кореспондентах для одержання прибутку і виплати проценту по вкладах.
Основні цілі і функції БМР [5, с. 191]:
сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами;
обговорення стратегічних питань валютної політики країн-членів;
виконання функцій агента по здійсненню міжнародних фінансових угод країн-членів;
дослідження в галузі валютної і грошової політики в інтересах центральних банків.
У відповідності з основними функціями БМР здійснює: купівлю-продаж і зберігання золота; депозитно-позичкові операції з центральними банками; операції з валютою і цінними паперами на міжнародних ринках.
Одна з найважливіших функцій БМР - регулювання міжнародних розрахунків і розробка нормативних документів з банківського нагляду. З цією метою при БМР утворено три комітети: Базельський комітет з банківського нагляду, Базельський комітет по системам платежів і розрахунків, Постійний комітет по євровалютам.
Завданням Базельського комітету з банківського нагляду є розробка принципів ефективного банківського нагляду для упередження банківських криз. Комітет розробив низку документів, якими керуються практично всі країни світу. Крім того, розроблено норми й нормативи міжнародної діяльності в різних галузях.
З 90-х років в сфері уваги Комітету опинилися країни Центральної і Східної Європи. Органи нагляду великої групи країн цього регіону (серед них - Україна) утворили регіональну Групу банківського нагляду країн ЦСЄ. Комітет підтримує Групу, надає їй експертну й інформаційну допомогу, допомогу в підготовці фахівців. Служба банківського нагляду Національного банку України підтримує тісні контакти з членами Групи, Бере активну участь в роботі її органів.
БМР підтримує тісні контакти з міжнародними інститутами валютно-кредитного ринку, насамперед, з МВФ і Групою Світового банку. Особливі відносини БМР має з Групою Десяти (Г-10), чиїм фактичним валютно-фінансовим центром він є.
З 80-х років БМР здійснює новий вид діяльності: він надає проміжний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і знаходяться в складному фінансовому становищі. Робиться це для того, щоб підтримати економіку країн до одержання кредитів МВФ [5, с. 193].
Розділ 3. Міжнародні регіональні банки та фонди розвитку
3.1 Необхідність створення регіональних банків. Їх загальні риси
Розпад колоніальної системи і поява великої групи незалежних держав утворили нову ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку. Практично кожна країна, що розвивається, поставила собі за найважливішу мету проведення індустріалізації, причому в якомога короткі строки. Ідея прискорення індустріалізації захопила й ті держави, які вже були незалежними до середини XX сторіччя, але затримались на аграрній стадії розвитку, наприклад, латиноамериканські країни.
Для проведення індустріалізації і створення необхідної інфраструктури необхідні були кошти, які навіть МВФ і МБРР надати не могли в достатньому обсязі. Для вирішення проблеми були створені регіональні банки, які призначені для створення сприятливих умов економічного зростання країн, що розвиваються.
Регіональні банки діють у відповідних економічних регіонах і переслідують цілі, які випливають з потреб країн, що розвиваються. Вони покликані здійснювати довгострокові кредитування проектів розвитку регіону; приділяти особливу увагу регіональному співробітництву і кредитуванню регіональних об'єднань; розробляти стратегію розвитку з урахуванням регіональної специфіки [2, с.82].
Розходження між регіональними банками обумовлені в основному рівнем економічного розвитку країн, що відносяться до різних континентів: Азії, Африки і Латинської Америки. Найчисленнішими за складом учасників і найбільшими за розмірами операцій є: Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку. Є й інші банки розвитку, які вирішують більш локальні проблеми.
Поєднують ці банки єдині цілі, а також склад членів. Характерною рисою регіональних банків розвитку є участь в них не тільки країн, що розвиваються, а й розвинутих країн. Приблизно одна третина членів банків розвитку - саме промислово розвинуті країни. Оскільки розподіл голосів у радах директорів банків відповідає внеску учасника, промислово розвинуті країни, що виконують функції донорів, мають великий вплив на регіональні банки розвитку [5, с.187].
Загальними рисами в регіональних банків є також однотипні порядки формування пасивів, мобілізації ресурсів у спеціальні фонди; кредитна політика, багато в чому подібна політиці Всесвітнього банку. Оплачений статутний капітал регіональних банків звичайно не перевищує 10%, інша неоплачена частина служить гарантійним фондом. Отже, як і МБРР регіональні банки при формуванні своїх звичайних ресурсів розраховують в основному на залучення позикових засобів зі світового фінансового ринку шляхом випуску облігацій. Розміщення їхніх облігацій полегшується зв'язком регіональних банків з ООН через її відповідні регіональні економічні комісії.
Для регіональних банків загальним явищем стало утворення спеціальних фондів, за допомогою яких вони прагнуть розширити пільгове кредитування недостатньо рентабельних, але необхідних для комплексного розвитку об'єктів економічної і соціальної інфраструктури, особливо в найменш розвинутих країнах.
Важливе місце по обсягам наданого кредитування (25-30%) займає сільське господарство, включаючи агропромислові об'єкти. На частку видобувної і обробляючої промисловості доводиться приблизно 15% загальної суми кредитування [2, с.82].
Регіональні банки розвитку займають проміжне положення між національними банками і групою Всесвітнього банку в наданні сприяння країнам, що розвиваються, у розвитку національної економіки, економічного співробітництву і регіональної інтеграції.
Причини утворення найбільших регіональних банків розвитку
Азії, Африки і Латинської Америки в 60-х роках [2, с.83]:
необхідність рішення специфічних регіональних проблем, що не завжди враховуються МБРР;
проведення промислово розвитими країнами політики регіоналізму, яка відбиває їхнє прагнення сприяти об'єднанню країн, що розвиваються, і знаходяться в сфері їхнього впливу;
розпад колоніальної системи; підвищення ролі країн, що розвиваються, у світовому розвитку; боротьба країн, що розвиваються, за новий економічний порядок;
розвиток регіонального співробітництва й економічної інтеграції країн, що розвиваються, з метою колективного рішення проблем національної економіки;
переміщення основних потоків іноземних приватних інвестицій у промислово розвинуті країни, що викликає заміщення їх у країнах, що розвиваються, державними іноземними інвестиціями, а останніх - міжнародними.
3.2 Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР)
3.2.1 Структура, цілі та напрямки діяльності ЄБРР
ЄБРР (The European Bank for Reconstruction and Development - EBRD) був заснований в 1990 p., розпочав діяльність в 1991 p. До цього часу належить початок важливих соціально-економічних і політичних зрушень в країнах Східної Європи, а також в країнах СНД. В громадських і урядових колах цих країн визріло розуміння необхідності переходу до ринкової економіки. Але перебудова всієї структури соціалістичної економіки вимагала неабияких коштів. Для їх поповнення, для стимулювання реформ і було створено ЄБРР.
Банк є міжнародною організацією, до складу якої входять 60 членів (58 країн, Європейський Союз та Європейський інвестиційний банк). Кожна країна-член представлена у Раді керуючих і Раді директорів.
Банк здійснює свої операції у 26 країнах-членах - Азербайджані, Албанії, Бєларусі, Болгарії, Боснії і Герцеговині, Вірменії, Грузії, Естонії, Казахстані, Киргизстані, Латвії, Литві, Македонії, Молдові, Польщі, Румунії, Російській Федерації, Словацькій Республіці, Словенії, Таджикистані, Туркменистані, Угорщині, Україні, Хорватії, Чеській Республіці. Загальні активи Банку становлять 20 млрд. євро, частина України у статутному капіталі складає 16 000 акцій (160 млн. євро) [18].
До складу ЄБРР увійшли всі європейські країни, а також низка неєвропейських країн - Австралія, Єгипет, Ізраїль, Кіпр, Марокко, Мексика, Нова Зеландія, Республіка Корея, США, Японія. Крім того, як нащадки СРСР членами банку стали всі азіатські республіки СНД. За статутом ЄБРР його членами можуть стати як європейські, так і неєвропейські країни, але всі вони мають бути членами МВФ.
Управління Банку знаходиться в Лондоні.
Основні цілі ЄБРР [2, с.133]:
сприяння економічному розвитку і реконструкції країн Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), які заявили про свою прихильність демократичним принципам;
надання допомоги каїнам ЦСЄ в модернізації виробничої бази, в організації конкурентноспроможної підприємницької діяльності в приватному секторі;
сприяння в залученні інвестицій у виробництво, сферу послуг і фінансовий сектор;
стимулювання великих економічно обґрунтованих проектів;
надання технічної допомоги в реалізації проектів;
сприяння формуванню ринку капіталів;
сприяння у вирішенні екологічних проблем.
Звертає на себе увагу той факт, що серед найважливіших цілей міжнародного банку вперше опинились екологічні проблеми.
Організаційна структура ЄБРР [5, с.184]:
Рада керуючих;
Директорат;
Президент і віце-президенти;
Консультативна рада з питань довкілля.
Рада керуючих є вищим органом ЄБРР. Кожна країна в Раді представлена керуючим і його заступником. Рада керуючих вирішує кардинальні, стратегічні питання діяльності ЄБРР. До її компетенції належить приймання нових членів, виключення з членів Банку, зміни розміру уставного капіталу, обрання директорів і президента Банку та ін. Рада має право давати вказівки Директорату щодо виконання тих або інших завдань.
Директорат складається з 23 членів. З них 11 обираються керуючими, що представляють Бельгію, Велику Британію, Німеччину, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію а також ЄС і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Решта 12 керуючих представляють інші країни, поділені на групи: 4 - від країн ЦСЄ; 4 - від решти європейських країн; 4 - від неєвропейських країн [5, с.185]. Директорат здійснює загальне керівництво діяльністю Банка, визначає основні принципи його політики у відповідності з вказівками Ради керуючих, підсумовує річний баланс, затверджує бюджет.
Президент керує поточними справами Банку. Він є офіційним представником ЄБРР на міжнародних форумах. Президент здійснює організаційну роботу, в тому числі наймання й звільнення службовців банку. Він головує в Директораті, але участі в голосуванні звичайно не приймає.
Функціонально ЄБРР поділено на департаменти, які знаходяться під безпосереднім управлінням Президента і віце-президентів:
банківські операції;
фінанси;
проектна експертиза;
відомство головного економіста;
комунікації;
персонал;
адміністрація.
Департамент банківських операцій, що координує комерційну діяльність країн ЦСЄ, поділяється на два підрозділи за регіональнім принципом - "північні країни" і "південні країни". Україна входить до групи південних країн.
Консультативна рада з питань довкілля складається з 17 фахівців в галузі екології. Вони консультують Банк з екологічних аспектів проектів, що реалізуються.
Організаційна структура Банка включає і процедуру прийняття рішень. В багатьох випадках при голосуванні досить простої більшості. Але при обговоренні найважливіших питань в Раді керуючих або в Директораті необхідна кваліфікована більшість (2/3 або 85% голосів). Кожна країна має кількість голосів, пропорційну своїй квоті в уставному капіталі. Найбільші квоти мають США - 10%; Італія, Німеччина, Франція, Велика Британія і Японія - по 8,5%. Таким чином, жодна країна самотужки не може заблокувати рішення, навіть якщо при голосуванні потрібна кваліфікована більшість.
Формування ресурсів. При утворенні ЄБРР його капітал формувався шляхом випуску акцій на суму 10 млрд. ЕКЮ. Потім капітал значно збільшився (в 1996р. - подвоївся). Квоти в уставному капіталі розподіляються таким чином (в%) [5, с.186]:
країни-члени ЄС, ЄІБ і власне ЄС51
країни ЦСЄ13
решта європейських країн11
неєвропейські країни24
Отже, країнам Європейського Союзу належить вирішальний вплив в ЄБРР.
Фінансові ресурси Банка формуються також за рахунок позичкових коштів, коштів, одержаних в погашення позик, за рахунок виручки від реалізації інвестицій в акціонерний капітал.
ЄБРР заснував спеціальні фонди на кошти з доходів, одержаних від інвестицій. Ці фонди призначені для підготовки інвестиційних проектів і здійснення інвестицій в країни-члени. Кошти фондів використовуються для кредитування низькорентабельних галузей соціальної інфраструктури.
Кредитно-інвестиційна політика ЄБРР. Відповідно з основними цілями Банка його політика спрямована, перш за все, на підйом і структурну перебудову країн Центральної і Східної Європи. Діяльність ЄБРР в цьому напрямку досить різноманітна і перспективна. Вона включає: надання кредитів на розвиток виробництва; інвестування в капітал; гарантоване розміщення цінних паперів; надання позик під реконструкцію й розвиток інфраструктури. Пріоритетними сферами кредитування є: фінансовий сектор, енергетика, телекомунікації, транспорт і агробізнес.
ЄБРР перетворився на значного інвестора в країнах ЦСЄ: на нього припадає 15% всіх прямих капіталовкладень в регіоні; переважна їх більшість йде у приватний сектор [5, с.187].
ЄБРР здійснює великі програми по охороні навколишнього середовища по регіону Балтійського моря, дельти Дунаю, водного середовища Чорного моря.
3.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з ЄБРР
Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992р. після підписання Президентом України Указу "Про членство України в Європейському банку реконструкції і розвитку" N379/92 від 14 липня 1992р. У 1993р. відкрилось представництво Банку в Києві.
У серпні 1999р. на базі т. зв. "української команди" ЄБРР, яка належить до бізнес-групи Південної та Східної Європи, було створено окремий департамент ЄБРР по Україні із розміщенням у Києві [18].
В процесі реалізації програм та проектів реформування економіки Україна тісно співпрацює з Європейським банком реконструкції та розвитку по наступних напрямках:
розвиток приватного сектору економіки шляхом відкриття кредитних ліній, а також надання кредитів та участі в акціонерному капіталі українських приватних підприємств;
розвиток фінансового сектору, а саме - підтримка кредитоспроможних українських комерційних банків, банківських ініціатив щодо організації фінансування приватних підприємств;
інвестиції в енергетичний сектор, а саме - реалізація проектів, спрямованих на підвищення потужності енергетичних об'єктів та впровадження енергозберігаючих технологій;
підтримка підприємств сільськогосподарського сектору з метою надання національному агропромисловому комплексу можливості отримання фінансування для придбання мінеральних добрив, насіння, сільськогосподарської техніки та обладнання;
впровадження інфраструктурних проектів, зокрема, в галузі транспорту та телекомунікацій, а також мереж тепло - та водопостачання;
підтримка приватизаційних процесів шляхом надання технічних послуг та фінансування найперспективніших приватизованих підприємств;
експортні виробництва у машинобудуванні;
розвиток готельного господарства, експериментальні проекти у житловому будівництві.
Процес співпраці України з ЄБРР характеризується не лише широким діапазоном галузей та напрямків діяльності, а й досить позитивною динамікою щодо кількості проектів та обсягів фінансування. Сумарні фінансові зобов'язання по проектам за весь період діяльності ЄБРР в Україні перевищили 1,4 млрд. євро. Станом на кінець березня 2002 року, портфель проектів ЄБРР в Україні, які знаходились у стані реалізації, складався із 54 проектів. У вересні 2002 року вартість портфелю (працюючі активи, тобто вже профінансовані кошти, та неосвоєні зобов'язання) становила 967,4 млн. євро. З них працюючі активи складали 370,1 млн. євро, або 38% [18].
Портфель проектів ЄБРР переважно сконцентровано у приватному секторі - 69% (667,7 млн. Євро) від усього обсягу фінансування - порівняно із 31% у державному секторі (300,8 млн. Євро). Такий "портфельний коефіцієнт" повністю відповідає статутному нормативу ЄБРР, за яким цей коефіцієнт після п'яти років операцій ЄБРР у країні має бути не менш ніж 60% (приватний сектор) та 40% (державний). Водночас, слід зазначити, що у найближчому часі цей коефіцієнт може дещо змінитись на користь державного сектору після ухвалення ряду проектів у муніципальному секторі та у транспортній галузі.
Нова стратегія ЄБРР в Україні
На сьогодні, із урахуванням покращення економічної та фінансової ситуації в Україні, підвищення попиту на середньо - та довгострокові фінансові ресурси з боку бізнесу можливо очікувати, що обсяги проектного фінансування ЄБРР проектів в Україні становитимуть 200-300 млн. євро на рік [18].
3 вересня 2002 року була ухвалена нова Стратегія ЄБРР щодо України.
Стратегія затверджує основні пріоритетні сектори діяльності Банку в Україні на найближчий період [18]:
1. Вироблення та постачання електроенергії:
сприяння приватизації наступної групи енергопостачальних компаній, використовуючи головування у Робочій групі з питань реформування галузі;
продовження практики постприватизаційного інвестування з метою підтримки стратегічних інвесторів;
фінансування окремих проектів у галузі вироблення електроенергії, які демонструють цінність стратегічних інвестицій.
2. Природні ресурси: нафта та газ:
здійснення проектів у газовому секторі;
моніторинг ситуації навколо газотранспортної системи України;
підготовка проектних пропозицій в галузі видобутки нафти та газу спільно із стратегічними інвесторами;
моніторинг ситуації навколо нафтопроводу Одеса-Броди.
3. Транспортна інфраструктура та послуги:
пошук нових можливостей для інвестування в контексті західного залізничного коридору; реструктуризація автошляхового господарства;
сприяння консолідації авіатранспортної галузі.
4. Муніципальна інфраструктура:
здійснення другого етапу Програми розвитку комунальних підприємств України із залученням водоканалів у 2-3 невеликих містах;
здійснення проектів у галузі теплопостачання в окремих українських містах;
сприяння створенню умов для фінансування проектів з боку міст та зменшення залежності від гарантії держави.
5. Телекомунікації:
надання фінансової та технічної допомоги у приватизації Укртелекому (за умови створення сприятливого для реформ середовища).
6. Енергозбереження:
здійснення проектів, які більш повно відповідають мандату Групи з питань енергозбереження;
активна участь у політичному діалозі з урядом у Робочій групі з питань енергозбереження.
фінансовий сектор та малий бізнес;
виплата траншів кредитної лінії МСП ІІ під гарантії уряду та започаткування прямого кредитування деяких банків;
збільшення кредитування банків з іноземним капіталом;
збільшення обсягу Програми сприяння торгівлі, залучивши до участі в ній нові українські банки;
розширення присутності Українського банку мікрокредитів у регіонах;
Вивчення можливості фінансування акціонерного капіталу більшої кількості банків;
продовження діалогу з НБУ щодо необхідності посилення банківського регулювання;
розробка основ іпотечного кредитування.
7. Агробізнес та сільське господарство:
фінансування переробних галузей;
запровадження схем фінансування під складські розписки з метою їх застосування для врожаю 2003 року.
Враховуючи обмеженість потенційних проектів, визначених у новій Стратегії ЄБРР в Україні, принципового значення набуває здійснення кроків, спрямованих на більш активний пошук нових можливостей бізнесу відповідними підрозділами ЄБРР та на найбільш енергійне "проштовхування" українських проектів через кредитний комітет Банку.
Першочергову роль у цьому процесі відіграє Представництво ЄБРР в Україні. Його активність у згаданому контексті протягом останніх двох років була дещо неадекватною наявним в Україні можливостям. У цьому зв'язку варто порушувати перед керівництвом Банку питання щодо необхідності підвищення результативності діяльності банкірів в Україні щодо пошуку нових проектів, а також щодо забезпечення відповідності за якість та обґрунтованість проектів, які пропонуються.
Питання щодо організації двохстороннього механізму розробки переліку потенційних проектів для фінансування з боку Банку у державному секторі (із залученням суверенних гарантій). В разі започаткування такого механізму українська сторона має скласти перелік пріоритетних проектів, а фахівці ЄБРР визначатимуть серед них ті проекти, які становитимуть інтерес для Банку.
Потенційні проекти
У Стратегії також визначено перелік проектів Банку в Україні на найближчу перспективу. На остаточних стадіях підготовки знаходяться проекти загальною вартістю близько 350 млн. євро.
Серед них найбільш значними є [18]:
постприватизаційні проекти у енергорозподільчому секторі (120 млн. євро);
фінансування приватного проекту у сфері енергогенерації (57 млн. євро);
підтримка програми фінансування у сільскогосподарському секторі за складськими розписками (87 млн. євро).
Потенційні проекти у муніципальній інфраструктурі посідають важливе місце. Серед них:
програма розвитку муніципального водогосподарства (до 90 млн) - триває підготовка проектів у містах, які ЄБРР вибрав для першої фази проекту (Маріуполь, Севастополь, Херсон);
муніципальний кредит по енергозбереженню (до 60 млн) - реабілітація тепломереж у 5-8 містах України. Проект потребуватиме узгодження із Урядом стратегії та пріоритетів реабілітації систем муніципальних тепломереж.
Проекти на суму більше ніж 480 млн. євро знаходяться на попередньому розгляді у фахівців Банку.
Також потрібно визначити, що муніципальні проекти, наведені вище, потребуватимуть надання у 2003 р. суверенних гарантій на суму більш ніж 140 млн. доларів.
Динаміка портфелю у 2000-2002