Економічний потенціал національної економіки
Використовуються й інші показники для характеристики стану національних економік:
— темпи росту реального ВВП за рік, що розраховуються у відсотках (упродовж 1999-2006-х рр. валовий внутрішній продукт України постійно скорочувався і лише у 2007 — 2008 рр. він почав зростати — в середньому на 5% за рік);
— рівень безробіття розрахований як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення у працездатному віці (за офіційними даними в Україні він складає трохи більше 4%);
— Інфляція — процес знецінення грошей, пов'язаний зі зростанням цін на товари і послуги;
— дефіцит бюджету — перевищення державних видатків над доходами, що веде до зростання державного боргу. У 2006 році в економіці країни зафіксовано бюджетний профіцит — перевищення доходів над видатками;
— рівень державного боргу (розмір державного боргу у % до ВВП), баланс зовнішньоекономічних операцій (різниця між видатками і надходженнями, пов'язана із зовнішньоекономічною діяльністю країни) та багато інших.
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК
2.1 Економічний потенціал США
Серед різних показників, якими послуговуються для характеристики національних економік, найчастіше використовують валовий національний продукт. У США він визначається як сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці країни за один рік: С + I + G + X = ВНП, де С – обсяг особистих споживчих витрат домашніх господарств на товари й послуги; I – обсяг валових приватних внутрішніх інвестицій; G – обсяг державних (федеральні, штатів і місцевих органів влади) закупок товарів і послуг, включаючи витрати на купівлю робочої сили; X – величина так званого чистого експорту, тобто різниця між експортом із США в зарубіжні країни та імпортом з-за кордону. Наведена формула є одним із підходів .до виміру ВНП. За цим показником (близько 6 трлн доларів) США випереджають такі країни, як Японія, ФРН і Франція, разом узяті. В останні 15-20 років в економічному й науково-технічному розвитку США спостерігається перехід до нової моделі відтворення, яка враховує нові суспільні потреби та більш повне використання наявних можливостей нагромадження капіталу. Змінюються орієнтири суспільного розвитку, що об’єктивно зумовлене вдосконаленням продуктивних сил.
У порівняльній характеристиці господарств різних країн, розкритті їх економічного потенціалу послуговуються, крім зазначеного ВНП, іншими показниками, такими як чистий національний продукт США (ЧНП = ВНП мінус амортизаційні відрахування), національний доход (НД = ЧНП мінус непрямі податки на бізнес), ВНП на душу населення, НД на душу населення, а також відносними показниками, такими як питома вага країни у світовому промисловому виробництві, закордонних прямих приватних інвестиціях, експорті й т. д. Міжнародні порівняння показують, що економіка США, як і економіка Швейцарії, забезпечує найвищі показники ВНП на душу населення. Сьогодні США – це держава з високорозвинутою економікою інтенсивного типу, більш передовою, порівняно з іншими країнами світу, галузевою і відтворюючою структурами. З більшості найважливіших напрямів науково-технічного розвитку, технічної озброєності підприємств, ступеня насиченості господарства інформаційними технологіями, сучасними системами зв’язку тощо США також випереджають своїх конкурентів. Водночас є розрахунки, які свідчать про сумніви щодо спроможності США зберегти лідируючі позиції у світовій економіці. Так, до 2006 p., у разі збереження тенденцій 1973- 1986 рр:, США можуть опинитись на восьмому місці в світі за рівнем продуктивності праці (після Франції, Норвегії, ФРН, Бельгії, Канади, Японії, Італії). Згідно з доповіддю Центру перспективних досліджень і міжнародної інформації (СЕПІЇ) "Світова економіка 1990-2000 років: імператив зростання", США втратять динаміку середньорічних темпів приросту ВВП (2,0% протягом поточного десятиліття) через фінансові труднощі та слабке зростання продуктивності праці; частка країни у світовій продукції обробної промисловості впаде з 23,4 до 18,0% протягом 1988- 2000 pp., і США, зрештою, поступляться першим місцем у машинобудуванні країнам ЄЕС, а в електроніці – Японії, яка збереже також провідну роль у виробництві електротехнічного устаткування. Володіючи найпотужнішим серед розвинутих країн науково-технічним потенціалом, США намагаються зберегти власні лідируючі позиції. Зокрема, як корпорації, так і федеральний уряд надають великого значення подальшому прогресові галузей інформаційного сектора економіки. Ці галузі (виробництво засобів інформатики та електронно-обчислювальної техніки, зв’язок, телекомунікації, інформаційна промисловість) розвиваються більш високими темпами, ніж інші сфери в американській економіці.
Структура економіки США відрізняється своїй яскраво вираженою постіндустріальністю. У сфері сільського господарства створюється близько 2% ВВП, а промисловість дає 23% ВВП, а найбільша доля ВВП доводиться на нематеріальне виробництво: сфера послуг дає 75% ВВП країни. Серед розвинених країн світу США практично не має конкурентів по своєму індустріальному розвитку. Велика чим в США сфери послуг в структурі виробництва ВВП спостерігається лише в Нідерландах (78%), Ізраїлі (81%) і Гонконзі (83%), які зважаючи на наявні певні конкурентні переваги спеціалізуються на послугах. Проте вищеназвані країни не можуть скласти США помітну конкуренцію на світовому ринку послуг із-за своїх невеликих розмірів.
Промисловість
Промисловість залишається вельми сферою економіки США, що динамічно розвивається. Індекс промислового виробництва США в 2002 р. дорівнював 127,1, аналогічний показник по промислово розвинених країнах склав 113,4. США припадає на частку 34% світового промислового виробництва.
Промисловість США споживає близько 1/3 сировини того, що добувається в світі.
Промисловість США включає три підрозділи суспільного виробництва: оброблювальну промисловість, добувну промисловість і електроенергетику.
З природних ресурсів найбільшу долю в об'ємі продукції добувної промисловості у вартісному вираженні (90%) складають енергоресурси: нафта, вугілля, природний газ і уран. Близько 75% видобутку металів доводиться на залізняк і мідь. В той же час, до 50% потреб національної економіки в мінеральній сировині задовольняється за рахунок імпорту. Зокрема США не має в своєму розпорядженні запасів таких стратегічних металів як хром, марганець, вольфрам, кобальт.
Оброблювальна промисловість дає більше 80,4% загальнопромислової продукції. Близько 13% промислової продукції створюється в електроенергетиці.
Швидко розвиваються новітні наукоємкі галузі і види виробництв: мікроелектроніка, лазерна техніка, виробництво принципово нових матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, генна інженерія і біотехнологія, нова виробнича техніка – роботи, гнучкі автоматизовані виробництва, системи автоматизованого проектування і ін. середньорічні темпи зростання виробництва роботів складають понад 36%. Індекс промислового виробництва комп'ютерів і офісного устаткування в 2008 році дорівнював 319,6 (у 2000 р. – 297,0).
У 2008 році з шести нових робочих місць, створених в економіці США, одне доводиться на "бізнес в області хімії" (на додаток до загального числа тих, що вже існують в американській економіці 6,2 млн. робочих місць, що включають 1,04 млн. хімічних і фармацевтичних робочих місць, або близько 5 % трудових ресурсів США). У 2008 році галузь з 80-мільярдним експортом стала найбільшим експортером в країні, причому в експортному секторі була зайнята чверть тих, що всіх працюють в галузі. На дослідження і розробки було витрачено 31 млрд. доларів. З показником валового внутрішнього продукту (ВВП) на того, що одного працює (оцінка доданої вартості) в 170 000 доларів бізнес в області хімії зайняв третє місце серед всіх промислових галузей американської економіки. Додана вартість в хімічному бізнесі досягла в 2007 176 млрд. доларів, що склало приблизно 2 % від всього американського ВВП. Статистичні дані про вклад галузі в американську економіку підтримують постійну тематику досліджень АСС про користь продукції, виробленої в хімічній промисловості і її впливі на життя людей.
З вересня 2008 року промислове виробництво безперервно знижувалося. При покомпонентному порівнянні виявляється, що виробництво транспортних засобів знизилося на 3,6% (у серпні -3,0%), виробництво комп'ютерів і комунікаційного устаткування знизилося на 2,4% (у серпні -1,0%), фабричні товари тривалого користування -1,8% (у серпні -1,0%), устаткування для бізнесу -2,3% (у серпні -1,0%). В той же час завантаження виробничих потужностей знизилося до 75,5% з 76,4% в серпні, що виявилося злегка кращим за первинні прогнози в 75,4%.
Дані, що вийшли, продовжили свідчити про те, що промисловість США знаходиться на стадії спаду, кінця якому доки не видно. Пригноблюють дані по виробництву комп'ютерів і високотехнологічної продукції, по яких очікувалася деяка стабілізація у зв'язку з шкільним сезоном і оновленням устаткування з боку бізнесу.
Сільське господарство
Доля агропромислового комплексу (АПК) у ВВП США перевищує 20%. У цій сфері досить швидко зростає продуктивність. Питома вага сільськогосподарського виробництва в показниках умовно чистій продукції і зайнятості АПК в останні десятиліття помітно скорочується. За останніх 30 років доля сільського господарства в показниках ВНП США скоротилася майже в 2 рази і складає 1,1%.
У 2002 році в США налічувалося близько 1,6 фермерських господарств. У сфері агробізнесу США зайнято 21,6 млн чоловік, що складає 17% загальної кількості робочих місць в економіці країни. Частка експорту сільськогосподарської продукції США неухильно зростає, що може привести до надвиробництва продукції. У зв'язку з цим сталося скорочення фермерських господарств з 2,4 мільйонів до 1,6 мільйонів. Разом з цим стався процес укрупнення ферм, що залишилися, і вже зараз 13,8% крупних господарств дають більше 70% всієї товарної продукції, тоді як доля останніх ферм не перевищує 9%.
У останні десятиліття в США спостерігається стійке зростання сільського господарства. При цьому кількість ферм знижується, а їх розміри і продуктивність праці фермерів зростають. (у 1945г. налічувалося 5,9 млн ферм). І за цей же період середня площа ферми збільшилася з 79 га до 199 га. При цьому всього 3% загальної кількості ферм (близько 60 тис.) виробляють половину сільськогосподарської продукції.
Американські фермери досягли найвищої в світі продуктивності праці. Один фермер забезпечує потреби в сільськогосподарській продукції 59 чоловік, тоді як в ЄС – 19 чоловік, в Японії – 14. Цьому сприяє використання складних і високопродуктивних сільськогосподарських машин, високий рівень розвитку інфраструктури (включаючи організацію транспортування і складування продукції), а також захист і підтримка державою сільськогосподарського виробництва.
Витрати на виконання державних програм у сфері сільського господарства і продовольства складають 4,5% всіх витрат федерального бюджету США; вони еквівалентні 27% річній вартості сільськогосподарської продукції країни і рівноцінні наданню щорічній державній субсидії у розмірі 410 доларів на кожен гектар ріллі.
Приблизно 25% вироблюваних в країні продуктів сільського господарства йде на експорт(2 місце за об'ємом вивозу товарів за кордон). США займає перше місце в світі по експорту кукурудзи і зерна, друге місце в світі по експорту рису (після Таїланду).
США припадає на частку більше 45% світового виробництва кукурудзи, 12% світового виробництва пшениці, 52% - соєвих бобів(1 місце в світі), 21% - бавовни, 18% - олійного сім'я, 17% – м'яса(1 місце в світі), 12% тютюну, 18% рису.
Сфера послуг.
Реформування американської економіки продовжується по лінії швидкого збільшення питомої ваги сфери послуг у ВВП: їх доля складає близько 65% (без врахування транспорту і зв'язку). Доля зайнятих в цій галузі наближається до 75%.
Американська статистика включає в сферу нематеріального виробництва і послуг транспорт, зв'язок, оптову і роздрібну торгівлю, громадське харчування, фінансово-кредитну діяльність і страхування, послуги виробничого і побутового призначення, освіту, охорону здоров'я, частково науку, державний апарат управління господарством, а також діяльність військово-поліцейського, політичного, ідеологічного і пропагандистського апарату.
Більше 25% всієї нематеріальної сфери доводиться на надання фінансових послуг, страхування, операції з нерухомістю. Близько 22% послуг створюється в оптовій і роздрібній торгівлі. 26,3% - це ділові, юридичні, соціальні, особисті послуги, охорона здоров'я, відпочинок і розвазі, автосервіс т.п. доля транспорту і зв'язку складає 8,5%, а на державне управління доводиться 18,4%.
Особливу роль в сучасній подобі економіки США грає так звана інформаційна революція. Щорічні інвестиції в комп'ютери і сучасні засоби зв'язку на початку 2000 років зростали щорік на 25%. За рахунок цих інвестицій забезпечується приблизно 1/3 економічного зростання США. Щороку американський бізнес вкладає порядка 220 млрд доларів в комп'ютерні технології і новітні комунікації і ще 10 млрд доларів на програмне забезпечення.
Велике значення для економіки мають транспортні послуги. У США розвинені всі види транспорту, країна володіє прекрасною сучасною транспортною інфраструктурою. У сфері перевезень вантажів домінує залізничний транспорт, а в пасажирських перевезеннях найбільше значення мають автомобільний і повітряний транспорт.
Транспортний комплекс грає важливу роль в економічному і соціальному житті країни. Протяжність мережі залізниць складає в США близько 265000 км., автомобільних доріг - 6 500000 км. Транспорту припадає на частку близько 20% загального вжитку енергії в країні і від 50 до 60% всього вжитку рідкого палива. До транспортного комплексу США відносять транспорт загального користування - залізодорожний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітря і трубопровідний. Значну частину вантажних і пасажирських перевезень виконує транспорт промислових підприємств, індивідуальні легкові автомобілі, персональні літаки і тому подібне
2.2 Економічний потенціал ЄС
Європейський Союз є найбільш успішним інтеграційним об'єднанням у світі, розвиток якого нараховує піввіковий період.
Сьогодні загальний економічний потенціал ЄС величезний. По чисельності населення, частці у світовій торгівлі ЄС є регіоном-лідером серед розвинених країн. Населення Європейського Союзу постійно збільшується, незважаючи на демографічні проблеми, і це говорить про те, що внутрішній ринок та економічний потенціал постійно зростають [1].
В економічної незалежності Європа поступається лише США, та помітно випереджає Японію. Економічний потенціал ЄС приблизно дорівнює сумарному економічному потенціалу США і Японії. На частку ЄС припадає 1/3 світового промислового виробництва й науково-технічного потенціалу, 25% патентного фонду світу, 25% світової торгівлі. У галузевій структурі економіки ЄС переважає третинний сектор, тобто нематеріальне виробництво, яке створює 60-80% ВВП [1].
За обсягом експорту ЄС випереджає США, а за обсягом імпорту вони приблизно рівні. Більша частина європейських країн мають чітко виражену експортну орієнтацію. Більш ніж 70% їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю зі своїми партнерами по ЄС. Для порівняння - взаємна торгівля країн інтеграційного блоку НАФТА (США - Канада - Мексика) не перевищує поки що 40% . Цей факт демонструє, що ЄС - єдине в економічних відносинах, утворення [3].
Не можна не відзначити, що економічний потенціал нових членів ЄС (NMS-10) досить невисокий, це насамперед додаткова робоча сила для ЄС. За даними Евростату, сукупний ВВП десяти нових членів за 2006 р. оцінюється в 5,3% обсягу ВВП Європейського Союзу до розширення. Частка ж населення нових країн членів ЄС досягає 20%. Таке співвідношення основних параметрів привело до погіршення середніх показників на душу населення й має негативне значення [2].
Крім того, із приєднанням нових членів безробіття в ЄС, за оцінками експертів, зросло з 8% до 9% активної частини населення. Найбільший рівень безробіття зафіксовано у Польщі (19,2%) і в Словаччині (17,1%). Сформована економічна ситуація в зазначених державах, безумовно, призвела до певного погіршення положення в економіці всього Європейського Союзу [1].
З метою подолання негативних тенденцій в економічному розвитку ЄС, Європейською Комісією було розроблено відповідні заходи щодо проведення погодженої структурної політики. Важливим фактором економічного розвитку країн Європейського Союзу є проведення керівними органами ЄС спільної регіональної політики, реалізація якої повинна сприяти подоланню розходжень в економічному потенціалі окремих держав ЄС і скороченню розриву між рівнями їхнього розвитку.
Місце Європейського Союзу і його економічний потенціал у світовій економіці визначається новими умовами конкуренції, що припускають постійне формування й удосконалення науково-технічного потенціалу й трудових ресурсів, адекватних вимогам інформаційного суспільства, розвиток спроможності господарюючих суб'єктів до модернізації виробництва, безперервне перетворення наукових знань в інноваційні продукти, реалізовані на ринку. Із цією метою наднаціональні органи управління ЄС і національні уряди формують правові, організаційні й економічні умови й механізми для створення інформаційних систем, проводять активну освітню, науково-технічну й інноваційну політику.
У стратегії розвитку країн ЄС, прийнятої в Лісабоні у 2000 р., було поставлено завдання побудови до 2010 р. у Європі найдинамічнішої й конкурентоспроможної економіки, заснованої на знаннях.
Економічний потенціал ЄС-15 забезпечив зростання економіки Європейського Союзу завдяки трьом групам факторів - праця, капітал і залишкові фактори. Відзначено зростання ролі залишкових факторів, які в сучасних моделях економічного росту оцінюються за допомогою освітнього рівня працівників, інвестицій в освіту, накопичення знань і науково-технічного досвіду, що є складовими інтелектуального потенціалу.
Нові країни-члени ЕС (NMS-10), на сучасному етапі економічного розвитку мають найважливіші фактори стійкого економічного росту: якісна робоча сила, здатна створювати й застосовувати нові знання; розвиток науки й техніки; формування інноваційного сектору, розвиток сектору послуг.
Темп росту економіки прямо залежить від економічного потенціалу. Середній темп росту для 17 країн ЄС (серед яких 15 старих країн-членів ЕС) та Кіпру і Словенії склав 6,75%, а для Угорщини, Мальти, Чехії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі й Словаччини, середній темп росту склав лише 2,49%. Перше місце за цим показником серед країн ЄС і друге місце у світі займає Фінляндія [2].
Таким чином, ЄС сьогодні - це наймогутніше об'єднання країн, що має важливе значення для економічного розвитку Європейського регіону. Економічний потенціал ЄС характеризується високим рівнем розвитку продуктивних сил, динамічністю й пропорційністю росту економіки, що підвищується ефективністю виробництва, його комплексною механізацією й автоматизацією, ростом кваліфікації кадрів, перевагою третинного сектора в галузевій структурі економіки ЄС.
Розширення ЄС і ринок праці
За два роки членства в ЄС центрально- і східноєвропейські держави зазнали тільки обмеження в розширенні експорту в торгівлі з ЄС, оскільки позитивні ефекти вже були досягнуті і усвідомлені ще до вступу. З їх прийняттям до складу ЄС спільний внутрішній ринок був в цілому розширений і підготовлений для цих цілей. З тих пір все 460 мільйонів громадян насолоджуються особистою свободою пересування, і формування вільної торгівлі було завершене. Проте існують території, на яких тимчасово (на погоджений період) були введені обмеження по вільній торгівлі. Наприклад, ці вісім держав мали обмежений доступ на спільний ринок праці згідно з угодою з ЄС. Згідно з угодою по вступу і формулі 2+3+2, свобода пересування трудових ресурсів була посилена на 2 роки. Тільки Сполучене Королівство, Ірландія і Швеція утрималися від вживання таких обмежень. Фінляндія, Греція, Португалія і Іспанія тепер теж послідували за ними.
1 травня 2006 року вони зняли всі обмеження по доступу на ринок праці. Франція, Італія, Бельгія і інші країни спочатку продовжили період обмежень, але мають намір поступово ослабити жорстке регулювання на своїх ринках праці в певних секторах і по певних посадах.
Лише Німеччина і Австрія продовжують наполягати на підтримці своїх обмежень по свободі пересування до 30 квітня 2009 року.
Проте, особливо для цих двох країн міграція буде найважливішим джерелом вигод від розширення ЄС. Перш ніж буде досягнута повна інтеграція нових і старих країн-членів ЄС, подальші обмеження (на свободу пересування через кордони послуг і капіталу) мають бути усунені.
2.3 Принципи побудови національних економік в Східній і Південно-східній Азії
Одним з найбільш перспективних економічних регіонів є Східна і Південно-східна Азія. У літературі склалося стійке уявлення про те, що в Нових індустріальних країнах Азії першої і другої хвилі склалася експортооріентована економічна модель.
Подібне визначення в явному вигляді присутнє в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Думається, що це не відповідає дійсності.
Таблиця 2.1 Експортна квота НІС Азії і деяких країн Європи
-
Експортна квота (в середньому 1999-2008) Рівень ВВП, млрд. дол. 2008 р. Республіка Корея 32,9 579,4
Тайвань 52 * 337
Гонконг 129,5 140,6
Сінгапур 169,7 70,6
Великобританія 24,8 1070,4
Нідерланди 53,1 295,5
Бельгія 72,2 208,9
Люксембург** 98,6 12,2
Так звана експортна квота, відношення вартості експорту до вартості ВВП НІС Азії, не відрізняється порядковий від аналогічного показника деяких європейських країн з порівнянним розміром економіки, що виявляється з таблиці 2.1. Не дивлячись на високі значення експортної квоти, ніде в літературі їх економіки не визначаються як "експортооріентовані". І що найголовніше, орієнтація на експорт є лише одній з рис економік країн регіону, причому далеко не основною і такою, що не визначає. Тому в даній роботі термін "експортооріентована модель" не використовуватиметься по відношенню до економічної системи НІС Східній і Південно-східній Азії.
Найбільш важливою рисою регіональної економічної системи є активна роль держави в побудові потужної економіки. Для цього воно використовує обширний набір непрямих і прямих, економічних і, адміністративних методів, метою вживання яких є стимулювання національного підприємництва і орієнтування його на розвиток найбільш перспективних галузей. Засоби на індустріалізацію притягуються з-за кордону спочатку за рахунок позик, а потім у формі прямих капіталовкладень і вступів від експорту. Для стимулювання капіталовкладень використовується гнучка селективно – заохочувальна політика.
Головною метою господарювання і на макро, і на мікрорівні вважається розширення обсягів виробництва в збиток рентабельності. У зв'язку з цим фірми використовують позикові засоби в набагато більшому об'ємі, чим зазвичай, доля власних засобів в капіталовкладеннях, як правило, не перевищує 35 %.
Держава практикує середньо – і довгострокове планерування, причому планові цифри грають роль орієнтирів для бізнесу. Фінансові ресурси, так само, як і в рамках імпортозамісної економіки, знаходяться під більш менш суворим контролем держави.
У зовнішньоекономічній діяльності проводиться повномасштабна політика протекціонізму. Мита на імпорт, як правило, досить високі, хоча в тих галузях, де імпорт бажаний, вони можуть і взагалі бути відсутнім. На ранніх і середніх етапах функціонує дозвільний режим, який передбачає здобуття дозволу на кожну операцію в області імпорту. У міру зміцнення національної індустрії він змінявся заборонним, в рамках якого всі не заборонені до імпорту товари можна ввозити безперешкодно. Експортери активно підтримуються системою податкових пільг, субсидій, державних гарантій і кредитів.
Соціальна сфера розвивається, як правило, сповільненими темпами, проте у міру зміцнення економіки, отримує розвиток система охорони здоров'я та інші її елементи.
Незрідка влада носить авторитарний характер, але, як правило, існує консенсус між правлячою елітою і основною частиною народу, заснований на активному використанні традиційної ідеї мудрого централізованого правління.
В цілому держава проводить вельми прагматичну політику, не тримаючись за якісь певні моделі і принципи. Підсумком є високе стійке зростання, висока конкурентоспроможність національних товарів і очевидне підвищення рівня і якості життя населення при деякому відставанні політичної і соціальної сфер, збереження традиційної культурної своєрідності.
Слід зазначити, що східно-азіатські економічні моделі постійно знаходяться в процесі реформування, що вигідно відрізняє їх від більшості інших моделей, що володіють набагато більшою жорсткістю. На наш погляд, йдеться саме про реформування, а не про трансформацію системи, оскільки її основні елементи все ж залишаються незмінними. Такими є провідна роль держави як рушійної сили економічного розвитку, ділова етика, в тій або іншій мірі висхідна до конфуціанства, активне використання зовнішньоекономічних ресурсів, змішана система стосунків власності з приниженою по західних виставах роллю приватної власності, ефективний державний контроль над всіма ключовими елементами системи і так далі
На наш погляд, дана система дуже жорстко вписана в місцевий цивілізаційний контекст. В той же час, багато дослідників висловлюють думку, що причина успіху країн регіону полягає в поєднанні правильної економічної політики з вдалим набором державних інститутів, що робить її придатною для поширення на інші регіони.
Таблиця 6 Соціально-економічні характеристики Східноазіатської моделі
| Елементи економічної моделі | Показники | Макси-мум | Міні-мум | Середнє |
| Домінуючі цілі економічної політики | Суспільні витрати на пенсійне забезпечення (% від ВВП) | 6,5 | 1,3 | 3,5 |
| Місце держави в економіці | Витрати держбюджету % від ВВП | 35,8 | 16,9 |
23,3 |
| Інвестиційний клімат і умови підприємництва | Доля податків у ВВП %, | 18,7 | 9,3 |
13,8 |
| Галузева структура | Доля зайнятих в сільському господарстві | 8,0 | 0,0 |
4,2 |
| Банківсько-кредитна система | Об'єм кредитів, виданих банківським сектором усередині країни % від ВВП | 157,3 | 88,4 |
124,8 |
| Фінансова система | Чиста фінансова допомога іноземним державам (отримана від іноземних держав) % від ВВП | 0,206 | -0,008 |
0,068 |
| Зовнішньоекономічні зв'язки | Доля користувачів Інтернет % | 0,6 | 0,4 |
0,5 |
| Ринок праці | Безробіття % від робочої сили | 6,7 | 3,4 |
4,6 |
| Система розподілу НД і регулювання рівня добробуту | ВВП на душу населення | 34200,0 | 19200,0 |
27180,0 |
| Соціальна структура і стан соціальної сфери | Витрати на охорону здоров'я, дол. на душу населення | 2133,0 | 1105,0 |
1619,0 |
| Стан науки і освіти | Доля дітей, включених в списки тих, що виучуються на 2-му рівні, у відповідній віковій групі, 2002/03, % | 101,0 | 74,0 | 87,7 |
| Кількість дослідників на 1 млн. жителів | 5085,0 | 1568,0 | 3496,0 | |
| Вплив політичної системи | ||||
| Міра мілітаризації економіки | Військові витрати % від ВВП | 4,9 | 1,0 |
2,8 |
| Деякі демографічні та інші особливості | Середній вік | 42,6 | 34,1 |
37,5 |
Цю думку ми знаходимо в доповіді секретаріату UNCTAD, зробленій в 2006 році, в цікавому дослідженні Джона Файербенка, в книзі "Asia-Pacific Economies", і інших джерелах. Наприклад, заперечуючи проти визнання важливої ролі традиційної культури Китаю в економічному підйомі НІС Азії, автори виданого в Лондоні дослідження "Behind East Asian Growth", ставлять питання: "35 років тому всі ці [східно-азіатські] країни, виключаючи Японію, були бідними, і деякі все ще такі. Невже конфуціанство корінним чином змінилося за цей короткий час?"
На всі ці рекомендації і припущення про "експортуемость економік" Східноазіатської моделі можна заперечити аналогічним питанням: "Феномен НІС Азії відомий вже 30 років. Чому ж цей всесторонньо вивчений досвід не поширюється за межі регіону?" На наш погляд, причина саме в тому, що тут виявилися корінні властивості Далекосхідної цивілізації.
РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЕКОНОМКИ УКРАЇНИ
3.1 Аналіз соціально-економічного потенціалу України
Промисловість
У жовтні 2009р. індекс промислової продукції порівняно з попереднім місяцем та жовтнем 2008р. становив відповідно 105% та 93,8%, за 10 місяців 2009р. – 73,6%.
У добувній промисловості індекс продукції у січні–жовтні 2009р. становив 85,6%, у тому числі на підприємствах з добування металевих руд – 79%, вугілля і торфу – 91,6%, вуглеводнів – 98,2%. За січень–жовтень 2009р. видобуто 16,9 млрд.м3 природного газу, 2,5 млн.т сирої нафти та випущено (видобуто) 45,6 млн.т готового вугілля, 53,6 млн.т руди та концентратів залізних неагломерованих.
У переробній промисловості за 10 місяців 2009р. індекс виробництва становив 68,8%, що на 2,1 відсоткового пункта перевищує показник січня–вересня 2009р.
На підприємствах з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів індекс промислової продукції у січні–жовтні 2009р. становив 93,5%, зокрема у кондитерській, молочній, м’ясній та тютюновій промисловості – відповідно 93,4%, 90%, 86,5% та 85,7%, у виробництві напоїв – 91,8%, хліба і хлібобулочних виробів – 90,5%, у переробленні та консервуванні овочів та фруктів – 84,4%. Водночас спостерігалось збільшення обсягів у виробництві олії та жирів (на 33,5%), готових кормів для тварин (на 11,4%), виробництві цукру (на 4,5%) та виноградних вин (на 2,8%). За 10 місяців 2009р. вироблено 2,2 млн.т нерафінованої соняшникової олії, 605 тис.т фруктових та овочевих соків, нектарів, 134 тис.т натуральних консервованих овочів, 60,3 тис.т овочів, фруктів, горіхів і грибів консервованих з додаванням оцту, 2,3 млн.дал коньяку, 34,7 млн.дал горілки та інших міцних спиртових напоїв, 262 млн.дал пива, 131 млн.дал безалкогольних напоїв, 66,8 тис.т свіжих чи охолоджених яловичини і телятини, 78,3 тис.т свіжої чи охолодженої свинини, 520 тис.т свіжих чи охолоджених м’яса і субпродуктів свійської птиці, 217 тис.т виробів ковбасних, 641 тис.т молока обробленого рідкого, 66,4 тис.т вершкового масла, 202 тис.т сирів жирних, 418 тис.т продуктів кисломолочних, 70,5 тис.т сиру свіжого неферментованого та кисломолочного.
У легкій промисловості індекс продукції становив 71,4%, у тому числі на підприємствах текстильного виробництва – 68,2%, з виробництва одягу, хутра та виробів з хутра – 69,7%, шкіри, виробів зі шкіри