Xreferat.com » Рефераты по менеджменту » Форми та методи державної підтримки експортерів

Форми та методи державної підтримки експортерів

інших) для забезпечення високої ефективності державних гарантій необхідно спрямовувати їх на оптимізацію діяльності експортерів, передусім, високотехнологічної продукції, а не створювати для них "парникових" і демпінгових умов роботи на світовому ринку, що пригнічує ефективну конкуренцію. Тому при наданні державних гарантій за експортними кредитами слід уникати тривалої і забюрократизованої процедури, що вимагає великої кількості узгоджень між органами виконавчої влади, підприємствами-експортерами, банківськими структурами, (для отримання державної гарантії, наприклад, російському експортеру необхідно представити близько 30 документів, а банку, що кредитує експортера або імпортера, 60 документів.

Разом з тим для забезпечення ефективного функціонування системи державного гарантування експорту в Україні необхідно:

 вдосконалити законодавчу базу з метою розвитку системи страхування комерційних ризиків при проведенні експортних операцій (у тому числі, в частині віднесення на собівартість страхових внесків);

 встановити порядок надання державних гарантій на трирічний бюджетний період з можливістю їх коригування при ухваленні закону про бюджет на відповідний рік;

 спрощувати механізми і процедуру надання державних гарантій, зменшувати перелік необхідних документів і скорочувати терміни їх розгляду;

 щорічно переглядати і розширювати перелік іноземних держав, для експорту до яких промислової продукції здійснюється державна гарантійна підтримка;

 налагодити систему оцінки проектів по значущості для українського експорту і можливості відновлення втрачених або заняття нових позицій на зарубіжних ринках;

 визнати перспективним напрямом державної фінансової підтримки експортоорієнтовані науково-дослідні і експериментальні роботи, освоєння наукоємної і високотехнологічної продукції, закупівлі обладнання для розвитку експортного виробництва (термін кредитів визначається відповідно до терміну окупності проектів);

 розглянути можливість першочергового надання кредитів на виробництво експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини і матеріалів, які не виробляються в Україні;

 наділити агента уряду (уповноважений банк) правом достатньо високої самостійності в ухваленні рішень за наданням фінансових гарантій (за чітко встановленими правилами);

 стимулювати подальшу капіталізацію Укрексімбанку та інших державних банків, що займаються наданням експортних кредитів;

 сприяти розвитку консалтингової інфраструктури, насамперед, компаній що надаватимуть інформаційні послуги експортерам, у т ч. збиратимуть інформацію про ділову репутацію підприємств.

На основі аналізу абсолютних показників і динаміки витрат на підтримку експорту в зарубіжних країнах можливо рекомендувати довести щорічні бюджетні асигнування на фінансову підтримку українського експорту до 0,3% від обсягу ВВП, розрахованого за підсумками року, який передує ухваленню держбюджету. Рекомендований показник обчислений як середня для 22-х країн питома вага (частина) чистих державних витрат на сприяння експорту в доданій вартості обробній промисловості. При цьому за можливості для України, яка відчуває гострий дефіцит в комерційному кредитуванні і страхуванні експорту, доцільно передбачити можливість застосування більш широкої бази розрахунків з використанням прогнозного показника ВВП поточного року.

Довідково: Якби в бюджеті поточного року було передбачено виділення коштів у розмірі 1,5 млрд грн для гарантійної підтримки експорту промислової продукції і 500 млн. грн. для субсидування частини процентних ставок, що у сумі становить 0,85% загального обсягу бюджетних видатків, або 0,3 % ВВП 2007 року, то, за приблизними розрахунками, очікуваний ефект склав би2 млрд грн * 2,3 = 4,6 млрд грн або 0,91 млрд дол.

За даними Держкомстату України, обсяг експорту товарів і послуг за минулий рік становив 58,2 млрд дол. США. Відтак додатковий приріст експорту товарів і послуг у 2008 р. становив би 1,7%.

По-третє,формування ефективної системи державної підтримки неможливо безекспортно-кредитних агенцій(ЕКА) – структур, що займаються страхуванням ризиків експортерів. Вони можуть існувати не лише у формі спеціалізованих державних агентств, але і у вигляді банків – державних, приватно-державних або приватних страхових компаній. Як правило, їхня ресурсна база формується за рахунок власних коштів, залучених коштів і коштів державних бюджетів.

Кредитування під гарантії ЕКА може здійснюватися за двома схемами: 1) кредит надається вітчизняному банку для фінансування цільового контракту вітчизняного експортера; 2) зарубіжний банк-кредитор надає прямий кредит вітчизняному експортеру під гарантії вітчизняного банку. Вибір конкретної схеми залежить від того, хто саме – банк або підприємство-експортер – користується більшою довірою у банку і ЕКА.

За експертними оцінками, в середньому діяльність ЕКА забезпечує додатково 12 % приросту експорту країни, а один додатковий долар бюджету ЕКА забезпечує в середньому приблизно 302 дол. додаткового експорту (при цьому є відмінність по регіонах – в ОЕСР відповідний показник дорівнює 160 дол. США).

На поточному етапі в Україні розвиток ЕКАстримують два чинники:

 недосконала нормативно-правова база;

 необхідність сплачувати страхові внески за рахунок прибутку (так, в межах проекту Укрексімбанку з розвитку експорту Всесвітній банк встановив маржу інвестиційних проектів на рівні не нижче 15 %. За такої норми прибутку з участі у системі кредитування виявилися виключеними деякі базові підприємства, у т.ч. металургійні).

Для пришвидшення процесу становлення і активізації діяльності вітчизняних ЕКА необхідно:

 за рахунок коштів державного бюджету вже в наступному році сформувати Фонд страхування експортних кредитів;

 розробити механізми залучення до системи надання державних гарантій відділень, філіалів і дочірніх банків українських банків за кордоном, що дозволить активніше використовувати зовнішні фінансові ресурси на користь українських підприємств експортерів;

 розглянути можливість створення Державної корпорації страхування експортних кредитів і інвестицій як основного інституту розвитку і реалізації експортного потенціалу.

На наш погляд, реалізація наведених пропозицій сприятиме інтенсифікації процесу створення в Україні системи державної фінансової підтримки експорту, що дозволить:

 сприяти диверсифікації української економіки та поліпшенню структури експорту;

 поліпшити умови для активізації зовнішньої торгівлі вітчизняних підприємств і підтримати їх в конкурентній боротьбі з зарубіжними виробниками, агресивна експортна політика яких нині негативно позначається на позиціях українських експортерів;

 наблизити інституційно-організаційні аспекти зовнішньоторговельної діяльності до світових стандартів;

 активізувати процес інституційного розвитку вітчизняної фінансової системи – в процесі надання державної фінансової підтримки встановлюються загальні принципи, правила і традиції, яким повинні слідувати приватні компанії з своїми страховими і кредитними інструментами;

 позбавити підприємства невластивих їм функцій кредитного менеджменту і стягнення боргів при настанні страхового випадку.


Технологічна структура експорту з України та світового експорту

Найменування товарних груп Світовий експорт Експорт з України Світовий експорт Експорт з України

2000 2008
Сільськогосподарська продукція 8,56 10,88 7,82 13,38
Мінеральні продукти таенергетичні матеріали 13,42 19,67 18,85 13,58
Продукція промисловості 72,79 67,06 68,33 71,94
Металургія 2,21 35,39 3,10 38,54
Хімічна промисловість 9,04 9,01 10,33 9,39
Фармацевтична промисловість 1,68 0,29 2,57 0,25
Механічне обладнання; машини та механізми, транспортні засоби 40,78 12,32 36,12 14,07
Телекомунікаційне обладнання 14,98 0,65 12,01 0,73
Електронні прилади та офісне обладнання 5,75 0,11 4,26 0,12
Комп’ютерні технології 4,46 0,47 4,50 0,53
Інтегральні схеми і електронні компоненти 4,77 0,07 3,25 0,08
Текстиль 2,46 0,87 1,81 0,64
Одяг 3,07 2,86 2,58 1,78

8. Досвід окремих зарубіжних країн в сфері державної фінансової підтримки експорту


Досвід агресивної політики сприяння експорту має Південна Корея(1961-1973 рр.), що проводилася одночасно із захистом в сфері імпорту. Жорсткий контроль над торгівлею і обмінним курсом поєднувався з послідовною фінансовою і промисловою політикою. Торговельна політика була спрямована на нарощування обсягів експорту, будучи достатньо нейтральною по відношенню до його структури. Експортери підтримувалися шляхом запровадження системи множинних валютних курсів, надання прямої фінансової допомоги, дозволу використовувати зароблену валюту на імпорт потрібних їм товарів, розширення можливостей брати кредити в іноземній валюті. Одночасно для корейських експортерів було встановлені послаблення щодо імпортного контролю, а також тарифні пільги.

Китайська корпорація страхування експортних кредитів(Sinosure) була створена за рішенням Держради КНР 18 грудня 2001 року. Це державне експортне кредитне агентство, що підтримує, насамперед, експорт машино-технічної і високотехнологічної продукції китайського виробництва шляхом страхування експортних кредитів. Володіючи статусом "політичної компанії", Корпорація відіграє роль інструменту реалізації державної політики в області стимулювання національного експорту виробів з високим ступенем доданої вартості. Джерелом її капіталу є Фонд страхування експортних кредитів, що формується за рахунок державного бюджету. Основні функції Корпорації включають: страхування короткострокових і середньо- і довгострокових експортних кредитів, страхування китайських інвестицій за кордоном, надання гарантій, стягнення комерційної заборгованості, оцінка кредитоспроможності торгових партнерів тощо.

У Фінляндії широкого поширення набула така форма державного стимулювання, як субсидування експортера, що передбачає надання державної допомоги на безвідплатній основі. Використовуються такі заходи щодо субсидування експорту: короткострокове фінансування експорту (здійснюється комерційними банками у вигляді звичайного банківського кредитування. Ставка за кредитами розраховується на основі базового відсотка Банку Фінляндії, до якого додається 0,25%);

кредитування експортером імпортера (комерційний експортний кредит). Цей вид фінансування не розповсюджується на торгівлю сільгосппродукцією, сировинними товарами, продукцією деревообробної промисловості, а також на реекспортні товари.

Спеціальною системою фінансування експортера є кредити на розвиток так званого нового експорту, які Банк Фінляндії став надавати з 1996 року. Умовою отримання такого кредиту є збільшення об'єму експорту підприємства

Середньо- і довгострокове кредитування експорту застосовується для експорту капіталомісткої продукції, пов'язаних з ним послуг і проектного експорту. Надаються кредити на комерційних умовах і пільгові кредити. Умови перших визначаються залежно від потреби клієнта і стану ринку. Кредит може надаватися як експортеру, так і покупцю або банку покупця і покривати до 100% від вартості контракту.

Однією з основних форм фінансування експорту Фінляндії є страхування експортних надходжень. Цією діяльністю займається "Валтіонтакуукеськус" (ВТК), "Центр державних гарантій" - організація в системі Міністерства торгівлі і промисловості. При експорті в країни ОЕСР гарантія, як правило, охоплює тільки комерційний ризик, при експорті в інші країни - як комерційний, так і політичний ризик.

Оскільки кредитний ринок Фінляндії характеризується відносною вузькістю, важливе значення для експортної промисловості мають міжнародні джерела довгострокових кредитів, що використовуються через відділення, філіали і дочірні банки фінських банків за межею. Основним джерелом коштів для Фінляндії є європейський ринок капіталів. Проте все більш помітне місце займають ринки капіталів Північної Америки (Нью-Йорк) і Азії (Сінгапур, Токіо).

В Казахстані існує Державна корпорація страхування експортних кредитів і інвестицій як один з інститутів розвитку в цілях сприяння реалізації Стратегії індустріально-інноваційного розвитку Республіки Казахстан на 2003-2015 роки, спрямованої на відхід від сировинної спрямованості держави і розвиток експортоорієнтованих виробництв в несировинному секторі економіки.

У Росії у 2003 році була розроблена і схвалена розпорядженням Уряду (14 жовтня 2003 р. № 1493-р.) Концепція розвитку державної фінансової (гарантійної) підтримки експорту промислової продукції в Російській Федерації. Зокрема Федеральним законом "Про федеральний бюджет на 2007 рік" було передбачено виділення 1 млрд. доларів США для гарантійної підтримки експорту промислової продукції та 3 млрд рубл. з метою субсидування частини процентних ставок.

Для отримання відшкодування встановлені такі умови:

 експорт промислової продукції протягом не менше трьох років;·

 спрямування кредитних ресурсів на здійснення експорту промислової продукції з високим ступенем переробки; ·

 своєчасне виконання кредитних договорів;

 відсутність простроченої заборгованості по обов'язкових платежах до федерального бюджету і до державних позабюджетних фондів.

В Україні Укрексімбанк виконує основні функції державної підтримки експорту промислової продукції (товарів, робіт, послуг), страхування експортних кредитів від комерційних і політичних ризиків, забезпечення фінансової і гарантійної підтримки експорту промислової продукції вітчизняних товаровиробників із залученням кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій та іноземних фінансово-кредитних установ.

Умови надання ним кредитів є стандартними:

Термін:від 1 до 5 років, у виняткових випадках до 7 років.

Валюта:долари США , євро та інші валюти залежно від валюти контракту і згоди банка-кредитора.

Кредит покриває:до 85% вартості зовнішньоторговельного контракту;

Авансовий платіж:до 15% вартості зовнішньоторговельного контракту сплачується імпортером на користь експортера за умовами контракту.

Відсоткова ставка:узгоджується з кредитором по кожному проекту окремо (рівень ставки залежатиме від кредитного рейтингу Позичальника та кредитного проекту).

Додаткові витрати:комісія за зобов'язання (близько 0,5 % річних), комісія за організацію/управління (разова, складає близько 0,5 % від суми кредиту), юридичні витрати (можливі, але не обов'язкові).

Страхова премія:її розмір встановлюється ЕКА країни-кредитора і залежить від країни імпортера, суми кредиту, терміну кредиту, предмету контракту тощо. Сплата страхової премії може бути здійснена за рахунок кредиту (повністю або частково), імпортером або за погодженням спільно з експортером.


9. Нетарифні бар'єри


Нетарифні бар'єри підрозділяються на три групи. 1. Міри, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, а також антидемпінгові і компенсаційні мита й ін. 2. Міри адміністративного характеру, що безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні і санітарні стандарти і норми, вимоги до упакування і маркірування і т. п. 3. Інші міри, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше приводить саме до цього результату.

Існує також розповсюджена класифікація нетарифних бар'єрів за механізмами дії, за якою вони підрозділяються на сім категорій: Паратарифні міри, до яких відносяться інші, крім мит, платежі, стягнуті при ввозі іноземних товарів: різні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори. Офіційно ці міри приймаються не з метою регулювання зовнішньої торгівлі, але роблять на неї істотний вплив. Міри контролю за цінами, що націлені на захист інтересів національних товаровиробників (компенсаційні й антидемпінгові процедури і мита). Фінансові міри, що передбачають особливі правила здійснення валютних операцій для регулювання зовнішньої торгівлі. Кількісне регулювання, тобто встановлення кількісних обмежень на ввіз і вивіз товарів. Автоматичне ліцензування, тобто спостереження (моніторинг) за обсягами і напрямками товаропотоків. Державна монополія зовнішньої торгівлі в цілому або на окремі товари. Технічні бар'єри, тобто контроль за відповідністю імпортованих товарів національним стандартам, у тому числі якості і безпеки. Під квотами (контингентами) розуміються обмеження у вартісному або фізичному вираженні, що вводяться на імпорт або експорт товару у визначений період. У випадку встановлення квоти рівною 0 має місце ембарго, тобто заборона на імпорт або експорт. Квота може бути встановлена на рівні вище, ніж можливі імпорт або експорт. Тоді вона не є обмеженням, а служить тільки способом контролю за рухом того або іншого товару. Експортні квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту даної продукції в країні, а також для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів.

Існують квоти глобальні, установлювані на імпорт визначеного товару з усіх або з групи країн, і сезонні. Наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт деяких сортів сиру, шоколаду, бавовни, горіхів, морозива, кави, сталі й ін. Однією з різновидів квот є угоди про добровільне обмеження експорту, що поширюються на продукцію в основному галузей, що знаходяться в кризовому стані. "Добровільність" у цьому випадку відносна, тому що подібні угоди підписуються під натиском імпортерів. Обсяг експорту встановлюється за окремими видами товару на визначений період. До початку 90-х рр. близько 10% імпорту промислово розвинутих країн стримувалося угодами про "добровільне" обмеження експорту. Іншим різновидом квот є так називані тарифні квоти. У межах установлених квот товари імпортуються без стягування мит, а при імпорті понад даний ліміт стягуються високі мита. Наприклад, у США подібними мірами регулюється імпорт молока, риби, картоплі і деяких типів мотоциклів. Квоти звичайно розподіляються на основі ліцензій, що являють собою в даному випадку дозволи на експорт або імпорт. Вони видаються державою через спеціальні уповноважені відомства на проведення зовнішньоторговельних операцій із включеними у відповідні списки товарами. Основними видами ліцензій є: а) автоматична, або генеральна, ліцензія, по якій дозволяється безперешкодний ввіз або вивіз товару, включеного у відповідний список, протягом визначеного періоду; б) неавтоматична, або разова, ліцензія, по якій дозволяється імпорт або експорт визначеного товару з указівкою його кількості, вартості, країни походження або призначення, а в ряді випадків і митного пункту, через який повинний бути здійснений експорт або імпорт. Політика тієї або іншої країни в області ціноутворення може бути спрямована на підтримку внутрішніх цін на відносно високому рівні й у відносно стабільному стані порівняно з умовами світового ринку, наприклад, на підтримку визначеного рівня доходів виробників того чи іншого товару. Мита в даному випадку не є адекватним інструментом, тому що внутрішні ціни змінюються в залежності від змін світових цін. Для того, щоб цього уникнути, застосовують компенсаційні (зрівняльні) збори, величина яких дорівнює різниці між відносно низькою ціною даного товару за кордоном і його відносно високою ціною на внутрішньому ринку. Компенсаційні збори можуть використовуватися замість мит або разом з ними. Для них характерна майже автоматична змінюваність. Якщо внутрішні ціни постійні, а світові ціни змінюються, то і компенсаційні збори змінюються на величину зміни світових цін, але в зворотному напрямку. Цим вони відрізняються від мит, що є постійними під час їхньої дії. Крім того, якщо світові ціни стабільні, то від величини застосовуваних мит залежить внутрішня ціна, а при застосуванні компенсаційних зборів їхня величина залежить від внутрішньої ціни, тобто в першому випадку внутрішня ціна є функцією мит, а в другому випадку компенсаційний збір – функція внутрішньої ціни. Майже автоматична змінюваність компенсаційних зборів робить їх важким бар'єром для проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок. Імпортні депозити – це внески визначеної суми на спеціальний рахунок у деякій пропорції до вартості імпорту. Через визначений час ці суми повертаються (без відсотків). У результаті в імпортерів виникають додаткові витрати, тому що їм звичайно приходиться брати кредит для депозитів. Прагнення компенсувати додаткові витрати приводить до зростання цін на імпортовані товари, а в кінцевому рахунку – до скорочення попиту і, відповідно, імпорту. Найчастіше імпортні депозити застосовуються для поліпшення ситуації в платіжному балансі за допомогою скорочення імпорту, наприклад наприкінці 60-х рр. подібна система застосовувалася у Великобританії. Охорона здоров'я і навколишнього середовища не є бар'єром у міжнародній торгівлі, але побічно може на неї впливати, коли до імпортованих товарів застосовуються особливі технічні вимоги, що спричиняє додаткові витрати, пов'язані зі зміною технології й одержанням відповідного сертифіката якості. До додаткових платежів відносяться різні адміністративні, митні, гербові, статистичні, прикордонні збори, що так само, як і мита, сприяють обмеженню імпорту. Вони застосовуються в тих випадках, коли використання мита політично невигідне, і встановлюються автономно, на відміну від мита, що, в основному, є договірними.48

У розвинутих країнах прийнято, що податки повинні застосовуватися так, щоб вони були нейтральними стосовно зовнішньої торгівлі, тобто імпортовані товари повинні обкладатися внутрішніми податками так само, як і національна продукція. Однак на практиці ця умова виконується далеко не завжди. Але навіть якщо умова нейтральності внутрішніх податків стосовно зовнішньої торгівлі виконується, виникає проблема подвійного оподатковування (при експорті і при імпорті), тобто конкурентоспроможність даного товару знижується. Загальноприйнято, що стягуються податки тільки в країні-імпортері, а оподатковування не може бути більшим, ніж оподатковування аналогічних національних товарів. Але в той же час експортні товари не можуть бути звільнені від податків у більшому ступені, ніж якби вони направлялися на внутрішній ринок. Ця проблема ускладнюється ще й тим. що повертаються тільки непрямі податки, а прямі не повертаються. Держава може установлювати валютні обмеження, тобто визначати спосіб використання валюти (примусовий продаж валюти державі і т.п.), а також зобов'язувати одержувати дозвіл на оплату у валюті. Наслідки ті самі, що і при кількісних обмеженнях. Способом "обходу" є клірингові угоди, зустрічна торгівля. Можуть застосовуватися й інші нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі, наприклад, державна монополія зовнішньої торгівлі, вимога обов'язкового використання вітчизняної сировини, у результаті чого скорочується попит на імпортну сировину й ін. Під експортними субсидіями маються на увазі допомоги, переважно в грошовій формі, надані державою підприємствам для стимулювання експорту і підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції на закордонних ринках шляхом надання їм можливості знижувати експортні ціни без скорочення прибутку. Розрізняють кілька видів субсидій: 1) прямі субсидії, безпосередньо виплачувані державою експортерові в трьох формах: виплата деякої суми у визначеній пропорції до експорту; повернення експортерові різниці між внутрішньою і світовою цінами, якщо перша вище фінансування державою деяких витрат експортера, наприклад, витрат на дослідження зовнішніх ринків, рекламу, транспорт і т. д.: 2) непрямі субсидії, що надаються у вигляді різних пільг з метою зниження витрат експортера або одержання їм додаткових доходів в інших сферах: податкові пільги (держава може надавати різні пільги по податку на прибуток, по прибутковому податку, по виплатах із заробітної плати; виключати деякі витрати із суми, що підлягає оподатковуванню; дозволяти прискорену амортизацію, повертати мита на імпортну сировину при подальшому експорті продукції, зробленої з цієї сировини); державне кредитування (держава може надавати кредити експортерам на пільгових умовах по відсотках і терміна, кредити закордонним державам для закупівлі товарів на вітчизняному ринку, а також здійснювати державне страхування експортних кредитів по знижених ставках. У цьому випадку держава бере на себе ризик неплатежу. Ризики в даному випадку бувають комерційними і політичними (неотримання платежу від імпортера, затримка постачання товару, зміна умов валютного і ліцензійного контролю в країні-імпортері, зміна курсу валют, експропріація, державний переворот і т. д.). У ряді країн для цих цілей створені спеціальні установи, наприклад, у США – Експортно-імпортний банк, у Великобританії – Департамент гарантій експортних кредитів. До цієї групи непрямих субсидій також відносяться різного роду пільги, що надаються в кредитній сфері, особливо коли в країні мають місце певні обмеження. Прямі субсидії мають занадто явний характер, що істотно підвищує імовірність прийняття країнами-імпортерами відповідних мір. Тому звичайно експортерам надаються непрямі субсидії. Субсидії є таким самим істотним елементом протекціонізму, як і мита, але якщо останні встановлюються для захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку з метою розширення виробництва в імпортозаміщюючому секторі економіки, то експортні субсидії – на зовнішньому. При наданні експортних субсидій збільшується випуск експортних товарів у результаті залучення ресурсів з галузей, що конкурують з імпортом. Економічні втрати виникають через те, що вартість випуску експортної продукції перевищує дохід від експортних продажів. Крім того, оскільки при наданні експортних субсидій збільшується відтік товарів із внутрішнього ринку на зовнішній, внутрішні ціни на експортні товари зростають. Споживачам доводиться також платити додаткові податки, що потрібні для фінансування експортних субсидій. Водночас експортні субсидії сприяють стабілізації внутрішнього ринку і можуть поліпшити становище країни в міжнародній торгівлі.


10. Експортні субсидії. компенсаційне імпортне мито


Для захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт, але й стимулювати експорт. Однією з форм стимулювання експортних галузей є експортні субсидії, тобто пільги фінансового характеру, які надаються державою експортерам для розширення вивозу товарів за кордон. Внаслідок таких субсидій експортери отримують можливість продавати товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому. Експортні субсидії можуть бути прямими (виплата дотацій виробникові, коли він виходить на зовнішній ринок) і непрямими (пільгове оподаткування, кредитування, страхування тощо).

В Преамбулі до Угоди про сільське господарство однією з галузей, потребуючих прийняття країнами-членами конкретних зобов’язань названа експортна конкуренція, тобто надання експортних субсидій. Експерти вважають, що саме вони мають найбільш спотворюючий вплив на розвиток конкуренції на світових ринках сільськогосподарської продукції, деформують умови недискримінаційної торгівлі. Експортні субсидії надаються виробникам сільськогосподарської продукції для створення або підтримки конкурентних переваг на зарубіжних ринках.

Відомо, що ще в рамках ГАТТ вдалося розробити правила застосування субсидій щодо промислової продукції, аналогічні правила надання урядами субсидій у сільськогосподарському секторі не були приведені у відповідність до дисципліни ГАТТ. Угода про сільське господарство містить правила надання субсидій на сільськогосподарську продукцію.

Слід зазначити, що правила застосування експортних субсидійна сільськогосподарську продукцію і промислову відрізняються. Правилами ГАТТ з самого початку було заборонено застосування експортних субсидій на промислову продукцію розвиненими країнами. Угода про субсидії та компенсаційні заходи, яка була переглянута в ході Уругвайського раунду, поширила цю заборону і на промислову продукцію країн, що розвиваються. В той же час, вони мають восьмирічний перехідний період (до 1 січня 2003 року) для приведення практики застосування субсидій у відповідність із зобов’язаннями. Водночас, найменш розвинені країни і країни, що мають річний середньодушовий дохід менше 1000 доларів США поки що звільнені від цих зобов’язань.

Угода про сільське господарство вимагає від країн взяти зобов’язання скоротити їх застосування. В ході Уругвайського раунду члени СОТ домовились скоротити експортні субсидії до 2001 р. на умовах, що містяться в таблиці.


Таблиця

Умови скорочення експортних субсидій на сільськогосподарську продукцію за групами країн

Умови Розвинені країни та перехідні економіки Країни, що розвиваються
Скорочення сукупних бюджетних витрат на експортні субсидії -36% -24%
Скорочення сукупного обсягу експорту, охопленого субсидіями -21% -14%

Якщо країни погоджуються взяти на себе зобов’язання щодо скорочення суми та обсягів субсидування експорту, то їм дозволено використовувати шість категорій субсидій, до яких і діють зобов’язання.

Відповідно до Угоди про сільське господарство під скорочення країнами-членами СОТ підпадають такі категорії експортних субсидій:

надання урядом прямих субсидій, які залежать від показників експорту;

продаж урядами некомерційних запасів (що перебувають у державній власності) сільськогосподарської продукції за ціною нижчою за порівняну, що призначається на аналогічний товар при продажу його покупцям на внутрішньому ринку;

виплати при експорті певного сільськогосподарського товару, які фінансуються за підтримки уряду, незалежно від того, чи має місце витрата державних коштів чи ні, у тому числі виплати, які фінансуються за рахунок надходжень від зборів,

стягнутих із такого ж сільськогосподарського товару або, з якого виробляється експортний товар;

надання субсидії на скорочення витрат, пов’язаних зі збутом за експорту сільськогосподарської продукції (за винятком широкодоступних послуг зі сприяння експорту та консультаційних послуг), в тому числі витрати навантаження і розвантаження товару, підвищення якості та інші витрати на переробку, а також витрати на міжнародні перевезення та фрахт;

витрати на внутрішні перевезення та фрахт за експортних поставок, які надаються або встановлюються урядом на умовах, сприятливіших, ніж для поставок на внутрішній ринок;

субсидії на сільськогосподарську продукцію, які залежать від її включення до виробництва товарів на експорт.

Країни, які використовували такі субсидії, взяли значні зобов’язання протягом переговорів, які були включені на рівні окремих товарів до їх Розкладу поступок як Членів СОТ.

Ці країни надалі не повинні перевищувати рівні зобов’язань, визначених у їх Розкладах, як за бюджетними витратами, так і обсягом. Вони також мають зобов’язання не розширювати перелік продукції, щодо якої можуть надаватися субсидії, понад визначений в Розкладі. Додаток 2 містить перелік зобов’язань країн щодо експортних субсидій та продукції, якої вони стосуються.

Іншим країнам, які не брали на себе зобов’язання щодо скорочення, заборонено застосовувати експортні субсидії на сільськогосподарську продукцію. Разом з тим, положення про спеціальний та диференційний режим дозволяють країнам, що розвиваються, застосовувати два типи субсидій: субсидії для скорочення витрат, пов’язаних зі збутом при експорті сільськогосподарської продукції, в тому числі витрати на підвищення якості та інші витрати на переробку, а також витрати на міжнародні перевезення та фрахт; витрати на внутрішні перевезення та фрахт при експортних поставках, на умовах, сприятливіших, ніж для поставок на внутрішній ринок.

Таким чином, в Угоді про сільське господарство зроблена спроба відокремлення легальних програм допомоги виробництву сільськогосподарських товарів від деформуючих торгівлю субсидій. Передбачені покарання за субсидування експорті відносяться до самого факту здійснення субсидій, а не до їх ефекту. Потреба в зменшення обсягів експортних субсидій очевидна. Це позитивно вплине на основні агропромислові товари, такі як зерно, сире м’ясо, молочні вироби і рослинні олії.


11. Підтримка експортної діяльності вітчизняного виробника


В умовах наростаючого від’ємного торгового сальдо особливу увагу слід приділити стимулюванню експортної діяльності вітчизняного виробника.

До кроків на підтримку експортерів слід віднести:

Сприяння експортерам та міжнародне лобіювання їх інтересів, в т.ч. сприяння в подоланні торгових бар’єрів;

Сприяння в вирішенні торгових конфліктів на зовнішніх ринках;

Організація інформаційної, аналітичної підтримки, сприяння в організації торгових делегацій і т. п.;

В окремих випадках, державна фінансова підтримка як протидія аналогічним діям інших держав (в рамках, що не суперечать міжнародним зобов’язанням), інше.

Підтримка експорту – це один з найважливіших пріоритетів державної промислової політики.

Створення сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, як передумови інноваційного розвитку

Розвиток промисловості повинен проходити разом з якісними змінами в структурі економіки – зростанні наукоємної та технологічної продукції, збільшенні частки послуг, в тому числі в структурі експорту.

В останні роки зростає сировинний характер української економіки, що є загрозою в довгостроковій перспективі. Тому ще одним з важливих пріоритетів є стимулювання інноваційної діяльності. Але для інноваційного розвитку важливим є не державна фінансова підтримка української науки, а, в першу чергу,створення сприятливого для підприємництва та інновацій економічного клімату. Загальне зростання інвестицій в економіку країни приведе і до зростання інвестицій в науково-дослідницькі та конструкторські розробки, разом з тим будуть здійснюватись інвестиції в людський та фізичний капітали. До речі в умовах сучасної української економіки (поки що не постіндустріальної) 54

джерелом інноваційного розвитку є скоріше не наукові знання, а знання, що базовані на практиці, відповідно, переважно процесні та організаційні інновації, а не продуктові, такі як впровадження на ринок принципово нових товарів або послуг (для розвитку яких є потреба у комплексній трансформації всієї виробничої системи).

Розвиток продуктових інновацій забезпечує система трансферу технологій, яка в Україні після реформування даної галузі (передачі цих функцій МОН) остаточно зруйнована. Забезпечення зв’язку науки та виробництва є одним з важливих аспектів промислової політики. Державне управління інноваційною діяльністю в існуючому сьогодні вигляді (і в т. ч. фінансування науки), не є ефективним, і виступає скоріше гальмом ніж стимулом науково-технічного прогресу. Поряд з Програмою розвитку промисловості одним з ключових документів має стати Державна програма інноваційної політики України, яка поки що відсутня.

Міжнародний досвід свідчить, що в умовах постіндустріальної економіки, прямі форми підтримки промисловості, як то субсидування галузей або підприємств, прямі державні інвестиції, субсидування відсоткових ставок та інше, виявляються неефективними, оскільки знижують конкурентоспроможність субсидованих галузей виробництва.

Натомість ефективними є непрямі методи підтримки, такі як:

Прийняття нормативних актів, що регулюють діяльність галузей або промисловості в цілому – технічне регулювання, підтримка експортерів, стимулювання інноваційної діяльності і т. д.

Створення фінансових умов для розвитку виробничої та інноваційної діяльності.

Зниження інституційних витрат виробничої діяльності.

Окрему увагу слід звернути на існуючий в міжнародній практиці принцип "все нове

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: