Оцінка майбутньої і теперішньої вартості грошових потоків під час проведення стратегічного аналізу
Спочатку розрахуємо чисту теперішню вартість кожного проекту за ставкою 10%. Для цього помножимо значення грошових потоків на фактори теперішньої вартості за ставкою 10%, підсумуємо результати і потім віднімемо від суми початкову вартість інвестиції.
Чиста теперішня вартість проекту А за ставки 10% становить 2 027 грн, а проекту Б за тієї ж ставки – 3 622 грн.:
1) (4000 • 0,909) + (3500 • 0,826) – 4500 = 2 027 грн;
2) (5300 • 0,909) + (4000 • 0,826) – 4500 = 3 622 грн.
Скориставшись цим же методом, визначимо чисту теперішню
вартість грошових потоків за новою ставкою – 12%. Чиста теперішня вартість проекту А за ставки 12% – 1 862 грн, а проекту Б за тієї ж ставки – 3 421 грн:
1) (4000 • 0,893) + (3500 • 0,797) – 4500 = 1862 грн;
2) (5300 • 0,893) + (4000 • 0,797) – 4500 = 3421 грн.
Проаналізуємо, як змінилися значення чистої теперішньої
вартості обох проектів при зміні ставки (Табл. 2.2).
Таблиця 2.2. Зміна чистої теперішньої вартості (%)
| Проект |
Чиста теперішня вартість за 10%, грн. |
Чиста теперішня вартість за 12%, грн. |
Зміна чистої тепе- рішньої вартості, % |
| А | 2 027 | 1862 | -8,14 |
| В | 3 622 | 3 421 | -5,55 |
З таблиці видно, що чиста теперішня вартість проектів знижується при зростанні дисконту з 10% до 12%. Чиста теперішня вартість проекту А змінюється більше, ніж проекту Б. Отже, проект А чутливіше реагує на зміну дисконту, тобто він ризикованіший за проект Б, якщо дисконт у майбутньому зміниться.
Отже лише завдяки прийомам та методам стратегічного та фінансового аналізу підприємство має змогу визначити та обрати найменш ризикований та найбільш вигідний проект, а отже уникнути можливих збитків.
3. Вдосконалення стратегічного управління грошовими потоками підприємств
3.1 Напрями підвищення ефективності грошових потоків підприємства
Більшість вітчизняних підприємств зіштовхуються з дефіцитом коштів. Це обумовлено внутрішніми (втрату одного або більших споживачів, недоліки в керуванні асортиментами продукції, слабке фінансове планування, відсутність оптимальної організаційної структури фінансових служб, відсутність управлінського обліку, втрата контролю над витратами, низька кваліфікація кадрів) і зовнішніми (криза неплатежів, негрошові форми розрахунків, конкуренція з боку інших товаровиробників, ріст цін на енергоносії, втрати від експорту через занижений обмінний курс, тиск податкового законодавства, висока вартість позикових коштів, тиск інфляції) причинами [15].
Щоб знизити дефіцит коштів, необхідно розробити шляхи збільшення їхнього припливу й зменшення відтоку. Такими шляхами є: вишукування додаткових грошових надходжень від основних коштів; стягнення заборгованості з метою прискорення оборотності коштів; розмежування виплат кредиторам по ступені пріоритетності; реорганізація інвентарних запасів; перегляд планів капітальних вкладень; вишукування варіантів короткострокового фінансування; оптимізація витрат; збільшення продажів [6, 12].
Для того, щоб забезпечити додаткові грошові надходження, від основних коштів, необхідно: проаналізувати ступінь використання встаткування (майна) з метою визначення невикористовуваного в поточній господарській діяльності; визначити коло потенційних покупців (орендарів) зайвого майна; виконати процедури консервації майна; вивчити можливості переукладання орендного договору з нинішнім орендодавцем; вивчити можливості перекладу діяльності в менш дороге місце; розглянути варіанти централізації діяльності за рахунок перекладу підрозділів в одне або менша кількість місць розташування з метою уникнути дублювання господарських функцій у різних підрозділах й, таким чином, вивільнення додаткового майна для можливого продажу або здачі в оренду [6].
Як заходи по стягненню заборгованості з метою прискорення оборотності коштів можна використати наступні: створення стимулів своїм клієнтам більше швидкої оплати шляхом надання спеціальних знижок; створення системи оцінки клієнтів, яка б підсумувала всі ризики, пов'язані з діловими партнерами; установлення формальних лімітів кредиту кожному клієнтові, які можуть визначатися загальними відносинами із цим клієнтом, потребами в коштах й оцінкою його фінансового становища; установлення залежності оплати праці менеджерів по продажах і реальному надходженні коштів від клієнтів, з якими вони працюють; розгляд можливості продажу дебіторської заборгованості банку [6, 7].
Рекомендації з розмежування виплат кредиторам по ступені пріоритетності для зменшення відтоку коштів можуть бути такими: поділ постачальників на категорії по ступені їхньої важливості для діяльності й прибутковості підприємства; інтенсифікація контактів з найбільш важливими постачальниками для того, щоб зміцнити взаєморозуміння й прагнення до співробітництва; розробка різних схем платежів і пропозиція їхнім постачальникам; відкладення здійснення платежів менш важливим постачальникам; знаходження альтернативних постачальників, що пропонують більше вигідні умови [6, 8].
Щоб зробити реорганізацію інвентарних запасів, доцільно виконати наступні процедури: рознести по категоріях запаси по ступені їхньої важливості для стабільності діяльності підприємства, проаналізувати оборот запасів по видах і зменшити обсяг тих видів запасів, які не є критичними для функціонування бізнесу; зменшити розміри непорушних запасів за рахунок досягнення домовленості про більше короткий строк виконання замовлення на поставку такого товару; поліпшити діяльність в області замовлень на постачання шляхом впровадження більше ефективних контрольних процедур; реалізувати залежані запаси зі знижками.
За рахунок перегляду планів капітальних вкладень можна збільшити приплив коштів шляхом: визначення видів капітальних інвестицій, які можна відкласти на більше пізній строк; призупинення інвестиційних проектів, які стали менш ефективними, і вивчення можливості повернення вкладених коштів; змінам графіка інвестицій так, щоб зменшити пікове навантаження на грошові потоки; відмови від тих капітальних витрат, які не можуть дати негайну віддачу підприємству.
Можливе збільшення надходження коштів із зацікавлених фінансових джерел, не пов'язаних із взаємною торгівлею за допомогою: дослідження фінансових умов короткострокового фінансування, пропонованого банками, і варіантів їхнього поліпшення; вивчення можливості відстрочки виплати основної суми боргу, зниження процентної ставки, можливості рефінансування кредитів в інших банках; проведення переговорів з акціонерами про вишукування додаткових фінансових ресурсів; зменшення намічених виплат дивідендів.
Для оптимізації або зменшення витрат можна ужити наступних заходів: оптимізувати витрати на оплату праці шляхом впровадження бонусних схем оплати; спростити організаційну структуру з метою усунення зайвих рівнів керування; знизити загальногосподарські витрати; перескласти договори, що визначають заборгованість в іноземної валюті, у заборгованість у національній валюті.
Збільшення обсягу продажів досягається використанням наступних методів; проведення обмежених маркетингових досліджень на щоденній (щотижневої) основі; оцінка прогнозованих націнок по групах реалізованих товарів для того, щоб визначити групи товарів, що приносять найбільший прибуток; оцінка факторів споживчого попиту, таких, як споживчі властивості, ціна, якість, тенденції моди, сезонні фактори й т.д.; визначення груп продуктів, які щонайкраще підходять до ринкових умов, що змінюються, і сконцентрованість на них; аналіз, цін й обсягів реалізованої продукції й знаходження, найбільш розумного компромісу, що допоможе збільшити надходження додаткових коштів, незважаючи на зниження обсягів продажів (шляхом збільшення цін і торговельних націнок).
Запропоновані заходи будуть сприяти більш ефективному керуванню коштами підприємства, дозволять збільшити їхній приплив і зменшити відтік.
3.2 Методи оптимізації грошових потоків
Методи оптимізації дефіцитного грошового потоку залежать від характеру його дефіцитності – короткострокової або довгострокової.
Збалансованість дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді досягається шляхом використання «Системи прискорення – уповільнення платіжного обороту». Суть цієї системи полягає в розробці на підприємстві організаційних заходів щодо прискорення залучення коштів й уповільненню їхніх виплат [8].
Прискорення залучення коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів: збільшення розміру цінових знижок за готівку по реалізованої покупцях продукції; забезпечення часткової або повної передоплати за зроблену продукцію, що користується високим попитом на ринку; скорочення строків надання товарного (комерційного) кредиту покупцям; прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості; використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості – обліку векселів, факторингу, форфейтинга; прискорення інкасації платіжних документів покупців продукції (часу знаходження їх у шляху, у процесі реєстрації, у процесі зарахування грошей на розрахунковий рахунок і т. п.). Уповільнення виплат коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів: збільшення за узгодженням з постачальниками строків надання підприємству товарного (комерційного) кредиту; заміни придбання довгострокових активів, що вимагають відновлення, на їхню оренду (лізинг); реструктуризації портфеля отриманих фінансових кредитів шляхом перекладу короткострокових їхніх видів у довгострокові [3, 4].
Слід зазначити, що «Система прискорення – уповільнення платіжного обороту», вирішуючи проблему збалансованості обсягів дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді (і відповідно підвищуючи рівень абсолютної платоспроможності підприємства), створює певні проблеми дефіцитності цього потоку в наступних періодах. Тому паралельно з використанням механізму цієї системи повинні бути розроблені заходи щодо забезпечення збалансованості дефіцитного грошового потоку в довгостроковому періоді.
Ріст обсягу позитивного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуть за рахунок наступних заходів: залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення обсягу власного капіталу; додаткової емісії акцій; залучення довгострокових фінансових кредитів; продажу частини (або всього обсягу) фінансових інструментів інвестування; продажу (або здачі в оренду) невикористовуваних видів основних коштів.
Зниження обсягу негативного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів: скорочення обсягу й складу реальних інвестиційних програм; відмови від фінансового інвестування; зниження суми постійних витрат підприємства.
Методи оптимізації надлишкового грошового потоку підприємства пов'язані із забезпеченням росту його інвестиційної активності. У системі цих методів можуть бути використані: збільшення обсягу розширеного відтворення операційних внеоборотних активів; прискорення періоду розробки реальних інвестиційних проектів і початку й реалізації; здійснення регіональної диверсифікованості операційної діяльності підприємства; активне формування портфеля фінансових інвестицій; дострокове погашення довгострокових фінансових кредитів.
У системі оптимізації грошових потоків підприємства важливе місце належить їхній збалансованості в часі. Це пов'язане з тим, що незбалансованість позитивних і негативного грошових потоків у часі створює для підприємства ряд фінансових проблем. Досвід показує, що результатом такої незбалансованості навіть при високому рівні формування чистого грошового потоку є низька ліквідність цього потоку (а відповідно й низький рівень абсолютної платоспроможності підприємства) в окремі періоди часу. При досить високій тривалості таких періодів для підприємства виникає серйозна погроза банкрутства.
У процесі оптимізації грошових потоків підприємства в часі вони попередньо класифікуються по наступних ознаках: за рівнем «нейтралізуемості» (термін, що означає здатність грошового потоку певного виду змінюватися в часі) грошові потоки підрозділяються на ті що піддаються й не піддаються зміні. Прикладом грошового потоку першого виду являються лізингові платежі, період яких може бути встановлений за узгодженням сторін. Прикладом грошового потоку другого виду є податкові платежі, строк сплати яких не може бути підприємством порушений; за рівнем передбачуваності грошові потоки підрозділяються на повністю передбачувані й недостатньо передбачувані (абсолютно непередбачені грошові потоки в системі їхньої оптимізації не розглядаються).
Об'єктом оптимізації виступають передбачувані грошові потоки, що піддаються зміні в часі, У процесі оптимізації грошових потоків у часі використаються два основних методи – вирівнювання й синхронізація.
Вирівнювання грошових потоків спрямовано на згладжування їхніх обсягів у розрізі окремих інтервалів розглянутого періоду часу. Цей метод оптимізації дозволяє усунути в певній мері сезонні й циклічні розходження у формуванні грошових потоків (як позитивних, так і негативних), оптимізуючи паралельно середні залишки коштів і підвищуючи рівень ліквідності. Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою средньоквадратичного відхилення або коефіцієнта варіації, які в процесі оптимізації повинні знижуватися.
Синхронізація грошових потоків заснована на коваріації позитивних і негативного їхніх видів. У процесі синхронізації повинне бути забезпечене підвищення рівня кореляції між цими двома видами грошових потоків.
Заключним етапом оптимізації є забезпечення умов максимізації чистого грошового потоку підприємства. Ріст чистого грошового потоку забезпечує підвищення темпів економічного розвитку підприємства на принципах самофінансування, знижує залежність цього розвитку від зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів, забезпечує приріст ринкової вартості підприємства.
Підвищення суми чистого грошового потоку підприємства може бути забезпечене за рахунок здійснення наступних основних заходів: зниження суми постійних витрат; зниження рівня змінних витрат; здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує зниження рівня сумарних податкових виплат; здійснення ефективної цінової політики, що забезпечує підвищення рівня прибутковості операційної діяльності; використання методу прискореної амортизації основних коштів; скорочення періоду амортизації використовуваних підприємством нематеріальних активів; продажу невикористовуваних видів основних коштів і нематеріальних активів; посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій.
Результати оптимізації грошових потоків підприємства одержують своє відбиття в системі планів формування й використання коштів у майбутньому періоді.
3.3 Вдосконалення системи класифікації грошових потоків у цілях стратегічного управління платоспроможністю на підприємствах України
Поняття грошового потоку є агрегованим, тобто включає в собі різноманітні види грошових потоків, що обслуговують господарську діяльність. З метою забезпечення ефективного цілеспрямованого стратегічного керування грошові потоки вимагають певної класифікації.
Загальноприйнятої є класифікація грошових потоків по наступних основних ознаках: масштаби обслуговування господарського процесу; види господарської діяльності; спрямованість руху грошових коштів; метод вирахування обсягу; рівень достатності обсягу; метод оцінки в часі; безперервність формування в розглянутому періоді; стабільність тимчасових інтервалів формування [16].
Існуюча класифікація грошових потоків не повною мірою дозволяє здійснювати оперативне керування формуванням припливів і відтоків коштів [8].
Основний внесок у формування фінансових результатів і грошових потоків промислового підприємства вносить його операційна діяльність. У зв'язку із цим пропонується розширення класифікаційних ознак щодо грошових потоків у результаті операційної діяльності. Це дозволить виявити фактори, що впливають на них, з метою надання впливу на ці фактори в процесі керування.
Грошові потоки від операційної діяльності доцільно класифікувати на залежні від обсягів реалізації й виробництва продукції і не залежні від них. Розглянемо склад вхідних і грошових потоків, що сходять, відповідно до наведеної класифікації й можливості використання запропонованого поділу грошових потоків на ті що залежать та не залежать від обсягу в процесі фінансового планування [8].
Що стосується вхідних грошових потоків, потрібно відзначити, що в практиці складання бюджету коштів у складі припливів коштів у результаті операційної діяльності виділяють надходження від реалізації продукції. Це повністю виправдано, тому що саме реалізація продукції повинна служити основним джерелом грошових надходжень для промислового підприємства, у той час як інші грошові потоки (від операційної оренди активів, реалізації оборотних активів й ін.) мають порівняно незначну питому вагу й, крім того, багато видів цих грошових потоків носять нерегулярний характер. Виділення надходжень від реалізації продукції дозволяє враховувати вплив факторів на формування вхідних грошових потоків. Цими факторами є фізичний обсяг реалізованої продукції, ціна, базисні умови поставки й умови розрахунків за продукцію, тобто форма оплати, тривалість кредитного періоду й т. п.
Основними відтоками коштів у результаті операційної діяльності є: виплати постачальникам; виплата заробітної плати; позабюджетні виплати; виплата податків й інших обов'язкових платежів [8].
Зазначені грошові потоки можуть бути розділені на ті що залежать та не залежать від обсягу частини. Так, варто окремо планувати й ураховувати виплати постачальникам за придбані основні й допоміжні матеріали; виплату відрядної й погодинної заробітної плати й відповідних сум відрахувань у фонди соціального страхування Розглянемо фактори, які впливають на суму й періодичність виникнення відповідних відтоків коштів.
До факторів першого порядку, що впливає на розмір і періодичність виплат постачальникам основних матеріалів, ставляться обсяг закупівель матеріалів у натуральному вираженні, ціни на матеріали й умови розрахунків з постачальниками. У свою чергу, обсяг закупівель основних матеріалів залежить від обсягу їхнього споживання, фактичних запасів на початок планового періоду й розміру запасів на кінець періоду. Обсяг споживання основних матеріалів визначається виробничою програмою підприємства й нормами витрати матеріалів. Виробнича програма формується на підставі бюджету продажів, фактичних залишків готової продукції на початок періоду й планових – на кінець періоду.
Важливе значення при регулюванні величини й періодичності відтоків коштів мають два взаємозалежних показники: розмір партії матеріалів, що здобувають, і кількість партій. Збільшення обсягу партії матеріалів веде до збільшення періоду між двома поставками й, відповідно, між двома виплатами, а також до збільшення суми однієї виплати. При зменшенні розміру партії поставки скорочується величина виплати й період часу між виплатами. У ході планування також необхідно враховувати зворотну залежність витрат на оформлення замовлення й відповідних відтоків коштів від обсягу партії закупівлі матеріалів.
Виплати постачальникам допоміжних матеріалів можна охарактеризувати як умовно ті що залежать від обсягу. Це пояснюється тим, що обсяг споживання ряду допоміжних матеріалів (мастильних, обтиральних і т. п.) залежить від інтенсивності експлуатації встаткування, хоча ця залежність не є прямій.
Суми виплат працівникам і фондам соціального страхування також можна диференціювати на ті що залежать та не залежать від обсягу частини. Фактори, що впливають на величину змінного й постійного фондів оплати праці, загальновідомі й не мають потреби в детальному розгляді. Періодичність відтоків коштів у цьому випадку залежить від прийнятого на підприємстві порядку здійснення розрахунків по оплаті праці. Цими ж факторами обумовлені величина й періодичність відтоків коштів у ході здійснення розрахунків по соціальному страхуванню, тому що відповідно до діючого законодавства розрахунки здійснюються одночасно з одержанням у банку коштів на оплату праці.
Зі складу податків й інших обов'язкових платежів неможливо виділити такі що повністю залежать від обсягу продукції. Умовно залежними можна вважати ПДВ і податок на прибуток, що обумовлено порядком їхнього нарахування. Так, при вирахуванні суми ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, основний вплив на неї роблять податкові зобов'язання, що виникають у ході реалізації продукції, і суми податкового кредиту, що виникають при придбанні сировини й основних матеріалів. При розрахунку зобов'язань по податку на прибуток у складі валових доходів також провідне місце належить доходам від реалізації продукції, а в складі валових витрат значну питому вагу займають змінні витрати. Періодичність здійснення розрахунків по податках й інших обов'язкових платежах установлюється законодавчо.
Оперативне керування платоспроможністю підприємства вимагає розробки планового документа, що деталізує показники бюджету руху грошових коштів й забезпечує щоденне керування платіжним оборотом. Таким плановим документом є платіжний календар, що дозволяє вирішувати наступні основні завдання: у максимально можливому ступені синхронізувати позитивні й негативний грошові потоки; забезпечити пріоритетність платежів підприємства за критерієм їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності; у максимальному ступені забезпечити необхідну абсолютну ліквідність грошового потоку підприємства; включити керування грошовими потоками в систему оперативного контроллінгу фінансової діяльності підприємства [11]. Запропонований поділ грошових потоків від операційної діяльності на незалежні й залежні потребує переробки форм відповідних планових і звітних документів: бюджету коштів, платіжного календаря як документа бюджету коштів, що є деталізацією, і звіту про рух грошових коштів (зрозуміло, мова йде про форму звіту, використовуваного в управлінському обліку, а не про форму зовнішньої фінансової звітності).
Запропоноване розмежування грошових потоків на залежні й незалежні від обсягу продукції представляється корисним з метою оперативного керування платоспроможністю.
По-перше, відомі плановані суми й дати надходжень від реалізації продукції, суми й дати залежних виплат дають можливість розрахувати різниця між припливами коштів від реалізації й залежними від обсягу відтоками. Розглянутий показник (його можна назвати грошовим маржинальним прибутком) має економічний зміст, маржинальний прибуток – це сума надходжень від реалізації, спрямована на забезпечення об`ємозалежних виплат й утворення чистого грошового потоку від операційної діяльності. Є й істотні відмінності: по-перше, він розраховується в грошовому базисі, а не в базисі нарахування; по-друге, маржинальний прибуток, як і будь-який інший показник фінансових результатів, визначається за період, а даний показник розраховується на конкретні дати (на момент виникнення потреби в коштах, тобто на дати здійснення виплат). Це дає можливість: визначити обсяг і час надходжень коштів і виплат при різних обсягах діяльності; визначити мінімальний обсяг грошових надходжень для забезпечення запланованих об`ємозалежних й об`ємонезалежних виплат; визначити припустимий обсяг скорочення припливів коштів на певну дату; визначити припустиме зниження цін на продукцію, ріст цін на сировину й матеріали, збільшення періоду облямівки платежу для покупців і скорочення тривалості кредитного періоду з боку постачальників, підвищення оплати праці, що дозволяють зберегти платоспроможність підприємства на конкретну дату. У випадку перевищення відтоків коштів над припливами більш точно виявляються розмір і періоди дефіциту коштів; визначити, які види продукції створюють надлишок, а які – дефіцит коштів у плановому періоді. Це можна зробити на основі аналізу співвідношень таких факторів як обсяг продажів, умови розрахунків з покупцями, обсяг закупівель основних матеріалів і порядок розрахунків з постачальниками, сума виплаченої відрядної зарплати й відрахувань.
В-других, чітко простежуються фактори, що впливають на величину й періодичність виникнення припливів і відтоків коштів. Це дозволяє контролювати відхилення у формуванні грошових потоків за рахунок факторів, зокрема: надходжень від реалізації продукції – за рахунок зміни фізичного обсягу реалізації, цін, умов розрахунків з покупцями; виплат постачальникам основних матеріалів – за рахунок зміни обсягу виробництва, норм витрати матеріалів, обсягу партії закупівлі, цін й умов розрахунків з постачальниками; виплат відрядної зарплати й відрахувань у соцстрах від відрядної зарплати за рахунок зміни обсягу виробництва: норм часу й тарифних ставок.
По-третє, підвищуються можливості проведення попередньої синхронізації позитивних і негативних грошових потоків, а також їхнього коректування в ході виконання бюджету. Це можливо шляхом впливу на підконтрольні підприємству фактори формування потоків коштів.
Так, важливе значення має регулювання розміру партії замовлення сировини й основних матеріалів, тому що найбільша питома вага в структурі відтоків коштів у результаті операційної діяльності займають саме виплати постачальникам основних матеріалів. Крім того, саме розмір партії замовлення є найбільш підконтрольним для підприємства параметром, у відмінність, наприклад, від умов розрахунків, які встановлюються постачальником і можуть бути змінені тільки за узгодженням з ним. У цей час існує безліч моделей оптимізації партії замовлення, що використають як критерій оптимальності мінімальну суму витрат, пов'язаних з формуванням і змістом виробничих запасів. Ці моделі не враховують вплив розміру партії закупівлі матеріалів на відтоки коштів і забезпеченість цих відтоків грошовими надходженнями. Закупівля матеріалів приводить до виникнення зобов'язань перед постачальниками із чітко певними строками здійснення розрахунків по них. Якщо як цільовий критерій оптимізації використати тільки мінімальні витрати, може виникнути ситуація, при якій відтоки коштів, пов'язані з погашенням зобов'язань, серед постачальників, не будуть забезпечені надходженнями від реалізації продукції й інших грошових надходжень, що може привести до неплатоспроможності й зниження фінансової стабільності. У зв'язку із цим необхідна розробка багатокритеріальної оптимізаційної моделі, що буде спрямована на визначення розміру партії замовлення, здатного забезпечити мінімальні витрати на зміст виробничих запасів за умови збереження достатнього рівня платоспроможності.
Таким чином, запропонована класифікація відтоків коштів на залежні й не залежні від обсягів виробництва й реалізації дає можливість ураховувати вплив зміни факторів на формування грошових потоків, вчасно виявляти можливі періоди дефіциту коштів, проводити попередню синхронізацію вхідних і вихідних грошових потоків й їхнє коректування шляхом впливу на підконтрольні підприємству параметри.
Висновки
У цей час стратегічний аналіз є однієї з основних дисциплін, які необхідно знати будь-якому менеджерові. Стратегічний аналіз, як наука, дозволяє підприємцеві так спланувати діяльність підприємства в коротко – середньо- і довгостроковому періодах, щоб забезпечити одержання підприємством максимально можливого прибутку з мінімальними витратами в умовах мінливості стану ринку. Звичайно, це пов'язане з неминучим фінансовим ризиком, особливо в сучасних умовах, але правильно проведене стратегічне планування й аналіз дозволить звести ризик до мінімуму.
Кошти підприємства є центральною ланкою в його діяльності. Так, при формуванні власного капіталу частина статутного капіталу формується за рахунок грошових активів, кредити банків надходять у вигляді грошових активів, повернення кредитів здійснюється через відтік грошових активів, так саме як і погашення кредиторської заборгованості, збільшення дебіторської заборгованості викликає відтік грошових активів, її повернення – приплив і т.д. Як відомо, грошові кошти є дуже мобільним та нестабільним ресурсом та їх вартість сьогодні більша ніж у майбутньому, а отже цьому необхідно приділяти відповідну увагу здійснюючи господарську діяльність підприємства.
Отже, дана робота мала на меті довести необхідність стратегічного аналізу коштів, їх поточної й майбутньої вартості на підприємстві, що розраховує на фінансовий успіх у сучасних умовах ринку.
У даній роботі були розглянуті теоретичні аспекти стратегічного аналізу в управлінні грошовими потоками підприємства в умовах ринкової економіки, його мети, завдання. У першому розділі курсової роботи даний методичний інструментарій оцінювання вартості грошів у часі та його використання в стратегічному аналізі.
У другому розділі роботи наведені методичні основи стратегічного аналізу коштів діяльності підприємства ДП ХМЗ «ФЕД».
Підводячи підсумок даної роботи – аналізу грошових потоків ДП «Завод ВАТ «ХТЗ»», проведеного за даними бухгалтерського балансу за 2006 рік можна охарактеризувати роботу даного підприємства як задовільну.
Список використаних джерел
Азаренкова Г.М., Богатіщев О.М., Шубіна С.В., Сердюк Л.В. Методичні рекомендації до формування структури та оформлення рефератів, курсових, дипломних та науково-дослідних робіт студентів. – Харків: ХБІ УАБС, 2004. – 38 с.
Артеменко В.Г. Финансовый анализ. Учебн. пособие для вузов – М: Центр экономики и маркетинга, 1997 – 128 с.
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т 2. – К. Ника-Центр, 1999. – 512 с.
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т 1. – К. Ника-Центр, 2000. – 301 с.
Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика, интерпретация: Пер с англ. / Научн. Ред. перевода чл.-кор. РАН И.И. Елесеев. – м.: Финансы и статистика, 1996. – 624 с.
Бондаренко М.В. Методы оптимизации денежных потоков предприятия // Управління розвитком. – 2002. – №2.-С. 99–101.
Бочаров В.В. Управление денежным оборотом предприятий и корпораций. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 144 с.
Герасимов А.А. Усовершенствование классификации денежных потоков в целях оперативного управления платежеспособностью // Економіка промисловості. – 2005. – №4.–С. 163–169.
Гриліцька А. «Математичні моделі оптимізації грошових залишків та аналізу руху грошових коштів» // Економіст. – 2005.– №9.-С. 50–53.
Губачова О.М. Деякі аспекти управління рухом грошових коштів та іх вплив на фінасовий стан підприємства // Економіка і регіон. – 2 (5). – 2005.-С. 109–114.
Гутова А.В. Управление денежными потоками: теоретические аспекты // Финансовый менеджмент. – 2004. – №4.-С. 112–119
Дубенко Н.В. Аналіз руху грошових коштів. Необхідність застосування та удосконалення методики // Вісник ЖДТУ. – 2005. – №2.–С. 101–113.
Ігоніна К.А. Теоритичні аспекти планування грошових потоків підприємств // Актуальні проблеми економіки №5 (35). – 2004.-С. 17 – 19.
Ластовенко А.В. Аналіз денежных потоков предприятия в условиях перехода к рыночной економите // Економіка промисловості. – 2002. – №2. – С. 108–115.
Люткевич О.М. Вихідні положення щодо визначення принципів побудови раціональних фінансово-грошових потоків на підприємстві // Регіональна економіка. – 2003. – №1. – С. 138–143
Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – 536 с.
П(С) БО 4 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р., №87 (зі змінами і доповненнями).
Митрофанов Г.Ф., Кравченко Г.О., Барабаш Н.С. Фінансовий аналіз: Навч. посіб.; За ред. проф. Г.В. Митрофанова. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т: 2002, – 301 с.
Хахонова Н.Н. Учет, аудит и анализ денежных потоков предприятий и организаций. – М.; ИКЦ «МарТ»; Ростов н/д, издательский центр «март», 2003. – 304 с.
Чумаченко М.І. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі і аудиті: Конспект лекцій. – К: КНЕУ, 1999. – Вид. 1–5.-415 с.