Державна політика регулювання зайнятості: світовий досвід та вітчизняна практика
Отже, економічна підсистема регулювання ринку праці включає методи державного впливу на обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції і спрямована на збереження і створення робочих місць, їх удосконалення. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів), за допомогою яких відбувається зміна компонентів сукупного попиту і сукупної пропозиції. До них належать система оплати праці, інвестиційна політика, податкова політика, кредитно-грошова політика, регуляторна політика щодо підприємництва, експортно-імпортна політика тощо.
Аналіз показує, що макроекономічне регулювання ринку праці часто не досягає мети, зокрема тому, що ринок праці перебуває під впливом великої кількості факторів соціального, соціально-культурного і соціально-психологічного характеру. Через те суб'єкти ринку, передусім наймані працівники й підприємці, часто поводяться непередбачувано, або, з точки зору класичної економічної теорії, нераціонально щодо забезпечення своїх інтересів. Тому останнім часом у західних країнах ці перешкоди долаються значною мірою завдяки створенню нових й вдосконаленню існуючих інститутів ринку праці. Взагалі їхня роль полягає, по-перше, у забезпеченні необхідної спрямованості і належних пропорцій використання економічних методів, наданні справді активного характеру політиці зайнятості, по-друге, у використанні спеціальних засобів сприяння підбору громадянами підходящої роботи на існуючі робочі місця, підвищення їх конкурентоспроможності, по-третє, в об'єднанні всіх компонентів регулювання в струнку систему.
У нашій країні багато зроблено в інституціональному облаштуванні ринку праці. Сформовано законодавство про зайнятість населення, створено інфраструктуру сприяння зайнятості, діють системи професійної орієнтації та професійного навчання безробітних, впроваджено соціальне страхування на випадок безробіття, що сприяло передачі частки управлінських функцій у сфері зайнятості і соціального захисту безробітних від держави до соціальних партнерів. Але поширення таких негативних процесів, як великі масштаби нерегламентованої праці, катастрофічно низький розмір заробітної плати, велика чисельність довготривалих безробітних, пасивність частини незайнятих громадян у пошуках роботи, випадки порушення правил прийому на роботу і звільнення свідчать про необхідність удосконалення інституційного забезпечення ринку праці.
Потребує вдосконалення правовий механізм сприяння зайнятості населення. Йдеться про правові норми, які б регламентували дії держави щодо використання загальноекономічних регуляторів попиту на робочу силу, поєднували, як зазначалося, інвестиційну, кредитно-грошову, зовнішньоекономічну, податкову і бюджетну політику з політикою зайнятості, визначали б відповідальність за недостатню ефективність заходів при зростанні безробіття.
Потребують посилення також правові норми, спрямовані на підвищення активності в пошуку роботи самих безробітних, сприяння громадянам у підборі підходящої роботи й підвищення їх конкурентоспроможності. Йдеться про забезпечення суб’єктів ринку праці інформацією про вакантні робочі місця і про осіб, які шукають роботу; навчання безробітних, працевлаштуванню яких заважає брак навичок з пошуку роботи, потрібних прийомів і методів; створення для людей, які шукають роботу, можливості одержати послуги з професійної орієнтації і професійної освіти; активізацію зусиль у пошуку роботи і підготовці до нової роботи тих безробітних, які не проявляють необхідної активності, а можливо, взагалі опустили руки.
Найважливішою складовою інституційної підсистеми регулювання ринку праці є соціальне партнерство, потенціал якого в Україні використовується не повною мірою. На місцевому рівні воно майже відсутнє і не сприяє об'єднанню зусиль місцевих органів влади, підприємств, профспілок, центрів зайнятості у розв'язанні конкретних проблем зайнятості населення. Зокрема, йдеться про залучення безробітних до самозайнятості шляхом створення сприятливих умов для їх реєстрації як підприємців, мікрокредитування, участі в діяльності бізнес - центрів і бізнес - інкубаторів. На місцевому рівні доцільно впровадити систему оперативного реагування на групове (від трьох і більше працівників) вивільнення – вжиття інтенсивних попереджувальних заходів, поки громадяни ще працюють (відразу після надходження відомостей про скорочення штатів). Ця система має включати ознайомлення працівників, які підлягають вивільненню, з інформацією центрів зайнятості про вакансії, що є на інших підприємствах, одержання консультації психологів, участь у семінарах з техніки пошуку вакансій, заходи з підвищення кваліфікації і перекваліфікації. Усе це, по - перше, прискорить працевлаштування, по-друге, зменшить психологічний стрес і знизить моральний дискомфорт працівників.
3.2 Аналіз зарубіжного досвіду регулювання зайнятості
Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).
У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.
Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.
Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.
Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:
сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.
Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.
Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем.
Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету.
В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.
Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.
За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.
Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.
Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.
Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5—1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.
Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості.
3.3 Аналіз та особливості регулювання зайнятості в Україні
Перш ніж розглянути особливості регулювання зайнятості в Україні проведемо аналіз ситуації на ринку праці в нашій державі у 2001-2005 рр. Так, за даними Міністерства праці та соціальної політики, завдяки позитивним зрушенням в економіці країни та вжитим заходам щодо сприяння зайнятості населення намітилась позитивна тенденція до поліпшення ситуації на ринку праці:
збільшено обсяги та рівні зайнятості серед економічно активного населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;
зменшено обсяги та знижено рівні безробіття населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;
уповільнено темпи та зменшено обсяги вивільнення працівників з підприємств, установ і організацій;
істотно зменшено чисельність працівників, які знаходились в адміністративних відпустках або працювали на умовах неповного робочого часу (дня або тижня);
збільшено обсяги надання соціальних послуг незайнятому населенню, зареєстрованому в державній службі зайнятості, зокрема обсяги працевлаштування безробітних.
Чисельність населення у віці 15-70 років, зайнятого економічною діяльністю склала в середньому за 2004 рік 20,55 млн. чоловік проти 20,24 млн. чоловік в середньому за 2001 рік. В 2005 році очікується зростання цього контингенту населення до 20,68 млн. осіб. Збільшення чисельності зайнятих відбудеться, передусім, за рахунок активізації підприємницької та трудової діяльності міського населення (очікується, що чисельність зайнятих в містах збільшиться майже на 800 тис. осіб) на тлі скорочення зайнятих в сільській місцевості до 350 тис. осіб внаслідок звуження сфери прикладання праці на сільськогосподарських підприємствах державної та колективної форм власності.
Рівень зайнятості населення у віці 15-70 років склав в середньому за 2004 рік 56,6 відсотка проти 55,8 відсотка в середньому за 2002 рік. Рівень зайнятості населення працездатного віку склав в середньому за 2004 рік 65,0 відсотків проти 64,3 відсотка в середньому за 2002 рік.
Чисельність зайнятих жінок у віці 15-70 років в середньому за 2004 рік склала 10,1 млн. осіб і в порівнянні із 2002 роком збільшилася на 221 тис. осіб; чисельність безробітних жінок зменшилася за означений період на 20,2 відсотка склала 968,4 тис. осіб.
Рівень зайнятості жінок означеного віку склав в середньому за 2004 рік 52,8 відсотки проти 51,7 відсотка у 2002 році, а рівень безробіття зменшився за вказаний період з 11,0 відсотків до 8,8 відсотка і був нижчим ніж рівень безробіття серед чоловіків.
Скорочується чисельність зайнятих на підприємствах державної та колективної форми власності. В середньому за 2004 рік на підприємствах державної форми власності працювало 39,4 відсотка населення, зайнятого економічною діяльністю, на підприємствах колективної форми власності 31,4 відсотка, на підприємствах приватної форми власності 29,1 відсотка зайнятих (рис. 3.2).
Рис.
3.2 Кількість
працюючих на
підприємствах
різних форм
власності у
2004 р.
В сільській місцевості внаслідок проведення аграрної реформи перерозподіл зайнятого населення між підприємствами різних форм власності проходив інтенсивніше: частка працюючих на державних підприємствах склала 28,7 відсотка зайнятого населення, а на підприємствах приватної власності 37,7 відсотків зайнятих.
Зменшується чисельність працюючих за наймом, зростає сегмент роботодавців, самозайнятих та безкоштовно працюючих членів сім’ї. В середньому за 2004 рік за наймом працювало 87,6 відсотка населення у віці 15-70 років, зайнятих економічною діяльністю, проти 89,3 відсотків у відповідному періоді 2002 року.
Здійснюється подальший перерозподіл зайнятих між сферами економічної діяльності на користь сфер надання фінансових, транспортних та торговельно-посередницьких послуг за рахунок скорочення чисельності працівників промисловості, сільського господарства, закладів освіти та охорони здоров’я. В середньому за 2004 рік в промисловості працювало 24,8 відсотка зайнятих економічною діяльністю, в освіті та охороні здоров’я 16,1 відсотка, у закладах торгівлі та готельно-ресторанного бізнесу 14,9 відсотків. Збільшуються обсяги та частка населення, зайнятого в особистому підсобному господарстві, де працює зараз 24,4 відсотка сільського населення, зайнятого економічною діяльністю.
Зросла кількість суб’єктів малого підприємництва та чисельність працівників, зайнятих у цій сфері. У 2004 році функціонувало майже 2 млн. суб’єктів малого підприємництва (з чисельністю працюючих 5,1 млн. осіб) в тому числі 275 тис. малих підприємств, проти 218 тис. малих підприємств у 2001 році.
Скоротилися обсяги часткового безробіття. Чисельність працівників, які перебували у відпустках з ініціативи адміністрації, зменшилась у 2001-2004 роках у 5,8 рази, а чисельність працівників, які працювали на умовах неповного робочого часу - на 27 відсотків. Означені категорії працівників становили у 2004 році 14,5 відсотка від середньооблікової чисельності штатних працівників проти 29,4 відсотка в 2001 році.
Щорічно навчається новим професіям безпосередньо на виробництві до 300 тис. осіб або 2-3 відсотки до облікової кількості штатних працівників. Підвищують кваліфікацію 1,0-1,2 млн. зайнятих осіб або понад 8 відсотків облікової кількості штатних працівників. Періодичність підвищення кваліфікації 12,5 роки проти 5 років за нормативом.
Актуалізовано роль оплати праці у стимулюванні зайнятості населення. Середньомісячна заробітна плата у 2004 році у 2 рази перевищила рівень заробітної плати у 2001 році і склала 562,3 грн. Постійно розширюється сфера прикладання праці за рахунок створення нових робочих місць. Чисельність працівників, зайнятих на новостворених місцях становила у 2002 році 390 тис. осіб, у 2003 році 622 тис. осіб, у 2004 році 651 тис. осіб. (рис. 3.3)

Рис. 3.3 Чисельність працівників, зайнятих на новостворених місцях у 2002-2004 рр.
Більше ніж 2/3 нових робочих місць були створені фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності. У 2005 році очікується розширення сфери прикладання праці за рахунок створення нових робочих місць більше ніж для 630 тис. осіб.
Набула поширення така форма зайнятості, як зовнішня трудова міграція. За експертними оцінками за кордоном працює до 3-4 млн. громадян України, з яких лише 1-2 відсотки легально працевлаштовуються за межами країни за допомогою господарських структур, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Соціальний захист трудових мігрантів-громадян України забезпечується міждержавними та міжурядовими угодами про працевлаштування та соціальний захист трудових мігрантів, а також шляхом приєднання України до міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів.
Чисельність безробітного населення, визначеного за методологією МОП, зменшилася у 2001-2004 роках на 650 тис. осіб і склала в середньому за 2004 рік 2,06 млн. осіб. У 2005 році очікується подальше скорочення чисельності безробітних у віці 15-70 років до 1,95 млн. осіб, зокрема, у містах до 1,43 млн. осіб. В той же час, в сільській місцевості чисельність безробітних у віці 15-70 років продовжує зростати: в середньому за 2004 рік її обсяги склали 450 тис. осіб з очікуваним зростанням у 2005 році до 520 тис. осіб.
Рівень безробіття населення у віці 15-70 років має позитивну тенденцію до зниження і складає в середньому за 2004 рік 9,1 відсотки. Порівняно з 2001 роком рівень безробіття населення у віці 15-70 років скоротився на 2,6 відсоткових пункти. Подальше його зниження очікується до рівня до 8,6 відсотки в середньому за 2005 рік. Одночасно продовжує зростати рівень безробіття в сільській місцевості, який може досягти в середньому за 2004 рік 8,3 відсотка.
Потреба підприємств у працівниках для заміщення вільних робочих місць, заявлена в державну службу зайнятості, збільшилася за 2002 - 2004 роки більш ніж на 40 відсотків. Навантаження на одне робоче місце зменшилося із 11 осіб на кінець 2002 року до 7 осіб на кінець 2005 року.
Щорічно послугами державної служби користуються 2,4 - 2,8 млн. незайнятих громадян. Чисельність працевлаштованих зросла з 773 тис. осіб у 2002 році до 877 тис. осіб у 2004 році, чисельність незайнятих, які за сприянням державної служби зайнятості пройшли професійне навчання збільшилася з 100 тис. осіб до 132,4 тис. осіб. У громадських роботах щорічно беруть участь від 300 тис. осіб до 380 тис. осіб. Очікується, що у 2005 році чисельність працевлаштованих за сприянням державної служби зайнятості збільшиться майже до 900 тис. осіб.
Основною причиною незайнятості серед молоді є складнощі у пошуку роботи після закінчення навчальних закладів, для осіб середнього віку ризик бути вивільненим з економічних причин; для осіб старше працездатного віку ризиковим є перед пенсійний вік.
Більше 13 млн. осіб у віці 15-70 років відносяться до економічно неактивного населення. Це - пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах; учні та студенти; зайняті в домогосподарстві; зневірені у працевлаштуванні. У цій категорії населення кожен другий мав статус пенсіонера, до 27,8 відсотка навчалися у закладах освіти. Позитивною тенденцією на ринку праці є поступове скорочення кількості зневірених у пошуках роботи з 5,4 відсотка економічно неактивного населення в середньому за 2002 рік до 4,7 відсотків у відповідному періоді 2004 року та зменшення терміну середньої тривалості пошуку роботи з 10 місяців у 2002 році до 9 місяців у 2004 році.
Отже, проаналізувавши ситуацію на вітчизняному ринку праці можна визначити принципи державної політики зайнятості в Україні. Державна політика зайнятості базується на принципах:
відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;
пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;
забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю;
ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття.
Основними напрямами державної політики зайнятості є:
сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;
сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;
підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;
сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;
посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;
підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;
забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;
сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості.
За інформацією Міністерства праці та соціальної політики України на період до 2008 року очікується розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць на рівні 500-650 тис. осіб щорічно. Головним джерелом інвестицій для створення робочих місць залишатимуться власні кошти підприємств.
Державна політика щодо розширення сфери прикладання праці за рахунок збереження та створення нових робочих місць реалізовуватиметься шляхом:
подальшої реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах забезпечення модернізації застарілих і створення нових високопродуктивних робочих місць;
запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця;
підтримки самостійно зайнятого населення, малого та середнього підприємництва;
економічного заохочення підприємців до створення нових робочих місць для безробітних і підтримки підприємницької ініціативи безробітних.
розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом, на допоміжних роботах, у приватній сфері послуг тощо;
розвитку сезонних та громадських робіт.
Пріоритети державної політики будуть націлені на розв’язання регіональних та галузевих проблем зайнятості населення на депресивних територіях, у малих монофункціональних містах, вугільних регіонах та у сільській місцевості, а також розв’язанню проблем, пов’язаних із соціальним захистом вивільнюваних працівників Чорнобильської АЕС у зв’язку з її закриттям, соціальною та професійною адаптацією військовослужбовців, звільнених внаслідок реформування збройних сил.
Розв’язання проблем зайнятості населення на депресивних територіях та у малих монофункціональних містах буде здійснюватись в рамках Закону України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст", шляхом:
визначення пріоритетів економіки малих міст для реалізації інвестиційних проектів і програм, які фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів та надання державної підтримки районам, в яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом запровадження особливих режимів приватизації, інвестування, оподаткування та кредитування, а також розроблення і впровадження механізму залучення коштів іноземних кредитних ліній та міжнародної технічної допомоги;
запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця, в тому числі надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні ні рівних конкурувати на ринку праці;
розвитку інфраструктури і створення сприятливих умов для розвитку підприємництва;
розробки та провадження механізму економічного стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць.
Заходи щодо сприяння зайнятості сільського населення здійснюватимуться у процесі реформування аграрного сектора економіки і будуть спрямовані, зокрема, на розширення можливостей для створення у сільській місцевості додаткових робочих місць, сприяння самостійній зайнятості сільського населення, залучення безробітних до підприємницької діяльності. Створення нових робочих місць для незайнятого сільського населення здійснюватиметься відповідно до законодавства України.
Підтримка сільськогосподарського товаровиробника здійснюватиметься шляхом:
проведення ефективної цінової політики з метою створення умов для ведення рентабельного сільськогосподарського виробництва і на цій основі розширення сфери прикладання праці;
середньо- та довгострокового кредитування сільськогосподарського виробництва на пільгових умовах, враховуючи сезонний характер сільського господарства, що дозволить наростити обсяги виробництва та збільшити чисельність працюючих;
підтримки створення сільськогосподарських підприємств, заснованих на приватній власності, а також власних сільських господарств, повґязаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції;
підтримки розвитку малого підприємництва, а також власних сільських господарств у сфері збуту продукції.
Регулювання міждержавних трудових міграцій пов’язане із посиленням соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном, а також із захистом національного ринку праці через систему дозволів роботодавцям на використання іноземної робочої сили.
Висновок
Розглянувши у даній курсовій роботі проблему державного регулювання зайнятості ми можемо навести наші рекомендації щодо державної політики зайнятості в Україні. Так, необхідною передумовою подальших позитивних зрушень на ринку праці України є врегулювання наступних питань:
посилення відповідальності та підвищення ролі органів виконавчої влади всіх рівнів у реалізації державної політики зайнятості.
професійної підготовки спеціалістів та кваліфікованих робітників у відповідності до потреб ринку праці;
збереження ефективно функціонуючих і створення нових робочих місць;
підвищення якості робочої сили та професійно-кваліфікаційної збалансованості попиту та пропонування робочої сили;
посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;
детінізації відносин у сфері зайнятості;
створення умов для самостійної зайнятості населення і розвитку підприємницької ініціативи;
підтримка регіонів з несприятливою ситуацією на ринку праці;
сприяння зайнятості та соціального захисту населення у монофункціональних містах і шахтарських регіонах;
сприяння зайнятості та соціального захисту сільського населення в умовах реорганізації агропромислового комплексу;
сприяння зайнятості та соціального захисту військовослужбовців, вивільнених внаслідок реформування збройних сил України;
сприяння зайнятості та соціального захисту населення, яке постраждало внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;
реалізації гарантій щодо працевлаштування громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (молоді, жінок, інвалідів);
сприяння зайнятості та забезпечення соціального захисту зареєстрованих безробітних;
легалізації міждержавних трудових міграцій та посилення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном.
Входження України до СОТ пов’язане з інтенсифікацією ринку праці, необхідністю підвищення якості та кваліфікації робочої сили, зростанням чисельності безробітних (на початковому етапі інтеграції). Позитивними сторонами щодо зайнятості може бути підвищення попиту на робочу силу на окремих підприємствах (за умови випуску конкурентоспроможної продукції і розширення обсягів виробництва), а негативними - скорочення неефективних робочих місць і вивільнення значної кількості працівників.
Реалізація конституційних прав громадян України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення.
Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 р. її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України “Про зайнятість населення”.
Головними функціями служби зайнятості є:
аналіз ринку праці та інформування про його стан;
трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам — в одержанні роботи;
регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;
допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;
безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.
В Україні функціонують такі центри зайнятості: державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах.
Державна політика у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення повинна спрямовуватися на створення правових, економічних, соціальних та організаційних засад для отримання молоддю професійних знань відповідно до потреб і можливостей особистості у здобутті освіти та ситуації на ринку праці щодо попиту на робочу силу певного професійного спрямування, підтримки професійно-освітньої діяльності осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями (інвалідів), сприяння професійному розвитку персоналу на виробництві.
Так, на нашу думку, основними напрямами державної політики у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення в найближчі п’ять років повинні бути:
переорієнтація ринку освітніх послуг на потреби роботодавців через:
обґрунтоване державне замовлення на підготовку кадрів, запровадження системи тендерів на його розміщення;
спрощення технології ліцензування на право надання освітніх послуг;
стимулювання навчальних закладів, що здійснюють підготовку кадрів відповідно до потреб роботодавців;
розробка та запровадження ефективного механізму взаємодії навчальних закладів та роботодавців.
підвищення якості робочої сили шляхом:
розроблення та реалізації концепції неперервного навчання впродовж життя;
інвестування державних коштів в розвиток освіти та підготовку кадрів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;
забезпечення професійного навчання працівників, зайнятих в галузях економіки, відповідно до потреб виробництва за рахунок коштів роботодавців через відновлення та удосконалення системи професійного навчання кадрів на виробництві, законодавчого закріплення відповідальності роботодавців за належний рівень кваліфікації найманих працівників;
професійне навчання зареєстрованих безробітних за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з метою подальшої їх зайнятості;
самоосвіта та професійного навчання фізичної особи за власні кошти для забезпечення розвитку особистості та кар’єри;
забезпечення професійної підготовки громадян з особливими потребами та інших соціально незахищених категорій на ринку праці шляхом реалізації програм їх професійної реабілітації.
Список використаної літератури
Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.
Башнянин Г. І., Медведчук С. В., Шевчук Є. С. Політична економія. Київ: Каравела, 2004, 480 с.
Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. Київ: Інститут економіки НАНУ, 2001, 300 с.
Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. . Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 440 с.
Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М., Реверчук С.К. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. Київ: Видавничий дім "Альтернативи", 2001, 608 с.
Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.
Завіновська В.Т. Економіка праці. Київ: КНЕУ, 2000, 200 с.
Івашина О.Ф., Дулік Т.О., Новікова Л.Ф. Макроекономіка. Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 1999, 124 с.
Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. – М.: Гелеос АРМ, 1999. – 352 с.
Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання. Київ: КНЕУ, 2004, 230 с.
Крижко І.Д., Богданова Т.І., Ведерніков М.Д. Формування професійно-посадової структури трудових ресурсів. Хмельницький: НВП "Евріка" ТОВ, 1999, 136 с.
Майєр Дж.М., Раух Дж.Е., Філіпенко А. Основні проблеми економіки розвитку. Київ: Либідь, 2003, 688 с.
Макконнелл К. Р./ , Брю С. А. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т. - Т. 1. Пер. с англ. – М., 1992. – 399 с.
Оболенський О. Теорія системного підходу в державному управлінні //Вісн. Укр. акад. держ. упр. при Призидентові України.-2004.-№3. – С.151 – 158.
Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. Київ: МАУП, 1997, 120 с.
Прокопенко В.І. Трудове право України. Харків: Консум, 2000, 480 с.