Xreferat.com » Рефераты по менеджменту » Оцінка ефективності організаційного управління в охоронному агентстві

Оцінка ефективності організаційного управління в охоронному агентстві

якість і строки дозволу тих або інших проблем. Вони наділяються всіма правами розпорядливості. У їхнє повне підпорядкування переходять виконавці, зайняті вирішенням цих проблем. Усередині таких систем управління можуть формуватися лінійно-функціональні структури. Аналогічні системи в органах безпеки характерні для оперативно-слідчих груп і т.д.

- змішаного типів

У таких системах керівники мають всі функціональні права, однак не мають прав безпосередньої розпорядливості виконавцями, зайнятими вирішенням тих або інших проблем. Вони можуть приймати рішення щодо істоти, якості й строків вирішення цих проблем, але організація їхнього виконання покладається на безпосередніх лінійних керівників кожного з виконавців. Такі системи управління в органах безпеки характерні для деяких груп розроблювачів і груп аналітиків.

Функціонування формальних систем управління в органах безпеки являє собою реалізацію різними організаційними ланками тих функцій, заради виконання яких вони створені, на основі різного роду норм [6].

Залежно від характеру функціонування всі формальні системи управління підрозділяються на три види:

1) тверді (механістичні);

2) м'які (органічні);

3) змішані.

Для твердих (механістичних) систем управління характерним є строго певна регламентація практично всіх видів їхньої діяльності. Вони мають наступні властивості:

а) високим ступенем спеціалізації;

б) чіткими ієрархічними структурами;

в) залежністю числа керівників і рівнів ієрархії від числа виконавців;

г) залежністю числа виконавців від кількості й масштабності поставлених цілей;

д) підбором кадрів по формальних ознаках з наступним просуванням залежно від стажу служби й досягнутих раніше результатів;

е) побудовою внутрішньої системи відносин як взаємозв'язків між посадами;

ж) регламентуванням всіх видів службової діяльності посадових осіб за допомогою різноманітних інструкцій.

М'які (органічні) системи управління характеризуються наступними ознаками:

слабкої ієрархічністю;

значною самостійністю окремих ланок;

перевагою неформальних відносин;

створенням умов для максимального «вивільнення» творчого потенціалу виконавців.

В органах безпеки в чистому виді тверді й м'які системи управління створюються й використовуються досить рідко. У них функціонують системи управління змішаного типу, які мають переважні властивості твердих або м'яких різновидів. Системи управління, близькі по своїм властивостям до твердих, більшою мірою характерні для функціональних підрозділів, які спеціалізуються в сфері забезпечення виконавців різного роду ресурсами (фінансовими або матеріально-технічними). Системи управління, близькі по своїм властивостях до м'яких, у більшості випадків характерні для функціональних (штабних) і проблемно-цільових підрозділів, які спеціалізуються в сфері консультування, розробок, аналітико-прогностичної діяльності.

З різних причинах в органах безпеки поряд з формальними утворюються й функціонують системи незапрограмовані, спонтанно виникаючі — неформальні системи управління. Вони підрозділяються на два різновиди:

- позаформальні

Вони характеризуються наявністю зв'язків (відносин), що спонтанно розвиваються співробітниками тих або інших організаційних ланок. Ці зв'язки дозволяють досягати мети даних ланок способами, відмінними від формально запропонованих. Основними ознаками позаформальних систем управління є: спонтанність (незапланованість) виникнення; існування й функціонування поряд (паралельно) з формальними системами; службове («ділове») зміст як у випадку збігу, так і у випадку розбіжності напрямків їхньої діяльності із цілями формальних систем.

- соціально-психологічні

Вони характеризуються наявністю спонтанних міжособистісних відносин, що виникають як результат більш або менш тривалого спілкування, заснованого на взаємодії співробітників як особистостей. Такі системи не мають безпосередньо службового змісту. Причинами їхнього виникнення виступають потреби, взаємні інтереси.

Позаформальні й соціально-психологічні системи управління взаємодоповнюють один одного. У ряді випадків вони співіснують і їхні елементи можуть сполучатися. Розходження між ними часто умовне, нерідко вони зливаються. У реальних умовах практично неможливо провести між ними абсолютно чітку грань.

Слід зазначити, що не можна перебільшувати «достоїнства» неформальних систем управління. Адже те, що служить справі в одній з організаційних ланок, може викликати дезорганізацію в іншому, і навпаки. Крім того, у деяких випадках в органах безпеки такі системи недоцільні й навіть шкідливі з погляду основних функцій організаційних ланок [7].

1.6 Функції управління в органах безпеки


В органах безпеки можна виділити функції трьох типів управління: адміністративно-організаційного, кадрово-ресурсного й процесно-організаційного.

У централізованих органах безпеки порядок реалізації першої групи функцій жорстко регламентований. Правом їхнього здійснення в повному обсязі наділене лише вище керівництво центрального апарата, що може делегувати свої повноваження керівникам місцевих органів безпеки.

Всі керівники зобов'язані мати достатній обсяг знань і вміти виконувати ці функції управління, а також бути готовими до їхньої реалізації у випадку одержання необхідних повноважень. Останнє найбільш ймовірне щодо тимчасово функціонуючих організаційних ланок.

Порядок реалізації другої групи функцій також досить жорстко регламентований. Найбільш твердий порядок установлений відносно функцій підбора виконавців і забезпечення їхніми ресурсами, менш твердий - щодо професійної підготовки виконавців службової діяльності.

Всі керівники повинні мати знання й уміти виконувати ці функції управління, а також бути готовими до їхньої реалізації у випадку одержання необхідних повноважень. Це стосується керівників не тільки функціональних кадрових підрозділів, секретаріатів, інформаційно-аналітичних, обліково-архівних, господарських, фінансових і ін., для яких функції забезпечення виконавців ресурсами є основними видами діяльності, але й спеціалізованих і основних підрозділів, які також повинні приділяти багато уваги «кадровому забезпеченню», якщо вони мають намір домагатися успіхів у службовій діяльності організаційних ланок.

Що стосується третьої групи функцій кадрових, то вони практично виконуються всіма керівниками, які зобов'язані мати достатній обсяг знань і вміти якісно здійснювати ці функції.

Функції адміністративно-організаційного управління в органах безпеки являють собою дії керівників, що дозволяють мати в наявності «організаційно упорядкований простір» для успішного функціонування різних організаційних ланок.

Основними їхніми різновидами є:

1) створення (проектування);

2) підтримка (регулювання);

3) розвиток (відновлення) формальних систем управління в організаційних ланка [8].

Створення формальних систем управління (проектування) — це управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб сформувати «організаційно - упорядкований простір», який є необхідним для досягнення успіхів у майбутнім функціонуванні тих або інших організаційних ланок.

Зміст цього «організаційно - упорядкованого простору» становлять різного роду формальні умови: цілі діяльності, обов'язки й права, відповідальність і зв'язки тих або інших виконавців, порядок (процедура) здійснення ними різних видів діяльності й т.д., що дозволяють організаційним ланкам здобувати певну організаційну стійкість і стабільність, відносну якісну незалежність від середовища, що постійно змінюється. Такі умови володіють однією характерною властивістю - безособовістю. Їхня наявність формує в різних ланках «організаційний порядок», що реалізується незалежно від індивідуальних особливостей конкретних виконавців

Об'єкт загального проектування — формальні системи управління в постійно діючих основних організаціях — федеральних, регіональних і інших органах безпеки, їхніх підрозділах — відділах і відділеннях, а також у первинних організаційних ланках — апаратах позаштатних співробітників. Так, можна проектувати формальну систему управління в територіальному органі безпеки, у конкретному відділі органа безпеки, в апарат позаштатних співробітників того або іншого штатного співробітника.

Об'єкт спеціального проектування — формальні системи управління в постійно існуючих різних організаційних ланках, які заздалегідь створюються для діяльності у випадках виникнення певних ситуацій — різного роду надзвичайних обставин. Наприклад, можна проектувати формальну систему управління в оперативно-слідчій групі.

Об'єкт приватного проектування — формальні системи управління в тимчасово існуючих різних організаційних ланках, які діють при виникненні складних ситуацій, наприклад у групі аналітиків або в групі розроблювачів.

Результатами проектування є основні елементи формальних систем управління, що сприяють майбутньому успішному функціонуванню різних організаційних ланок:

а) системи посад, які наділяються конкретними неповторюваними Обов'язками, правами й відповідальністю;

б) системи комунікацій, що утворять численні канали службових зв'язків для одержання й передачі різноманітної інформації, необхідної для успішної діяльності;

в) системи правил, належні, забезпечувати раціональний порядок виконання найбільш важливих видів діяльності.

Якість таких елементів багато в чому визначає можливості досягнення організаційними ланками стабільних успіхів у ході майбутнього функціонування.

Підтримка формальних систем управління (регулювання) — управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб зберігати такий «організаційно - упорядкований простір», що досить для успішного й стійкого повсякденного функціонування різних організаційних ланок.

Залежно від об'єкта можна виділити різновиди регулювання: загальна, спеціальна й часткова.

Об'єкт загального регулювання — постійно діючі формальні системи управління у федеральних, регіональних і інших органах безпеки, їхніх відділах і відділеннях, а також в апаратах позаштатних співробітників.

Об'єкт спеціального регулювання — постійно існуючі формальні системи управління в оперативно-слідчих підрозділах і інших аналогічних організаційних ланках, які створюються заздалегідь для діяльності у випадках виникнення різного роду надзвичайних обставин.

Об'єкт приватного регулювання — тимчасово існуючі формальні системи управління в групах аналітиків, групах розроблювачів і в інших подібних організаційних ланках, які діють при виникненні складних ситуацій [5].

Результатами регулювання формальних систем управління є поліпшені організаційні умови, що сприяють успішному й стійкому повсякденному функціонуванню організаційних ланок:

а) поліпшені системи посад, що забезпечують раціональне досягнення цілей діяльності організаційних ланок;

б) поліпшені системи комунікацій, що забезпечують раціональну взаємодію й функціонування всіх організаційних ланок;

в) поліпшені системи правил, що забезпечують раціональний порядок виконання найбільш важливих видів діяльності.

Якість таких результатів багато в чому визначає можливості досягнення організаційними ланками стійких успіхів у ході реального функціонування.

Розвиток формальних систем управління (відновлення)— управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб обновляти «організаційно - упорядкований простір» настільки, щоб гарантувати майбутнє успішне функціонування тих або інших організаційних ланок.

Залежно від об'єкта виділяються такі різновиди відновлення: загальна, спеціальна й часткова.

Об'єкт загального відновлення — постійно діючі формальні системи управління у федеральних, регіональних і інших органах безпеки, їхніх відділах і відділеннях, а також в апаратах позаштатних співробітників.

Об'єкт спеціального відновлення— постійно існуючі формальні системи управління в оперативно-слідчих підрозділах і інших аналогічних організаційних ланках, які заздалегідь створюються для діяльності у випадку виникнення надзвичайних обставин.

Об'єкт приватного відновлення — тимчасово існуючі формальні системи управління в різних організаційних ланках, які діють при виникненні складних ситуацій.

Результатами відновлення формальних систем управління є якісно нові організаційні умови, більшою мірою сприятливі майбутньому успішному функціонуванню організаційних ланок:

а) якісно нові системи посад, що забезпечують більш раціональне досягнення цілей функціонування організаційних ланок;

б) якісно нові системи комунікацій, що забезпечують більш раціональну взаємодію й функціонування всіх організаційних ланок;

в) якісно нові системи правил, що забезпечують більш раціональний порядок виконання найбільш важливих видів діяльності.

Якість таких результатів багато в чому визначає можливості досягнення організаційними ланками успіхів у ході майбутнього функціонування.

Функції кадрово-ресурсного управління в органах безпеки являють собою дії керівників, що дозволяють мати в наявності «ресурсні» умови для успішної службової діяльності виконавців (організаційних ланок).

Основними їхніми різновидами є:

1) підбір (відбір) виконавців службової діяльності;

2) підготовка виконавців службової діяльності;

3) активізація виконавців службової діяльності;

4) забезпечення виконавців службової діяльності ресурсами;

5) оцінка виконавців службової діяльності.

Підбір (відбір) виконавців службової діяльності (комплектування) — це управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб відібрати виконавців, найбільш придатних для успішного виконання посадових обов'язків, у тому числі планових завдань і разових доручень.

Залежно від цільового призначення можна виділити кілька різновидів цієї діяльності:

Загальний підбір (відбір) виконавців службової діяльності здійснюється в інтересах їхнього тривалого використання в постійно існуючій і функціонуючій організаційній ланках. Наприклад, комплектуються федеральні, регіональні й інші органи безпеки, їхні відділи й відділення, апарати позаштатних співробітників.

Спеціальний підбір (відбір) виконавців виробляється в інтересах їхнього систематичного використання протягом певного періоду в постійно існуючих, але тимчасово функціонуючих організаційних ланках, наприклад, в оперативно-слідчих групах.

Приватний підбір (відбір) виконавців розрахований на їхнє разове використання в певних конкретних ситуаціях у тимчасово існуючих і функціонуючих ланках. Так, спеціально комплектуються групи аналітиків, групи розроблювачів і т.д.

У результаті комплектування в постійно діючі й тимчасові організаційні ланки відбираються виконавці, найбільш придатні для успішного виконання посадових обов'язків, у тому числі планових завдань і разових доручень, тобто що володіють: здатностями, що відповідають посадовим обов'язкам і є достатніми для їхнього успішного виконання; політико-правовими, діловими й особистими якостями, що відповідають посадовим обов'язкам і є достатніми для їхнього успішного виконання; необхідними й достатніми професійними знаннями й практичним досвідом [10].

Підготовка виконавців службової діяльності — це управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб сформувати у виконавців необхідні професійні знання, уміння й навички, а також особистісні якості, достатні для успішного виконання посадових обов'язків, у тому числі планових завдань і разових доручень.

Залежно від цільового призначення виділимо наступні різновиди підготовки виконавців:

- загальну

Загальна підготовка проводиться в інтересах їхнього тривалого використання в органах безпеки. Наприклад, готуються виконавці для федеральних, регіональних і інших органів безпеки, їхніх відділів і відділень, апаратів позаштатних співробітників.

- спеціальну

Спеціальна підготовка виконавців службової діяльності здійснюється в інтересах їхнього систематичного використання протягом певного періоду, наприклад, здійснюється підготовка виконавців, що діють у складі постійно існуючих, але періодично функціонуючих оперативно-слідчих груп.

- приватну

Приватна підготовка виконавців службової діяльності розрахована на їхнє разове використання в конкретних ситуаціях, наприклад, у складі тимчасових груп аналітиків, груп розроблювачів. До приватної підготовки варто віднести й самопідготовку в інтересах майбутньої діяльності.

В результаті підготовки формуються виконавці, які у достатній мері знають й вміють успішно виконувати посадові обов'язки, у тому числі планові завдання й разові доручення, і володіють необхідними для цього якостями, тобто мають: професійні знання про службову діяльність і фактори її успішності; професійні вміння й навички; різноманітні особистісні якості.

Активізація виконавців службової діяльності (стимулювання) — це управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб сформувати зацікавленість виконавців в успішному виконанні посадових обов'язків, у тому числі планових завдань і разових доручень.

Залежно від цільового призначення можна виділити кілька різновидів цієї діяльності:

- загальне стимулювання виконавців

Загальне стимулювання здійснюється розраховуючи на постійне й успішне здійснення виконавцями своїх посадових обов'язків. Так, заохочуються виконавці, що діють у складі федеральних, регіональних і інших органів безпеки, їхніх відділів і відділень, апаратів позаштатних співробітників.

- спеціальне стимулювання виконавців

Спеціальне стимулювання виконавців службової діяльності здійснюється розраховуючи на їх систематичні успішні дії протягом певного періоду, наприклад, стимулюються виконавці, що діють у складі постійно існуючих, але періодично функціонуючих оперативно-слідчих груп.

- приватне стимулювання виконавців

Приватне стимулювання виконавців службової діяльності розраховано на їхні разові успішні дії в певних конкретних ситуаціях, наприклад, що діють у складі тимчасових груп аналітиків, груп розроблювачів. До приватного стимулювання варто віднести й самостимулювання.

У результаті активізації формуються виконавці, які достатньо зацікавлені в успішному виконанні посадових обов'язків, у тому числі планових завдань і разових доручень, у яких: особисті цінності в достатній мірі знаходять підтримку створеними стимулами; особисті життєві потреби в достатній мірі задоволені створеними стимулами; особисті устремління в достатній мірі підтримуються створеними стимулами.

Забезпечення виконавців службової діяльності ресурсами — це управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб надати в розпорядження виконавців необхідні інформаційні, матеріально-технічні, фінансові й інші ресурси, достатні для успішного виконання посадових обов'язків, у тому числі планових завдань і разових доручень.

Залежно від цільового призначення забезпечення виконавців буває

- загальним

Загальне забезпечення здійснюється протягом тривалого нормативного періоду, наприклад забезпечуються виконавці, які діють у федеральних, регіональних і інших органах безпеки, їхніх відділах і відділеннях, апаратах позаштатних співробітників.

- спеціальним

Спеціальне забезпечення виконавців здійснюється систематично протягом певного періоду, наприклад, забезпечуються виконавці, що діють у складі постійно існуючих, але періодично функціонуючих оперативно-слідчих груп.

- приватним

Приватне забезпечення виконавців виконується в разовому порядку в конкретних ситуаціях, наприклад, у складі тимчасових груп аналітиків, груп розроблювачів.

В результаті виконавці забезпечуються необхідними ресурсами, достатніми для успішного виконання посадових обов'язків, у тому числі планових завдань і разових доручень:

а) інформацією про умови службової діяльності, її цілях, методах і засобах, а також часу, місцях і т.д.;

б) приміщенням і устаткуванням, технічними засобами, озброєнням, речовим постачанням;

в) грошовим і продовольчим постачанням, медичним обслуговуванням, можливостями курортного лікування й т.д.

Оцінка виконавців службової діяльності — це управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб вчасно допомогти виконавцям в успішному виконанні посадових обов'язків, у тому числі планових завдань і разових доручень.

Залежно від цільового призначення можна виділити три різновиди даної діяльності:

- загальне оцінювання виконавців(атестація)

Загальне оцінювання (атестація) виконавців в органах безпеки проводиться один раз на 1-5 років (залежно від категорій виконавців). Наприклад, оцінюються виконавці, що діють у складі федеральних, регіональних і інших органів безпеки, їхніх відділів і відділень, апаратів позаштатних співробітників.

- спеціальне оцінювання виконавців

Спеціальне оцінювання виконавців службової діяльності здійснюється систематично, по мірі виконання ними дій протягом «активного» періоду, наприклад, виконавців, що діють у складі постійно існуючих, але періодично функціонуючих оперативно-слідчих груп.

- приватне оцінювання виконавців

Приватне оцінювання виконавців службової діяльності (наприклад, у складі тимчасових груп аналітиків, груп розроблювачів) має разовий характер і здійснюється по мірі виконання ними дій у конкретних ситуаціях. До приватного оцінювання відноситься й самооцінка.

В результаті оцінювання виконавці одержують необхідну інформацію про власні недогляди й недоліки, досягнення і переваги, що є достатньою для успішного виконання посадових обов'язків, у тому числі планових завдань і разових доручень:

а) про власні слабкі сторони, що обмежує можливості в здійсненні успішної службової діяльності;

б) про власні сильні сторони, що підвищує можливості в здійсненні успішної службової діяльності;

в) про своє місце й свою роль в організаційних ланках.

Функції процесно-організаційного управління в органах безпеки являють собою дії керівників, що дозволяють мати в наявності організаційно-ресурсні умови для успішного здійснення виконавцями процесів службової діяльності.

Основними їхніми різновидами є:

1) планування майбутньої службової діяльності виконавців;

2) контролювання здійснюваної виконавцями службової діяльності;

3) підведення підсумків завершеної виконавцями службової діяльності.

Планування майбутньої службової діяльності виконавців— це управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб завчасно створити організаційно-нормативні умови — моделі процесів майбутньої діяльності виконавців.

Залежно від об'єкта виділимо наступні різновиди планування:

- загальне

Об'єкт загального планування - процеси практичного здійснення різними виконавцями насамперед організаційних заходів протягом певного календарного періоду. Залежно від тривалості цього періоду розробляються короткострокові плани (наприклад, піврічні), середньострокові (наприклад, річні) і довгострокові (наприклад, п'ятирічні).

- спеціальне (базове)

Об'єкт спеціального планування - процеси практичного здійснення різними виконавцями насамперед базових професійних заходів в інтересах вирішення конкретних проблем, що виникли (виникають). Вони заздалегідь не обмежуються яким-небудь календарним періодом.

- приватне (індивідуальне)

Об'єкт приватного планування (самопланування) - процеси практичного здійснення самими ж розроблювачами різноманітних заходів протягом певного періоду.

Результатами планування є організаційно-нормативні моделі

а) що здобувають після затвердження відповідними керівниками обов'язковий для виконання характер;

б) вчасно доведені (у частинах, що їх стосуються) до відомості відповідних виконавців;

в) усвідомлено прийняті (у частинах, що їх стосуються) до виконання відповідними виконавцями.

Якість таких результатів багато в чому визначає можливості досягнення виконавцями успіхів у процесі майбутньої діяльності.

Контролювання виконуваної виконавцями службової діяльності — це управлінська функція, цілі якої складаються в підтвердженні якості й корегуванні (при необхідності) реалізованих виконавцями планів діяльності або виконуваних ними службових дій.

Залежно від об'єкта можна виділити такі різновиди контролювання:

- загальне

Об'єкт загального контролювання - якість реалізованих загальних планів і дій виконавців даних планів. Наприклад, перевіряється, чи правильно були визначені основні цілі реалізованої діяльності, основні заходи, необхідні для досягнення встановлених цілей, виконавці основних заходів; чи правильно вони діють. При необхідності вносяться відповідні корективи.

- спеціальне

Об'єкт спеціального контролювання - якість реалізованих спеціальних планів і дій виконавців даних планів. Так, перевіряється: чи правильно були визначені основні цілі професійної діяльності виконавців; чи правильно були розроблені й сформульовані різні заходи для досягнення кожної з основних цілей; чи правильно підібрані відповідальні виконавці й розраховані строки виконання всіх заходів; чи правильно діють виконавці, виконуючи доручені їм планові завдання, які допускають при цьому помилки, які використають при цьому нововведення. При необхідності в плани діяльності й у дії виконавців вносяться відповідні корективи.

- приватне

Об'єкт приватного контролювання (самоконтролювання) - якість реалізованих індивідуальних планів і власних дій в інтересах виконання даних планів. Наприклад, перевіряється, які були допущені помилки в планах або у власних діях у ході їхнього виконання. При необхідності вносяться відповідні корективи [9].

Результатами контролювання є відкоректовані плани діяльності й дії виконавців, а також пропозиції щодо вдосконалення інших регламентуючих рішень. Точніше кажучи, такими результатами є:

а) відкоректовані (якісно поліпшені) відповідно до реально існуючих і передбачуваних зовнішніх і внутрішніх обставин організаційно-нормативні умови - моделі процесів виконуваної діяльності;

б) відкоректовані (якісно поліпшені) відповідно до реально існуючих і передбачуваних зовнішніх і внутрішніх умов підготовка, зацікавленість, ресурсозабезпеченість тих або інших виконавців щодо процесів виконуваної діяльності;

в) пропозиції про вдосконалювання відповідно до реально існуючих і передбачуваних зовнішніх і внутрішніх умов інших рішень, що регламентують процеси, котрі перевіряються.

Якість таких результатів багато в чому визначає можливості досягнення виконавцями успіхів у процесі виконуваної діяльності.

Підведення підсумків службової діяльності (підсумовування) — це управлінська функція, цілі якої полягають у визначенні успішності оцінюваних процесів службової діяльності виконавців, виявленні типових недоліків і корисних у майбутньому нововведень.

Залежно від об'єкта можна виділити три різновиди підсумовування:

- загальне

Об'єкт загального підсумовування - ефективність процесів практичного здійснення виконавцями загальних планів, типові недоліки й корисні нововведення.

- спеціальне

Об'єкт спеціального підсумовування - ефективність процесів практичного здійснення виконавцями спеціальних планів, типові недоліки й корисні нововведення.

- приватне

Об'єкт частки підсумовування (самооцінювання) - ефективність процесів практичного виконання індивідуальних планів, типові недоліки й корисні нововведення.

Результатами підведення підсумків є виявлені керівниками успішність процесів службової діяльності, завершеної виконавцями, типові недоліки й корисні для майбутніх дій виконавців нововведення. Такими результатами є:

а) оцінена ефективність завершених виконавцями процесів службової діяльності, у тому числі ступінь їхньої задоволеності від реалізованих заходів і отриманих при цьому результатах;

б) оцінені негативний професійний досвід планової службової діяльності виконавців, причини його виникнення й існування, умови, що перешкоджають його появі в майбутньому;

в) оцінені позитивний професійний досвід планової службової діяльності виконавців і можливості його використання в майбутньому в тих або інших конкретних обставинах [9].

Функції адміністративно-організаційного управління можуть виконуватися всіма керівниками. Причому функція створення систем управління виконується в разовому порядку, лише у випадку формування нових ланок. Функція підтримки систем управління здійснюється постійно й повсякденно в ході функціонування вже сформованих ланок. Функція розвитку систем управління виконується періодично у випадках виникнення необхідності в якісному розвитку функціонуючих ланок.


1.7 Технологія управління в органах безпеки


Формування нових управлінських рішень є початковим етапом технології управління в органах безпеки.

Дії керівників різних організаційних ланок, які можна об'єднати в три групи:

1) виявлення управлінських проблем і визначення причин їхнього виникнення в тих або інших організаційних ланках;

2) розробка варіантів майбутніх дій керівників, пов'язаних зі створенням, підтримкою й розвитком внутрішніх умов для успішної діяльності виконавців;

3) вибір кращих варіантів майбутніх дій керівників.

Виявлення управлінських проблем здійснюється керівниками в ході вивчення інформації про стан внутрішньої обстановки (ситуацій) у тих або інших організаційних ланках і в їх навколишньому середовищі. Велике значення в цих процесах має характеристика стану досліджуваної інформації.

Для керівників дуже важливо мати правильне подання про якість наявної інформації, насамперед про її відносини, вірогідності, повноті й новизні.

Це означає, що, по-перше, вони повинні знати, яке відношення має інформація до характеристики внутрішніх ситуацій в організаційних ланках і середовищі: пряме, непряме або ніяке.

По-друге, вони повинні переконатися, наскільки обґрунтована й доведена істинність або хибність прямої й непрямої інформації. Якщо ступінь їхньої віри в обґрунтованість і доведеність істинності або хибності виявиться недостатнім, то необхідно вжити заходів для її підвищення: уточнити ступінь надійності джерел даної інформації, перевірити ще раз її через інші незалежні джерела.

По-третє, вони повинні визначити, наскільки повно в прямій і непрямій інформації відбиті характеристики внутрішніх ситуацій і середовища: чи існує її недолік або надлишок, чи досягнуть оптимального рівня необхідної й достатньої інформації. Якщо він не досягнутий, то варто вжити заходів для одержання додаткової прямої й непрямої інформації, істинність якої обґрунтована й доведена в достатньому ступені.

І нарешті, вони повинні зробити висновок, наскільки сучасною є наявна інформація: яке співвідношення між сучасними й застарілими відомостями. Якщо застарілі відомості займають значне місце в наявному обсязі або переважають, то варто вжити заходів для одержання нової інформації, істинність якої обґрунтована й доведена в достатньому ступені.

На основі вивчення якісної інформації керівникам необхідно одержати подання про стан внутрішніх ситуацій, зрівняти реальну ефективність службової діяльності виконавців з тими вимогами (показниками), які передбачені для неї відповідними управлінськими рішеннями.

У результаті такої оцінки можна одержати наступні основні варіанти висновків:

1) внутрішні ситуації досить стабільні (стійкі), ефективність службової діяльності виконавців в основному відповідає існуючим вимогам і в майбутньому буде такою ж, з огляду на перспективи зміни середовища;

2) внутрішні ситуації піддаються незначним змінам, ефективність службової діяльності виконавців не завжди відповідає існуючим вимогам і в майбутньому не буде підвищуватися, з огляду на перспективи зміни середовища;

3) внутрішні ситуації досить мінливі (нестабільні), ефективність службової діяльності виконавців в основному не відповідає існуючим вимогам і в майбутньому буде знижуватися, з огляду на перспективи зміни середовища.

Розробка можливих варіантів дій, що забезпечують досягнення виконавцями найкращих результатів, припускає насамперед з'ясування (уточнення) керівниками тих або інших основних цілей управлінської діяльності, дозвіл яких буде спрямовано на усунення або нейтралізацію виявлених раніше причин, з урахуванням інформації про виниклі внутрішні ситуації і їхні перспективи.

Потім відносно кожної цілі визначаються можливі варіанти умов: створені, відрегульовані або обновлені формальні системи управління в організаційних ланках; підібрані найбільш придатні, професійно підготовлені, зацікавлені, забезпечені ресурсами й оцінені виконавцями службової діяльності; планомірні, підконтрольні й оцінені процеси службової діяльності виконавців.

Для цього використовується наявний позитивний досвід ефективного досягнення аналогічних цілей у минулому. Велике значення при цьому здобуває система нагромаджень інформації про такий досвід. Існує практика створення й використання в подібних ситуаціях таблиць типових (стандартних) рішень.

Практика показує, що так званий «простір» варіантів завжди обмежений. Кількість варіантів, які можна розробити для наступного вивчення й порівняння, залежить від часу й засобів, якими володіють керівники. Необхідно враховувати, що додаткові витрати будуть виправдані тільки в тому випадку, якщо збільшення числа варіантів буде сприяти прийняттю кращих управлінських рішень [15].

У будь-якій конкретній ситуації можна припустити два варіанти можливих дій:

1) не використати в майбутньому ніяких нових умов, нехай протиріччя вирішуються самі собою;

2) використати в майбутньому всі можливі умови для усунення або нейтралізації протиріч, розв'язувати проблеми за всяку ціну.

У багатьох випадках управлінські рішення, прийняті на основі першого або другого варіантів діяльності, не є кращими. Найчастіше оптимальні варіанти перебувають десь між цими двома крайностями.

Вибір керівниками кращих варіантів з підготовлених раніше практично залежить від деяких факторів: від характеру проблем, що дозволяють, розроблених варіантів, необхідних рішень, можливостей здійснення вибору й т.д.

Для цього керівники прагнуть насамперед використати існуючий досвід - власний, колег, з різної літератури, ради фахівців з різних організаційних ланок і т.д.

Якщо з яких-небудь причин минулий досвід відсутній, вибір здійснюється шляхом оцінки розроблених варіантів з погляду певних критеріїв і пошуку кращих з них. При цьому оцінка окремого варіанта з погляду конкретного критерію не представляє особливої складності. Вони виникають, як правило, у ході зіставлення варіантів з погляду різних критеріїв, тому що вони можуть мати різні вимірники або можуть бути важко порівняними.

У процесі формування повсякденних управлінських рішень вибір кращих варіантів рекомендується здійснювати шляхом зіставлення кожного з розроблених варіантів по тому або іншому наборі критеріїв. Можуть виникнути такі основні ситуації:

а) тільки один варіант відповідає критеріям;

б) кілька варіантів відповідають критеріям;

в) жоден варіант не відповідає критеріям.

У ході формування простих управлінських рішень всі наявні критерії можна підрозділити на дві підгрупи:

1) обов'язкові (гуманізм і законність, власна безпека й т.д.)

2) критерії, що враховуються.

У загальному випадку прийнятним буде вважатися такий варіант майбутньої службової діяльності, що відповідає всім обов'язковим і максимуму критеріїв, що враховуються.

У процесі формування складних і відповідальних управлінських рішень підрозділяються всі наявні критерії на три підгрупи:

1) критерії-вимоги (всі варіанти, що не відповідають цим обов'язковим вимогам, автоматично відхиляються);

2) оцінні критерії (всі варіанти зіставляються між собою з погляду цих критеріїв, ступінь важливості яких визначається за допомогою коефіцієнтів);

3) ураховують критерії, що (всі варіанти оцінюються з погляду ступеня відповідності цим критеріям, які ранжируються по перевазі) [7].

Прийнятним буде вважатися той варіант, що, по-перше, відповідає всім обов'язковим вимогам, по-друге, є кращим з погляду оцінних критеріїв і, по-третє, відповідає максимуму критеріїв, що враховуються.

У практиці велике значення має також вибір кращих варіантів шляхом визначення можливих позитивних і негативних наслідків (переваг і недоліків) реалізації різних, розроблених у цей момент, варіантів у майбутньому (в умовах невизначеності й ризику). Причому вибір кращих варіантів буде виконуватися з урахуванням ефекту реалізації.

Як показує досвід, виконання скрупульозного аналізу й зіставлення переваг і недоліків кожного з розроблених варіантів звичайно дає задовільні результати. Нерідко тільки підготовка переліків переваг і недоліків всіх варіантів настільки прояснює сформовану ситуацію, що просте ознайомлення з такими переліками дозволяє виділити кращі варіанти.

У цілому формування управлінських рішень завжди припускає прояв ініціативи не тільки з боку керівників, але й будь-яких зацікавлених фахівців.

Центральним етапом технології управління в органах безпеки є застосування прийнятих управлінських рішень. Виходячи з аналізу існуючих точок зору, його зміст становлять дії керівників різних організаційних ланок, які можна об'єднати в наступні групи:

1) доведення управлінських рішень до відомості (ознайомлення) відповідних керівників;

2) інструктування керівників в інтересах успішного застосування управлінських рішень;

3) деталізація й коректування управлінських рішень у ході їхнього застосування відповідними керівниками.

Доведення управлінських рішень до відомості відповідних керівників означає своєчасне, повне й точне їхнє ознайомлення з інформацією про рішення, запропонованих їм для застосування в найближчому або віддаленому майбутньому.

Доведення рішень може здійснюватися шляхом безпосереднього ознайомлення керівників з певними властиво управлінськими документами, що містять ці відомості, а також шляхом передачі (пересилання) їм усної або письмової інформації різними способами.

Передача управлінських рішень різними способами багато в чому ускладнюється постійним існуванням різних бар'єрів - різноманітних природних або штучних перешкод, які керівникам необхідно переборювати, щоб знайомити (передавати) з тими або іншими відомостями. Основними є просторові, організаційні, професійні, психологічні й значеннєві бар'єри.

Інструктування керівників здійснюється шляхом чіткого і ясного пояснення їм всіх особливостей переданих рішень, важливості й пріоритетності тих або інших цілей майбутніх дій, обов'язків, прав і відповідальності, специфіки й складності застосовуваних способів і прийомів, а також уточнення порядку й інтенсивності, конкретних строків і місць виконання майбутніх практичних дій. При цьому необхідно домагатися однозначного розуміння керівниками того, що вони повинні застосовувати в строгій відповідності з отриманими рішеннями, незважаючи на можливі зміни умов і виникнення різних труднощів, ускладнень або погроз, а що вони можуть змінювати за своїм розсудом і в яких межах. В останньому випадку повинні чітко встановлюватися межі імпровізації [13].

Практика показує, що інструктування керівників має велике значення в справі забезпечення успіхів у майбутній діяльності. Найчастіше інструктування має не тільки бажаний, але й обов'язковий характер для керівників поза залежністю від того, наскільки кваліфіковані й досвідчені ті або інші з них.

Кваліфікація й досвід не зможуть компенсувати відсутність вичерпного й чіткого подання про багатьох, щораз особливих, деталях реалізації різних задумів вищестоящих керівників. Хоча кваліфікація й досвід керівників будуть сприяти проведенню інструктажу в більш стислий термін, не зупиняючись на відомих і звичних частковостях майбутніх дій.

Деталізація управлінських рішень визначається тією обставиною, що багато хто з них може містити лише загальні відомості про цілі майбутніх дій. У них повністю або частково може бути відсутня інформація про шляхи й засоби, порядок й інтенсивність, місце й час виконання майбутньої діяльності й т.д.

Деталізація управлінських рішень, які позначаються терміном «загальні», полягає у виділенні їхніх складових частин, розчленовуванні їх на більш конкретні рішення.

Практика показує, що деталізацію управлінських рішень на всіх рівнях найкраще виконувати в писемній формі шляхом своєрідного «розпису» конкретних рішень конкретним керівникам. Це дозволяє виявляти й усувати непотрібне дублювання окремих рішень, виявляти недомовки й ті деталі діяльності, які нібито самі собою маються на увазі, але про яких деякі керівники нерідко забувають. Крім того, це створює передумови для виявлення однотипних і суміжних рішень, що сприяють взаємодії між окремими виконавцями.

У результаті звичайно існує обмежена кількість варіантів розподілу рішень у рамках існуючих організаційних ланок, без спроб щораз змінити нормативно закріплені й сформовані зв'язки й відносини. Хоча інтереси застосування конкретних рішень постійно породжують необхідність перестановки керівників, підключення їх до діяльності інших ланок. Однак цьому перешкоджають вимоги штатної дисципліни, а також необхідність зберігати стабільність організаційних ланок.

Мистецтво в тім і складається, щоб забезпечувати застосування різних рішень, не змінюючи часто статус організаційних ланок. У той же час не слід перешкоджати службовому росту перспективних керівників.

Коректування управлінських рішень у ході їхнього застосування відповідними керівниками полягають у внесенні в них тих

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: