Xreferat.com » Рефераты по менеджменту » Документи в інформаційно-аналітичній діяльності

Документи в інформаційно-аналітичній діяльності

то кількість документів, як правило, обмежують (від трьох до десяти). До огляду слід включати лише цінні, якісні документи. Відбір визначає передовсім якість огляду. Саме на цьому етапі проводять змістовий і формальний аналіз документів, здійснюють оцінку їхньої наукової, соціальної і практичної значущості, роблять порівняльний аналіз наукової і художньої цінності близьких за тематикою документів, визначають відповідність їхнього рівня складності змісту і підготовленості споживачів [32]. Основними способами групування документів в огляді є змістовий або формальний. Змістове групування передбачає розподіл матеріалу за галузями, розділами наук, темами, аспектами, питаннями. Формальне групування передбачає розподіл документів за алфавітом авторів, назв, видами, жанрами документів, за місцем видання, хронологією, мовою, видавничою організацією. Як правило, документи групують за принципом "від загального — до часткового" або "від простого — до складного". Така побудова дає змогу конкретизувати зміст первинного документа, загострити увагу на певних аспектах теми, найважливіших і найперспективніших.

Характеристика кожного документа містить відомості про автора, вихідні дані, розглянуті питання. Оскільки головна мета огляду — формування інтересу споживачів до конкретних документів, інформація про них має рекомендаційний характер. Важливо відібрати найсуттєвіші відомості про кожний із документів, показати внутрішню логіку розкриття теми, зіставити видання різних авторів, підкреслити наукове або практичне значення відібраних документів. Огляд — це зв'язний виклад змісту первинних документів. У текстах "зв'язках" підкреслюють схожість між документами або, навпаки, різницю між ними (за масштабами та глибиною розкриття теми, за видами документів тощо), підкреслюють популярність автора, рівень достовірності даних, художнього вимислу тощо. Інколи поєднувальним текстом слугує сама характеристика (анотація), яку ще поділяють на дві частини: одна передує бібліографічному запису, а другу подають після нього. Не допускається переказ змісту первинного документа. У рекомендаційних бібліографічних оглядах групування матеріалу здійснюють від загального до часткового або від простого до складного. У науково-допоміжних оглядах застосовують складне групування матеріалу, що базується на поєднанні кількох варіантів: за розділами, підрозділами, а в межах підрозділів — за формальною ознакою (за алфавітом авторів, у прямій або зворотній хронології) [43].

Розділ 2. Практичне використання аналітичних документів


2.1 Національна система науково-технічної інформації


До 1950 р. обслуговування фахівців документами, необхідними їм для творчої діяльності - конструкторської, винахідницької, внедренческой і т.п., здійснювалося по перевазі науково-технічними, а також універсальними науковими бібліотеками.

Однак науково-технічний прогрес зажадав відбруньковування від них спеціальних соціальних систем, призначених для цієї мети. В економічно найбільш розвинених країнах почали з'являтися органи науково-технічної інформації (НТІ), своїм генезисом відділення, що повторили шлях, від бібліотек подібних їм документальних систем - архівів, музеїв.

Наочне подання такої трансформації дає еволюція однієї з найбільших наукових бібліотек. Спочатку й протягом напівстоліття вона називалася Фундаментальною бібліотекою по суспільних науках. Потім розширила свої функції, що відбилося в назві: Інститут наукової інформації й Фундаментальна бібліотека по суспільних науках. На наступному етапі згадування бібліотеки з назви зникло, вона почала іменуватися Інститутом наукової інформації із суспільних наук (ІНІСН), хоча бібліотека як і раніше функціонує в її структурі [35].

У нашій країні державна система НТІ початку створюватися в 1950-х рр. й остаточно зміцніла в 1966 р. Вона містила в собі 10 всесоюзних інститутів. Ще 12 тис. органів НТІ діяли на підприємствах і в організаціях. Очолював цю систему ВІНТІ - Всесоюзний (тепер Всеросійський) інститут наукової й технічної інформації, утворений з ініціативи президента Академії наук А.Н. Несмеянова. За час свого існування він дав інформацію в спеціально реферативних журналах, що випускають, про 35 млн. публікацій по основних напрямках науки й техніки, включаючи, між іншим, документалістику й інформатику. При цьому він ввів свою політематичну базу даних, ґрунтуючись на виписці всього 10 відсотків іноземних журналів.

Із ще більшим розмахом веде аналогічну роботу американський Інститут наукової інформації, заснований Ю. Гарфилдом в 1961 р. у Філадельфії (штат Пенсільванія). Він розписує зміст журналів США починаючи з 1958 р.; з 1964 р. становить покажчик цитованої наукової літератури, а з 1975 р. - покажчик цитування журналів.

Ця робота - типово документометрична: на підставі аналізу наукових публікацій з'ясовується рейтинг окремих учених, наукових інститутів, дослідницької преси [26].

В 1967 р. відкритий Всесоюзний (зараз Всеросійський) науково-технічний інформаційний центр (ВНТІЦ), що є депозитарієм і страховим фондом дисертації й звітів про НОКІР, алгоритмів і програм за останні 30 років. Після закінчення цього строку найцінніші в практичному й теоретичному відношенні видання виділяють із загального масиву й переводять у нову базу даних па сучасних носіях. Фонд ВНТІЦ перевищує 2 млн. мікрокопій.

Правда, зараз у ВНТІЦ надходить матеріалів на третину менше, ніж раніше: не вистачає засобів на підготовку й пересилання звіту, ослабнула відповідальність за недоставляння, учені не зацікавлені безоплатно розголошувати свої «ноу-хау».

Наприкінці 1960-х рр. при міністерствах почали виникати адміністративні інформаційні центри, які стали відомі під абревіатурою ГІОЦ - головний інформаційний обчислювальний центр. У основному вони займаються збором й обробкою статистичної інформації зі свого міністерства або відомства.

Такі ж, тільки меншого масштабу, інформаційні або довідково-інформаційні центри почали з'являтися на кожному великому й средньому підприємстві, в установі [10].

Розвиток цього процесу привело до створення центрів інформації не тільки науково-технічного, але й найрізноманітнішого профілю — по суспільних науках (уже згаданих ІНІОН), у сфері культури (Інформкультура в складі Державної бібліотеки СРСР імені В. І. Леніна, тепер Р(Б). Зараз інформаційні центри охоплюють всі сфери діяльності — правову, засобів масової інформації, фінансову, політичну, кадрову, рекламну, комерційну й іншу.

Інфоцентри, на відміну від бібліотек, самі створюють документи: не лише інформацією а й аналітичними звітами, оглядовою інформацією. Вони широко спеціалізуються на наданні фактографічної інформації, причому у формі. При цьому вони часом добувають цю інформацію, минаючи бібліотечні джерела, і в такий спосіб є одночасно й генералізаційними, і термінальними документальними системами. Для цього досить звернутися до таких потужних інфослужби, як ІТАР-ТАРС (Інформаційно-телеграфне і агентство Росії - Телеграфне агентство Радянського Союзу), Інтерфакс, Російське інформаційне агентство "Новини". Аналогічні служби мають практично всі країни світу. Про найбільш великі чув майже кожний: ЮСІА - Американське інформаційне агентство, перейменоване в Американський інфоцентр, Телеграфне агентство Рейтер (Англія) [37].

Докори у відсутності в інфоцентрів історичних традицій здавалися вагомими до появи цілісного бачення всіх їхніх різновидів. Звичайно, цим центрам до бібліотечної історії далеко, але проте деякі з них мають уже досить дільний досвід функціонування. Так, довідкова служба Москви будувалась протягом двох з половиною століть. Перший адресний довідник «Вся Москва» вийшов в 1894 р.

Інфоцентри обслуговують колективного користувача, тобто юридичних осіб, тоді як бібліотеки мають справа в основному з контингентом фізичних осіб.

За масштабом інфоцентри бувають всеохоплюючі — від глобальних (типу Інтернету) через міжнародні (МЦНТІ— Міжнародний центр НТІ), всеросійські (наприклад, ВІНІТІ, ІНІОН), великі комплекси (типу Всеросійського виставочного центра, промислових корпорацій) до підрозділів інформаційних служб окремої фірми.

Інфоцентри розглядають інформацію як товар, і цим радикально відрізняються від бібліотек, що бачать у ній культурну цінність. Підхід же інфоцентрів визначає постановку роботи в них як у підприємство з виробництва й продажу продукції: їхні послуги платні, у них процвітає ринковий підхід до надання інформації, їм властиві оперативність і супероперативність на базі новітніх технологій, у них стрімко розширюється приватний сектор [37].

Першим був повністю автоматизований Інформаційний банк газети "Нью-Йорк Тайм" ще в 1973 р. У всіх інфоцентрах світу перевага віддається машиносприймальним документам, електронним засобам зв'язку.

Інфоцентри на відміну від інших документних систем орієнтуються на актуальну, можна сказати сьогочасну тематику, хронологічна глибина їхніх відомостей досить мала. У погоні за все новими й новими відомостями вони випустять із уваги старе мудре висловлення про те, що все нове - це добре забуте старе.

У державну систему НТІ ввійшли й документальні системи, що базуються на різних видах документів [37]:

- Федеральний фонд державних стандартів, загальноросійських класифікаторов техніко-економічної інформації, міжнародних (регіональних) стандартів, правил, норм і рекомендацій зі стандартизації, національних стандартів закордонних країн — на нормативних документах в області стандартизації, метрології й сертифікації.

- Федеральний інститут промислової власності, Інформаційно-видавничий центр Російського агентства по патентних і товарних знаках — на патентній документації по винаходах, корисним моделям, промислових зразках, товарних знаках, знаках обслуговування й найменування місць походження товарів, а також на комп'ютерних програмах, базах даних і топології інтегральних мікросхем.

- Російська книжкова палата — на добутках печатки державної біблиографії.

- Усеросійський НДІ проблем машинобудування й Всеросійський НДІ стандартизації — на промислових каталогах.

- Усеросійський науково-дослідний центр стандартизації, інформації й сертифікації сировини, матеріалів і речовин — на відомостях про матеріалах і речовини.

- Науково-технічний центр "Інформрегістр" — на електронних виданнях.

У системі НТІ представлений й один архів - Російський державний архів науково-технічної документації. Він спеціалізується на інформуванні про документи постійного зберігання науково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних організацій і підприємств.

Положенням передбачена постановка науково-технічного інформування й на регіональному рівні. Отут ведучими виступають регіональні центри НТІ й Росінформресурса [10].

Хоча система НТІ, як бачимо, досить велика, вона ще досить далека від завершення: у неї дивним образом не ввійшли головні бібліотеки країни Російська державна (навіть своїм підрозділом "Інформкультура") і Російська національна. Забуто можливості універсальних наукових бібліотек, більшості архівів, усіх музеїв, картинних галерей, виставочних центрів.

Пояснити це можна лише відсутністю дотепер у всіх документальних системах цілісного подання про сукупний документном ресурсі Росії.

Разом з тим Закон про бібліотечну справу пропонує бібліотекам взаємодіяти з органами науково-технічної інформації, архівами, іншими підприємствами, установами, організаціями, які мають інформаційні банки даних різних рівнів (стаття 21). Інший Федеральний закон - "Про інформації, інформатизацію й захист інформації" - включив бібліотечні фонди й инфо-продукты бібліотек до складу державних загальнодоступних инфоресурсов і поклав на бібліотеки відповідальність за повноту задоволення суспільного попиту на інформацію із всіх галузей знання й сферам діяльності.

Робота в області НТІ фінансується державою - що правильно, оскільки система державна. Видача інформації в цьому випадку повинна б здійснюватися безоплатно, коли за це вже заплачено, однак Положення передбачає повторне відшкодування, тепер уже самими споживачами, витрат на створення інформаційної продукції й надання послуг.

Наявним прикладом роботи системи НТІ в Україні є видання реферативних документів.Найпоширенішим видом інформаційного документа є реферативний журнал (РЖ).

Реферативний журнал — це періодичний документ журнальної або листової форми, що містить реферати опублікованих документів або їхніх частин [29]. У РЖ публікують у систематизованому вигляді реферати документів з певної галузі, проблеми, теми. Кожний номер РЖ становить єдність інформаційного повідомлення — певної сукупності рефератів (бібліографічних записів) і довідкового апарату. Він наділений предметним, авторським та іншими вказівками (наприклад, РЖ «Інформатика»).

Основне призначення реферативного журналу — інформування вчених і фахівців про поточні документи (видання) для ретроспективного пошуку відповідних наукових документів, а також щоб уникнути негативних наслідків розсіювання документів з однієї і тієї самої тематики в журналах різних профілів, для надання допомоги в подоланні мовних бар'єрів. Крім того, РЖ дає змогу вченим і фахівцям без великих витрат часу стежити за досягненнями в суміжних сферах наукової і практичної діяльності і використовувати їх у своїй галузі, а також бути засобом побічної оцінки наукової якості первинних документів (у формі рефератів відображають лише документи, що мають значний інтерес) [27].

Текст складається з певної сукупності рефератів, систематизованих на основі тематичного рубрикатора. Особливості такої систематизації ті ж, що і в бібліографічному записі реферата. На відміну від бібліографічного опису і анотації, реферат повинен розкрити фактографічний зміст первинного документа, щоб без звернення до нього можна було визначити необхідність його використання, особливості інформації, яка є в документі, а також безпосередньо використовувать саму цінну інформації. На відміну від анотації реферат розкриває результати, висновки, область їх використання, що забезпечує відображення лише найбільш головної частини змісту текстів первинних документів, в залежності від характеристик РЖ.

Особливість його в тому, що він відображає опубліковані документи, вітчизняні і закордонні.

В Україні реферативні журнали видають Книжкова палата України, Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, Український інститут науково-технічної та економічної інформації, інші міжгалузеві й галузеві центри [10].

Наприклад, український реферативний журнал (УРЖ) "Джерело" — періодичне інформаційне видання, призначене для оперативного відображення змісту друкованих в Україні наукових видань з природничих, технічних, суспільних і гуманітарних дисциплін. УРЖ виходить у 3 серіях:

Сер. 1. — Природничі науки. Медицина.

Сер. 2. — Техніка. Промисловість. Сільське господарство.

Сер. 3. — Суспільні та гуманітарні науки. Мистецтво.

Усі три серії УРЖ "Джерело" виходять з періодичністю один раз у два місяці (шість разів у рік). З останнім номером кожний передплатник одержує компакт-диск із записом інформації, акумульованої журналом за рік.

В УРЖ "Джерело" реферують монографії, збірники наукових праць, матеріали конференцій, посібники для вузів, серіальні (періодичні та продовжувані) видання, автореферати дисертацій, препринти. Джерелом інформації для підготовки УРЖ є обов'язковий примірник творів друку України, що надходить до Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (НБУ).

Також реферативні журнали видаються в мережі Інтернет, прикладом є журнал «Екологія».

Матеріали для реферативного журналу готують за єдиною методикою з використанням Рубрикатора НБУ і розміщують у систематичному порядку згідно з основними діленнями Рубрикатора. Аналіз змісту і систематизацію творів друку (документів) здійснюють фахівці відділу систематизації НБУ. Допоміжний апарат УРЖ містить авторський покажчик та покажчик періодичних видань.

Кожному запису в УРЖ присвоюють номер, який має такі елементи: порядковий номер УРЖ у поточному році; літера, що відповідає певній галузі знання, згідно з Рубрикатором НБУ; порядковий номер реферату у випуску.

Запис у реферативному журналі поєднує бібліографічний опис документа, реферат (замість рефератів можна використовувати авторські резюме та анотації), а також шифр зберігання в Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського. Твори друку (документи) можна одержати безпосередньо в бібліотеці, або замовити за допомогою міжбібліотечного абонемента (МБА). Скорочення в бібліографічних описах видань зроблено відповідно до ДСТУ 3582-97 "Інформація та документація” [4].

УРЖ "Джерело" представлене в мережі Internet:

— загальнодержавною реферативною базою даних "Україніка наукова"nbuv.gоv.uа (Web - сервер Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського) та: ірrі.kіеv.uа Web - сервер Інституту проблем реєстрації інформації НАН України);

електронною версією журналу hppt://t.kiev/Djerelo/index.html (Web - сервер Інституту проблем реєстрації інформації НАН України). База даних містить бібліографічні описи документів, реферати, індекси Рубрикатора НБУ тощо. Пошук документів можна здійснювати за автором, назвою (чи за словами з назви) видання, назвою журналу, тематичними розділами, роком видання, а також за будь-яким терміном з тексту (крім службових слів). Результати пошуку можна записати у файл або ж роздрукувати у вигляді тексту.

Ще одним прикладом реферативного видання є журнал «Агропромисловий комплекс».

Реферативний журнал “Агропромисловий комплекс України” засновано Державною науковою сільсько-господарською бібліотекою УААН та Інститутом гідротехніки і меліорації УААН у 1999 році. Свідоцтво про державну реєстрацію КВ 3796 від 29.04.1999 р. Передплатний індекс 99626 з другого півріччя 2008 року. Періодичність видання — 4 рази за рік. Кожний номер часопису містить до 420 рефератів (≈ 20 ум. друк. аркушів). Видання покликане інформувати вчених-фахівців та інформатиків галузі про основні розробки вітчизняної аграрної науки і технології сучасного виробництва з метою своєчасного, найповнішого застосування інновацій на практиці, слугувати засобом здійснення цільового пошуку науково-технічної інформації, міждержавного обміну інформативними масивами.

Основними завданнями реферативного журналу є:

оперативне ознайомлення широкого загалу науковців і практиків з новими публікаціями у сфері аграрної науки і техніки;

цільовий пошук необхідної інформації з усіх галузей АПК;

сприяння інтеграції наук; міжгалузевий та міждержавний обмін інформацією;

популяризація найновішого інформаційного продукту, методів і технологій.

Підготовка видання РЖ “Агропромисловий комплекс України” передбачає тематичне структурування, планування номерів, підбір першоджерел, їхнє попереднє опрацювання, бібліографічний опис, формалізацію тексту рефератів згідно з положеннями діючих стандартів і відомчих рекомендацій Книжкової палати і Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського.

РЖ містить реферати монографій, найґрунтовніших статей наукових журналів, збірників наукових праць, матеріалів конференцій і має необхідний довідково-пошуковий апарат, який складається з алфавітно-предметного покажчика, авторського покажчика, покажчика використаних періодичних і продовжуваних видань. В кінці РЖ розміщено перелік виданих ДНСГБ УААН бібліографічних і історико-бібліографічних покажчиків праць відомих вітчизняних учених-аграріїв.

Предметна рубрикація РЖ за УДК:

історія аграрної науки;

економіка сільського господарства, організація та управління сільськогосподарським виробництвом;

сільськогосподарські машини, знаряддя та інструменти;

ґрунтознавство;

агротехніка;

сільськогосподарська меліорація;

охорона природи, сталий розвиток, сільськогосподарська екологія;

хвороби рослин, шкідники рослин, захист рослин;

рослинництво;

тваринництво;

бджільництво;

шовківництво;

рибне господарство;

ветеринарія;

харчова і переробна промисловість, продукти твариннитва;

лісове господарство.

До складу редколегії РЖ входять відомі вчені в галузі АПК, що дає змогу об’єктивно оцінювати рівень реферованих публікацій. На сьогодні реферативний журнал ДНСГБ УААН — єдине інформаційне видання, що відображає динамічний розвиток агропромислового комплексу України. Читач має можливість передплачувати, замовляти РЖ у друкованій формі, електронною поштою повний випуск або його частину, а також бібліографічні описи без рефератів.

Різновидом реферативного документа є експрес-інформація. Експрес-інформація — це оперативний документ, який висвітлює найважливіші вітчизняні і зарубіжні досягнення у формі розширених статей, описів винаходів, скорочених перекладів і т. ін. Це може бути розширений реферат якого-не-будь виданого за досить короткий термін найціннішого первинного документа, що потребує оперативного оповіщення. За хронологічними ознаками експрес-інформація – це неперіодичне видання. Його цільове призначення – інформування про найбільш актуальних зарубіжних опублікованих і вітчизняних неопублікованих документах, які вимагають оперативного оповіщення [29].

Інформаційний листок — це реферативний документ відомостей про передовий досвід або науково-технічні досягнення. Найсуттєвіше значення має рівень інформативності реферативного документа, тобто кількість та якість інформації, яку отримує з реферату споживач [27].

Експрес-інформація і інформаційний листок частіше випускаються без довідникового апарату. Автореферати дисертацій супроводжуються списком опублікованих автором робіт по темі [28].

За конструкцією реферативне видання малооб”ємне, видається в обгортці, звичайно без ілюстрацій, але з таблицями, формулами, які допомагають розкрити основний зміст первинного документа.


2.2 Аналітичні центри в Україні і за кордоном


Аналітичні (чи «мозкові») центри (англ. think tanks) — недержавні науково-дослідницькі організації, які, як правило, зосереджують свої зусилля в галузі гуманітарних наук — політики, економіки, соціології, права тощо [43].

«Мозкові центри» реалізують оригінальні дослідження та освітні програми, спрямовані на навчання та здійснення впливу на політиків і осіб, які формують громадську думку з широкого кола економічних, соціальних, політичних, екологічних питань та проблем безпеки. Крім того, вони виступають інструментом суспільного контролю, а відтак, визначають цілі та цінності суспільства.

Найбільшого розвитку «мозкові центри» набули в західному світі і, по суті, є однією з ознак західної демократії.

За домінантними цільовими галузями діяльності «мозкові центри» можна поділити на [43]:

- дослідницько-видавничі;

- лоббістські;

- правозахисні;

- культурологічні;

- цільові.

За обширом проблем, які вони розглядають і вивчають:

- світові (наприклад, так званий «Римський клуб», National Endowment for Democracy в США);

- загальнодержавні;

- регіональні.

За політичними орієнтаціями:

- політично заангажовані (це Think Tanks при політичних партіях і рухах);

- політично незалежні.

На думку Дж. Стеварда, колишнього посла США в Молдові, а нині заступника директора Інституту міжнародної економіки у Вашингтоні (теж Think Tanks), успішні аналітичні центри повинні об'єднати інтелектуальну досконалість з практичною досконалістю. Враховуючи їх вплив на суспільно-політичні, економічні та ін. процеси, Think Tanks зачисляють до «п'ятої влади» (після законодавчої, виконавчої, судової та ЗМІ).

За даними інтернет-проекту «Мережа аналітичних центрів України» (intellect) станом на 1 лютого 2002 (2005) р., в Україні діяло близько 60 (115) «мозкових центри». Ядром українських Think Tanks виступає Київ — 38 (67) центрів. Далі йде Львів — 14 (32), Донецьк — 8 (28), Харків — 10 (23), Закарпаття (15), Волинь, Дніпропетровськ, Тернопіль, Хмельницький, Чернівці — по 14 на 2005 р., Луганськ, Полтава, Івано-Францівськ, Крим, Вінниця, Херсон, Запоріжжя, Чернігів — по 13-10 центри на 2005 р. Понад два десятки Think Tanks утворено при вузах України, зокрема, Дніпропетровському, Київському, Львівському, Таврійському, Тернопільському та Чернівецькому національних університетах, УАДУ при Президентові України, Харківській національній юридичній академії та ін. Крім того, в Україні діють аналітичні центри окремих олігархів, бізнесових структур, політичних партій. До найбільш авторитетних неурядових аналітичних структур України можна віднести: Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова (УЦЕПД), Агентство гуманітарних технологій (АГТ), Асоціацію молодих українських політологів і політиків (АМУПП), Атлантичну Раду України (АРУ), Інститут політики (ІП), Академію економічних наук України, Український культурологічний центр (УКЦентр) та аналітично-інформаційний журнал "Схід" (Донецьк), Культурологічний часопис «Ї», Київський центр інституту Схід-Захід (КЦІСЗ), Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД), Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД); Центр європейських та міжнародних досліджень (ЦЄМД), Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України (ЦМКЗПУ), Інститут трансформації суспільства (ІТС), Агентство Стратегічних Досліджень (sd). Потенційно потужними організаціями є Інститут Євро-Атлантичного Співробітництва (ІЄАП), Інститут Європейської Інтеграції (ІЄІ), Товариство зовнішньої політики України (ТЗПУ), Центр стратегічних досліджень (ЦСД). Фінансування просунутих українських Think tanks, як і в Польщі та Чехії в основному зовнішнє. Наведемо деякі приклади окремих українських «мозкових центрів», які зараз успішно працюють [43].

Міжнародний центр перспективних досліджень засновано в 1993 р. Мета діяльності центру — сприяння розвитку демократичного суспільства та ринкової економіки в Україні, процесам європейської інтеграції України. Здійснює аналітичні дослідження економіки України, прогнози розвитку та оцінку можливих ризиків. На основі опитування 300 промислових підприємств України проводить щоквартальний моніторинг української економіки на мікрорівні. Фінансування в основному міжнародне. Річний бюджет — 1,2 млн. дол. В центрі на постійній основі працює 45 професійних працівників. E-mail: office@icps.kiev

Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова — неприбуткова громадська організація. Здійснює дослідження в таких сферах: внутрішня політика; соціально-економічний розвиток України; енергетика; державне управління; міжнародна економіка; зовнішня політика; національна безпека і оборона; військове будівництво; міжнародна і регіональна безпека; миротворча діяльність. УЦЕПД об'єднав експертів у галузях історії, політології, філософії, соціології, права, міжнародних відносин, економіки, енергетики та воєнної безпеки. В Центрі на постійній основі працюють 24 чол. Експерти УЦЕПД отримали фахову підготовку у вітчизняних та іноземних університетах, мають вчені ступені і звання, досвід роботи в органах державної влади. Для проведення досліджень Центр залучає широке коло висококваліфікованих експертів на контрактній основі. Цілі УЦЕПД: розробка моделей соціально-економічного розвитку України та механізмів їх реалізації; сприяння конструктивній взаємодії гілок влади; розбудова ефективної, економічно необтяжливої Воєнної організації держави; підвищення ефективності взаємодії держави і суспільства, обґрунтованості державних рішень, результативності власної участі в процесі їх прийняття; налагодження плідної співпраці з міжнародними аналітичними центрами, проведення спільних досліджень з актуальних проблем. УЦЕПД забезпечує високу якість аналітичної продукції. Це одна з найдосвідченіших NGO в Україні, яка виконує: дослідницької роботи в провідних наукових установах держави; практичної роботи в органах державної влади: Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів, Апараті Ради національної безпеки і оборони, Міністерстві оборони та Генеральному штабі Збройних Сил України; бере участіь в підготовці та проведенні виборчих кампаній; участь в розробці законодавчих і нормативних документів: Конституційного договору, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Стратегії забезпечення економічної безпеки України, Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», нормативних актів, державних і галузевих програм; розробці аналітичних матеріалів з актуальних проблем національної безпеки; здійснює підготовку аналітичних доповідей Президентові України, Прем'єр-міністрові; України, Секретареві Ради національної безпеки і оборони України; надання консультацій парламентським комітетам, Уряду України. Чільні функціонери Центру поповнюють ряди міністрів України (2005 р.). E-mail: info@uceps [43]

Інститут демократії ім. Пилипа Орлика утворений в 1993 р. Основні напрямки діяльності охоплюють широкий спектр проблем: дослідження державного самоуправління та місцевого самоврядування, громадянського суспільства, національної безпеки, прав людини та національних меншин, охорони довкілля. Джерела фінансування — в основному міжнародне. Має близько 20 постійних професійних працівників та 30 асоційованих.

E-мail: orlyk@orlyk.gluk.apc

Інститут трансформації суспільства (інститут О.Соскіна) засновано в 1994 р. Провадить дослідження в галузі економічних реформ, політичної трансформації суспільства, соціології, державного управління і національної безпеки, геополітики. Видає журнал «Економічний часопис». Джерела фінансування внутрішньоукраїнські та міжнародні. Має 10 професійних працівників та 50 сумісників. E-mail: ososkin@i.kiev

Центр інновацій та розвитку заснований у 1996 р. Напрямки діяльності — розвиток «третього сектору» в Україні. Видає свій журнал. Річний бюджет — 25 тис. дол. Має 6 постійних працівників та 20 інших.

E-mail: idc@iopa.freenet.kiev

Серед регіональних можна виділити Політологічний центр "Генеза" у Львові (E-mail: geneza@geneza.lviv), Український культурологічний центр у Донецьку (E-mail: ukcdb@uvika.dn), Кримський центр незалежних політичних дослідників та журналістів (E-mail: prtl@kcnpdj.crimea).

Інтелектуальний продукт вітчизняних аналітичних центрів, як правило, відрізняється високим науковим рівнем, що пояснюється значною часткою професійних науковців в їх штаті. Інколи якість цього продукту навіть вища, ніж це можуть забезпечити іноземні Think tanks, що цілком обумовлено фаховим рівнем вітчизняних спеціалістів [43].

Аналітичні центри США. В США працює близько 1200 аналітичних центрів, на яких ми вважаємо необхідним зупинитися більш докладно. Мозкові центри самого уряду США нараховують близько 5000 працівників і мають фінансування близько 1,5 млрд дол. щорічно. При університетах працює майже 600 Think Tanks. Ще 600 є незалежними громадськими організаціями. Більшість найвпливовіших Think Tanks працюють у Вашингтоні. Засновниками і опікунами аналітичних центрів є відомі політики, скажімо, Інституту за підтримку демократії (National Endowment for Democracy), заснованого у 1983 р., — З.Бзежинський, М.Олбрайт. Найвпливовішими аналітичними центрами США є The Heritage Foundation («Спадщина»), Центр міжнародних приватних підприємств (Center for International Private Enterprise), Інститут Брукінґс: Національний інститут передових досліджень, Інститут міжнародної економіки (Institute for International Economics), САТО-Institute, Інститут міста (The Urban Institute), Центр міжнародного приватного підприємництва (Center for International Private Enterprise (CIPE), Центр фундацій (The Foundation Center), Рада фундацій (Council of Foudations). Зважаючи на ту уніально важливу роль, яку відіграють ці Think tanks США, зупинемося на них докладніше.

Одним з найвпливовіших аналітичних центрів США є The Heritage Foundation («Спадщина»). Це стратегічний дослідницький інститут, що займається широким спектром питань громадської політики. Зокрема Heritage Foundation розробив моделі пенсійної системи, модель американської економіки, модель родини. Ідея інституту — побудувати статистичну модель суспільства і забезпечити доступ до неї широкої громадськості. Фундація видає ряд аналітичних досліджень, з найбільш відомих — щорічний «Index of Economic Freedom», «Мандат на лідерство» (рекомендаційні матеріали для кандидатів у президенти США). Фундація має біля 200 працівників, 35-40 дослідників, з яких 15-20 PhD. Бюджет організації — близько 30 млн. дол. річно. Організація має унікальну систему фінансування, яка включає до 200 тис. спонсорів, гроші від яких (суми 20-40 дол.) залучаються шляхом прямого листування. Біля 3000 жертводавців офірують на потреби фундації по 1000 дол., а члени «Президенського клубу» — понад 1000 дол. Донорам надається пріоритет у висвітленні питань, які їх цікавлять. Організація має 5 серверів в мережі Інтернету (heritage).

Центр міжнародних приватних підприємств (Center for International Private Enterprise) провадить та розповсюджує дослідження з реформування ринку та розвитку демократії. Приймає участь у фінансування більш ніж 90 новостворених проектів розвитку ринку. Пріоритетними галузями досліджень в країнах пострадянського простору можуть бути «молодь і бізнес», «старопромислові регіони», «корупція і шляхи її подолання» тощо (sedeane@cipe).

Інститут Брукінгс: Національний інститут передових досліджень. Поєднує академічні та громадські стратегії. Веде дослідження в галузі економіки, політики, законодавчої сфери та «третього сектору». Видає журнал накладом 12000 примірників. Відстежує ситуацію і розвиток Think Tanks у світі.

Інститут міжнародної економіки (Institute for International Economics) — приватний некомерційний незалежний дослідний інститут, створений для вивчення міжнародної економічної політики. Займається економічним аналізом, проблемою глобалізації, перспективним прогнозуванням. Відома робота інституту «Запобігання апокаліпсису (дві Кореї)» Річний бюджет інституту — 6 млн. дол.

САТО-Institute — одна з провідних дослідних неполітичних організацій у Вашингтоні. Досліджує проблеми економіки, видає книги, журнали, проводить конференції. Приклад доробку — книга «Глобальний капіталізм». Стоїть на жорстких позиціях по відношенню до МВФ, USAID та ін. організацій, які опікуються трансформаційними процесами в країнах пострадянського простору. Позиція САТО — менше опікати «нові демократії» на теренах колишнього СРСР. Партнери САТО в Україні — The Ukrainian Ctnter for Independent Political Research (1991).

RAND Corporation ("Research ANd Development") - американський аналітичний центр, досліджує головним чином проблеми дотичні до Збройних Сил США. Заснований 14 травня 1948 року в Санта Моніка (Каліфорнія).

Інститут міста (The Urban Institute) — засновано у 1968 р. Некомерційна організація, яка зосереджує увагу на проблемах суспільства, зокрема, проблемі житловлаштування, демографії, експертному обслуговуванні. В інституті працює 400 працівників. Річний бюджет організації — 70 млн.дол. Дуже цікавим явищем Think tanks-простору в США є наявність окремих НДО, які не будучи «чистими мозковими центрами» виконують допоміжні консультативні та комунікативні функції, зокрема для грантодавців і між грантодавцями, а також вивчають НДО-простір і розробляють питання створення грантів. Очевидно, що наявність цих організацій говорить про розвиненість громадянського суспільства як такого. До згаданих організацій належать Центр фундацій і Рада фундацій [43].

Центр фундацій (The Foudation Center) має місію збору, організації, аналізу та розповсюдження інформації про фундації, корпоративне надання грантів. Розробляє питання створення грантів та розробки пропозицій.

Рада фундацій (Council of Foudations) — об'єднує близько 2000 організацій-грантодавців у всьому світі. Головна діяльність пов'язана з різноманітною інформацією для давачів грантів. Приклад діяльності — проект «Крила» (всесвітня ініціатива для підтримки творців грантів). РФ — не є аналітичним центром, але члени РФ фінансово підтримують АЦ. Аналогом Ради фундацій в Європі є Європейський центр фундацій.

Ще одним цікавим, як на мій погляд явищем, є наявність цільових Think

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: