Xreferat.com » Рефераты по менеджменту » Проблеми ринку праці і зайнятості в перехідній економіці України

Проблеми ринку праці і зайнятості в перехідній економіці України

Темпи його зменшились у 2004 та 2005 рр.

Поліпшення ситуації відчули представники всіх без винятку вікових груп, але найбільше скоротилося безробіття серед молоді [7].

Характерною ознакою українського безробіття є безумовна відсутність будь-яких виявів тендерної дискримінації1.

Тривалість і причини безробіття. Понад половина безробітних в Україні не мають роботи більше 1 року. Такий високий рівень, характерний для більшості країн з перехідною економікою, є наслідком недостатньо динамічного розвитку економіки, невисокої мобільності робочої сили та загальної негнучкості ринку праці. Цілком імовірно, що дається взнаки також поширення незареєстрованої зайнятості.

Основними причинами втрати роботи залишаються звільнення за власним бажанням, з економічних причин (у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій), неможливість знайти роботу після закінчення навчального закладу.

Зневірені. Активне вжиття заходів щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в країні обумовило залучення до складу економічно активного населення осіб, які раніше не пропонували свою робочу силу на ринку праці через відсутність надії знайти роботу. Після 2001 р. спостерігається помітне зменшення чисельності осіб, які припинили пошук роботи у зв'язку з втратою надії на працевлаштування, як у містах, так і в селах України.

Допомога по безробіттю. Стандарти тривалості надання допомоги по безробіттю в Україні цілком відповідають загальноєвропейським, зафіксованим Конвенцією Міжнародної організації праці № 102 "Мінімальні норми соціального забезпечення", але рівень цієї допомоги є невиправдано низьким. І хоча протягом 2000-2005 pp. середній розмір допомоги по безробіттю істотно збільшився він є нижчий за прожитковий мінімум.

Такий рівень не компенсує у прийнятних межах втраченого доходу, а отже не забезпечує необхідного соціального захисту безробітних і є однією з причин того, що більшість з них не реєструється у центрах зайнятості.

На позитивну оцінку заслуговує істотне збільшення частки виплат допомоги по безробіттю, що надається авансом для відкриття власної справи. Всього за 2005 р. таку допомогу отримали 39,2 тис. осіб, які завдяки цьому зайнялися (на умовах самозайнятості чи підприємництва) фермерством, птахівництвом, тепличним господарством, торгівлею, пошиттям одягу, автосервісом, транспортними послугами тощо. Але з огляду на 2,8 мільйона осіб, які отримали соціальні послуги та матеріальне забезпечення протягом року, ця група є надто малою [20].

Поряд з безумовними позитивними зрушеннями останніх 3 років у сфері безробіття існують серйозні проблеми: високий рівень і значна частка у складі безробітних осіб, які не мають роботи понад 1 рік; низький рівень соціального захисту безробітних.

Особливу стурбованість викликає рівень безробіття в сільському господарстві. Так, рівень безробіття в сільській місцевості традиційно був нижчим ніж в місті до 2000р. (див. рис.1).

Проблеми ринку праці і зайнятості в перехідній економіці України

Рис. 1 Рівень зареєстрованого безробіття за типом поселення

Джерело: Державна служба зайнятості


Однак в 2000р. рівень безробіття в сільській місцевості перевищив середнє значення по Україні. Це було зумовлено, в першу чергу, реформуванням аграрного сектора: в цілому по країні в цьому році вивільнення зросло на 6%, а в сільському господарстві – більше ніж в 3 рази. Незважаючи на це, лише 12-17% незайнятих громадян проживає на селі [23].

Згідно з наявною інформацією, основні причини звернень селян до центрів зайнятості – низький рівень доходів, отриманих від обробітку землі, відсутність ринків збуту власної продукції, низька платня за здану сільськогосподарську продукцію, недостатньо розвинута інфраструктура села.

Наведені причини безробіття на селі є одноразово докором українським законодавцям, фахівцям з аграрної економіки, органам місцевого самоврядування, широким верствам інтелігенції за недосконалість організаційно-економічної та освітньо-професійної роботи на селі. Законом України “Про особисте селянське господарство” основні напрями діяльності останнього визначені. В ньому окреслені також напрями і форми підтримки особистих селянських господарств, але переважно вони мають “розмитий ” характер. Так, наприклад, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні сприяти в організації кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, надані інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг. Однак, як конкретно виглядатиме надання цих послуг, хто несе за це персональну відповідальність і т.д. чітко не визначено .

Що стосується членів особистих селянських господарств, то до категорії зайнятих, згідно з названим законом, зараховується населення в разі, якщо робота в цьому господарстві є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

Таке визначення зайнятості, на нашу думку, – одне з найслабших місць Закону України “Про особисте селянське господарство”, бо воно орієнтує не на інтенсивну сільськогосподарську діяльність, а на пошуки мотивів її применшення. Адже величина доходів у сільському господарстві часто детермінується не розмірами земельної площі, а інтенсивністю господарювання, характером спеціалізації, товарності виробництва тощо. Це знали давно, ще на рубежі ХІХ – ХХ ст. велися з того приводу дискусії між економістами-аграрниками. На селі ніколи не бракує відсталих господарств, власники яких можуть апелювати до влади за відповідними компенсаціями. Такі компенсації можуть стати оплатою відсталості. Між тим, усі економічні механізми повинні стимулювати інноваційність, у тому числі і в сільському господарстві [12, c.73].

З того погляду Закон України “Про особисте сільське господарство” вимагає додаткового економічного наповнення і конкретизації. Добре, що він передбачає соціальні, пенсійні та інші гарантії для селян. Однак потрібно пам’ятати, що селянство за господарською поведінкою та економічною ініціативою не є однорідною верствою. Цей аспект потрібно мати на увазі, трактуючи селянське господарство у контексті зайнятості та соціального захисту селян. Останній величезною мірою залежить передусім від модернізації селянського господарства, виходячи з вимог ринкової економіки.

2. Стан та завдання щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання зайнятості в Україні

2.1 Доходи від трудової діяльності


Ключовою проблемою залишається досягнення суспільна прийнятного рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне чи часткове виключення з основних життєвих цінностей.

Економічне зростання створило об'єктивні передумови для підвищення реальних доходів населення, передусім заробітної плати, збільшення її частки у сукупних доходах населення. Проте загальний рівень доходів у країні залишається вкрай низьким, насамперед через низькі стандарти оплати праці.

Загальні тенденції заробітної плати. З жовтня 2000 р. відбувається безперервне зростання реальної заробітної плати, а з січня 2001 р. щомісячні темпи зростання стосовно рівня відповідного місяця попереднього року стабільно перевищують 110%.

Стабільне зростання номінальної та реальної заробітної плати, позитивні зміни у структурі доходів населення сприяли підвищенню мотиваційного потенціалу оплати праці, виконанню заробітною платою своїх основних функцій за ринкової системи господарювання [7, c.315].

Високе податкове навантаження (включаючи внески на соціальне страхування) обумовлює поширення практики виплати незареєстрованої заробітної плати, що ускладнює аналіз фактичних тенденцій рівнів оплати праці та визначення платоспроможності працюючого населення. Виходячи з непрямих оцінок (динаміки продажу дорогої побутової техніки, автомобілів, будівництва житла за кошти населення, збільшення обсягів внесків населення у комерційних банках тощо), можна дійти висновку, що рівень доходів протягом 2000-2005 pp. зріс значно більше, ніж; це віддзеркалюють офіційні дані статистики.

Втім не слід переоцінювати досягнуті результати. Залишаються низькими, невідповідними загальносвітовій практиці показники, що характеризують частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції. У ВВП частка заробітної плати останніми роками становила 45%, тоді як у країнах Європейського Співтовариства у середньому 65%. У собівартості продукції частка витрат на оплату праці становить близько 11%, тоді як у більшості країн Європейського Співтовариства цей показник складає 30-35% [8, c.55].

Рівень та склад доходів населення. Безумовно, позитивною є тенденція збільшення питомої ваги заробітної плати у сукупних та грошових доходах населення. Проте, незважаючи на позитивну динаміку доходів від трудової діяльності, їхній рівень залишається низьким і не забезпечує розширене відтворення робочої сили. У грудні 2005 р. 49,7% працюючих отримували заробітну плату нижчу за прожитковий мінімум для працездатної особи [22]. Дедалі більша частина ВВП перерозподіляється через бюджет та позабюджетні фонди, про що свідчить зростання у доходах населення пенсій та інших соціальних трансфертів. Велике значення в бюджетах домогосподарств мають натуральні доходи, натомість не виконують належної ролі ринкові складові - прибутки від підприємницької діяльності, операцій з нерухомістю та цінними паперами.

Диференціація заробітної плати. Незадовільними були і залишаються міжгалузеві співвідношення у рівнях оплати праці. Діапазон цих співвідношень у 2005 р. (5 до 1) свідчить про те, що рівень заробітної плати значною мірою визначається належністю до певної сфери економічної діяльності, а не формується під впливом загальновизнаних світовою практикою чинників, якими є кількість, якість та результати праці. Відповідно до специфіки регіональних економічних комплексів зберігаються і високі міжрегіональні відмінності у рівнях заробітної плати. За 2005 р. амплітуда коливань становила 100% від середнього по країні рівня: від 394,18 грн. на Тернопільщині до 760,77 грн. у Києві. Це створює складні проблеми у забезпеченні національних стандартів рівня життя населення окремих регіонів, у подоланні бідності та становленні середнього класу в країні.

Суперечливими та такими, що не відповідають принципу рівної оплати за рівну працю, є міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення: у галузях з низькою заробітною платою фактично спостерігається зрівнялівка (сільське господарство, галузі бюджетної сфери). Так, у грудні 2005 р. понад 1000 грн. було нараховано лише 1,3% працівників сільського господарства, 3,3% освітян, 1,1% зайнятих в охороні здоров'я та соціальній допомозі. Водночас у галузях з високою оплатою (авіаційний та водний транспорт, допоміжні транспортні послуги, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, інші монополісти, фінансова діяльність) міжкваліфікаційні співвідношення у рівнях оплати праці істотно перевищують відповідні європейські стандарти [22, 23].

Заборгованість по виплаті заробітної плати. Зберігаються значні борги із виплати заробітної плати. За станом на 1 січня 2005 р. їх сума становила 1,9 млрд. грн., причому 62,2% цієї суми припадає на промисловість (де 19,3% працівників великих і середніх підприємств своєчасно не отримують зарплату) [22].

Таким чином, заробітна плата в Україні досі є надто низькою для виконання нею своїх основних функцій; її міжгалузева диференціація є надто високою, а міжкваліфікаційні розбіжності - надмірними у галузях з високою оплатою праці й такими, що межують із зрівнялівкою, у галузях з низькою заробітною платою; зберігаються значні борги по виплаті заробітної плати, сконцентровані переважно в реальному секторі економіки, зокрема у промисловості.

2.2 Інституційно-організаційне та правове забезпечення функціонування ринку праці


За останнє десятиріччя в основному було створено необхідну інфраструктуру ринку праці. Безпосередньо політику ринку праці в країні формують Міністерство праці та соціальної політики, його регіональні структури. З метою реалізації такої політики через механізм трипартизму було створено Раду національного партнерства. Проте цей орган багато в чому має декоративний характер і не забезпечує необхідну роль галузевих угод та колективних договорів.

До складу інфраструктури ринку праці входять органи, які формують попит на робочу силу. Це передусім структури галузевих органів управління та місцеві органи влади. Неузгодженість їхньої діяльності призводить насамперед до галузевих і територіальних диспропорцій ринку праці, до формування регіонального безробіття, нераціональності існуючої структури зайнятості.

Переорієнтація державної політики на повний ринок праці (регулювання освітньо-професійної підготовки робочої сили відповідно до потреб економіки та ринку праці; регулювання зайнятості населення та трудової міграції; регулювання сфери безробіття) здійснюється з 1999 р. - через реалізацію Указу Президента України від 03.08.99 р. "Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року".

Регулювання пропозиції робочої сили, забезпечення її належної якості здійснюють центри професійної підготовки та перепідготовки кадрів, заклади професійно-освітньої підготовки, вищі навчальні заклади, Державний комітет України у справах національностей і міграцій, структури, діяльність яких спрямована на зростання економічної активності осіб з особливими потребами (інвалідів, жінок з малолітніми дітьми тощо). Надзвичайно важливим компонентом їхньої діяльності має стати узгодженість масштабів підготовки робочої сили за професіями з перспективними потребами економіки. Варто досконало вивчити і адаптувати до українських умов досвід ФРН у цій сфері. Регулювання мобільності, зокрема територіальної мобільності, робочої сили, потребує залучення регіональних владних структур у частині впливу на розвиток ринку житла [8, c.114-115].

Своєчасним надходженням інформації до споживачів робочої сили та її носіїв займаються центри зайнятості населення. За роки створення мережі центрів (а нині їх в Україні 674) вдалося значною мірою забезпечити їх необхідною технікою, підготувати кадри. Наслідки цього для безробітних відчутні. Так, якщо у 1995 р. послугами служби зайнятості користувався кожен одинадцятий безробітний, то у 2005 р. - кожен другий. Протягом 2005 р. працевлаштоване 44,3% незайнятих громадян, які скористалися послугами служби, у т. ч. 30,9% - на умовах постійної зайнятості. Діяльність центрів, як і соціальний захист безробітних, фінансується переважно з коштів Фонду сприяння зайнятості населення, керівництво яким здійснюється на тристоронніх засадах. Дуже важливо забезпечити повну прозорість витрат коштів Фонду та максимально ефективне їх використання, адже його річний бюджет становить 1,5 млрд. грн. Зокрема, необхідно звільнити Фонд від виконання невластивих йому функцій: виплати допомоги незастрахованим особам і фінансування створення нових робочих місць.

Контроль за дотриманням законодавства здійснює Державний комітет з нагляду за охороною праці.

Формування правового поля функціонування ринку праці протягом тривалого періоду, частково на базі законів, успадкованих від принципово іншої системи, призвело до низки ускладнень. Норми законів, орієнтованих на ринкову систему (зокрема Закону України "Про зайнятість населення"), суперечать нормам законодавчих актів, розроблених ще за радянських часів та відповідно орієнтованих на стандарти та норми адміністративно-планової економічної системи (передусім Кодексу законів про працю). Крім того, не всі реалії сьогодення враховують навіть закони, прийняті вже у незалежній Україні. Наприклад, правова колізія, пов'язана із набуттям статусу безробітного особами, які володіють засобами виробництва (передусім землею), але не можуть бути працевлаштовані у секторі найманої праці, призводить до проблем соціального захисту численної категорії населення і порушує принципи соціальної справедливості. Підвищення якості робочої сили насамперед пов'язується з відновленням та вдосконаленням системи професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зайнятого населення. Для цього, зокрема, необхідно прийняти Закон України "Про професійний розвиток персоналу на виробництві" [8, c.117].

У процесі створення повномасштабної системи соціального страхування виникають і надалі неминуче загострюватимуться проблеми соціального (зокрема пенсійного) страхування безробітних, їх розв'язання залежить не тільки від узгодження окремих законодавчих актів, а й обумовлено взаємозв'язками окремих страхових фондів.

3. Основні напрями регулювання ринку праці


Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року було викладено в Указі Президента України від 03.08.1999  № 958/99 "Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року". В даному розділі курсової роботи розглянемо базові положення даного Указу.


3.1 Напрями збільшення кількості та поліпшення якості робочих місць


Економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища. Відповідно необхідно:

Верховній Раді України забезпечити прийняття Законів України:

"Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2007-20010 роки";

"Про зайнятість населення" (у новій редакції);

Кабінету Міністрів України запровадити:

механізм пільгового кредитування створення нових робочих місць на визначений термін та відповідно до кількості створених робочих місць;

систему дотацій підприємцям на створення нових робочих місць;

розширення практики державного замовлення;

систему дієвих субсидій підприємцям на працевлаштування безробітних, передусім із соціальне вразливих верств населення та тих, хто не має роботи понад 6 місяців;

організацію короткострокових безкоштовних курсів, семінарів з правових основ підприємництва, бухгалтерського та податкового обліку, забезпечення безкоштовними методичними матеріалами;

забезпечення консультаційного, інформаційно-рекламного обслуговування новостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевих рекламно-інформаційних довідників безкоштовної юридичної консультації, інформації про державні та громадські установи, які працюють з підприємцями;

сприяння об'єднанню підприємців у громадські організації, спілки для захисту своїх інтересів і здійснення спільних заходів;

стимулювання розвитку фермерських господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським господарством на професійній основі і з використанням сучасних індустріальних технологій;

диверсифікацію зайнятості сільського населення, розвиток переробної промисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;

законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянських господарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі;

визначення прав членів домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у т. ч. допомогу по безробіттю, з урахуванням демографічного складу сім'ї (чисельність працездатних осіб, дітей, людей похилого віку) та об'єктивних можливостей здати земельну ділянку в оренду (наявність підприємств, згодних взяти землю в оренду, розмір орендної плати); Кабінету Міністрів України розробити механізми та віднайти необхідні фінансові ресурси для зацікавлення приватного інвестора у вкладенні коштів відповідно до визначених пріоритетів.

3.2 Напрями підвищення якості робочої сили


Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла. З цією метою:

Верховній Раді України забезпечити прийняття Закону України "Про професійний розвиток персоналу на виробництві".

Кабінету Міністрів України та Національній академії наук України розробити довгостроковий прогноз потреби економіки країни у робочій силі за професійно-кваліфікаційними групами. Кабінету Міністрів України:

розробити механізми збільшення масштабів та розширення напрямів освіти дорослого населення, своєчасної підготовки та перепідготовки зайнятої робочої сили;

забезпечити спрямовування частини коштів, виділених на професійну освіту, на її модернізацію, належне технологічне оснащення і забезпечення методично-навчальною літературою;

забезпечити безпосередній зв'язок між стандартами оплати праці та освітньо-кваліфікаційним рівнем працівників;

запровадити багатоканальне фінансування професійної освіти;

забезпечити трансформацію професійно-технічної освіти, належну її відповідність потребам ринку праці;

істотно збільшити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних;

направляти осіб, що втратили роботу, на перекваліфікацію якомога раніше;

формувати державне замовлення на підготовку робочої сили, спираючись на результати прогнозу потреби економіки країни в робочій силі за професіями, і на тендерних засадах розміщувати замовлення у навчальних закладах (вищих та середніх);


3.3 Напрями регулювання трудової міграції


З метою підвищення територіальної мобільності робочої сили в межах України необхідно Кабінету Міністрів України:

створити систему постійного інформування населення про наявні вакансії на загальнонаціональному ринку праці;

запровадити систему доступних кредитів на житло, включаючи придбання житла на вторинному ринку;

реалізувати механізм надання доступного тимчасового житла.

З метою скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни та посилення соціального захисту українських працівників за кордоном

Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України:

приєднатися до конвенцій МОП щодо захисту прав працівників-мігрантів, статей Європейської Соціальної Хартії (оновленої) та забезпечити ратифікацію цього документа;

прийняти Закон України "Про особливості ліцензування та впровадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном".

Кабінету Міністрів України:

інтенсифікувати зусилля щодо підписання угод про працевлаштування з країнами-реципієнтами української робочої сили, а також розширення квот для працевлаштування українців у тих країнах, з якими договори вже укладено;

запровадити спеціальні посади у дипломатичних та консульських представництвах за кордоном у країнах призначення мігрантів, створити спеціальні приймальні, забезпечити надання юридичних консультацій;

розробити програму стимулювання самозайнятості та мікропідприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном. Кабінету Міністрів України та місцевим органам влади:

активізувати зусилля з просвітницької діяльності щодо умов та наслідків нелегальної трудової діяльності, поширення інформації (рекламно-інформаційні буклети, спеціальні телепередачі, цільові випуски газет) щодо існуючої системи міждержавних угод про працевлаштування, законодавства України та країн-реципієнтів у сфері трудової міграції та регулювання ринку праці в цілому, а також можливості отримання допомоги з боку українських дипломатичних установ під час перебування за кордоном;

посилити контроль за діяльністю організацій-вербувальників вітчизняної робочої сили для роботи за кордоном та підвищити ефективність дій силових структур з виявлення та припинення діяльності фірм, що працевлаштовують громадян України за кордоном, не маючи на це дозволу.


3.4 Основні напрями реформування оплати праці


Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів. Для цього необхідно:

Кабінету Міністрів України за участю суб'єктів соціального партнерства на національному рівні:

- підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України:

зміни та доповнення до Закону України "Про оплату праці" у частині, що стосується вдосконалення порядку визначення та затвердження мінімальної заробітної плати;

проект законодавчого акта, що закріпить форми участі найманих працівників в управлінні виробництвом і розподілі його результатів, конкретні організаційно-правові механізми розвитку виробничої демократії на підприємствах і в організаціях України;

забезпечити поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму, встановленого на працездатну особу;

підвищити значення угод і договорів, які укладаються відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди", у регулюванні рівнів, структури і диференціації доходів від трудової діяльності;

розробити механізм підвищення доходів від трудової діяльності через використання джерел, пов'язаних з реструктуризацією витрат на виробництво, реалізацією резервів ресурсозбереження, стимулювання зниження матеріальних витрат та підвищення частки заробітної плати у собівартості продукції;

забезпечити вдосконалення оплати праці в бюджетній сфері, ввести в дію Єдину тарифну сітку оплати роботи працівників бюджетної сфери, передбачити поетапне встановлення міжкваліфікаційної (міжпосадової) диференціації в оплаті праці, побудованої з урахуванням відмінностей у складності виконуваних робіт (кваліфікації) та їхньої відповідальності.

Кабінету Міністрів України та Національній академії наук України розробити та здійснити експериментальне впровадження порядку встановлення мінімальної заробітної плати не в абсолютній сумі, а у відсотках до вартісної величини прожиткового мінімуму з урахуванням регіональних відмінностей.


3.5 Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних


Кабінету Міністрів та місцевим органам влади:

забезпечити істотне збільшення масштабів надання населенню (не тільки безробітним, а й тим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи) профорієнтаційних та консультаційних послуг;

розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;

забезпечити поширення громадських робіт у соціальній сфері;

істотно збільшити масштаби надання допомоги на відкриття власної справи шляхом організації попередньої підготовки та дальшого супроводу, надання консультаційних послуг у перші роки самостійної діяльності;

використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиції робочої сили, а населення - щодо попиту на неї.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.

4. Рекомендації автора щодо шляхів подолання безробіття в Україні


Базуючись на результатах курсового дослідження можна запропонувати наступні рекомендації з поліпшенню політики зайнятості в Україні:

З одного боку, необхідно зосередити зусилля на підвищенні шансів працевлаштування працівників зі старших вікових груп, а з іншого боку - стимулювати вихід з робочої сили всіх тих, хто має право на будь-який вид пенсії. Друга мета може бути досягнута через підвищення розміру пенсій до прожиткового мінімуму й обмеження можливості одержання пенсії і повної зарплати одночасно. Перший напрямок може включати програми перепідготовки і підвищення кваліфікації для безробітних із застарілими навичками; міри, що б стимулювали роботодавців вкладати інвестиції в навчання співробітників за місцем роботи; більш інтенсивна допомога в пошуках роботи для безробітних і заходи для стимулювання наймання працівників зі старшої вікової групи для роботодавців (наприклад, субсидії на працевлаштування, податкові пільги, часткове відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою по лікарняних аркушах, т.п.); перехід від існуючої практики ведення записів про вислугу років у трудовій книжці до системи нагромадження інформації відповідно до індивідуального коду соціального страхування.

Більше уваги потрібно приділяти якості освіти і програм професійної підготовки, а не кількості студентів. Політика в області освіти повинна надавати особливого значення підготовці конкурентноздатних фахівців необхідних професій по універсальних програмах навчання, щоб збільшити можливості плавного переходу з навчання на роботу. Ризик повної витрати вкладених ресурсів можна було б мінімізувати шляхом досягнення угод з роботодавцями, що обіцяли б наймати згодом студентів чи учасників програм профнавчання.

Варто направити зусилля на усунення бар'єрів до добровільної міграції, поширення інформації про вакансії і рівень життя по всій країні, поліпшення інфраструктури, транспортної системи і ринку житла (включаючи розвиток системи кредитування житла). Також уряду варто було б стимулювати створення нових робочих місць і відкриття нових фірм на проблемних територіях за допомогою пільгових кредитів і податкових пільг, навчання керівних кадрів і консультацій з питань ведення бізнесу, субсидій на дослідження і розробки, надання доступу до нових технологій, субсидій на підвищення кваліфікації чи перепідготовку постійних працівників, у яких є великий ризик утрати цієї роботи, підтримки в пошуках клієнтів і організації збуту, і т.д. Особливу увагу необхідно також приділити заходам для боротьбі із сільським хронічним безробіттям. Використання сучасних комунікаційних технологій могло б мінімізувати утрати в часі, пов'язані з переписуванням між місцевими центрами зайнятості і безробітними, проживаючими у віддалених населених пунктах.

Необхідно проводити соціально-економічну політику, що стимулювала б перехід людей з неефективних робочих місць на більш ефективні, з неформальної діяльності у формальний сектор, з безробіття в регулярну зайнятість. У той же час необхідно підсилити моніторинг пошуків роботи серед зареєстрованих безробітних і застосовувати міри до тих з них, хто одержує доход від нерегулярних заробітків. Такі міри можуть приймати форму позбавлення права на допомогу по безробіттю й участь у будь-якій програмі сприяння зайнятості, що надається й оплачується державою, а також повне зняття з обліку зареєстрованих безробітних.

Нарешті, рекомендується спростити процедуру реєстрації, скоротити транзакційні витрати, пов'язані з перебуванням на обліку в центрі зайнятості, підвищити допомогу по безробіттю до прийнятного рівня і зробити програми, надані центрами зайнятості, більш привабливими, для того щоб стимулювати безробітних реєструватися в центрах зайнятості. Іншим мотивом для реєстрації безробітних може бути перехід системи охорони здоров'я на страхову основу: обов'язкові внески медичного страхування покривалися би державою тільки в тому випадку, якби індивіди працездатного віку були студентами стаціонарної форми навчання, непрацездатними чи зареєстрованими безробітними.

Багато які з запропонованих мір можуть зазнавати істотної критики через високі витрати на них, загальновизнаним є факт, що вони допомагають підтримувати моральний дух і соціальний стан у багатьох хронічних безробітних, що не маловажно для соціально орієнтованих держав.

Висновок


Ринок праці – найбільш складний і динамічний елемент ринкової економіки, ринок праці виконує такі функції: оцінює корисність (споживну вартість) і цінність (вартість) робочої сили, тобто того чи іншого різновиду праці; регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економік і регіонами України.

В Україні формування ринку праці відбувається одночасно з впровадженням заходів, що забезпечують його функціонування.

Структура ринку праці складається з трьох блоків:

ринкових відносин (процес обміну індивідуальної здатності до праці та фонду життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили);

державного управління і регулювання за допомогою організаційних заходів (система забезпечення зайнятості працездатного населення, підготовки і перепідготовки кадрів);

соціального захисту населення (виплата допомоги по безробіттю, допомога малозабезпеченим групам).

При цьому слід акцентувати увагу на проблемних моментах: дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили, дефіцит кадрів робочих професій, низькі якісні характеристики вакансій і, як наслідок, неукомплектованість робочих місць, посилення структурних і регіональних диспропорцій зайнятості, безконтрольний відплив робочої сили в зарубіжні країни, регресивні зміни в якості робочої сили і мотивації до праці. Є невирішені проблеми та невикористані резерви із залучення роботодавців до реалізації державної політики зайнятості населення.

Однією з особливостей, яка негативно впливає на ринок праці й рівень соціальної напруги, є надмірне розшарування населення за доходами і зниження рівня його життя.

Ще одна особливість полягає у нехтуванні місця і ролі ринку праці в ринкових економічних відносинах. У сучасних умовах попит на робочу силу найчастіше відірваний від його пропозиції, оскільки відсутня ринкова система териториально-галузевого перерозподілу інвестицій і праці, що призводить до дисбалансу рику праці.

Втрачається цінність праці як такої. Продуктивна праця на державу чи приватного власника перестає бути головним джерелом доходів працівника.

Внаслідок втрати можливостей заробітку на службі у держави чи державних підприємств наші громадяни повернулися до напівнатурального господарства, яке у XXI сторіччі є анахронізмом.

В Україні продовжує зберігатися виявлений дослідниками специфічний тип економічної поведінки населення – з характерними ознаками обмеженої мобільності та підсобної зайнятості.

Негативний вплив на активізацію продажу робочої сили в Україні має успадкований з радянських часів споживчий аскетизм, плюс поширеність ведення підсобного господарства і взагалі прагнення до самозабезпечення натуральним господарством.

Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного втручання, тобто державного його регулювання.

Список використаної літератури


Указ Президента України від 03.08.1999  № 958/99 "Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року"

Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 384 с.

Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці. Київ: Знання-Прес, 2001, 313 с.

Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. Київ: Інститут економіки НАНУ, 2001, 300 с.

Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст. Ігри обміну . Київ: Основи, 1997, 585 с.

Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. . Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 440 с.

Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості. Київ: КНЕУ, 2003, 252 с.

Воробйов Є.М.,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: