Філософія управління організацією
ЗМІСТ
Вступ
Філософія як тип інтелектуальної діяльності
Суб’єкт та об’єкт управління
Су'бєкт соціального управління
Соціальний об'єкт управління
Принципи соціального управління
Специфіка управління в Японії та США
Специфіка японської моделі менеджменту
Характеристика американської моделі менеджменту
Висновок
Список літератури
ВСТУП
Наш шлях звивистий,
але перспективи світлі.
(Мао Цзедун)
Філософія управління – ті принципи і ідеї, які закладені в основу діяльності організації. Філософія, інтегруючи фундаментальні форми діяльно-практичного, пізнавального і ціннісного відношення людини до світу, може сприяти формуванню нових гуманних смисложиттєвих орієнтирів людства, які полегшать подолання конфронтаційності і споживчого відношення до природи. Філософія здатна здійснювати теоретико-методологічній аналіз проблеми виживання людства за допомогою світоглядної, гносеологічної, методологічної, аксіологичної і евристичною функцій.
УПРАВЛІННЯ — функція організованих систем (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує збереження їх структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію її програми, цілі. Соціальне управління — цілеспрямована дія на суспільство для впорядкування,, збереження, вдосконалення і розвитку його певної якісної специфіки. Воно обумовлене системною природою суспільства, суспільним характером праці, необхідністю спілкування людей в їх життєдіяльності, в процесі обміну продуктами матеріальної і духовної діяльності. Управління як система передбачає наявність підсистем: організації стосунків її елементів, режиму її функціонування у вигляді сукупності певних механізмів, що діють під певним контролем згідно певним нормам, розвитку за відомою програмою у напрямі до якоїсь мети. Основні етапи процесу управління: збір і обробка інформації; її аналіз, діагноз і прогноз, систематизація (синтез), встановлення на цій основі мети; вироблення рішення, направленого на досягнення мети; послідовна конкретизація загального рішення у вигляді планерування, програмування, проектування, вироблення конкретних (приватних) управлінських рішень; організація діяльності для виконання рішення; контроль за цією діяльністю (включаючи питання підбору і розставляння кадрів); збір і обробка інформації про результати діяльності і новий цикл цього безперервного в ідеалі процесу. На практиці спостерігаються два типи; вироблення рішення, направленого на досягнення мети; послідовна конкретизація загального рішення у вигляді планерування, програмування, проектування, вироблення конкретних (приватних) управлінських рішень; організація діяльності для виконання рішення; контроль за цією діяльністю (включаючи питання підбору і розставляння кадрів); збір і обробка інформації про результати діяльності і новий цикл цього безперервного в ідеалі процесу. На практиці спостерігаються два типи
Актуальність цього питання зростає з кожним днем. Не маючи чіткої мети організації, не сформулювавши ясній і зрозумілих принципів, організація приречена на повільне вимирання. Управління як вид людської діяльності існує з тих пір, як виникла необхідність в спільній діяльності людей. Управління в найширшому значенні може бути визначено як діяльність групи людей, що сполучають свої зусилля для досягнення загальної мети. Кожна історична епоха вносила свої корективи у відносини суб'єктів управління, методи стимулювання, масштаби організації самого процесу, але тільки в ХХ ст. з'явилися і стали розвиватися наукові підходи до управління. Двадцяте століття має багато епітетів, у тому числі і "століття управління", оскільки прогрес, досягнутий в цьому сторіччі, багато в чому забезпечений успіхами в управлінні.
Формулювання проблеми вивчення філософії управління з рахунком традицій, ментальності. У моїй роботи розглянуті принципи управління у Японії та США. У цих принципах є взаємозв’язок один з іншим.
Метою даної роботи є ступінь розробки в теоретичних сучасних видавництвах та зробити взаємозв’язок з роботою.
З мети витікає завдання, які я повинна вирішити в цієї роботи. А завдання полягає в пошуку новизни.
ФІЛОСОФІЯ УПРАВЛІННЯ ЯК ТИП ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Філософія управління як тип інтелектуальної діяльності зародилася в Греції в кінці VII в. до н.е. Спочатку філософія управління, як самостійне знання, що розвивається, була витиснена з науки про управління аналітичними методами розвитку соціально-економічних процесів. Згодом взаємодіючи з теорією управління, але, проте, залишаючись цілком самостійною наукою, філософія управління ще довго залишалася непопулярною.
В даний час інтерес до філософії управління постійно росте, але до її розквіту поки далеко. Філософії управління, як інтегратору переконань, в сучасному суспільстві відведена лише обслуговуюча роль. Філософія не може бути ні галуззю теорії управління як науки, ні її придатком, ні навіть допоміжним засобом. У філософії управління своя задача. Вона повинна робити те, чого не може робити філософія управління, а саме – формувати принципи і методологію, вести аналіз і синтез, проводити інтеграцію апріорного, початкового, початкового. Ось і на свій предмет (принципи, всі види відносин, технології і методи управління) вона дивиться не тільки не економічно, але навіть не по-господарському, а по-філософському – системно, комплексно і цілісно.
Теорію управління прийнято вважати областю наукового знання про загальні закономірності дії суб'єкта управління на соціально-економічні процеси і об'єкти суспільної праці відповідно до наявної мети і програми. Ця знання про те, як здійснювати управлінську діяльність, тобто знання «інструментальне», знання про способи і технології виконання управлінської діяльності. Проте необхідно помітити, що методологічні підстави даної науки в сучасних умовах не завжди коректні і повні, отже, вимагають продовження наукового дослідження для філософського осмислення знань про управління, як знань не тільки про його зміст, але і знань про структуру діяльності управління і способи його реалізації.
Філософія управління з'явилася в інтелектуальному світі, як відповідь на «методологічну і інструментальну» кризу сучасної теорії управління, що зіткнулася з масою труднощів.
Знання про управління як феномені людського буття пройшло шлях від міфологічного знання (через релігію і філософію) до наукового знання. Виділення науки про управління як специфічній галузі людського знання є формування окремого напряму знань пов'язаного з фундаментальними принципами філософського знання.
Все це виразилося в появі таких наук, як тектологія і наукова організація праці, а потім поступово переросло в ті теоретичні знання, назви, що отримали, «наукові основи управління соціально-економічними процесами», «теорія організації», а потім вже і «теорія управління».
Розглянемо поняття «управління» як процес, без акценту на його зміст. Причому, використовуватимемо для розгляду процесу наступні поняття: процесом називається діяльність перетворення вхідних елементів у вихідні елементи, за наявності управління цією діяльністю, з використанням ресурсів і що розглядається у взаємозв'язку і взаємодії з іншими видами діяльності. Необхідно мати на увазі, що одним з ключових понять управління, є поняття зворотного зв'язку, і зворотний зв'язок поступає з об'єкту управління, який «суб'єктний населений».
Отже, представлення управління як процесу має форму системи діяльності: по-перше, діяльності управляючого суб'єкта, по-друге, діяльності керованих суб'єктів, в третіх, каналів передачі управляючих дій від керівника до керованих суб'єктів, по-четверте, «зворотних каналів» передачі інформації про діяльність керованих до керівника, для оцінки управління. Отже, не можна звести поняття «управління», тільки до одному або декількох фрагментів цілісної системи. Тому, управління – це встановлення порядку взаємодії між елементами системи будь-якого виробництва, тобто в тій чи іншій мірі їх систематизація. Філософія управління вступає в справу тоді, коли у людини виникає потреба проникнути в глибінь якоїсь реальності, зрозуміти її сутнісні підстави.
Філософія управління – це частина загальної філософії, одна з її галузей. Власне, філософія управління – це не тільки наука. Це знання, що допускає невизначеність, неоднозначність, послідовне обмеження, подолання і сприймане як необхідна приналежність буття взагалі.
Мета філософії управління – знаходити внутрішні метасмислу взаємодії суб'єктів і об'єктів управління, тобто знайти реальні значення зміни стану об'єкту від цільової дії суб'єкта управління. Філософам доводиться не тільки знаходити метасмислу, але і оперувати ними, конструюючи і пояснюючи наявну реальність, іноді приховану і неявну для зовнішнього спостереження.
Оскільки нас цікавить управління як феномен, то у філософському ракурсі предметом пізнавального інтересу філософії управління є управлінські дії і процеси, причому на якісно різних рівнях ієрархії метасмислів.
Управління неминуче пов'язано з культурою. Звідси і різні підходи до нього. Управління по-європейськи, зовсім не те, що управління по-африканські, по-англійськи, по-японські і т.д. В суспільствах з різною культурою управління теж буде різним. В цьому виявляється категорія якості, як властивість іманентно властиве процесу управління. Ця властивість часто є невизначною перешкодою для перенесення методів і способів управління з однієї культури в іншу. Ця проблема є методологічною по своїй природі.
Філософія управління не суперечить науці управління. Встановлено, що управляючої людина в сучасному світі діє як творець свого миру, у тому числі і миру ідеального, миру знань: знакового, словесного, ціннісного.
Управління, як якийсь феномен різноманітно, і визнано не тільки практикою, але і наукою. Ця різноманітність спирається на відмінність між змістом практики даного процесу і способом і формами його організації і реалізації.
Різноманітність управління, під яким ми розуміємо безліч варіантів якісних і змістовних відмінностей в способах його реалізації, його мінливість, складність структури і специфічну ієрархічність, є все те, що є абсолютно необхідною умовою реалізації управління, як процесу цілеспрямованої дії суб'єкта на об'єкт управління. Управляти – значить бути господарем процесу управління, бути слід певним принципам, законам, визначати норми застосування всіх видів ресурсів в управлінській і виконавській діяльності.
З якої б сторони ми не підходили до управління і його предмету, ми незмінно виходимо на феномен філософії управління, на цю примітну галузь людського знання, потреба в якій у наш час помітно посилилася.
Предметом науки управління є різноманітні за своїм змістом відносини. Для теорії управління категорія «відношення» є взаємозв'язку багатьох видів сущого, які мають суб'єктивну або об'єктивну, абстрактну або конкретну форму. Відносини як філософська категорія означає смислова єдність і взаємовизначенність всіх видів існування, включаючи матеріальні.
СУБ'ЄКТ І ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ
Філософсько-соціологічне значення управління стає ясним тільки тоді, коли ми чітко визначимо зміст понять «суб'єкт управління», «об'єкт управління», «організація» і встановимо діалектичний взаємозв'язок між ними; цей причинно-наслідковий зв'язок S-O і є по суті управління.
Спільна діяльність людей припускає контакти між ними і обмін необхідною інформацією. Тільки на цій основі люди, з'єднані в організацію, можуть досягати своєї мети. Будь-яка організація, у тому числі і на рівні малої групи, обов'язково має відповідну систему комунікацій (зв'язків), яка забезпечує обмін інформацією між її членами.
Для здійснення будь-якої комунікації необхідні як мінімум дві люди - відправник інформації (комунікатор) і її одержувач (комунікант, або реципієнт). Відзначимо, що вся діяльність по управлінню будь-яким трудовим колективом є не що інше, як постійні комунікаційні акти, учасниками яких є його члени.
Для того, щоб між двома суб'єктами існував управлінський зв'язок і відповідно здійснювалася управлінська взаємодія, необхідно, щоб між цими суб'єктами існували відносини управління. Вони є основою можливості здійснення управління, оскільки саме вони задають можливість виробляти управлінські команди і готовність ці команди виконувати. Відносини управління не є початковими відносинами, а базуються на більш глибинних відносинах, таких як економічні або морально-етичні відносини. Взаємодія суб'єкта і об'єкту управління здійснюється за допомогою вертикальних комунікацій (низхідних і висхідних), які ми і розглядатимемо далі.
Суб'єкт і об'єкт управління – широкі універсальні поняття, що охоплюють собою як живу (органічну) природу, так і людину, суспільство. Проте, і справжньому дослідженні нас цікавитимуть соціальні суб'єкти і об'єкти, соціальне управління – це, по-перше. По-друге, саме їх духовно-культурна компоненту як управляючого суб'єкта, так і керованого об'єкту, її функції і роль в суспільному розвитку.
Суб'єкт соціального управління
Соціальний суб'єкт управління може бути як індивідуальним, так і колективним. Але в тому і в іншому випадку «головним агентом» управління є людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю, здатністю «подвоювати мир», на світ реальний і мир ідеальний, а також що володіє доцільністю, і вибірковістю свідомості.
Тобто, людина спочатку є самокерованою і керівником ніж або ким-небудь.
Своєрідним органом управління людини є його свідомість, а змістом людської свідомості - освоєна їм сукупна духовна і матеріальна культура людства, система її цінностей, які і складають «Я-концепцію суб'єкта», його внутрішній душевний світ, духовність, складові певний менталітет особи управлінця.
Ось ця духовність суб'єкта і є суть, зміст, значення і мета процесу управління. Без цієї духовно-культурної компоненти людини немає і бути не може управління або самоврядування. У правління повинне мати сенс, ідею, мету. Як мовиться в святому писанні «спочатку було слово», а потім вже справа.
Соціальний об'єкт управління
Соціальний об'єкт управління не обмежується тільки людським суспільством: соціальність об'єкту додає суб'єкт управління – люди, менеджери, керівники, які своїми діями залучають об'єкт до суспільного «середовища незаселеного», роблять його в процесі виробництва своїм, тобто задовольняючим людські потреби і інтереси.
Тому об'єктом управління можуть бути природні речі, явища і процеси, рослинний і тваринний мир, людина, все суспільство, життєдіяльність людей, матеріальне і духовне виробництво, соціальні групи, суспільні класи, нації, народності, етнічні спільності, групи і колективи людей, організації, установи, підприємства і фірми, а також окремі індивіди. Тобто, об'єктом управління можуть бути як матеріальні речі, явища і процеси, так і ідеальні, духовно-культурні сфери людського суспільства.
Важливо мати на увазі, що основними об'єктами соціального управління є самі люди, колективи, різні соціальні спільності, що володіють певним рівнем свідомості, матеріальними і духовними культурними цінностями, внутрішнім духовним світом, «Я-концепцією», ідеалами. Всі ці індивідуальні і колективні духовні чинники як би «замикаються» на задоволенні життєво необхідних людині і суспільству потребах і інтересах.
Об'єкт управління існує в різних формах організації (франц. organisation від латинського огganizo – повідомляю стрункий вигляд, влаштовую), який структурує об'єкт, робить його функціонально цілісним, єдиним і життєздатним.
В тій або іншій організації виділяється три основні аспекти:
внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії диференційованих автономних частин цілого, обумовленого їх природою, будовою, специфічною функціональністю;
сукупність об'єктивних процесів або свідомих дій членів колективу, ведучих до освіти і вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілісної організації;
об'єднання людей, що колективно реалізують деякі програми і мету на основі вироблених і прийнятих в організації різних процедур, правил і регламентації.
Організація соціальна в структурно-функціональному плані може розглядатися як:
комплекс взаємозв'язаних елементів системи, функціонування яких визначається метою, задачами і програмами, поставленими суб'єктом управління перед тією або іншою організацією;
система розроблених заходів для реалізації мети і розділення комплексної задачі на окремі технологічні операції, які доручається виконувати певним членам усередині організації;
інтеграція окремих виконаних у відповідних підрозділах робіт, їх подальша координація різними структурами в ієрархічно організованому об'єкті управління;
мотивація, взаємодія, поведінка і погляди членів організації, які визначаються комплексом заходів, направлених на реалізацію мети, задач і програм, що стоять перед організацією;
ухвалення рішень, комунікації, інформаційні потоки, контроль за їх виконанням, а також заохочення і покарання («нагорода і кара») за результати роботи організації;
забезпечення внутрішньої узгодженості між всіма елементами системи-організації, яка є заставою стійкого і ефективного функціонування об'єкту управління.
Таким чином, організація виступає як якийсь соціальний медіум, від структури і функціонування якого залежать і продуктивність праці, і ефективність наміченої мети, програм, і особові якості працівників в організації. Те або інше суспільство ставить певну мету перед організацією, забезпечуючи їх виконання системою матеріальних, економічних і особових засобів.
Слід зазначити, що будучи створеною, організація придбаває відносну самостійність і стабільність по відношенню до суспільства; в ній виникають свої специфічні механізми функціонування і розвитку.
Тут важливо відзначити, що в будь-якому соціальному об'єкті-організації є наявними три творчі сили:
1) функціонуючі об'єктивні закони;
2) трудова свідома активність членів колективу;
3) мета, ідеали, програми, процедури і регламентації.
Причому, основною системо складною силою в цій «тріаді» є імен; але духовно-культурна свідома діяльність людей, що керуються ідеалами, метою і програмами функціонування і розвитку об'єкту-організації.
Об'єктивною підставою і критерієм діяльності людей тієї або іншої організації є закони природи, суспільства і свідомої діяльності людей, а також економічні, технологічні технічні, організаційно-виробничі закономірності, якими повинні керуватися всі члени колективу від менеджера до рядового працівника, якщо вони хочуть дійсно ефективно управляти тим або іншим виробництвом.
Суб'єкт управління (менеджер) в своїй діяльності завжди повинен враховувати принципову відмінність між дією самих об'єктивних законів, як вони функціонують реально, і їх віддзеркаленням, розумінням, ступенем адекватності, як вони інтерпретуються тим або іншим суб'єктом і об'єктом управління. Тобто, завжди має місце пізнавальний (гносеологічний) «зазор», невідповідність і нетотожність чину законів в людській голові і самими законами, що функціонують в. певній організації, суспільстві. А це означає, що в (іконах незмінно присутній свідомий суб'єктивний чинник менеджера, який має відповідну «спадковість»; вона виражається в знаннях, досвіді і майстерності того або іншого керівника. Отже, недозволенно управлінцю переконаний вважати, що його знання об'єктивних законів є абсолютним, точним і адекватним самому оригіналу. Навпаки, історія філософії і науки учить, що людина і людство завжди володіє відносною істиною, а не абсолютної, що момент релятивності і сумніву повинен бути присутній в діяльності менеджера. Значить, як це не парадоксально звучить, будь-який керівник тієї або іншої організації не може до кінця, повністю знати свій об'єкт-організацію, хоча цього прагнути він може і повинен, практично ніколи не досягаючи повного, вичерпного знання. Це свідчить не тільки про обмежені можливості керівника, але і про безмежну невичерпну широту і глибину керованої ним організації.
Як ми відзначили раніше, управління у філософському значенні слова є діалектичний взаємозв'язок і взаємообумовленість між суб'єктом управління і об'єктом управління. Це - причинно-наслідковий, внутрішньо суперечливий і об'єктивний взаємозв'язок, в якому об'єкт і суб'єкт можуть «мінятися місцями», переходити один в одного.
Управління є фундаментальна загальна функціональна властивість об'єктивного світу, органічної і неорганічної природи, стихійних і свідомих сил, що володіють якостями закономірності, доцільністю і цілеспрямованістю на результат дії.
Соціальне управління, будучи вищою формою загального управління, властиво людині і людському суспільству. Головною відмітною особливістю цього управління є відбивно-пізнавальна здатність людини, яка в своїй життєдіяльності підкоряється двом програмам: природно-генетичної (інстинктивної) і соціально усвідомленої (розумної). Завдяки розумній соціально-культурній якості в людині виникла феноменальна здатність ідеального подвоєння миру, тобто, здібність до створення ідеального образу реального миру.
На цій вищій стадії соціально-психічного віддзеркалення миру людина вперше в розвинутій формі придбаває здатність творити, створювати «другу природу» в процесі суспільного виробництва, здатність відчужувати від себе матеріальні і духовні продукти, управляючи ними. Як бачимо, в управлінській діяльності менеджера головним і визначаючим моментом є свідомість, ідеальна, духовна культура, знання теоретичне і прикладне, загальне і професійне. Ідеальність, духовна культура це – «душа» всякої управлінської діяльності як у сфері матеріального виробництва, так і у сфері духовного виробництва.
Суб'єкт і об'єкт управління – явища співвідносні: то що в одній взаємодії виступає як суб'єкт управління, в іншому – як об'єкт управління і навпаки. Навіть в межах однієї і тієї ж взаємодії суб'єкт також управляється з боку об'єкту, який в цьому випадку виступає в якості і об'єкту управління, тобто виявляється принцип зворотного зв'язку.
Принцип зворотного зв'язку стосовно соціального управління виражається не тільки у виконанні і систематичному контролі, але, що важливо відзначити, припускає також широку ініціативу, співтворчість і навіть справжню творчість тих, хто виступає в даній ситуації як об'єкт управління. Тому будь-яка соціальна система і її елементи є, кінець кінцем самодіючими, і, отже, самокерованими. Можна також затверджувати, що управління є регулювання діяльністю людей, інформаційними потоками, речовинами і енергією. Без інформації, його виробництва, накопичення, передачі, обміну і засвоєння ніяке управління у принципі здійснюватися не може. Тому точність інформації, її повнота, адекватність віддзеркалення реальних речей і процесів, а також адекватність реакції (зворотного зв'язку) об'єкту - необхідні умови ефективності управління.
В цьому плані управління полягає в накопиченні і аналізі що поступає від об'єкту інформації; у визначенні як стратегічної, так і тактичної мети, планів, програм, моделей і ідеалів вдосконалення керованої системи; у визначенні способів, методів, засобів управлінської діяльності для досягнення намічених і лей і здійснення певних результатів розвитку. Тільки при відповідності цих умов управлінської діяльності можна вважати соціальне управління ефективним і дієвим.
Нарешті, соціальне управління є вирішення природних і соціальних протиріч, їх подолання: зняття напруженості, конфліктності або кризових станів системи. Проте, подолання одних суперечностей зовсім не означає ліквідацію взагалі суперечливе існування і розвитку тієї або іншої матеріальної і ідеальної системи. На зміну «старих» суперечності неминуче приходять інші, нові суперечності, які невблаганно вимагають свого дозволу.
І так скрізь: «вічний бій... спокій нам тільки сниться »
«Суперечності, - писав Гегель, - ось що насправді рухає миром».
Спираючись на важливі методологічні положення теорії пізнання І. Канта, Ф. Гегеля, можна було б представити у вигляді схеми три рівні духовно-культурної діяльності управлінця: технологічний, прагматичний і етично-світоглядний які не ізольовані, а знаходяться в діалектичній єдності один з одним. Це значить, що одна і та ж мета, програма, поставлена перед організацією менеджера може і повинна розв'язуватися не тільки у вузькому конкретному технологічному плані, але і в прагматичному, а також з позицій філософсько-світоглядних, етичних, державних. Тільки при такому комплексному підході менеджер переконливо може відповісти не тільки на питання, як це зробити, але і на головне питання: для чого, для кого і в ім'я чого те або інше управлінське діяння має скоюватися.
![]()
![]()
Схема 1. Структурно-логічна схема соціального управління
Організація і управління – діалектично зв'язані між собою феномени. Якщо організація є структурною одиницею, яка володіє соціально-онтологічною реальністю, складається з певної безлічі елементів, то управління є діяльна функція цієї системи-організації, що складається з сукупності методів, процедур і дій, які повинні робити керівників і керовані, щоб досягти програмної мети і результатів. Управлінська діяльність менеджера повинна бути чітко організованої, направленої на досягнення наміченої мети, що забезпечує стабільне існування і розвиток тієї або іншої соціальної організації.
Тобто, організація і управління це не тільки розділені, але і до певної міри співпадаючі явища в житті суспільства.
ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
Під принципами соціального управління слід розуміти правила, основні положення і норми поведінки, якими керуються органи управління в соціальних умовах, що склалися в суспільстві. Вони визначають вимоги до системи, структури, процесу і механізму соціального управління. Принципи управління є результатом узагальнення людьми об'єктивно діючих законів і закономірностей, властивих їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним початком їх діяльності. Отже, принципи соціального управління — це керівні ідеї, початкові положення, закони розвитку відносин управління, що відображають взаємозв'язок принципів, законів і закономірностей можна представити в такій послідовності: закони соціального розвитку – соціальні закони відповідного періоду (етапу) соціального розвитку – закони і закономірності соціального управління – принципи соціального управління. При цьому важлива відмінність між принципами і методами соціального управління полягає в тому, що принципи управління не вибирають — їм слідують.
До основних принципів соціального управління відносять:
• принцип єдиноначальності в ухваленні рішень і колегіальності при їх обговоренні;
• єдність дії всіх методів управління для підтримки цілісності соціальної системи;
• поєднання галузевого і територіального управління;
• пріоритетності в досягненні стратегічної мети;
• науковості соціального управління;
• прогнозування соціального управління;
• мотивації (стимулювання) праці;
• відповідальності за результати соціального управління;
• раціонального підбору, підготовки, розстановки і використовування кадрів;
• економічності і ефективності управління;
• системності (розгляд об'єкту або суб'єкта управління як системи, що складається з різних ланок);
• ієрархічності (розгляд систем як багатоступінчатих, багаторівневих, які вимагають розподілу на елементи;
при цьому кожний ступінь управляє ступенем, нижчим за рівнем і одночасно є об'єктом управління по відношенню до вищестоящого рівня);
• необхідної різноманітності (управляюча система повинна володіти не меншою складністю і різноманітністю, ніж керована система);
• обов'язковості зворотного зв'язку (отримання інформації про результати дії управляючої системи на керовану систему шляхом порівняння фактичного стану із заданим);
• поєднання єдиноначальності і колегіальності;
• ситуаційного управління по прогнозуванню обурень;
• програмно-цільовий;
• делегування повноважень;
• гуманізму і моральності в управлінні;
• гласності в ухваленні рішення.
Принцип дозволяє формувати систему методів і вибирати кожний метод окремо, але кожний окремий метод не має такої ж дії на принципи управління.
Таким чином, принципи соціального управління повинні:
• ґрунтуватися на законах розвитку суспільства, на законах управління;
• відповідати меті соціального управління і відображати основні властивості, зв'язки і відносини управління;
• враховувати тимчасові і територіальні аспекти процесів соціального управління;
• в необхідних випадках мати правове оформлення, одержувати закріплення в різних нормативних документах.
Системи принципів управління змінюються в процесі розвитку і соціального управління. Проте, основні принципи управління повністю зникнути не можуть, оскільки виражають вимоги до системи соціального управління. Форми ж і методи використовування цих принципів на різних етапах соціального розвитку можуть і повинні бути різними.
СПЕЦИФІКА УПРАВЛІННЯ В ЯПОНІЇ ТА США
Останнім часом американці роблять багато зусиль, щоб з'ясувати єство японських методів управління і перенести позитивний досвід Японії на свої підприємства. В 50—60-е рр. положення було зворотним, японські фірми переймали американські принципи організації виробництва, технологію виробництва, підходи до формування організаційних структур і ін. Як вже наголошувалося вище, «кухлі якості» і система поставок «точно вчасно» зародилися в Америці, але не отримали там широке розповсюдження. Проте вони принесли добрі результати на японських фірмах. В той же час інше американське нововведення — американські методи управління «людськими ресурсами» — не знайшло застосування в Японії.
Останнім часом американські корпорації почали упроваджувати у себе нововведення, японські фірми, що привели, до значного успіху. Так американська компанія «Дженерал Моторс» упровадила систему «точно вчасно», а інша компанія «Дженерал Електрик» - «кухлі якості». Проте не все методи управління, що використовуються в Японії, приживаються на американській землі. Це відноситься до системи довгострокового або «довічного найму» працівників, освіті за рахунок відрахувань від прибутків фірми фундацій для задоволення потреб працівників і ін.
4.1 Специфіка японської моделі менеджменту
За останні десятиріччя Японія зайняла лідируюче положення на світовому ринку. І однією з головних причин такого стрімкого успіху Японії на міжнародному терені є вживана нею модель менеджменту, орієнтована на людський чинник. За весь період розвитку Японії як наддержави, а також за період всього її історичного розвитку склалися певні принципи і методи праці, відповідні специфічним рисам національної вдачі . Японці упевнені, що основне багатство їх країни складають людські ресурси. Їх система господарювання спирається на стародавні традиції групової згуртованості і природжене прагнення до створення продукції щонайвищої якості .
Серед відмінних рис японської вдачі психологи виділяють перш за все природжену економію і ощадливість, що знаходить пряме віддзеркалення в економічній політиці країни. Гасла про економію і ощадливість зустрічаються в Японії на кожному кроці, оскільки в свідомості японців випуск високоякісної продукції безпосередньо пов'язаний з економією і ощадливістю .
Єство японського менеджменту складає управління людьми, причому японці ніколи не розглядають однієї людини (особа), на відміну від американців, а орієнтуються на групу людей . Крім того, в Японії існує традиція беззаперечного підкорення старшому по віку, яка знаходить своє широке застосування не тільки в рамках сімей, але і у виробничих групах .
Відомо, що поведінка людини нерозривний пов'язана з його потребами. Для японців характерною межею є пріоритет соціальних потреб (приналежність до соціальної групи, місце працівника в групі, увага і пошана оточуючих) . Тому і винагорода за працю (стимули) вони сприймають через призму соціальних відносин, хоча в останні час на японський метод робить сильний вплив окремі мотиваційні концепції американського менеджменту, орієнтованого на психологію індивіда.
Японці приклоняються перед працею. В ієрархії цінностей японського народу праця стоїть на першому місці . Японці випробовують щире задоволення від добре виконаної роботи . Тому жорстка дисципліна, високий ритм роботи і напруженість праці не надає на них такої руйнуючої дії як на американців або європейців. Для них це одна з традицій, якої вони повинні неухильно слідувати. Усі працівники трудяться групами і підтримують один одного в роботі .
Японська модель менеджменту орієнтована на «соціальну людину», концепція якої була висунута виниклої в США «школою людських відносин», що прийшла на зміну тейлоризму, який в розділ кута ставив матеріальні запити .
«Соціальна людина» має специфічну систему стимулів і мотивів. До стимулів можна віднести заробітну платню, рівень умов праці, стиль керівництва, міжособові відносини співробітників . Мотивами до праці є трудові успіхи працівника, визнання його заслуг, просування по службовим сходам, творчий підхід до роботи . Проте відношення японців до цього поняття більш гнучке, ніж у тих же американців .
Японці враховують ситуацію, що склалася, і намагаються пристосуватися до неї . Для них в управлінському процесі головним є вивчення нюансів обстановки, які дозволяють управляючій ланці ухвалити правильне рішення . Відносини з партнерами японці будують на основі довір'я.
Кожний працівник зливається з фірмою і відчуває себе її частиною. В основі всього «корпоративного духу» фірми лежить психологія групи, що ставить інтереси групи вище за особові інтереси окремих працівників . працюючи на меті фірми, кожний