Xreferat.com » Рефераты по менеджменту » Соціальна психологія організацій

Соціальна психологія організацій

ділового обміну, стає актуалізація і необхідність самостійного вибору, за наслідки якого людина може і повинна нести моральну відповідальність.

Отже, конструкції рольових взаємодій ділового обміну створюють:

умови соціального засвоєння нормативів організаційної поведінки;

пристосування людини до соціальних функцій;

3) свідомий вибір стилю організаційної поведінки як найбільш адаптивної форми пристосування і життєдіяльності в організаційному середовищі.

Гармонія організаційного клімату зв'язана з діловим обміном і рольовою взаємодією, їх змістом, формальними і якісно-кількісними характеристиками. Хоча рольова взаємодія входить у діловий обмін, але вона може існувати і на рівні неформальних відносин поза організаційними структурами. Автономність групи не означає, що ця група замкнута відносно функцій і завдань обміну.

Отже, процеси інформаційного і ділового обміну тісно пов'язані з іншими компонентами організаційного клімату. Ці зв'язки і є суттю стану інформаційного і ділового обміну. Соціально-психологічною основою інформаційного і ділового обміну є процеси спілкування і взаємодії. Різноманітність цих процесів на різних рівнях існує не лише в кількісних вимірах, але і в якісних ознаках. Найбільш важлива якісна відмінність – ступінь опосередкованості каналів комунікації і взаємодії. На рівні малих груп вони залежать тільки від статусних і рольових характеристик партнерів, соціально-емоційних зв'язків і специфіки професійної діяльності. З ускладненням ієрархічних зв'язків і залежностей зростає складність соціально-психологічного простору і, відповідно, змінюється як рівень опосередкованості спілкування і взаємодій, так і процес інформаційного і ділового обміну.

Між сторонами, що вступають у відносини, вибудовуються цілі комплекси умов, вимог, нормативів тощо, які регулюють процеси інформаційного і ділового обміну. Все це обумовлює специфіку спілкування і взаємодії та формує організаційні структури.

Завдяки обміну, через взаємний контроль і організацію співробітництва всередині групи досягається певний рівень автономії завдань. Ця властивість формується як функція обміну за зовнішніми і внутрішніми каналами і передбачає наявність значної кількості операцій обміну, які розкривають:

механізми групової відповідальності за зовнішні зв'язки;

самостійність підструктур у виборі засобів досягнення цілей;

особливості групового контролю.

Процеси інформаційного і ділового обміну необхідно розглядати на і різних рівнях їх здійснення.

По-перше, це цілі, завдання і функції інформаційного і ділового обміну; на рівні організаційного цілого, тобто як складне явище у структурі організаційного клімату.

По-друге, процеси інформаційного і ділового обміну існують у системі між-групових відносин і відображають особливості взаємодії групових суб'єктів, які оцінюються реальними кінцевими результатами колективної праці.

По-третє, процеси інформаційного і ділового обміну здійснюються конкретними людьми, тому торкаються систем різних соціогенних потреб, мотивів, цінностей. Через них відбувається реалізація тих соціально-психологічних функцій, які виконує організація стосовно кожного свого співробітника. Все це ставить завдання систематизувати основні параметри інформаційного і ділового обміну.


2. Параметри інформаційного і ділового обміну в організації


У структурі організаційного клімату інформаційний і діловий обмін забезпечує:

структурне оформлення та упорядкування соціально-психологічного простору відносно цілей і завдань організаційної діяльності;

формування і підтримку функціональної готовності вертикальних і горизонтальних зв'язків, їх стабілізацію і спеціалізацію;

розширення структурної значущості (структурна доцільність);

модифікацію (відмирання одних і виникнення нових зв'язків);

розвиток споріднених каналів спілкування і взаємодії;

розвиток сітки зворотних зв'язків.

Отже, ми маємо справу з обміном як процесом інтеграції організаційної структури. Основні його характеристики пов'язані зі структурною складністю організації (кількість підструктур, елементів, форм і видів зв'язків та їх ієрархічних рівнів).

Як складовий елемент організаційного клімату інформаційний і діловий обмін пов'язаний з факторами мотивації й активізації організаційної діяльності, тобто виступає як умова стійкості зв'язків, їхньої організаційної корисності:

обмінні процеси через узгодження рольових очікувань забезпечують «згоду» як умову можливих взаємодій;

обмінні процеси через узгодженість позицій, намірів, і цінностей забезпечують довіру як умову можливості стійкого співробітництва або, навпаки, конкурентності, боротьби, конфлікту;

співвідношення результатів обміну з позиціями партнерів забезпечує уяву про вигоду і справедливість розподілу як умови задоволеності партнером, діяльністю тощо.

Обмінні процеси – можуть виступати у вигляді засобів організаційної діяльності як комплементарний пошук рішень:

взаємообмін знаннями, досвідом, спеціалізованою інформацією;

взаємообмін діями або засобами для майбутнього результату або кінцевого досягнення двосторонньої вигоди;

узгодження цілей і засобів для досягнення надцінного результату, який приносить не тільки обопільну вигоду, але й впливає на діяльність всієї організації (новації).

Інформаційний і діловий обмін – це своєрідний місток, через який зв'язуються соціальні та економічні механізми регуляції організаційної поведінки.

Тому система параметрів інформаційного і ділового обміну враховує цей аспект організаційної життєдіяльності. Як параметр організаційного клімату обмін відображає процесуальні, соціально-психологічні аспекти, які, за своєю суттю, є продуктами обміну: задоволеність, згоду, довіру, паритетність, конкуренцію, боротьбу. Ці прояви зводяться до трьох головних груп ознак (параметрів):

1) інформаційний і діловий обмін як функція зняття протиріч (зовнішніх і внутрішніх);

2) інформаційний і діловий обмін як засіб упорядкування (зв'язків, відносин, намірів);

3) інформаційний і діловий обмін як функція ціле покладання (організаційної поведінки і діяльності).


Проблеми організаційного опосередкування мотивації поведінки і діяльності


План


Фактори впливу на динаміку і структуру мотиваційних процесів

Полімотивація організаційної діяльності


1. Фактори впливу на динаміку і структуру мотиваційних процесів


В структуру організаційного клімату входить група явищ, які складають. І сферу мотивації організаційної поведінки і відображають: ступінь напруги організаційної діяльності; рівень активізації організаційної діяльності; психологічні механізми, які опосередковують спонукальні системи І і «енергізацію» організаційних досягнень. Соціально-психологічний простір та інформаційний і діловий обмін І опосередковують процеси насичення індивідуальних мотиваційних І комплексів соціальними, організаційно значущими спонуканнями і цілями. Формування і реалізація потреб організаційної життєдіяльності І розширюють діапазон і структуру суб'єктивних і мотиваційних полів, |г можливості людини в активному прояві і реалізації своїх сутнісних сил. В організації реалізується своєрідний принцип «конструктивної імажинацїї, І коли середовище організаційної діяльності не тільки опосередковує формування і розвиток індивідуальних мотиваційних сил, але і створює свої, організаційно-ментальні форми, що якісно відрізняються від суми узагальнених індивідуальних проявів. Це породжує одну з найбільш складних проблем соціальної психології організацій – переходу або трансформації мотиваційних комплексів особистості в організаційні (колективні) форми як параметри організаційного клімату та формування особистіших «мотиваційних полів», які мають інтерперсональну природу проявів. Проблема мотивації завжди вимагає причинно-наслідкової конкретизації Умов, які породжують цілі діяльності і поведінки. Систематизуємо фактори, що є в організаційному середовищі і впливають на динаміку і структуру мотиваційних процесів як окремої людини, так і організаційних підструктур. фактор – адаптація. Людина змушена пристосовуватись до динамічних умов організаційного середовища. Суб'єктивна програма адаптації – це необхідна фаза підготовки особистісних (суб'єктивних) засобів, які роблять оптимальним процес включення суб'єкта організаційної діяльності в систему організаційних відносин, прийняття і засвоєння професійних функцій та інституційних ролей, як підготовку до різноманітних форм активності.

Мотивація активності має дві тенденції:

1) пасивне пристосування – зняття напруги, яка виникає внаслідок відсутності досвіду виконання організаційних функцій;

2) активне пристосування – пошук напружених ситуацій: суб'єктної організації найбільшого темпу, ритму, обсягу інтелектуального і функціонального навантаження, різноманітність шляхів та засобів засвоєння нових функцій, максимальної мобілізації творчих сил, направленості на досягнення.

Суб'єктом адаптації може бути не лише окрема особистість, але й група – будь-яке цільове об'єднання. Хоча процеси адаптації – важлива умова формування організаційної поведінки і діяльності, але це тільки фаза на шляху оптимальної організації діяльності.

фактор мотивації організаційної поведінки – влада і підлеглість – це проблема соціального контролю і санкцій, певна нормативна умова, яка обмежує можливість вибору ступенів свободи і спонукальних засобів досягнення цілей. Основними параметрами, через які відбувається мотивація суб'єкта організаційної підлеглості та суб'єкта влади і примусу, є функції контролю та примусу: функція відповідальності (за все відповідає тільки «начальник», а суб'єкт підлеглості – тільки за свої трудові операції та їх результат); функція пристосування діяльності і поведінки індивідів для цілей і завдань організації, що передбачає активізацію, контроль і необхідні зміни їх дій в потрібному напрямку; функції спонукання (пасивність, лінь і відсутність відповідальності суб'єктів діяльності робить проблеми і цілі організації чужими для їхніх особистих інтересів).

Тому управління повинно здійснювати контроль, переконувати і винагороджувати, застосовувати санкції і покарання. Суб'єкти (як влади, так і підлеглості) вибирають відповідну систему мотивів і спонукань, в яких враховують специфіку прояву влади і створюють модель підлеглості, котра забезпечує можливе задоволення потреб і попереджує такі недоліки: звужує обсяг мотиваційних комплексів організаційно значущої поведінки, включає зворотні зв'язки в управлінській діяльності, створює умови відчуження виконавців від результатів їх діяльності.

Тому поряд з оплатою праці індивід позитивно мотивується можливістю реалізувати свої здібності в роботі, визнанням його професійної компетентності, можливостями професійного росту.

А негативну мотивацію викликають жорсткий контроль, ураження престижу, протиріччя з оточенням, примусовий стиль керівництва.

НІ фактор – організаційний патерналізм (від латинського раіеітшз – батьківський) – фактор культури організаційного середовища як сфери життєдіяльності суб'єкта. І для людини, і для організації важливими є не тільки теперішні відносини, але й перспективи і гарантії майбутнього. Тому і і організація, і людина приймають певні зобов'язання та взаємну, відповідальність (зарплата, надання премії, пільг, субсидій). В Японії І дев 'яносто дев 'ять чоловік із ста відмовляться від переходу в іншу фірму і за будь-яких пільгових умов. Розвиток патерналістйчних заходів є важелем соціального управління розвинутих фірм.


2. Полімотивація організаційної діяльності


Поведінка і діяльність залежать не від одного, а від кількох взаємо-I пов 'язаних і взаємодіючих мотивів, які складають певну систему. У людини І одночасний прояв і дія мотиваційних факторів різного походження – це І постійний фон життя. Існує стільки форм поведінки і діяльності, скільки І мотивів, які дають їм зміст і значення. Є ряд загальних положень, що можуть І бути методологічною основою проблеми полімотивації: один мотив завжди відповідає одній дії; мотив означає діяльність і тому є критерієм для виділення різних І типів і форм поведінки; мотив визначає зміст діяльності. Отже, чим складніша діяльність, тим складнішим є її співвідношення І із системою потреб та мотиваційна сфера, що її відображає.

Виділяються такі засади що створюють полімотиваційну активність: онтогенетичні – далекі наміри, які походять від цілісної життєвої ситуації, сукупності потреб, що формують полімотиваційну діяльність; ситуативні, які складаються в конкретній ситуації внаслідок того, І Що людина може відчувати одночасно декілька мотивів (взаємодіючих І або суперечливих), тому змушена їх узгоджувати, знаходити компроміс комбінаторні – акцентуація однієї потреби породжує іншу і функціонують вони в рамках однієї поведінки; інтегральні – задоволення певних потреб відбувається на фоні багатьох інших. Наприклад, «потреба успіху», «потреба досягнень», «потреба самоактуалізації» – основні в організації будь-якої діяльності, тому що ці потреби направлені на якість повноцінності самої поведінки і формують її суб'єктивну цінність.

Отже, сама організаційна діяльність має зміст цілісної життєдіяльності, оскільки суб'єкт в організаційному середовищі реалізує не тільки потреби вітального і утилітарно-практичного рівня, але й активно розвивається формує соціальний і професійний досвід, розкриває і вдосконалює всі грані своєї індивідуальності, здібностей, таланту, має перспективи їх розвитку у вигляді кар'єри і самоактуалізації.

Механізми спонукальної природи, пов'язані з полімотивацією, пояснюються за допомогою таких понять: «мотив», «мотивація», «мотиваційна сфера», «мотиваційне поле», «мотиваційна система», «мотиваційні відносини».

Мотив – це суб'єктивна цінність діяльності.

Мотивація – це явище, яке виникає внаслідок появи в певний момент у поведінці спонукальних, активізуючих, психологічних засобів, що забезпечують досягнення певної цілі.

Мотиваційні відносини – узагальнене поняття, основою якого є зв'язок із емоційною значущістю і направленістю переживань або актом емоційного переключення.

Мотиваційне поле – це мотиваційна структура, яка динамічно і гнучко визначає як досягнення цілей, так і нюанси засобів їх досягнення (рішучість, емоційність, ввічливість, продуманість дій). Мотиваційне поле людини здатне зазнавати впливу з боку інших, внаслідок чого утворюється «тотальна мотиваційна атмосфера».

Мотиваційна система – це динамічна одиниця в організації мотиваційної сфери. Цільова функція таких систем забезпечує ситуативний розвиток мотивації шляхом взаємопов'язаних переключень.

Головний напрям активності суб'єкта за мотиваційним самовизначенням полягає в інтеграції, внутрішньому узгодженні мотиваційної сфери в якій відбувається перевірка доцільності життєвих цілей. Після цього мотиваційні утворення стають справжніми, активно досягнутими мотивами особистості. Вони є «функцією цілісного мотиваційного поля».

Полімотиваційну природу механізмів активізації організаційної діяльності визначає мотиваційна сфера спілкування – взаємовідносини і взаємовплив мотивів індивідів, які спілкуються. Маючи справу із складним груповим суб'єктом, необхідно диференціювати направленість ' цієї мотивації, яка обумовлюється:

взаємодією індивідів і проявляється у взаємовідносинах мотивів
Е індивідів, які спілкуються;

взаємодією індивіда з групою і виявляється у зміні його мотиваційної
[сфери.

У спільній діяльності виділяють такі можливі мотиваційні сфери: особистісну мотивацію, мотивацію суб'єкта групової організаційної діяльності, мотивацію суб'єкта інституційних відносин, мотивацію І суб' єкта діяльності організації тощо

Ототожнюючи себе з організацією, особистість бере на себе функцію своєрідного персоніфікованого представництва у системі тих соціальних цінностей, які уособлює організація в суспільстві. Така позиція визначає і необхідні умови приналежності: прийняття соціальних цінностей, підлеглість вимогам, атрибутика і уніформа, система та етапи професійного ставлення, специфіка мови спілкування, норми і стилі поведінки. Часто ці фактори стають для людини умовами або критеріями для визначення змісту свого життя.

Найважливіша функція цієї сфери полягає у її змістоутворюючому значенні. Суб'єкт не може бути тільки засобом досягнення організаційних цілей. Включеність в організаційну діяльність передбачає персоналізацію його відповідальності за результати цієї діяльності. Разом з цим організація несе відповідальність за зміцнення значущості персонального досвіду суб'єкта, його самоствердження у всій різноманітності соціальних функцій, ствердження і охорону його соціальних прав, таких як: винагорода за спільну працю, право на соціальне визнання за успіх спільної діяльності.

Тому найбільш вагомим фактором успіху соціальної діяльності організації є функція збереження організаційного досвіду, його активна трансформація у вигляді різноманітних традицій, ритуалів, засобів і способів навчання, адаптації тощо. У контексті цих завдань найважливішу роль відіграє розвиток засобів мотивації організаційного менталітету. Його структуру можна уявити як блок відносно самостійних сфер, куди входять:

мотивація організаційної приналежності;

мотивація престижу соціальної діяльності організації;

мотивація впевненості в майбутньому;

мотивація змісту життя.

Отже, мотиваційна система людини – це єдність процесуального, результативного і деструктивного моментів. Це знаходить пояснення в тому, що зміст людського життя полягає не просто в задоволенні певних потреб або в досягненні певних результатів, але і в самій діяльності, у самому функціонуванні людини. Тому мотиваційна система виступає як засіб організації людської життєдіяльності, а сама діяльність є об' єкгом потреби в активності, в природному розгортанні функціональних можливостей людини. Тому структуру мотивації треба розглядати як співвідношення двох видів детермінації поведінки: безпосередньо-кількісної, процесуальної, дискретно-якісної.


Сфера організаційно-практичної (утилітарної) мотивації


План


Мотивація трудових функцій

Мотивація творчої актуалізації

Роль і місце мотивації досягнень, успіху, винагород в організаційній діяльності

Проблема мотивації кар'єри

Класифікація мотивів згідно з ієрархічною моделлю А. Маслоу


Мотивація трудових функцій має складну структуру і, відповідно, багато аспектну природу регуляції.

Основними параметрами цього виду мотивації є:

1. Трудова активність як засіб життя. З погляду психологічних проявів Ивона не зводиться тільки до бажання одержати безпосередню винагороду а працю (зарплату та інші матеріальні або соціальні стимули, чи винагороди за витрату життєвої енергії). Трудова активність має суспільну Цінність для людини, тому що входить у сферу власне соціального обміну. Отже, винагорода за працю (мотивація «обміну») – це один із шляхів! активізації праці як засобу життя.

2. Другим параметром актуалізації і спонукань трудових функцій є зміст трудової діяльності, який має такі значення:

а) втілення різноманітності предметного змісту людських дій в різних (Проявах суспільної практики (виробництво предметів і матеріальних Цінностей, художня творчість, охорона здоров'я, наука і викладацька діяльність як збереження, розвиток і трансформація людського досвіду, забезпечення соціального захисту і справедливості);

б) переживання суб'єктивної насиченості діяльності, різноманітності функцій і психологічних засобів їх реалізації, де суб'єктивний вимір існує між полюсами рутинності та одноманітності з одного боку, і багатозначності цілей та різноманітності функцій, з другого.

Зміст трудової діяльності обумовлює або створює перешкоди для суб'єктивної свободи: в першому випадку індивід сам ставить цілі, вибирає засоби реалізації, планує шляхи, етапи, ритм і темп їх досягнення. У другому – його діяльність жорстко регламентована соціальними, технічними, технологічними, просторовими і часовими умовами, які він не може змінювати без шкоди для результатів спільної діяльності.

Якщо «обмінний» аспект життєвої важливості трудових функцій відображає утилітарну потребу в суб'єктивному самозбереженні, що адекватне компенсації своїх життєвих суб'єктивно – діяльнісних ресурсів, то «змістовий» – систему потреб в актуалізації особистості і її поданні в системі цінностей соціальної життєдіяльності.

На цій основі можна виділити інші мотиви активізації трудових функцій: психофізіологічний – реалізація потреб загальної активності; психологічний – задоволеність від процесу досягнення цілі, втілення плану, від здатності виконання багатофункціональної діяльності (усвідомлення «Я можу»);

3) соціально-психологічний – значення естетичної цінності, що найяскравіше відображено в діяльності представників культури, мистецтва, спортсменів.

Оскільки організаційна діяльність забезпечує розподіл трудових функцій між партнерами і полегшує їх через ефект соціального впливу і наслідування, то психологічним наслідком цього стає втрата суб'єктивної цінності виконуваної функції. Тому організаційна діяльність відбувається в умовах протиборства між необхідністю врахування функціональних потреб індивіда і вигодою від спрощення «рутинізації» функцій, яка дозволяє нарощувати виробничий темп, мінімізувати втрати від особистісних помилок, спрощувати функції управління.

Для активізації організаційної діяльності необхідно: проаналізувати мотивацію трудових функцій; розробити оптимальні пороги «рутинності»;

3) вирішити протиріччя між інтенсифікацією та організаційним розподілом праці і створенням умов її психологічної насиченості, що відповідає потребам суб'єкта і складається з переживань а) значущості як ступеня суб'єктивно усвідомленої цінності трудової діяльності;

б) відповідальності як того впливу, який може чинити суб'єкт на процес і результати своєї діяльності;

в) ефективності своєї діяльності, знання своєї продуктивності, результативності (це характеристика зворотного зв'язку – ОЗ). Ці групи

переживань складають основу мотиваційного потенціалу роботи (МПР), І що є критерієм оцінки рівня мотивованості трудової діяльності і * містить такі характеристики:

1) РН різноманітність навичок (чим більше число дій включають трудові функції, тим вищий зв'язок з різноманітністю реалізації людських ' здібностей і вищий рівень переживань самої діяльності);

2) ЦР – цілісність роботи, яка залежить від ступеня або міри 1 завершеності циклу розподілу праці;

ЗР – значущість роботи – міра спеціального престижу трудових функцій;

А – автономія – наскільки суб'єкт вільний у виборі засобів реалізації своїх функцій.

На основі цього Р. Хаклен і Г. Оддхем запропонували модель мотивації, яка може бути відображена у формулі:


РН+ ЦР+ЗР МПР = х А х ОЗ

З

Отже, під час розробки заходів активізації трудової діяльності необхідно враховувати і мотиваційний потенціал діяльності, і особливості І психічних переживань, які з нею зв'язані, і індивідуально-психологічні І! властивості суб'єкта трудової діяльності, де важливе місце займає мотивація досягнень, професійного росту, тобто актуалізація творчих [можливостей особистості в процесі трудової діяльності.


2. Мотивація творчої актуалізації


Творча діяльність дозволяє суб'єкту виявити неповторні властивості своєї індивідуальності, актуалізувати здібності і талант. Якщо в різних людей результати діяльності мають однакову цілісність, то відрізнити

І творчість кожного можна за оригінальністю і самобутністю прийомів і способів роботи.

Будь-яка діяльність може бути творчою. Виділяють такі аспекти творчої актуалізації:

І. Одним із компонентів творчої діяльності є ставлення особистості. Виникнення позитивного ставлення до діяльності (індивідуальний стиль діяльності) – необхідна умова творчості.

При накопиченні професійного досвіду, досягненні високого рівня професійної майстерності в особистості виникає потяг до самовиявлення, тобто бажання працювати не просто професійно, але й красиво, по-мистецьки. Коли це прагнення переважає, то відзначається наявність творчої актуалізації діяльності.

II. Надлишок досвіду і можливостей високого рівня майстерності переходить у площину самоствердження. Суб'єкт, усвідомивши свої можливості і майстерність, ускладнює процеси діяльності, щоб зробити їх цікавішими і довести свої можливості. Кожен раз суб'єкт свідомо підвищує міру відповідальності за результат своїх дій, що на тривалий час створює ефект підйому творчих сил, активізації, «очікування успіху». Пояснює ці процеси модель теоріїреверса активності М. Аптера і К. Сміта

Творчо актуалізована трудова діяльність є для суб'єкта більш привабливою, ніж звичайна професійна діяльність на рівні майстерності.

Задоволення і зв'язане з ним позитивне емоційне переживання триває довше і поєднується з високим гедонічним тонусом. Тому, якщо в людини не досить здібностей і завзяття, то вона вибирає легший шлях, насичуючи діяльність ігровими ситуаціями, що дозволяє «втекти» від одноманітності і «рутинності» трудових функцій.

Високий рівень творчої актуалізації створює такі соціально-психологічні інтегральні утворення, під час яких активізація діяльності досягає найбільш виражених форм, наприклад, виникнення «шкіл» (напрямків досліджень у науці, техніці, мистецтві). При цьому критерієм формування відносин є необхідність визнання індивідуальної цінності і значущості кожного суб'єкта, а провідним мотивом – прагнення мати «компетентних колег, «незалежність», «впевненість у власних судженнях».

III аспект творчої актуалізації – безперервність і постійне вдосконалення діяльності.

Мотивація творчої актуалізації є тим соціально-психологічним спонукальним механізмом, завдяки якому організаційна діяльність з різним


Соціальна психологія організацій

І ступенем інтенсивності неухильно прагне до стійкого вдосконалення. І Якщо в організаційному кліматі є мотивації творчого характеру, то це І свідчить про динаміку перетворювальної активності, що виявляється І в тенденції до вдосконалення організаційної діяльності, руйнуванні І стереотипізованих структур відносин, цілей, в актуалізації потреб в І інноваційних перетвореннях. Це супроводжується боротьбою, напруженістю взаємодій, конфліктністю. Отже, творча актуалізація організаційного І клімату є фактором надлишкової напруги, підсилення відповідальності, І поляризації думок і соціально-психологічних установок.

IV аспект творчої активності – динамізм. Соціально-психологічні умови в організаційній діяльності задають високий темп творчої активності суб'єктів. Однак її динаміка зміст і сила інтересів одних можуть не І збігатись з динамізмом і потребами до перетворень в інших.

Внаслідок цього в організаційній життєдіяльності виникає внутрішнє протиріччя і часто конфліктогенний «фактор обурення», який змінює стан соціально-психологічного простору, його цілісність, структурність. Саме обмін досвідом та інформацією опосередковують пошук нових шляхів і способів діяльності, створюють умови «узгодження» в діяльності, сприяють формуванню зворотних зв'язків. В умовах організації найбільш важливими механізмами суб'єктивної творчої актуалізації є: свобода ініціативи, захист та інтелектуальна підтримка форм її прояву; визнання організаційної значущості і цінності суб'єкта; визначення і захист його потреб та інтересів. Вони реалізуються в двох сферах: ділової взаємодії і взаємовідносин; у сфері міжособистісних відносин.

У сфері ділової взаємодії:

1) мотивація творчої активності повинна базуватись на загальній
зацікавленості всіх сторін обміну в творчій новаторській ініціативі;

2) сторони повинні уважно ставитись до всіх творчих новацій;

процеси обміну передбачають спільний розвиток всіх творчих рішень; творча ініціатива завжди повинна мати персональну визначеність і авторство, тому що:

а) знеособлена ініціатива знеособлює відповідальність за її реалізацію;

б) знеособлена творчість втрачає адресу суб'єкта винагороди, принижує автора, породжує установки соціальної несправедливості; обміни, які включають творчу активність суб'єктів, повинні бути направлені на підтримку як актуальних пропозицій, так і потенційних; будь-яка творча пропозиція має бути обговорена за критерієм всебічної і загальної корисності; надання допомоги в реалізації творчих розробок; розробка організаційних засобів акумуляції творчого досвіду, надання йому форм спадкоємності і змістовної часової цілісності.

У сфері міжособових відносин творча актуалізація передбачає: доброзичливість і визнання особистої гідності, взаємну інформованість партнерів; надання допомоги в адаптації; створення умов і установок довіри і самостійності, що включає інтенсивний систематичний контроль; врахування значущості і свободи, можливість відстоювати персональну точку зору;

вилучення прямого тиску, примусу, патерналізму. Прийняття рішень стає актом сумісної дії; суб'єкт організаційної діяльності повинен мати можливість підкріплення первинності у собі.

Отже, як складова частина організаційного клімату мотивація творчої актуалізації регулює і відображає динамізм перетворювальної активності. Дослідження рівня специфіки і стану творчої актуалізації дозволяє: дати оцінку загального стану перетворювальної мотивації конструкттивного або деструктивного характеру; визначити зони вираженої напруженості організаційного клімату конфліктів між перетворювальними тенденціями і вдосконаленням організаційних структур; визначити умови їх стабілізації і приховані ознаки опору інноваційним заходам.

Таким чином, суперечливість творчої актуалізації в організаційному кліматі – необхідна умова існування і розвитку організації. Якщо організаційний клімат не відчуває впливу перетворювальних тенденцій, то він перестає виконувати свої активізуючі соціально-психологічні функції, що супроводжується зниженням напруженості організаційної життєдіяльності, рутинністю відносин, замкнутістю підструктур, зниженням всієї соціальної діяльності


3. Роль і місце мотивації досягнень, успіху, винагород в організаційній діяльності


Третя сфера утилітарно-практичної мотивації – це сфера власне регулюючої мотивації, яка включає в себе мотивацію досягнень, кар'єри, винагород.

Утилітарний (від латинського – користь, вигода) – розрахований тільки на практичне використання або вигоду; практичний, ужитковий. Якщо перші дві сфери орієнтовані на активізацію процесуальної сторони діяльності, то ця група мотивації пов'язана з реалізацією потреби в кінцевому її результаті. Такий поділ є умовним тому що мотиваційна система містить одночасно і процесуальний, і результативний аспекти. Саме на такій цілісній основі і реалізується функція цього виду мотивації – визначати або задавати перспективу цілей суб'єкта. Мотивація досягнень, успіху, корисності є мірою переосмислення, що опосередковує зв'язки минулого з майбутнім.

Виділяються найбільш узагальнені фактори формування цих мотиваційних утворень в організаційній діяльності:

1) Фактор очікування. Суб'єкт, вступаючи у відносини і взаємодію з організацією, виходить з певних умов, які дозволяють йому підтримувати активність і реалізувати можливі досягнення. Існує двоїста функціональна природа такої мотивації:

а) спонукальна;,

б) цілеспрямовуюча.

Ця природа базується на потребі в еквівалентному обміні і взаємодії та взаємовідносинах між суб'єктом і організацією. Мірилом еквівалентності з боку об'єкта виступає загальна і часткова задоволеність трудовою діяльністю.

2) II фактор – співвідношення між системами цінностей і соціальними установками суб'єктів організаційних діяльностей.

Споживчі процеси базуються на системі цінностей, яка емоційно зорієнтована, направлена на забезпечення активної життєдіяльності (причинно-споживча детермінація активності).

Існують певні співвідношення виробничих і споживчих процесів у структурі організаційної мотивації. Наприклад щодо предмету своєї діяльності виробничі процеси в структурі мотивації направляють прагнення суб'єкта на створення суспільно-значущого продукту-результату.

Суб'єкт споживання зорієнтований на гомеостатичний комфорт. Тому суспільно-вагомий продукт як ціль активності заперечує позитивне емоційне переживання. Ставлення до предмету діяльності суто індивідуальне, відсутня реальна зацікавленість в його розвитку.

Функції організації в інтеграції споживчої і виробничої мотивації реалізуються через актуалізацію мотивів досягнень кар'єри, винагород, зв'язують споживчі процеси з виникненням полімотиваційних сфер: намаганням суб'єкта до урізноманітнення досвіду, розширення уявлень та знань про предмет діяльності.

Отже, організаційне середовище і організаційна діяльність виконують важливу роль у реалізації цих процесів у трьох сферах, які сприяють формуванню мотиваційних комплексів:

відношення до предмету діяльності;

відношення до соціального оточення;

відношення до труднощів і досягнень. Організація як ціле виконує складні функції, а саме:

1) структурує мотиваційні процеси і створює комплекси ієрархічних зв'язків між різними системами цінностей;

2) концентрує зв'язки, визначаючи їх суб'єктивні змісти в кожній сфері і між ними;

3) концентрує прояв цінностей і процесів виробничої та споживчої мотивації.


4. Проблема мотивації кар'єри


Одним із найбільш складних соціально-психологічних механізмів є мотивації кар'єри. Це явище синтезує у собі всю різноманітність утилітарно-практичної мотивації.

Термін «кар'єра» має значення «службового» просування за рівнями вертикалі статусного положення. Зразок із статусною основою відображає роль соціально-організаційного середовища, яке забезпечує суб'єкту можливість реалізації потреби в кар'єрі.

Саме поняття «кар'єра» (від французького – біг, життєвий шлях, становище у суспільстві), за визначенням СІ. Ожегова, – це «становище у суспільстві, досягнуте діяльністю в будь-якій сфері», що передбачає швидкість та успішність досягнень і, відповідно, відображає енергію досягнень, коли на процеси адаптації, «розкачку» з боку суб'єкта йдуть мінімальні час і сили. Це свідчить про наявність актуальних і потенційних засобів-здібностей, життєвої активності, таланту. Умовою, яка забезпечує досягнення, є сприятливе ставлення з боку соціально-організаційного середовища. Отже, це цілісне в організаційній структурі («локус» у Морено) положення у системах зв'язків і залежностей, яке визначається «валентністю» (від латинського – сила, здатність утворювати зв'язки) суб'єктивних особистісних властивостей і ставленням з боку соціального оточення.

Необхідними атрибутами кар'єри є відповідне визнання, повага, матеріальна вигода, а також міра відповідальності як додаткова умова соціальної цінності дій, які виконуються суб'єктом.

Ще одне похідне поняття «кар'єри» відображає властивість особистості, коли умови мотивації досягнень стають самоціллю, зовнішньою ознакою стану статусу, користі, гіпертрофованого честолюбства, розрахунку на матеріальне благополуччя.

Отже, в мотивації кар'єри завжди присутня єдність двох сторін – «суб'єктної» і «об'єктної»». Суб'єкт знаходиться у постійній взаємодії із соціально-організаційним середовищем, оскільки цього вимагає активність, направлена на визнання результатів його діяльності; організаційне середовище або соціальне оточення виставляють необхідні вимоги до суб'єкта, який є виробником цінностей (результату діяльності) і носієм інституціоналізованих норм, що на нього покладені в результаті очікувань. Відповідно, мотиваційна основа кар'єри як генералізованої форми організаційних досягнень відображає дві суб'єктивні сфери (позиції):

1) гомеостатичну (гомеостаз – сталість, подібність, однаковість) – як суб'єкта організаційних відносин;

2) антигомеостатичну – як суб'єкта організаційної діяльності. Разом з цим явище кар'єри завжди пов'язане з цілепокладаючою активністю суб'єкта, де важливу роль відіграють соціальні установки, що опосередковують «поведінку, направлену ціллю».

Є дві умови, які дозволяють зрозуміти механізми цілепокладання у побудові складних програм досягнень, що відображає суб'єктивне переживання кар 'єри:

якщо фактична поведінка «випереджує» соціально-установчі готовності, виникає ситуація, коли об'єктивні програми діяльності домінують над суб'єктивно засвоєними особистістю (у мирний час офіцери періодично одержують чергове звання, що є критерієм кар'єри);

якщо соціальні установки більш актуальні, активні і динамічні порівнянно з фактичною поведінкою, то «суб'єктивні поведінкові форми» будуть домінувати щодо «завдань згори» (при прояві понаднормативної активності суб'єкта, коли він шукає способи активізації досягнень, щоб одержати позачергове звання).

Мотиваційна сфера кар'єри передбачає необхідність розгляду суб'єктивних програм як певних етапів, опосередкованих перспективними цілями, що свідчить про їх імовірнісну природу.

В основі мотивації організаційної поведінки завжди лежить суб'єктивна концепція про необхідність адекватної відповідності між затраченими зусиллями і досягнутими результатами. Цей механізм є найбільш значущим у специфіці і динаміці організаційного клімату. Мотивація кар'єри виступає важливою психологічною умовою її регуляції, що дозволяє суб'єктам претендувати на певне статусне положення в ієрархії організаційних зв'язків і відносин.

Отже, мотивація кар'єри:

направлена в майбутнє;

гетерогенна за природою механізмів регуляції досягнень (гомеостатична і антигомеостатична);

передбачає наявність етапів в цілісній програмі мотивації досягнень і значення інтенсивності «крутизни» досягнень;

завжди конкретизована змістом діяльності певного виду і залежить від сприятливого соціального оточення, визнання, підтримки – тобто мотивація кар'єри знаходиться на стику двох сфер утилітарно-практичної і інституційної мотивації.


5. Класифікація мотивів згідно з ієрархічною моделлю А. Маслоу


Узагальнюючи відомості про сферу організаційно-практичної мотивації, можна зобразити класифікацію мотивів згідно з ієрархічною моделлю за А. Маслоу.

Аналіз таблиці показує важливу роль організації в динаміці переходу від потреб I-IV рівня до потреб «росту» (У рівень). Саме організація дозволяє здійснити цей якісний перехід. Позитивне ставлення до праці як засобу існування і як цінності виступає провідною умовою перетворення потреби в діяльності як фактора самоактуалізації в природний необхідний стан.

Організація надає суб'єкту не тільки різноманітність можливостей самоактуалізації, але й систему заходів, які дозволяють активізувати цей процес (суспільний досвід у вигляді знаків, знарядь праці, способів і заходів організації цієї діяльності, різноманітності знань і спеціалізації).

Використовуючи засоби трудової діяльності, які надаються організацією, суб'єкт розширює діапазон самоактуалізації. Організаційні умови діяльності формують систему мотиваційних механізмів регуляції поведінки, розширюють мотиваційні сфери.

Суб'єкт, добре адаптований в організації, відчуває менше внутрішніх конфліктів і дискомфорту. Це пов'язано з тим, що організація дозволяє компенсувати різні «недоліки», які суб'єкт рефлексує в системах своєї самооцінки, самовідношення, самосвідомості.

Ієрархічна будова організації забезпечує суб'єкту можливість реалізації потреби у самоствердженні, надає статусну структуру, посади, інституційні системи відносин і зв'язків, їх ритуальну і нормативну визначеність, захист.

Статус в організації дає можливість визнання, самоствердження, самореалізації і самоактуалізації через функціональні ролі і ролі «ключових суб'єктів». Проблема «ключових суб'єктів» в системах організаційних відносин, взаємодій та інформаційного і ділового обміну виступає важливою складовою регуляції організаційної діяльності і є найбільш актуальною проблемою організаційного клімату.

«Ключові суб'єкти» – це ті своєрідні точки, з яких йдуть потоки «іннерваційних» (зв'язок і відповідь) імпульсів енергії, що забезпечує організації необхідний рівень дієздатності, напруженості організаційного клімату, активності процесів саморегуляції і самоорганізації. Конкретна ініціатива ідеї виходить із стійких точок організаційного простору. Якщо таких точок в організації немає, то вона рутинна, нездатна до саморозвитку, заздалегідь створена як виконавчий механізм. Підвищення психологічної культури «ключових суб'єктів» різко інтенсифікує діяльність організацій у багатьох напрямках. Якщо самоорганізація не складає значної основи активності, то рівень задоволеності трудовою діяльністю не може існувати тільки за рахунок механізмів реалізації потреб. Вершина саморегуляції, саморозвитку – це задоволення потреб

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: