Підвищення ефективності режиму праці і відпочинку працівників торгової групи підприємств ресторанного господарства
5. Резерви вдосконалення роботи досліджуваного підприємства
Отже, маючи теоретичні аспекти досліджуваної теми , характеристику досліджуваного підприємства, проаналізувавши роботу досліджуваного підприємства по визначеній темі курсової роботи, ми можемо знайти резерви вдосконалення роботи ресторану «Device-Cafe», тобто знайти різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем ефективності праці та відпочинку працівників торгової групи ресторану «Device-Cafe» в конкретний момент часу.
Розглянемо економічну ефективність удосконалювання режимів праці й відпочинку.
На підприємстві ресторанного господарства «Device-Cafe» робота працівників торгової групи характеризується нервовою напругою, фізичними зусиллями, прискореним темпом роботи.
Вивчення режиму праці й відпочинку показало, що регламентованих перервою пауз не використовується . З метою поліпшення зміни режимів праці й відпочинку пропонується ввести п'ятихвилинні перерви для відпочинку через щогодини роботи. Проведені після реалізації даного заходу дослідження показали, що рівень виконання роботи в працівників збільшився з 3 годин до 4,5 годин за зміну. Розрахуємо ріст продуктивності праці, обумовлений даним заходом: де Р и Р1 - фази максимальної працездатності, Кз - коефіцієнт приведення (рівний 0,2)
де П и П1 - фази максимальної працездатності,
Кз – коефіцієнт зведення (дорівнює 0,2)
;
тобто продуктивність праці підвищиться на 7,5%
Через те, що на підприємстві останнім часом недостатня кількість працівників, резерви вдосконалення роботи підприємства і підвищення ефективності використання фонду робочого часу і відпочинку працівників ресторану «Device-Cafe» я можу визначити, як збільшення кількості персоналу до потрібного показника. Це стане можливо, якщо:
1. Проводити грамотну кадрову політику у відношенні наймання лінійного персоналу – намагатися уникати прийому на низові позиції співробітників з люмпенізованою мотивацією, яких на ресторанному ринку немало. Саме такі люди згодні працювати за менші гроші, аби не напружуватись.
2. Проводити грамотну політику в області управління персоналом, запроваджувати сучасні методи матеріального і не матеріального стимулювання. Така політика обов’язково повинна супроводжуватися широкою пропагандою серед лінійного персоналу корпоративних цінностей і командного духу. Кожен співробітник повинен розуміти, що працювати у цьому ресторані престижно, тоді він буде дорожити своїм місцем не лише з матеріальних міркувань.
3. Відстежувати ситуацію на ринку і пропонувати персоналу адекватну зарплату. Нагороджувати найкращих співробітників, надаючи тим самим усім іншим стимул для досягнення їхнього рівня. Підходити до стимулювання потрібно індивідуально.
4. Запровадити добре помірковану, яка працює з найменшими затратами та є найбільш ефективною систему підготовки кадрового резерву, наприклад проводити початкове навчання, поставлене на потік. Тільки у цьому випадку у ресторану завжди буде можливість швидко замінити співробітника, який звільнився.
5. Виправити результати некоректних управлінських рішень менеджерів середньої ланки, такі як особисті уподобання при розподілі серед своїх підлеглих завдань, обов’язків, а також матеріальних стимулів.
6. Не вводити незручний графік роботи.
7. Додержуватися трудового законодавства.
8. Створити можливість для лінійного персоналу можливість кар’єрного росту.
9. Адекватно відноситися до свого бізнесу: фінансування купівлі нового обладнання, інвентарю, посуди, уніформи, тощо.
6. Висновки і пропозиції
На будь якому підприємстві, а у сфері сервісу особливо, людський капітал є головною складовою економічного потенціалу. Від того, наскільки раціонально буде визначена необхідна кількість працівників за категоріями, професіями і кваліфікаційному рівню, буде залежати якість і строки виконання послуг для населення.
Планування трудових показників ґрунтується на даних планів виробництва і реалізації послуг, нормах та нормативах, які діють на підприємстві, враховує можливі зміни в кількості персоналу.
Розробка режиму праці й відпочинку заснована на вирішенні наступних питань:
коли повинні призначатися перерви й скільки;
якої тривалості повинна бути кожна; який зміст відпочинку.
Одне з основних питань встановлення раціональних режимів праці й відпочинку - це виявлення принципів їх розробки. Таких принципів три;
• задоволення потреби виробництва;
• забезпечення найбільшої працездатності людини;
• комбінація суспільних і особистих інтересів.
Режим роботи підприємства визначає кількість змін на добу, тривалість зміни в годинах, тривалість робочого тижня й загальний час роботи підприємства, цеху протягом календарного періоду (доба, місяць, квартал, рік). Виходячи із цього режими праці й відпочинку підрозділяються на змінні, добові, тижневі й річні.
Нормування праці – це основа її організації на підприємстві. Нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.
В основі розробки режиму праці та відпочинку на підприємстві ресторанного господарства лежить правильний розрахунок кількості потрібного персоналу. З цією метою я додала цей підрозділ до курсової роботи.
При розробці графіків роботи і відпочинку працівників підприємства необхідно врахувати і психологічні фактори для підвищення ефективності виробництва. Тут доречною є теорія пана Ф. Херцберга, який у 50х-60х рр. минулого сторіччя зробив висновок на основі проведених ним та його колегами дослідах.
Проте, надійність цих рекомендацій неочевидна, оскільки в концепції існуючої теорії режиму праці і відпочинку представлена ізольована діяльність підприємства, його робітників, і ігнорується вплив на їхню трудову діяльність групових цілей і цінностей, невраховані умови, які диктує ринок.
З цього випливає, що описана теоретична концепція режиму праці та відпочинку представляє собою практичний інтерес, проте її практичне застосування може викликати дискусію, і менеджерам – практикам на підприємствах ресторанного господарства доводиться розробляти власні індивідуальні графіки виходу на роботу персоналу, орієнтуючись на графік роботи підприємства і його економічні інтереси.
7. Список використаної літератури
Кодекс законів про працю України – К.: Видавничий дім «Скіф», 2007. – 112 с. (Серія: Кодекси і закони України)
Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2007. – 559с.
Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. – К.: Ніка – Центр, Ельга, 2004 – 216с.: іл..
Соціологія: Підручник / За ред. докт. соціол. наук, проф. В. М. Пічі. – 4-тє видання, виправлене. – Львів. «Магнолія 2006», 2008. – с. 278
Гарви, Майкл, Дизмор, Хезер, Дизмор, Ендрю Ресторанный бизнес для «чайников».: Пер. с англ.. – М.: ООО «И.Д. Видьямс», 2007. – 320 с.
Солдатенков Д. В. Ресторанный персонал: как избежать проблем / Д. В. Солдатенков – М.: ЗАО «Издательский дом «Ресторанные ведомости», 2005. – 192 с. – (Энциклопедия ресторатора)
Виноградова М. В., Панина З. И. Организация и планирование деятельности предприятий сферы сервиса: Учебное пособие. – М.: Издательско-торговая корпорація «Дашков и Ко», 2005. – 464с.
Платонов Ю. П. Психологические феномены поведения персонала в группах и организациях. В 2-х т.: Т.1 – Спб.: Речь, 2007. – 416 с.
Л. І. Нечаюк, Н. О. Нечаюк Готельно – ресторанний бізнес: менеджмент: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 348с.
Абрамов В. М., Канюк В. М., Гриненко А.М., Колот А.М., Чернов В.І. Нормування праці: Підручник / За ред..В.М. Данюка і В. М. Абрамова. – К., 1995
Основы организации труда на предприятии. Учебное пособие. Под редакцией А.И. Рофе М.1994
Основы научной организации труда на предприятии. Учебное пособие. Под редакцией И.А. Полякова. М.1987
8. Додатки
КОДЕКС ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ
вибірково, згідно теми курсової роботи
Затверджено Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 10 грудня 1971 р. N 322-VIII
[В текст внесено зміни та доповнення Указами Президії Верховної Ради Української РСР від 18 вересня 1973 р. N 2048-VIII, від 5 червня 1975 р. N З866-VІІІ, від 24 грудня 1976 р. N 1616-ІХ, від 17 січня 1980 p N 5584-ІХ, від 29 липня 1981 р. N 2240-Х, від зо грудня 1981 p. N 2957Х, від 24 січня 1983 p .N 4617-Х, від 21 грудня 1983p.N 62З7-Х, від 27лютого 1985 p.H8474-Х, від 27 червня 1986 р. N 2444-ХІ, від 10 лютого1987 p. N З546-ХІ, від З вересня 1987p.N 4534-ХІ, від 30 жовтня 1987 р. N 4841-ХІ, від 27 травня 1988 р. N 5938-ХІ, від 19 травня 1989 р. N 7543-ХІ, від 14 травня 1990 р. N 92ВО-ХІ, Законами Української РСР, від 20 березня 1991 р. N 871· ХІІ, від 18 червня 1991 р. N 1205·ХІІ, Постановою Верховної Ради Української РСР, від 4 липня 1991 р. N 1292-ХІІ, Законами України від 4 січня 1992 р. N 2032-ХІІ, від 18 лютого 1992 р. N2134-XII, від 5 червня 1992 р. N 2417-ХІІ, від 5 червня 1992 р. N 2418·ХІІ,Декретом Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992р. N 7·92, Законом України від 15 грудня 1992 р. N 2857-ХІІ, Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. N 23-92, Законами України від 17 листопада 1993 р. N З610-ХІІ, від 19 листопада 1993 р. N 3632-ХІІ, від 15 грудня 1993 р. N 3693-ХІІ, від15 грудllяl99Зр.N 3694-ХІІ, від 16 грудня 1993 p N З706-ХІІ, від 16 грудllя1993 р. N 3719·ХІІ, від 12 липня 1994 р. N 92і94-ВР, від 19 січня 1995 р. N 6і95-ВР, від 27 січня 1995 р. N 35і95-ВР, від 28 лютого 1995 р. N 75і95-ВР, від 5 липня 1995 р. N 263і95-ВР, від 28 черв1tЯ 1996 р. N 256і96-ВР, від 10 вересня 1996p,N 3{J7j96-BP, від 23 січня 1997 p. N 20І97-ВР, від 19 червllя1997 p. N 374І97-ВР, від;!6 грудня 1997 p .N 785і97-ВР, від 18 вересня 1998p.N 117-XIV, від 8 квітllяl999р.N 576-XIV, від 30 червня 1999 р. N 784-XIV, від 24 грудня 1999 р. N 1356-XIV, від 1 лютого 2000 р. N 1421·XIV, від 1 червня 2000 р. N 1766-ІІІ, від 8 червня 2000 р. NI807-III, від 19 жовтня 2000 р. N 2056-ІІІ, від 11 січня 2001 р. N 2213-ІІІ, від 5 квітня 2001 р. N 2343-ІІІ, від 11 липня 2001 р. N 2620·ІІІ, від 17 жовтня 2002 р. N 184-ІV,еіD 16 січня 2003 р. N 429-IV, від 6 лютого 2003 р. N 487-IV, від 6 лютого 2003 р. N 490-IV, від 20 березня 2003 р. N 639-IV, від 15 травня 2003 р. N 762-IV, від 10 липня 2003 р, N 1096-IV, від 11 травllя2004р. N 1703-IV, від 21 жовтllя2004 р. N 2103-IV, від 22 жовтня 2004 р. N 2128-IV, від 3 березня 2005 р. N 2454-IV, від 18 листопада 2004 р. N 2190-IV, від 20 грудllя2005 p. N 3248-IV, від 22 грудllя2006 p. N 534-V, від 7 лютого 2007p.N 609-V, від 11 травllя2007р.N 1014-V]
[З 1 січня 2009 року до цього Кодексу будуть внесені зміни згідно із Законом України від 14 грудня 2006 року N 466-V]
[Додатково див. Рішення Конституційного Суду України N 12-рпІ98 від 09.07.98 р]
[Додатково див. Рішення Конституційного Суду України N 14-рпІ98 від 29.10.98 р. ]
[У тексті Кодексу посилання" адміністрація"," адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники" згідно із Законом Української РСР N 871ХІІ від 20.03.91р.]
[У найменуванні Кодексу та його тексті слова "Української РСР" замінено словом "України". згідно із Законом України N 2134-ХІІ від 18.02.92 р.]
[У тексті Кодексу слова" народний суд" в усіх відмінках словом" суд" у відповідних відмінках згідно із Законом України N 6/95-ВР від 19.01:95 р.]
[У тексті Кодексу слова "заклад освіти" в усіх відмінках і числах замінено словами "навчальний заклад" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України N 490-IV від 06.02.2003р.]
Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
[Преамбулу викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР ( N 871-ХІІ від 20.03.91р.]
Глава І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кодексу законіl3 про працю України
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі-матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
[Частину першу статті 1 доповнено згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР-Н 59.38-ХІ від 27.05.88 р.]
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Стаття 2. Основні трудові права працівників
[У назві статті 2 деякі слова виключено згідно із Законом України N 263/95вр від 05.07,95р.]
Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
[Перше речення частuнu другої статті 2 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 263/95-ВР від 05.07.95р.]
[Статтю 2 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 871-ХПвід 20.03.91р.]
Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України
Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження:, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
[Кодекс доповнено статтею 2·1 згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91р.]
Стаття 3. Регулювання трудових відносин
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
[У частину другу статті 3 внесено зміни згідно із Законом України N2454-IV від 03.03.2005 р.]
[Статтю 3 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 263i95~BP від05.о7.95р.]
Стаття 4. Законодавство про працю
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
[Статтю 4 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 263/9Б-ВР від 05.07.95р:]
Стаття 5. [Статтю 5 виключено згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.о3.91р.]
Стаття 5-1 . Гарантії забезпечення права громадян на працю
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:
вільний вибір виду діяльності;
безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;
надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих· заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;
безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;
компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
[Кодекс доповнено статтею 5-1 згідно із Законом України N 263/95-ВР від 05.07.95р.]
Стаття 6. [Статтю 6 виключено згідно із Законом Української РСР N 871 - ХІІ від20.03.91р.]
Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників
Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
[Статтю 7 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 3694-ХІІ від 15.12.93р.]
[У статтю 7 внесено зміни згідно із Законом України N 1356-ХІУ від 24.12.99р. ]
Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав
Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.
[Статтю 8 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 1807-ІІІ від 08.06.2000 р. ]
Стаття 8-1. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України
Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
[Кодекс доповнено статтею 8-1 згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91р. ]
Стаття 9. Недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників
Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
[Частину другу статті 9 виключено згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91р.]
[Статтю 9 викладено в новій редакції згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 5938-ХІ від 27.05.88 р.]
[У статті 9 деякі слова виключено згідно із Законом України N 263/95-ВР від 05.07.95р.]
Стаття 9-1 . Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги
Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.
[Кодекс доповнено статтею 9-1 згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.о3.91р.]
Глава ІІ
КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР
Стаття 10. Колективний договір
Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань із метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Стаття 11 . Сфера укладення колективних договорів
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.
Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.
Глава ІІІ
ТРУДОВИЙ ДОГОВІР
Стаття 21. Трудовий договір
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
[Частину першу статті 21 доповнено згідно із Законом України N 263І95,ВР від 05.о7.95р.]
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
[Статтю 21 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 871-ХП від 20.03.91р.]
[Офіційне тлумачення терміну "законодавство", що вживається у частині третій статті 21, дано згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 12рпІ98 від 09.07.98р.]
[Останнє речення частини третьої статті 21 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 1356-XIV від 24.12.99 р.]
Глава IV
РОБОЧИЙ ЧАС
Стаття 50. Норма тривалості робочого часу
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
[Частину першу статті 50 викладено в новій редакції згідно із Законом України N 3610-ХІІ від 17.11.93р.]
Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
[Статтю 50 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20.03.91p.]
Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: .
1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;
[Пункт 1 частини першої статті 51 викладено в новій редакції згідно із Законом Української РСР N 871-ХПвід 20.03.91р.]
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.
Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
[Статтю 51 доповнено частиною другою, у зв'язку з чиж частина друга вважається частиною третьою, згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 7543-ХІ від 19.05.89р]
Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).
[У статті 51 деякі слова виключено згідно із Законом України N 263/95-ВР від 05.07.95р ]
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок; які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. .
[Статтю 51 доповнено частиною четвертою згідно із Законом Української РСР N 871-ХІІ від 20_03.91р.]
Стаття 52. П'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи
Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за, погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).
[У частину першу статті 52 внесено зміни згідно із Законом України N 1096IV від 10.о7.2003р.]
На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин: при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.
[У статтю 52 внесено зміни згідно з Указом Президії" Верховної Ради Української РСР N 4617-Х від 24.01.83 р.]
[У частину другу статті 52 внесено