Xreferat.com » Рефераты по музыке » Музично-інструментальна культура українців

Музично-інструментальна культура українців

віншувальний, коломийковий (Західне Поділля) або маршовий чи козачковий (Східне Поділля) характер. Наявні у подільській весільно-обрядовій музиці також напливові (польські) інтонації тричасткового метру: від Тернопілля до Умані.

Весільний інструментальний мелос Волині і Полісся окрім традиційних “емблемних” скрипкових награвань і новочасних маршово-козачкових трансформацій, позначений монолітними архаїчними хореїчно-анапестичними формами унісоново могутніх “Паход”, що за ступенем звукового синкретизму відносяться до феноменальних явищ у світовому традиційному інструменталізмі.

Обрядовий мелос Східного Поділля (окрім “віватів”), Наддніпрянщини, Полтавщини (а в минулому, мабуть і Слобідщини) володіє потужною мелоритмостилістикою маршових “Надобриднів”, скрипкових награвань “емблемної”, ритуально означеної козачково-приспівкової лексики і, особливо, т. зв. “понеділкових” танків козачкової групи.

Найхарактернішим і універсальним жанром весільної інструментальної музики є “Надобридні”, які виразно дотримуються жанрово-стильової основи відповідної модусові інтонаційного мислення певної регіональної традиції: ладканково-коломийково-маршової іонійського нахилу на Бойківщині; маршово-коломийкової („до стрічі”) ґенамісотонічної – на Покутті та Гуцульщині; мажорної коломийково-козачкової на Західному та козачково-полькової на Східному Поділлі; менш “емблемно” спрямованої – виразно мажорної маршової і маршово-полькової на Волині та Поліссі; маршової й маршово-козачкової з переважанням мажоро-мінорних ладоутворень – на Наддніпрянщині й Полтавщині тощо.

Мелостилістика західно-подільських весільних „віватів” тяжіє, з одного боку, до порівняно архаїчніших гуцульсько-покутських ґенамісотонічних утворень, а з другого – до значно пізніших квінтово- і терцево-тонічних устоїв; волинсько-поліських весільних награвань. Остання, головно, ґрунтується на багаторазово повторюваних давніх розлогих унісонових побудовах гамоподібної фактури з монолітною фіксацією тонічних каденційних опор та пізніших маршоподібних й козачкових награваннях лінеарно-наспівного, секвенційного й танцювально-приспівкового характеру; мелостилістика східно-подільських та наддніпрянсько-полтавських награвань– на інтонаційних устоях періодичної структури дансантно-приспівкових побудов з їх „запитально-відповідною” та розгінно-варіативною природою.

Ритміка ладканково-варіативних награвань карпатсько-західно-подільської зони дотримується принципу довільного розігрування вісімкових, шістнадцяткових фігурацій з опорою на чверткові та половинні каденції (фіналіси); волинсько-поліських та східно-подільсько-наддніпрянсько-полтавських – на ритмофігури з порівняно „рівнішою” чвертково-вісімковою та вісімково-шістнадцятковою основою.

Метричність в „играх”/”грайках“ астрофічної побудови або цілком відсутня, або ж тяжіє до чотиричасткової та змішано-перемінної метрики, а у строфічних – означена стабільним та відносно мобільним ступенем двочастковості.

Темпово-агогічні тенденції виразно диференціюються як на рівні регіональних, так і жанрово-стилістичних відмін. Перший із них корелюється із властивими для карпатсько-покутського й (частково) західно-подільського стилю типами ладканково-коломийкової структури; другий – з награваннями маршового характеру, характерного для усіх регіональних традицій України, а третій – із дансатно-приспівковими формами, властивими для волинсько-поліського та східно-подільсько-наддніпрянсько-полтавського масиву весільно-обрядової, коровайницької та весільно-понеділкової ритуально-інструментальної лексики.

Композиційність творів виразно будується за двома різко диференційованими принципами: моно- та політематичним. Перша група композицій будується майже виключно на принципі варіантності, доповненому варіативно видозміненими малими переграми/„пригравками” та ширше розіграними переграми/„програвками”. В карпатській зоні моно- та політематичні структури нерідко обрамлюються неструктурованими вступними інтер- та постлюдійними блоками – „На міру” та типологічно усталеною дво-тритактовою Кодою, а у волинсько-поліській та центрально-українській – додатково збагачуються варіативно розгалуженими малими та більш розгорнутими переграми.

Штрихова палітра композиційно спрощених скрипкових награвань послідовно дотримується типових для скрипкової штрихової техніки комбінацій: detache; detache-legato у вісімкових й вісімково-шістнадцяткових співвідношеннях, а в порівняно розгорнутіших – збагачується арсеналом складнішої скрипкової штрихової техніки: martele, sautle, viotti, staccato, spiccato та мереживом їх найрізноманітніших комбінацій.

За характером і способами виконання весільно-обрядові награвання містять широкий спектр виконавських засобів – від максимально спрощених і структурованих аж до крайнього ступеню довільності (ad libitum), фактурно, темброво, артикуляційно, мелізматично й мікроальтераційно інкрустованих прийомів і штрихів, покликаних адекватно відтворювати згаданий настроєво-стильовий характер музично-весільної обрядовості від ладканкової ламентозності й маршової урочистості до ліричної наспівності та приспівкової дансантності.

В підрозділі 5.6. „Танцювально-приспівкова музика” зазначається, що її структура має умовно (уявлювано) строфічний характер з різним ступенем відхилень від строгої квадратності строфіки в бік довільного імпровізаційного стилю виконання основних танцювальних жанрів: коломийки, гуцулки, неколомийкові танці козачкової, полькової та міжжанрово трансформованої будови і напливові польково-фокстротні танці (Карпати), козачкові та сюжетні танки (Західне Поділля), танцювальна музика гопаково-козачкової, полькової та міжжанрової козачково-польково-фокстротної структури (Волинь, Полісся, Східне Поділля, Наддніпрянщина і Полтавщина).

Композиційна побудова форми танцювально-приспівкової музики українців складає монотематичні і варіаційно розгалужені та великі політематичні гопаково-козачкові, коломийкові композиції та їх міжжанрові трансформації. Фактурна будова ґрунтується на принципі дво- та поліфункційності у партіях провідної та акомпануючої скрипок, коли мелодія першої нерідко „заховується” в елементах одно- та двозвучного вторування, виконуваного октавою нижче, на відкритих струнах, а „втора” другої ніби „розчиняється” в октавному дублюванні мелодії.

В підрозділі 5.7. „Мелогеографічні особливості структури української НІМ” відзначається, що регіональні особливості інтонаційної структури української НІМ контрастно вирізняються на рівні астрофічної структури музики Українських Карпат (бойки, лемки, гуцули, покутяни, мараморошці). Інтонаційно-стильова структура строфічних жанрів ІМ Карпат і Передкарпаття базується на мелоструктурі модусів інтонаційного мислення кожного із автохтонних музичних діалектів, а міжжанрові трансформації – на кресових (пограничних) напливових інфлюсах сусідніх етнічних та соціальних маргінальних інтонаційних масивів.

У ритміці, темпі й агогіці спостерігаємо порівняно з мелодикою і ладом більшу стабільність ознак. Порівняно з мелодикою це пояснюється консервативністю темпоритмік в умовах танцювально-приспівкової стихії, її визначеністю танцювальною метрикою і статикою метроритмічних пульсацій танкових форм.

Автентична інструментальна традиція лемків позначена вже дуже пізніми польково-фокстротними та напливовими польково-чардашевими формами. Глибинні астрофічні та автохтонні танцювальні жанри на Лемківщині не зафіксовані.

Волинсько-поліська інструментальна музика позначена значним ступенем законсервованості астрофічних архаїчних і пізніших строфічних типів і форм народного інструменталізму та активним спротивом сучасним модерновим тенденціям, органічною збалансованістю у функціонуванні народного інструментарію та музики різних сфер побутування: пастушої, лірницької, відпочинково-рекреативної. Інструментарій і музика перших двох груп виступає тут консервуючим та інтеґруючим (а третьої — деконсервуючим і дезінтеґруючим) чинником у процесі самоідентифікації музичної культури поліського субетносу. Мелос інструментальної музики строфічно-танцювально-маршового складу виразно тяжіє до інтонаційного модусу мислення питомого середовища, а центрально- та східно-поліської до оволодіння цілим волинсько-поліським масивом.

Традиційна ІМ Полтавщини, Наддніпрянщини, Східного Поділля, української традиції Півдня України і маргінальних земель (північне Закерзоння, Берестейщина, маргінальні землі Слобідщини і Кубані) майже цілковито позбавлена пастівницького астрофічного інґредієнта. Астрофічністю стилістики позначені хіба-що зафіксовані в нотах форми розвинутої думової культури Полтавщини, Слобідщини і Наддніпрянщини.

Унікальні з погляду автентизму і автохтонності традиції зразки весільно-обрядової й танцювально-приспівкової інструментальної музики вирізняються мелогеографічними рисами стилістично споріднених із собою західно-подільських (весільно-обрядова семантика) та, особливо, північних волинсько-поліських музичних діалектів. Цей шар НІМ монолітно і потужно демонструє єдину цілість інтонаційних “емблем” семантично конкретизованих ритуально-обрядових інструментально-пісенних, гопаково-козачкових наверствувань та менш семантично конкретизованих, але зате значно ширше типологічно розгалужених танцювально-приспівкових інтонаційно-стильових масивів. Їх типологічна спорідненість із загально-українським мелосубстратом рельєфніше простежується на рівні гопаково-козачкової ритмо-інтонаційної лексики, а відміни лежать у площині артикуляційно-штрихових, темброво-колористичних та етнофонічних характеристик виконання. Виконавські характеристики етнофонічної тканини значною мірою зумовлені не так ладово-інтонаційними особливостями, як філігранно відточеною технікою ритмо-комплементарних функцій. Значно виразніше, ніж у порівнюваних західно-українських регіонах, окреслена у даній стильовій зоні схильність до превалювання сучасної полькової ритмо-інтонаційної лексики над давнішою гопаково-козачковою та її майже цілковита неспроможність трансформуватися у кічево-напливові типи інструментального мелосу.

Лише завдяки методиці герменевтичного огляду літератури „етнографічного напряму” маємо описи інструментарію, салонного та церковного інструментального побуту, відомості про українського „Комаринського гопака” на терені Слобідщини, що можуть служити для часткової наукової реконструкції жанрової структури інструментального середовища даного регіону на основі принципу їх співпадання з інтонаційним матеріалом зафіксованим у відповідних суміжних стильових зонах. Автохтонного матеріалу для реконструкції автентичної мелоритмостилістики тут не зафіксовано.

Обсяг проаналізованого репертуару з усіх регіонів України, його стильове спрямування і довершене, по-народному високопрофесійне виконання свідчить про функціонування поряд із глибинними шарами примітивної первісно-синкретичної пастівницької інструментальної культури також і дещо пізнішої, але досить оригінальної і специфічно своєрідної ансамблевої вокально-інструментально-танцювальної традиції та реліктових осередків лірницько-стихівничого побуту. Підтримка, реставрація, структурний аналіз, вторинна науково-виконавська реконструкція та повернення цих глибинних і засадничих шарів нашої традиційної духовної культури в активне побутування через аудіо-, відео- та мультимедійні публікації є, поруч з їх науково-теоретичним осмисленням, важливим практичним завданням сучасної фольклориститики.

Завданням кожної мелогеографічної праці є окреслення мело-, ритмо-етнофонічних меж/мелоґлос явищ музичної традиції у кожній із етнографічних зон їх поширення. Особливо гостро стоїть ця проблема на кресово-пограничному рівні, де риси музично-виконавського діалекту значно “розмитіші”, ніж у метропольно-етнографічних зонах. Найхарактернішою їх ознакою, наприклад, на лемківсько-закарпатсько-бойківському пограниччі є те, що попри яскраву характерність збереження питомо лемківського вербального діалекту та чардашевої мелоритміки, в музичному, однак, превалюють бойківсько-закарпатські інтонаційні особливості.

Потужними об׳єднувально-інтеґруючими чинниками виступають також специфічно-господарські та географічні анклави заховання реліктів традиційного інструменталізму. Відмінності ж чіткіше диференціюються не так на географічному, як на історичному, соціальному і, особливо, індивідуально-виконавському рівнях.

Від багатоколінності розгорнутих гопаково-козачкових структур та наскрізності композиційних побудов коломийкових імпровізацій до дво – триколінності малих редукованих і нівельованих композиційних утворень із феноменальним, магічним “триєдиним” принципом триколінної періодичності у композиціях розгорнутого типу (П.Файкун, І.Васильченко, Г. Латко та ін.), бачимо не менш контрастно окреслену єдність закономірностей еволюції й функціонування типологічно споріднених і парадигматично сформованих інваріантів інструментального мелосу українців.

Консерватизм скрипкових тональностей і способів гри, відданість традиційному складу і репертуару не дозволили корифеям автентичної манери гри (гуцулам В. Моґуру і братам Прилипчанам, бойкам – В. Ігнатищу, К. Воробцеві, поліщукові – І. Кобзарю, наддніпрянцеві/подолянину І. Васильченку та ін.) піддатися оманливій спокусі гонитви за зовні “більш технічно і тонально розвиненим”, але зате цілковито чужим і не відповідним автентичному сучасним стилем гри.

Структурно-типологічні відміни мелоінтонації і ладу, темпометроритму і складочислової ритміки умовного “вірша” подібно цеглинам велетенської й величної споруди – традиції виконавства на автентичних музичних інструментах – сторінка за сторінкою даної дисертації вибудовують її неповторні “архітектонічні” контури. А характеристики штрихової артикуляції, ступеню і рівня імпровізаційності, довільності й характеристичності виконання неначе візерунковим “ліпленням” вивершують будівлю, доповнюючи й наповнюючи її живильним струменем живої музики.

ВИСНОВКИ


  1. Герменевтика соціокультурних, історичних та літературних джерел дозволила змоделювати систему уявлень про формування наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в українському етномузикознавстві нового напрямку – етноінструментознавства, виникнення якого пов′язане з іменами М. Лисенка, В. Шухевича, Ф. Колесси, Г.Хоткевича, К. Квітки, М. Грінченка, а розвиток – із працями Б. Шейка – А. Гуменюка, І. Мацієвського, Б. Яремка, І. Шрамка, Л. Кушлика, С. Грици, автора цих рядків та ін.

  2. Аналіз наукових, архівних та експедиційних даних підтверджує гіпотезу Г. Хоткевича про автохтонність походження й побутування переважної більшості народних музичних інструментів на українських теренах та К. Квітки про ареали їх поширення і збереження у зонах найбільшої етнографічної законсервованості – в Карпатах і на Поліссі – з наступним згасанням інтенсивності функціонування під впливом соціально-політичних та часово-історичних чинників.

  3. Серед найбільш поширених НМІ у пастівницькій культурі українців провідне місце належить духовим (сигнальним трубам, шалмеям та сопілковим інструментам), а в обрядовій і танцювально-рекреативній сфері – скрипці та цимбалам як таким, на конструктивно-ерґологічній основі яких ґрунтуються основні типологічні спільності і відміни складів інструментальних капел у всіх регіонах України.

  4. Стратифікація явищ і категорій українського традиційного інструменталізму вказує на визначальну функцію крайніх характеристик стилетворчого процесу – автохтонності та напливовості – у формуванні етнічного звукоідеалу українців. Основними сферами його визначеності в роботі вважаються:

– з′ясування критеріїв належності певних народних музичних інструментів та закріпленого за ними репертуару – народної інструментальної музики – до певного етнокультурного середовища;

– визначеність НМІ як супутників традиційної чи її стильового антиподу – т. зв. “народно-академічної” музики;

– визначення ступеню релігійно-містичного впливу на стильові характеристики музичного середовища;

– “вдосконалення” інструментарію в межах кожного із названих середовищ;

– еволюція органологічних типів музичних інструментів в рамках кожної із сфер;

– інтонаційно-стильові трансформації структурно-композиційних форм і жанрів інструментальної музики як явищ традиційного та сценічно-академічного виконавства;

– акустичні, темброво-колористичні та виконавсько-інтерпретаційні ознаки стилю і їх вплив на формування етнічного звукоідеалу певного народно-виконавського середовища;

– уникнення змішування критеріїв обох протилежних сфер (традиційної та „академічної”) – головної причини непорозумінь, методологічних і стильово-специфічних прорахунків та дискусійних екскурсів, що не мають під собою жодної науково арґументованої основи;

– комплексне дослідження проблеми етнічного звукоідеалу як етноорганофонічна (специфічна) та загальносвітоглядна (методологічна, біоенерґетична, соціологічна) перспективи.

  1. Відзначаючи характерність для української етноорганології трьох систем класифікації традиційної НІМ – структурної, соціально-побутової та функційної – вказуємо на особливу продуктивність першої із них як такої, що найдостовірніше відбиває реалії сучасної етноорганологічної ситуації, відповідаючи типам НІМ, що до сьогодні органічно збереглись у побуті сучасного українського села.

  2. Проаналізувавши тенденції міжжанрової та міжетнічної трансформації української НІМ, доходимо висновку, що внаслідок складних нівеляційних процесів у сучасному виконавському середовищі відбулись істотні відхилення від нормативних засад традиційного етнічного звукоідеалу в інструменталізмі українців. Для їх виправлення в роботі пропонується методика науково-теоретичної та науково-виконавської реконструкції, наукового обґрунтування і традиційного тлумачення та відтворення живої музики, що звучить.

  3. Одним із ефективних засобів реалізації науково-реконструктивного відтворення живої музики, що звучить, в роботі вважається сучасна комплексно-синтезуюча транскрипція НІМ як спосіб фіксації та своєрідна „проміжна ланка” цього процесу. Використовуючи найсучасніші аудіовізуальні та комп′ютерні технології, акцентуємо на способі наскрізного нотування великомасштабних інструментальних композицій, досі невідомих в історії як вітчизняної так і зарубіжної етноорганологічної та виконавсько- реконструктивної практики.

  4. Структурно-типологічні ознаки традиційної НІМ українців виразно диференціюються на жанрово-функційному та регіонально-стильовому рівнях. Перший із цих рівнів поділяє жанрові шари НІМ на дві великі групи: давню астрофічну та пізнішу – строфічну, що корелюється з уявлюваною строфікою умовного пісенно-приспівкового вірша. Другий рівень передбачає вирізнення структурно-типологічних відмін специфічно-стильового характеру: ладово-інтонаційного, музично-ритмічного, темпово-агогічного та власне виконавського, що дозволяє кваліфікувати їх як відміни мелогеографічні, музично-діалектні.

  5. На основі проведеного структурно-типологічного (парадигматичного) аналізу будови обох згаданих груп НІМ (астрофічної та строфічної) констатуємо, що мелогеографічні характеристики традиційної інструментальної музики українців найвиразніше розрізняються в карпатській та галицько-подільській зонах. Волинсько-поліська, східно-подільська, наддніпрянська, полтавська та слобідська етнографічні зони наділені значним ступенем уніфікованості і єдності стилю. Пограничні, маргінальні та діаспорні групи, натомість, позначені відчутними дифузійно- і рецепційно-стильовими трансформаціями. А окремі з них – буковинська, лемківська, марамороська, підляська, пінсько-берестейська та слобідська навіть схильні до повного нівелювання чужинським інтонаційним елементом автохтонного субстрату і видавання його за „свій”.

МОНОГРАФІЇ


1. Музика Бойківщини.– К., 2002. – 304 с.

2. Музично-інструментальна культура українців (фолкльорна традиція). Монографія.– Київ – Дрогобич, 2007. – 538 с.


СТАТТІ У ПРОФІЛЬНИХ ВИДАННЯХ, РЕКОМЕНДОВАНИХ ВАК УКРАЇНИ


1. Дума про репресованих кобзарів // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 1. – С.25 – 27.

2. Лірницька традиція як феномен української духовності // Родовід. – К.,1993. – № 6. – С.37 – 43.

3. Релікти традиції гри на цимбалах на Наддніпрянщині // Родовід.– К., 1995.– № 11.– С. 57 – 67.

4. Традиційний інструментарій Полісся (до питання примітиву в музиці) // Родовід. – К., 1998. – № 16.– С. 104 – 113.

5. Традиційні народні інструменти українців в аспекті сучасного суспільно-політичного процесу // Проблеми етномузикології.– Вип. 1.– К., 1998. – С.167 – 179.

6. Посібник з етноінструментознавства // Волинські дзвони. – Вип.3. – Рівне, 1999.– С.101 – 102.

7. Скрипка – провідний традиційний музичний інструмент українців // Студії мистецтвознавчі.– Ч. 4 (20)– К., 2007. – С. 98 – 104.

8. Бойківські танки козачкової групи (Спроба структурного аналізу) // Музичний фольклор в системі навчання та виховання молоді. – Тернопіль, 2000.– С.100 – 108.

9. Етноорґанологія як предмет музичної україністики: шляхи формування і перспективи // V Міжнародний конгрес україністів. – Кн. 2. Мистецтвознавство. – Одеса – Київ, 2001. – С. 462 – 472.

10. Українські менестрелі (сліпі кобзарі та лірники) // Вісник Львівського університету.– Серія філологічна.– Вип. 31. – Львів, 2003. – С.403 – 404.

11. Традиційна інструментальна музика українців. Жанрова класифікація й сучасні жанрово-стильові трансформації // Проблеми етномузикології. – Вип. 2. – К., 2004. – С.92 – 109.

12. Основні сфери формування поняття етнічного звукоідеалу // Фольклористичні зошити.– Вип. 7. – Луцьк, 2004. – С. 103 – 118.

13. Микола Лисенко – піонер і фундатор етноорганологічної школи в Україні // Микола Лисенко та українська композиторська школа.– К., 2004. – С.39– 48.

14. Великі жанрові форми у народній музиці Бойківщини // Народна творчість та етнографія.– № 1 – 2.– 2004.– С. 31 – 38. 15. Климент Васильович Квітка – дослідник кобзарсько-лірницької та інструментальної традиції українців // Студії мистецтвознавчі. – Ч. 4(8).Театр. Музика. Кіно. – К., 2004.– С.38 – 43.

16. Філарет Колесса – транскриптор і дослідник традиційної інструментальної музики українців // Родина Колессів у духовному і культурному житті України кінця ХІХ – ХХ століття.– Львів, 2005.– С.208 – 213.

17. Лірницька практика в Українських Карпатах і на Передкарпатті. Спроба наукової реконструкції виконавських рудиментів традиції // Шостий Міжнародний конґрес україністів.– Книга 2.– Мистецтвознавство. – Донецьк –Київ, 2005.– С.93 – 104.

18. Етномузикологічне дослідження лад(т)канки. Відгук на збірку П. Зборовського та І. Федун „Бойківське весільне латкання”. – Львів, 2002.– 196 с. // Студії мистецтвознавчі.– Ч. 8(12). – К., 2005. – С. 115 – 119.

19. Сороміцький елемент в українському танцювально-приспівковому фольклорі (до проблеми творення інструментального кітчу) // Народна творчість та етнографія.– № 2 – 2.– 2007.– С. 21–29.

20. Мелогеографічні особливості структури танцювально-приспівкових форм у традиції українців // Студії мистецтвознавчі.– Ч. 2 – К., 2007. – С. 86 – 99.


СТАТТІ В ІНШИХ НАУКОВИХ ВИДАННЯХ


1. Розгорнуті імпровізаційні форми в народному інструменталізмі бойків (у порівняльному зіставленні з іншими реґіональними традиціями українців) // Традиційна народна музична культура Бойківщини.– Львів, 2003. – С.56 – 73.

2. Стрій та звукоряд бойківських народних музичних інструментів як консерванти і деконсерванти інструментального стилю // Традиційна народна музична культура Бойківщини. – Турка, 1992. – С.14 – 16.

3. Ґенеза і еволюція кобзарського інструментарію у світлі етноінструментознавчої концепції Гната Хоткевича // Дивосвіт Гната Хоткевича.– Харків, 1998. – С.117 – 126.

4. Гуслі, бандура і кобза як інструменти різних фаз еволюції української епічної традиції // Кобзарсько-лірницькі традиції та їх сучасний розвиток.– К., 1994.– С.24 – 26.

5. Кобзарсько-лірницька традиція. Маловивчені аспекти // Українське кобзарство в музичному світі. – К., 1997. – С.44.

6. Семантика інструментальних награвань у сучасному весільному обряді с. Зеленьків на Черкащині // Проблеми досліджень усної історії східноєвропейських сіл 1920 – 40 р.р. – Черкаси, 1998. – С.35 – 36.

7. Бойківський “Вертеп” у с. Вовче: до проблеми автентизму традиції // Музика та дія в традиційному фольклорі.– Львів, 2001. – С.17 – 30.

8. Софія Грица – теоретик і дослідник української пісенної епіки // Парадигматика фольклору. – Київ – Тернопіль, 2002. – С.21 – 27.

9. І ще раз про українські цимбали // Парадигматика фольклору. – Київ – Тернопіль, 2002. – С.48 – 61.

10. Весільно-обрядова інструментальна музика українців // Етнокультурна спадщина Полісся. – Вип. VII. – Рівне, 2006. – С. 92 –131.

11. Українська інструментальна музика пастушої культури // Етнокультурна спадщина Полісся. – Вип. VII. – Рівне, 2006. – С. 200 – 277.

12. Реконструкция лирницкой традиции в Украине (на материале исследований К.В. Квитки и Ф.М. Колессы) // Вопросы инструментоведения. – Спб., 1993.– C. 77 – 78.

13. Традиційні і т.зв. “академічні” українські народні музичні інструменти // Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, духовності й культури.– Переяслав – Хмельницький, 1992. – С. 150 – 152.

14. Ембріональні форми антифонно-поліфонічного мислення в сучасному колядницькому обряді бойків // Традиційна музика Карпат: християнські звичаї та обряди.– Івано-Франківськ, 2000. – С.20 – 42.

15. Усна інструментальна традиція Руси – України та знання про неї в науковій літературі долисенківського періоду // Етнокультурна спадщина Полісся. – Вип. VI. – Рівне, 2005. – С.113 – 123.

16. Поняття етнічного звукоідеалу як критерій визначення автохтонності народно-інструментального стилю // Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва в Україні.– К., 1995. – С.34 – 35.

АНОТАЦІЇ


Хай М.Й. Музично-інструментальна культура українців (фольклорна традиція). – Дисертація.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за фахом 17.00.03 – Музичне мистецтво.– Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена вивченню явищ традиційної інструментальної культури українців в історичному (засади становлення етноінструментознавчої школи), системно-етноорганологічному (опис інструментарію і структурно-типологічний розляд музики, що на ньому виконується) та етноорганофонічному (народно-виконавському) аспектах.

Головною тезою дослідження є те, що основою етнічного звукоідеалу в інструментальній традиції українців є традиційно усталені, хоч і істотно поруйновані стереотипи інтонаційно-стильового, жанрово-типологічного та виконавсько-інтерпретаційного мислення українців, збережені у свідомості народу на рівні цілком достатньому для їх науково-реконструктивного відтворення.

У дисертації вперше здійснено спробу історичного осмислення процесів функціонування традиційних МІ в Україні, етапів і рівнів збереження та наукового вивчення явищ традиційного інструменталізму; проаналізовано жанрово-функційну природу, типологічну структуру і виконавські особливості музики, синхронно відповідної даним інструментам і, ширше, середовищам їх поширення.

Ключові слова: традиційні музичні інструменти (НМІ), традиційна інструментальна музика (НІМ), етноіструментознавство/етноорганологія, етнічний звукоідеал/звукоідеал середовища, жанри української інструментальної музики, парадигматика інструментального мелосу, імпровізаційність традиційної ІМ.

АННОТАЦИИ


Хай М.И. Музыкально-инструментальная культура украинцев (фольклорная традиция). – Диссертация.

Диссертация на соискание ученой степени доктора искусствоведения по специальности 17.00.03 – Музыкальное искусство.– Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Т. Рыльского НАН Украины. – Киев, 2005.

Диссертация посвящена изучению явлений традиционной инструментальной культуры украинцев в историческом (основы становления етноинструментоведческой школы), системно-этноорганологическом (описания инструментария и структурно-типологический анализ исполняемой на нем музыки) и этноорганофоническом (народно-исполнительском) аспектах.

Основным тезисом исследования является положение о том, что в качестве этнического звукоидеала в инструментальной традиции украинцев выступают традиционно устоявшиеся стереотипы интонационно-стилевого, жанрово-типологического и исполнительско-интерпретационного мышления украинцев, сохраненные в сознании народа на уровне вполне достаточном для их научно-реконструктивного воспроизведения.

В диссертации впервые осуществлена попытка исторического осмысления процессов функционирования традиционных МИ в Украине, этапов и уровней сохранения и научного изучения явлений традиционного инструментализма; проанализирована жанрово-функциональная природа, типологическая структура и исполнительские особенности музыки, синхронно соответствующей определенным инструментам и, шире, среде их рапспространения.

Ключевые слова: традиционные музыкальные инструменты (НМИ), традиционная инструментальная музыка (НИМ), этноиструментоведение/этноорганология, этнический звукоидеал/звукоидеал среды, жанры украинской инструментальной музыки, парадигматика инструментального мелоса, импровизационность традиционной ИМ.

ANNOTATION


Khay M. Music-instrumental culture of the Ukrainians (folklore tradition). – Dissertation.

Dissertation for getting fine art doctor’s scientific degree on profession 17.00.03 – Musical art. – Rylsky institute of fine art, study of folklore and ethnology of NAS of Ukraine – Kyiv, 2007.

The dissertation is devoted to the study of Ukrainian traditional instrumental culture phenomena in historical (ethnic instrumental school formation basics), system ethnorganologic (instruments’ description and structural-typological examination of music that is played on it) and ethnorganophonic (folk-performing) aspects.

Thesis of the defended study is the fact that the basic of ethnic sound ideal in the Ukrainians’ instrumental tradition are not reaching-kitsch and so called “folk-academic standards” of instrumental sounding that are introduced into the music life by force, but traditionally established, although rather blasted stereotypes of inflexion-stylish, genre-typological and performing interpretating thinking of the Ukrainians that were preserved in people’s consciousness on the level that is rather sufficient for their scientific-reconstructive reproduction.

At the dissertation there is the first attempt of historical comprehension of traditional MI functioning processes in Ukraine, stages and levels of preservation and scientific investigation of traditional instrumentalism; genre-functional nature, typological structure and performing features of music are analyzed synchronously respective to these instruments and, wider, surroundings of their distribution.

Key words: traditional musical instruments (TMI), traditional instrumental music (TIM), ethnic instrument science/ethnorganology, ethnic sound ideal/surrounding’s sound ideal, genres of Ukrainian instrumental music, paradigmatic of instrumental melos, improvisation of traditional IM.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: