Xreferat.com » Рефераты по банковскому делу » Формування та розвиток банківської системи України

Формування та розвиток банківської системи України

Вступ


Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

Ціллю дослідження є визначення:

Теоретичних аспекти формування існуючої банківської системи

Сучасного стану банківської системи

Проблем банківської системи України

Завданням дослідження є:

1 Формування та розвиток банківської системи

2 Політика Національного Банку України

3 Банківська політика

4 Динаміка розвитку банківської системи з 1991–2007 рік

Актуальність курсової роботи дуже величезна, адже сучасний стан банківської системи України досить складний. Причинами цього є як кризовий стан економіки в цілому, так і проблеми становлення і розвитку банківської системи. Головна мета банку, як комерційного підприємства – одержання прибутку. У нормально працюючій економіці, основне джерело прибутку для банку – надання в позичку своїх кредитних ресурсів. У теж час основні збитки банки терплять від безпосередньо кредитної діяльності.

Причиною такого положення є проведення деякими банками занадто ризикованої кредитної політики. Природно, цілком уникнути ризику неможливо, оскільки надання кредитів це споконвічно ризикований вид бізнесу. Тому однієї з головних задач банку є мінімізація кредитного ризику. Ця діяльність дозволить банкам максимізувати прибуток і знизити утрати від проведення кредитних операцій.


1. Теоретичні аспекти формування та розвитку банківської системи України


1.1 Формування та розвиток банківської системи


Розглянемо структуру та функції банківської системи в економіці України. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ними різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансово-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.

Банківська система в Україні має дворівневу побудову: на першому рівні – Національний банк України, на другому – комерційні банки.

Провідне місце в банківській системі належить Національному банку України (НБУ). Він покликаний провадити єдину політику в сфері грошового обігу, зміцнення національної грошової одиниці – гривні.

Національному банку України надано монопольне право на випуск грошей (емісію). Він виконує роль емісійного центру. Банк зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали, у тому числі золото, валютні запаси. [2, c. 13]

Національний банк України обслуговує державний борг країни, дає дозвіл на створення (реєстрацію) комерційних банків.

Зміст діяльності Національного банку України проявляється в його функціях, основних напрямах функціонування. Для виконання завдань, покладених на цей орган державного управління спеціальної компетенції, Статутом передбачені такі функції:

а) брати участь у розробці основних напрямів і тенденцій економічного й соціального розвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат населення;

б) розробляти основні напрями єдиної грошово-кредитної політики, відповідно до яких здійснюється регулювання грошового обігу в Україні;

в) концентрувати кредитні ресурси, створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштів державного бюджету, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів, які формуються за рахунок вкладів населення;

г) продавати й купувати на договірних засадах кредитні ресурси;

д) утворювати фонд регулювання кредитних ресурсів банківської системи держави за рахунок частини залучених банками ресурсів і депозитів, визначати розміри формування цього фонду;

е) організовувати і проводити інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;

ж) проводити єдину кредитну політику в державі, встановлювати правила розрахунків і ведення касових операцій, порядок ведення обліку й звітності у банках, визначати розмір плати за залучені з інших банків ресурси, виходячи із загальної процентної політики;

з) здійснювати регулювання рівня банківських процентних ставок;

й) організовувати касове виконання державного бюджету;

к) зосереджувати на рахунках у своїх установах валютні кошти валютного фонду Кабінету Міністрів України, брати участь у розробці зведеного валютного плану, забезпечувати проведення єдиної валютної політики в державі;

л) здійснювати обслуговування державного боргу, виконувати операції, пов'язані з розміщенням державних позик, їх погашенням і виплатою процентів по них;

м) давати дозвіл на утворення комерційних банків за участю іноземних юридичних осіб та іноземних громадян, реєструвати комерційні банки і встановлювати для них економічні нормативи тощо.

Разом із тим Національному банку надаються такі права, що зумовлені його специфікою: встановлювати для комерційних банків та їх філій обсяг і форми звітності інформаційних матеріалів, необхідних для прогнозування і планування з метою здійснення Єдиної державної політики в області грошового обігу, кредитування, розрахунків, цінних паперів і валютних операцій; встановлювати за узгодженням з комерційними банками, які здійснюють касове обслуговування підприємств, організацій, ліміт залишку грошей в операційній касі, визначати вид національних грошових знаків, їх номінал, встановлювати визначальні ознаки і порядок платіжності, систему захисту; одержувати в іноземних і міжнародних банках та в інших фінансово-кредитних організаціях кредити, розміщувати позики, здійснювати операції в іноземній валюті; давати дозвіл організаціям України залучати кредити з-за кордону в межах загального ліміту зовнішньої заборгованості держави, який встановлюється Верховною Радою України; визначати ціни й тарифи на надані Національним банком і його установами послуги, якщо вони не встановлені законодавством України; утворювати у своєму підпорядкуванні підприємства і бути пайовиком або акціонером підприємств, необхідних для виконання завдань Національного банку, в тому числі щодо виготовлення паперових грошей, виробництва необхідного для цієї мети паперу, виготовлення монет та інші права. [13, c. 14]

Правове становище Національного банку України, його особливе правове регулювання зумовлює виконання специфічних для нього банківських операцій. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк виконує такі операції:

– видає комерційним банкам кредити на строк за домовленістю з позичальниками;

– провадить рахунки банків-кореспондентів і здійснює розрахункове касове обслуговування комерційних банків та інших кредитних установ;

– купує та продає цінні папери, що випускаються державою;

– видає кредити банкам під заставу векселів і цінних паперів;

– здійснює емісію приватизаційних паперів;

– виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного та іншого державного майна України;

– купує і продає іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті;

– проводить операції з резервними фондами грошових знаків;

– здійснює інші операції відповідно до своїх функцій, передбачених законодавством.

Емісійний банк (центральний банк) – має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його завданням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або центральним банком.

Інвестиційні банки – спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.

Іпотечні банки – спеціалізуються по наданню довгострокових позик під заставу нерухомості.

Інноваційні банки (або фонди) – здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових розробок.

Ощадбанки – є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами.

Комерційні банки – найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кре­дитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі банки здійснюють також різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не є державними.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкладень, депозитів міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.

На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підвищенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагали­ся мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.

Комерційні банки класифікуються за рядом ознак. В залежності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. Зараз в Україні державними комерційними банками є лише Ексімбанк (експортно-імпортний банк) та Ощадбанк.

По формі організації серед приватних банків переважають акціонерні у вигляді товариств відкритого або закритого типу. Верховна Рада України останніми змінами і доповненнями в Закон «Про банки і банківську діяльність» заборонила комерційним банкам виступати у формі АТ закритого типу і всім існуючим останнім треба перереєструватись в АТ відкритого типу.

Комерційні банки в залежності виконуваних операцій 6 увають універсальними і спеціалізованими. Зараз на Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки що немає. Правда, окремі банки почали створювати спеціалізовані філіали (інвестиційні, депозитні та інші).

Комерційні банки, будучи юридичними особами і здійснюючи господарську діяльність, як правило, не повинні виконувати адмі­ністративні повноваження. Однак, згідно з правилами НБУ, на ко­мерційні банки покладається обов'язок перевіряти додержання під­приємствами, організаціями порядку ведення касових операцій, а також контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, здійснюваних через уповноважені банки. Роль комерційних банків зумовлена виконуваними основними функціями:

1. Мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал.

2. Кредитування підприємств, держави і населення.

3. Здійснення розрахунків і платежів у господарстві.

4. Випуск кредитних грошей.

5. Емісійно-засновницька діяльність, що здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних паперів.

6. Консультування, надання економічної та фінансової інфор­мації.

Останнім часом у сфері діяльності комерційних банків спостерігаються тенденції розширення їх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

Перехід до ринкових відносин багато в чому залежить від ліквідації монополізму в банківській системі. У зв'язку з цим в системі комерційних банків діють не лише спеціалізовані банки. В останні роки в Україні виникли галузеві комерційні банки, а також комерційні банки громадських організацій, акціонерних товариств тощо. Станом на 1 січня 2006 р. в Україні налічувалося 227 банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ НБУ, з них 2 державних банки, 184 акціонерних товариства, в тому числі 133 – відкритих і 51 – закритий, а також 41 товариство з обмеженою відповідальністю. Серед зареєстрованих банків 22 створено за участю іноземного капіталу, в тому числі 6 повністю з іноземним капіталом.


1.2 Політика Національного Банку України


Національний банк України згідно з Законом «Про банки та банківську діяльність» і проектом Закону «Про Національний банк України» має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети, організації їхнього обігу та вилучення з обігу. Емісія банкнот в історичному плані – це найдавніша функція центрального банку. Саме ця функція, а точніше потреба в централізації банкнотної емісії, спричинила надання одному із банків статусу емісійного. З часом у зв'язку з переходом від саморегульованої грошової системи (системи золотомонетного стандарту) до системи обігу паперових грошей емісійні банки в усіх країнах перетворилися в центральні банки, тобто у банки, які є регулюючим і координуючим центром грошово-кредитної системи країни. Основна мета їхньої діяльності – забезпечення сталості національної валюти. [15, c. 112]

У XX ст. емісійна функція центрального банку зазнала істотних змін, зумовлених як переходом від обігу повноцінних грошей до обігу паперових грошей, нерозмінних на золото, так і модифікацією грошового обігу – розширенням сфери використання депозитних грошей і появою електронних. У сучасних умовах основним видом забезпечення грошей, що емітуються центральними банками, є не золотий запас, а державні боргові зобов'язання. Готівкова грошова маса в країнах із розвинутою ринковою економікою становить у загальній грошовій масі незначну частку (приблизно 10%). Незважаючи на це, готівка посідає особливе місце в грошовій системі. Комерційні банки пропонують своїм клієнтам замінники готівки у формі депозитів, якими можна розпоряджатися за допомогою чеків, карток, переказів тощо, але в кінцевому підсумку комерційні банки залежать від емісійного банку, тому що клієнти можуть зажадати перетворення своїх банківських депозитів на готівку.

Емісійна функція центрального банку передбачає його монопольне, право на емісію готівки, а також право на емісію депозитних грошей, але останнє – не монопольне, тому що депозитну емісію здійснюють і комерційні банки

В Україні до 1992 р. в обігу перебували грошові знаки – рублі, що емітувалися Держбанком СРСР. У 1992 р. Національний банк України запровадив в обіг перехідну власну українську валюту – карбованець (спочатку в готівкову сферу, а потім і в безготівкову). Вихід України з рубльової зони дав змогу Національному банку сконцентрувати емісійну функцію у своїх руках і започаткувати проведення власної грошово-кредитної політики. У вересні 1996 р. згідно з Указом Президента України була проведена безконфіскаційна грошова реформа і випущена в обіг постійна національна валюта – гривня. Починаючи з 17 вересня 1996 р., обіг карбованців на території України було припинено, і єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття в усі види платежів, стала гривня та її розмінна монета – копійка.

Згідно з чинним законодавством Національний банк України забезпечує виготовлення грошових знаків (банкнот і монет) і регулює їхнє функціонування на всіх етапах руху – від випуску в обіг до знищення вилучених з обігу зношених, пошкоджених та фальшивих банкнот і монет. Національний банк України розробляє дизайн» грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки.

Для друкування паперових грошей (банкнот) у м. Києві весною 1994 р. була введена в дію Банкнотна фабрика на базі найсучаснішого імпортного устаткування. Вона стала 68 м у світі підприємством із виготовлення паперових грошей. Восени того самого року на базі Банкнотної фабрики та інших допоміжних виробництв створено Банкнотно-монетний двір Національного банку України. У 1997 р.

Назва «гривня» походить від слова «грива». Спершу воно означало обруч, що носили на шиї («на загривку») знатні люди. Слово «гривня» в давнину мало кілька значень. Лічильна гривня означала певну кількість монет, вагова – точну вагу срібла чи золота. Нарешті, в IX ст. виникли монетні гривні – зливки срібла стандартної форми і ваги. Уперше гривня як грошова одиниця використовувалася в Україні ще за часів Київської Русі, вдруге – в період існування Української Народної Республіки (1918–1920 рр.), нарешті повернулася в Україну в 1996 р.

На лицьовому боці банкноти розміщено: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи «УКРАЇНА» або «УКРАЇНА НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», номінальна вартість словами та цифрами. На зворотному боці банкнот у центрі розміщено зображення історико-архітектурних пам'яток України, вгорі над ними напис «Національний банк України». На зворотному боці словами та в чотирьох кутах цифрами позначено номінальну вартість банкнот. На банкнотах є нумерація і підпис Голови Правління Національного банку України. Дизайн банкнот доповнюють декоративні елементи: орнаменти, розетки, сітки, виконані багатоколірним друком.

Національним банком України створене монетне виробництво, на якому із застосуванням найсучасніших технологій та устаткування карбуються (починаючи з 1997 р.) монети масового обігу, пам'ятні та ювілейні. Перша ювілейна монета України з'явилася в обігу в 1995 р. (карбувалася за кордоном). Виготовлена з мельхіору, вона була присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Першою ювілейною монетою з гривневим номіналом стала мельхіорова монета номінальною вартістю 2 грн., присвячена 200-річчю одного з кращих дендрологічних парків України – «Софіївки». Монета введена в обіг у 1996 р. 1997 р. ознаменувався введенням в обіг перших українських золотих монет – «Т.Г. Шевченко» і «Києво-Печерська лавра». Упродовж 1995–1997 рр. Національний банк України випустив 38 колекційних монет 27 найменувань.

Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. Він установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

В умовах кризового стану економіки в Україні швидкими темпами зростає грошова маса, в тому числі її готівковий грошовий компонент (табл. 1.1).


Таблиця 1.1. Структура та динаміка грошової маси в обігу України на кінець періоду

Показники 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Готівка – гроші поза банками (М0), млн. грн. 5 128 793 2623 4041 6123
Темпи зростання до попереднього періоду, % – 2560 620 331 154 152
Грошова маса (М2 – до 1995 р., МЗ – зі 996 р.), млн. грн. 25 482 3216 6930 9364 12541
Темпи зростання до попереднього періоду, % – 1928 667 215 135 134
Питома вага готівки в грошовій масі, % 20 27 25 38 43 49
Індекс цін споживчого ринку, % 2100 10256 501 282 140 110

Тенденції розвитку готівкового грошового обороту відбивають економічні процеси, які мають місце в Україні. Ситуація на готівковому грошовому ринку розвивалася в останні роки нерівномірно і характеризувалася нестабільністю. У період зростання інфляційних процесів (1992–1993 рр.) готівкова грошова маса зросла у 428 раз. З початком стабілізаційних процесів і зниженням темпів інфляції намітилася позитивна тенденція, зокрема скорочення темпів зростання готівкової маси, проте її питома вага в загальній грошовій масі продовжує збільшуватись і на початок 1998 р. досягла майже 50%. Невизначеність перспектив розвитку економіки, непередбачуваність законодавчих і урядових рішень, що регулюють підприємницьку діяльність, платіжна криза, неефективна система оподаткування – все це спонукає підприємців розраховуватися готівкою, а населення – накопичувати заощадження в готівковій формі.

Перспективи скорочення готівкової грошової маси пов'язані зі:

стабілізацією економіки;

підвищенням надійності банків й зростанням довіри до них з боку населення;

розвитком ринку державних цінних паперів, орієнтованих на населення;

запровадженням високоефективних банківських технологій у галузі розрахунків, зокрема Національної системи електронних масових платежів за допомогою пластикових карток.



2. Аналіз банківської системи України


2.1 Банківська політика


Банківська політика, що визначає дії на перспективу, виробляється у процесі стратегічного планування, яке являє собою найбільш відповідальну частину банківського управління. Складовими частинами банківської політики є:

кредитна політика;

депозитна політика;

інвестиційна політика;

процентна політика.

При формуванні банківської політики велике значення має визначення перспектив змін кількісних, якісних і соціальних показників розвитку банку, обґрунтування принципів здійснення його діяльності, виділення пріоритетів і вибір методів організації роботи. Як зазначає І.Д. Мамонова, «за сучасних умов далеко не всі новостворені комерційні банки мають продуману політику своєї діяльності. Так, багато з них не виробили критеріїв вибору клієнтів для кредитування, тобто, по суті, «підстроюються» під вимоги клієнтів при організації кредитного процесу» [11; c. 43].

Формування економічно обґрунтованої банківської політики вимагає розв’язку трьох важливих питань:

організаційного;

економічного;

інформаційного.

Організаційне питання передбачає визначення підрозділу, що займається плануванням, починаючи з появи важливої ідеї і аж до її втілення в конкретні заходи й цифрові показники. В банках високорозвинутих країн з ринковою економікою плануванням займаються:

плановий відділ, створений саме для цього;

тимчасовий колектив – так званий мозковий центр, створений для вирішення якоїсь певної проблеми. До його складу входять творчі люди не з числа банківських службовців. До такої роботи можуть бути залучені вчені, юристи, фінансисти (бухгалтери) підприємств, організацій і т.і.

Банківська політика, як і стратегічне планування в цілому, грунтується на глибокому аналізі кон’юнктури грошового ринку й можливостях самого банку.

Важливим елементом аналітичної роботи банку при формуванні ним своєї політики є банківський маркетинг, який передбачає виконання наступних завдань:

аналіз попиту й пропозиції на банківські послуги в даному регіоні, а також за його межами;

оцінка місця даного банку в задоволенні існуючих потреб у банківських послугах (кредитування, інвестування, консультування, організація безготівкових розрахунків, проведення лізінгових операцій тощо);

порівняння норм витрат на здійснення відповідних операцій різними банками;

налагодження реклами.

«Маркетинг передбачає насамперед з’ясування кола реальних і потенційних клієнтів банку незалежно від місця їхнього розташування. В зарубіжній практиці багато комерційних банків, створені як територіальні, згодом вийшли за межі обслуговуваної території, створивши філії своїх банків по всій країні» [11; с. 44]. Успішне застосування маркетингу вимагає доброго знання банком, яких банківських послуг потребують фірми, розташовані на території, яку він обслуговує, кількісні параметри цих послуг, вимоги клієнтів до їх якості. З цією метою банк може проводити анкетування своїх реальних і потенційних клієнтів. В такій анкеті мають бути перераховані види послуг, яких потребувати клієнт.

Водночас банк вивчає свої можливості з огляду на обсяг і структуру кредитних ресурсів, ліквідність балансу, рівень витрат на проведення відповідних операцій, технічну оснащеність банку, кваліфікацію кадрів, На підставі такого аналізу банк формує політику щодо кожної сфери діяльності (кредитна, інвестиційна, розрахункова тощо). При цьому обов’язково враховуються й можливості банків – конкурентів.

Необхідними умовами успішного проведення банківського маркетингу є створення розгалуженої системи інформаційної служби, висока технічна оснащеність, зокрема можливість застосування електронно-обчислювальної техніки у процесі аналізу й прогнозування кон’юнктури ринку, організації реклами.


2.2 Динаміка розвитку банківської системи


1991–1994 роки

Після розпаду СРСР та створення на його руїнах п'ятнадцяти незалежних держав склалася парадоксальна ситуація, коли новостворені центральні банки всіх цих країн стали емісійними центрами, тобто розпочали емісію неготівкових грошей, загальних для всіх новостворених держав. Центральний банк Росії контролював лише приріст готівкових коштів. Це було основним фактором швидкого зростання в даний період цін. Так, інфляція в Україні у 1992 році становила майже 2 000%.

Високі її показники спостерігалися в усіх країнах рублевої зони (значно меншим зростання цін було в Балтійських країнах, передусім в Естонії та Латвії, які першими вийшли з рублевої зони і створили власні валюти).


Таблиця 1. Історичний огляд гіперінфляції у різних країнах світу

Країна

Період

Зростання цін за період, рази (1 = = кількість разів на початок періоду)

Угорщина Серпнеь 1945 р. – липень 1946 р. 1027
Німеччина Вересень 1922 р. – листопад 1923 р. 1010
Україна 1992 р. – 1993 р. 2 154
Болівія Жовтень 1984 р. – вересень 1985 р. 236
Бразилія 1981 р. – 1985 р. 146
Аргентина Липень 1983 р. – червень 1985 р. 128
Україна 1993 р. 102
Австрія Січень 1920 р. – червень 1921 р. 70
Угорщина Січень 1920 р. – червень 1921 р. 44

Звичайно, швидке зростання грошової рублевої маси за умови адміністративного регулювання цін змушувало кожну нову країну чи навіть регіон створювати адміністративні бар'єри з метою протидії «вимиванню» із них товарів. Країни Балтії в цій ситуації більшою мірою застосовували економічні методи – відпустили ціни, відповідно підвищивши заробітну плату в бюджетному секторі. Україна ж ввела тимчасову валюту – купонокарбованець.

Це мало посприяти вирішенню проблеми нестачі готівки в обігу, яка була наслідком контролювання емісії з боку Центрального банку Росії (ЦБР), та захистити внутрішній ринок товарів. Із метою контролю грошової емісії ЦБР, починаючи з липня 1992 року, змінив порядок розрахунків із колишніми республіками СРСР, згідно з яким відкрив рахунки кожної з них у себе та відповідні кореспондентські рахунки в кожному із центральних банків колишніх республік, що значно ускладнило взаєморозрахунки з Росією всіх пострадянських країн рублевої зони.

Кінець 1992-го та 1993 рік – період, унікальний з точки зору світового досвіду та катастрофічний для української економіки. Гіперінфляцію, коли середньомісячне зростання цін становило понад 50 відсотків, переживали лише кілька країн світу: Угорщина після Другої світової війни, Німеччина та Австрія у 1920 х роках, Аргентина, Болівія та Бразилія у 1980 х роках. Як свідчить світовий досвід, інфляція є грошовим феноменом у довгостроковому періоді. Інфляція в Україні з 31 грудня 1992 року по 31 грудня 1993 року становила понад 10 000%, тобто ціни за календарний 1993 рік зросли більш як у 100 разів. А за період із 1 листопада 1992-го по кінець 1993 року – у 167 разів!

З огляду на це, важко говорити про те, що Національний банк України мав якусь можливість протягом 1993 року проводити монетарну політику у класичному розумінні цього поняття.

Згадаймо прямі кредити у вугільну галузь під час страйків шахтарів Донбасу, кредити на потреби агропромислового сектору, для взаєморозрахунків або на поновлення обігових коштів. Дефіцит бюджету уряду майже на 100% покривався за рахунок прямих кредитів НБУ. Грошова маса протягом 1993 року зросла приблизно у 20 разів, а ціни – більш як у 100 разів.

Тобто виникла типова ситуація для всіх економік, що пройшли через гіперінфляцію: ціни зростали набагато швидше, ніж центральний банк друкував гроші. Суспільство жило в умовах постійних інфляційних очікувань, що (разом із друкуванням нових грошей) також було важливим фактором прискорення інфляції. її високий рівень зробив невигідною справою тримання грошей на руках. Українські громадяни відреагували відповідно – прагнули якомога швидше позбавлятися купонної готівки.

Гіперінфляцію 1992–1994 років спричинили три основні взаємопов'язані фактори.

По-перше, діюча податкова система не забезпечувала покриття державних видатків в умовах, коли реальний ВВП скорочувався швидкими темпами і відповідно зменшувалася податкова база. Значна частина економіки функціонувала в тіні, тобто зовсім або частково не сплачувала податків. За різними оцінками, тіньовий сектор економіки становив більш як половину всієї економіки. Зменшення реальних податкових надходжень спричинялося також часовим лагом та дискретністю їх збору в умовах високої інфляції (ефект Танзі – Олівейра).

По-друге, відсутність ринку капіталу, необхідного державним підприємствам, які потребували дешевих кредитів.

По третє, орієнтація на сеньйораж як засіб для фінансування дефіциту бюджету.

Фактично купонокарбованець перестав виконувати кожну з трьох функцій, які притаманні грошам: міри вартості, засобу обміну та засобу нагромадження.

Що стосується зовнішньої вартості української валюти, то починаючи з вересня 1993 року в Україні існувало як мінімум чотири обмінних курси: офіційний курс НБУ, аукціонний, комерційний курс купівлі-продажу готівки, курс чорного ринку. Основними негативними наслідками такої валютної політики стало: погіршення рахунку поточних операцій платіжного балансу України, навмисне недооцінення прибутку від експорту й переоцінення вартості імпорту, розвиток тіньової економіки, втрата валютних резервів тощо. Усі ці фактори прямо чи побічно були пов'язані зі спробами всіх суб'єктів економічної діяльності скористатися різницею між наявними курсами для отримання прибутку, що, як правило, оберталося додатковими витратами та збитками для держави. Для порівняння: інфляція в Росії у 1993 році становила близько 1 000%, тобто була в 10 разів меншою, ніж в Україні. Український карбованець у цей час виявився «легшим» за російський рубль приблизно на стільки ж – у десять разів. Даний факт підтверджує, що внутрішнє та зовнішнє (відносно рубля) знецінення української валюти було практично рівномірним протягом усього періоду гіперінфляції.

Наслідком гіперінфляції став найбільший за всю історію України спад економіки. Реальний ВВП у 1994 році скоротився на 23%.

Період макроекономічної стабілізації

Уперше належних заходів щодо макроекономічної стабілізації та зниження інфляції було вжито урядом та Національним банком України наприкінці 1993 року.

У цей час НБУ досяг значного успіху як у розробці інституційних основ, так і в реальному виконанні монетарної та курсової політики. Було вжито заходів щодо переходу до єдиного обмінного курсу та конвертованості за рахунком поточних операцій; запроваджено уніфіковані резервні вимоги; встановлено єдину ставку рефінансування; суттєво зменшено використання субсидованих та цільових кредитів; започатковано кредитні аукціони. Незважаючи на інфляційну фіскальну політику, НБУ вдалося запровадити істотні антиінфляційні заходи, завдяки яким економіка вийшла з гіперінфляційного піке. Серед основних із них такі:

запровадження механізму випуску державних цінних паперів, який дав змогу фінансувати державні витрати шляхом здійснення запозичень на внутрішньому ринку, а не створювати нові гроші для прямого фінансування дефіциту бюджету;

створення системи міжбанківських розрахунків і платежів, яка за основними параметрами на той час була однією з найкращих у Європі. Вона дала змогу у реальному часі протягом кількох годин здійснювати всі розрахункові операції, а також застосовувати ефективний механізм контролю за операціями комерційних банків;

удосконалення банківського нагляду (було запроваджено ліцензування банків, єдині правила контролю за виконанням економічних нормативів, систему перевірок банків та класифікацію кредитів);

– встановлення кредитних «стель» (незважаючи на те, що цей крок викликав певний шок у реальному секторі економіки, він став основним і, очевидно, єдино можливим заходом з боку НБУ, спрямованим на швидке зниження рівня інфляції).

Завдяки стабілізаційним заходам,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: