Страхування відповідальності
При здійсненні транспортування кількома перевізниками в разі шкоди позов може бути пред'явлений першому, останньому або тому вантажоперевізникові, на чиєму етапі було завдано шкоди, або одночасно кільком. Усі перевізники, які беруть участь в одному транспортуванні, несуть солідарну відповідальність, що також слід ураховувати страховій компанії при складанні договору та розрахунку премій.
Страхування відповідальності залізниць. Правова база, що регулює стосунки залізничного перевізника з іншими сторонами, котрі беруть участь у перевезенні, така:
o Закон України "Про транспорт";
o Закон України "Про залізницю";
o Статут залізниць України, який затверджується Кабінетом міністрів України, інші акти законодавства України. Укрзалізниця здійснює функції господарюючого суб'єкта, а також керує процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях.
Згідно зі статтею 23 Закону "Про залізницю" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них обставин. Велике значення для розгляду претензій має правильне оформлення товарно-транспортних документів та виконання вимог до перевезення кожного вантажу. Наприклад, якщо партія вантажу (скажімо, група вагонів) була оформлена однією накладною, то факт неприбуття частини партії (кількох вагонів) вважається нестачею вантажу, а не його втратою. Будь-які обставини, що можуть стати основою для настання відповідальності перевізника, засвідчуються актами.
Обсяг відповідальності залізниці визначається згідно зі статтею ІЗ Закону "Про транспорт" та Статутом залізниць. Відповідні претензії та позови мають висуватися до Управління залізниці призначення протягом шести місяців. Страховик вантажу, що виплатив компенсацію за пошкоджений або загиблий вантаж, також має право пред'явити рег-ресну вимогу до Управління залізниці призначення.
У країнах ЄС відповідальність перевізника визначається на підставі Міжнародної конвенції про перевезення товарів по залізниці COTTF. Застосування цієї конвенції досить обмежене, а саме:
o діє тільки тоді, коли країна відправлення та країна одержання вантажу обидві підписали конвенцію;
o стосується лише основних магістральних залізниць Європи;
o позов подається тільки до країн, де було завдано шкоди.
Ліміт відповідальності перевізника обмежується 17 СПЗ за 1 кг пошкодженого або втраченого вантажу. Якщо буде доведено грубу недбалість або злий намір перевізника, то він позбавляється права скористатися зазначеними лімітами і його відповідальність стає необмеженою.
Принципи страхування відповідальності залізничного перевізника за вантаж такі самі, як і для автомобільних перевезень, хоч і грунтуються на іншій правовій базі. Зауважимо, що в Україні цей вид страхування практично не застосовується через монопольний статус залізниць, який склався історично. Проте процеси роздержавлення власності та становлення ринкової економіки можуть змінити цю ситуацію і дати поштовх для розвитку страхування відповідальності залізниць за вантаж.
Страхування відповідальності за вантаж морського та авіаційного перевізника. Оскільки ця тема вже розглядалася разом зі страхуванням на транспорті, спинимося лише на кількох основних моментах цього страхування.
Для внутрішніх перевезень відповідальність перевізників за вантаж визначається на підставі реальної суми шкоди. Вартість вантажу, на основі якої має визначатися розмір претензії в разі шкоди, установлюється на момент, коли завдано шкоди (стаття 203 Цивільного кодексу). Якщо до виконання рішення про відшкодування збитків збільшилися ціни на майно, що перевозиться, то до перевізника може бути висунута додаткова претензія.
Усі стосунки сторін регулюють такі норми права:
o Закон України "Про транспорт";
o Повітряний кодекс України;
o Кодекс торговельного мореплавства України. Страхування здійснюється на розглянутих раніше загальних принципах страхування відповідальності вантажоперевізника.
Для міжнародних перевезень авіатранспортом відповідальність за вантаж установлюється Варшавською конвенцією в розмірі 20 дол. за 1 кг пошкодженого або загубленого вантажу. Вантаж вважається загу-| бленим, якщо він не доставлений протягом двадцяти одного дня з дати і закінчення перевезення. Згідно з Гвадалахарською конвенцією 1961 року претензію можна висунути як до перевізника, з яким був укладений початковий контракт, так і до перевізника, котрий здійснював перевезення, коли було завдано шкоди. Страховий захист стосовно відповідальності перевізника за вантаж звичайно включається до комбінованого полісу страхування відповідальності авіалеревізника (перед пасажирами, за багаж, за вантаж). При більших сумах відповідальності - а ринок авіаперевезень розвивається в сторону збільшення відповідальності перевізника - ризик обов'язково розміщується на світовому ринку перестрахування. Тому умови страхового полісу та тарифи визначаються на базі умов та тарифів перестраховиків. Як правило, перевізник купує поліс, який включає відповідальність за вантажі з декларацінною вартістю (тобто із записом у авіанакладній про ціну вантажу, що перевозиться). При цьому збільшується ліміт відповідальності перевізника і, відповідно, страховика, а відправник сплачує додаткову плату.
При міжнародних морських перевезеннях судновласник несе відповідальність за вантаж на борту судна, а також за вантаж, що завантажується (розвантажується) або готується до навантаження (розвантаження) згідно з умовами перевезення, здебільшого на підставі Правил Гааги - Вісбі. Правила застосовуються у випадках, коли:
o перевезення регулюється коносаментом або іншим подібним до нього товаророзпорядчим документом;
o перевезення здійснюється з країни (у країну), з якою укладений контракт;
o у контракті є застереження про межу відповідальності по одному судну.
Правила передбачають обмеження відповідальності судновласника у розмірі 2 СПЗ за 1 брутто кг пошкодженого або загубленого вантажу. Позови до перевізника, як правило, приймаються протягом року з дати закінчення відвантаження.
Страхування відповідальності за вантаж судновласники купують у спеціальних товариствах взаємного страхування судновласників - Р&І Club. Поліс страхування покриває широкий перелік потенційних ризиків завдання шкоди вантажу. Клуби вимагають від судновласників суворо додержувати умов страхування, інакше вони відмовляють страхувальнику у компенсації. Жорсткі умови пояснюються тим, що істотне порушення засад договору (девіація) перевізником позбавляє його права обмежити відповідальність згідно з Правилами, через що вона стає необмеженою.
Такі загальні принципи виникнення відповідальності перевізників за вантаж та умови прийняття ризику вантажоперевізника страховиками. Страхування відповідальності українських вантажоперевізників має великий потенціал і є перспективним напрямком вітчизняного страхування.
Страхування відповідальності виробника за якість продукції
Мета цього виду страхування - захищати страхувальника в разі претензій, що їх висувають споживачі його продукції (послуг, котрі ним надаються) і за які він несе відповідальність згідно із цивільним законодавством. Природно, що розвиток страхування відповідальності за якість продукції тісно пов'язаний з розвитком правових норм, які захищають споживачів товарів. Так, в Англії та США цей вид страхування з'явився ще наприкінці минулого століття. Численні положення англійського права покладено в основу Директиви про уніфікацію правових та адміністративних норм у зв'язку з відповідальністю виробників за якість продукції (далі - Директива), прийняту 1985 року країнами ЄС. Цей документ передбачає створення однаково рівних умов конкуренції та забезпечення свободи торгівлі на основі уніфікації правових норм країн ЄС щодо виробників та споживачів товарів і послуг. Проте деякі поняття та обставини можуть тлумачитися згідно з національним законодавством.
Оскільки вітчизняні виробники прагнуть розширити свої експортні можливості, підвищити конкурентоздатність своєї продукції, їм необхідно враховувати прийняті за кордоном вимоги до якості, а також заходи, що вживаються для захисту прав споживачів.
Наприклад, у Росії таке страхування вже не новина. У лютому 1997 року у Майамі (США) сталася катастрофа спортивного літака Су-31. Спричинився до аварії виробничий дефект. Виробникові - AT "Передові технології Сухого" було висунуто позов на кілька мільйонів доларів, зупинено продаж літаків класу Су американськими дилерами. Це стало поштовхом для укладання договору страхування відповідальності заводу за свою продукцію на кілька десятків мільйонів доларів разом із юридичними та судовими витратами. Деякі компанії укладають такі договори на вимогу закордонного партнера, котрий купує їхню продукцію для використання або реалізації за кордоном.
Вітчизняні страховики мають бути готові надати страховий захист з відповідальності виробників за якість продукції з огляду на вимоги до якості товарів та правових норм. Тому досвід країн ЄС слід розглянути докладніше.
Насамперед Директива ЄС передбачає сувору відповідальність виробника, тобто "відповідальність без вини". Для одержання компенсації особа, що постраждала, має довести, що їй було завдано шкоди та що шкода є наслідком дефекту цієї продукції.
Поняття продукції та дефекту. Поняття "продукція" охоплює будь-які товари, комплектуючі, сировину, електроенергію. Не входять до цього поняття природні ресурси, продукти тваринництва, рибальства, мисливства, а також сільськогосподарська продукція, не піддана промисловій переробці.
Дефектною є продукція, безпечність якої не відповідає рівню, на який має право розраховувати споживач з огляду на всі обставини (призначення продукції, зовнішній вигляд, упаковка, наявність інструкцій та правил експлуатації і т. ін.). Під дефектом розуміють також недоліки конструкції, виробничі огріхи, помилки в інструкції, недоліки контролю за якістю продукції.
Особливості відповідальності. Питання про вину виробника не порушується - відповідальність виникає із самого факту шкоди, заподіяної позивачеві. Відповідальність за шкоду покладається не лише на виробника кінцевого продукту або комплектуючих, використаних у виробництві зазначеного продукту, й на тих, хто пропонує продукт як "свій" (наприклад, супермаркети та фірмові магазини несуть відповідальність за продукцію з нанесеним власним фірмовим знаком або своєю назвою). Продукція, перш ніж потрапити до споживача, може пройти через багатьох людей - безпосередніх виробників, постачальників, імпортерів, продавців. Кожний із цього ланцюга може нести відповідальність перед клієнтами за заподіяння шкоди, якщо не назве іншої особи, винної у шкоді. Тобто термін "виробник" трактується досить широко. Директива ЄС дозволяє обмежувати відповідальність виробника за тілесні пошкодження або смерть, до яких призвела неякісна продукція, сумою 70 млн екю. Деякі країни ЄС, наприклад Велика Британія, не установлюють ліміту відповідальності взагалі.
Способи захисту виробника. У разі висунення позову тягар доказів (тобто збір та надання доказів у свій захист) повністю лягає на виробника. При цьому він може знизити відповідальність, довівши таке:
o він ужив усіх необхідних кваліфікованих заходів до виключення дефектів у продукції на етапі виробничого процесу, або діяв згідно з певним законодавчим актом;
o він не передав дефектну продукцію у сферу збуту;
o поставка здійснювалась не у ході бізнесу з метою отримання прибутку (наприклад, подарунок);
o він виготовив тільки частини продукту, а дефектною виявилась вся конструкція, або причиною стала інструкція, надана на наступному етапі;
o на момент передання товару у збут він не міг виявити цей дефект, виходячи з рівня наукових та технічних знань того періоду (так званий ризик "розвитку"; не всі члени ЄС прийняли цей вид захисту);
o дефект настав у результаті неправильного, необережного використання продукту або ремонту, а також недотримання правил обережності та інструкцій, що додаються до продукту.
Директива зберігає право виробника на регрес або відхилення розміру заявленого збитку за умови, що потерпілий сам винний у заподі-; юванні шкоди.
Позовна давність. Позивач, за своїм вибором, може подати позов або у країні виготовлення, поставки продукції, або у країні, в якій настав факт завдання шкоди. Це право позивача закріплене Брюссельською конвенцією ЄС "Про судові рішення та обов'язкове виконання судових рішень по цивільних та комерційних справах". Позивач має право подати позов протягом 10 років з моменту завдання шкоди. Протягом трьох років позов має бути вирішений.
Такі основні моменти, що визначають відповідальність виробника та його стосунки з потерпілою особою. Виходячи з правових норм, формуються умови страхування відповідальності виробника за якість продукції. Слід відзначити, що при невеликих ризиках виробника (виходячи з природи його діяльності), таке страхування може бути включене до полісу страхування цивільної відповідальності. Проте страховики цивільної відповідальності неохоче надають це покриття, і такі ризики дедалі все частіше страхуються за окремим полісом. Поліс відповідальності виробника за якість продукції не покриває ризики, пов'язані з використанням транспортних засобів, літаків, суден, які страхуються окремими договорами з урахуванням специфіки цих ризиків та наявної практики страхування. Наприклад, відповідальність власників транспортних засобів покривається договорами транспортного страхування. Відповідальністю за якість авіапродукції займається ринок авіаційного страхування.
Умови страхування. За договором страхування відповідальності виробника за якість продукції страховик зобов'язується відшкодувати всі суми, які страхувальник буде зобов'язаний виплатити за:
o випадкові пошкодження, спричинені здоров'ю, включаючи смерть, якої-небудь особи;
o випадкові знищення та (або) пошкодження майна, що трапились у період терміну страхування у визначених договором географічних межах та причиною яких була продукція страхувальника (продана, надана, доставлена, встановлена, відремонтована, перероблена або перевірена ним).
Страховик несе відповідальність тільки за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування, у зв'язку з продукцією, що покривається договором. При цьому продукція повинна перебувати поза контролем страхувальника, у тому числі, поза приміщеннями, що належать або займаються страхувальником.
Страхувальник повинен знати, що страхове покриття надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Шкода, якої завдано самим товарам, не компенсується. Наприклад, страхувальник розмістив промислову установку у приміщенні замовника. Під час експлуатації через дефект в установці відбувається пожежа. Страховик виплатить компенсацію за шкоду через травму, за втрату майну замовника, але вартість самої установки, вартість її заміни або ремонту звичайним полісом не покривається.
Страховики у своїх договорах конкретно визначають номенклатуру продукції та ризики, що страхуються. Як правило, визначається тара, маркування та упаковка продукції, оскільки вони можуть стати причиною пошкодження. (Наприклад, шкода, заподіяна фарбою, яка витікає з банки.) Деякі обмежуються тільки ризиками, пов'язаними з дефектом виробничого характеру.
Взагалі, страховики більш охоче беруть на себе ризики продавців та посередників, ніж безпосередніх виробників, через можливість використовувати право суброгації (пред'явлення регресного позову) проти виробника.
Винятки з договору страхування. Виключається відповідальність за шкоду споживачеві (третій особі), викликану продукцією, у зв'язку:
o з радіацією, радіоактивним зараженням, ядерними вибухами;
o з страйками, політичними актами, військовими діями та розпорядженням військових та громадянських влад;
o з дефектами, які були відомі страхувальнику до реалізації продукції;
o з неправильним зберіганням на складі страхувальника;
o з транспортуванням продукції (цей ризик вноситься до інших полісів, наприклад, за відповідальністю перевізника);
o зі шкодою нематеріальним активам: патентам, знакам для товарів, ліцензіям і т. ін.
Як правило, виключається відповідальність, якщо дефект настав внаслідок природних властивостей або якщо шкода здоров'ю та майну вважається неминучою. Це можливо при навмисних діях або грубій необережності страхувальника.
Деякі з указаних ризиків вносяться до розширеного страхового покриття.
Територіальні межі страхування. Більшість договорів надають захист по всьому світу. Але страховик може внести умову, що обмежує територію страхування. Наприклад, страховики неохоче надають захист для продукції, що експортується в США, оскільки американські суди присуджують більш високі суми компенсацій.
Якщо продукція поставляється з філій підприємства-страхувальника, розташованих у інших країнах, то доцільніше цей ризик застрахувати у місцевих страховиків. Вони краще знають місцеві закони, що допомагає уникнути багатьох проблем під час судових розглядів.
Для підприємства, що має поставки за кордон, краще оформити поліси за місцем збуту, а також основний поліс у своїй країні з покриттям по всьому світу та на основі "диференціації умов". Тоді всі позови, що не покриваються локальними полісами, будуть покриватись основним полісом. У такому разі страхувальник централізовано контролює претензії, що виникають, і може до того ж скористатися перевагами локальних полісів.
Ліміт відповідальності страховика. Договір страхування передбачає сукупний ліміт відповідальності за весь термін страхування. Це захищає страховика від катастрофічних збитків і водночас дозволяє уникнути суперечок у суді про те, що вважати одним випадком. Можуть також установлюватися ліміти щодо окремих груп продукції.
Над зазначений ліміт страховики покривають витрати, пов'язані з розслідуванням та задоволенням позову, у тому числі судові витрати. Проте популярнішим стає включення таких витрат до сукупного ліміту. Саме такий підхід застосовується в договорах "із заявленими позовами".
Андеррайтинг. Ризик оцінюється на підставі анкети-заяви. Страховикові потрібна така інформація:
o Особа страхувальника. Коли страхувальник представляє кілька юридичних осіб, то важливо, як будуються взаємини з урегулювання позовів між ними, хто має пріоритет. Ім'я у своєму бізнесі може мати певну репутацію, що є покажчиком рівня ризику.
o Адреса страхувальника та територія з активним здійсненням його бізнесу дозволяють визначити країни з найбільш можливою кількістю позовів та врахувати специфіку законодавств цих країн.
o Одним з істотних моментів, що впливають на величину премії, є опис бізнесу страхувальника. На цьому етапі страховик визначає, до якого типу ризиків належить бізнес страхувальника - ризик виробника, ризик імпортера, ризик оптового постачальника, ризик роздрібного торгівця. Ризики, пов'язані з виготовленням продукції, вважаються найсерйознішими, оскільки здебільшого відповідальність у кінцевому підсумку припадає на виробника. Ризик імпортера може прирівнюватися до ризиків виробника, якщо в імпортера немає змоги перенести відповідальність на виробника, наприклад через відсутність такого законодавства у країні виробництва. Оскільки споживач контактує безпосередньо з роздрібним торгівцем, то, імовірніше за все, він спрямує свій позов саме роздрібному торгівцю. Тому для страховика важливо знати права торгівця (на одержання страхового відшкодування або висунення регресу до постачальника), що випливають з відповідних контрактів продавця. Найпривабливішим для страховика є ризик оптового постачальника, оскільки судові розгляди, як правило, минають його.
o Історія та тривалість участі страхувальника в даному бізнесі говорить про його репутацію постачальника якісного товару. Природно, що ризик давно працюючої компанії набагато нижчий, ніж у щойно створеної, чию продукцію на відповідність стандартам якості ще треба вивчати.
o Тип продукції разом з упаковкою та інформаційними матеріалами, що додаються, її призначення та сфера застосування. Нешкідлива сама по собі продукція під час включення її як компонента іншої продукції може призвести до великої шкоди. Наприклад, недорога деталь, умонтована у складну установку, за наявності дефекту стане причиною великих збитків.
o Система контролю за якістю продукції під час виробництва (доставки), кваліфікація персоналу. Це особливо важливо, якщо страхувальник націлений випускати нову продукцію.
o Вивчення умов, на яких продукція продається або купується. Зміни в законодавстві можуть вплинути на права одержання страхового відшкодування або пред'явлення регресу.
o Обсяг та місце призначення експорту. Розмір страхової премії буде вищий при врахуванні додаткових витрат на розгляд та врегулювання закордонних позовів.
o Обсяг та джерело імпорту.
o Історія збитків за останні 5 років, сума найбільшого збитку.
Розрахунок премії. Як правило, ставка премії обчислюється у відсотках від річного грошового обігу страхувальника на основі даних попередніх періодів. Наприкінці року ставка коригується згідно з реальним обігом.
Розмір страхового тарифу коливається від 0,1 до 0,6 %. Але з урахуванням особливостей бізнесу страхувальника ставка може бути збільшена в декілька разів.
Для деяких видів виробництва придатний інший метод розрахунку премії. Ставка визначається на кожні 100 одиниць випущеної продукції. Цей метод менш популярний, оскільки він не впливає на тарифну ставку при подорожчанні продукції та на витрати по врегулюванню позовів у зв'язку з інфляцією.
Ризики проектування, інструкцій і т. ііі. Страховик не страхує відповідальність, що виникла з плану, проекту, формули або специфікації продукції. Деякі страховики готові включити такі ризики в договір страхування за додаткову платню. Рішення залежить від характеру продукції, потенційної небезпеки помилок конструювання, кваліфікації персоналу.
Відповідальність за контрактом. Внесення ризиків відповідальності за контрактом страхувальника окремо обумовлюється в полісі. Під такими ризиками розуміється настання відповідальності страхувальника за тілесні пошкодження та збитки майну, спричинені продукцією, яку страхувальник одержав за контрактом на умовах, що перешкоджають йому використовувати своє право стягнути збитки з іншої сторони за законом. Наприклад, страхувальник бере на себе відповідальність своїх постачальників або субпідрядчиків. Або страхувальник бере на себе додаткові зобов'язання щодо продукції згідно з контрактом та несе додаткову відповідальність, якої він не ніс би за інших обставин. На практиці умови настання відповідальності можуть бути різними - від необережності виробника до будь-якого факту шкоди за принципом "істотно чому, але шкода заподіяна". Наприклад, партнером страхувальника є фірма, у співпраці з якою він дуже зацікавлений. Страхувальник може взяти зобов'язання відшкодувати будь-які збитки у зв'язку зі своєю продукцією. Тоді, навіть у разі необережності партнера, неправильного зберігання або використання поставленої продукції страхувальник нестиме відповідальність. У таких випадках виробник звертається до страховика за наданням покриття з відповідальності за контрактом. Для надання такого покриття страховик, перш ніж прийняти рішення, вивчає контракти страхувальника, за якими потрібний захист. Розмір страхової премії буде збільшено.
Страхування гарантії продущії. За бажанням страхувальника страховик може додатково розширити страхове покриття за можливий непрямий збиток. Покриття може бути надане у трьох формах: відповідальність за фінансовий збиток, відповідальність за витрати з повернення продукції, відповідальність за витрати із заміни продукції. Вартість такого страхування є вища, до того ж страховики неохоче надають цей вид захисту.
Страхування відповідальності виробника за фінансовий збиток передбачає такі умови. Страхуванням покриваються збитки, завдані споживачеві внаслідок непридатності продукції для виконання призначених їй функцій, без факту заподіяння шкоди здоров'ю або шкоди майну. Наприклад, нездатність поставленого страхувальником обладнання виконувати свою операцію з належною якістю призводить до зниження виробництва, зменшення прибутку підприємства. Або через серйозні неполадки освітлювальної системи скасовується вистава, що тягне за собою неотримання прибутку. Страховики укладають такі договори на основі "заявлених позовів" з низьким лімітом відповідальності (орієнтовно 250 тис. фунтів стерлінгів). У договорі зазначається також визначений відсоток "власного утримання страхувальника" за кожним позовом (безумовна франшиза)'без права додаткового страхування цієї франшизи в іншого страховика.
Страхування відповідальності виробника за витрати на повернення продукції вважається ще менш привабливим. Договором покривають витрати страхувальника з повернення або знищення продукції, використання якої може завдати шкоди здоров'ю або збитків майну споживача. Обов'язковою є умова, що дефект виник не в результаті дій споживача. Ризик такої шкоди може випливати з упущень в інструкціях, пояснювальних вкладишах, недостовірності етикеток, недостатності упаковки. Цей ризик може бути набагато серйозніший, ніж ризик дефекту самої продукції. Ідеться, передусім, про вибухо- та вогненебезпечну хімічну продукцію, використання та зберігання якої повинно здійснюватись у суворій відповідності з правилами застосування, які наводяться в інструкціях і попередженнях на упаковці, а також про якість самої упаковки. Природно, такі дефекти змушують страхувальника терміново зняти продукцію її з продажу, ВИЛУЧИТИ з обігу. Як наслідок - великі витрати, що їх страхувальник намагається компенсувати страхуванням.
Страхування відповідальності виробника разом із витратами заміни продукції не приймається на розгляд багатьма страховиками. Вони вважають це виробничим ризиком, який має покладатися на виробника. Договір страхування укладається на випадки, коли в результаті дефекту продукції буде заподіяно шкоду здоров'ю чи збитки майну або коли продукція не відповідає своєму призначенню. Споживач може звернутися з проханням замінити дефектну продукцію або відремонтувати її, а через це знадобляться витрати на огляд, вилучення або заміну, ремонт, а також транспортні потреби. Наприклад, у разі займання промислової установки під час експлуатації страховик за таким договором сплатить збитки за шкоду здоров'ю, шкоду, що її вогонь завдав майну, а також витрати на заміну або ремонт самої установки.
Нині в Україні страхування відповідальності за якість продукції починає стрімко розвиватися. Так, імпортерам фармацевтичних, косметичних препаратів та засобів особистої гігієни для отримання ліцензії на ввезення необхідно надати фінансові гарантії з відшкодування збитків внаслідок дефектів продукції. Такою гарантією може бути страховий поліс відповідальності за якість продукції. Окремі виробники, що просувають свою продукцію на зовнішній ринок, мають інтерес до такого виду страхування. Це цікавий та перспективний напрямок розвитку страхового ринку.
Страхування відповідальності роботодавця
Результатом стрімкого розвитку промисловості, ускладнення технологічних процесів стало збільшення кількості нещасних випадків та професійних захворювань серед працівників. Із середини XIX ст. постала гостра потреба в законодавчих актах, що регулюють взаємини роботодавця та його службовців у процесі виробництва. Перші законодавчі норми забезпечували слабкий правовий захист працівника. Службовець повинен був довести не лише сам факт шкоди своєму здоров'ю під час роботи на роботодавця, й те, що ця шкода стала .наслідком грубої необережності роботодавця або порушення ним вимог охорони праці. Розвиток законодавства європейських країн привів до встановлення строгої відповідальності роботодавця за шкоду життю та здоров'ю працівника. Якщо нещасний випадок стався не внаслідок грубої помилки, якої припустився службовець, та навмисного невиконання ним своїх зобов'язань, йому має бути виплачена компенсація. Наприкінці 60-х років багато європейських країн ввели закон про обов'язкове страхування відповідальності роботодавця.
Особливості відповідальності. Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі:
o особистої необережності роботодавця (якщо роботодавець є фізичною особою);
o якщо роботодавець не зміг забезпечити поставляння відповідно-,ГО та безпечного обладнання, обладнати безпечне робоче місце та організацію роботи, а також підібрати кваліфікованих, компетентних Службовців;
o порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця:
o необережності одного із службовців, що призвела до травми іншого службовця.
Службовці - це особи, які працюють за наймом або навчаються, стажуються на підприємстві роботодавця. Службовцем вважається також будь-яка особа, найнята за договором субпідряду.
Кожний службовець під час роботи має додержувати розумної обережності щодо свого здоров'я та безпеки, а також щодо здоров'я та безпеки інших осіб. які можуть постраждати від його хибних дій.
Обов'язок кожного роботодавця полягає ось у чому:
o забезпечити охорону здоров'я, безпеку та благополуччя своїх службовців під час робіт:
o вжити всіх заходів, що запобігають будь-якому ризику для здоров'я та гарантувати безпеку осіб. які не є службовцями роботодавця;
o усіма можливими засобами запобігати викидам у атмосферу отруйних та шкідливих речовин.
Якщо працівникові було завдано шкоди під час виконання роботи у будь-якому місці, не пов'язаному з діяльністю роботодавця, останній жодної відповідальності за це не несе і компенсація не виплачується.
Умови страхування. За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно життю та здоров'ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов'язки. Додатково страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов'язані з розслідуванням, медичними та технічними звітами про обставини пригоди, а також із захистом у суді.
Компенсація за рішенням суду виплачується страхувальникові або за дорученням останнього - потерпілому працівникові, якщо це передбачено договором страхування. Проте в українській судовій практиці позови щодо відшкодування збитків працівникові трапляються поки що рідко. Роботодавець сам відшкодовує постраждалому збитки, не доводячи до суду. Тому в договорі страхування страховим випадком може визнаватися не тільки рішення суду, а й претензія службовця.
Винятки з договору страхування. Зауважимо, що страховий захист надається тільки стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Майнова шкода, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відповідальності.
Страховик не відшкодовує витрати:
o за будь-якими видами штрафів та неустойок;
o викликані навмисними діями страхувальника;
o особі, що не є страхувальником або партнером страхувальника, на якого поширюється страховий захист.
Для певних видів діяльності страховик може вводити обмеження. Наприклад, щодо роботи з деякими механізмами. Такі роботи, як підривні, виключаються, але можуть прийматись на страхування за додаткову платню.
Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ризик шкоди службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортними страховиками) та ризик під час роботи на морських бурових установках та платформах (із 1993 року).
Якщо службовець дістав травму при виконанні робіт, не пов'язаних із його безпосередніми обов'язками (визначеними контрактом) та кваліфікацією, то компенсація за полісом не відшкодовується. Так, травма, отримана токарем під час виконання слюсарних робіт, або неква-ліфікованим робітником, котрий виконує роботу, яка вимагає певної кваліфікації, страхуванням не покриваються. При укладанні договору страхування обов'язково обумовлюється вид робіт, що їх можуть виконувати ті або інші групи працівників.
Строк страхування. Роботодавцеві зручно постійно страхуватись у одного страховика. Наприкінці року переглядаються умови договору страхування, уточнюється страхова премія.
Для страхувальника буває складно визначити, хто з його страховиків має сплатити позови у зв'язку з латентними захворюваннями. Хвороба, що виникла під час та з приводу професійної діяльності, може розвиватись та не виявлятись тривалий час. Наприклад, рак, азбестоз, сілікоз, професійна глухота і т. ін. З'являються нові виді