Xreferat.com » Рефераты по банковскому делу » Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

з метою недопущення його стихійного та хаотичного розвитку, розпочався процес впорядкування та формування єдиного біржового простору України. Не виключено, що внаслідок законодавчих змін цілком можливою стане реалізація продекламованого Кон­цепцією проекту створення Національної фондової біржі, під егідою якої буде функціонувати єдина біржова система.

Торгівля цінними паперами може здійснюватись не лише на фондовій біржі, але й на позабіржовому ринку. Значення позабіржових ринків у різних країнах не однакове. В одних державах торгівля поза біржею не відіграє істотної ролі, а в інших навіть заборонена. Водночас у деяких країнах, на­приклад у США, позабіржовий ринок отримав бурхливий розвиток.

Що стосується України, то на вторинному ринку цінних паперів, як і на первинному, провідні позиції займає позабір­жовий обіг. Саме поза за межами фондових бірж здійс­нюється реалізація основної частки вперше емітованих цінних паперів і практично вся вторинна торгівля.

Необхідно зазначити, що крім біржового, принципи орга­нізаційно оформленого ринку мають бути поширені й на позабіржовий сектор ринку. Всупереч поширеній думці, цивілізований позабіржовий ринок в Україні донедавна був фактично відсутній, адже угоди, що традиційно вважалися в Україні позабіржовими, згідно зі світовою практикою нале­жать до так званих "угод за домовленістю". Позабіржові угоди повинні здійснюватися в рамках торговельно-інформаційних систем (ТІС), створених торговцями цінними паперами.

Торговельно-інформащйною системою визнається юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє ЕТІМ або іншою системою засобів, що надає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів. Статус ТІС юридичні особи набувають після реєстрації в ДКЦПФР.

ТІС створюються для:

забезпечення умов для здійснення купівлі-продажу цінних паперів через ЕТІМ;

інформування учасників ТІС та їх клієнтів про кон'юнк­туру, що склалася на позабіржовому ринку цінних паперів;

забезпечення швидкого, точного, надійного та достовірного збору, обробки, розповсюдження та публікації інформації про котирування й операції з цінними паперами, забезпечення достовірності такої інформації;

забезпечення можливості отримання заінтересованими осо­бами на прийнятних умовах інформації про котирування та операції з цінними паперами;

запобігання використанню, розповсюдженню або публікації недостовірної чи шахрайської інформації про котирування та операції з цінними паперами;

захист учасників ТІС та їх клієнтів від можливих зловживань.

Основними завданнями ТІС є:

розробка й запровадження єдиних правил здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів і вимог до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками ТІС на укладення угод;

розробка й запровадження механізму вирішення спірних питань між учасниками та учасниками і клієнтами;

розробка й здійснення заходів щодо захисту клієнтів і учасників ТІС від зловживань і правопорушень під час здійснення угод з цінними паперами;

контроль за дотриманням учасниками ТІС вимог законо­давства та встановлених ТІС правил і вимог.

Порядок створення та діяльності таких систем в Україні визначений Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи, затвердженим на­казом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 328 від 23 грудня 1996 р.

Згідно з цим порядком, діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи, створені відповідно до Закону України "Про господарські товариства" як акціонерні товариства або това­риства з обмеженою відповідальністю не менше ніж 20 тор­говцями цінними паперами.

Частка статутного фонду, що належить одному засновнику, не може перевищувати п'яти відсотків. Організація торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельними правилами, затверджени­ми Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Об'єднання торговців цінними паперами, у складі членів яких налічується не менше 20 торговців цінними паперами, можуть здійснювати організацію торгівлі на позабіржовому ринку шляхом створення ТІС у формі підприємства.

Прибуток від діяльності ТІС має спрямовуватися лише на розвиток статутної діяльності ТІС.

У процесі своєї діяльності ТІС здійснює:

облік учасників ТІС;

облік укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів і контроль за їх виконанням;

обмін інформацією з депозитарними та розрахунково-клі­ринговими установами щодо укладених угод;

зберігання інформації щодо укладених угод протягом п'я­тирічного терміну;

надання інформаційних послуг у сфері організації торгівлі цінними паперами. Відповідно до чинного законодавства України ТІС має право:

а) здійснювати контроль за діяльністю своїх учасників у порядку, встановленому статутом, правилами та вимогами ТІС;

б) застосовувати санкції до порушників правил та інших вимог ТІС, у тому числі робити попередження, накладати штраф, якщо це передбачено договором, чи тимчасові обме­ження на провадження певних видів операцій на учасників або фізичних осіб, уповноважених учасниками провадити операції в системі ТІС, виключати із складу учасників ТІС;

в) порушувати питання про призупинення дії або відкли­кання анулювання дозволів (ліцензій) своїх учасників перед ДКЦПФР;

г) представляти інтереси учасників ТІС у ДКЦПФР;

д) розробляти та впроваджувати вимоги до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками здійснювати операції з цінними паперами;

е) розробляти та впроваджувати звітність для учасників ТІС, вести облік і звітність щодо операцій з цінними паперами.

Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи передбачені також обме­ження в діяльності ТІС, зокрема, їм забороняється:

застосовувати обмеження до окремих учасників ТІС у здійсненні ними інших, крім торговельних, видів діяльності, які не заборонені законодавством;

встановлювати мінімальної розміри винагороди за послуги;

здійснювати інші організаційні та координуючі заходи, спрямовані на порушення антимонопольного законодавства;

встановлювати різні розміри плати за надання інформа­ційних послуг користувачам;

втручатися у господарську діяльність учасників ТІС;

вести реєстри власників іменних пінних паперів та на­давати учасникам депозитарні та розрахунково-клірингові послуги;

провадити діяльність з випуску та обігу цінних паперів, а також діяльність, яка не пов'язана з метою створення ТІС.

Враховуючи важливе значення та функції ТІС на ринку цінних паперів України, ДКЦПФР здійснює жорсткий конт­роль за їх діяльністю. Так, відповідно до Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформа­ційні системи ДКЦПФР має право:

а) пропонувати кандидатури керівників органів управління ТІС;

б) призначати державних представників на ТІС;

в) установлювати в межах, передбачених законодавством, обов'язкові для виконання вимоги щодо функціонування ТІС;

г) вимагати від ТІС дотримання порядку ведення та збе­рігання документації протягом визначеного нею терміну, який не може бути меншим ніж п'ять років;

д) вимагати надання інформації про поточну діяльність ТІС;

е) здійснювати планові та позапланові перевірки ведення документації ТІС;

є) провадити на підставі отриманої інформації перевірки фактів порушення ТІС законодавства у сфері ринку цінних паперів, Статуту, правил чи інших документів, які регламен­тують її діяльність;

ж) у разі порушень ТІС законодавства, Статуту, правил чи інших документів, які регламентують її діяльність, поперед­жати, надсилати письмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень із зобов'язанням повідомити Державну комісію про усунення недоліків, скасовувати реєстрацію ТІС, а також застосовувати інші санкції в межах, передбачених законодавством. У разі прийняття рішення про застосування санкції Державна комісія повинна письмово повідомити про це ТІС із зазначенням факту порушення, обґрунтуванням причини застосування санкції та довести це до відома гро­мадськості. Рішення Державної комісії про застосування санкції до ТІС може бути оскаржене до суду або арбітражного суду;

з) розглядати скарги учасників ТІС щодо застосованих до них санкцій;

й) розглядати скарги учасників ринку цінних паперів про відмову в прийнятті до складу ТІС.

Після створення правової бази діяльності ТїС в Україні активізувались тенденції розвитку організаційно оформлено­го позабіржового ринку цінних паперів.

Поки що позабіржовий ринок України самоорганізується через три асоціативні громадські об'єднання — Українську асоціацію інвестиційного бізнесу, Українську асоціацію тор­говців цінними паперами та Українську асоціацію довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній.

Українська асоціація торговців цінними паперами ще у 1992 році створила торгово-інформаційну систему під назвою АТ "Центральний депозитарій" (хоча назва цього АТ дещо не відповідає дійсності, адже система не має на меті здійснен­ій не тільки депозитарного обліку). На початок 1994 року ця система вже об'єднувала 22 торговці цінними паперами. На жаль, гідного розвитку це починання не отримало: у 1995 ро­ці через АТ "Центральний депозитарій" здійснено лише три угоди: продано 700 шт. простих іменних акцій на суму 245 млн. крб. Фактично, досить добре технічно оснащена система, яка не набагато поступається зарубіжним аналогам, майже не використовувалась своїми учасниками.

У 1995 році йшла активна робота з утворення Міжбанківської інтегрованої системи фондової торгівлі (МФІС), ініційована "Приватбанком", банками "Інко", "Укрсоцбанк", "Кредит-Днепр", "Укрінбанк", "Южкомбанк", "Синтез", "Ощадбанк", "Україна". Заплановано фактичне створення електронної системи, яка поєднувала б у собі звірку та укла­дення угод з клірингом і розрахунками по них. Передба­чається, що Національний банк України надасть цій системі можливість користуватися міжбанківською системою елек­тронних платежів.

За контрактом з Агентством міжнародного розвитку США американською фірмою "Баренц Груп" у Києві у 1996 році було реалізовано проект утворення "Позабіржової фондової торговельної системи" (ПТФС).

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено Положення "Про саморегулівні організації фон­дового ринку" (СРО), спрямоване на скорочення ринку "угод за домовленостями" і стимулювання розвитку СРО, які орга­нізують позабіржовий ринок, забезпечать його прозорість та регульованість.

На завершення короткого аналізу стану біржового та позабіржового ринків цінних паперів України необхідно підкрес­лити, що подальший їх гармонійний розвиток неможливий без створення повноцінної, працездатної нормативної бази. Однієї глави Закону "Про цінні папери і фондову біржу", яка регулює порядок створення та діяльність фондової біржі, сьогодні явно недостатньо. Україна зараз має унікальну можливість шляхом аналізу різноманітних систем норматив­ного регулювання фондових ринків визначити найбільш при­датні за наших умов правові моделі, які доцільно використати при формуванні вітчизняного біржового та позабіржового за­конодавства.


5. Правове становище учасників інфраструктури ринку цінних паперів України

Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єк­тами фондового ринку (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку з розвитком масо­вої приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.

Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на фондовому ринку України системи установ, що здійснюють реєстрацію прав власності на цінні папери, облік цих прав, зберігання цінних паперів та розрахунково-клірингові операції з ними.

Світові стандарти сучасного фондового ринку передбача­ють обов'язкову наявність у країні, де випускаються та пере­бувають в обігу цінні папери, депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та клірингово-розрахункових банків чи корпорацій. У цьому напрямі в Україні до недавнього часу спостерігалося значне відставання, оскільки правовий статус цих інститутів не був законодавче визначений.

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" інфраструктури інститути, що обслуговують обіг цінних паперів, не передбачені. У статті 4 цього Закону вказується, що обіг іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться акціонерним товариством, а по акціях на пред'яв­ника в цій книзі реєструється їхня загальна кількість. Таким чином, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не обумовлює необхідності ведення реєстрів акціонерів як системи заходів з реєстрації та перереєстрації прав власності на іменні цінні папери.

З метою заповнити цю прогалину в чинному законодавстві Фонд державного майна України у 1995 році розробив Тим­часове положення про реєстри акціонерів відкритих акціонер­них товариств, що створюються на базі приватизованих під­приємств. На підставі цього Тимчасового положення Фонд державного майна України та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку спільним наказом від 23 січня 1996 р. затвердили Тимчасове положення про порядок та умови видачі свідоцтва реєстратора на право ведення реєстру акціонерів. У першому кварталі 1996 року розпочалась видача цих дозволів Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Дія цих документів поширювалась на реєстри акціонерів лише тих акціонерних товариств, що створені на базі прива­тизованих підприємств, і функція ведення реєстру від емітен­та ними не відокремлювалась, хоча свідоцтво реєстратора мав отримати й емітент.

Така система надання дозволів була спрямована на стиму­лювання розвитку мережі незалежних реєстраторів — юри­дичних осіб будь-якої організаційно-правової форми, що ба­жають здійснювати реєстраційну діяльність.

Центри сертифікатних аукціонів як державні установи не отримували свідоцтво реєстратора, хоча згідно з Положенням про центри сертифікатних аукціонів, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України № 144 від 24 лютого 1995 р., вони насамперед і є реєстраторами по цінних паперах, роз­повсюджуваних на аукціонах. На думку фахівців, використан­ня цих центрів тільки як регіональних реєстраторів звужує їх функції і ускладнить у майбутньому перехід до іншої форми існування на фондовому ринку.

В 1995—1996 рр. в Україні здійснювались заходи щодо вирі­шення ще одного важливого питання — відокремлення функції реєстрації та перереєстрації права власності на іменні цінні папери від емітентів і передачу її уповноваженим уста­новам — реєстраторам.

Указом Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" було затверджено Положення про діяльність з обліку прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність, згідно з п. 2 якого емітент зобо­в'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом ук­ладення відповідного договору, якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує 500.

Концепція створення незалежних реєстраторів іменних цінних паперів в Україні здебільшого була ініційована іноземними консультантами ("донорами") — Агентством між­народного розвитку США, ЄЕС ТАСІ5, Всесвітнім банком та численними консалтинговими фірмами, які виступають підрядниками при здійсненні проектів за контрактами.

Акцент на виокремлення із загального переліку інфраструктурних інститутів і першочергове створення саме неза­лежних реєстраторів відповідає перш за все інтересам іно­земних промислових інвесторів, які зацікавлені не стільки в розвитку українського фондового ринку (і появі іноземних фінансових інвесторів), скільки у правовому захисті від мож­ливих претензій емітента.

На виконання Указу Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробила та наказом № 59 від 1 квітня 1996 р. затвердила Порядок видачі дозволу на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Відповідно до цього Порядку, підставою для здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних папе­рів в Україні є дозвіл на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів, який видається ДКЦПФР.

Такий дозвіл можуть отримати господарські товариства, установчі документи яких передбачають здійснення діяльнос­ті з ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Для отримання дозволу господарські товариства (далі — реєстратори) повинні відповідати таким вимогам:

а) мінімальний розмір оплаченого статутного фонду реєстратора має становити 1250 неоподатковуваних мінімумів доходів .громадян на момент подачі заяви на отримання дозволу;

б) якщо засновником реєстратора є емітент, його частка у статутному фонді реєстратора не повинна бути більшою за 20 відсотків. При розрахунку частки емітента в статутному фонді реєстратора, враховується частка статутного фонду, якою емітент володіє безпосередньо, та частка статутного фонду, якою емітент володіє опосередковано;

в) частка державної власності у статутному фонді реєстра­тора не повинна перевищувати 20 відсотків;

г) у разі формування статутного фонду довгостроковими (не менше року) державними цінними паперами їх частка не повинна перевищувати 50 відсотків;

д) формування статутного фонду недержавними цінними паперами для реєстратора не дозволяється.

Крім того, реєстратор повинен постійно мати не менше трьох штатних працівників (емітенти, що ведуть власний ре­єстр самостійно — одного), безпосередньо зайнятих реєстра­торською діяльністю, котрі атестовані як фахівці з питань ведення реєстрів власників іменних цінних паперів і отри­мали кваліфікаційні сертифікати встановленого зразка, що видаються атестаційною комісією, склад та порядок роботи якої визначається ДКЦПФР.

Реєстратор повинен також розробити і затвердити порядок ведення системи реєстру власників іменних цінних папе­рів, який подається ДКЦПФР разом з заявою про видачу дозволу.

Порядок ведення системи реєстру повинен містити:

а) організаційно-функціональну схему реєстраторської діяльності;

б) перелік і опис основних процедур реєстраторської діяльності;

в) перелік і форми вхідних та вихідних документів;

г) перелік та опис заходів загальної безпеки та збереження інформації у реєстраторській діяльності;

д) перелік і вартість послуг, що надаються емітенту та зареєстрованим особам;

е) порядок інформування зареєстрованих осіб про зміни в діяльності емітента або самого реєстратора (публікація в пре­сі, поштове повідомлення, факсимільне повідомлення тощо);

є) посадові інструкції.

Якщо кількість власників цінних паперів, зареєстрованих у реєстрі одного реєстратора, перевищує 100 000, ДКЦПФР встановлює додаткові вимоги до нього.

Дозвіл видається терміном на 3 (три) роки і діє на всій території України. Продовження терміну дії дозволу здій­снюється в порядку, встановленому для його одержання.

Реєстраторська діяльність по закінченні терміну дії дозво­лу не допускається. Після ліквідації або реорганізації реєстра­тора наданий дозвіл втрачає силу. Реєстратор у триденний термін зобов'язаний повідомити емітентів, реєстри іменних цінних паперів яких він веде, та ДКЦПФР або її терито­ріальне відділення, яке видало дозвіл, про припинення ним реєстраційної діяльності.

Особливості здійснення реєстратором його функцій визна­чаються Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 58 від 1 квітня 1996 р.

Цим Положенням встановлені вимоги до ведення реєстру власників іменних цінних паперів, порядку ведення цього реєстру, обов'язків реєстратора, емітентів і зареєстрованих осіб, обмеження доступу до інформації, яка міститься у реєстрі.

Реєстратор здійснює такі основні функції щодо власників та належних їм іменних цінних паперів:

складання реєстру власників іменних цінних паперів та переліків власників іменних цінних паперів і номінальних утримувачів на певну дату;

ведення особових рахунків емітента та зареєстрованих осіб;

облік зареєстрованих заставодержателів;

облік нарахованих та виплачених доходів за іменними цін­ними паперами;

облік іменних цінних паперів на рахунках емітента, пов'я­заних з проведенням корпоративних операцій та операцій з викупу та погашення іменних цінних паперів;

ведення в хронологічному порядку журналу обліку записів у реєстрі по кожному виду іменних цінних паперів;

ведення журналу обліку запитів;

ведення журналу обліку виданих, погашених, анульованих і втрачених іменних цінних паперів (сертифікатів іменних цінних паперів), що випущені у паперовій формі;

облік та зберігання документів, які є підставою для вне­сення змін до реєстру.

З метою виконання своїх функцій реєстратор зобов'язаний:

відкрити особовий рахунок на вимогу особи, яка подала документи, що є підставою для внесення змін і доповнень до реєстру;

проводити операції на особових рахунках зареєстрованих осіб тільки за їх вимогою або за вимогою уповноважених ними осіб у встановлені законодавством порядку і термін;

щоденно проводити порівняння кількості і видів розмі­щених цінних паперів з тими, що враховані на рахунках зареєстрованих осіб;

надавати зареєстрованим особам інформацію та виписки з реєстру згідно з їх правами;

надавати в Антимонопольний комітет України виписку про власників, які володіють 10 і більше відсотками акцій емітен­та, та осіб, яким передані такі пакети акцій у довірче управ­ління чи для здійснення операцій з ними не пізніше одного місяця з моменту внесення до реєстру;

протягом 10 днів з моменту одержання відповідного запиту надавати емітенту реєстр у письмовій формі, завірений під­писом та печаткою реєстратора;

вживати необхідних організаційних, технічних заходів щодо відповідального зберігання даних системи реєстру як у паперовій формі, так і на електронних носіях;

зберігати документи, що є підставою для внесення даних до реєстру, протягом трьох років з моменту укладення угоди, що підтверджується цими документами;

прийняти на відповідальне зберігання від емітента бланки іменних цінних паперів чи сертифікати останніх і забезпечити їх використання при реєстрації прав власності відповідно до доручення емітента.

Контроль за діяльністю реєстраторів та емітентів, що ве­дуть власний реєстр, здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її територіальні відділення.

Реєстратор звітує перед Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або її територіальним відділен­ням, яке видало дозвіл реєстратору, щоквартально до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Звіт повинен містити такі дані:

кількість емітентів, що обслуговуються, в тому числі по кожному емітенту та за кожним видом цінних паперів:

кількість та номінальна вартість випущених іменних цінних паперів;

кількість та номінальна вартість розміщених іменних цінних паперів;

кількість власників іменних цінних паперів, загальна кількість та номінальна вартість належних їм цінних паперів;

кількість номінальних утримувачів цінних паперів, загальна кількість та номінальна вартість переданих номінальним утримувачам цінних паперів, у тому числі за типом номі­нальних утримувачів: торговці цінними паперами, депозита­рії, довірчі товариства;

виручка від реалізації реєстраторських послуг за звітний квартал;

кількість випадків переходу права власності за звітний квартал;

перелік послуг, які надає реєстратор за цінами на кожну послугу;

кількість порушень терміну обробки документів та внесен­ня змін до реєстру.

Особливості складання та подання квартальної звітності визначаються Порядком складання та подання квартального звіту щодо здійснення діяльності по веденню реєстрів влас­ників іменних цінних паперів, затвердженим наказом Держав­ної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 219 від 27 вересня 1996 р.

Крім реєстраторів, на ринку цінних паперів дуже важливі функцій виконують ще одні учасники його інфраструктури — депозитарії.

Основну частину депозитарних послуг на вітчизняному фондовому ринку досі надавали банки. Банківські депозитарії почали створюватись і діяти в Україні на підставі Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердже­ного Указом Президента України № 55/94 від 19 лютого 1994 р.

Тільки протягом перших двох років після набрання цим Положенням чинності Міністерство фінансів України видало 137 дозволів комерційним банкам на здійснення діяльності депозитарію інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії. Банку для здійснення такої діяльності не потрібно створю­вати окрему юридичну особу, функції депозитарію виконує спеціалізований підрозділ, що входить до управління цінних паперів або відділу цінних паперів.

Банки-депозитарії здійснювали відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду чи взаємного фонду інвестиційної компанії та облік руху активів на підставі депозитарного договору. Особливості здійснення депозитарної діяльності в Україні визначалися Тимчасовим положенням про депозитарії та депозитарну діяльність, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 117 від 21 травня 1996 р.

Положення було розроблене відповідно до Законів України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про захист інформації в автоматизованих системах", Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, схва­леної Верховною Радою України 22 вересня 1995 р., Указу Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", Указу Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95 "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку", Указу Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента від 25 травня 1994 р. № 247", Положення про технічний захист інформації в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 1994 р. № 632.

Мета Тимчасового положення — визначення основних понять, правил і встановлення вимог до провадження та регу­лювання депозитарної діяльності в Україні.

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати депозитарну діяльність лише за умови отримання відповід­ного дозволу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Такий дозвіл видається на підставі Порядку видачі дозволу на депозитарну діяльність, затвердженого наказом ДКЦПФР № 118 від 21 травня 1996 р.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачалося здійснення депозитарного обліку для клієнтів посередниками, що за статусом не є банківськими установами. Торговці, які здійснюють операції на фондових біржах або в електронних позабіржових торгових системах, повинні отримати право на первинний депозитарний облік для клієнтів, що продають чи купують цінні папери на біржах чи організаційно оформленому позабіржовому ринку, інакше неможливим стане використання клірингу як засобу приско­рення темпів розрахунків.

Наприкінці 1995 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку підготувала проект Закону України "Про електронний обіг цінних паперів та систему Національного депозитарію України". Розгляд Верховною Радою України законопроекту у першому читанні відбувся в червні 1996 року.

В остаточній редакції Закон, прийнятий Верховною Радою України у грудні 1997 року, має назву "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Закон розроблений відповідно до Концепції функ­ціонування та розвитку фондового ринку України і присвя­чений актуальній проблемі визначення правових основ депо­зитарного обліку цінних паперів, випущених у документальній (паперовій) та без документальній формі, тобто на електронних носіях в комп'ютерних мережах установ, що здійснюють депо­зитарну діяльність. Значна увага приділена засвідченню май­нових прав власників іменних цінних паперів, випущених на пред'явника, окреслені загальні засади функціонування системи електронного обігу цінних паперів в Україні, визна­чені види депозитарної діяльності.

Згідно з п. 6 розділу VI "Прикінцеві положення" цього Закону мають бути приведені у відповідність з Конституцією України та цим Законом укази Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційну діяльність" від 19 лютого 1994 р. та "Про облік прав власності на іменні папери та депозитарну діяльність" від 25 травня 1994 р. в редакції від 2 березня 1996 р.

У Законі зазначається, що до приведення законодавства у відповідність з цим Законом інші прийняті раніше законо­давчі та підзаконні акти чинні у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, враховуючи наведене, вже зараз можна стверджу­вати, що в Україні створено мінімально необхідну правову базу для розбудови інфраструктури фондового ринку згідно з міжнародними стандартами її організації.


ПІСТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ


1. Правова регламентація функціонування фондового ринку та основні напрямки її вдосконалення

Одним із ключових факторів ефективного розвитку ринку цінних паперів в Україні є формування прогресивної нор­мативно-правової бази, яка регулювала б правовідносини, що виникають на ньому. При цьому необхідно враховувати, що навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою, за на­явності величезного, накопиченого десятками й сотнями років практичного досвіду у сфері випуску та обігу фондових цін­ностей, високої правової культури, ефективного механізму розробки, обговорення та прийняття законодавчих актів, пос­тійної суспільної уваги до цих процесів, значних інтелекту­альних зусиль юристів та економістів, не завжди вдається одразу встановити ефективне правове регулювання тих чи інших відносин, пов'язаних з ринком цінних паперів. Тому прийняті законодавчі акти дуже часто потребують уточнення або використання розвинутої системи підзаконного регу­лювання.

У нашій країні, за умов повного забуття власного досвіду в галузі фондових операцій, крайньої нестачі інформації про механізми їх регулювання в інших країнах, недосконалості процедури прийняття законодавчих рішень та порядку набут­тя ними юридичної сили, можливості розробки високоякісних нормативних документів істотно знижуються.

Відновлення законодавства, пов'язаного з ринком цінних паперів, ми змушені починати практично з нуля. Зараз вже неможливо забезпечити наступництво прийнятих норматив­них актів і законодавства, яке існувало в Російській імперії (в тому числі і в Україні) до 1917 року. Ця обставина не може не викликати жалю, бо до революції ми мали розвинуту, як на ті часи, правову базу регулювання фондового ринку. Вже у 1836 році в Росії було затверджено "Положення про компанії та акції". У прийнятті такого правового документа, що регламентував діяльність акціонерних товариств, ми випередили Прусію на 6 років, Англію — на 7, Францію — на 19 років.

Дореволюційне законодавство Росії традиційно відрізня­лось високим рівнем державного втручання у процеси, які відбувались на ринку цінних паперів, наявністю великої кіль­кості обмежень. Навіть біржі, які за своєю природою є само­врядними організаціями, перебували під жорстким урядовим контролем.

Після лютневої буржуазної революції Тимчасовий уряд 10 березня 1917 р. прийняв постанову, яка скасовувала знач­ну частину обмежень на діяльність акціонерних компаній та на випуск ними цінних паперів.

На жаль, розвиток вітчизняної правової бази, пов'язаної з ринком цінних паперів, після подій, що відбулися у жовтні 1917 року, припинився. Фондовий ринок не міг співіснувати із системою централізованого державного управління еконо­мічними процесами, і тому потреба в ньому, а отже, і в його нормативному регулюванні, відпала. Виняток становив лише короткий період так званої нової економічної політики.

До середини 80-х років у СРСР не було прийнято практично ніяких нормативних актів, що мали б відношення до ринку цінних паперів, крім постанов про окремі державні облігаційні займи та Положення про простий і переказний вексель, яке було затверджене РНК СРСР у 1937 році у зв'язку з приєднанням СРСР до Женевської конвенції про Типовий закон про простий та переказний вексель. Тим самим формально було закладено основу створення правової бази для організації вексельного обігу в країні. Проте за умов централізованої системи управління економікою вексельний обіг не міг отримати широкого розповсюдження і не мав відчутного впливу на внутрішні економічні процеси.

Об'єктивні та суб'єктивні передумови для початку процесу відродження ринку цінних паперів та становлення системи його правового регулювання склались наприкінці 80-х років. У той час на перший план виступило завдання легалізації комерційних цінних паперів. Уперше цінні папери отримали юридичне визнання в За­коні СРСР від 28 травня 1988 р. "Про кооперацію". Цим законом (ст. 22) кооперативам надавалось право випуску акцій для залучення додаткових коштів, необхідних для роз­ширення виробництва. Закріплення в законодавчому акті можливості випуску приватних цінних паперів мало важливе значення, адже воно

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: