Xreferat.com » Рефераты по банковскому делу » Сутність, принципи і роль страхування

Сутність, принципи і роль страхування

обчислена відповідно до норм законодавства України про працю;

- для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною;

- для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чиним законодавством.

У зв'язку із стійкою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються доходи, не отримані потерпілим у результаті стійкої втрати потерпілим працездатності (інвалідності), які не відшкодовуються за рахунок іншого обов'язкового виду страхування.

Страхове відшкодування за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності, виплачується не рідше одного разу на місяць до відновлення працездатності потерпілого.

В випадку смерті третьої особи страховик виплачує відшкодування в розмірі страхової суми.

Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі або спадкоємцям протягом 15 робочих днів після отримання страховиком документів.

Існують випадки, коли страхове відшкодування виплачує Моторне транспортне бюро. Це торкається тільки шкоди, заподіяної життю і здоров'ю третьої особи, у разі:

- коли транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, не встановлений, або коли власник транспортного засобу не мав договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, був винний у скоєні дорожньо-транспортної пригоди і загинув;

- коли ДТП скоїлась внаслідок угону чи викрадення транспортного засобу страхувальника;

- надання страхувальником свого транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я згідно з чинним законодавством;

- коли страховик (страхова організація) - член МТСБУ неплатоспроможний за своїми зобов'язаннями згідно з договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності;

- коли дорожньо-транспортна пригода була скоєна інвалідом-громадянином України, що керував спеціально обладнаним автомобілем для перевезення інвалідів.

У разі настання страхового випадку страхувальник повинен надати страховику такі документи:

- заяву про виплату страхового відшкодування;

- довідку УВС про обставини здійснення ДТП;

- довідку експерта про розмір майнового збитку;

- довідку медичної установи про терміни тимчасової непрацездатності або міру інвалідності при її виникненні (копію посвідчення про смерть).

Особливе значення при проведенні обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має розрахунок страхових платежів, а при настанні страхового випадку визначення страхового відшкодування.

На території України страхові платежі визначаються на основі діючих тарифних ставок.

Розміри індивідуальних страхових платежів (внесків, премій) встановлюються страховиками самостійно шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів.

Базовий платіж та коригуючі коефіцієнти розраховуються МТСБУ актуарним методом на основі статистичних даних та рівня збитковості даного виду страхування в цілому по галузі за останній розрахунковий період, який становить не менш як один рік.

Клієнт, який протягом року не звертався до страхової компанії за одержанням відшкодування, має право на знижки зі страхової премії у розмірі 10% за кожний рік безаварійної експлуатації, але не більше ніж 50%.

Страховик також має право підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів з вини яких сталися страхові випадки, але не більше, ніж 50% розміру страхового платежу.

За додатковими договорами обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхові платежі визначаються на основі діючих тарифних ставках (євро).

У разі укладання додаткового договору страхування, дія якого поширюється на всі країни, що є членами «Зеленої картки», застосовуються страхові платежі, які обчислюються у гривнях за офіційним обмінним курсом, встановленим НБУ на дату укладання договору.

У разі укладання договору, дія якого поширюється на країни східної Європи (Болгарія, Румунія, Молдова та Білорусь), страхові тарифи зменшуються на 50%.

Страхові платежі при страхуванні інших форм відповідальності визначаються за тарифними ставками встановленими страховими компаніями.


9.3 Страхування професійної відповідальності


Виникнення даного вигляду страхування пов'язане з можливістю захисту від пред'явлення претензій від третіх осіб за наслідки помилок, допущених громадянами при виконанні ними професійних обов'язків.

При страхуванні професійної відповідальності виділяють дві групи ризиків:

1. Ризики, що пов'язані з спричиненням третій особі тілесних пошкоджень, шкоди його здоров'ю. Такі випадки виникають в професії лікарів, фармацевтів, водіїв.

2. Ризики, які пов'язані з спричиненням матеріальних збитків. Ці ризики виникають в професії архітекторів, будівників і т.д.

При цьому слід усвідомитися з якої причини відбувся страховий випадок: через неуважність, необережність, при некваліфікованому виконанні своїх обов'язків страхувальником, або це пов’язано з навмисних діями винуватців.

Страховим випадком при страхуванні професійної відповідальності є помилка, допущена страхувальником під час виконання ним своїх обов'язків, яка привела до матеріальних збитків, втрати здоров'я або смерті третіх осіб.

Страхувальником може бути фізична або юридична особа, яка має кваліфікаційний сертифікат (свідоцтво) та ліцензію (дозвіл) на здійснення діяльності по наданню професійних послуг, так як: медичні, аудиторські, експертні, юридичні, журналістські, нотаріальні та інші.

Умови страхування залежать від виду професійної діяльності страхувальника. Ставки платежів встановлюються також в залежності від виду професійної діяльності страхувальника і їх розмір залежить від віку, ризиковості професії, стажу роботи, дати отримання і підвищення кваліфікації, загальної чисельності робітників, що підлягає страхуванню.

У договорі страхування встановлюється ліміт відповідальності. Здебільшого це агрегатний ліміт за весь період страхування, який встановлює максимальне важливе відшкодування протягом усього терміна дії договору. Судові витрати сплачуються страховиком понад обумовлений ліміт.

Страховик повинен виплатити компенсацію (страхове відшкодування) за будь-яким позовом третьої особи за шкоду, заподіяну їй страхувальником через його недбалість, непрофесіоналізм чи помилку. При пред'явленні одному страхувальнику претензій від декількох осіб (причому об'єм збитку перевищує ліміт відповідальності страхувальника за договором) виникає виплата відшкодування, пропорційна відношенню суми заподіяного збитку загальному ліміту відповідальності страхувальника.

Страховиком встановлюється ретроспективна дата – дата до якої позови, щодо завдання шкоди страхувальником, страхова компанія не приймає.

При страхуванні професійної відповідальності часто використовується франшиза, в яку можуть включатися також витрати, пов'язані з роботою незалежних експертів для встановлення суми збитку.


9.4 Страхування кредитних ризиків


У відносинах між кредитором та боржником завжди існує ризик не повернення кредиту та несплати процентів по ньому. Невиконання з різних причин зобов’язань боржника загрожує кредиторові фінансовими збитками. Та одним з способів уникнути цих збитків є страхування ризику неповернення кредиту та процентів по ньому.

Страхування кредитів базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування.

Існують наступні форми страхування кредитних ризиків:

делькредерне страхування;

страхування шляхом гарантії.

При страхуванні в формі делькредерного страхування кредитів в ролі страхувальника виступає кредитор (банки, інвестори та інші). При цьому страхувальник може застрахувати всю свою заборгованість загалом до повернення її всіма боржниками, або застрахувати заборгованість кожного позичальника зокрема.

При страхуванні шляхом гарантії страхувальником є позичальник. Предметом страхування при цьому виступає його платоспроможності. Страхуючи свою платоспроможність, позичальник захищає також і інтереси свого кредитора. Таким чином, ця страхова операція є гарантією сплати кредитору боргу за наданим страхувальнику кредитом.

При делькредерному страхуванні у відносини вступають дві сторони – кредитор та страхувальник, а при гарантійному (заставному) страхуванні вже три сторони: кредитор, страхувальник (позичальник) та гарант повернення боргу - страхова організація.

Існує два основних напрями страхування, це:

а) страхування споживчого кредиту;

б) страхування банківського кредиту.

Страхування споживчого кредиту (купівля товарів довгострокового використання) є вигідним для страхувальника, бо продавець через велику кількість продажу практично позбавлений можливості контролювати платоспроможність покупця.

Виділяють такі підвиди страхування кредитних ризиків (способи страхування захисту):

1) страхування ризику неповернення кредиту. Об'єктом страхування виступає відповідальність всіх або окремого позичальника перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту, а також сплату процента за його використання;

2) страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту банку або іншому кредитору. Об'єктом страхування виступає відповідальність всіх або окремого позичальника перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту, а також сплату процента за його використання. Страхова сума встановлюється пропорційно до визначених в договорі процентів відповідальності страховика до всієї суми заборгованості перед банком. Страхове відшкодування в разі страхового випадку виплачується в розмірі від 50 до 90% непогашених боржником платежів і процентів за них (в залежності від договору).

3) страхування невчасної сплати позичальником процента за кредит. Об'єктом виступає відповідальність позичальника сплатити у встановлений за договором термін процент за користування кредитом. Розмір відповідальності страхувальника визначається пропорційно до загальної суми процентів за кредит (від 50 до 90%);

4) страхування споживчого кредиту.

5) страхування комерційного кредиту (страхування векселів).

Страхування споживчого кредиту та комерційного кредиту відбуваються за тими ж правилами і умовами, що і попередні підвиди. Необхідним тут є встановлення кредитоспроможності позичальника.

Ухвалюючи рішення про кредитування і розмір кредиту на основі аналізу кредитоспроможності, банк встановлює міру ризику для визначення процента відповідальності страхувальника (чим вище ризик, тим вище процент відповідальності).


Тема 10. Перестрахування і співстрахування


10.1 Мета і сутність перестрахування


Для уникнення ризику страховик може відмовити у страхуванні або обмежити свою відповідальність визначеною сумою. У першому випадку страхова компанія може втратити потенційний прибуток, а також знизити свою репутацію. Одним з механізмів обмеження відповідальності виступає перестрахування.

Перестрахування – це система економічних відносин, відповідно до якої страховик, частину відповідальності по прийнятих на страхування ризиків передає на узгоджених умовах іншим страховикам з метою забезпечення власної фінансової стійкості.

В основі перестрахування лежить договір, що укладається між відповідними учасниками.

Учасниками перестрахування є цедент (перестрахувальник) та перестраховик.

Цедент (перестрахувальник) – страхова компанія, яка приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності по них передає на узгоджених умовах перестраховикові.

Перестраховик – це страхова компанія, яка приймає в перестрахування частину ризиків від цедента на узгоджених умовах і зобов’язується компенсувати цеденту відповідну суму страхового відшкодування.

Процес, пов’язаний з передачею ризику від цедента до перестраховика має назву перестрахувальна цесія або цедентування ризику.

У залежності від ролі яку відіграє сторона у договорі перестрахування виділяють активне і пасивне перестрахування.

Активним вважається перестрахування, яке веде страховик, що передає ризик в перестрахування. Пасивним - перестрахування для сторони, яка приймає відповідні ризики.

Відповідальність по виплаті страхового відшкодування перед страхувальником при перестрахуванні у повному обсязі несе перший страховик (цедент), незважаючи можливу кількоразову передачу ризиків. Перестраховик не несе ніякої відповідальності перед страхувальником, що уклав договір зі страховою компанією (цедентом). У свою чергу страховик не зобов’язаний інформувати страхувальника про передачу в перестрахування частки прийнятих ризиків.

Після виплати страхового відшкодування страхувальнику у зв’язку зі збитками внаслідок страхового випадку, цедент може звернутися до перестраховика та отримати покриття відповідної частини сплаченого страхового відшкодування відповідно з договором перестрахування.

Цедент за передачу ризиків в перестрахування має право на отримання комісійної винагороди (комісії), а також тантьєми.

Комісійна винагорода (комісія) за перестрахування – це узгоджена з перестраховиком частина понесених цедентом витрат по укладанню договорів страхування зі страхувальниками.

Тантьєма – відрахування з прибутку перестраховика за результатами здійснення укладених договорів перестрахування.


10.2 Методи перестрахування


Методи перестрахування передбачають розподіл можливості та обов’язковості проведення перестрахувальної цесії між цедентом й перестраховиком і обумовлюють види договорів перестрахування.

За методом проведення перестрахувальної цесії перестрахувальні операції поділяються на:

факультативні;

облігаторні;

факультативно-облігаторні;

облігаторно-факультативні.

Характерною ознакою факультативного перестрахування є те, що учасники перестрахувальної цесії мають можливості у прийнятті рішень стосовно передачі та прийняття ризиків в перестрахування на підставі індивідуальної оцінки відповідних страхових ризиків. Відзначений метод характеризується повною свободою сторін договору перестрахування, рішеннями яких можуть бути:

для цедента – передати ризик у визначеному розмірі чи залишити його на власної відповідальності;

для перестраховика – оцінити ризик й прийняти чи не прийняти визначену його частину.

Цедент приймає рішення про доцільність перестрахування, оцінюючий кожен ризик окремо. Перестраховик може відхилити пропозицію цедента, погодитись на участь у перестрахуванні цілком чи частково, або запропонувати свої умови проведення перестрахувальної цесії.

Договір облігаторного перестрахування передбачає обов’язкову передачу цедентом перестраховику узгодженої частини ризиків, прийнятих на страхування та накладає на перестраховика зобов’язання прийняти частки ризиків, запропоновані йому в перестрахування.

Облігаторне перестрахування найбільш вигідне для цедента, оскільки забезпечує автоматичне покриття заздалегідь визначених ризиків, але технічно більш складне. Договір облігаторного перестрахування встановлює такі умови, як територія страхового покриття, ліміт відповідальності перестраховика, розмір страхової премії, що передається в перестрахування, комісія за перестрахування і може бути розірваний по взаємному повідомленню сторін.

На відміну від факультативного, облігаторне перестрахування передбачає передачу не окремих відособлених ризиків, а значну частину страхового портфеля цедента. Відзначений метод перестрахування дозволяє підвищити фінансову стійкість перестрахувальника та дає йому тим самим більшу свободу в проведенні страхових операцій, але вимагає від перестраховика значних фінансових можливостей для проведення перестрахувальної цесії.

Крім відзначених методів перестрахування, використовуються також комбіновані їх варіанти, що передбачають факультативність та обов’язковість для однієї та другої сторони перестрахувальної цесії. До таких методів належать факультативно-облігаторне та облігаторно-факультативне перестрахування.

Перестраховик згідно з факультативно-облігаторним методом зобов’язаний приймати обумовлені договором ризики від цедента. В той же час останній має право передавати в перестрахування чи залишати на власну відповідальність визначені ризики.

Факультативно-облігаторне перестрахування більш переважне для цедента ніж для перестраховика, оскільки збалансованість страхового портфелю останнього в значній мірі залежить від перестрахувальника. Тому перестраховик, який погоджується на укладання договору перестрахування за цим методом повинен в певній мірі довіряти цеденту.

Протилежний вказаному вище методу має назву облігаторно-факультативне перестрахування і використовується, як правило, страховими компаніями, які мають філії.

За цим методом перестраховик має право відбирати найвигідніші ризики, в той час як цедент повинен передавати в перестрахування обумовлену договором частину ризику. Такі умови небажані для незалежного цедента.


10.3 Форми проведення перестрахувальних операцій


Форми перестрахування визначають особливості розподілу страхових ризиків між цедентом (перестрахувальником) і перестраховиком, а також розподіл відповідальності по участі в покритті збитків між відзначеними сторонами внаслідок страхового випадку.

За формами проведення, перестрахування поділяється на дві основні групи: пропорційне й непропорційне.

Рівень страхової суми, яку цедент залишає на своїй відповідальності, має назву власне утримання цедента.

Сутність пропорційної форми перестрахування полягає в тому, що відповідальність між цедентом і перестраховиком в покритті збитків розподіляється пропорційно прийнятим ризикам.

Пропорційне перестрахування містить:

квотне перестрахування;

перестрахування ексцедента суми;

квотно-ексцедентне перестрахування.

Квотне перестрахування передбачає прийом перестраховиком від цедента встановленої квоти (відсотку від страхової суми) ризику.

Перестраховик має право встановити верхню границю величини ризику, що приймається в перестрахування (ліміт відповідальності), виходячи зі своїх фінансових можливостей.

При квотному перестрахуванні величина ризику, який передається в перестрахування визначається квотою перестраховика у вигляді відсотку від страхової суми. Цей відсоток є підставою для визначення відповідальності перестраховика й цедента в покритті збитків внаслідок страхових подій.

Квотне перестрахування вважається найпростішою формою і застосовується, як правило, при необхідності фінансової підтримки страховика у випадках збільшення обсягів страхування, а також при використанні пропорційних ретроцесій.

Перестрахування ексцедента суми передбачає умови, коли сума ризику, що перевищує власне утримання цедента передається в перестрахування. Перестраховик отримує частку ризику, що перевищує встановлену суму власного утримання цедента.

Величина власного утримання в ексцедентному перестрахуванні має назву лінія або частка.

Відповідно, ексцедент – це частка страхової суми, яка перевищує власне утримання перестрахувальника (цедента).

Як і в квотному перестрахуванні, перестраховик може обмежити свою відповідальність й встановити максимальну суму покриття ризиків. Кількість разів перевищення максимальної суми ексцедента над власним утриманням має назву кратність власної участі цедента.

Величина власного утримання цедента і сума ризику, яку покриває перестраховик формують місткість ексцедентного договору.

Участь сторін в покритті збитків визначається пропорційно величинам прийнятих ризиків.

У разі, коли портфель страхувальника є неоднорідним, застосовується форма перестрахування, яка є сполученням двох наведених вище и має назву квотно-ексцедентне перестрахування.

Квотно-ексцедентне перестрахування передбачає передачу частини ризиків на умовах квотного договору, а надлишок – на умовах договору ексцедента суми.

Сутність непропорційної форми перестрахування полягає в тому, що відповідальність в покритті збитків між цедентом і перестраховиком розподіляється відповідно встановленої в договорі величини збітку або збитковості.

Таким чином, на відміну від пропорційного перестрахування у відзначеной формі основою для визначення відповідальності перестраховика в покритті збитків є не визначена частка від страхової суми (відсоток), а перевищення величини збитку над власним утриманням цедента. Тобто, відсутній пропорційний розподіл відповідальності між сторонами.

До непропорційного перестрахування належить:

перестрахування ексцедента збитку;

перестрахування ексцедента збитковості.

Перестрахування ексцедента збитку – це форма проведення перестрахувальної цесії, при якій перестраховик покриває виплачене цедентом страхове відшкодування, яке перевищує встановлену суму власного утримання цедента.

Як і у перестрахуванні ексцедента суми, перестраховик може встановити максимальну величину покриття збитків.

Суть перестрахування ексцедента збитковості полягає в тому, що перестраховик відшкодовує збитки у випадках, коли величина показника норми збитковості цедента за певний термін перевищує відсоток, обумовлений договором перестрахування.

Таку форму перестрахування використовують у випадках, коли розмір передбачених збитків цедента перевищує страхові премії, що надійшли до страховика.

Перестрахування ексцедента збитковості орієнтовано як правило не на окремий збиток чи сукупність збитків, а на окремий вид страхування, що здійснює цедент, або на весь його страховий портфель.


10.4 Сутність та механізм дії співстрахування


Співстрахування – це страхування, при якому два чи більше страховиків беруть участь визначеними частинами у страхуванні одного й того самого ризику.

В співстрахуванні страховики поділяють ризик на декілька частин, укладаючи колективний страховий договір на загальну страхову суму, що відповідає повній вартості об’єктів, прийнятих на страхування. Тобто один і той самий об’єкт страхування може бути застрахований декількими страховиками.

За результатами угоди страховиків страхувальнику виставляється колективний страховий поліс, підписаний усіма страховиками, які називаються співстраховики. Кожен співстраховик несе відповідальність і відшкодовує збитки тільки в межах прийнятої частки страхової суми.

В співстрахуванні як і в перестрахуванні здійснюється розподіл страхових внесків та страхових відшкодувань. Але, принципове розходження між відзначеними формами обмеження відповідальності полягає у тому, що при перестрахуванні страхувальник взаємодіє тільки з одним страховиком, як при укладанні страхового договору, так і страхових виплат при настанні страхового випадку. В той же час, співстрахування характеризується тим, що кількість страхових відносин страхувальника фактично відповідає кількості страхових компаній, які беруть участь у страхуванні відповідного об’єкту.

Також, у взаємовідносинах із страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших, за наявністю відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником. Також при наявності відповідної угоди, співстраховик, який представляє інших, сам розраховується зі страхувальником і після остаточної виплати здійснює взаєморозрахунки з іншими учасниками співстрахування.

Однією з форм співробітництва страхових компаній у сфері співстрахування є створення перестрахувальних пулів (об’єднань, фондів), які являють собою об’єднання страховиків для спільного страхування визначених ризиків. Діяльність пулу будується на принципі взаємності, суть якого полягає в тому, що страхові премії та відшкодування за відповідними ризиками передаються пулу, в якому розподіляється проходження операції між його членами згідно з розміром переданої суми премії. Однак, пул може нормально функціонувати тільки за умов дотримання його учасниками прийнятих правил та обмежень.


Змістовий модуль IV. Фінансова діяльність страхових компаній


Тема 11. Доходи, витрати і прибуток страховика


11.1 Характеристика доходів страховика


Діяльність страхової компанії, як і іншого господарюючого суб’єкту спрямована на отримання доходу.

Доход страховика являє собою збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, що призводить до росту власного капіталу.

Послуги, які надають страховики належать до сфери фінансових послуг. На відміну від сфери виробництва, де виручка від реалізації продукції компенсує вже понесені витрати на відповідне виробництво, страхова компанія несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними договорами страхування після акумулювання коштів, що отримані від страхувальників.

Відзначена особливість страхової діяльності спонукає страховиків приймати активну участь на фінансовому ринку у якості інвестора вільних на деякий час коштів.

Крім того, страхові компанії можуть здійснювати діяльність, що непов’язана зі страховою та інвестиційною (надавати консультації, здійснювати валютні, орендні та інші операції).

Таким чином, залежно від джерел надходження доходи страховика поділяються наступним чином:

доходи від страхової (основної та перестрахувальної) діяльності;

доходи від інвестиційної та фінансової діяльності;

інші доходи, отримані від діяльності, не пов’язаної зі страховою та інвестиційною діяльністю.

Доходи від страхової діяльності є головною метою організації страхового бізнесу й основним джерелом формування доходної бази страховика. З’являючись на страховому ринку й пропонуючи свої послуги страховик прагне отримати саме ці доходи.

Доходи від страхової діяльності містять:

1. Зароблені страхові премії (платежі, внески) за договорами страхування і перестрахування. До відзначеної складової доходу належать страхові премії, отримані за договорами відносно яких не існує ризик настання страхових подій і відповідно виплати страхового відшкодування.

2. Комісійні винагороди за перестрахування. Цей аспект доходу складається з сум комісій, які сплачують страхової компанії перестраховики за укладання з ними договорів перестрахування ризиків (див. тему 10).

3. Частки від страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками. Відзначений доход являє собою суми компенсацій, отриманих відповідно договорів перестрахування від перестраховиків за сплаченими страховою компанією відшкодуваннями страхувальникам внаслідок настання страхових випадків.

4. Повернуті суми з централізованих страхових резервних фондів. Такий вид доходу виникає у разі, коли для здійснення певного виду страхової діяльності законодавством передбачено перерахування коштів в централізовані резервні фонди (наприклад при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів) і відповідні суми, що підлягають поверненню з цих фондів страховик має право вважати доходом.

5. Повернуті суми з технічних резервів інших ніж резерв незароблених премій. Ця складова доходу являє собою суми коштів, що за результатами діяльності страховика підлягають поверненню зі страхових резервів, створених страховою компанією за ризиковими видами страхування. Виняток становить резерв незароблених премій.

Особливу уваги слід звернути на визначення величини, так званих, зароблених страхових премій.

Страхові платежі, отримані від страхувальника при укладанні договору страхування не можна вважати відразу доходом страховика, оскільки існує ймовірність страхового випадку, який викликає необхідність сплачувати страхове відшкодування. Тому отримані премії страховик може признати доходом тільки при закінченні строку дії договору страхування.

Таким чином, зароблені страхові премії (платежі, внески) – це страхові премії, отримані за укладеними договорами від страхувальників, по яким практично не існує ймовірність настання страхового випадку внаслідок закінчення (приближення до закінчення) строку дії договору страхування.

За отриманими від страхувальників страховими платежами страховик спочатку формує резерв незароблених премій, після чого визначається величина зароблених страхових премій.

Резерв незароблених премій – це страховий резерв за ризиковими видами страхування, який містить суми страхових премій, отриманих від страхувальників, але не признаних доходом страховика через можливу ймовірність настання страхових випадків.

Величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від надходжень сум страхових премій виходячи з попередніх дев’яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку:

- частки надходжень сум страхових премій за перші три місяці розрахункового періоду помножуються на ј;

- частки надходжень сум страхових премій за наступні три місяці розрахункового періоду помножуються на Ѕ;

- частки надходжень сум страхових премій за останні три місяці розрахункового періоду помножуються на ѕ.

Відповідно вітчизняного законодавства суму зароблених страхових премій можна визначити за формулою:

ЗП = (РНППОЧ – ЧППОЧ) + (СП – ПП) – (РНПКІН – ЧПКІН) (11.1)


де: ЗП — зароблена страхова премія на звітну дату;

РНППОЧ —резерв незароблених премій на початок звітного періоду;

РНПКІН — резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду;

СП — страхові премії, що надійшли у звітному періоді;

ПП — страхові премії, передані перестраховикам;

ЧППОЧ — частка перестраховика у резерві незароблених премій на початок звітного періоду;

ЧПКІН — частка перестраховика у резерві незароблених премій на кінець звітного періоду.

Крім доходів від основної діяльночті, страхова компанія може отримувати доходи від інвестиційної діяльності. Ці доходи виникають у наслідок розміщення у реальні й фінансові інвестиції коштів, зібраних у вигляді страхових премій та отриманих з інших джерел. Причому доход від інвестиційної діяльності є похідним від доходу від страхової діяльності й відіграє важливу роль в формуванні фінансових результатів страховика.

Інші доходи виникають внаслідок здійснення страховиком діяльності, яка не пов’язана з основною та інвестиційною. До відзначених доходів можуть належать: доходи від здання майна в оренду, надання консультаційних послуг, списання кредиторської заборгованості, перерахунку іноземної валюти, інші доходи від діяльності, яка не заборонена законодавством.


11.2 Витрати страховика


Діяльність страховика по наданню страхових послуг постійно пов’язана з певними витратами.

Витрати страховика – зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу.

Витрати страхової компанії пов’язані безпосередньо зі здійсненням основної діяльності, а також вкладенням коштів в інвестиції та здійсненням діяльності, яка не пов’язана зі страховою і інвестиційною.

Таким чином, як і доход, витрати страховика залежно від напрямків здійснення поділяються наступним чином:

витрати від страхової (основної) діяльності;

витрати від інвестиційної діяльності (пов’язані з інвестуванням коштів);

інші витрати, що не належать до страховою та інвестиційною діяльністю (пов’язані з відповідними операціями).

До витрат страхової діяльності відносяться:

Витрати на виплату страхових відшкодувань являють собою суми, що сплачені страхувальникам у вигляді компенсації збитків внаслідок страхових подій.

Відрахування в централізовані страхові резервні фонди. Ці витрати виникають у разі, коли для здійснення певного виду страхової діяльності законодавством передбачено перерахування коштів в централізовані резервні фонди.

Відрахування в технічні резерви інші ніж резерв незароблених премій. Ця складова витрат являє собою суми коштів, що спрямовуються на формування страхових резервів, створених страховою компанією за ризиковими видами страхування. Виняток становить резерв незароблених премій.

Витрати на проведення страхування пов’язані з укладанням договорів страхування і перестрахування, регулюванням страхових випадків (оплата судових, юридичних експертних послуг та інше).

Інші витрати, що включаються в собівартість страхових послуг містять статті витрат не відзначені в попередніх складових.

Собівартість страхових послуг – це сукупність витрат страховика, пов’язаних з наданням страхових послуг.

Важливу роль в формуванні собівартості страхових послуг займають витрати, пов’язані з організацією й проведенням страхування, які поділяються наступним чином:

Аквізаційні витрати являють собою витрати, які проводяться з метою укладання договорів страхування. До відзначених витрат належать: комісійні винагороди страховим агентам, витрати на рекламу, витрати на медичний огляд потенційних страхувальників та інші аналогічні витрати.

Інкасаційні витрати – це витрати, що направлені на обслуговування готівкового обігу страхових платежів (премій). До інкасаційних витрат належать: витрати на виготовлення бланків, квитанцій, інших документів, пов’язаних з отриманням готівки; витрати на оплату послуг банків, пов’язаних з інкасацією страхових премій; витрати на оплату праці касових робітників та інше.

Ліквідаційні витрати являють собою витрати, пов’язані з регулюванням страхових випадків, що настали. Відзначена складова витрат містить: витрати на оплату судових, арбітражних, юридичних послуг; витрати на проїзд ліквідаторів та експертів до місць страхових випадків; витрати на кореспонденцію та інші аналогічні витрати.

Управлінські витрати – це витрати спрямовані на утримання адміністративно-управлінського апарата страховика, а також на організацію й управління діяльністю страхової компанії. До управлінських витрат належать: загальні корпоративні витрати страховика, оплата праці адміністративного персоналу, витрати на зв’язок, сплачені податки, збори (обов’язкові платежі) та інші відповідні витрати.


11.3 Прибуток страхової компанії


Страхова компанія в своєї діяльності прагне досягти результату, коли повністю виконуються зобов’язання за договорами страхування, що укладені за певний період часу, та забезпечується перевищення отриманих доходів над витратами. Одним з важливих аспектів оцінки діяльності страховика є його фінансовий результат.

Фінансовий результат страховика являє собою різниці між доходами та відповідними витратами і складається з прибутку або збитку.

Прибуток страховика – сума, на яку доходи, отримані від певного виду діяльності, перевищують відповідні витрати страховика.

Збиток страховика – сума, на яку витрати, понесені в результаті здійснення певного виду діяльності, перевищують відповідні доходи страховика.

Основним джерелом формування прибутку страховика є страхова діяльність. Але, як визначалося раніше, крім діяльності, пов’язаної з наданням страхових послуг, страхова компанія здійснює інші види діяльності (інвестиційну, фінансову та іншу). У випадках, коли фінансовим результатом страхової діяльності є збиток, він може бути компенсований прибутком від інвестиційної та іншої діяльності, і кінцевим фінансовим результатом страховика буде прибуток.

Таким чином фінансовий результат страховика складається з прибутку (збитку) від страхової (основної) діяльності, прибутку (збитку) від інвестиційної діяльності, прибутку (збитку) від іншої діяльності.

При плануванні й організації страхової діяльності, як самостійний елемент ціни на страхові послуги, в страхову тарифну ставку закладається елемент прибутку, який має назву „прибуток в тарифах”. Відзначений елемент прибутку встановлюється у відсотках або у твердій сумі і відіграє важливу роль в формуванні пропозиції страхових послуг та попиту на них.

Показником оцінки рівня прибутковості страхової діяльності є рентабельність страхових операцій. Відзначений показник характеризує відношення суми прибутку від страхової діяльності до величини отриманих страхових премій за окремими видами страхування або страховими операціями в цілому і розраховується за наступною формулою.


Сутність, принципи і роль страхування (11.2)


де R – рентабельність страхових операцій;

Псд – сума прибутку від страхової діяльності;

СП – сума отриманих страхових премій від страхувальників.

Отриманий протягом звітного періоду прибуток підлягає розподілу на формування резервного фонду страховика та на виплату доходів власників страхової компанії.

Сума прибутку, що залишилась після його розподілу на формування резервного фонду та виплату доходів власників має назву нерозподілений прибуток. Якщо фінансовим результатом діяльності страхової компанії є збиток, він відображається як непокритий збиток.

Формою доходів учасників акціонерного товариства є дивіденди., які можуть виплачуватись в таких формах:

грошовій формі;

не грошовій формі;

змішаній формі.

Стандартною формою виплати є грошова.

Може також прийматися рішення про виплату дивідендів у негрошовій формі: корпоративними правами, іншими фінансовими інструментами, знижками на страхові послуги тощо. Найпоширенішою негрошовою формою є виплата дивідендів у формі додаткових корпоративних прав, зокрема акцій. Специфічною формою виплати дивідендів у негрошовій формі, є дивіденди у формі цінних паперів інших емітентів, які є в інвестиційному портфелі страхової компанії.

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами.

До методів нарахування дивідендів належать:

залишковий метод;

метод стабільних дивідендів;

метод стійкого приросту дивідендів;

метод стабільної та бонусної частини.

Згідно залишкового методу на дивіденди повинна спрямовуватися частина прибутку, що залишилася після здійснення всіх необхідних реінвестицій.

Зміст методу стабільних дивідендів зводиться до того, що ставка дивідендів та їх абсолютна сума на одну акцію тривалий час залишаються незмінними або коливаються в незначних, заздалегідь визначених межах. Сума дивідендів при цьому не прив'язується до фактичних фінансових результатів за звітний період. Для уникнення порушення фінансової рівноваги при використанні цього методу страхова компанія повинна створювати резерв виплати дивідендів, який слід поповнювати у роки з високою прибутковістю і використовувати, коли фінансові результати є недостатніми.

Метод стійкого приросту дивідендів передбачає стабільне їх зростання, як правило, в твердо встановленому проценті приросту до розміру дивідендів у попередні роки. Аналогічно до методу стабільних дивідендів, за цього методу обсяг дивідендів не залежить від прибутку страхової компанії у відповідному періоді.

Слід відзначити, що при застосуванні методів стабільних дивідендів та стійкого приросту страховик додатково створює резерв коштів для покриття ризику несплати доходів його власникам, що в умовах ризикової діяльності страхової компанії може негативно вплинути на її фінансову надійність.

Використовуючи метод стабільної та бонусної частин, страхова компанія регулярно виплачує стабільні невисокі дивіденди плюс додаткові бонуси за наявності високих прибутків чи у разі святкування знаменних подій, ювілейних дат тощо.

Такий метод нарахування дивідендів є найефективнішим для страховика, оскільки дозволяє утримувати належний рівень на фондовому ринку та не викликає додаткових ризиків порушення фінансової надійності.


11.4 Оподаткування прибутку страховика


Отримані страховиком доходи й прибуток підлягають перерозподілу шляхом вилучення їх частини в централізовані державні фінансові фонди, що здійснюється за допомогою податків, зборів (обов’язкових платежів).

Порядок оподаткування доходів і прибутку страховика регламентований Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Об’єктом оподаткування страхової діяльності є валовий доход, який включає суму страхових премій (платежів, внесків), отриманих протягом звітного періоду за укладеними договорами страхування й перестрахування ризиків на території України або за її межами.

До об’єкту оподаткування застосовується система різних ставок податку на прибуток.

Валовий доход від страхової діяльності (крім страхування і перестрахування життя), отриманий резидентом підлягає оподаткуванню за ставкою 3%.

Суми страхових премій, отримані страховиком за договорами страхування і перестрахування життя на території України

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: