Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Культурологічний підхід як основа модернізації змісту астрономічної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах

Культурологічний підхід як основа модернізації змісту астрономічної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах

курс теорії і методики викладання фізики [18, c.20].

Основними завданнями комплексу курсів по вибору є: знайомство з сучасними уявленнями про Всесвіту; визначення місця і ролі астрономічних знань в сучасній природничонауковій картині миру; розвиток у студентів уміння конструювати учбовий процес, моделювати уроки вивчення астрономічного матеріалу; формування навиків організації і проведення астрономічних спостережень; оволодіння основними засобами навчання астрономії і тому подібне

Слухачам курсу по вибору «Сучасні проблеми астрофізики» як завдання для самостійної роботи пропонується виконання проекту з використанням комп'ютера. Кінцевим продуктом проекту є презентація, підготовлена за допомогою редактора Power Point, по одній із заданих тим. Приклади пропонованих тим: пошук і відкриття планетних систем; космічні гамма-всплески; космос як фізична лабораторія. Робота над проектом включає наступні етапи: вибір теми; збір інформації і розробка сценарію презентації; підготовка презентації; експертна оцінка презентації (викладачем або колегами-студентами); захист презентації.

Презентація може включати тексти, фотографії, малюнки, анімацію, питання і інші матеріали і надалі використовуватися в учбовому процесі школи і вузу.

Досвід використання такої форми самостійної роботи довів її ефективність: студенти захоплено працюють над проектом, самостійно шукають необхідний матеріал, зокрема з використанням Internet, підвищується їх пізнавальний інтерес і мотивація вивчення астрономії, формуються уміння роботи з комп'ютером. Підготовлені студентами презентації можуть бути використані (і вже використовуються) в учбовому процесі школи і вузу [18, c.19].


1.3 Застосування культурологічного підходу у фізичної освіті


Розуміння освіти як культуровідповідного процесу дало можливість н ним сформулювати принципи, які склали основу для подальшого розвитку культурологічного підходу до освіти. До числа таких увійшли: принцип зв'язку ревіти і культури (С.Гессен); принцип пріоритету виховання над навчанням (И Зеньковський) та ін. Ці принципи дали підстави розглядати освіту як чистину культури, яка з одного боку розвиває її, а з іншого - живиться нею. Щоб забезпечити підйом людини до загальнолюдських цінностей і ідеалів культури, освіта повинна бути культуровідповідною. Це означає, що основним методом її проектування й розвитку має бути культурологічний підхід, який Передбачає спрямування всіх компонентів освіти на культуру і людину як її і норця і суб'єкта, здатного до саморозвитку [24, c.93].

Розробка культурологічного підходу до навчання, який активно розвивається О.Бондаревською, стала можливою завдяки урахуванню характеристик сучасного етапу розвитку світової педагогічної думки, що полягають у:

сприйняти освіти як культурного процесу, сутність якого виявляється у иманістичних і творчих способах взаємодії його учасників;

зміні уявлень про особистість, котра крім соціальних якостей наділена різноманітними суб'єктивними властивостями, що характеризують її автономію, незалежність, здатність до вибору, рефлексії, саморегуляції, які змінюють її роль у педагогічному процесі. Вона стає його системоутворюючим чинником;

перегляді ставлення до учня як об'єкта педагогічного впливу. За ним укріплюється статус суб'єкта власного життя, що має унікальну індивідуальність;

створення умов для розвитку та усвідомлення учнем суб’єктного досвіду, індивідуально-особистісних здібностей, педагогічна Підтримка дитячої індивідуальності розглядаються як головні цілі освіти;

уведенні до педагогіки й методик навчання різних дисциплін новітніх осягнень психології, згідно з якими разом з інтеріоризацією, що розглядалась як основний механізм особистісного розвитку, важливого значення набувають персоналізація, самоідентифікація, самореалізація та інші внутрішні механізми уморозвитку [5, с.43].

Детальне вивчення робіт вчених (М.Бердяєва, О.Бондаревської, С.Гессена, С.Гончаренка, С.Кульневича, І. Лернера, Г.Тарасенка), дозволило встановити, що в світлі культурологічного підходу компонентами особистісної зорієнтованої освіти виступають:

ставлення до дитини як суб'єкта життя, здатного до культурного саморозвитку;

ставлення до педагога як посередника між дитиною і культурою, здатного увести її до світу культурного надбання народу, надати допомогу в індивідуальному самовизначенні у світі культурних цінностей;

ставлення до освіти як культурного процесу, рушійними силами якого є пошук особистих смислів, діалог і співробітництво його учасників;

відношення до школи як цілісного культурно-освітнього простору, де живуть і відтворюються культурні зразки життя дітей і дорослих, відбуваються культурні полії, здійснюється творення культури і виховання людини культури [9, с.189].

По відношенню до тих, хто навчається, культурологічне особистісне навчання виконує такі функції:

допомагає набути цінностей і смислів життя;

підтримує індивідуальність і творчу самобутність;

забезпечує розвиток як людини культури й цілісної особистості. Реалізація цих функцій обумовлює специфіку цінностей педагогічної культури вчителя, яка визначається:

не знаннями, а особистісними смислами навчання і життя дитини;

не окремими предметними уміннями, а індивідуальними особливостями, самостійною навчальною діяльністю і життєвим досвідом особистості;

не педагогічними вимогами, а педагогічною підтримкою і турботою, співробітництвом і діалогом учителя й учнів;

не обсягом знань, не кількістю засвоєної інформації, а цілісним розвитком, саморозвитком та особистісним зростанням школярів.

Ці положення характеризують ціннісне ставлення до учня як суб'єкта життя і вимагають відповідного змістовного наповнення та методичного забезпечення наступних компонентів змісту освіти: аксіологічного, когнітивного, діяльнісно-творчого, особистісного [6, c.76]. Аксіологічний компонент, на думку С.Кульневича, передбачає введення дитини до світу цінностей і забезпечення допомоги їй у виборі особистісно значущої системи ціннісних орієнтацій, особистісних смислів [13]. Когнітивний компонент містить наукові знання про людину, природу, культуру, історію, ноосферу як основу духовного розвитку суб'єктів навчання. Діяльнісно-творчий компонент покликаний сприяти формуванню і розвитку в учнів різноманітних способів діяльності, творчих здібностей, необхідних для самореалізації особистості у пізнанні, трудовій, науковій, художній та інших видах діяльності. Особистісний компонент забезпечує пізнання себе, розвиток рефлексивної здібності, оволодіння способами саморегуляції, самоудосконалення, морального і життєвого самовизначення, формує життєву позицію. Цей компонент є системоутворюючим у змісті особистісно зорієнтованої освіти. Він суттєво відрізняється від традиційного змісту освіти, системоутворюючим компитентом якого визнається когнітивний.

З наведеного витікає, що основні зусилля учителів у оновленні змісту

фізичної освіти повинні бути зорієнтовані на підсилення його особистісно смислової спрямованості. Зміст фізичної освіти необхідно наповнити культурними, тобто людськими смислами. Можливими засобами цього виступають гуманітаризація, екологізація, естетизація змісту фізичного матеріалу, історичний підхід до вивчення предмету тощо.

Особистісно зорієнтований зміст освіти вимагає для своєї реалізації адекватних педагогічних технологій їх характерними рисами є: співробітництво, діалогічність, діяльнісно-творчий характер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку дитини, надання учням необхідного простору, свободи для прийняття самостійних рішень, творчості, вибору змісту і способів навчання, співтворчість учителя і учнів. На підставі цих характеристик і вимог до організації освітнього процесу стає можливим відділення трьох основних груп педагогічних технологій: смисло-пошукових, особистісно-розвивальних, технологій педагогічної підтримки. На підставі зазначеного можна дійти висновку, що загальними принципами організації середовища навчання і життєдіяльності учнів у процесі вивчення фізики за умов культурологічного підходу виступають:

природовідповідність - урахування закономірностей природного розвитку дітей, укріплення їх психічного і фізичного здоров'я;

культуровідповідність - навчання, виховання та організація життя учнів у контексті культури (розумової, екологічної, фізичної та ін);

індивідуально-творчий підхід - задоволення інтересів і потреб кожної дитини в різноманітних видах творчої діяльності;

життєтворчість - включення учнів до діяльності із розв'язування проблем їх колективного життя, навчання технологіям побудови власного життя;

співробітництво - об'єднання цілей дітей і дорослих, спільна діяльність і узгодженість дій, спілкування і взаєморозуміння, спільна спрямованість у майбутнє і взаємопідтримка [13, c.116].

Підготовка вчителя до реалізації цих принципів у процесі навчання фізики - одне з завдань вивчення методичних дисциплін у вищих навчальних закладах. Проте аналіз існуючої практики підготовки вчителів фізики до виховної діяльності свідчить про недостатню увагу навчальних закладів до розвитку культурного потенціалу майбутніх педагогів. Вища педагогічна школа поки що не стала повноцінним транслятором культури. Абсолютизація значення спеціальних знань з фізики, відсунення на другий план духовно-культурних основ педагогічної освіти - одна з причин того, що вчителі «бояться» постановки й виконання виховних завдань різного типу на уроках. За даними наших досліджень, більше половини випускників педагогічних вищих навчальних закладів України відчувають труднощі в організації виховної роботи на уроках фізики, а більшість працюючих вчителів, позитивно оцінюючи власну підготовку до викладання фізики, незадоволені своєю підготовкою до виховної діяльності [4, с.49].

Тому одним із аспектів методичної підготовки вчителя, пов'язаних з реалізацією культурологічного підходу до навчання фізики, має стати спеціальний курс, орієнтований на розв'язання завдань виховання учнів у процесі вивчення фізики. Його призначення полягатиме в освоєнні майбутніми вчителями можливостей реалізації методів виховання на уроках фізики і розкриття виховного потенціалу даного предмету в екологічному, естетичному, моральному, економічному, громадянському, трудовому вихованні підростаючого покоління засобами цього навчального предмету.

Нами накопичений досвід здійснення такої роботи зі студентами й учителями, який знайшов відображення у монографії «Екологічне виховання учнів під час вивчення фізики» [14, с.39] і понад 20 публікаціях [11, 18, 25 та ін.].

Він свідчить, що якість підготовки педагогів до виховної роботи залежить від створення умов, які сприяють перетворенню майбутнього вчителя на суб'єкта культури, розвинену індивідуальність зі сформованими культурно-ціннісними орієнтаціями, творчим ставленням до взаємодії з природою і суспільством та здатністю до реалізації власних культурних позицій у професійній діяльності.

Спостереження за роботою вчителів фізики і студентів переконують, що культурно-ціннісний потенціал педагога залежить не лише від кількості вузькопрофесійних знань, а й від загальної гуманітарної підготовки, якій на етапі вузівського навчання вчителів не приділяється належної уваги. Тоді як у вузах [Великобританії, США, Франції, Німеччини, Швеції, Японії майбутньому фахівцеві пропонується широкий набір обов'язкових гуманітарних дисциплін, питома вага яких у професійній підготовці досить висока і становить 25 - 30% [23]. У вітчизняних педагогічних вищих навчальних закладах на вивчення дисциплін аналогічного характеру відводиться майже вдвічі менше часу, що є свідченням реалізації тенденції підготовки вчителя-предметника. Гуманітарну ж складову професійної підготовки вчителя і далі ігнорують або відсувають на другий план, надаючи статусу спецкурсів за вибором. І це при тому, що парадигма педагогічної освіти типу: «Знай свій предмет і викладай дохідливо» визнана остаточно застарілою. А прийнята педагогічною спільнотою орієнтація підготовки вчителя до виховної роботи у вигляді тези: «Май власні ціннісні орієнтири та формуй їх у дітей» [19, c.44] не підкріплюється у практиці навчання вчителів фізики.

Одним із стратегічних напрямів шкільної фізичної освіти сьогодні визнано формування екологічної культури школярів. Підготовка вчителя фізики до реалізації цього вектора педагогічної діяльності вимагає озброєння його не тільки системою відповідних знань, але й формування системи поглядів і переконань щодо існування людини в природі. Культурологічний підхід до організації екологічного виховання орієнтує вчителя на аксіологічну й технологічну культуру виховного процесу. Зокрема, аксіологічна культура виховання зобов'язує педагога відмовитися від без особистісної, безоцінної позиції щодо природи та проблем її збереження і стати транслятором екологічно виправданих ціннісних підходів до навколишнього світу, які накопичено в національному й загальнолюдському досвіді. А свідоме прийняття вихованцями загальнолюдських цінностей та гуманістичного ставлення до природи й трансформація їх у стратегічні орієнтири власної життєдіяльності в навколишньому світі є найголовнішими результатами їхньої екологізації.

Питання підготовки вчителя фізики до здійснення екологічного виховання учнів в висвітлені у 12 публікаціях автора [18, 14, 6, 18, 8 та ін.], серед яких 6 виконано за участю студентів.

РОЗДІЛ 2. КУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ
ЗМІСТУ АСТРОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ


2.1 Вплив астрономії на сучасною культуру


Людство вступило в 3-є тисячоліття своєї історії. Стрімко набирає обертів ХХІ століття. Відбуваються складні, неоднозначні зміни як у середовищі проживання людини, так і в суспільстві.

Відчутно зміни й у сучасній освіті, викликані в першу чергу корінною зміною в житті нашої цивілізації - переходом від постіндустріального суспільства до суспільства інформаційного. Те, до чого прагнула й чого завжди хотіла людина - інформації - стає в наш час товаром і безпосередньою рушійною силою подальшого суспільного прогресу. Інформатизація цивілізації об'єктивно приводить до її глобалізації й посилення загальнопланетарних комунікативних процесів [30,c.231].

Основні тенденції розвитку цивілізації на сучасному етапі можна охарактеризувати в такий спосіб:

значне розширення масштабів міжкультурної взаємодії, у зв'язку з чим особливого значення набувають фактори комунікабельності й толерантності;

виникнення і стрімкий ріст глобальних проблем, які можна вирішити лише співпрацею в рамках міжнародного співтовариства.

Нова реальність, безумовно, знаходить своє «віддзеркалення» в освіті. Вона змушує відмовлятися від багатьох освітніх стереотипів і шукати нові шляхи розвитку освіти, що відповідають вимогам і викликам часу. Сьогодні можна з упевненістю говорити про «кризу знаннєво-просвітницької освіти» [1, с.91]. По-перше, потік інформації в сучасному світі вже неможливо «втиснути» ні в які навчальні програми. По-друге, поступово відпадає необхідність запам'ятовувати, перевантажувати пам'ять, тому що вже існують і розробляються нові технічні сховища інформації, і набагато важливіше навчити учня користуватися ними. По-третє, «соціально-культурні вимоги до особистості в сучасному світі – нестабільному, але такому, що відкриває можливості для вільного вибору й самореалізації в різних сферах соціального життя, спонукають розвивати суб’єктність, індивідуальність, адаптованість дитини, особистісний потенціал, здатність самостійно вирішувати й попереджати життєві проблеми» [2, с.10].

У наш час фактично відбувається заміна старої науково-просвітницької системи освіти новою науково-гуманістичною «…ми маємо справу з процесом поступового оновлення існуючої освітньої парадигми, а саме: мінімізацією її технократичнго змісту й посилення гуманістичної складової нашого «педагогічного світогляду». Освітня діяльність у суспільній педагогічній свідомості тлумачиться вже не як тотальна керований процес цілеспрямованого навчання, розвитку й виховання учнів (формування певної суми знань і умінь, розвиток творчих здібностей і соціально значимих якостей особистості). Поняття «освіта» наповняється новим змістом. Його можна трактувати як «передачу молодому поколінню соціокультурного досвіду (досвіду відтворення й удосконалювання існуючої культури) на основі продукування умов саморозвитку особистості в макроосвітньому просторі» [3. с.56].

Згадуючи головну й відмінну рису астрономії як навчального предмета. Найвідоміший радянський астрофізик І.С.Шкловський виразив її так: «...астрономія завжди займала абсолютно особливе місце в «інтелектуальній історії» людства. Хоча значення астрономічних знань для суспільної практики за всіх часів було дуже велике (згадаймо усі світові календарі, способи навігації тощо) головне значення астрономії полягало в тому, що вона насамперед визначала основи світогляду різних епох і народів» [4, с.94].

Отже курс астрономії - один з предметів, що формують світогляд сучасної людини. Не буде зайвим нагадати, що світогляд - «сукупність принципів, поглядів і переконань, що визначають напрямок діяльності й ставлення до дійсності окремої людини, соціальної групи, класу або суспільства в цілому» [15, с.78]. Варто звернути увагу, що в цьому визначенні фраза «окремої людини» стоїть на першому місці цілком природно. Адже світогляд суспільства, якщо говорити дуже спрощено, визначається сумою світоглядів його членів.

Говорячи про астрономію і світогляд, ми поки не використовували фразу «науковий світогляд», хоча в переважній більшості випадків йдеться саме про науковий світогляд, який формує сучасна астрономія. Рішення цієї дуже важливої задачі залишається для астрономії актуальним і в наш час (про це – розмова окрема).

Важливим для розуміння місця й ролі астрономії в сучасній системі загальної освіти є той факт, що світогляд буває не тільки науковим. У цьому зв'язку відзначимо досить важливу тенденцію: сучасне світове товариство (а пострадянське суспільство, однозначно) перебуває нині у своєрідному «новому середньовіччі» - наука, наукові погляди сьогодні не є «думою мільйонів».

Як помітив А.Я.Флієр: «Якими б високими словами ми не намагалися позначити задачі виховання й освіти (або ширше - соціалізації і інкультурації особистості) в плані трансляції загальних і спеціалізованих знань, відтворення культури і її базових цінностей та традицій, неминуче доведеться визнати, що будь-яка узаконена освіта відтворює насамперед існуючий суспільний порядок, готуючи соціалізованих, компетентних і, по можливості, лояльних молодих учасників колективного життя, що дотримуються норм, правил і законів, прийнятих у даній країні (суспільстві)» [6, c.56]. І далі: «Хоча зміст загальної освіти формується через об’єднання багатьох предметних областей, насправді за сукупністю йдеться про комплексне навчання людини найтривіальнішій і одночасно найекзотичнішій з усіх спеціальностей - професії повноцінного члена суспільства. Такий комплекс систематичних знань і уявлень, умінь і навичок, традицій і ціннісної орієнтації може бути названо системою культурної компетентності особистості» [там же].

Таким чином, зважаючи на сказане вище, варто чітко позначити нову, вищу в порівнянні з формуванням наукового світогляду, функцію астрономічної загальної освіти, яку ми визначаємо як культуротвірну функцію. До речі, цю функцію інтуїтивно відчували багато астрономів і деякі педагоги минулого. А про те, що астрономія – частина загальнолюдської культури – сперечатися не доводиться. Можна лише, слідом за А.В.Фесенком, повторити: «Астрономія – невід'ємна частина світової культури, що стосується всіх духовних складових людського досвіду, покликана нести особливу місію – духовну» [17, с.27]. Під культурою ми розуміємо «сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних людством у процесі суспільно-історичної практики і характеризуючих історично досягнуту ступінь розвитку суспільства» [15, с.12].

Перш, ніж перейти до розкриття поняття культуротвірної функції астрономічної освіти, зупинимось коротко на понятті культурної компетентності. «Це поняття позначає насамперед той умовно достатній ступінь соціалізованості й інкультурованності індивіда в суспільстві проживання, що дозволяє йому вільно розуміти, використовувати й варіативно інтерпретувати всю суму повсякденних (неспеціалізованих) знань, а почасти і спеціалізованих, які ввійшли у повсякденний побут і які складають норму загальносоціальної ерудованості людини в даному середовищі; суму образів, законів, звичаїв, заборон, правил етикету та інших регуляторів поведінки; вербальних і невербальних мов комуніціювання; систему загальноприйнятих символів, світоглядних основ, ідеологічної та ціннісної орієнтації, безпосередніх оцінок, соціальних і міфологічних ієрархій тощо. Культурна компетентність особистості може бути охарактеризована і як певного роду витонченість параметрів її соціальної адекватності середовищу проживання, як ідеальна форма прояву цієї адекватності» [6. с.90].

Очевидно, що астрономічна наука, будучи складовою науки в цілому як форми суспільної свідомості, є частиною загальнолюдської культури. Особливість астрономії, у порівнянні з багатьма іншими фундаментальними і прикладними науками, полягає лише в тім, що одержувати, накопичувати й застосовувати на практиці астрономічні знання людство почало на зорі свого розвитку. Задовго до того моменту, коли з'явилася наука в нашому нинішнім її розумінні. Це, безумовно, можна пояснити предметом вивчення астрономії – світ небесних явищ, від якого в прямому й переносному сенсі залежало життя наших предків.

Астрономічні знання тим самим впливали, а деякі їхні елементи проникали й у інші форми суспільної свідомості: філософію, релігію, мистецтво й естетику. У цьому зв'язку згадаймо, що астрономія в Древній Греції належала до мистецтва і мала свою музу – Уранію.

Можна впевнено констатувати, що вся історія людства пройшла рука об руку з астрономією, яка сьогодні є органічною, нерозривною частиною загальнолюдської культури.

Астрономічна культура характеризується нами як соціальна й індивідуальна якість особистості, що відбиває ціннісне й особистісне ставлення до мегасвіту (Всесвіту) і яка виявляється в процесі участі в духовно-практичній діяльності по його пізнанню, освоєнню, перетворенню і збереженню.

Зважаючи на те, що культурна компетенція загальної освіти є основою всіх інших компетенції учня до числа найважливіших задач курсу астрономії в загальноосвітніх навчальних закладах варто віднести задачу розвитку й формування в учнів астрономічної культури - складової частини загальної культури людини [29,c.48].

Уже зі шкільної лави учень і через засвоєння астрономічних знань має навчитися розуміти людей іншої культури й усвідомити свою єдність із загальнолюдською культурою, розуміти своє місце і роль у житті довкілля.

Очевидно, що без елементарних знань астрономії сучасна людина не може обійтися. Адже астрономія дозволяє комплексно розглядати середовище життя (життєвий простір) людства, дає знання про те, де живе людина і яке місце вона займає у Всесвіті. Астрономія дає можливість людині сприймати світ не у вигляді набору роз'єднаних природних або суспільних компонентів, а у вигляді єдиної взаємозалежної природної системи, що живе й розвивається за відповідними законами.

По суті астрономія - єдиний загальноосвітній предмет, що синтезує знання з галузей природничих і суспільних наук. Вона охоплює всю систему «природа - людина - техніка». Крім власне астрономічних знань, до її змісту входять дані з інших наукових дисциплін: фізики, космонавтики, хімії, історії, етнографії тощо.

Про роль астрономії в житті суспільства, про її внесок у загальнолюдську культуру висловлювали думки багато видатних особистостей - І. Кант, М. Коперник, Г. Галілей, М.В. Ломоносов та багато ін. Ось слова, що належать відомому математику А. Пуанкаре: «Астрономія корисна тому, що вона піднімає нас над нами самими; вона корисна тому, що вона велична; вона корисна тому, що вона прекрасна. Саме вона являє нам, яка незначна людина тілом і яка вона велична духом, тому що розум її спроможний осягнути сяючі безодні, де її тіло - це лише темна точка, спроможний насолодитися їхньою безмовною гармонією. Так ми приходимо до усвідомлення своєї міці, і це усвідомлення дорого коштує, бо воно робить нас сильнішими».

Під астрономічною культурою ми розуміємо сучасний комплекс матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством у процесі практичного пізнання (вивчення) Всесвіту. У свою чергу астрономічна культура особистості – це система життєвих цінностей, що спираються на знання про Всесвіт і регулюють поведінку людини в процесі взаємин «людина-природа-суспільство-культура». Вона містить у собі комплекс астрономічних знань, ідей, цінностей, світогляду, способів пізнання, мислення, досвід творчої і практичної діяльності.

Астрономічна культура як поняття, очевидно, має два аспекти - вузьке (спеціальне) і широке (масове). Засвоїти зазначене поняття потрібно кожній людині, яка повинна мати певні астрономічні знання, хоча б з метою інтеграції в культурне середовище суспільства.

Розгляньмо істотні ознаки поняття «астрономічна культура». З цієї метою виділимо такі основні компоненти: астрономічна картина світу, астрономічне мислення, методи астрономії, мова астрономії – всі вони важливі як ознаки і для спеціальної, і для масової астрономічної культури, але розкриваються з різною глибиною у кожному з аспектів [29,c.61].

На побутовому рівні людина, обізнана в астрономії, може оцінити елементарні астрономічні події. У масштабах нашої планети знання астрономії, володіння астрономічною культурою допоможуть, наприклад, оцінити зміну глобальних кліматичних показників, що відбувається внаслідок діяльності людини, розуміти, наприклад, взаємозв'язок між активністю Сонця і станом біосистем.

На глобальному рівні астрономічна культура дозволяє людині розуміти взаємозв'язок між середовищем її проживання (Землею) і Космосом.

У широкому розумінні астрономічна культура учня складається з наступних складових:

наукове сприйняття навколишнього світу;

володіння мовою астрономічної науки (поняттями, термінами, іменами);

розвинуте аналітичне мислення, пов'язане з умінням визначати причинно-наслідкові зв'язки, що існують у Всесвіті;

розвинуті просторові уявлення, уміння «перекласти» астрономічне знання зоряного неба на карту, уміння користуватися картою;

уміння використовувати астрономічні знання на практиці, у повсякденному житті.

Наукове пізнання навколишнього світу полягає у сприйнятті ідеї про те, що Всесвіт - це матеріальна цілісна система; у ній усе перебуває в русі, постійно змінюється й розвивається. Взаємодія компонентів Всесвіту виявляється в перетворенні речовини та енергії. Структура Всесвіту неоднорідна, кожна її частина, усі її складові мають свої індивідуальні особливості, і разом з тим їм властиві загальні закономірності розвитку [28,c.367].

Вивчаючи астрономію, учні засвоюють у визначеному обсязі мову науки. Мова понять і термінів відображена в підручниках астрономії (почасти природознавства), де проведено ретельний добір системи наукових понять, засвоєння яких відбувається від уроку до уроку, від курсу до курсу. При цьому поняття розподілено за змістом: загальастрономічні й фізико-астрономічні; за супідрядністю у певній системі (головні й супідрядні з ними, наприклад зоря - Галактика, галактики тощо); за ступенем абстракції (більш абстрактні, важчі для сприйняття, - сонячна активність, магнітна буря тощо і менш абстрактні - планета, супутник тощо) [29,c.99].

До елементів астрономічної культури варто віднести й оволодіння мовою наукових фактів - основою емпіричних знань, мовою цифр і дат, мовою астрономічних назв. Мова астрономічних назв багато в чому визначає особливості астрономічної мови в цілому. Знання певного обсягу астрономічної номенклатури (імен астронімів) є однією з ознак астрономічної культури людини.

Варто вказати й на дуже актуальну для цивілізації на даному етапі розвитку задачу, яку треба вирішувати, в тому числі, й через астрономічну освіту. Розвиваючи та формуючи астрономічну культуру учнів, астрономія покликана одночасно розвивати й екологічну культуру кожного з них, виховувати переконання в необхідності дбайливого ставлення до природи, міжнародної співпраці у вирішенні проблем навколишнього середовища. Курс астрономії в загальноосвітніх навчальних закладах має розкривати й показувати роль природи в житті людини, їхню взаємодію, а також все зростаючий вплив людини на природу, знайомити з глобальними екологічними проблемами Землі [29,c.98].

Таким чином, астрономія, і тільки астрономія, в силу цілком зрозумілих об'єктивних обставин, виконує важливу роль у розвитку в учнів знань про Всесвіт – величезний, різноманітний і єдиний світ, виховує переконання в необхідності зберегти Землю для тих, хто живе на планеті нині і житиме в майбутньому.

Шкільний курс астрономії формує в учнів комплексне, системне й соціально орієнтоване уявлення про Всесвіт. А це багато в чому сприяє оволодінню ними астрономічною культурою – невід’ємної складової загальнолюдської культури.


2.2 Астрономічна культура – невід’ємна складова сучасної людини


Астрономія, як затверджував відомий історик астрономії кінця 19 ст. О. Буше-леклерк, – «це віра, яка говорить на мові науки, і це наука, яка не в змозі нічим, окрім віри, підтвердити свої принципи» [цит.по: Гоклен, 30, с.126]. Проте нам представляється, що астрономія не просто гідна культурологічного аналізу, але є найважливішим об'єктом дослідження для культуролога: по-перше, як явище, яке мало і продовжує мати місце в культурі, а по-друге, як явно невипадковий феномен (що підтверджується щонайширшим розповсюдженням астрологічних уявлень і багатовіковою тривалістю битовання астрономії). Крім того, астрономія важлива і цікава для культурологів не тільки сама по собі, але і внаслідок того, що вона знаходиться в щонайтіснішому зв'язку з багатьма іншими явищами духовної культури. Тому вивчення астрономії дозволяє пролити світло на цілий ряд важливих питань, пов'язаних з мистецтвом, літературою, політикою, міфологією, релігією, філософією, наукою і так далі. Разом з тим, дослідження цих зв'язків допомагає нам глибше зрозуміти саму астрологію, її фундаментальні принципи і специфіку їх проявів в культурі [30,c.96].

Оскільки висловлена вище теза може викликати сумніви і заперечення, в підтвердження ми приведемо ряд фактів, що його обґрунтовують, і вкажемо на ряд проблем, які встають перед історією і теорією культури у зв'язку з вивченням феномена астрономії.

Перш за все, торкнемося питання про взаємини астрономії і мистецтва. Одна тільки тема астрологічних мотивів в різних видах художньої творчості вже гідна окремого дослідження. Позначимо лише основні точки зіткнення мистецтва і астрономії.

По-перше, у багатьох випадках сама форма художнього твору буває «астрологічною». В першу чергу, це відноситься до музичних творів. Як відомо, основи теорії музики, закладені в античності ученими-піфагорійцями, були тісно пов'язані з астрологічними уявленнями про «гармонію сфер»: вважалося, що кожна з семи планет (включаючи Сонце і Місяць) при своєму русі видає звук певної висоти, а завдяки одночасному руху всіх світил виникає гармонійне звучання, тобто звукоряд в одну октаву. «Гармонія сфер» впливає не тільки на ступені звукоряду, але і на систему нотації, тональність, вокальні форми. Під астрологічну концепцію «гармонії сфер» вже в античності був підведений фундамент физико-акустических теорій [4, с.89]. Цікаво, що подібна система була незалежно створена і в Стародавньому Китаї – з тією лише різницею, що в Китаї використовувалася пентатоника. П'ять нот китайської гамми відповідали п'яти стихіям і п'яти планетам. Таким чином, теорія музики із старовини була нерозривно пов'язана з астрологічними теоріями [30,c.99].

З астрономією бувають зв'язані і інші види мистецтва. Як показав А. Кобзев, в Китаї навіть структура літературних творів і їх розміщення на папері підкорялися астролого-нумерологическим закономірностям [16, с.93]. Японський трактат «Вербами дзесики» (857 р.) схожим чином трактує структуру віршів танка, закріплюючи за кожним з п'яти рядків танка співвідношення з певною астрологічною стихією, порою року, стороною світла і планетою [17, с.24].

Цікавий приклад «астрологічної форми» літературного твору ми знаходимо в творчості відомого німецького мислителя Рудольфа Штейнера. Тема «світового гороскопу» і одночасно – космічних вібрацій, що виявляються в словах людської мови, була майстрово втілена Штейнером у формі 12-строфного вірша «Zwцlf Stimmungen» («12 настроїв», або «12 звучань»): 12 строф співвідносяться із зодіакальними знаками, а в кожній строфі по 7 рядків, присвячених 7 видимим планетам: 1-й рядок – сонячна, 2-а і 3-а присвячені внутрішнім планетам, Венері і Меркурію, середній рядок по сенсу пов'язаний з астрологічним сенсом Марса, за нею слідують рядки Юпітера і Сатурну, і в кінці коштує рядок Місяця з відповідним текстом, зворотним першому сонячному рядку, чим зафіксовано, що Місяць відображає сонячне світло [24, с. 162-167].

Мало відомий той факт, що в європейській літературі існував особливий літературний жанр астрологічного вихваляння новонароджених і їх батьків – генетлиаконик. Такі віршовані вихваляння були переобтяжені астрологічною символікою і зазвичай ґрунтувалися на гороскопі новонародженого. Характерним прикладом генетлиаконика є вірш Сімеона, що зберігся, Полоцького, присвячене народженню майбутнього російського царя Петра I [27, с.10].

Доведено, що багато творів архітекторів старовини (перш за все, різні храми і святилища) мали структуру, обумовлену астрологічними уявленнями. Наприклад, зиккурати Двуречья складалися з трьох (по числу трьох світів: небесного, земного і підземного) або семи (по числу планет) поверхів, кожен з яких мав чотирикутну форму, що символізувала чотири сторони світла і чотири пори року [19, с.97-98]. Єгипетські і американські піраміди, романські і готичні храми і багато інших видів споруд в самій своїй структурі містять вказівки на астрологічні мотиви [25, с.50].

Особливого обговорення вимагає питання про взаємозв'язок між астрономією і міфологією, яка, у свою чергу, лежить в основі багатьох художніх творів. Адже міфологеми богів,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: