Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Методика формування у молодших школярів навичок живопису у процесі малювання натюрморту

Методика формування у молодших школярів навичок живопису у процесі малювання натюрморту

конкретно-чуттєвій формі, у формі одиничного. Одиничне виражає загальне, художній образ дає учневі можливість чуттєво сприйняти сутність явища як безпосередню реальність, тому одиничне у творі мистецтва вимагає іншого шляху пізнання.

До узагальнення в мистецькому образі молодші школярі підходять із звичними для них і властивими їх віку розумовими операціями емпіричного узагальнення, тому глибокі суттєві зв'язки мистецького образу часто залишаються для них не розкритими. Виникає широкий розрив між засобами творчого узагальнення у картині і можливостями його сприймання й осмислення на рівні емпіричного мислення [6].

Навчити молодшого школяра осягати художню умовність мистецького твору і возвеличуватись над безпосередністю життєвих відношень можна тільки тоді, коли дозрівають необхідні психічні передумови для стрибка у світ довільності і усвідомлення. А ця якість якраз і починає формуватися в учнів молодшого шкільного віку.

За дослідженнями Д.Б. Ельконіна, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, Л.В. Занкова, які по-різному розв'язують проблему психічного розвитку учнів 1-4 класів, у методиці мистецтва з'явились спроби знизити вікові пороги доступності творів мистецтва сприйманню з метою підвищення інтенсивності естетичного розвитку учнів початкової школи [51, 114-115].

Якщо говорити про види узагальнення у зв'язку із засвоєнням такого навчального предмету, як образотворче мистецтво, то слід мати на увазі образне узагальнення, яке є необхідною властивістю розуму кожного школяра. Що стосується понятійного узагальнення, яке пов'язане із засвоєнням основ науки про мистецтво, то воно не може бути сформованим у відриві від образного узагальнення.

Образне узагальнення передбачає аналіз суттєвих зв'язків між художніми деталями, з яких будується образ. У тому випадку, коли учні говорять, що "це придумав художник", і міркують про те, як "буває у житті" і "як не буває", і знаходять розуміння вимислу зображеного, то це ще не початок наївно-реалістичного ставлення до мистецтва, тому що у всіх цих судженнях вони будують своє образне узагальнення емпірично, на видимих зв'язках між "речами" реального життя [41, 21].

Для учнів початкових класів характерною є така особливість мислення, як синкретизм, який до 9-10 років переходить із безпосереднього сприймання у вербальний план. Синкретизм полягає у тому, що явища, які сприймаються одночасно у часі або в просторі, або разом дані у сприйманні, ставляться у причинний зв'язок. Справжні (глибинні) причинні зв'язки ще недоступні самостійному сприйманню школяра, і він бачить залежність причини і наслідку в поверхових зв'язках там, де явища, факти, предмети реального світу дійсно пов'язані часом або місцем (але не причинними зв'язками) [21, 16]. Ця особливість дає про себе знати інколи у молодших підлітків, проявляючись у сприйманні графічних творів (ілюстрацій, малюнків). У надрах підліткового суб'єктивізму (здатність "пояснити" все, чого б це не вартувало) вже починає зароджуватись нова сходинка узагальнення, властива наступним етапам розвитку особистості.

І.І.Демченко вважає, що у сприйманні мистецького твору важливим є розуміння основної ідеї змісту картини. Провівши ряд досліджень, він виявив недоліки, що перешкоджають розумінню ідеї:

невміння виділити провідний мистецький образ та символічний зміст у тих випадках, коли він вводиться неявно або коли основний для сюжету образ не співпадає з провідним для розуміння ідеї;

відсутність установки на детальний аналіз і співставлення особливостей мистецьких образів та їх узагальнення;

відсутність використання знань дійсності при осмисленні образів мистецького твору [26, 253-254].

Тому для того, щоб учні молодших класів правильно сприймали картину, автор виділяє ряд етапів і мислительні операції обдумування ідейного змісту мистецьких творів [25, 63]:

виділення провідних для розуміння ідеї символів та образів;

детальний аналіз всіх основних особливостей провідних образів. Потім ці особливості осмислюються за допомогою знань дійсності. Далі словесно формулюються особливості провідного мистецького образу;

аналіз всіх образів картини в їх співвідношенні до провідного мистецького образу;

визначення головної ідеї твору мистецтва: синтез і узагальнення зробленого раніше аналізу картини і осмислення цього синтезу;

визначення суспільного і історичного значення твору мистецтва.

Щодо естетичної оцінки мистецького твору, то учні 1-4 класів особливо високо оцінюють картини, які викликають у них найсильніші переживання – ті, що найбільше відповідають особливостям їх особистості, їх установкам і духовно-естетичним потребам. Школярі можуть споглядати твори мистецтва не лише з навчальною метою, але й заради естетичних переживань, які можливі лише тоді, коли твір зачіпає особистість учня, задовольняє його естетичні та інші духовні потреби.

Коли мистецький твір близький школяреві, тоді суб'єктивний емоційний критерій забезпечує емоційне переживання об'єктивних смислових переваг твору. Якщо ж зображене на картині не торкається особистості, то дія емоційного, суб'єктивного критерію може проявлятися в естетичних оцінках людей у трьох формах [27, 40]:

Інколи емоційний фактор заважає учням об'єктивно оцінювати художні переваги більш чи менш чужих творів мистецтва. Вони свою оцінку твору ототожнюють з об'єктивними особливостями творів.

Суб'єктивний фактор при оцінці творів, чужих для сприймання, може проявлятися у більш пом'якшеній формі, не заважаючи давати поряд із суб'єктивною оцінкою і об'єктивну оцінку його мистецько-естетичних особливостей. Цьому сприяє установка на об'єктивну оцінку образотворчих переваг творів мистецтва.

Молодші школярі, котрі емоційно вразливі, можуть відчувати естетичну насолоду і від споглядання творів, у тій чи іншій мірі емоційно чужих для особистості. Суб'єктивність емоційного критерію в них полягає у тому, що більш чужі для них твори вони переживають менш інтенсивно і дають таким картинам естетичні оцінки хоча й високі, але нижчі, ніж мистецьким творам, емоційно близьким для них.

Але до відчуття естетичної насолоди мистецьким твором, сприймання його об’єктивних переваг необхідно оволодіти й аналізом особливостей образної структури картини, навчитися розглядати форму твору у зв'язку з його змістом тощо, тобто оволодіти практично критеріями оцінки творів мистецтва.

Л.С. Виготський, вивчаючи сприймання і розуміння мистецького твору у молодшому шкільному віці, зазначає, що важливою умовою розуміння картин є розуміння самих образів та символів [20, 231].

У процесі дослідження були виявлені 4 основних рівні сприймання і розуміння мистецьких творів учнями 1-4 класів:

I рівень — репродуктивний. Він має 2 підрівні:

а) фрагментарний;

б) сюжетно-логічний;

II рівень - емоційно-сюжетний;

рівень - інтуїтивно-художній;

рівень - елементарний усвідомлено-художній [48, 51-52].

Ці рівні не залежать від віку школярів. Вони вказують на просування учнів у сприйманні творів мистецтва і принципово відрізняються від поділу дітей на тих, які слабо, середньо і добре встигають. Головна відмінність цих рівнів у тому, що в них відображаються не кількісні показники, як в оцінках знань, а якісні зміни у розумінні творів мистецтва. Межі між ними дуже рухливі, хоча кожний рівень має свої особливості.

Репродуктивний рівень відображає засвоєння змісту сюжету і події мистецького твору без творчої переробки сприйнятого і без проникнення в образне узагальнення. Сприймаються прості зв'язки твору. Школярі роблять зусилля, щоб запам'ятати те, що сприймають, засвоїти самі образи і символи, проте це сприймання формальне, без задіяння особистісно-емоційних особливостей психіки, і ґрунтується переважно на зовнішніх ознаках. Таке сприймання всередині наївного реалізму є закономірним явищем. Воно відповідає віковій потребі молодших школярів – пізнати світ. При відповіді учні поспішають переказати факти і події, про які взнали із споглядання твору, і зазвичай самі отримують від цього велике задоволення ніби від того, що зрозуміли прихований смисл картини. У залежності від повноти сприймання змісту в цьому рівні виділяються два підрівні.

Фрагментарний підрівень зазвичай властивий учням, які погано усвідомлюють сприйняте. Роблячи великі зусилля, учень не може охопити всі взаємозв'язки у творі — в його свідомості ніби "висвітлюються" яскраво окремі деталі, герої, явища, без зв'язку їх зі змістом картини. Оцінка героя дається на основі однієї негативної або позитивної дії. Вона переноситься на весь мистецький твір: поганий чи хороший, гарний чи негарний. Сприйняті образи сприймаються як сигнали, що актуалізують яскраві життєві враження. Окремі уявлення погано синтезуються в загальну картину.

Сюжетно-логічний підрівень відрізняється від попереднього більш повним сприйманням картини в її контекстно-сюжетних зв'язках. Картина і малюнок сприймаються однаково, як повідомлення, що має певну, частіше всього часову, послідовність. Діти стараються запам'ятати образи і зміст твору і під час бесіди як можна детальніше переказати те, що побачили.

Відмінність між твором мистецтва і утилітарним зображенням, тривіальним малюнком при цьому не сприймається – вона усвідомлюється лише у предметному плані: що зображене, що є на одній картині і чого немає на іншій. На основі більш цілісного сприймання мистецького твору одразу ж після його сприймання учні самостійно можуть дати загальну оцінку побаченого.

Сприймання на емоційно-сюжетному рівні відрізняється яскраво вираженою емоційністю, особистісним ставленням до зображених об’єктів і подій, співпереживання героям, участю в їх діях, естетичному сприйнятті образів природи і т. ін. Емоційність сприймання властива всім рівням. На цьому рівні більше уваги приділяється не тільки часовим, але і причинно-наслідковим зв'язкам, внутрішній сутності картини, її зв’язкам із автобіографічними відомостями про художника. Узагальнення робляться не тільки на основі побаченого, зовнішньо сприйнятого, але й через усвідомлення особистого досвіду з метою виявлення внутрішнього змісту картини.

У пейзажних творах діти відчувають настрій художника, інколи вказують на зміну його. При виборі твору вибирають картини з позитивним емоційним змістом, незалежно від якості зображення. Образи викликають яскраві емоційно забарвлені уявлення, їх розуміння не викликає труднощів. При порівнянні пейзажного і історичного творів перевага віддається першому як більш емоційному.

Інтуїтивно-художній рівень характеризується не тільки повнотою і самостійністю сприймання мистецького твору, але і проявом інтуїтивно-художнього почуття при виборі твору. Навіть при спробі збити думку учня віддається перевага тільки більш високому за своїми перевагами. Але аргументація такого вибору має скоріше характер здогадки, що базується на інтуїції. Цікавим є те, що сприймаючи сюжетоподібну сторону твору, ці учні не прагнуть до його простого відтворення у слові. Їх увага спрямована на те, щоб висловити своє ставлення до нього, дати оцінку сприйнятому. Дуже важливо, що школярі на цьому рівні самі зупиняються на окремих образах, виділяють їх з картини і прагнуть розгадати їх мистецький смисл.

Елементарний усвідомлено-художній рівень сприймання картини можна назвати цілісно-аналітичним. Якщо на попередньому рівні учні при виборі об’єкта сприймання проявляють скоріше інтуїтивну чуйність, ніж розуміння якості мистецького зображення, то на цьому рівні учні не тільки безпомилково у всіх випадках віддають перевагу більш емоційній картині, але й роблять крок у бік більш глибокого розуміння її образного боку. Поряд із зображеною дійсністю вони оцінюють і саме зображення, відмічаючи найбільш доступні їх розумінню елементи майстерності художника, зупиняючись на найбільш яскравих сценах і моментах, прагнуть розгадати їх художній зміст.

У дослідженнях М.В. Гончаренка, А.К. Кальнінга, інших вчених вивчалися психологічні особливості сприймання і оцінки учнями початкових класів мистецьких образів. Встановлено два типи таких сприймань:

емоційне, яке складається на основі конкретного оперування образними узагальненнями;

інтелектуально-оцінне, у якому учні використовують естетичні поняття на рівні елементарного аналізу [15, 43].

Вказані два типи відносин знаходяться у певній залежності від особливостей аналізу та узагальнення учнями свого життєвого досвіду.

Згідно даних Л.С. Левшина, підлітки в аналізі власного життєвого досвіду проявляють два рівні:

а) емоційно-образні узагальнення;

б) поелементний аналіз (опанування абстрактними поняттями) [37, 158].

Вікова динаміка розуміння мистецького твору у 1-4-х класах може бути представлена як деякий шлях від співпереживання конкретному герою чи мистецькому образу до розуміння позиції художника і далі до узагальненого сприймання мистецького світу і усвідомлення свого ставлення до нього, до осмислення впливу картини на свої власні установки. Але пройти цей шлях підлітку під силу тільки за допомогою вчителя. У зв'язку з цим завдання вчителя можна визначити як необхідність:

разом з учнями закріпити первинні перцептивні враження;

допомогти уточнити і усвідомити суб'єктивне сприймання картини, зіставивши його з об'єктивною логікою і структурою побудови мистецького твору [7, 60].

При цьому вчителеві треба пам'ятати, що рівні мистецької зрілості учнів 1-4 і 5-7 класів суттєво відрізняються. Учні 1-2 класів ще не можуть самостійно усвідомити ідейний зміст твору: діти цього віку не можуть за описом відтворити в уяві образ раніше невідомого предмету, а сприймають його переважно на емоційному рівні. Учень 5-7 класів вже усвідомлює, що в мистецькому творі часто відтворюється не реальна дійсність, а ставлення художника до реальної дійсності, тому він може не усвідомлювати авторської позиції, а значить не помічати символізму картини. Учень цього рівня підготовки не може оцінити відповідність змісту і форми побаченого твору мистецтва [7, 61].

Учні 1-4 класів вже набули деякого досвіду, їх перцептивний досвід став більшим, і вже накопичений деякий життєвий матеріал, який може бути свідомо узагальнений. У цьому віці учень, з однієї сторони, починає відчувати себе окремою особистістю, з другої – розлучається з підлітковим егоцентризмом. Він відкритий для спілкування, готовий "почути" і відчути символізм і авторський задум картини. Як цінитель творів мистецтва він проявляє себе вже на більш високому рівні:

здатний самостійно усвідомити ідею твору мистецтва, якщо композиція його не ускладнена і раніше обговорювалася картина схожої структури;

уява достатньо розвинута для того, щоб за описом відтворити не бачені раніше об'єкти чи використані художником художні засоби;

проявляється співпереживання автору, тобто дитина розрізняє власну позицію і позицію художника;

без сторонньої допомоги може усвідомити формальні ознаки картини, якщо раніше у своїй образотворчій діяльності вже спостерігав схожі образотворчі прийоми;

таким чином, учень може відчувати естетичне задоволення від сприйняття картини, помітити і оцінити випадки відповідності образів та символізму твору [48, 50-51].

У 3-4 класах з'являється нова тенденція в образотворчій діяльності і творчості: учень не задовольняється тільки чуттєвою, емоційною реакцією на побачене, він прагне для себе логічно пояснювати те, що сприймає. Тому все, що споглядається, повинно бути для нього обов'язково зрозуміле.


Розділ 2. Використання натюрморту у процесі естетичного

виховання на уроках образотворчого мистецтва


2.1 Методика виконання натюрморту у початковій школі


Роль натюрморту в якості навчального завдання для молодшого школяра важко переоцінити. Він дає можливість вивчити основні положення реалістичного малюнка, сприяв розвитку творчих здібностей того, хто малює. Малювання натюрморту передбачає більш складні завдання, ніж зображення на малюнку окремих предметів, і справа тут не в кількості предметів, з яких складається натюрморт, але і в цілому комплексі завдань, котрі потрібно вирішувати по-різному.

При малюванні натюрморту не треба змальовувати всі його елементи в однаковій мірі. Кожний предмет натурної постановки потребує до себе особливої уваги і відношення: одні (переднього плану) вимагають більш уважного аналізу форми, більш детальної проробки; інші (дальнього плану) можуть бути зображені в загальних рисах, достатньо показати характер форми [23, 101].

Малюючи натюрморт із різних предметів, ми глибше засвоюємо принцип лінійно-конструктивної будови форми, краще розуміємо закони перспективи, дістаємо можливість творчо реалізувати отримані знання і навички. Крім цього, у малюнку натюрморту художник повинен передати не тільки об'єм предметів, але і їх фактуру (матеріальність – гіпс, дерево, глину, шовк, скло, метал), а для цього потрібна певна майстерність, хороші технічні навички малюнку.

Ускладнення завдань у малюванні натюрморту пов'язане з введенням у натюрморт фону. Загальний фон – не випадковий елемент. Він дає змогу виразно показати і кожен з предметів окремо, і гармонійну єдність всіх предметів об'єднаних фоном [18, 22].

Приступаючи до натюрморту, ми як завжди ділимо процес побудови зображення на окремі етапи. Така методична послідовність роботи над натюрмортом повинна завжди бути в навчальному малюнку, малюємо ми натюрморт з геометричних фігур чи дуже складний натюрморт з введенням гіпсу. Якщо при малюванні з натури одного предмету перед нами стояла невелика кількість аналітичних завдань, то при малюванні натюрморту їх стає набагато більше. Крім цього, при малюванні групи предметів ці завдання значно ускладнюються. Тому хто малює потрібно передати форму не одного предмета, а декількох, зв'язати їх між собою і дати тональну закономірність всього ансамблю.

Відсутність методичної послідовності в роботі приводить до бездумного змальовування. Тому слід дотримуватись такої послідовності:

1) попередній аналіз постановки;

2) композиційне розміщення зображення на листі паперу;

3) передача характеру форми предметів і їх пропорцій;

4) конструктивний аналіз форми предметів і перспективна побудова зображення на площині ;

5) виявлення об'єму предметів засобами світлотіні;

6) детальна прорисовка форм предметів;

7) синтез - підведення підсумку готової роботи [21, 13-14].

Розглянемо кожний етап роботи над малюнком більш детальніше на прикладі нескладного натюрморту.

1. Попередній аналіз. Спочатку роздивляємось натюрморт з рівних точок зору і вибираємо найбільш цікаву. Звертаємо увагу на розташування предметів, освітлення постановки. Звичайно форми предметів виглядають більш цікаво і виразно при боковому освітленні. Сідати проти світла не бажано. Потрібно також подумати як закомпонувати натюрморт на листі – вертикально чи горизонтально. Якщо, наприклад, у нашій постановці ми включаємо у композицію край стола, його кут, то лист паперу доцільно розмістити вертикально, у даному випадку краща горизонтальна композиція.

2. Композиційне розміщення. Малюнок починаємо, як завжди, з композиційного розміщення зображення. Дуже важливо закомпонувати всю групу предметів так, щоб лист паперу був рівномірно заповнений. Для цього потрібно в думці об'єднати всю групу предметів в одне ціле і продумати її розміщення відповідно до формату листа паперу. Зверху треба залишити більше місця, ніж знизу. Тоді буде враження, що предмети міцно стоять на площині. Разом з тим потрібно слідкувати, щоб зображувані предмети не впирались у краї листа, і навпаки, не було багато пустого місця [6, 114].

Композиційні завдання важкі і необхідно затратити багато сил і часу, щоб добитись успіху, особливо коли постановка складна. Пояснюється це тим, що крім розміщення зображення на листі, тому хто малює потрібно знайти композиційний центр на картинній площині. У більшості випадків зоровий центр не співпадає з композиційним, що залежить від розташування головного предмета постановки, навколо якого групуються інші. Зрозуміло, що просторове положення предметів один відносно іншого в зображенні, залежить і від вибору точки зору, яка теж впливає на компоновку натюрморту на заданому форматі.

Щоб робота йшла успішно, необхідно все врахувати спочатку, особливо при постановці навчального натюрморту. Перш за все, потрібно прослідкувати за смисловим змістом навчального натюрморту. Предмети мають бути пов'язані між собою певним сюжетом - "куток учня", "спортивний інвентар", "овочі", "фрукти", "стіл художника". Буде нелогічно створювати натюрморт із кухонного посуду, ставити у центрі статуетку Венери Мілоської. Але є логічно поряд з овочами, рибою чи м’ясом поставити глечик чи каструлю [50].

Підбираючи речі для натюрморту, треба думати не тільки про різноманітні форми і розміри предметів, але й про матеріал з якого вони виготовлені, їх фактуру. Постановка натюрморту починається з більш крупних і характерних у тематичному плані предметів, наприклад з глечика. До головних предметів підбирають додаткові.

В одних випадках предмети можуть підбиратися за принципом однорідності матеріалу (все з гіпсу), в іншому - за принципом різноманітності матеріалів і тональних співвідношень. Не рекомендується ставити в натюрморт предмети одинакові за формою і розмірами - вони порушують композиційний центр. Найкраще поставити предмети різні за формою, розміром і тоном. Контрастне співставлення великого з малим, світлого з темним, сферичної форми з гранчастою допомагав краще зрозуміти характер предметів і успішніше виконати поставлене завдання.

Одним із навчальних завдань є передача глибини простору, степені віддалення предметів. З цією метою складові елементи натюрморту треба розташовувати так, щоб предмети переднього плану ніби випадково закривали частину другого плану, але основи предметів другого плану було частково видно. Це, з однієї сторони, надасть натюрморту природність і правдивість, а з другої - допоможе передати простір і повітряне середовище між предметами [30, 53].

Велику увагу треба звертати на освітлення. Штучне верхньо-бокове освітлення дає можливість виявити контрастну світлотінь на предметах переднього плану, знайти композиційний центр, показати другорядні предмети постановки. Денне світло (розсіяне) створює м'які тонові переходи. Часто при постановці натюрморту потрібно вводити драперії, котрі допомагають об'єднати предмети між собою і створити цільну композицію. В одних випадках вони служать фоном, в інших - елементом композиції.

3. Передача характеру форми предметів і їх пропорцій. Спочатку легко торкаючись олівцем паперу, треба помітити загальний характер форми предметів, їх пропорції, а також їх розташування в просторі. Вимальовувати і уточнювати їх контури відразу не треба - головне визначити розміри кожного з предметів і їх пропорції (за шириною, висотою, глибиною). Тіні на предметах також відразу не рекомендують помічати, поки не виконана конструктивна форма основи [41].

4. Конструктивний аналіз. Побудова форми предметів виконується тим же способом, як і в попередніх завданнях. Намічаються поверхні кожного предмету, як видимі, так і невидимі. Таким чином на малюнку заявляються ніби зображення моделей з дроту.

Виявляючи конструктивну основу форми предметів, потрібно уважно перевіряти перспективу, особливу увагу треба зосередити на перспективне зображення основ предметів, з яких складено натюрморт. Не можна допускати, щоб слід одного "наїжджав" на слід іншого. Тобто, необхідно уявити, який предмет знаходиться на передньому плані, який на другому. Початківці за цим не слідкують і в результаті в них на малюнках немає простору між предметами. Щоб вийти з ситуації, вони починають вводити тон, але це не допомагав, не дав ніяких результатів, ще більше заплутує [47, 30].

Тому треба правильно розмістити "сліди" предметів на площині стола; уявити розташування їх на поверхні столу, відстані між ними. Потім потрібно уявити собі цю площину із слідами зображену в перспективі. Тут також в лініях, необхідно помітити і границі світла і тіні, щоб потім не шукати їх на кожному предметі окремо.

5. Виявлення об'єму предметів. Об'єм предметів у малюнку передається при допомозі перспективи і ліплення форми засобами світлотіні – тону. У процесі навчання малюванню з натури учні повинні оволодіти засобами цілком закінченого світлотіньового малюнку, добре знати закони розподілу світла, навчитись бачити і розуміти взаємозв'язок конструкції предметів із явищами світлотіні. Не знаючи законів розподілу світлотіні по формі предмета, рисувальник пасивно копіює з натури світлі і темні місця, не досягаючи правдивості і переконливості в малюнку [22].

Тон - фізична характеристика світла (кількість і якість світла на поверхні предмета) і залежить від джерела світла і кольору самого предмета. Тон визначається характером джерела світла (сонячне, місячне, штучне - вольтова дуга, електрична лампа, свічка) і кольору самого предмета на який падає світло. Це світло падаючи, змінюється в тоні в залежності від положення площин у просторі по відношенню до джерела світла. Тому, коли ми бачимо предмет з різними півтонами, ми розуміємо, що тут кожна поверхня предмета освітлена по-різному.

Наприклад, ми малюємо з натури коробку сірників. Передньою освітленою площиною коробки є наклейка сірки. За тоном вона здається темнішою за етикетку і бокову площину. Але вона найсвітліша. Недосвідчений художник у малюнку дасть самий сильний тон на світлій стороні і самий світлий на темній. Особливо це складно зрозуміти початківцям. Моделюючи форму голови тоном, початківці не вловлюють градації світлотіні і відповідно об'єму. Малюючи темне волосся, вони тонують його в повну силу, не показуючи де буде тінь, півтінь, світло і полиск (блік). Треба пам'ятати, що полиск на чорному волоссі може бути такої ж сили, як на кінчику носа [8, 39].

Витримати малюнок у тоні - значить передати його світлотіньові співвідношення (від самого світлого через суму півтонів до найтемнішого), котрі спостерігаються в натурі і виступають як єдине ціле.

Використовуючи білизну паперу і силу тону олівця, рисувальник може передати не тільки об'єм і форму предметів, але й фактуру (матеріальність).

Світлотіньові відношення (сила світла, тіні, півтіні) у загальному ансамблі малюнка, повинні бути підпорядковані загальній гармонії. Кожен півтон, світло, рефлекс і полиск повинні доповнювати один одного і підтримувати, як у музиці, кожен звук акорду злагоджений з іншими, створювати враження цілого [31, 90].

Закони освітлення такі ж точні, як і закони перспективи, пластанатомії. Встановлено, що в міру віддалення поверхні від джерела світла освітленість буде слабшати; сила світла обернено пропорційна квадрату віддалі від предмета до джерела світла. Поверхні тіл, які віддалені від джерела світла на віддаль удвічі більшу, будуть освітлені в чотири рази слабше. Із цього випливає, що чим далі перебуває предмет від джерела світла, тим слабше повинна бути в малюнку його світлосила.

Контраст світла і тіні на предметах, розташованих ближче до джерела світла, різкіший, ніж на предметах віддалених від нього. Дотримуючись цього закону, ми повинні знати, що в малюнку світлі місця і тіні на передньому плані більш інтенсивніші, ніж на середньому, а на середньому - сильніші, ніж на задньому. Це легко перевірити, якщо спробувати віддалити джерело світла від натури: поступово будуть слабшати світлі місця і тіні. Віддаліть світло ще дальше і ви побачите, що предмети стають однотонними, границі світлотіні стають малопомітними. Наблизимо джерело світла знову ближче до натури, і помітимо, що обриси як самого предмета, так і його тіней стають чіткими і яскравими [29, 36]

Тінь, яка падає від предмета, сильніша за тінь на самому предметі. Малюючи речі темного кольору, майте на увазі, що падаюча від них тінь повинна бути сильніша, ніж тінь на поверхні самого предмета.

Приступаючи до виявлення об'єму предметів тоном, перш за все треба виявити в натурі найсвітліше і найтемніше місце. Встановивши ці два полюси, звертаємо увагу на півтіні. Для цього необхідно уважно прослідкувати за напрямком світлових променів і визначити на яку площину вони падають прямо, а по якій ковзають (півтони), і на яку площину світло не падає зовсім (тінь). Потім потрібно намітити тіні, що падають від кожного предмета [16, 42].

Спочатку легко олівцем прокладаємо тоном тіньові місця на кожному предметі. Це допоможе чіткіше побачити масу кожного предмета, отже ще раз перевірити пропорції і загальний стан малюнка. Потім прокладаємо півтіні, підсилюємо тон у тіньових місцях, і на кінець, прокладаємо тіні, що падають від предметів. Такий порядок виявлення об'єму предметів тоном вважається вірним і обов'язковим.

Коли загальний малюнок натюрморту намітився вірно, можна підсилювати тон олівцем, приступаючи до детальної промальовки предметів.

6. Детальна прорисовка форми. Під час детальної проробки форми треба уважно спостерігати за всіма відтінками і переходами світлотіні, за всіма деталями форми. Працюючи над деталями, не слід забувати порівнювати і з тими, що поряд. Працювати над деталлю довго не слід, бо пропадав гострота сприйняття; краще перейти до іншої частини, яка знаходиться поруч. Коли повернешся до зробленого раніше, легко побачити недоробку. Отже, в процесі всієї роботи, переходячи з одного місця на інше, тримайте оком всю фігуру, не намагайтесь відразу охопити все, а вникайте в деталі, не бійтесь початкової строкатості, узагальнити її не так важко, було б що узагальнювати [46].

Кожна лінія, кожен штрих, котрі наносяться на площину паперу, допомагають виразити і наочно передати те, про що хочеш розповісти. Той, хто малює має розкрити глядачеві, яка форма предмета, в який бік направлена та чи інша площина. Розповісти це потрібно штрихом, ніби дряпаючи кінчиком олівця поверхню предмета. Повинні бути чітко видимі напрями ліній і штрихів, що підкреслюють характер площини.

Техніка малюнка повинна бути підпорядкована розуму, логічному осмисленню всього процесу зображення. Технічні прийоми, способи вираження форми в малюнку немислимі без правильного розуміння структури предмета. Лінія, штрих, штриховка мусять підкреслювати характер і структуру предметів. Наприклад, малюючи форми людської

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: