Авторитет батьків та їх вплив на формування особистості дитини
Якщо раніше авторитет чоловіка, батька стверджувався і підтримувався багатьма суспільними та релігійними настановами, то зараз однієї лише належності до чоловічої статі не досить, щоб претендувати на авторитет і шанобливе ставлення. Звичайно, перебудова традиційних звичаїв — справа досить складна, тому, мабуть, так важко адаптуватися чоловікам до свого нинішнього становища. Адже чоловіки втрачають більшість своїх привілеїв, і насамперед як «глави дому».Чоловік може бути чесним,сумлінним працівником, але не головним годувальними родини. Може мати пристойну заробітну плату і все ж певною мірою матеріально залежати від дружини. Здавалося б, яке має значення, хто створює матеріальну базу сім’ї. Мовляв, споконвіку, традиційно жінка дивилася на чоловіка шанобливо-залежним поглядом. А зараз? Як правило, у нього відсутні «вільні» гроші. До «посади» родинного скарбника допускається рідко, а всі питання щодо придбання одягу та інших речей вирішує в основному дружи на, оскільки гроші найчастіше знаходяться у неї. Авторитет чоловіка стає дедалі більш хитким. А якщо в родині є ще й мати жінки або й самого чоловіка, яка веде господарство, тримає кермо влади родиною, то чоловік узагалі опиняється десь на третіх ролях. Нерідко така ситуація призводить до конфліктів.
Спробуємо розібратися, хто у цьому винен? Часом безпорадність здорових, працездатних чоловіків буває наслідком необміркованої політики їх дружин, що відгороджують чоловіків від усяких турбот. Так у домі з'являється ще одна велика дитина. І деяких чоловіків, очевидно, таке становище цілком влаштовує. Ніякої відповідальності, ніяких турбот. А це веде до змін у ставленні до життя, у звичках, реакціях тощо.
Найчастіше (традиційний чоловічий егоцентризм) говорять про загрозу «чоловічому факторові» у зв'язку з послабленням батькового впливу в сім'ї. Звичайно, в родити, до є батько, хлопчик раніше й успішніші засвоює специфічні чоловічі ролі, уявлення про них, ніж там, де батько відсутній. Та не можна забувати і про те, що становлення особи дитини відбувається передусім як результат широкого спілкування і виховання, напрям яких самі дорослі навіть не усвідомлюють. Хлопчикам і дівчаткам дарують різні іграшки, з раннього віку привчаючи їх до різних форм діяльності. Вже у віці 3-5 років діти засвоюють уявлення про чоловічі і жіночі ролі, уявлення, що мало чим відрізняються від тих, які існують у дорослих. До батька, чоловіка сім'я ставить певні вимоги. Діти хочуть пишатися своїм татом, його силою, вмінням. Кожному батькові важливо відчути захоплений погляд свого сина чи доньки. Коли ж батько виявляє слабкість, припускається помилок, дитина боляче переживає це. Винятково сильно впливає на дітей приклад батька.
Разом з тим ще чимало чоловіків вважають, що виховання дітей, як і хатні справи,— обов'язок жінки. Відмежування батька від виховного процесу призводить до формування відчуження, духовної ізоляції у відносинах між батьком і дітьми. Коли батько не бере участі у найважливіших домашніх справах, він значно втрачає у своєму сімейному статусі.
У якому вигідному світлі постають чоловіки! Адже ж не у чоловіка, а у жінки після народження дитини втричі збільшуються домашні навантаження. І це в той час, коли сучасні жінки не уявляють себе без роботи,без активної громадської діяльності. Вони люблять дітей і хотіли б не менше за чоловіків мати їх. Але необхідно, щоб чоловічі плечі взяли на себе більшість навантажень по хатньому господарству. Основні сімейні обов'язки мають бути порівну поділені між чоловіком і жінкою. Адже кожен з них працює, підвищує свій фаховий рівень,бере активну участь у житті суспільства.
На питання, чи розповідають діти батькам про свої погані оцінки і кому переважно, відповіді були такі: матері довіряють 56,3 %, батькові—18,9% опитаних дітей. До того ж опитування школярів показало, що 13 % з числа опитаних часто вступали у конфлікт з батьком і 32%—рідко. Значно менше непорозумінь виникає з матір'ю: па явність такої конфліктної ситуації зазначили лише 8'%, дітей. Досить часто діти скаржаться на байдужість батька, його грубе ставлення.
Як наслідок у дітей формується негативне ставлення до батька, що важко перебудувати. Не па користь батька говорять порівняльні дані про бажання дітей бути схожими на нього. Якщо малюки, які ще особливо не заглиблюються у суть стосунків із ним, у своїй більшості хочуть бути подібними до нього, то серед більш дорослих кількість бажаючих бути схожими па батька значно скорочується. Насторожує те, що ми і чоловіки навіть не усвідомлюють своєї поведінки з дітьми, а отже, погано уявляють можливі наслідки таких взаємин.
В деяких сім'ях батько і зараз завойовує собі авторитет із паском у руках. Зазначимо, що у відносинах батька з сином, батька з донькою мають бути істотні відмінності.
![]()
Батько
для дівчини
— це втілення
чоловічого
начала взагалі.
По ньому вона
судитиме про
всіх представників
чоловічої
статі: або буде
захоплюватися,
поважати, або
боятися і зневажати.
Тому хороший
добрий батько
власним прикладом
виховує майбутню
дружину, матір.
Дружні стосунки
з батьком сприяють
формуванню
у дівчаток
життєвої
витривалості,
доброзичливості
та ін.
Виховання— справа важка. І окремі недоліки у вихованні дітей пояснюються не тільки недостатніми педагогічними знаннями батька, а й недооцінкою усієї складності завдань, що постають перед ним.
Зрозуміло, виховні засоби батьків у деяких випадках можуть впливати на дитину і негативно. Однак це не може бути приводом для того, щоб взагалі відмовитися від виховання як необхідної умови формування морально здорової особи.
Нерідко
пошук спільної
мови з дітьми
буває досить
нелегкою справою,
і це знає кожен.
А, наштовхнувшись
на труднощі,
що частіше
всього властиве
для батька, не
кожен особливо
«напружує»
думку, волю у
пошуках правильних
рішень. А те,
що у свій час
прогаяно, важко
надолужувати.
Адже авторитет
батька повинен
зростати поступово
як наслідок
серйозного,
вдумливого,
зрозумілого
для дитини
підходу до
розв'язання
найрізноманітніших
проблем, а також
— щирості вихователя.
Нерідко доводиться чути, ніби дитина — свого роду глина і батькам тільки лишається шляхом легкого торкання рук ліпити з неї особистість за своїм образом і подобою. Якби ж, це й насправді було так! Навряд чи виникали б тоді труднощі у вихованні підростаючого покоління і стояла б так гостро проблема авторитету батька.
Авторитет треба завойовувати. А для цього у першу чергу потрібна основа. Дитина має відчувати, що вона може покластися на батька. Для малюка його татко—найсміливіший,, найрозумніший. Далі багато залежатиме від того, чи продовжує дитина бачити у батькові ідеал. І особливо важливо це для підлітка,який починає до всього ставитися критично. Звичайно, помилятися може кожна людина. Однак частіше помиляється гой, хто не вміє визнавати своїх помилок. Так само і авторитет свій найлегше підриває, хто наполягає на своєму навіть і йоли він неправий.
Виховання — це особлива мудрість. Ніколи не буває так, щоб одна людина тільки давала, наставляла, а друга пасивно все сприймала. У житті дають і беруть обидва, взаємно впливаючи один на одного,— і вихователь, і вихованець. І все це за умови взаємного довір'я, симпатії і любові. Безумовно, дитина зміцнює впевненість батька у власних силах, допомагає йому глибше збагнути сенс життя. Якщо його дні наповнені працею і активним відпочинком, вихованням дітей, їх інтересами, турботами і радощами, то можна говорити, що він повністю відповідає своєму найголовнішому призначенню у житті — бути батьком.
Виховувати дитину —- значить набувати нового досвіду, постійно розширювати свій кругозір, адже народження сина чи доньки, їх фізичний і моральний розвиток батьки переживають як неповторне почуття. А всі турботи, пов'язані з дітьми, збагачують унікальним досвідом, дають змогу глянути на світ іншими очима.
Соціально-педагогічні дослідження виявляють різне ставлення батьків до виховної діяльності.
Взаємини батьків з дітьми багато в чому відображають загальну культуру сім'ї. При чому їх характер розкривається у всьому: в спільній трудовій діяльності, спільному віл. Бідуванні концертів, театрів, музеїв, читанні книг і т. п. На жаль, нині вплив батьків на соціально-моральні переконання дітей далеко не рівноцінний. Батько втрачає свої позиції навіть у питаннях вибору професії. А саме тут поради, знання батька можуть бути такими важливими, корисними. Шкода, коли батькові не вистачає такту й витримки. Особливо негативним може бути прагнення форсувати цей процес за допомогою прямого психологічного тиску: «Ну коли ж ти, кінець кінцем, зробиш вибір? Я в твоєму віці...». У підлітка з'являється негативне ставлення до самовизначення, відраза до будь-якого вибору взагалі.
І хоча вибір професії відбиває особисті уподобання, не варто забувати, що чим молодша людина у момент вибору професії, тим очевидніше, що її вибір здійснюється її основі не лише власної системи цінностей, часто під впливом батьків.
батьків і дітей, їх зацікавленості одне одним. Тому дорослі повинні завжди уважно вивчати інтереси молоді, намагатися дивитись на оточуючий світ «очима молодих». Звичайно, це нелегко, але необхідно. Варто виявляти більше компетентності у питаннях, що цікавлять молодь, по можливості аналізувати причини конфліктів, суперечок та зіткнень з підлітками, щоб не припускати їх у майбутньому. Намагаючись зацікавити дітей своїми справами і захопленнями, батькові необхідно ви являти інтерес до їх захоплень, занять, ближче знати безпосереднє оточення дітей, на кого вони орієнтуються, кого наслідують (друзів, однолітків, товаришів).
Якщо ж цього немає... Ось приклад. Батько прагнув, щоб син виріс освіченим, працелюбним, чесним, чуйним, поважав його і матір. Здавалося, робив усе необхідне, що син добре вчився, допомагав дома, не даремно часу. Однак батько й син перестали розуміти один одного. А коли батько ви рішив з'ясувати причини непорозумінь з сином, то виявилося, що у батьківську програму виховання не вписувалися захоплення підлітка, його стосунки з друзями. Щоб по знайомитися і заприятелювати з товариша ми сина, знайти з ними спільні інтереси, а отже, подолати відчуження, яке з'явилося між батьком і сином,потрібен був час. На жаль, не всі батьки здатні правильно оцінити ситуацію,відшукати шляхи зближення з сином. Однак завжди потрібно вірити її себе, у свою дитину, бути готовим у будь яку хвилину прийти їй на допомогу, не обмежуючи її самостійності. Нерідко від підлітків можна почути, що більшість проблем, які виникають, вони намагаються вирішувати самі. Адже діти завжди прагнуть швидше стати дорослими..
Діти зміцнюють сім'ю, але вони можуть і зруйнувати її ,якщо у батьків відсутнє почуття обов’язку. Бути справжньою матір'ю і батьком однаково важливо і необхідно для щастя як батьків,так і їх дітей. Як зазначалося, батьківство більше залежить від виховання, ніж від інстинктивного потягу, воно водночас є і обов'язком, і задоволенням природних потреб. Для виконані першого і досягнення другого необхідні знання, ретельна підготовка.
Нині чоловік, принаймні в ідеалі, не тільки господар дому, як вважалося з давніх-давен, а й чуйний, вдумливий друг і пори ник усіх членів сім'ї. І, всупереч поширеній критичній оцінці сучасного чоловіка,йому далеко не байдужі батьківство і сім'я. Долаючи багатовікові консервативні традиції,чоловіки засвоюють і стверджують своє нове становище у сім'ї на основі повної рівності з жінкою.
Вже самим укладом життя, відносини між батьками та рідними сім'я виховує дітей. Неабияке значення мають і свідомо застосовувані батьками педагогічні засоби. Мистецтво виховання насамперед передбачає максимальне узгодження його цілей і засобів, форм і методів. І тут важливо враховувати стать і вік,характер, здібності, можливості дитини. У справжньому родинному вихованні беруть участь і мати, і батько,але їх єдина за змістом, цілями та завданнями діяльність, має певні відмінності. Прагнучи формувати характер дитини,найважливіше її добре знати. Спробуйте перевірити свої знання про сина чи дочку, давши відповідь по кожному з наведених пунктів:
1.Ставлення до навчання.
2.Ставлення до праці.
3.Громадська активність.
4.До якої галузі знань,професійної діяльності,творчих занять має нахил?
5.Улюблені книги, письменники. Чи перс читує якісь книжки декілька разів, чим воші приваблюють дитину? Як часто відвідує бій ліотеку?
6.Яким уподобанням віддає перевагу ] вільний час?
7.Хто найближчий приятель, за що йот цінує син чи донька?
8.Кого прагне наслідувати і чому?
9.Головні, на вашу думку, риси характеру дитини, в чому вони виявляються?
10. Стан здоров'я.
Мабуть, не кожний батько зможе дати докладну відповідь за всіма цими пунктами А як же можна виховувати дитину, не знаючи як слід її природних схильностей.
Адже тут необхідно не лише досконалі знати життя дитини, а й зважувати на особливості її здоров'я, темпераменту тощо.
Відсутність належної уваги, скажімо, щ темпераменту може спричинити до усклад нень або й невдач у формуванні позитивній рис особи, а в деяких випадках може при звести до виникнення серйозних помилок у вихованні.
Майже кожному батькові чи матері доводиться замислюватись над питанням — чи вони досить вимогливі до своєї дитини. Досвідчені педагоги і психологи знають, що тільки в атмосфері доброзичливості, поваги до дитини може здійснюватися її справжнє виховання. Доброзичливість не означає вседозволеності, потурання примхам. Останні лише спричиняють безділля і безвідповідальність.
У вихованні завжди присутній материнський і батьківський авторитет. Справжній авторитет ґрунтується і на необхідній суворості, але вона завжди має у своїй основі доброзичливість та повагу до особи дитини що виключає нетерпимість, жорстокість. Останні здатні формувати жорстоку людину, іноді навіть потенційного злочинця. Соціологічні дослідження виявили ряд «помилкових» типів ставлення батька до своїх дітей. Ось які типи «помилкової поведінки» батька зустрічаються найчастіше:
повне відмежування від виховання дітей. Вважає, що достатньо бути добрим працівником, можливо, громадським активі стом. Згодом страждає від холодного ставлення дітей, невміння зрозуміти їх складний внутрішній світ;
вимагає беззаперечного авторитету (деспотичний тип). Тримає дітей у страху, віддає категоричні розпорядження. Результат: діти бояться батька, але не поважають його, не люблять;
багато сил і часу віддає дітям, але ні виявляє необхідної наполегливості, вимогливості, не виховує у дітей почуття відповідальності за свої вчинки, почуття обов'язку внаслідок чого діти виростають розбещені без поваги не тільки до своїх батьків, а й до оточуючих.
Успішне виховання добрих засад у дитини значною мірою залежить від того, чи правильно визначене її місце в емоційній структурі родини. Дитина не повинна відчувати якоїсь винятковості свого становища серед дорослих. Необхідно, щоб вона була не ідолом, а членом невеликого, але міцного колективу, де кожен робить щось для всіх, а всі — для кожного. Вона має право на своє дитяче життя, але ні в якому разі не має позбавляти особистого життя батьків, перетворюватися у єдиний сенс їх існування.
Виховуючи дитину, батькам доводиться багато чим жертвувати. Та досвід доводить, що не всі жертви дійсно необхідні дитині, а деякі з них — шкідливі. Якщо батько ходить у старому костюмі, а синові купує джинси за спекулятивною ціною, то чи не буде без такої жертви син здоровіший душею, добріший серцем?
Які ж батьківські жертви підуть на користь дитині? «Жертвуйте недоліками свого характеру, щоб не давати дітям поганого прикладу. Відмовтеся від шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю). По жертвуйте грою у «козла» і займіться з сином чи дочкою корисною справою, почитайте разом хорошу книжку, навчіть їх чогось. Такі «жертви» даються інколи важко, та нагорода за них — справді щасливі, добрі й люблячі батьків діти.
У вихованні доброти, чуйності та уважності багато в чому допомагає гра. Простеживши за іграми дитини, можна зрозуміти, де й коли треба тактовно втрутитися, щоб сформувати адекватні емоції дитини. Іграшки для дитини — майже живі друзі, граючись, вона моделює ситуації, які, можливо, переживатиме в житті.
Інший могутній засіб емоційного виховання — природа. Дитині від самих ранніх років необхідно дати уявлення про самоцінність будь-якої іншої живої істоти. Необхідно пробудити в дитині приязнь до «братів наших менших», без якої неможливе становлення гуманізму — вищої форми доброти.
Доброта, чуйність і уважність до інших стануть органічними якостями особи тільки тоді, коли дитина набуде необхідного досвіду моральної поведінки, коли завдання матері та батька заохочуватимуть до послуг близьким, до виявлення піклування і уваги. Дитині необхідний досвід доброти, «потрібні вправи у моральних вчинках», як говорив А. С. Макаренко. Тому ні в якому разі не зупиняйте дитину в її прагненні допомогти старшим, узяти на себе частину хатніх турбот. Навіть якщо вона і зробить щось не так, з цим треба змиритися і перетерпіти. Адже, коли такі поривання систематично гальмуються, вони згасають, а через декілька років підлітка вже важко буде примуси мий вчинок дитини то надто перебільшена, то надто млява. Емоційна непослідовність, коли ті самі вчинки сьогодні викликають одну реакцію, а завтра — іншу, негативно позначається на поведінці дитини. Вона позбувається стійких повсякденних орієнтирів поведінки, стає образливою, вередливою. Розумну стриманість у почуттях як певну рису характеру батько має не лише привносити в сім'ю, а й прищепити дітям (особливо сину).
Важлива роль батька у вихованні в дітей сміливості. Необхідно навчити дитину долати страх, що звільнить її від непотрібних страждань, запобігатиме появі полохливості. В усі часи, у всіх народів сміливість і сила займали одне з перших місць у списку чоловічих чеснот. Ніде не шанувалося боягузтво й ніколи безсилля не вважалося гідністю.
Певною мірою дитячі страхи природні: обережність, острах є виявом важливої захисної функції дитини. Але обережність не повинна переростати у полохливість. Ні в якому разі не можна лякати малечу будь-якими нісенітницями. Залякування дітей сприяє утворенню стійких негативних емоцій. .
Виховуючи у дітей сміливість, не дратуйтеся через їх «дурну боязливість» (як вважають іноді батьки). Виявіть причину переляку й постарайтеся довести дитині, що боятися нема чого.
Для материнської любові більш притаманний надмірний страх за дитину, відмежування її, про всяк випадок, від різних випробувань. Батько більш схильний давати дитині волю, щоб фізично і морально загартовувати її.
Дітям старшого віку батько може запропонувати деякі психологічні прийоми, за допомогою яких можна перемогти відчуття страху. Наприклад, якщо очікується щось небезпечне, неприємне, не слід закривати на це очі. Батькові разом з сином чи донькою варто проаналізувати можливий хід розвитку подій і знайти найраціональніші засоби долання небезпечних, на думку дитини, ситуацій. Причому аналіз повинен бути максимально діловий, сухий, позбавлений емоцій. Ні в якому разі його не можна перетворити на «страшні» для дитини картини.
Досить ефективний засіб долання страху — заняття якоюсь потрібною справою, що вимагає уваги. Можна також у важких ситуаціях порадити підлітку самонавіювання — спокійне, розмірене, багаторазове повторення про себе фраз типу «Я мушу зробити те-то й те-то», Причому всі Формулювання даються у позитивній формі, позбавлені частки «не».
Окремо треба підкреслити важливість виховання моральної сміливості, принциповості, громадянськості. Фізичну сміливість виховати легше й простіше. Громадянська сміливість передбачає правдивість, прямоту й відвертість у стосунках з товаришами, вміння розібратись у своїх помилках, подолати небажання говорити про них, здатність боротися за істину, навіть якщо це викличе протидію безпосереднього соціального оточення;
Ідеал нашого суспільства — виховання гармонійно розвиненої людини — активного будівника комунізму, борця за утвердження нового, справедливого ладу на землі. Тому особливої гостроти набуває в наш час проблема формування енергійної, соціально активної особи. Слід зауважити, що така особа може бути як доброю, так і злою. І справжній авторитет батька може відіграти вирішальну роль у правильному, позитивному спрямуванні розвитку особи дитини.
Говорячи про характер, енергійність, ми неминуче повертаємося до проблеми здоров'я. Адже коли дитина з ранніх років загартована фізично, їй легше дається й моралі, не загартування. Причому фізичне загартування може і повинно стати частиною програми морального загартування. Різними мають бути вправи для фізичного розвитку й загартування дочки та сина. Підібрати їх, заохотити дитину до постійних занять також може бути справою батька.
Коли діти досягають підліткового віку, особливо гостро постає проблема статевого виховання. Що ж необхідно знати батькові про психологічні особливості дівчаток і хлопчиків у перехідному віці? Треба сказати, що в цей період стереотипи «мужності» і «жіночості» особливо поляризуються і потреба відповідати їм у підлітків стає як ніколи гострою. Стосується це не лише зовнішності, а й багатьох соціальних і психологічних якостей.
Дівчатка 12—14 років доросліші від хлопців того ж віку, розвиваються швидше. Вони вже починають шукати нових шляхів для ствердження себе в очах товаришів. Так зване засвоєння соціального досвіду у дівчаток проходить переважно у руслі їх емоційного розвитку. Великого значення набувають для дівчинки взаємини з подругами, ставлення до неї усього класу. Саме у ці роки відточується жіночість, спочатку ще наївне кокетство. Загалом дівчатка менш уперті, більш розумні, реалістичні щодо оцінки своїх можливостей, але значно чутливіші від хлопців до непедагогічних засобів впливу. Грубість, нетактовність поводження сприймаються дівчатками досить болісно.
І батькам, особливо батькові, необхідно володіти педагогічним, суто людським тактом у спілкуванні з донькою-підлітком. Наслідки фізіологічної перебудови організму, що відбувається, зумовлюють підвищену Таке спілкування навіть корисне, хоча і не має потреби його стимулювати, воно виникає само по собі. Головне, щоб поведінка підлітка відповідала його вікові. Батько на таку дружбу сина або дочки ні в якому разі не повинен реагувати жартами про нареченого й наречену або застереженнями: «Ой, дивися, не доведе це до добра!» Від такого ставлення дитина замикається від дорослих у своєму світі. І що ще гірше — може змінитися її власна оцінка дружніх стосунків: втрачається природність, з'являється присмак чогось «забороненого».
Коли син чи дочка закохані, ліпше за все спостерігати за ними співчутливо, намагатися зрозуміти їх стан. Але не треба їм доку чати. Чекайте, щоб вони самі поділилися :і вами. І тут знадобиться вміння слухати, тактовність, мудрість. Дуже важливо зрозуміти, як кохає підліток: розумом чи серцем. Дитяча свідомість недосвідчена, тому потрібно навчити підлітка аналізувати своє по чуття. Якщо батько і дитина — друзі, то батько може запитати: а що тобі в ній або в ньому подобається? А як би він поводився у такій ситуації? А не змогла б ти йому допомогти? А чому він тобі не допоміг? Уі'і ці питання дуже важливі для дитини, бо їм завжди знадобиться порада старшого.
І ще кілька слів про статеве виховання Психологи вважають, що на такі теми мін поговорити з підлітками лікар або вчитель, сама роль яких надає бесіді рис відчуженості, безособовості: просто повідомляє певна система знань без усяких емоцій. «Статеве виховання й повинно бути вихованням саме кохання, тобто великого і глибокого почуття, почуття, прикрашеного єдністю життя, прагнень і надій»,— писав А. С. Макаренко. Необхідно виховувати у юнаків та дівчат доросле почуття соціальної і моральної відповідальності, вчити їх ретельно зважувати серйозність своїх почуттів («кохаю», а може, просто «подобається»?), міру своєї соціальної зрілості, труднощі раннього материнства, матеріальні й інші складності ранніх шлюбів. І головне, щоб статеве виховання було підпорядковане загальним цілям виховання гармонійно розвиненої людини суспільства майбутнього.
Проблеми перехідного віку ускладнюються так званою акселерацією (від латинського слова — прискорення). Встановлено, що сучасні діти ростуть швидше. Гіпотез, які пояснюють дане явище, чимало, але жодна з них не є остаточною. Головне, що визначає поведінку підлітка в цей період,— раптово виникле почуття дорослості. Звичайно, це ще не так, але він потребує поваги до себе, самостійності. Тому у зайвій батьківській опіці підліток вбачає або зневагу, або невизнання себе дорослим.
Як поводитися батькам, зокрема батькові, щоб уникнути небажаних сутичок -з сином, дочкою, які підростають, як пройти через перехідний вік дитини, не втративши з нею взаєморозуміння, а можливо, навіть і знайти його заново? По-перше, помітивши зміни в дитині, не починати панічно «закручувати» гайки, прагнучи влади над дитиною. Поставтеся з повагою до її формування, адже ви не хочете все життя бачити її безпорадною, несамостійною.
Психологи здійснили спеціальне дослідження з метою розкрити, як залежить поява негативних якостей у підлітка від обраного методу поводження з ним.
У першому з трьох досліджуваних типів сімей батьки не вважали підлітків рівними собі, сприймали як таких, що вийшли з покори, як маленьких дітей. У другому типі сімей ставлення до них було непослідовним: то як до дорослих, то як до маленьких. І в третьому — підлітки мали відносну рівноправність. Саме в останньому випадку конфліктів між батьками і дітьми майже не виникало. В першому ж типі ситуація була протилежною.
Як правило, конфліктів з підлітком не виникає тоді, коли перший крок роблять дорослі, даючи нові права і обов'язки підлітку, не чекаючи, коли він вимагатиме рівноправності. Поведінка батька в цей період має бути гнучкою. Він — старший друг, який розуміє сина чи дочку і не тільки бажає (бажають усі), а й вміє допомогти. І виховні впливи варто застосовувати за принципом «випередження». Домагатися слухняності не фразами: «Ти ще маленький, тому не повинен...», а, навпаки, звертатися до почуття відповідальності підлітка: «Ти вже дорослий, а тому повинен».Найголовніше — не пропустити моменту, коли підліток стає дорослим. Найважчий тут перший період— 12—13 років. Якщо він пройде благополучно, то половина небезпек позаду. А що робити, коли чимало у вихованні пропущено і підліток опинився-таки у поганій, навіть небезпечній компанії? Як допомогти йому вирватися з-під поганого впливу?Якщо товариші сина чи дочки справляють негативний вплив (обов'язково перевірте об'єктивність свого висновку), то відваджувати їх треба обережно, з розумом. У жодному разі не виставляти грубо за двері, не висміювати, бо зачепите самолюбство підлітка і відштовхнете не від небезпечних приятелів, а скоріше від себе. Словесні нотації тут також навряд чи допоможуть. Батькові в даній ситуації необхідно мобілізувати всі свої можливості, виявити максимум кмітливості й терпіння. Якщо не можна ізолювати підлітка від поганої компанії (відправити його до родичів, в інше місто або переїхати в інший район), то перед батьками стоїть завдання розвінчати небезпечних приятелів в очах підлітка або відвернути його якимось новим захопленням, цікавою справою. Необхідно добре знати приятеля, який згубно впливає на вашу дитину, щоб зрозуміти, на чому ґрунтується його авторитет. Якщо, скажімо, на поінформованості про спорт, то батько сам має досконало опанувати цю сферу, подолати вплив невдалого приятеля.Шукаючи справу, яка б відвернула увагу