Елементи народознавства при вивченні ботаніки
Загадка.
Цариця білолиця
У воду глядиться.
Довголітня світлолюбна водяна рослина. Від грубого повзучого кореневища на поверхню води на довгих черешках піднімаються великі листки та гарні квітки. Листки, які плавають (10—30 см у діаметрі). Квітки великі (12—16 см діаметрі). О п'ятій-шостій годині вечора квітки закриваються й опускаються під воду.
Росте в стоячих і повільно плинних водоймах по всій Україні. Цвіте в червні — серпні. Рослина декоративна, має дубильні та інсектицидні властивості.
У давнину рослину називали здолай-травою. За стародавніми повір'ями, латаття — рослина, яка рятує від нечистої сили. Мандрівники зашивали в мішечок шматочок кореневища й вішали собі на шию, проказуючи заклинання: «Здолай-трава! Здолай ти злих людей: лихого щоб на нас не надумали, поганого не мислили, віджени ти чарівника-наклепника. Здолай-трава! Здолай мені гори високі, долини низькі, озера сині, береги круті, пеньки та колоди. Сховаю я тебе, здолай-трава, біля рвійного серця на всьому шляху та на всій доріженьці». Наші предки своєрідно використовували латаття. Ченці вживали насіння як засіб, що заспокоює нерви, від корчів і запаморочення. Співаки застосовували латаття для зміцнення голосу. Для поліпшення апетиту сушене кореневище підвішували над ліжком хворого. Відваром квіток лікували зубний біль.
Глечики жовті (Nymphar lutea (L.) Smith.)
Загадка.
Стоять глечики на воді,
Вінки в них жовті й золоті.
Латинська назва походить від арабського слова «німфа». У грецькій міфології німфи — це вродливі дівчата, які жили у воді. Увесь день глечики повертають квітки за рухом сонця, надвечір пелюстки починають закриватися й перетворюються на пуп'янок.
Довголітня водяна рослина з товстим повзучим кореневищем. Квітки великі (3—5 см у діаметрі), жовтого кольору. Цвіте в червні-липні. Насіння поширює вода та водоплавні птахи. Рослина декоративна. Кореневищем живляться бобри, водяні пацюки, видри та інші тварини, насінням — водоплавні птахи. Має дубильні, фарбувальні та інсектицидні властивості.
Друга група
Нарцис вузьколистий (Narcissus angustifoliun Curt.,)
Походження наукової назви роду сягає давньогрецької міфології. Один з міфів розповідає про прекрасного юнака Нарциса, якого полюбила юна німфа Ехо. Але Нарцис не відповів на її кохання взаємністю. Від мук нерозділеного кохання Ехо так висохла, що від неї залишився тільки тихий голос. Нарциса ж за його жорстоку байдужість покарали боги Олімпу: він перетворився на квітку.
За іншим міфом, прекрасний Нарцис під час однієї з прогулянок нахилився над струмком напитися і, побачивши у воді своє відображення, відразу в нього закохався. Про все на світі забув Нарцис і все милувався собою, не відходячи від водяного дзеркала. Він уже відчував наближення смерті, але не міг відірватися від свого відображення. Так він і помер, а на тому місці виросла красива біла квітка — квітка самозакоханості та смерті.
Але є більш прозаїчне пояснення походження наукової назви роду Narcissus — від грецького «нарко» — затьмарювати, дурманити (у давній медицині алкалоїди цибулин нарцисів використовували як наркотичний, запаморочливий засіб).
Учені виявили, що серед інших алкалоїдів нарциси містять лікорин — добрий відхаркувальний засіб для лікування хронічних і гострих запалень легень і бронхітів. Таким чином, нарциси належать до арсеналу сучасної наукової медицини.
Нарцис вузьколистий — довголітня трав'яниста цибулинна рослина заввишки 20—40 см. У ґрунті міститься цибулина завдовжки 4—5 см, від якої відходять три-чотири довгі лінійні листки завширшки 5—6 мм. На відміну від листків культурного нарциса білого, вони сизо-зелені, коротші від квітконосної стрілки. На стрілці розвивається одна квітка, рідше — дві-три. Оцвітина біла. Квітки в діаметрі досягають 8 см, мають приємний сильний аромат.
На передгірних рівнинах цвіте в травні, у горах — у червні. Тривалість цвітіння — близько 20 днів.
Росте на гірських субальпійських луках (полонинах), у субальпійських лісах, а також на передгірних вологих луках. Область поширення виду охоплює Альпи, Французьку Юру, Істрію, Тироль, Банат, Карпати, гори північної та західної частин Балканського півострова, Південну Грецію. В Українських Карпатах проходить північна межа ареалу нарциса вузьколистого.
У нас зустрічається тільки на території Закарпаття — відомо кілька місцезнаходжень на хребтах Свідовець, Мармарош-ських Альп, а також у передгірній і низинній частинах області. Утворює високогірну та рівнинну популяції. Широко відомою є «Долина нарцисів» біля села Киреши в Закарпатті — великий масив нарциса вузьколистого.
Підсніжник звичайний (Galanthus nivalis h.)
Загадка.
Я найперша зацвітаю
Білим цвітом серед гаю.
Відгадайте, що за квітка,
Бо мене не стане влітку.
Наукова назва роду, зумовлена сніжно-білим забарвленням квіток, походить від грецького «гала» — молоко й «антос» — квітка.
Рід нараховує близько 20 видів. Вони поширені в Середземномор'ї, Європі, на Балканах, Кавказі, у Малій Азії. На території України ростуть три види.
Найбільш розповсюджений представник — підсніжник звичайний. Це довголітня трав'яниста рослина заввишки 8 — 15 см. Від цибулини (у ґрунті) піднімаються два лінійні темно-зелені, сизуваті листки, між якими розвивається квітконос із білосніжною дзвоникуватою похиленою квіткою. Цвіте на початку та всередині весни, у березні-квітні, а в деяких місцевостях — наприкінці квітня.
Росте підсніжник у широколистяних дубових, дубово-грабових, букових, значно рідше мішаних дубово-соснових, буково-соснових лісах, серед чагарників, на лісових галявинах, узліссях. В Україні в значній кількості зустрічається в Закарпатті, Карпатах, Прикарпатті, трохи рідше на Волино-Подольській і Придніпровській височинах і дуже рідко на Лівобережжі — усього кілька місцезнаходжень у Чернігівській і Полтавській областях.
Квітки підсніжника користуються значним попитом у мешканців великих міст, відірваних від природи. Тому навесні, під час масового цвітіння підсніжників, їх зривають для весняних букетів у величезній кількості. Варварське знищення тисяч квітучих рослин призводить до того, що кількість їх поступово зменшується. Знищення багатьох популяцій охоплює все нові й нові , місцевості, що спричинює значне скорочення ареалу цього виду в Україні. І хоча в деяких місцях підсніжників ще досить багато й вони утворюють у лісах суцільні квіткові килими, усе-таки потрібна охорона ранньовесняної рослини з гарними квітками.
Третя група
Півонія вузьколиста (Paeonia tenuifolia h.)
Довголітню трав'янисту рослину заввишки від 20 до 50 см із шишкоподібно потовщеним корінням у народі називають воронцом, її листки двічі або тричі розсічені на численні лінійно-нитковидні частки. Квітки правильні, одиничні, великі (діаметром до 8 см), з 8—10 криваво-червоними або темно-пурпурними пелюстками. У центрі квітки контрастно вирізняються інтенсивною жовтизною численні тичинки та кілька маточок, з яких після цвітіння розвиваються густо опушені плоди-листянки. Цвіте у квітні-травні. Ареал виду — причорноморсько-передкавказький. На Україні зустрічається на півдні Лісостепу та в степових районах, а також у Криму. Рослина зникає внаслідок витолочування худобою за посиленого випасання, оранки цілинних степових ділянок і особливо в результаті масового збирання для весняних букетів, а також викопування як лікарської рослини та пересадження до квітників.
Рябчик великий (Fritillaria meleagris h.)
Довголітня трав'яниста рослина. У ґрунті міститься мало, не куляста, трохи приплюснена цибулина, що складається з кількох лусочок. Особливо цікаво, що тільки дві з них товсті, м'ясисті, соковиті. Саме вони — своєрідні комори, де зберігаються запаси поживних речовин рослини на поточний вегетаційний період. Служать вони тільки протягом року. Після відцвітання й використання запасів луски зменшуються та всихають. Цього ж року в рослини утворюються дві нові м'ясисті лусочки з новими запасами поживних речовин.
Цибулина рябчика отруйна — у ній міститься алкалоїд імперіалін.
Від цибулини над землею підіймається стебло заввишки 15—50 см із чотирма-шістьма черговими, вузьколінійними, трохи жолобчастими сизо-зеленими листками.
У квітні-травні на верхівці стебла розвиваються досить великі — до 3—4 см — одиничні, дуже оригінальні, із шахово-плямистими пелюстками, пониклі квітки, що за формою нагадують напіврозкриті квітки тюльпанів. Іноді (дуже рідко) квіток на стеблі дві.
У жодної рослини нашої флори немає квіток із таким оригінальним малюнком пелюстків, як у рябчика великого. Пурпур-но-червоно-коричнюваті, вони немов спеціально розграфлені на темні та світлі квадратики, що чергуються між собою в чіткій послідовності, як на шахівниці (у народі рослину називають вінець рябий, маківка, козубець, рябоцвіт). У квітці спочатку
дозріває довгий стовпчик із трироздільною маточкою, а потім повного розвитку досягають більш короткі тичинки. Перехресне запилення відбувається завдяки бджолам і джмелям, які добувають нектар, що міститься всередині квітки. Якщо перехресне запилення не відбулося, квітка може самозапилитися: одна з тичинок подовжується, досягає маточки й висипає на неї пилок. Після запилення й запліднення квітконіжка розпрямляється, і розвивається плід-коробочка з великою кількістю плоских, крилатих насінин, які розносяться вітром і водою. Молоді рослини, що розвиваються з насінин, зацвітають на четвертий-п'ятий рік. Рослина може розмножуватися й вегетативно завдяки цибулинкам, які розвиваються серед основних лусочок цибулини.
Рябчик великий росте на вологих луках і вологих галявинах, узліссях широколистяних лісів, серед чагарників. В Україні належить до групи рідкісних рослин. Усього відомо близько десяти місцезнаходжень: у Закарпатті, Прикарпатті, Опіллі, західній частині Лісостепу, на землях Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей. Раніше ріс також на Лівобережжі — у Полтавській і Харківській областях, але за останні десятиліття зник.
Зникає через масове збирання для весняних букетів, викопування цибулин для пересадження до приватних присадибних квітників, а також унаслідок порушення екологічних умов місцезростань, переважно через меліоративні роботи й господарське освоювання земель. З кожним роком стає дедалі більш рідкісним.
Вид перебуває під охороною закону в багатьох країнах Європи. В Україні потребує повсюдної охорони.
Четверта група
Любка дволиста (Platanthera Ьіfolia (L.) Rich.)
Одна з орхідей (родина Зозулинцеві). Довголітня рослина заввишки 20—50 см із довгими цілісними кореневими бульбами. Квітки білі, великі (6—15 см завдовжки), із приємним запахом, особливо в сутінках і вночі, коли виділяється багато пахучих речовин, тому в деяких місцях цю рослину називають нічною фіалкою. Росте в листяних і мішаних лісах, серед чагарників. Цвіте в червні — першій половині липня. Лікарська, ефіроолійна, медоносна, декоративна рослина.
Конвалія звичайна (Convallaria majalis h.)
Із зеленої сорочки, Що зіткав весною гай, Білі дивляться дзвіночки, Як їх звати — відгадай!
М. Познанська
У багатьох народів існують легенди про конвалію. Так, українська легенда розповідає про те, що квітка виросла там, де впали сльози дівчини, яка чекала нареченого з далекого походу. На Русі цю квітку пов'язують з іменами Садка, Любави та Волхови. Конвалія — це нібито сльози царівни, пролиті нею, коли її розлюбив відважний купець. В інших легендах розповідається про те, що конвалія постала з розірваного намиста Білосніжки, що це ліхтарики гномів. Існує легенда, у якій розповідається не тільки про квітки, але й про червоні ягоди цієї рослини: юнак на ім'я Конвалія так гірко плакав за Весною, яка покинула його, що сльози перетворилися на білі квіточки, а кров серця забарвила ягоди.
У давніх скандинавів конвалія була квіткою богині сонця, яке сходить, на її честь запалювали багаття та влаштовували ' свята, квітки конвалії приносили в жертву богам; у Франції були спеціальні свята, присвячені конвалії (улаштовувалися в першу суботу та неділю травня); священною вона була й у північноамериканських індіанців.
Відомо, що ще в І ст. до н. є. конвалії, троянди та левкої розводили єгипетські садівники. У XVI ст. садівники Західної Європи вивели різнобарвні (рожеві, червоні) сорти конвалії.
У різних країнах із цієї рослини готували всілякі ліки. Офіційно конвалія була визнана лікарською рослиною 1881 року. З конвалії виготовляють різні лікарські препарати. Найвідоміші ліки — конвалійні краплі, або краплі Зеленіна,— ліки від серцевих захворювань.
Наукова назва конвалії — Конвалярія майаліс (Convallaria maialis) — у перекладі з грецької означає «лілія долин, що цвіте в травні». Дійсно, вона близька родичка лілій, часто росте в помірно вологих долинах і цвіте в травні. Деякі вчені вважають, що її листя схоже на ланячі вушка. Звідси, можливо, і походить російська назва — від «ландушка» — по-старопольськи це «ланяче вушко». Однак щодо цього існують й інші думки. Наприклад, вважають, що рослина одержала назву через гладеньке листя.
Називалася «гладиш» (тобто гладенький), далі «ладиш», а вже потім «ландиш». Треті учасники цієї дискусії стверджують, що назва квітки походить від слова «ладан» — ароматичної смоли, яка під час спалювання видає чудові пахощі. А потім уже до нього додали суфікс «-иш».
Як бачимо, ця квітка справді відома й вельми популярна. Однак навряд чи вона стала б настільки знаменитою та популярною, якби не була ще й дуже розповсюдженою. Дійсно, вона не просто росте в багатьох лісах Східної півкулі, а зустрічається у величезній кількості (ботаніки через рясноту цих квітів називають деякі ліси конвалійними борами). І раптом — конвалію оголошують охоронюваною, беруть її під захист. Ось іще один приклад благополучного виду, що став неблагополучним! Але як же це так могло статися?
Почнемо із того, що мало хто повертається з весняного лісу без букетика (а то й букетів) конвалій. Як приємно дивитися на нього в кімнаті, як приємно подарувати такий букетик другові! Так, приємно. Але скільки таких букетиків вивезено з лісу, скільки в результаті знищено квітів?!
Але це не єдина причина зникнення конвалії. її у великій кількості заготовлюють для фармакологічної промисловості, але часто це роблять неправильно, не знаючи, як, коли та що треба заготовлювати. Можливо, й тобі доводилося брати участь у заготовлянні лікарських рослин. Ти, звичайно, старався, слушно вважаючи, що це потрібна та корисна справа. І, можливо, не знав, що для приготування ліків придатною є тільки та конвалія, яку зібрано навесні. А в дитячих таборах заготовляння лікарських рослин відбувається, як правило, улітку, коли конвалія вже відцвіла і не може бути лікарською сировиною.
Крім того, треба ще знати особливості цієї рослини, її доволі складне життя.
Перший рік конвалія-сіянець (рослина, що розвинулася з насінини) ховається під землею. Лише на другий рік з'являється зелений листок.
До осені в землі утворюється грубе кореневище. Воно росте (приблизно сантиметрів на 15 за рік), розростається, викидає безліч довгих шнурів. З них на поверхні землі з'являються нові листки. Іноді, прийшовши на яку-небудь галявину, ти можеш побачити густі зарості конвалії. Ці рослини мають одне кореневище. Через це рослина дуже вразлива: досить ушкодити маленьку частину кореневища — і загинуть усі конвалійні заростіна галявинці. Ось одна з причин зникнення конвалій. Це треба постійно пам'ятати, навіть коли ти заготовлятимеш конвалії як лікарські рослини за всіма правилами збирання. І ще не можна забувати, що ця прекрасна квітка є отруйною.
V. Підсумок уроку
Що на уроці було головним? Що було цікавим? Про що нове дізналися? Чого навчилися на уроці?
Ці запитання можна поставити фронтально всьому класові, кожній групі для обговорення або індивідуально (кожний може відповісти на ці запитання в зошиті чи на аркуші).
Скласти звіт про подорож сторінками Червоної книги, скласти «Записку нащадкам», написати твір-мініатюру на тему «Як складуться взаємини людини та природи в майбутньому? ».
Урок-інсценізація „Різноманітність покритонасінних”
Мета: поглиблення знань учнів про рослини, їх походження і значення в природі та житті людини; розвиток пізнавального інтересу; виховання на народних традиціях ціннісного ставлення до природи.
Урок проводиться у гарно прибраному актовому залі або навчальному кабінеті, де влаштовано виставку учнівських робіт з теми «Природа і фантазія», в центрі якої — традиційний український вінок з кольоровими стрічками, що символізує вінець природі.
Під час літературної композиції демонструються гербарії та слайди рослин, про які йдеться.
Музичний супровід — твори П, Чайковського з циклу «Пори року» та твори інших композиторів.
Ведуча свята символізує Природу, вона вбрана в український народний костюм. Дві дівчинки, відповідно вбрані, символізують Флору і Фауну.
Вступне слово вчителя. З прадавніх часів людина була пов'язана з природою. На жаль, ми віддаляємося від неї — змеліоровані душі нехтують одвічними законами природи. Звідси, вочевидь, і найбільші катаклізми, з якими ми зіткнулися і перед якими безпорадно розводимо руками. Лише в Україні зникло близько трьох тисяч річок, викреслено з ужитку історичні озера й болота, занапащено отрутохімікатами мільйони гектарів найкращих у світі чорноземів, до Червоної книги занесено навіть колись найшанованішого сусіда сільських обійсть — в'яза. А якою трагедією обернулася для нас чорнобильська катастрофа!
Навколишнє середовище, себто природа, є одним із вагомих факторів, котрі формують етнічні ознаки. З українською природою пов'язано безліч народних традицій.
Наші пращури з благоговінням схилялися перед культом дерева. Скажімо, язичники майже всі обрядові дійства влаштовували біля дубів, які вважалися священними деревами.
Дуже поетичним був у наших пращурів обряд «Топтати ряст». Як тільки на узліссях з'являлися перші листочки провісника весни, люди поспішали на околиці босоніж, притупцьовуючи, накликували: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати». Вважалося, що людина, яка торкнеться живої природи, неодмінно оздоровиться, набереться сили, а відтак і зустріне наступну весну.
Можна навести безліч інших не менш цікавих сюжетів, що безпосередньо пов'язані з обрядовими діями, живим спілкуванням людини і природи.
Давайте спробуємо сьогодні здійснити екскурс у природу, знайти відповідь на сакраментальне — кому топтати ряст? Тільки той, хто погамує спрагу з духовного джерела традицій, зможе, образно кажучи, потоптати ряст у наш неспокійний і тривожний час. Учень. Здавна люди вірили у богів — покровителів усього живого на Землі. Такою покровителькою рослин у стародавніх римлян була богиня Флора, а покровителькою тварин — богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний — фауною.
Природа. Були у матері-Природи дві донечки такої вроди: хто їх побачив хоч на мить,— не міг забуть і розлюбить.
Фауна. Голубооку звали Флора, у неї очі, наче зорі. Завжди замріяна, тендітна, ласкава, ніжна та привітна.
Флора. А Фауна — швидка, як вітер, могла за птахами летіти, і за оленями стрибати, та з білочками пустувати.
Фауна. Обидві світ живий любили, відтак його боготворили, то ж вирішила мудра мати в придане їм дарунки дати: мрійливій Флорі — світ рослинний, Флора, а жвавій Фауні — тваринний, щоб берегли і поглядали, від всього злого захищали. Живуть в легендах і понині Живого світу дві богині Звучить музика.
Учень. Заглянь у природу! Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковдрою вже пробуджується нове життя.
Учень. Іде весна!
Учень. Благослови, мати!
Учень. Весну закликати!
Учень. Весну зустрічати!
Учень. Зиму проводжати!
Учениця. Нумо, дівчата, весну зустрічати! Учасники свята відтворюють обряд зустрічі весни. Водять хороводи, виконують веснянки «А вже весна, а вже красна...», «Розлилися води на чотири броди...»
Учень. Прийшла зеленоока весна. І от з'являються перші посланці весни. Здається, ґрунт у весняному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіток.
Учень. Квіти підсніжника — провісника тепла — символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одні з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, підсніжники майже повністю винищено. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони. Слідом за підсніжниками з'являються проліски.
Учениця. Ще земля в зимових шатах білих, та з-під снігу, майже непомітний, виглянув зненацька, серцю милий, соромливий пролісок блакитний.
Ще зимові віхоли літають, та весни розгін не зупинити, і дзвінкі краплини починають у промінні сонячнім бриніти.
Учень. Винятковою життєздатністю ніжної квітки захоплювався Олександр Олесь: Зима... і пролісок блакитний, Навколо ще лежать сніги, А він всміхається привітний, А він вже скинув ланцюги. Перший пролісок блакитний, Першу квітку весняну Шлю тобі, моя голубко, У далеку сторону.
Природа. Ось і вплели ми перші квіти в символічний «Вінець природі». А за ними й інші вплетемо.
Учень. До рослин, що першими зацвітають рано навесні, належить і первоцвіт, який, кажуть, дарує людям здоров'я. Його цілющі властивості були відомі ще давнім грекам, які вважали його квіткою священної гори богів Олімпу.
Одна з легенд розповідає, що квіти первоцвіту — це ключі богині весни Фреї, яка мала чудове різнобарвне намисто — веселку. В той час, коли богиня нахилялася і намисто торкалося долу, з нього випадали золоті ключі. Вони, мовляв, відкривали землю, що враз розквітала кольоровими весняними квітами. А з самих ключів, які впали на землю, в благодатному ґрунті проростали квіти первоцвіту.
Учениця. Символічним знаком весни і оберегом України є верба. Цвіт верби — прекрасне і зворушливе диво природи. Ніжна вісниця весни зворушила душу М. Рильського: Учень. Вербова гілка зацвіла У мене на столі, Як символ сонця і тепла, Ще схованих в імлі. Як знак зеленої весни, Котра ще вдалині. Як знак, що щастя сад рясний Даровано мені, Вербова гілка на столі У мене розцвіла... Прилинуть серця журавлі, А в них на кожному крилі Дар сонця і тепла. Виконується пісня «Вербо моя, вербиченько».
Учень. З давніх часів верба позначала обрядовість і звичаї нашого народу, покликавши у світ стільки чудових легенд, пісень, переказів, казок. Як символ увійшло дерево і в християнські вірування. Тиждень перед Великоднем називається Вербним. З вербою в народі пов'язували уявлення про світове дерево, що єднає людину з небом.
Легенда розповідає, як одна жінка вдень жила із своєю сім'єю, а на ніч перетворювалася на вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв та й зрубав вербу — тоді жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців на пеньку старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком, як ніжна мати.
Учениця. Та ось юна Весна ніби подорослішала і перетворилася на зрілу неповторну красуню весняної флори, одну з найкращих весняних квітів — сон. Інколи його за красу і форму квітки називають диким тюльпаном.
Ось вони — великі темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі квіти. У погану погоду та на ніч квіти еону закриваються; враження таке, наче вони справді засинають. А може, назва пов'язана зі стародавнім слов'янським повір'ям, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє.
Учень. Ці квіти милі та ласкаві,
Мені всміхаються й тобі,
їх цвіт рясний в зелених травах —
Мов озеречка голубі.
В народі є таке повір'я: Якщо ти хочеш міцно спати, сходити треба в надвечір'я У ліс, щоб сон-траву шукать. У квіток, як і в людей, у кожної є своя мати. Не має матері тільки сон-квітка. У неї — зла мачуха. І щороку ця мачуха виганяє її із землі передчасно. «Сон, сон,— каже вона, — скоріше збирайся та виходь, не гайся! Усі квіти розцвіли, тільки тебе немає». Тиха, покірна сон-квітка висувається із землі, озирається довкола і бачить, що в лісі немає ще нікого із її подруг. Посумує, погорює вона, схилить додолу свою прекрасну голівку, як та сирітка, та й дрімає доти, доки не з'являться з-під торішнього листя медуниця, фіалка та інші подруги.
Учениця. Від великого кохання, кажуть, народилася квітка горицвіт.
Учень. У затінку крислатого дуба відпочивав юнак. Поряд — довгий спис, лук і сагайдак зі стрілами. Неподалік у траві, біля впольованої сарни, вляглися вірні мисливські пси — теж відпочивали. На ту пору якраз проходила тут золотокоса Афродіта, богиня кохання. Поглянула Афродіта на юнака і застигла, вражена. Такого красеня вона не бачила ніколи. І світлоголова богиня, яка звикла дарувати іншим трепетну квітку кохання, цього разу закохалася сама. Обранця назвали Адонісом. Відтоді Афродіта майже ніколи не розлучалася з ним. Одного разу, під час полювання було смертельно поранено Адоніса. У невимовній скорботі пішла Афродіта в гори шукати тіло свого коханого. Довго ридала вона над загиблим. І печаль її була такою великою, що перетворила Адонісову кров на сонцесяйні квіти. Так назавжди збереглася пам'ять про прекрасного юнака.
Серед лікарських трав горицвіт — знаменитість. Немає у світі жодної аптеки, де б не було ліків, виготовлених із цієї рослини. Отака слава і призвела до того, що навесні все менше і менше по сонячних схилах загоряється жовтих ліхтариків горицвіту. Рослина занесена до Червоної книги.
Учень. За першими гінцями весни випинають свої квіти і чарівні конвалії, які у народі ще називають маївка, кукурічка, дикий виноград, ладички, любка, язик-лісовик.
Конвалія здавна символізує вірність, ніжність, чистоту кохання. В українському фольклорі існує поетична легенда про те, як сріблясті конвалії з'явилися із щасливого сміху лісової русалки — Мавки, коли вона вперше відчула повноту великого справжнього кохання. Є й така українська легенда, ніби квіти конвалії виросли там, де плакала дівчина, не дочекавшись козака з походу.
Учениця. Сестра нарцисів, лілій ніжних
І неповторна серед них, цвіте прекрасна білосніжка, конвалія в лісах моїх. Мов наречена з тонким станом, стоїть, всміхається мені, а запах ніжний, незрівнянний, п'янкий, мов чари весняні, її зірвать — зганьбити вроду. На жаль, знаходяться такі — бездушно нівечать природу, пакують квіти у мішки. А потім нишком, мов злодії, в мішках красу на торг несуть. З пучком, конвалій лиходії свою ж і совість продають.
Учень. Ну, й навели суму! А є ліси, де конвалії вже утворили цілі килими, тому що люди бережуть їх. Ось послухайте: Заголубіли травневі далі, Настала в лісі пора конвалій. Квіти-перлини всю землю вкрили, Юну дівчину заворожили.
Учениця. Ой, килимочок з ніжних квіточок, Не буду плести я з вас віночок, Не буду рвати, асе ж бо На святі щоб чарувати.
Учень. В росах світилась зелена стежина,
Там де ходила мрійна дівчина.
Конвалій білих вона не рвала,
Красу їх милу в серце забрала.
Учениця. Вирує природа, весна розбудила її. Скрізь гамірно, шумно, чути сміх, спів, кипить робота в полі, в саду,