Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Освіта – основа розвитку особистості

Освіта – основа розвитку особистості

практику навчання;

узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду.

У впровадженні досягнень науки особливе значення має творчий пошук самого педагога, його власна наукова діяльність, залучення студентів до наукової діяльності. Поштовхом до наукової діяльності звичайно є проблема, суперечність, яку викладач не може подолати наявними в нього засобами. В цьому разі він починає шукати шляхи вирішення цієї проблеми, вивчати наукову та навчально-методичну літературу, здійснювати свої дослідження.

Передовий педагогічний досвід – цей діяльність педагога, яка забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових або вже відомих їх систем на основі їх вдосконалення (Мойсесюк Н.Є, с. 584). Це ідеалізація реального педагогічного процесу завдяки абстрагуванню від випадкових неістотних елементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення в ньому передової педагогічної ідеї та методичної системи, які зумовлюють високу ефективність навчально-виховної діяльності (Волкова Н.П., с. 404-405).

За рівнем творчої самостійності передовий педагогічний досвід поділяють на:

раціоналізаторський – досвід, створений у рамках відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяльності, який відрізняється новим оригінальним підходом до їх використання, що спричиняє підвищення якості навчання, виховання та управління;

новаторський досвід – досвід, який запроваджує і реалізує нові прогресивні ідеї, визначає нові шляхи вирішення педагогічних завдань, використовує нові або істотно модифікує наявні форми, методи засоби навчання, пере орієнтуючі їх на вирішення сучасних завдань.

Найвідоміші педагоги-новатори та їх здобуття:

Амонашвілі Шалва Олександрович – звісний грузинський та радянський педагог, академік, розробник оригінальної методики навчання молодших школярів мові і математиці, створювач авторської школи педагогіки співробітництва, що ґрунтується на максимальному розкритті особистісних якостей дитини, облагородженні її душі і серця;

Ільїн Євген Миколайович – вчитель російської мови і літератури 84-ї школи в Санкт-Петербургу, створювач оригінальної концепції викладання літератури як мистецтва і морально-естетичного курсу, що формує людину;

Шаталов Віктор Федорович - народний вчитель СРСР, професор Донецького відкритого університету, вчитель фізики і математики, автор технології інтенсифікації навчання на основі схемних і знакових моделей навчального матеріалу, що полягає у формуванні знань, вмінь навичок шляхом багаторазового повтору, обов’язкового поетапного контролю, високого рівня важкості, вивчення матеріалу крупними блоками, застосування опорних схем, і досягання на цій основі однаково високих результатів для учнів з різними здібностями, прискорення навчання.

Лисенкова Софія Миколаївна – вчителька молодших класів СШ № 587 м. Москви, народний вчитель СРСР, авторка технології перспективно-випереджаючого навчання з використанням опорних схем при коментованому управлінні, що дозволяє одночасно навчати дітей з різним рівнем розвитку, без додаткових занять та “вирівнювань” за допомогою батьків.

Гузик Миколай Петрович – заслужений вчитель РФ, директор школи і вчитель хімії, Україна, Крим, автор “комбінованої системи навчання”, що включає внутрікласну диференціацію навчання за рівнями і розвиваючий цикл уроків по темі та інші.

Способи перейняття і наукових досягнень і передового педагогічного досвіду – конференції, олімпіади, круглі столи, педагогічні наради, наукові і навчально-методичні семінари, тренінг-курси, курси підвищення кваліфікації, стажування і т.п.

При перейнятті певного педагогічного досвіду слід пам’ятати, що в ньому завжди присутні дві сторони: професійний досвід – наукові ідеї, підходи, технології, методики і т.п., а також особистий досвід – особистісні властивості суб’єкту педагогічної діяльності. І часто педагог досягає високих результатів навчання не за рахунок якихось особливих методик, а лише за допомогою своїх особистих педагогічних здібностей. Якщо професійний досвід можна перейняти, то особистісний досвід перейняти дуже важко, а інколи й неможливо. Отже, при вивченні передового практичного і наукового досвіду слід враховувати його відповідність таких вимогам:

актуальність – спрямованість на розв’язання найважливіших педагогічних проблем;

доцільність – відповідність перспективним освітнім цілям і завданням;

оригінальність – новизна певних способів навчання;

результативність, ефективність – отримання більших, ніж звичайно навчальних результатів з меншими витратами;

стабільність результатів – стійкий ефект протягом певного часу;

масовість – можливість застосування у масовій практиці навчання.


6 Дидактичний процес, його сутність, етапи, закономірності і принципи


Виходячи з позицій сучасного підходу до сутності навчання, розглянемо поняття дидактичного процесу. Оскільки дидактика – це теорія навчання, то дидактичний процес – це процес навчання.

Визначення процесу навчання відповідає тієї концепції навчання, що визнається.

Авторитарний підхід обумовлює розуміння навчання як “цілеспрямованого педагогічного процесу організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів...” (І.Ф.Харламов). Тобто навчання розглядається як діяльність педагога по переданню учням певних знань, вмінь, навичок.

Педоцентричний підхід обумовлює розуміння навчання як природної, спонтанної пізнавальної діяльності учнів з задоволення своїх актуальних пізнавальних та практичних потреб. Тобто навчання розглядається як діяльність учнів з здобуття якихось знань, вмінь, навичок.

З позицій сучасного особистісно орієнтованого підходу навчання можна охарактеризувати як активну цілеспрямовану взаємодію між тим, хто навчає, та тим, хто навчається, з метою формування у того, хто навчається, певних знань, вмінь, навичок, досвіду діяльності і поведінки, а також особистісних якостей. Отже навчання розуміється як двосторонній, паралельний процес викладання і учіння з досягання спільних цілей – запланованих змін в досвіді учнів. Викладання – це діяльність вчителів, викладачів з організації засвоєння учнями навчального матеріалу, управління учнями, учіння – діяльність учнів з засвоєння певних навчальних знань. При цьому провідною, смислоутворюючою діяльністю є діяльність учіння, оскільки при його відсутності і низької результативності процес навчання здійснитись не може, а діяльність педагога втратить свій сенс.

При такому підході навчання розглядається як спільна діяльність, а діяльність педагога – як управлінська діяльність з організації ефективних способів взаємодії учасників процесу навчання.

Навчання як категорія дидактики і процес навчання (або дидактичний процес) – поняття нетотожні, не є синонімами. Процес – це закономірна, послідовна, безперервна зміна послідовних стадій розвитку. Отже, коли навчання розглядається як процес, мається на увазі його поступове розгортання у часі. Взагалі ж навчання слід розглядати як складну і динамічну систему взаємопов’язаних компонентів.

Схематично процес навчання як цілісну систему можна представити таким чином (Модель структури навчального процесу за П.І.Підласистим). Системоутворюючими поняттями процесу навчання як системи виступають ціль навчання, діяльність вчителя (викладання), діяльність учня (учіння) та результат. Змінними складовими цього процесу виступають засоби управління: зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріальні засоби навчання (наочні, технічні, підручники, навчальні посібники і т.п.), організаційні форми навчання як процесу і навчальної діяльності учнів. Ціль і результат визначають загальний сенс системи, а спільна діяльність викладачів і учнів забезпечує її функціональну єдність, взаємозв’язок між окремими змінними компонентами системи.

Кожен компонент цієї системи визначає всі інші компоненти, тобто між компонентами системи навчання існує взаємозв’язок. Однак організацію процесу навчання, його розгортання у часі доцільно здійснювати у певній послідовності.

Найважливіші структурними компонентами системи навчання (за Н.Є.Мойсеюком):

Цільовий – постановка цілей навчання, визначення завдань навчальної роботи.

Стимуляційно-мотиваційний – збудження потреби учня в оволодінні навчальним матеріалом.

Змістовий – визначення змісту навального матеріалу, що підлягає засвоєнню.

Операційно-діяльнісний – організація навчальної діяльності учнів по засвоєнню навчального матеріалу за допомогою різних форм, методів, засобів навчання.

Контрольно-регулювальний – контроль і регулювання навчальної діяльності учнів

Оцінно-результативний – оцінка результатів навчальної діяльності учнів.

Отримання певних результатів навчання означає корекцію наявних чи висування нових цілей навчання, отже процес навчання доцільно представити у вигляді деякого циклу. Покажемо це на схемі (Циклічність процесу навчання). Звертаємо увагу, що мотивація, стимулювання і активізація процесу навчання супроводжує весь навчальний циклу, отже також має циклічний характер.

Дидактика вивчає закономірності, правила і принципи реалізації дидактичного процесу.

Закономірність виражає об’єктивні, суттєві, постійні, необхідні для того чи іншого явища зв’язки, залежності які за певних умов повторюються. Виявлення тих чи інших закономірностей реалізації навчання здійснюється в ході наукових досліджень. Найвідоміші педагоги-науковці, які виявили і науково підтвердили найважливіші закономірності навчання: Ю.К.Бабанський, В.І.Звягінський, І.Я.Лернер, М.І.Махмутов, М.Н.Скаткін та інш. Знання закономірностей навчання дозволяє побудувати його таким чином, щоб досягти запланованих дидактичних цілей, правильно підібрати зміст, форми, методи, засоби навчання.

Всі закономірності навчання поділяють на загальні і конкретні. Наведемо приклади деяких закономірностей.

загальні (притаманні всій системі навчання):

цілі навчання залежать від рівня і темпів розвитку суспільства, потреб і можливостей суспільства, рівня і можливостей педагогічної науки і практики.

конкретні (закономірності окремих аспектів розгляду системи – дидактичного, гносеологічного, психологічного, управлінського, соціологічного, організаційного):

дидактичний аспект: результати навчання прямо пропорційні усвідомленню учнями цілей навчання;

гносеологічний аспект: результати навчання прямо пропорційні вмінню учня вчитися;

психологічний аспект: результати навчання прямо пропорційні інтересу учнів до навчання;

соціологічний аспект – продуктивність навчання залежить від обсягу і інтенсивності пізнавальних контактів і т.д.

Основні вимоги до діяльності вчителя, що випливають із закономірностей, називаються дидактичнимипринципами (від лат. principium – першооснова). Це вихідні положення, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей.

Дидактичні правила – це заснований на загальних принципах опис педагогічної діяльності в певних умовах для досягнення певної цілі. Це керівні положення із застосування того чи іншого дидактичного принципу.

Наведемо приклади деяких дидактичних принципів і правил їх реалізації:

ПРИНЦИП СВІДОМОСТІ І АКТИВНОСТІ - дійсну сутність людини складають глибоко і самостійно осмислені знання, що набуваються шляхом інтенсивного напруження власної розумової діяльності.

Досягайте ясного розуміння учнями цілей і задач подальшої роботи. Навчайте так, щоб учень розумів, що, навіщо і як треба робити, і ніколи механічно не виконував навчальних дій, попередньо глибоко не усвідомив їх.

При навчанні використовуйте всі види і форми пізнавальної діяльності, поєднуючи їх і враховуючи вікові можливості учнів.

Досягайте розуміння учнями кожного слова, речення, не використовуйте понять, на розкриття змісту яких ви не розраховували.

Використовуйте силу взаємонавчання учнів. Те, що говорить товариш, часто краще і легше сприймається, ніж те, що говорить вчитель.

Ширше використовуйте в навчанні практичні ситуації, що вимагають від учнів самостійного бачення, виявлення, розуміння і пояснення розходження між фактами, що спостерігаються, і їх науковим поясненням.

Нічому не слід навчати, спираючись на один авторитет, але всьому треба вчити за допомогою доказів, що ґрунтуються на почутті і розумі.

Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально-пізнавальної діяльності, вчить їх навчатись.

Контролюйте фактори, що відволікають учнів від об’єкта навчання, як внутрішні (розсіяність думки, заняття сторонніми справами), так і зовнішні (запізнення, порушення дисципліни).

Навчайте учнів думати і діяти самостійно. Не допускайте постійного підказування, переказування і копіювання. Слід якомога частіше використати запитання “Чому?”, щоб навчити учнів мислити причинно.

Досягайте всебічного аналізу проблем, вирішення задач різними способами, частіше практикуйте творчі завдання.

ПРИНЦИП НАОЧНОСТІ - навчання здійснюється успішніше, коли ґрунтується на безпосередньому спостереженні і вивченні цих предметів, явищ і подій, оскільки у більшості людей органи зору мають найбільшу чуттєвість до прийняття інформації

Використовуйте в навчанні той факт, що запам’ятовування ряду предметів, представлених в зображенні (на картинках і моделях) відбувається краще, легше і скоріше, ніж того ж ряду, але представленого у словесній формі, усній чи письменній.

Все, що можливо, слід представляти для сприйняття почуттями, а саме: те, що можна побачити – для сприйняття зором, те, що можна почути – слухом, пахощі – нюхом, те, що можна скуштувати – смаком, до чого можна доторкнутись – шляхом дотикання.

Не забувайте, що поняття і абстракції краще усвідомлюються, коли підкріпляються конкретними фактами, прикладами і уявленнями.

Використовуйте наочність не тільки як ілюстрацію, але і як самостійне джерело знань.

Ніколи не обмежуйтесь тільки наочністю. Тільки в сукупності із словом наочність являє собою джерело чітких і правильних уявлень про предмети і явища, що вивчаються.

При застосуванні наочних засобів не обмежуйтесь спостереженням явних ознак предметів і явищ, а звертайте увагу учнів на основні, суттєві властивості.

Намагайтеся залучити учнів до виготовлення наочних засобів. Від цього наочність подвоюється.

Використовуйте сучасні засоби (навчальне телебачення, відео- аудіотехніку, проектори, код оскопи та інше) тільки тоді, коли досконально ними оволодієте.

Пам’ятайте, що наочність – сильнодіючий засіб, який потребує уважного планування ретельного дозування. При занадто му використанні може увести учнів от головного, підмінити ціль яскравим засобом.

При надмірному захопленні створенням уявлень учнів це стає перепоною глибокому оволодінню знаннями, розвитку абстрактного мислення учнів.

ПРИНЦИП СИСТЕМАТИЧНОСТІ І ПОСЛІДОВНОСТІ - людина тільки тоді володіє дійсним знанням, коли в її мозку відображується чітка картина зовнішнього світу, що являє систему взаємопов’язаних понять

Використовуйте в навчанні схеми і плани. Розподіляйте зміст навчального матеріалу на логічно завершені частини, послідовно їх реалізуйте, привчайте до цього учнів.

Не порушуйте систему ані в змісті, ані в засобах навчання. Терміново ліквідуйте порушення, або змінюйте саму систему.

Покажіть, що навчальний предмет – зменшена копія науки, практичної діяльності. Постійно використовуйте міжпредметні зв’язки.

Забезпечуйте послідовність між попереднім і подальшим навчанням: повторюйте і вдосконалюйте попереднє, показуйте учням перспективи їх майбутнього.

Складайте з учнями структурно-логічні схеми навчального матеріалу, що полегшують процес засвоєння знань.

Плануйте навчання не тільки на одне заняття, а не весь період навчально-виховного процесу.

В кінці уроку, теми обов’язково узагальніть свої думки, сформулюйте підсумки, висновки, періодично проводьте узагальнюючі заняття.

Досягайте від учнів структурованих усних і письмових відповідей.

Пам’ятайте, що сформована система знань – найважливіший засіб запобігання їх забування. Забуті знання швидше відтворюються в системі, ані ж поза нею.

Дотримуйтеся фізичних норм розумової активності учнів, плануйте її спади і підйоми.

ПРИНЦИП МІЦНОСТІ - оволодіння змістом навчання досягається не тільки при його всебічному осмисленні, але й при тривалому зберіганні у пам’яті найважливіших його компонентів.

Економно ставтеся до пам’яті учнів – не вимагайте від них запам’ятовування малоцінної інформації, не допускайте перевантаження пам’яті.

Перешкоджайте закріпленню в пам’яті неправильно сприйнятої інформації або того, що учень не зрозумів. Пам’ятайте, що на довго запам’ятовується і може бути при необхідності пригадана лише добре осмислена інформація.

Не треба вимагати від учнів запам’ятовування матеріалу, що має допоміжний характер. Краще привчити їх використовувати різні довідники, словники, енциклопедії і т.п.

Скорочуйте кількість одиниць інформації, що запам’ятовується. Учню важко запам’ятати 10 речень, але якщо їх поділити на 3 абзаци, основна інформація запам’ятається краще. Взагалі, гарно структурована інформація запам’ятовується краще.

Пам’ятайте, що забування того, що вивчалося найбільша відразу ж після вивчення, тому кількість повторювань інформації повинна бути зворотно пропорційною часу після її вивчення.

Оскільки емоційна і образна пам’ять часто глибші за словесну, підкріплюйте абстрактну інформацію образними явленнями і стимулюйте позитивні емоції учнів під час завчання.

Не переходьте до вивчення нового, попередньо не сформувавши цікавості і позитивного ставлення до нього.

Ширше використовуйте форми взаємоперевірки навчального матеріалу – це дозволяє позбавитись зайвого емоційного напруження, що звичайно відчуває учень перед викладачем, і дозволить краще повторити навчальний матеріал.

Розвивайте пам’ять учнів, навчить їх використовувати різні мнемотехнічні прийоми, що полегшують запам’ятовування.

При повторі навчального матеріалу не намагайтеся проводити це по тій же схемі, що і навчання. Надайте можливість учням розглянути матеріал з різних боків, під різними кутами зору.

ПРИНЦИП НАУКОВОСТІ - учням потрібні надаватись для засвоєння тільки дійсні, перевірені наукою і практикою знання

Вчитель повинен бути ознайомлений з сучасними досягненнями педагогіки, психології, методики, а також тієї сфери людського досвіду, яку він викладає.

В зв’язку із пануванням в сьогоднішньому світі вербальної інформації, прагніть до розвитку в учнях абстрактного мислення, знайомте учнів с сучасними науковими поглядами і теоріями.

Виховуйте в учнях дидактичний підхід до предметів і явищ, що вивчаються, пояснюйте неоднозначність тлумачення багатьох наукових понять, багатоваріантність вирішення задач, різноманітність підходів і точок зору до вивчення тих чи інших об’єктів.

В методах викладання відображайте методи наукового пізнання, розвивайте мислення учнів, застосовуйте творчу, пошукову роботу в навчанні.

Систематично інформуйте учнів про нові досягнення в науці, техніці, культурі, застосовуйте нову термінологію, пов’язуйте нові досягнення з системою знань, що формується.

Не пропускайте нагодити розповісти учням про з біографіями видатних вчених, їх внеском в розвиток науки.

Привертайте учнів до обговорення дискусійних наукових проблем, в досяжній формі пояснюючи їх сутність.

Не допускайте невірного тлумачення наукових термінів. Використовуйте однозначно незначну їх кількість, пояснюючи учням їх сутність.

Заохочуйте наукову роботу учнів, знайомте їх з технікою експериментальної і дослідної роботи, алгоритмами вирішення винахідницьких завдань, опрацювання першоджерел, довідкових і архівних матеріалів.

Розкривайте генезис наукового знання, пояснюйте хід відкриття і пізнання того чи іншого явища.

ПРИНЦИП ДОСЯЖНОСТІ - досяжним для людини є лише те, що відповідає її обсягу знань, вмінь, способів мислення.

В навчанні потрібно рухатись від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного.

При навчанні вивчайте та добре розумійте рівень підготовленості і розвитку учнів, спирайтеся на їх можливості.

Намагайтеся, щоб зміст і способи навчання трохи опереджали можливості учнів, щоб навчання було важким, але досяжним.

Враховуйте індивідуальні можливості учнів і диференціюйте завдання для різних категорій учнів.

При вивченні нового і складного матеріалу спирайтеся на сильних учнів, при повторенні закріпленні – на слабких.

Пам’ятайте, що краще дати менше матеріалу, але досягти максимального засвоєння його учнями.

Досягайте ясності свого викладу і мови: чітко і однозначно формулюйте поняття, запобігайте монотонності, навчайте образно, використовуючи яркі факти, приклади з життя і літератури.

Досяжність не означає легкості навчання, вчитель не повинен максимально полегшити навчання, надавши всі необхідні знання. Завдання вчителя – направити учнів на самостійну роботу, пояснивши лише самі незрозумілі і складні моменти.

Широко використовуйте аналогію, порівняння, співставлення, протиставлення: надайте поштовх мислі учня.

Навчання потребує певного напруження. Коли воно відсутнє, учні відвикають працювати на повну силу. Тому встановіть оптимальний режим навчання, щоб не затримувати сильних і розвивати швидкість дії у середніх і слабких.

ПРИНЦИП ЗВ’ЯЗКУ ТЕОРІЇ З ПРАКТИКОЮ - практика – критерій істини, джерело пізнавальної діяльності і галузь застосування результатів навчання, тому ефективність і якість навчання перевіряється, підтверджується і спрямовується практикою.

Доводьте практичну необхідність знань, що надаються. Знаходьте і демонструйте учням різноманітні сфери застосування змісту навчання. Постійно пов’язуйте знання з життям.

Постійно розкривайте діалектичний зв’язок науки і практики. Показуйте, що наука розвивається під впливом практичних потреб, а практика вимагає наукових знань.

Привчайте учнів перевіряти і застосовувати свої знання на практиці. Постійно використовуйте навколишній світ і як джерело знань, і як сферу їх практичного застосування.

Не повинно бути ні одного заняття, ні одного завдання, що не мало б практичного значення.

Привчайте учнів до послідовної, організованої і дисциплінованої навчальної діяльності, викликайте у учнів свідоме і позитивне ставлення до праці, необхідності докладання зусиль для формування практичних вмінь і навичок.

Пам’ятайте, що в ході практичної діяльності засвоюється 80-85% знань. Тому надавайте можливість учням відрізу ж перевірити набуті знання на практиці.

Заохочуйте спроби учнів щось змінити, вдосконалити, вигадати, спробуйте впроваджувати найцінніші ідеї.

Пропонуйте учням для вирішення завдання, що мають практичне значення і близько пов’язані з їх інтересами.

Застерігайте учнів від переоцінювання практики і недооцінювання теорії. Постійно підкреслюйте їх взаємозв’язок.

Розповідайте учням про нові сучасні технології, прогресивні методи праці, сучасні виробничі відносини.


7 Управління навчальною діяльністю. Навчальний менеджмент


Навчальна діяльність та її особливості, роль спільної діяльності у навчанні

Визнання навчальної діяльності учнів в якості провідної, смислоутворюючої складової процесу навчання, вимагає від викладача глибокого знання і розуміння її сутності, структури, психологічних механізмів її реалізації, а також володіння способами управління нею.

Як різновиду людської діяльності, НД притаманні як загальні риси, так і специфічні особливості. Загальні риси навчальної діяльності (за Ю.І.Машбицем):

як і будь-яка людська діяльність, навчальна носить свідомий характер (її суб’єкт ставить перед собою певну мету і має здібність до рефлексії своїх дій);

НД, як і будь-яка інша, має ознаку соціальності, є соціально нормативною і засвоюваною формою функціонування людини;

НД має перетворюючий характер (той факт, що перетворення спрямоване на самого суб’єкта діяльності, ні в якому разі не торкається сутності даної ознаки);

НД є виразом людської активності, збуджується конкретними мотивами і спрямована на досягнення певних цілей, у зв’язку з чим являє собою складне поліструктурне утворення.

Специфічна ознака навчальної діяльності: її метою і результатом є зміни самого суб’єкта, його досвіду, а не предметів, з якими діє суб’єкт. Тобто це діяльність з самозмінення, її продуктом є ті зрушення, які відбулися у ході її виконання в самому суб’єкті.

Як і будь-яка інша діяльність, навчальна діяльність має певну структуру, аналіз якої є важливим для розуміння її специфічних ознак (схема організаційно-психологічної структури навчальної діяльності).

Людина істота соціальна. Вона живе, розвивається і помирає в суспільстві, підкоряється суспільним законам. У широкому розумінні будь-яка діяльність людини є діяльністю заради якихось соціальних цілей, цілей якоїсь соціальної групи. Наприклад, навчання в конкретному навчальному закладі це частіше навчання у складі групи осіб з аналогічними потребами. Тому будь-яку діяльність можна вважати і спільною діяльністю, а індивідуальну діяльність – не існуючою саму по собі, а складовою частиною спільної діяльності.

Але якщо розглядати спільну діяльність більш вузько, навчання поряд не завжди означає навчання разом.

Спільна діяльність – це організована система активності взаємодіючих індивідів, основними ознаками якої є:

загальна, значуща мета;

загальна мотивація до спільної діяльності (всі однаково зацікавлені в результаті);

взаємозв'язок і взаємозалежність учасників (індивідуальні дії, не зв'язані з діями інших учасників, не приводять до необхідного результату, безглузді);

функціонально-рольовий розподіл (кожний виконує окрему операцію, відіграє певну роль, що в сукупності приводить до загального результату);

координація, погодженість індивідуальних дій, організованість (лідер);

єдиний результат (сукупний продукт);

просторова і тимчасова співприсутність учасників.

Випадання кожного з цих ознак робить спільну діяльність недостатньо ефективною. Крім того, кожен елемент структури спільної діяльності зв'язаний із всіма іншими елементами. Ефективна спільна діяльність володіє всіма цими ознаками в їхньому взаємозв'язку. Сутність спільної діяльності добре відображає відомий девіз: "Один за всіх і всі за одного!".

Застосування спільної діяльності в навчанні – обов’язкова вимога сучасної особистісно-орієнтованої парадигми навчання. Переваги спільної діяльності:

більш продуктивна, результативна і ефективна;

стимулює, мотивує і активізує учнів;

розвиває товариськість, комунікабельність та інші соціально важливі властивості учнів, що не можуть бути повністю розвинуті в індивідуальній діяльності;

сприяє самореалізації особистості, гармонійному особистісному розвитку;

здатна забезпечити покращення соціально-психологічної атмосфери в групах і т.д.

Однак важливу роль в ефективній реалізації індивідуальної і спільної навчальної діяльності належить управлінню.

Поняття управління у найширшому філософському розумінні – це регулювання стану будь-якої системи (біологічної, соціальної, технічної), з метою одержання необхідного результату.

Управління соціальними системами можна розглядати як забезпечення досягання цілей спільної діяльності.

До основних функцій управління М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедуорі відносять планування, організацію, мотивацію і контроль.

Сутність управління соціальними системами полягає у координації зусиль учасників спільної діяльності. Ця координованість забезпечується такими зв’язуючими процесами: налагодженням комунікацій, прийняттям управлінських рішень і керівництвом.

Частина управління, яка характеризується впливом суб’єкта управління на людей, багатьма авторами визначається як керівництво або менеджмент (суб’єктивний компонент управління).

Поняття “менеджменту” трактують по-різному:

вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей;

галузь людського знання, яка допомагає здійснювати цю функцію;

похідне від менеджерів – певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто здійснює роботу з управління.

Навчання також за своєю сутністю – спільна діяльність, оскільки в ході навчання відбувається координація зусиль викладачів і учнів, отже навчання потребує управління і керівництва. Управління навчанням реалізується на декількох рівнях:


І. Освітній менеджмент

Міністерство освіти – державне управління.

Відділ освіти облдержадміністрації – обласне управління.

Районний міський відділ освіти – районне управління.

Навчальний заклад – управління навчальним закладом.

ІІ. Навчальний менеджмент

Педагог – управління навчальною діяльністю учня.

Учень – самоуправління навчальною діяльністю.


Навчальний менеджмент – це усвідомлена взаємодія Вчителя з Учнями, спрямована на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досяганні поставленої мети. Або:

Навчальний менеджмент – це управління навчальною діяльністю, що здійснюється Вчителем у навчальному закладі шляхом реалізації основних управлінських функцій з метою зміни поведінки суб’єктів навчання на основі засвоєних знань, вмінь, навичок. Оскільки реалізація навчальної діяльності в конкретному навчальному закладі є складовою системи освітньої діяльності, то навчальний менеджмент – це найконкретніша ланка управлінської діяльності вищого рівня – освітнього менеджменту.


Спільне між менеджментом і навчальним менеджментом Відмінне між менеджментом і навчальним менеджментом

наявність організації

вплив умов

основні функції

менеджмент здійснюють вчителі, викладачі, тренери – конкретні особи

група і керівник не є постійними

об’єднання функцій керівників і фахівців в одній особі


Предметом навчального менеджменту є зміст, умови та способи реалізації основних управлінських функцій.

Таким чином, в результаті аналізу основних педагогічних і дидактичних категорій, виділення структури, предмету і методів педагогічної науки окреслимо поле вивчення навчального менеджменту дисципліни "Психологія діяльності та навчальний менеджмент" (схема).


Висновки


Розвиток людини – це складний і безперервний процес і результат кількісних і якісних змін у властивостях і якостях індивіда, які відбуваються у анатомо-фізіологічному дозріванні людини, у вдосконаленні її нервової системи і психіки, зміні в його пізнавальної і творчої активності, збагаченні його світогляду та поглядів. Всі види розвитку між собою взаємопов’язані, взаємодоповнюють один одного, забезпечують гармонійний і цілісний розвиток особистості.

Розвиток людини є дуже складним поступовим рухом, в ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні зміни. Розвиток особистості залежить від багатьох факторів, а його позитивний напрямок – від їх гармонійної взаємодії. Зовнішні фактори особистісного розвитку, у тому числі навчання і виховання, сприяють розвитку і формуванню особистості лише взаємодіючи з внутрішніми механізмами її власної активності, роботи над собою. Процес і результат позитивного розвитку особистості – освіта.

Навчання і виховання – це види цілеспрямованого впливу на людину з метою її розвитку, формування особистості, забезпечення освіченості людини. При чому вони можуть йти як зовні, так і бути проявами власної активності індивіда (самонавчання, самовиховання).

Педагогіка – це наука про освіту, навчання і виховання як шляхи освіти, яка вивчає загальні закономірності розвитку особистості, формує теоретико-методологічні основи його вивчення.

Дидактика – педагогічна теорія навчання, яка визначає загальні підходи до навчання, вивчає процес навчання, виявляє його закономірності, принципи і правила. Найсучаснішою парадигмою навчання є особистісно спрямована концепція, в межах якої найперспективнішими є теорії розвиваючого навчання. В дидактиці також вивчається і узагальнюються наукові дослідження, передовий педагогічний досвід для забезпечення реформування і інноваційної діяльності в навчанні і освіті.

Навчання в дидактиці розглядається як складна, динамічна система, як бінарний процес викладання і учіння з реалізації спільних навчальних цілей – змін в досвіді учня. Процес навчання має циклічний характер.

Навчальна діяльність учнів – є провідним, смислоутворюючим компонентом навчання і відрізняється від будь-якої іншої діяльності специфічним продуктом – зміною в досвіді учня. Завдання викладачів – забезпечення ефективності навчальної діяльності учнів – максимального приросту в їх досвіді. Полісуб’єктність навчальної діяльності вимагає її розгляду як форми спільної діяльності, що потребує управління.

Навчальний менеджмент – побудова цілеспрямованої, ефективної взаємодії Викладачів і Учнів в процесі навчання, спрямованої на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досяганні поставленої мети, що забезпечується на основі реалізації основних управлінських: планування, мотивації, організації і контролю.


Література


Крисько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2007.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене. – К.: ВАТ «КДНК», 2006.

Немов Р.С. Психология: Учебник. для студентов высш. пед. учеб. заведений. - Кн. 2.: Психология образования – М.: Просвещение: Владос, 2005.

Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб. пособие для студ. сред. учеб. завед. / Под ред. С.А.Смирнова. – М.: Академия, 2007.

Педагогика: Учеб. пособие для студ. пед. учеб. завед./ Под ред.П.И.Пидкасистого. – М.: Пед.об-во России, 1998.

Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999.

Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник для студ. вищих пед. закладів освіти. – Тернопіль: Навч. кн.. – Богдан, 2007.

1 Ананьев Б.Г. Структура индивидуального развития как проблема современной педагогической антропологии. – Избр. психол. труды. – в 2-х т., т.II. – М., 1980. – С.44.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: