Методично-ілюстративне забезпечення проведення уроків образотворчого мистецтва у 1 класі
Зображення на класній дошці з успіхом використовується в проблемному навчанні. Проблемні ситуації можна застосовувати на кожному уроці. Так, з різних варіантів малюнка учням пропонується самостійно вибрати вірний варіант. Можна показати на дошці початковий етап зображення і запропонувати дітям самостійно закінчити роботу.
Отже, малюнок вчителя на класній дошці сприяє вихованню самостійності, активності учнів, цілеспрямованості при виконанні зображень. Малюнок педагога на дошці, усне пояснення, що супроводжує хід роботи, питання до школярів їхні відповіді допомагають встановити інший контакт учителя з учнями. Такий метод роботи веде до більш повного і заглибленого засвоєння знань і умінь. Педагог при цьому має залучити до виконання завдань учнів, що відносяться дещо байдуже до занять.
При всіх перевагах малюнок крейдою на дошці має і деякі недоліки. Так, він не дозволяє показати завершальні стадії роботи над зображенням тому, що вчителя не вистачає на це часу, та й сам характер негативного малюнку не дає можливості повноцінно передати тональні відношення натурної постановки. Тут необхідна наочність у вигляді таблиці, малюнка, виконаного викладачам, чи репродукції з роботи відомого майстра. Можливе використання зразка з методичного фонду, створеного студентами художнього навчального закладу, або роботи вчителя згідно обраної теми уроку.
Учитель, що добре володіє прийомами творчого малюнка на класній дошці, здобуває безсумнівний авторитет, що, у свою чергу, активізує образотворчу діяльність школярів на уроках образотворчого мистецтва.
Великий розмір класної дошки дозволяє учителю виконувати малюнки великих розмірів, допомагає словесному поясненню ходу роботи. Зручність полягає також у тім, що крейду завжди легко стерти і знову нанести зображення на площину дошки.
Організовуючи навчання, педагог повинен врахувати ряд вимог, що відповідають змісту навчального матеріалу: елементи новизни (нові поняття, ознаки, якості, сторони відомого поняття, новий спосіб дій, новий зв'язок); протиставлення між відомими і новими знаннями, що є матеріалі, побудованими у вигляді протиставних фактів, поставленого завдання, питання чи наочності; логічна послідовність викладу матеріалу.
Спонтанність завжди дивує, може викликати почуття розсіяності при відповіді на, здавалось би, прості питання або при вирішенні нескладного завдання і т.д. Практика викладання образотворчого мистецтва сповнена таких несподіванок: наприклад, перехід прямої лінії в криву і навпаки; перехід площини в об’єм; цілісність і багатозначність заданого кольору.
Навчальна проблема як знання про незнання показує діалектичні протиставлення процесу пізнання, обумовлене наявністю в пізнавальному предметі багатьох протилежних сторін. Тому знання про нього завжди відносне. Діалектичне протиставлення зумовлене неможливістю пізнати предмет відразу.
Дослідження дидактиків показали, що джерелом процесу навчання, його рушійною силою є система протиставлення, які можна розділити на дві групи: об’єктні протиставлення самого змісту вивченого матеріалу, системи знань, понять; протиставлення навчального процесу, що виникли при спробі учня розкрити особливості змісту.
В загальному вигляді ця система протиставлень виступає як протиставлення між відомим способом дії і неможливістю вирішити завдання за його допомоги (поясніть новий факт, знайти відповідь на питання і т.д.). Воно лежить в основі навчання і рухає думку, стимулює розумовий пошук.
В процесі навчання проблема, вирішена наукою, може бути представлена тільки як навчальна, оскільки спосіб її вирішення відомий тільки вчителю. Тому потрібно говорити про вивчення матеріалу, показуючи логіку виникнення і вираження тої чи іншої проблеми. Звичайно, досить продуктивне будоване навчання навколо невирішених питань, пов’язаних із розкриттям змісту зображувальних та виражальних художніх засобів та їх якостей, показуючи різні точки зору, способи рішення, логіку пошуку. Тільки так можна дати відчути учням пошукову ситуацію на уроці образотворчого мистецтва. Вчитель повинен особливо уважно відноситись при цьому до висновків учнів.
Процес навчання не може бути реалізований за допомогою тільки “проблемних” чи “не проблемних” методів. Умовою ефективності його протікання і поєднання цих методів. Їх вибір повинен залежати від теми уроку, змісту навчального матеріалу, від вікових особливостей учнів, рівня їх підготовки. Лише в цьому випадку буде забезпечена висока ефективність навчального процесу.
В залежності від ступеня укомплектованості кабінету приладами для образотворчого мистецтва і рівня підготовки учнів вчитель вирішує, які із рекомендованих програмою робіт повісити в проблемному класі. Багато-чисельність досліджень переконливо доказують, що добре організована предметна діяльність приводить до високих результатів при засвоєнні нового матеріалу.
Вчитель поетапно керує процесом вирішення завдання, поступово формує в учнів практичні навики самостійної роботи. Одним із методів навчання, що пробуджує учнів до активного самостійного мислення, використанню своїх знань в пізнавальних і практичних цілях, є методом евристичної (гр. heurisko – знаходити) бесіди. Як і при будь-якому іншому виді бесіди, тут використовується спосіб питання-відповідей. Але ході евристичної бесіди вчитель пробуджує учнів знаходити відповіді на поставлені питання, тобто відкривати нові для себе знання, використовуючи необхідні знання, особисті спостереження, життєвий досвід, порівнюючи певні факти і голінні роздуми. Тим не менше цей метод навчання використовується порівняння рядка і найчастіше евристична бесіда підмінюється звичайною, репродуктивною, яка напрямлена на тільки на відтворювальну діяльність учнів. Завдання ж шкільного навчання визначається, щоб евристичній бесіді відводилось значно більше місця в навчальному процесі в поєднанні з іншими методами.
Евристична бесіда, вимагає і від вчителя, і від учнів великої підготовчої роботи. Готуючись до такого уроку, вчитель виділяє перш за все основні ознаки нового поняття, що підлягають вивченню, і підбирає дидактичні засоби – наочні образи, відповідні спірні знання, необхідні для сприйняття нового навчального матеріалу.
Ще Я.А. Каменський, Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський підкреслювали надзвичайно важливу роль наочності в навчанні і навіть в якомусь ступені абсолютизувати наочний метод, який рекомендує примірмо наступне: якщо деякі предмети відразу можна сприйняти декількома органами чуття, нехай вони відразу сприймаються декількома чуттями [8]. Наочність в начальні – дидактичний принцип, згідно якому навчання будується на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих учнями [8]. Особливо важливо при підготовці до евристичної бесіди підібрати систему таких питань, за допомогою яких вчитель зміг би провести учнів до самостійного визначення основних ознак явища, яке вивчаться, і на їх основі – до формування правильних уявлень.
В ході евристичної бесіди широко використовується прийом порівняння і співставлення учнями відомого і невідомого, аналіз основних ознак і їх узагальнення. Таким чином пізнавальна діяльність учнів відносно нового матеріалу спрямовується в кінцевому випадку на те, щоб вони самостійно прийшли до висновку, сформулювали правило, вивели формулу і т.д. Така мета досягається тільки при активній їх участі в бесіді, що розвиває логіку мислення і в цілому розумові здібності. При цьому система питань підбиралась таким чином, щоб відповіді учня ґрунтувались на особистих спостереженнях.
Розглянемо приклад евристичної бесіди при вивченні теми “Предмет і завдання образотворчого мистецтва”. Вчитель, бажаючи провести учнів до відповіді про значення образотворчого мистецтва в житті суспільства, починає розмову з наступного питання: “Завдяки чому люди спілкуються між собою?”. Учні в якості засобів спілкування називають сову, писемність. Вчитель доповнює їх розповіддю про можливості спілкування за допомогою жестів і задає наступне запитання: “Чи однакові можливості у цих засобів спілкування?”. За допомогою вчителя учні підходять до висновку про обмеженість можливостей усіх засобів спілкування. Після цього вчитель ставить заключне питання: “Чи є такий засіб, який міг найбільш повно передавати інформацію від однієї людини до іншої?”. Якщо учні затрудняються відповісти, вчитель може виставити рисунок, на якому зображений, наприклад, живопис на стіні, що безумовно, наштовхне їх на правильну відповідь: найбільш давнім і довершеним засобом спілкування між людьми був і залишається рисунок.
До розкриття змісту зображення художнього образу використати наступну ситуацію. На листку паперу написано слова “яблуко – писемність”, нижче зліва намалювати яблуко, а справа написати “яблуко – зображальний образ”; нижче написати слова “яблуко – муляж” (макет, модель, структура), а ще нижче “яблуко – звук”. Тепер запитується: де знаходиться яблуко? Перед нами листок паперу – знаки-символи, за допомогою яких спілкується людина. Вони замінять об’єкт, але не являється об’єктом. Таким чином, засобом спілкування і носієм інформації служать знаки-символи у формі писемності, зображального образу, муляжу, макета, моделі, скульптури, звуку, жесту, міміки. Знаки-символи як засіб мовного спілкування є продуктом людської діяльності. В процесі зображальної діяльності, за допомогою зображальної образної звукової символіки людина перетворює або трансформує оточуюче нас кольорове предметно-просторове середовище в художній образ-знак, який виступає в якості замінника реальної дійсності, а не є сама дійсність.
В доповнення вчитель розглядає оточуюче людину просторове середовище і його зображення як предмет дослідження в образотворчому мистецтві, вказує на різні між первинним просторовим середовищем і створеним людиною (інтер’єр класу, мінімальний двір і т.д.). після цього пропонується практична робота: учні з допомогою двох-трьох предметів організовує на столі просторове середовище так, щоб воно об’єднано одним смислом і володіло максимальною виразністю, а також зображають його в альбомі. Можна нагадати, що кабінет образотворчого мистецтва також є продуктом людської діяльності, пов'язаний з цілеспрямованою організацією предметно-просторового середовища.
При вивченні теми: “Перспектива” вчитель звертає увагу учнів на той факт, що пейзаж, який сприймається через аудиторне вікно, вміщає багатоповерхові будинки, дерева, стовпи та інші об’єкти. Вікно ж по розмірах менше, ніж об’єкти, які ми сприймаємо. Після спільних роздумів підходить до висновку про такого явища, як перспектива зорового сприйняття, якості якого пов’язані з будовою людського ока і його особливостями.
При вивченні кольору, джерела світла вчитель ставить питання учням: в якій формі представлений чи позначений даний вид енергії в художніх творах? Адже видима променева енергія світла чи кольору – це потік рухомих частинок видної частини електромагнітної хвилі. Після спільних роздумів вчитель та учні прийшли до висновку про те, що в картині чи на рисунку це виглядає у формі образного знакового означення, а не наявна сама енергія кольору чи світла.
Переробка інформації про предмети навколишнього середовища шляхом оперування не самими предметами навколишнього середовища, які їх заміняють, стала основою великих успіхів в інтелектуальному розвитку людства. Але оперування знаками мало і має таке велике значення саме тому, що знаки репрезентують для людської свідомості предмети дійсності, що є важливим засобом пізнання трьох предметів, їх звуків та відношень.
На прикладі педагогічної практики розглянемо з позиції проблемного підходу ідею наочно-образного протиставлення між реальною дійсністю і відображеною. Перед учнями вчитель демонструє в руках об’єкт зображення, до прикладу груша, і веде бесіду про її характерні ознаки: груша об’ємна, витягнута, кольорова, має масу, запах. Вчитель вільно переміщає її а просторі, перекладаючи з руки на руку і. т.д. Потім зображає на дошці грушу і запитує учнів: яка різниця між натуральною грушею та зображеною. Одне реальне, тобто натуральне, а друге – відображене. Відображена груша у формі зображувального образу в природі не існує – це продукт людської діяльності, створений за допомогою різних матеріалів, інструментів, знаків-символів, які є ретрансляторами і виступають у формі провідників ідей. І відображена, і зображена груша є об’єкт від чуттєвого, зорового сприйняття. Але з позиції різного стану, вони різні. Зображена груша постає перед нами у формі ліній, плям і т.д. Питання учням: чи можна зображену крейдою на дошці грушу витримати в руці чи покласти в кишеню? Відповідь – ні. А чому? Відповідь: дошка важка. На дошці малюємо лінії, які замінюють і позначають грушу. А об’єм на зображеній груші є? – Ні. В позначення об’єму за допомогою світла і тіні, але не сам об’єм.
Вперше Н.Н. Волков показав, що сприйняття предмета і рисунка різні по самій своїй природі. Сприйняття графічних зображень аналізувалось у вітчизняній та зарубіжній літературі переважно в контексті вивчення розвитку просторових уявлень, формування уявлень, пояснення сприйняття зображень, генезису конструктивної діяльності. В ході викладу вчитель звертається до учнів з запитанням: крейда – це матеріал чи інструмент? Безперечно, подібне питання ставить учнів на деякий час задуматися, але за допомогою спільних роздумів вчитель з учнями приходить до висновку про те, що в даній ситуації крейда виконує одночасно функцію як матеріалу, так і інструменту. Аналогічні функції виконує сангіна, пастель, вугіль, воскові ланки і т.д.
Вчитель ставить наступне питання перед учнями: чи можна втримати в руках відразу хмари, дерева, річку, сонце і т.д. чи ні? При цьому вчитель тримає в руках репродукцію І.І. Левітана “Золота осінь” або будь-який інший твір. Безперечно, що учні в більшості відповідають, що можна, якщо вони зображені на картині чи рисунку. Така організація пізнавальної діяльності учнів відбувається за рахунок використаного вчителем інформаційно-евристичного методу, що забезпечує на різних етапах уроку пошукову діяльність учнів. Розуміння ним навчальної проблеми досягається на уроках за допомогою вчителя, при спільному обговоренні або учнями самостійно. При цьому слід застосувати репродуктивні та інші методи викладання, що пробуджують учнів до активної навчально-пізнавальних дій.
Якісні питання відрізняються від звичайних тим, що на звичайне питання є готова відповідь. Тому якість питання і завдання служить не тільки засобом перевірки, але й в не меншій мірі джерелом розумового розвитку учнів.
Систематичні вправи учнів при вирішенні завдань сприяють надбанню ними навиків аналітико-синтетичної діяльності, розвитку логічного мислення, фантазії, вмінню користуватись своїми знаннями при поясненні явищ природи. Якщо навіть не всі учні спочатку добре справились з проблемною роботою, не слід відмовлятись від проведення таких уроків. Спочатку учням потрібна допомога, поради, а з мірою надбання досвіду потреба в допомозі буде зменшуватися і з’являтиметься інтерес до науки.
Роздумуючи про своєрідність мистецтва, Ежен Делакруа відмічав: “Мистецтво – не алгебра, де спрощення фігур сприяє успішному вирішенню завдання; успіх мистецтва не в спрощенні, а в тому, щоб посилити, якщо це можливо, і продовжити відчути, використовувати всі засоби.” [6].
В образотворчому мистецтві для людини не програмується формулами, поняттями і т.д., а є кінцева мета – відобразити реальну дійсність в співставленні з індивідуальними творчими можливостями і здібностями кожної людини. Таким чином, образотворче мистецтво і формує особистість, і, залучаючи до зображальної діяльності, дозволяє проявитись індивідуальності.
У своїх теоретичних концепціях, що відносяться до художнього виховання, Б.П. Юсов відмічав: “Збережемо за мистецтвом пріоритет найбільш універсального інструмента для формування духовної сфери підростаючого покоління”.
Твори мислення художника працює із взаємодією з його творчими уявленням і в співставленні з особливостями, специфікою мистецтва. В зображальній творчості, де специфіка практичної діяльності художника пов’язана із створенням наочних образів на площині, характер мислення визначається як “мислення образами”.
Тільки наочно-образний зміст в справжньому художньому творі є носієм ідейного змісту. Звідси слідує, що “чим досконаліший наочно-образний зміст художнього твору, тим глибше і повніше передається його ідейний зміст, виражений в художніх образах”.
Без сумніву, що проблемне навчання в області образотворчого мистецтва потребує свого дальшого розвитку і удосконалення. Це принесе велику користь для встановлення творчих, індивідуальних, потенційних здібностей кожного учня.
Розділ ІІ. Методично-інструктивний матеріал – основа сприйняття та вивчення образотворчого мистецтва
2.1 Умови ефективного використання ілюстративного матеріалу на уроках образотворчого мистецтва
За умов розбудови, демонстрації та декоративної трансформації суспільства усвідомлення загрози, яка криється в бездуховності, нікчемності інтересів, емоційній нерозвиненості дітей і юнацтва, повернуло систему освіти до загальнолюдських цінностей. Серед останніх у загальному русі за гуманізацію цієї системи зростає і роль мистецтва.
Проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів і завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвиткові були б провідними стосовно начальних. Адже саме вирішення художньо-розвиваючих завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості індивіда, що й визначає ступінь включення учнів у глобальні культурогенні процеси. З огляду на викладали мету художнього виховання засобами але в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування котрий і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.
Програмою визначені головні завдання викладання образотворчого мистецтва:
Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до не утилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки.
Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку творчого потенціалу, художньо-творчого мислення, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам’яті та ін.
Формування знань і уявлень про образотворчого мистецтва, його історією та роль в житті людей навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навиків його сприймання та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.
Формування потреб і здійснення щодо продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою тою чи іншого виду образотворчого мистецтва, володіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості.
Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню практичної художньо-творчої діяльності.
Успішний художньо-творчий розвиток дітей, буде зумовлено отриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:
Керування художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, релігійних особливостей і традицій.
Залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художніх ілюстрації.
Художній образ – це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність.
Освоєння мови мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному аспекті як опанування засобами виразності художнього образу.
Ефективність занять мистецтва суттєво залежить від зацікавлення художньою працею від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості.
Заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані таким чином:
не стереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;
залучення учнів до співпереживання, створення відповідного щодо теми уроку емоційного настрою, цьому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових моментів, використання інших видів мистецтв.
наявність трьох основних структурних елементів уроку: сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.
Відповідно до методичних принципів мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з 2 головних розділів:
Сприйняття.
Практична (творча) художня діяльність.
Розділ “Сприймання” включає в себе два взаємопов’язаних види діяльності.
Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння, тобто формування вмінь бачити, емоційно сприймати та усвідомлювати красу різноманітних явищ і об’єктів діяльності: природи і тваринного світу, лист і ілюстрації будинків, квартир, зовнішнього вигляду людини та вміння висловлювати свої думки.
Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприймання й оцінку художнього образу у творах образотворчого мистецтва.
Розділ “Практична (творча) художня діяльність” передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині та в об’ємі.
По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними начальними категоріями:
форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкції…);
простір і час;
питання композиції і композиційна діяльність;
колір.
Роботу щодо освоєння навчальних проблем програма пропонує здійснювати у трьох аспектах художньо-творчого розвитку; реальному, декоративному, виражальному, які передбачають посильне створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей форми, кольору, простору та композицій відповідно:
У реалістичному художньому аспекті. Методи і форми роботи: з натури, з пам’яттю, за уявленням, індивідуальна робота.
У декоративній манері. Методи і форми роботи: за уявлення; індивідуальна, групова, колективна робота.
у різних стильових напрямках від абстрактних до асоціативно-виражальних. Методи і форми: за уявленням.
Структура програми, послідовність освоєння завдання, зміст уроків визначені відповідно до вікових закономірностей у галузі образотворчої діяльності і поділені на три великих блоки, що дозволяє врахувати вікові особливості дітей: 1–4; 5–7; 8–11 класів.
У програмі вказані лише навчальні завдання (листа). Завдання, спрямовані на розвиток художньо-образного мислення й уяви на завжди подають, але повинні реалізовуватися учителем на кожному уроці.
Провідне навчальне завдання уроку зазначається першим, супутні завдання – у порядку значущості для даного уроку.
Програмою виділено 34 навчальні години предмету, але для 1-го класу. Провідними моральними категоріями є “колір” і “форма”.
Додаткові навчальні завдання мають на меті ознайомити учнів з художніми методами та початкове опанування засобами вираження про вирішенні завдань.
Провідними методичними прийомами у роботі з першокласниками є гра.
Подана в програмі орієнтована тематика завдань розрахована на дитяче сприйняття і не може виступити календарним планом. Якщо кількість завдань перевищує кількість навчальних годин, вчителю надається можливість вибрати найкращий варіант завдання або замінити його за своїм бажанням, але з урахуванням навчальних вимог програми.
Умови ефективного використання ілюстративного матеріалу на уроках образотворчого мистецтва.
Майже на всіх уроках образотворчого мистецтва вчитель демонструє які-небудь витвір мистецтва: репродукцію з картини, гравюру, скульптуру і т.д. Демонстрація цих репродукцій інколи носить лиш методичний характер, але про цьому ніколи не можна забувати, що ми маємо справу з мистецтвом, а це потребує дотримання ряду умов.
В першу чергу необхідно створити потрібний настрій і атмосферу для сприйняття і розуміння ілюстративного матеріалу, створити умови для розгляду об’єкта, організувати увагу дитини. Це можна зробити, запропонувавши дітям спокійно сісти, зосередитись, скласти на парті руки, уважно дивитись та слухати.
При демонстрації картин, репродукцій, гравюр та інших ілюстративних матеріалів образотворчого мистецтва слід дати 2-3 хвилини на розгляд об’єкта. Діти тільки розглядають об’єкт, а вчитель ні про що їх не запитує, нічого не пояснює. Якщо показується маленький предмет (наприклад, статуетка чи чашка) – потрібно пройти по класі і показати всім предмет в найбільш вигідних аспектах.
Після “тихого” розглядання моделі слід звернути увагу на основні її деталі.
Задуманий образ ще не завжди буде реалізований дітьми в рисунку, але це не біда. Добре вже те, що діти зрозуміли образи, показаних їм предметів і побачили, як відносяться до них художники, вирішили самі спробувати, показати в своїх малюнках певний задум. Це вже значний успіх. Не слід зупиняти учня, якщо в процесі розгляду демонстраційного предмету він співвідносить побачений образ зі своїм особистим надбанням.
Демонстрація наочного матеріалу в методичних цілях – значний, але все ж таки не головне джерело знань про образотворче мистецтво. У всіх класах, згідно програми, вчитель проводить спеціальні розмови про мистецтво.
Як зазначав М.А. Данилов, “активность и самостоятельность учащихся должна проявляться не только в роботе над собой и частности, в определении своего места, своей сферы и служения обществу” [3]. В цьому плані основна роль припадає проблемному навчанню.
Як показав стаж роботи кращих вчителів, проблемне навчання, основою якого є створення і операція різних типів проблемних ситуацій перед учнями, керування їх діяльністю в ході вирішення проблеми сприяє успішному рішенню навчально-виховних завдань поставлених перед образотворчим мистецтвом в загальноосвітніх школах.
Проблемне навчання сприяє створенню проблемної ситуації, постановка в процесі навчальних проблемних завдань в питань.
При цьому слід мати на увазі, що проблемна ситуація може створюватися не тільки при постановці безпосередніх проблем і проблемних завдань, але і при творчому, самостійному виборі учнями раціонального способу діяльності, прийому виконання навчального завдання, наприклад, рисунка.
Дані положення необхідно враховувати в процесі навчання учнів образотворчого мистецтва, оскільки саме ці види занять часто характеризуються процедурами “репродуктивного” характеру. Стосовно цього є важливе висловлювання М.А. Данилова: “В настоящее время внимания педагогов обращено к разработке методики и организации проблемного обучения. Наиболее последовательные агенты этого направления склонны, весь процесс обучения базировать на направление постановки проблем и представлены возможности, учащимся решать эти проблемы. Все обучение сводится в таком случае к добыванию самими учащимися знаний… к непрерывной поисковой деятельности. В этом увлечении много искусственного и, в сущности, крайне упрощенного пониманием учебного процесса, при котором изгоняются процедуры “репродуктивного” характера и превозносятся процессы поискового и продуктивного характера …” [3]
Більш глибоке ознайомлення з предметом образотворчого мистецтва проводиться в розмовах про окремі ілюстративні матеріали.
Кожна репродукції має свій образ, задуманий і реалізований художником (наприклад, в картині І. Левітана “Золота осінь” розкривається образ прекрасної пори року). Цю думку потрібно пояснити при кожній демонстрації картини, направляючи увагу дитини на розуміння і розкриття й художнього образу. Зробити це непросто.
Зазвичай вчитель звертає увагу дітей на колір картини, запитуючи: “Яким кольором намальована картина?”. Таке, на жаль, досить відоме питання, ніяк не націлює увагу на розуміння художнього образу. Учні починають перепитувати кольори картини, а прості перелічення кольорів картини відволікає від розуміння образу.
Наприклад, на таке запитання при розгляді картини І. Левітана “Золота осінь” діти відповіли б так: “Жовтий, голубий, зелений, оранжевий і червоний кольори”.
“Які кольори переважають в картині?” – це питання звучить вже краще. І зовсім гарне, наприклад, таке питання: “Чому, на вашу думку, художник, назвав картину “Золота осінь”?”.
Розуміння образу надзвичайного сприяє одночасний показ двох картин з одним сюжетом. Наприклад “Осінь в парку” Є. Кульчинської й “Останні дні осені” В. Бяленицького-Бірулі. Сюжет один – осіння природа, але образи різні. Діти вияснюють, чому один художник бере яркі кольори, а другий – розмиті, сумні.
Формування особистого відношення дитини до художнього твору – процес дуже важкий. Він пов'язаний з загальним розвитком учня, особистим набутком, темпераментом, характером, настроєм. Учні відволікаються на питання вчителя. Всі картини їм, як правило, подобаються. Про чому мотивація часто буває випадковою. До особистої оцінки дитиною художніх творів слід підходити обережно, даючи йому можливість обдумати, вибрати. Учня потрібно вчити пов’язувати картину із особистими переживаннями і спостереженнями. Це достається в значній мірі під час бесід.
Питання вчителя, чи бачили діти щось подібне тому, що зображене на картині, закріплюють асоціативний зв'язок між картиною і особистим набутком дитини, сприяють розвитку уваги, спостережливості, пробуджують до естетичного сприйняття дійсності. Дуже добре, коли учні співвідносять образ картини з особистими переживаннями.
Твори образотворчого мистецтва бажано співставляти із близькими по настрою музичними композиціями і поезією. При розгляді картини необхідно направити увагу дітей на головне – вчити їх розуміти смислові акценти і сюжетний зв'язок.
З творами мистецтва дітей краще знайомити не по репродукціях, а по слайдах. Всі діти роздивитись зображення, вчителю буде легше організувати увагу класу. Якщо демонструється репродукція, то необхідно слідкувати, щоб вони були добре видні з різних місць. Головна умова, що забезпечує активність учня – можливість спостерігати і детально розглядати об’єкти.
У всіх класах з успіхом проходить малювання портретів (автопортретів). Вчитель спочатку повинен пояснити завдання цих робіт – передача індивід, особливостей, дослідження потрібності. Добре було показати дітям кілька портретів професійних художників. А діти можуть намалювати друга, сусіда по парті. До 8 березня учні переважно малюють маму, бабусю, тітку. Перед виконанням автопортрета учні мають попереднє додому – подивитись своє лице в дзеркалі, визначити колір очей, волосся, особливості зачіски. Навчаючи дітей зображенню людей, необхідно дотриматись основного правила: всі завдання повинні бути сюжетними, нести емоційний настрій. Це обов’язкова умова, від виконання якого в багато чому залежить успіх роботи.
Зміст і характер вчителя образотворчого мистецтва потребує наявності добре розвинутої пам’яті, уяви, уміння впевнено малювати без безпосереднього використання натури. Це важливо і для успішного розвитку особистої творчої роботи художника-педагога, і для ефективного проведення уроків учнями .
Вчителю доводиться багато імпровізувати, малювати об’єкти в найбільш різноманітних поєднаннях, положеннях. Допитливість дітей, цікавість, захопленість, що проявляються в різних сферах діяльності відображаються в образотворчій творчості дітей. Малюнкам дітей притаманна найбільш різноманітна тематика, надзвичайні сюжети, фантастика і реальність.
Педагогу необхідно керувати художню діяльність учнів, направляти їх, підказувати і показувати дітям як малювати різні об’єкти і сюжети і робити це потрібно це цікаво, із задоволенням, вміло та переконливо. Тут мало вміти малювати взагалі, вчителю потрібно малювати виразно, правдиво і доволі професійно.
Перш за все це зв’язано із виконанням пояснювальних педагогічних малюнків із створенням наочних матеріалів. Крім цього, в особистій діяльності художнику-педагогу доводиться виконувати ескізи композицій, сюжетні малюнки, це потребує діяльної участі пам’яті, уяви.
Важливе значення мають зміст, принципи і методи навчальної діяльності, для розвитку зорової пам'ять і уяви в учнів. Тут не можна обмежуватись певною кількістю тренувань. Потрібно використовувати цілу систему занять цими видами малювання, з використанням різноманітних вправ, що напрямлені, не тільки на розвиток і збагачення зорової пам’яті, і уяви, але й сприяє появі творчого підходу до вирішення навчальних завдань, а й в майбутньому – до багатогранної діяльності художника.
Перш за все слід відмітити, що основою успішного малювання по пам’яті і уяві являється системна робота, над малюнками з натури. В процесі такої роботи учні вивчають і запам’ятовують характерні особливості побудови різних об’єктів, отримують практичні ознайомлення з принципами їх зображення. В результаті натурного малювання по пам’яті залишаються зорові поняття про об’єкти дійсності, дякуючи чому створюються передумови для творчої роботи учня по пам’яті і уяві. “В представлении человека закрепляются и сохраняются, как правило, наиболее характерные внешние особенности рани воспринятых предметов и явлений …” [4]
Використовуючи творчу діяльність на заняттях малювання, ми намагаємось збагатити художника-початківця знаннями і навичками, напрямити його творчі здібності на шлях реального мистецтва.
Основа художнього образу – зорові сприйняття, і, чим більше в