Особливості вивчення творів різних жанрів в початковій школі
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра рідної мови
і методики її викладання
ДИПЛОМНА РОБОТА
ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ
ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
Виконала:
Студентка ПВПК 32 (з)
Заяць Л.В.
Науковий керівник:
к.ф.н., доц. Юрків М.М.
Тернопіль – 2009
АНОТАЦІЯ
Заєць Л.В. Особливості вивчення творів різних жанрів у початковій школі. – Тернопіль: ТНПУ. 2009. – 105 с.
У дипломній роботі досліджено теоретичні основи формування умінь і навичок з виразного читання у початковій школі, зокрема проаналізовано етапи, види, методи роботи на уроках читання.
У дослідженні описано також методику роботи вчителя початкових класів під час вивчення творів різних жанрів, організацію і зміст експериментального підтвердження ефективності запропонованої методики
Ключові слова: жанр твору, виразне читання, індивідуальне читання, ланцюжкове читання, вибіркове читання, читання в особах, свідоме читання.
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
1.1 Психолого-педагогічні передумови формування читацьких умінь і навичок у молодших школярів
1.2 Основні лінгво-методичні проблеми навчання виразному читанню
РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НАД ВИВЧЕННЯМ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ
2.1 Організація і зміст експериментального дослідження
2.2 Ефективність експериментального дослідження розвитку умінь і навичок виразного читання
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Національне відродження, демократичні перетворення в Україні потребують розв'язання проблеми національної освіти, докорінного оновлення загальноосвітньої, зокрема початкової школи. Навчальні заклади повинні забезпечити високу якість педагогічного процесу, всебічний розвиток і виховання підростаючого покоління відповідно до нових завдань і потреб суспільства, що в свою чергу вимагає внесення істотних змін у процес навчання молодших школярів, зокрема оволодіння ними навичками читання. Ефективність здобуття знань залежить і від того, наскільки слово вчителя або прочитаний текст спонукатиме учнів до активного мислення, розуміння ними змісту і значення слова, правильного співвідношення його з об'єктами і явищами реального світу, до безпосереднього чуттєвого сприйняття об'єктивної дійсності. А це безпосередньо пов'язане з умінням школярів виразно відтворювати та емоційно правильно сприймати художній твір.
Формування умінь і навичок виразного читання є особливо актуальним у початкових класах, коли закладаються основи подальшого розвитку дитини, забезпечується розвиток читацьких навичок, загалом, становлення культури мовлення, мовного і мовленнєвого, інтонаційного слуху, техніки читання, адекватних почуттів та навичок правильної оцінки реальної дійсності. Тому роль виразного читання в цей період є особливою, і це зумовлює спиратися на теоретичні положення та засоби логіко-емоційної виразності читання у навчально-виховному процесі.
Зважаючи на це, виразне читання повинно стати невід'ємною складовою загального процесу навчання і виховання молодших школярів. Щодо уроків мови й читання, то без роботи з учнями над виразністю читання і культурою мовлення вони взагалі втрачають свій зміст і завдання, стають формальними. Методику проведення уроків читання не можна розглядати без елементів теорії і практики виразного читання.
Хоча теорія виразного читання є досить розробленою (цю проблему досліджували Г. Артоболевський [4], А. Багмут [6], В. Бадер [7], М. Баженов [9], С. ернштейн [13], І. Блінов [15-16], Л. Варзацька [21], Т. Завадська [26], Л. Горбушина [ЗО], В. Горецький [34], Т. Запорожець [44], А. Капська [53], Т. Ладиженська [60], С. Нікольська [69], Г. Олійник [82-83], Л. Павлова [88], М. Рибнікова [94], Є. Язовицький [116] та ін., проте прикладні аспекти виразного читання та формування відповідних навичок висвітлені недостатньо. Особливо ця проблема є актуальною для початкової школи.
Оволодіння основами виразного читання є необхідною умовою досягнення високої професійної підготовки, педагогічної техніки, майстерності вчителя початкових класів. Якщо педагог навчить учня вслухатися в його мовлення, читання (увиразнене відповідними засобами), цим він збільшить його можливості пізнавати дійсність, збагачувати власне мовлення, що важливо у загальному і культурному розвитку школяра. Зважаючи на важливе значення умінь і навичок виразного читання як у плані професійної підготовки педагога, так і в контексті соціально-культурного розвитку учнів початкових класів, і була обрана тема дипломної роботи «Особливості вивчення творів різних жанрів у початковій школі».
Метою роботи є дослідження психолого-педагогічних умов формування умінь і навичок виразного читання в початкових класах під час вивчення творів різних жанрів.
Об'єктом дослідження є психолого-лінгвістичні засади розвитку умінь і навичок виразного читання у молодших школярів; предметом – особливості формування умінь і навичок виразного читання при вивченні творів різних жанрів.
Новизна нашого дослідження полягає у психолого-педагогічному та лінгвістичному обґрунтуванні умінь і навичок виразного читання та виявленні специфіки розвитку цих умінь на уроках читання при вивченні творів різних жанрів.
Гіпотеза дослідження: якщо у системі роботи з розвитку дитини-читача під час вивчення творів різних жанрів систематично використовувати методично обґрунтовані вправи, що втілюють основні положення теорії логіко-емоційної виразності читання, то це позитивно вплине на формування умінь і навичок виразного читання учнів.
Для досягнення мети роботи необхідно розв'язати такі завдання:
Опрацювати психолого-педагогічну та лінгвістичну літературу з проблеми дослідження.
Дослідити мовні характеристики читацьких умінь і навичок.
Описати основні лінгво-методичні проблеми навчання виразного читання.
Охарактеризувати особливості методики формування навичок виразного читання при вивченні творів різних жанрів.
Організувати і провести експериментальне дослідження розвитку умінь і навичок виразного читання у молодших школярів, проаналізувати його результати.
При написанні роботи були використані такі методи: описовий, порівняльний, аналітико-синтетичний, експериментальний. Для цього використано такі форми роботи:
а)аналіз тематичної літератури;
б)спостереження;
в)бесіди;
г)узагальнення експериментальних даних.
Практична значущість дипломної роботи випливає з актуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу загалом та уроків читання зокрема, а також з гуманістичних засад гармонійного розвитку особистості школяра. Матеріали дослідження можуть використовувати учителі початкової школи для ефективної реалізації виховного та розвивального потенціалу уроків читання, доповнення навчального матеріалу підручників та інших педагогічних та освітніх цілей.
Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Загальних обсяг роботи становить 105 сторінок.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
1.1 Психолого-педагогічні передумови формування читацьких умінь і навичок у молодших школярів
Одним з головних завдань початкової школи є формування у школярів читацьких умінь та навичок. Згідно з положеннями науки навчання читанню органічно пов'язане з системою письма. При логографічній системі письма основним методом навчання читати є «метод цілих слів», при складовій – «метод цілих складів», при звуко-буквеній – звуковий (фонематичний) метод.
Перехід до кожної нової системи письма призводив до зміни психологічного механізму читання. Хоча читання завжди є процесом вилучення інформації з тексту, психологічним механізм цього процесу істотним чином змінювався. Виникали особливі інтелектуальні дії, необхідні для відтворення звукової форми слова, і ослаблювалося безпосереднє запам'ятовування звукових значень за їх графічними позначеннями. Роль безпосередніх асоціацій між графічною формою слова чи складу та їх звуковою формою поступово зводилася до нуля.
Труднощі розкриття психологічного механізму читання при звуко-буквеній системі і труднощі формування цього механізму призводили та й тепер ще призводять до повернення способів читання, котрі відповідають логографічним і складовим системам письма. До теперішнього часу продовжуються спроби механічного перенесення «методу цілих слів» і різноманітних складових методів на звуко-буквені системи, що є неприйнятним для української мови.
Сучасна методика навчання читанню значною мірою спирається на досягнення психологів та психолінгвістів, що дає змогу адекватно до вікових та індивідуальних можливостей школяра формувати читацькі уміння і навички.
Маючи на увазі початкове навчання, Д. Ельконін визначає читання як процес відтворення звукової форми слів за їх графічною (буквеною) моделлю [115]. У цьому визначенні важлива вказівка на те, що читач діє із звуковою стороною мови; без правильного відтворення звукової форми слова неможливе розуміння тексту.
За свідченнями психологів, процес читання ґрунтується на відтворенні звукової форми мовлення. Цей процес поступово із розгорнутого голосного читання перетворюється через ряд етапів у згорнутий і скорочений процес мовчазного і швидкого читання без зовнішніх ознак звукового відтворення. Але при зустрічі з важким словом чи текстом загалом читання негайно набуває своєї розгорнутої форми (наприклад, напівголосне читання), тобто процес читання реалізується у первинній формі – у вигляді відтворення звукової форми слів і цілих речень [51].
Визначення читання як виявлення інформації можливе для людини із сформованими читацькими уміннями й навичками, не виявляє специфіки читання на різних етапах його становлення. Таке визначення не враховує того, що операція на рівні технічного досконалого уміння повинна і може бути сформована лише як самостійна свідома дія.
У вітчизняній психології на основі експериментальних досліджень встановлено певні генетичні зв'язки між дією та операціями, що показали залежність формування будь-якої свідомо контрольованої операції від етапу усвідомлення. Наприклад, дитина переписує слова, або лише диктант, або працює над твором. Але в першому випадку предметом дії є графічна конфігурація букв; у другому – правильне орфографічне написання слів, а правильна конфігурація букв – лише операція; у третьому випадку метою є виклад своїх думок, а орфографія – це операція. Аналогічно формуються і читацькі навички. На кожному етапі навчання читанню розв'язуються специфічні завдання [49].
На початку навчання за букварем свідомою метою учня, яку ставить вчитель, є відтворення звукової форми слова. Розуміння на цьому етапі виконує функцію способу контролю правильності виконаної дії. Не випадково на перших сторінках букваря пропонують такі слова і форми речень, що не вимагають значних зусиль у плані розуміння. Коли учень вільно відтворює звукову форму слова, дана дія перетворюється у «техніку», а, точніше, в операцію для здійснення нової свідомої дії осмислення речення у якій все залежить від уміння встановити синтаксичні відношення. Мета дії тут інша, і дія читання є інакшою за своїм предметним змістом.
Методика не може ігнорувати цей процес формування читацьких умінь і навичок. Навпаки, вона повинна визначатися ним [115]. На жаль, у сучасній методиці навчання рідної мови існує розрив між навчанням читанню і навчанням синтаксису, хоча встановлення синтаксичних зв'язків між словами у реченні лежить в основі швидкого свідомого читання.
Упродовж всієї історії методика навчання читанню спрямовувала свої зусилля на виявлення механізму читання, механізму відтворення звукової форми слова за його буквеною моделлю та прийомів ефективного формування цього механізму.
Однією з вимог до букваря є наявність змістовного матеріалу для читання. Це положення вірне за двох умов. По-перше, якщо правильна основна модель функціонування дії за відтворенням звукової форми слова, прийнята в букварі, і по-друге, якщо діти цікавляться самим процесом роботи над словом.
Критерієм для оцінки успішності на етапі букварного навчання є те, як дитина відтворює звукову форму слова: читає по буквах, по складах, цілими словами, скільки слів читає за хвилину. Ці критерії є недостатніми для успішного навчання читанню, оскільки не вистачає вказівки на те, як діти навчилися орієнтуватися у звуковій дійсності мови, що є змістом їхніх дій при читанні [94, с. 81].
Отже, читання на початковому етапі функціонування є дією відтворення звукової форми слова на основі його графічної (буквеної) моделі.
Згідно з сучасною термінологією, письмо можна назвати процесом кодування усної мови шляхом її переведення в графічну знакову модель, а читання – процесом декодування, переходу від графічної моделі слова до його первинної усної форми. Предметним змістом дій читача є не букви їх назва, а звукова сторона мовлення – форми та їх послідовність. Тому читання вголос – це своєрідне говоріння за графічною (буквеною) моделлю [69].
Читання та говоріння, проте, мають спільні і відмінні риси. Подібність їх у тому, що це робота одного і того ж артикулярного апарату. У своїй виконавчій частині при сформованій навичці читання вона дуже подібна, хоча й не тотожна з говорінням. Якщо записати на магнітну плівку всі можливі характеристики одного слова при читанні і простому говорінні, то ці характеристики будуть дуже схожі. Однак, якщо запропонувати дитині малюнок знайомого предмета, вона назве його; якщо ж дитині, яка лише вчиться читати, запропонувати це ж слово написати, вона буде виконувати відмінні від першого випадку дії.
Принциповою відмінністю між приговорюванням слів та їх читанням є те, що змінюється характер управління роботою артикулярного апарату. Під час звичайного усного мовлення управління відбувається у напрямі від думки чи від значення слова до його звукової форми. Цей перехід відбувається автоматично.
Згідно цього процес навчання читанню слід розуміти як перебудову управління усним мовленням, перетворення його з автоматичного в довільний, свідомо регульований процес з наступною автоматизацією.
Для того, щоб зрозуміти сутність механізму відтворення звукової форми слова, необхідно звернутися до сучасних наукових знань з фонетики, яка описує звуки і дає їхню характеристику передусім з боку артикуляції.
Характеризуючи стан цієї науки, М. Жинкін [39] констатує, що сучасна фонетика лише частково пояснює спосіб та місце утворення звуків; не виявлено способів злиття звуків у динамічні утворення – склади і слова. Основна вимовна одиниця – склад – випадає із сфери досліджень, що негативно впливає на розробку методичних засад навчання читанню.
Узагальнюючи основні досягнення фонетики М. Жинкін практикує її появу з етапу виявлення відмінності між звуком та буквою та різниці між звуком мовлення і фонемою. Фонема – це функція, яку виконують деякі з ознак звука. Мовленнєвий звук – це сукупність різноманітних звукових ознак [40].
Вчений також відкрив механізм перетворення фонеми в конкретний неповторний звук. Він довів, що при читанні діє особливий механізм попередження, передбачення, вимова звука з позиції, необхідної для вимови наступного звука. Детальне вивчення кадрів рентгеноскопії дозволило прослідкувати етапи послідовного формування складу і пристосування один одного різних звукових матеріалів. «Незважаючи на деякі відмінності, тут діє один закон – попередження наступної рухової позиції і втримування попередньої» [39, с. 119].
Механізм випередження, при якому приголосна фонема вимовляється з позиції вимови наступної голосної фонеми, і є основним механізмом утворення складу, в якому приголосна фонема набуває кожного разу нових додаткових якостей, виступаючи у формі єдиного, у певному сенсі неповторного звука.
Встановлення механізму випередження при утворенні складу є вихідним для розуміння механізму читання. Останній у своїй виконавчо-вимовній частині такий самий, як і при говорінні, але він істотно інший у ланці управління. При читанні управління відбувається через букви до звукової форми слова, у якій у єдності представлені ті ознаки звуків, що виконують функцію словорозрізнення, і ті, що такої функції не виконують і залежать від оточуючих звуків, є змінними.
«Мовленнєвий звук, – пише М. Жинкін, – диференціюється лише в системі слова. Тільки тоді із нього можна виділити (віддиференціювати) ті постійні ознаки, що властиві йому, незалежно від оточуючих звуків та силових позицій слова. В реальному мовленнєвому звукові завжди буде багато варіативних ознак, комбінація яких властива лише даному випадку, а не тій частині звука, яка при будь-яких варіаціях виконує, як елемент, словорозрізнювальну функцію. Тут і виникає принципова відмінність та злитість статики і динаміки мовлення. Через сукупність вимовлянь різних слів у мовленнєво-руховому апараті відділяються, з одного боку, силові та позиційні індекси до цих елементів. В усному мовленні обидві системи повинні бути представлені у повному об'ємі. Однак, наприклад, в письмовому мовленні співвідношення змінюється. У самих записаних буквами словах немає ніякої динаміки, тому читач повинен сам розставляти динамічні індекси» [39, с. 251].
Найзагальніший випадок механізму читання відбувається при читанні прямого складу, що складається із приголосної та наступної голосної фонеми. Найбільш загальне правило читання, згідно цього, таке: треба знайти найближчу букву, що позначає голосну фонему, приготуватися вимовити цю фонему і з позиції її вимови вимовити попередні приголосні фонеми, позначені відповідними буквами, і услід за цим голосну фонему.
Вважалося, що вимова слідує за послідовним рухом очей по буквах і є послідовним нанизуванням однієї фонеми на іншу. Основну функцію ока вбачали в розрізненні букв. Але призначення очей цим не вичерпується. Воно полягає ще й у знанні їх, примушуючи читача тим самим приготуватися до відповідної вимови і лише на фоні цієї позиції вимовляти всі попередні приголосні фонеми. Підготовка не обов'язково повинна стосуватися зовнішнього артикулярного апарату; головне – підготовка гортанної трубки.
Оскільки вимова всіх попередніх приголосних фонем відбувається з позиції наступної голосної фонеми, то психологи називають даний принцип читання традиційним [115, с. 49].
Управління відтворенням звукової форми слова при читанні складається із двох взаємопов'язаних ланок. У першій з них «відбувається орієнтація на наступну після приголосної букви голосну букву з метою визначення фонемного значення приголосної букви; у другій ланці відбувається орієнтація на наступну за приголосною фонемою голосну фонему з метою правильної вимови позиційного відтінку попередньої приголосної фонеми» [115, с. 52].
Між рухами очей, що здійснюють попередню орієнтацію, і роботою мовленнєвого апарату існують складні відносини. Око весь час рухається вперед і назад, а мовленнєвий апарат вступає у дію лише після того, як око провело всю необхідну для орієнтації роботу. У людини із добре розвинутими читацькими навичками попередня орієнтація у буквеному і фонемному складі слова згорнута, скорочена і автоматизована, і тому процес читання справляє враження одномоментного схоплювання. Але він не є таким з самого початку – таким його слід сформувати. При формуванні навичок читання визначальне значення має орієнтувальна частина дії.
Загальна орієнтація у фонемному складі мови, розрізнення у словах категорій фонем за їх диференціальними ознаками – обов'язкова передумова навчання читанню. Без цього взагалі неможливо сформулювати орієнтаційну частину дії з відтворення звукової форми слова, оскільки для читання навіть найпростішого слова необхідно вміти знайти в ньому у певній послідовності всі ті орієнтири, що містяться в описаних ланках орієнтувальної частини дії.
Відповідно до сформульованих положень система навчання читати складається із трьох взаємопов'язаних етапів [115]:
перший етап (підготовчий) – формування фонемного аналізу слів і загального орієнтування у фонемній системі мови;
другий етап – засвоєння системи голосних фонем, їх позначення буквами і формування орієнтації на голосні букви і фонеми;
третій етап – засвоєння системи приголосних фонем, їх позначення буквами і формування основного механізму читання.
Практика та експериментальні дослідження показали ефективність розроблених принципів і системи навчання читанню. По-перше, прискорюється засвоєння навички читання. По-друге, діти добре орієнтуються у фонематичній системі мови; у них розвивається фонематичний слух, і вони чутливі до звукової форми слів. По-третє, значно полегшується формування навичок письма, зменшується кількість помилок при письмі. По-четверте, у дітей розвивається інтерес до мови та її законів. Нарешті, діти швидше і легше переходять до злитого читання. Навчання за розробленою системою впливає і на загальний розумовий розвиток учнів.
Д. Ельконін не лише розробив та експериментальне обґрунтував психолого-лінгвістичні принципи первинного навчання читанню, а й утілив загальні положення підходу в конкретно-методичній формі – у вигляді підручників (букварів) та поурочних розробок до них. На основі букваря вченого були створені букварі в Україні (автори М. Вашуленко, Л. Назарова, Н. Скрипченко).
Таким чином, в оцінці опанування механізму читання беруться до уваги: а) способи читання (по буквене, відривне читання складами, плавне читання складами, читання цілими словами); б) темп (або швидкість), що визначається передбаченими програмою нормами читання слів за одну хвилину; в) правильність, тобто безпомилковість; г) розуміння (усвідомлення прочитаного) і д) результат, який оцінюється умінням інтонаційно відтворити думку. Усі ці вимоги до навичок читання формуються у процесі навчання грамоти. Уроки читання продовжують удосконалення набутих навичок і здобуття нових.
Завдання уроків читання визначені програмою чотирирічної початкової школи. Вони ширші від тих вимог, задоволенню яких мають сприяти уроки навчання грамоти. Працюючи над навчанням учнів сприймати і розуміти прочитуваний текст, учитель на уроках читання зосереджує увагу на [36, с. 69]:
а)удосконаленні навичок правильного, швидкого, виразного і свідомого читання;
б)вихованні культурного читача, здатного сприймати зміст твору в єдності з його формою, пов'язувати прочитане з життям, вчинками людей, своєю власною поведінкою;
в) патріотичному, національному, моральному, естетичному, трудовому й екологічному вихованні учнів;
д) розвитку мислення молодших школярів, невідривного від культури усного і писемного мовлення.
Реалізація цих вимог сприятиме досягненню освітньої і виховної мети уроків читання в початкових класах.
Існують два види читання: вголос (або голосне) і мовчазне (або читання про себе) [97, с. 10].
Мовчазному читанню передує голосне, яке, однак, не замінюється повністю читанням про себе, а триває впродовж усього початкового навчання. Зменшується лише його питома вага у порівнянні з мовчазним читанням.
Така послідовність застосування видів читання продиктована психічними особливостями дітей у засвоєнні написаного. На початковому етапі читання написане слово стає зрозумілим, коли воно вимовлене. Графічний код, тобто написане, розшифровується звуковим його відтворенням. Звучання ж слова уже відоме дитині і зрозуміле. Тому весь букварний період присвячується в основному голосному читанню. Воно домінує і на початковій стадії роботи над «Читанкою». У букварний період застосовується ще й читання пошепки [100, с. 14].
Ця ж послідовність запровадження видів читання задовольняє також і методичну вимогу навчання. Перші кроки в оволодінні технікою читання потребують пильної уваги і допомоги вчителя. Саме читання вголос дозволяє успішно здійснювати «зворотний зв'язок»: ступінь володіння технікою читання легко контролюється вчителем. Крім цього, читання вголос активізує роботу всього класу, воно допомагає тим, хто відчуває труднощі у набутті навичок читання. У процесі читання вголос діти вчаться виразно відтворювати написане. Усе це враховується в методиці читання при визначенні його місця у навчанні дітей молодшого шкільного віку [36].
Кожен із перелічених видів читання має практичну вагу в підготовці активного читача. Голосне читання, що відповідає вимогам виразного читання, сприяє кращому усвідомленню прочитуваного, посилює виховний та естетичний вплив на слухачів. До цього прагне вчитель. Здійснюється воно застосуванням різноманітних форм учнівського читання: індивідуального, хорового, «ланцюжкового», вибіркового, в особах [36, с. 89–96]. Кожна з цих форм задовольняє певну методичну мету.
Індивідуальне читання дозволяє здійснювати роботу з окремим учнем: навчати чи контролювати його успіхи. І все ж воно не виключає залучення однокласників до ознайомлення з текстом.
Хорове читання допомагає вчителеві вирівняти уміння і навички читання всіх учнів чи «підтягти» окремих з них до рівня інших. Можна практикувати також читання всіма учнями у півголосу.
«Ланцюжкове» читання – це ефективна форма активізації учнівської діяльності в класі, засіб контролю за вже вивченим; це й практичний прийом удосконалення навичок виразного читання. Такі функції воно виконує завдяки принципу його організації: текст читають учні по одному реченню, передаючи «естафету» читання сусідові.
До вибіркового читання вдаються переважно при аналізі твору: коли необхідно знайти найбільш важливі місця для розуміння ідеї твору, процитувати оцінку, яку дає автор вчинкам персонажів, нагадати присутнім опис природи, подій тощо. Іноді вибірковим називають таке читання, коли класовод обирає для прочитування тексту тих учнів, певні уміння яких він хоче проконтролювати.
Читання в особах, відоме ще з букварного періоду, – один з результативних способів навчання виразному читанню. Його застосування можливе як при читанні окремих оповідань, так і при вивченні байок і казок. Читання в особах доцільно поєднувати з інсценуванням.
Незаперечним є вплив усіх форм голосного читання на культуру мовлення учнів: читаючи вголос, діти виробляють орфоепічні норми, замислюються, над правильним виразом думки. Усе це змушує не відмовлятися від голосного читання протягом усього часу навчання дітей молодшого шкільного віку [72, с. 34].
Доказом практичного значення мовчазного читання служить його широке застосування у повсякденному житті. Без нього не можна уявити самостійного читання газет, книжок, документів. Воно є основним видом читання в життєвій практиці людей. Переваги його у порівнянні з голосним читанням в економії часу, адже темп читання про себе значно вищий, ніж читання вголос. А це значить, що читання мовчки продуктивніше за голосне читання. Тому в методиці читання йому відводиться належне місце. Але провідним видом залишається все ж голосне читання і в 3, і в 4 класах.
Відомі різноманітні прийоми навчання різним видам читання.
При навчанні дітей голосному читанню велику роль відіграє зразкове виразне читання вчителя. На різних етапах навчання він демонструє вимову слів, прочитування речень, абзаців і цілих текстів. При опрацюванні ж творів художньої літератури приклад виразного читання (чи декламації) повинен справляти особливе враження. Звідси її вимога – кожному майбутньому вчителеві досконало володіти технікою виразного читання, глибоко усвідомити його критерії і застосовувати їх на практиці [34].
Хоч до мовчазного читання учні готуються в час роботи над букварем, на уроках читання можна відвести певний час для вироблення сталих навичок мовчазного читання, якщо в цьому є потреба. Подальша робота над виробленням навичок мовчазного читання здійснюється поетапно. Перший етап – мовчазне читання уже прочитаних вголос творів, поглиблене осмислення прочитаного: відповіді на запитання, добір речень для ілюстрацій до характеристики персонажів, визначення головної думки твору та ін. За ним іде етап читання про себе без попереднього голосного читання, але після підготовчої роботи. По закінченні мовчазного читання рекомендується прочитати текст вголос і піддати його більш детальному розбору. Пропонуючи мовчазне читання, слід визначати час для опрацювання матеріалу. Це активізує роботу учнів і привчає їх до швидкого читання [68].
Коли учні набудуть навичок мовчазного прочитування і розуміння тексту, читання про себе можна вводити для ознайомлення з текстом твору. Це значить, що після підготовчої роботи до сприймання змісту твору – розповіді про історичні умови, у яких відбуваються події тощо – вчитель пропонує прочитати про себе твір, після чого одразу ж переходить до його аналізу. Це, однак, не означає, що, навчившись мовчазному читанню, учні повністю переходять до цього виду ознайомлення з новим твором. Читання вголос і в 3, і в 4 класах як вид роботи не виключається. Обидва види читання застосовуються паралельно. Порядок їх застосування залежить від теми твору, жанру, завдань, які розв'язує вчитель на конкретному уроці. Емоційно насичені твори доцільно прочитувати вголос. Мабуть, є сенс читати вголос твори, побудовані на діалогах [36].
Однак який би вид читання класовод не застосовував, він повинен прагнути до того, щоб читання було осмисленим. Щоб упевнитись у тому, що учні усвідомлюють голосно чи мовчазно прочитаний твір, необхідний контроль. При голосному читанні перевірка розуміння прочитаного здійснюється і в процесі, і після його завершення.
Мовчазне ж читання контролюється усним опитуванням лише після того, як учні ознайомляться з текстом твору. Перевіряючи «ступінь розуміння» змісту прочитаного, слід ураховувати, чи проводилась попередня підготовка, і чи одержували учні завдання перед мовчазним прочитуванням тексту. Методика, наприклад, рекомендує бути готовим до вибіркового голосного читання, підготуватись до відповідей на запитання; після ознайомлення поділити оповідання на частини, дати заголовок кожній з них; дібрати малюнки до прочитаного чи пояснити заголовок твору [36].
Різні завдання потребують і різних форм контролю прочитаного. Певна річ, що характер завдань і контрольних моментів, застосовуваних після мовчазного читання, залежить від ступеня оволодіння учнями технікою читання, уміння сприймати і засвоювати зміст читаного, культури мовлення дітей. Це враховує вчитель у визначенні мети кожного уроку, досягнення якої повинно сприяти поступовому оволодінню вимогами, що ставить програма з читання.
Тематико-жанрова особливість художніх творів, а також особливості інтелектуального розвитку учнів початкових класів зобов'язують вчителя застосовувати на уроках читання різні види роботи з використанням відповідних принципів і методів виразного читання. Це певною мірою ускладнює роботу педагога, проте дає змогу зробити уроки читання, а часто й мови, змістовними, цікавими, активізувати на них пізнавальну й мислительну діяльність учнів.
Методика уроків читання нерозривно пов'язана з елементами виразного читання, оскільки ґрунтовне, осмислене вивчення тексту художнього твору неможливе без яскравого емоційного його «звучання». А процес навчання виразного читання немислимий без глибокого проникнення в зміст та ідею твору. Для вироблення в учнів певних навичок виразного читання вчитель спочатку сам проходить весь творчий шлях оволодіння принципами й методами виразного читання [53].
Розкриття читцем думок, почуттів автора та визначення його ставлення до подій, героїв твору. Застосування читцем цього принципу передбачає усвідомлення того, що сказав письменник, що його схвилювало і змусило написати твір,