Методика застосування наочних засобів навчання у шкільному курсі фізичної географії
Робота із графічними наочними посібниками. До посібників цього виду відносять графіки, діаграми, схеми, таблиці, а також картодіаграми й картосхеми.
Графік − це графічне зображення функціональної залежності. З його допомогою можна легко узагальнити навчальний матеріал. Наприклад, гіпсометрична крива Землі є класичним узагальнюючим графіком. Цей посібник застосовується у випадках, коли необхідно порівняти й пояснити кілька явищ (графіки різних темпів розвитку). Широко використовуються побудова й аналіз графіків при роботі з календарем спостереження за погодою. У ході цієї роботи школярі встановлюють залежності між метеорологічними елементами [16].
Діаграми наочно виявляють кількісні співвідношення. У методиці навчання географії застосовуються діаграми, виконані на папері або дошці, і картодіаграми (наприклад, картодіаграма „Співвідношення міського й сільського населення областей України“).
Схеми - узагальнене відображення процесів і явищ (наприклад, схема виробничих циклів, схема утворення циклону й т.д.) [Додаток В]. Коли схеми виконуються на картографічній основі, створюються картосхеми (наприклад, картосхема „Напрямки експортних і імпортних потоків України“).
Таблиці виконують різні дидактичні функції. Однієї з головних функцій є узагальнення й систематизація навчального матеріалу. Складаючи систематичну таблицю, школярі виділяють головне, істотне, абстрагуючись від другорядних характеристик процесів, об'єктів або явищ [Додаток Г].
Основний зміст таблиці представлений кількісними показниками. Тому сутність явищ, відображених у ній, не завжди відразу сприймається школярами. Коли таблиця використовується як засіб наочності, учитель повинен продумати завдання, пов'язані з її аналізом. Це можуть бути питання типу: „Що за явище відбито в таблиці? Якими показниками виміряється це явище? Які висновки можна зробити на підставі аналізу цифр, наведених у таблиці? Ґрунтуючись на дані таблиці, побудуйте графік залежності“. Робота, організована таким чином, дозволить учнем сконцентрувати свою увагу на сутності явищ, виражених у таблиці цифрами.
У навчанні географії широкого поширення набула робота школярів з типовими планами характеристики. Виконуючи таку роботу, учні набувають уміння самостійно характеризувати географічні процеси і явища.
Розглянуті посібники використовуються не тільки для забезпечення наочності в навчанні, але й для організації самостійної пізнавальної діяльності. Коли школярі самі розробляють зміст схем, графіків, діаграм і т.п., вони на творчому рівні переробляють вербальну, графічну або цифрову інформацію [18].
Робота з натуральними об'єктами й моделями. Натуральні об'єкти в процесі навчання географії збуджують емоційну сферу школярів. Тому вони успішно використовуються для формування уявлень. Наприклад, при вивченні ерозійних процесів учитель організовує спостереження яру або балки. Це дозволяє створити в учнів певну емоційну базу для набуття знань.
Досліди, які проводяться на уроках, створюють можливості для оволодіння теоретичними знаннями. Власне кажучи, досліди моделюють реальні процеси і явища. Наприклад, для демонстрації властивостей теплого й холодного повітря вчитель проводить наступний дослід. Палаюча свіча підноситься до відкритих дверей спочатку біля підлоги, потім біля верхнього її краю. Учні бачать, що в першому випадку полум'я спрямоване убік класної кімнати, а в другому − у зворотну сторону. Даний дослід значно полегшує сприйняття, оскільки школярам складно реально уявити собі рух важкого холодного повітря й легшого теплого [33].
Робота з моделями дозволяє осмислити теоретичні знання за рахунок того, що учні можуть спостерігати за модельованими процесами і явищами. Наприклад, при вивченні зміни освітленості на Землі використовується телурій. З його допомогою школярі можуть побачити, як відбувається зміна кута падіння сонячних променів, і уявити собі механізм цього процесу. Використання телурія важливо при вивченні розподілу сонячного світла на Землі, оскільки, як показує досвід, осмислити цей абстрактний процес учнем складно.
Завдяки функціональному розрізненню наочних засобів навчання робота вчителя полегшується, оскільки за сукупністю його ознак він може відібрати ту наочність, яка якнайкраще буде слугувати вагомим інструментом у навчальній діяльності.
2.2. Класифікація засобів навчання географії
Класифікація засобів навчання географії (за С.Г. Коберніком)
І. Натуральні об'єкти:
а) об'єкти природи та предмети господарської діяльності людини (колекції гірських порід та мінералів, зразки промислової продукції, гербарії тощо);
б) природні і господарські об'єкти у навколишньому середовищі, які розглядаються під час екскурсій (форми рельєфу, ґрунти, рослинність, річки, озера, ставки, підприємства тощо)
ІІ. Моделі натуральних об'єктів і явищ:
а) об'ємні моделі (глобус, форми поверхні, розташування і принцип дії артезіанського басейну і т.д.)
б) площинні ілюстративні посібники (картини, малюнки, фотокартки, слайди, діафільми, кінофільми, відеофрагменти тощо)
ІІІ. Описи і зображення географічних об'єктів і явищ за допомогою символів:
а) вербальні посібники (підручники, довідники, робочі зошити, практикуми, текстові таблиці);
б) картографічні посібники (стінні географічні карти, атласи, контурні карти, картосхеми);
в) схематичні посібники (опорні схеми, СЛС, графічні конспекти);
г) графічні статистичні посібники (графіки, діаграми)
ІV. Прилади для відтворення й аналізу процесів та явищ природи і суспільства:
а) вимірювальні прилади:
• метеорологічні,
• астрономічні, математичні.;
б) технічні засоби навчання:
• телевізор,
• відеомагнітофон,
• комп’ютер,
• епідіаскоп,
• діапроектор,
• магнітофон.
Натуральні об'єкти сприяють формуванню безпосередніх уявлень дітей про географічні об'єкти і явища, що вивчаються, їх властивості, взаємозв'язки.
Моделі натуральних об'єктів і явищ − це спеціально змодельовані засоби навчання, що дають уявлення про географічні об'єкти, явища та природні процеси, близькі до дійсності [37].
Описи і зображення географічних об'єктів і явищ за допомогою символів. Навчально-наочні посібники цієї групи сприяють розвитку уяви, абстрактного мислення дітей. Вони покликані розкривати суть і структуру географічних об'єктів та явищ, особливості їх існування в просторі й часі.
Прилади для відтворення й аналізу процесів і явищ природи та суспільства − це прилади, призначені для вимірювальних робіт на місцевості, в класі, а також для визначення кількісних і якісних показників природних процесів та явищ. Сюди входять також всі сучасні технічні засоби навчання.
У свою чергу, А.В. Занков виділив такі види наочності, але зробив це при поєднанні слова і наочності:
за допомогою слова вчитель керує спостереженням, яке здійснюється учнями;
за допомогою слова вчитель на основі здійсненого школярами спостереження веде учнів до осмислення і формування таких зв’язків і явищ, які не можуть бути виявлені у процесі сприйняття;
відомості про об’єкт учні отримують із словесних відомостей педагога, а наочність слугує підтвердженням або конкретизацією словесних узагальнень;
відштовхуючись від здійснюваного школярами спостереження наочного об’єкта, педагог повідомляє про такі зв’язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються учнями.
Таким чином, існують різні види зв’язку слова і наочності. За В.Е. Штейнбергом виділяють наступні види наочності:
предметна наочність;
словесна наочність;
модельна наочність.
Розглянувши класифікацію видів наочності, можна зробити висновок, що найбільш продуманою і ефективною є класифікація за В.Е. Штейнбергом, адже вона охоплює основні і найбільш ефективні види наочності, які сприяють навчальному процесу.
Аналізуючи фонову методичну літературу, ми дійшли висновку, що проблема застосування засобів наочності на уроках географії та упорядкування сучасних видів недостатньо досліджена. Це спонукало нас до розробки класифікації сучасних видів наочності.
Візуальні:
вербальні;
ілюстративні;
картографічні;
графічні сигнали;
графічно-статистичні.
Аудіальні.
Аудіовізуальні.
Прилади для відтворення і аналізу процесів і явищ:
метеорологічні;
астрономічні;
математичні;
демонстрація природних явищ і процесів.
Натуральні об’єкти:
природні і господарські об’єкти у господарському середовищі;
у класі (колекції, зразки гербаріїв).
Моделі натуральних об’єктів.
Комп’ютерне навчання:
індивідуальний підхід та диференціація навчання;
контроль учня з діагностикою помилок і виявлення зворотного зв’язку;
самоконтроль і самокорекція;
демонстрація візуальної інформації;
моделювання та імітація процесів і явищ;
проведення лабораторних робіт, експериментів, дослідів в умовах віртуальної реальності;
формування вмінь приймати оптимальні рішення;
використання ігрових ситуацій;
мультимедіа: трьохмірна графіка, звуковий та відеоряд.
Враховуючи кожну з класифікацій наочних засобів навчання та вміле її використання допомагає у досягненні бажаних результатів.
2.3. Кабінет географії
„Загальноосвітня цінність шкільного курсу географії полягає в тому, що при його вивченні майбутній громадянин знайомиться з реальним життям у навколишньому середовищі, із життям суспільства в усіх його проявах і зв'язках. Географічні знання і вміння дають просторове уявлення про земну поверхню та змогу усвідомлено орієнтуватися в соціально-економічних, суспільно-політичних і геоекологічних подіях у державі та світі“, − сказано в Програмі для загальноосвітніх шкіл.
Формування в школярів географічних знань та вмінь здійснюється за допомогою різних форм та методів навчання, які найбільш ефективно вирішують поставлену мету. В українській школі основою шкільної географії є урок, але урок, проведений у звичайному класному приміщенні, і урок у географічному кабінеті різко відрізняються як за обсягом, так і за змістом. Кабінет географії − це єдина система взаємопов'язаного навчального обладнання, створеного в одному класному приміщенні, оформлена відповідно до вимог часу, яка забезпечує високий рівень викладання географії [56].
Кабінет географії впродовж значного часу, починаючи з того моменту, коли став ним називатись, і дотепер, − змінюється, удосконалюється й реформується. У 50−60-х роках, кабінет насичувався географічними картами глобального змісту та портретами видатних мандрівників і дослідників, які вивчались у курсі шкільної географії. У 70−80-х роках оформлення кабінету змінюється з довільного на обов'язкове: політичні портрети та лозунги, карта новобудов чергової п'ятирічки і все ті ж незмінні портрети мандрівників. А що на сьогодні: історія географічних відкриттів є живою темою в спілкуванні в іншими народами світу та їх вивченні, наявність портретів дослідників по-новому сприймається учнями, які вже реально знають про існування певної території; на жаль, відсутні великі портрети українських учених та географів. Головне місце в сучасному кабінеті займає тема: „Від малої Батьківщини − до великої“.
Географічна наука є нестабільною, особливо щодо економічної та соціальної географії України чи світу. Постійні зміни в політичному житті вимагають використання в кабінеті географії такого обладнання й унаочнення, яке б підкреслювало ці зміни і сприяло вивченню науки. Географічний кабінет загальноосвітньої школи обов'язково має охоплювати за змістом оформлення всю шкільну географію для кожного класу. Творче зусилля вчителя спрямоване на створення обладнання, яке максимально використовується, яке динамічне й актуальне, яке розвивальне й різноманітне, приносить свої плоди: учителеві цікавіше працювати, учні отримують задоволення від споглядання, що сприяє засвоєнню ними необхідних знань та отриманню певних навичок. Кабінет географії стає центром географічної інформації з усього курсу шкільної географії. Систематичне використання різноманітного унаочнення підвищує і формує стійку зацікавленість учнів географією під час шкільних та позашкільних заходів.
Чи доцільно сьогодні, у час загальної інтернетизації, комп'ютеризації, телевізійної інформації, створювати заново або підтримувати існуючий географічний кабінет? Для функціонування кабінету використовується значна кількість коштів, вільного часу, який не оплачується, кабінет приносить у бюджет учителя сміховинно малу кількість грошей. То чи варто витрачати час, кошти на створення того, що не дає матеріальної вигоди [2]?
Спочатку треба визначитись, чи доцільно займатися кабінетом географії. У 70-х роках існувала постанова про обов'язкове впровадження кабінетної системи в загальноосвітніх школах. Кабінети створювались як гриби після дощу. Вивішувалося декілька портретів, лозунгів, формул, карт, табличка з назвою кабінету − вся школа кожної перерви переміщувалася з поверху на поверх, із кабінету в кабінет. Тепер нові часи, обов'язковість зменшилась або відсутня, а потреба в ґрунтовному кабінеті географії залишилась. І визначає необхідність його як місця спілкування, розвитку й накопичення знань та їхньої пропаганди в усіх видах навчання не тільки школярів, а також їхніх батьків та гостей.
У кабінеті зникають усі дрібниці та моменти, що перешкоджають навчальному процесу. Надзвичайно зручно виконувати тут практичні роботи, проводити контрольні чи залікові завдання − постійна наявність відповідної кількості наочності, особливо картографічного матеріалу: настінних карт, атласів і глобусів. Сама атмосфера кабінету сприяє вдумливому та інформаційному вивченню географічної науки. Постійне вдосконалення кабінету географії сприяє зростанню інтересу школярів до предмета.
Шкільний географічний кабінет на 80% використовується для проведення уроку географії, якщо вчитель погоджує переміщення учнів з іншими вчителями-предметниками і дирекцією, оскільки кабінетна система відсутня. Викладач географії, проводячи навчальний процес у кабінеті, має обов'язково спиратися на все те, що існує в навчальному приміщенні А переведення учнів у необладнаний кабінет не принесе відповідного результату. Сьогодні географічний кабінет − це не тільки центр географічної науки в школі, а й місце, де молодь спілкується, дискутує, визначає проблеми державного та світового значення і пропонує шляхи їх вирішення [20].
Основна мета створення кабінетів географії полягає у забезпеченні оптимальних умов для організації навчально-виховного процесу та реалізації завдань відповідно до Державного стандарту базової і повної середньої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року за № 24.
Завданням функціонування навчальних кабінетів с створення передумов для:
• організації індивідуального та диференційованого навчання;
• реалізації практично-дійової і творчої складових змісту навчання;
• забезпечення в старшій школі профільного і поглибленого навчання;
• організації роботи гуртків та факультативів;
• проведення засідань шкільних методичних об'єднань;
• індивідуальної підготовки вчителя до занять та підвищення його науково-методичного рівня.
Перед початком навчального року проводиться огляд кабінетів з метою визначення стану готовності їх до проведення занять.
Державні санітарні правила і норми облаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу мають відповідати вимогам, затвердженим постановою Головного державного санітарного лікаря України.
Матеріально-технічне забезпечення навчальних кабінетів. Комплектація кабінетів обладнанням здійснюється відповідно до типових переліків навчально-наочних посібників, технічних засобів навчання та обладнання загального призначення для загальноосвітніх навчальних закладів [25].
Шкільні меблі та їх розміщення у кабінетах (класних кімнатах) та майстернях має відповідати санітарно-гігієнічним правилам та нормам.
У класних кімнатах та кабінетах початкової, основної і старшої школи встановлюються шкільні меблі: парти, (одно-, двомісні учнівські столи та стільці учнівські.
Шкільні меблі мають шість розмірів за ростовими групами та маркуванням їх у вигляді ліній відповідного кольору. Зріст учнів до 115 см (1-а група) − лінія оранжевого кольору, 115−130 см (2-а група) − фіолетового, 130−145 см (3-а група) − жовтого, 146−160 см (4-а група) − червоного, 161−175 см (5-а група) − зеленого і більше 175 см (6-а група) − блакитного.
Парти (столи учнівські) повинні бути тільки стандартні, при цьому стіл і стілець мають бути однієї групи.
У кожному кабінеті слід передбачити наявність меблів двох-трьох розмірів з переважанням одного з них або трансформативні столи зі зміною висоти згідно з антропометричними даними школярів. У класних кімнатах повинна бути нанесена кольорова мірна вертикальна лінійка для визначення учням необхідного розміру меблів.
У кожному кабінеті (класній кімнаті) розміщується класна (аудиторна) дошка різних видів: на одну, три або п'ять робочих площ у розгорнутому або складеному вигляді.
Середній щит класної (аудиторної) дошки на три або п'ять робочих площ може бути використаний для демонстрації екранно-звукових засобів навчання на навісному екрані.
На окремих робочих площах залежно від специфіки предмета може бути:
• розташоване набірне полотно для демонстрації розрізних карток зі словами, літерами, складами, реченнями, цифрами та лічильним матеріалом тощо − для початкових класів;
• нанесено контурну карту України або півкуль − для кабінету географії;
• накреслено графічну сітку для побудови графіків − у кабінетах математики і фізики.
Одна з робочих площ може мати магнітну основу з кріпленнями для демонстрації навчально-наочних посібників (таблиць, карт, моделей-аплікацій тощо).
Робочі площі на звороті дошки можуть бути покриті білим кольором для нанесення написів за допомогою спеціальних фломастерів.
Місця зберігання засобів навчання нумеруються і позначаються назвами на етикетках, що заносяться до інвентарної книги.
Усі матеріальні цінності кабінету обліковуються в інвентарній книзі встановленого зразка, яка повинна бути прошнурована, пронумерована та скріплена печаткою [25].
Облік та списання морально та фізично застарілого обладнання, навчально-наочних посібників проводиться відповідно до інструкцій, затверджених Міністерством фінансів України.
Кабінети і майстерні мають бути забезпечені:
• аптечкою з набором медикаментів для надання першої медичної допомоги;
• первинними засобами пожежогасіння відповідно до Правил пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України.
Навчально-методичне забезпечення кабінетів складається з навчальних програм, підручників, навчальних та методичних посібників (не менше одного примірника кожної назви) з предмету, типовими переліками навчально-наочних посібників та обладнання загального призначення, зразків навчально-наочних посібників, навчального обладнання у кількості відповідно до вимог зазначених переліків.
Розподіл та збереження засобів навчання і навчального обладнання здійснюються згідно з вимогами навчальних програм за розділами, темами і класами відповідно до класифікаційних груп, у кабінеті, лабораторних приміщеннях по секціях меблів спеціального призначення. У кабінеті створюється тематична картотека дидактичних та навчально-методичних матеріалів, навчально-наочних посібників, навчального обладнання, розподілених за темами та розділами навчальних програм. Картки розміщуються в алфавітному порядку [25].
Додатково кабінети можуть бути оснащені:
• підручниками та навчальними посібниками для кожного учня;
• фаховими журналами;
• інформаційними збірниками Міністерства освіти і науки України;
• бібліотечкою суспільно-політичної, науково-популярної, довідково-інформаційної і методичної літератури;
• матеріалами перспективного педагогічного досвіду, розробками відкритих уроків та виховних заходів;
• інструкціями для виконання лабораторних і практичних робіт, дослідів, спостережень, фізичного практикуму тощо;
• краєзнавчими матеріалами;
• інструментами і матеріалами для відновлення і виготовлення саморобних засобів навчання.
У секційних шафах кабінетів демонструються прилади, колекції, муляжі тощо.
Навчальні кабінети загальноосвітнього навчального закладу повинні бути забезпечені настінними термометрами або психрометрами.
Проаналізувавши основні вимоги до кабінету географії, нами був зроблений опис географічного кабінету №211 ЗОШ №17 м. Полтави, а саме його матеріально-технічне забезпечення:
Компаси (55 шт.).
Термометр (2 шт.).
Колекції:
гірські породи та мінерали − 1 набір та роздаткові матеріали до них;
набір роздаткових матеріалів „Корисні копалини“ − 5 шт.;
грибів − 3 шт.;
Гербарій − 2 шт.
Глобуси − 11 шт.
Макети.
Навчальні посібники.
„Загальна географія“, 6 кл.;
з топографії, 6 кл.;
з топографії, 8 кл.
Портрети мандрівників і видатних вчених − дослідників території України.
У кабінеті є таблиці, схеми, плани [Додаток Д].
Провівши опис даного класу, можна зробити висновок, що його створення відбувалося відповідно до вимог, перш за все санітарно-гігієнічних, адже сама атмосфера в класі впливає на розумову діяльність учнів. Варто відмітити добре матеріальне забезпечення: наявність великої кількості наочності, роздаткового матеріалу, обладнання, які безпосередньо сприяють покращенню процесу навчання.
2.4. Методика застосування засобів навчання географії
2.4.1. Використання моделюючого малюнку
Наочність у викладанні географії має першорядне значення. Коли вчитель ілюструє своє пояснення на класній дошці графічно, а учні слідом за вчителем змальовують ці нескладні малюнки в зошиті, відбувається мимовільне запам'ятовування явища, пов'язаного з конкретною діяльністю школяра.
Незалежно від можливостей всі діти люблять малювати. Завдання вчителя в цьому випадку зводиться до того, щоб не тільки допомогти учням створити за допомогою штриха певні географічні поняття, але й навчити мислити, аналізувати, порівнювати, робити висновки, міркувати, шукати рішення. Уроки, на яких учні малюють, проходять при високій їхній активності, організованості, школярі уважні й дисциплиновані. Всі вони зайняті роботою.
Найкраще застосовувати нарис, схематичний малюнок або просто схему. Потрібно прагнути до того, щоб малюнок займав мінімум часу на уроці й не перетворювався в самоціль. На класній дошці краще малювати кольоровими крейдами. Кольоровий малюнок значно виразніший однотонного [Додаток Є].
Виклад навчального матеріалу із застосуванням малюнків сприяє осмисленому засвоєнню фактів, зв'язків і закономірностей. Учні слідом за вчителем малюють у своїх зошитах кольоровими олівцями. Необхідно стежити за тим, щоб малюнки були акуратно виконані [11; 20].
Нехай учителів не засмучують перші невдало виконані малюнки як свої, так і учнів. Як показав багаторічний досвід, оволодіння технікою малювання наступає при багаторазовому тренуванні.
При підготовці до уроку вчителеві необхідно продумати потрібний малюнок і виконати його у своєму робочому плані. Попередня підготовка малюнка дає можливість учителеві вибрати кращий варіант. Учителеві, що погано володіє технікою малювання, можна рекомендувати зробити перед початком уроку нарис простим олівцем на темному тлі дошки. У класі по ходу пояснення залишається тільки відтворити малюнок кольоровими крейдами по готових штрихах. Малюнок, зроблений на дошці простим олівцем, не видимий учнем. Їм здається, що вчитель робить малюнок безпосередньо.
Дамо кілька порад, як самому зробити кольорові крейди. Для їхнього приготування необхідно мати крейду в порошку, алебастр, малярські або анілінові фарби. Спочатку готують форму для виливання крейди. Для цього аркуш щільного паперу обертають біля дерев'яного або металевого стрижня. Кінець циліндрика, що виступає над стрижнем, скручують і мнуть. Таких циліндриків заготовляють стільки, скільки роблять крейд.
Масу для крейди можна приготувати декількома способами. Перший спосіб: беруть у рівних частинах фарбу, товчену крейду й алебастр. Все разом узяте змішують на аркуші паперу й висипають у склянку з невеликою кількістю води. Помішуючи паличкою, одержують суміш (густоти сметани). Виливають суміш у приготовлені циліндри − форми. Циліндри залишаються у вертикальному положенні, доки суміш не застигне, після чого розгортають папір. Отримана й висушена крейда готова до вживання [33].
Вибираючи будь-яку фарбу (можна брати й кольорове чорнило), змінюючи кількість фарби, можна одержати крейду різних квітів і відтінків. Змінюючи кількість алебастру в суміші, можна одержати крейду твердішу або більш пухку (м'яку).
Щоб крейда (у тому числі й крейда фабричного виготовлення) не бруднила руки, її потрібно на кілька секунд опустити в розведене 2−3 рази молоко, а потім просушити.
Картографічні засоби навчання
Робота з географічною картою. Серед засобів навчання географічна карта займає особливе місце. На ній відбиваються явища й процеси, які недоступні безпосередньому сприйняттю: сховані в надрах та ті, що виникають в атмосфері (тектонічні й кліматичні карти). Явища реальної дійсності відбиваються на картах без перекручування їхньої сутності, тільки за рахунок генералізації з різним ступенем деталізації. Це значить, що даний засіб забезпечує найбільш повну й детальну характеристику території. Розглянемо основні функції, які виконують карти в процесі навчання географії [49].
Карта як об'єкт вивчення. Формування картографічних знань передбачає реалізацію наступних цілей:
сформувати знання про карту як про моделі Землі, на якій відбиті всі показники картографованих явищ;
навчити школярів користуватися географічною картою як засобом наочності та джерелом знання;
сприяти розумовому розвитку за рахунок формування системи уявлень, логічного мислення, пам'яті.
Дані цілі можуть бути досягнуті, коли в процесі вивчення географічних карт школярі опановують знаннями про відмінності зображення земної поверхні на плані й карті, про картографічні способи передачі географічної інформації (умовні знаки, якісне тло), способи орієнтування й види карт. За допомогою карти учні повинні вміти проводити картовимірювальні роботи, користуватися методом накладення карт при характеристиці території [17].
Карта як засіб наочності. При використанні карти в навчанні географії формуються просторові уявлення учнів. Вони запам'ятовують місцезнаходження об'єктів, їхні розміри, взаєморозміщення, оцінюють відстані між ними [46].
Більш високим ступенем картографічної наочності є сприйняття географічного образу території. Для цього школярі вчаться читати карту − усвідомлювати зміст картографічних позначень і з їхньою допомогою уявляти собі реальну місцевість, що зображена на карті. Цього можна досягти при виконанні вправ типу: „Як на карті зображуються умовні знаки, за допомогою яких можна охарактеризувати явища природи?“, „Використовуючи умовні знаки, опишіть природу екваторіального лісу Африки, а потім порівняйте отримані результати з картиною „Екваторіальний ліс“. Відзначимо, що вміння читати карту буде вироблятися більш ефективно в сполученні з аналізом ілюстративного матеріалу, оскільки в мисленні абстрактні картографічні символи ґрунтуються на яскравих образах, створених за допомогою картин, слайдів і т.п. [4].
Карта − джерело географічних знань. Коли карта розглядається як засіб наочності, її зміст доповнюється уявленнями й на основі цього створюється образ. Географічні образи є необхідною базою для формування географічних знань. Коли ж карта використовується як джерело знань, вона ретельно вивчається, і в результаті здобуваються точні кількісні і якісні показники. вони є основою для порівняння, узагальнення й висновків, а виходить, для формування нових знань. Учні починають розуміти карту, тобто за допомогою читання з'ясовують зв'язки, пояснюють відносини між об'єктами, процесами або явищами. Як аналогія розглянемо наступний приклад. Учень першого класу вивчає алфавіт. Він уже може користуватися буквами й складати з них слова. Однак процес читання поки не залучає його. Це відбувається тому, що він погано розуміє прочитане: слабка техніка читання змушує зосередитися на самому процесі читання. Точно так само − й у географії. Розуміти карту можна тільки за умови, що школярі її вільно й упевнено читають [28].
Знання карти, уміння нею користуватися потрібні кожній людині. В.Семенов Тянь-Шанський писав: „Карта є альфа й омега всіх географічних уявлень. Вона важливіша не тільки від малюнків, а й навіть від самого тексту, тому що говорить набагато більше, яскравіше, наочніше й лаконічніше найкращого тексту кожному, хто вміє в ній розбиратися“.
Не можна обійтися без карти й під час навчання географії в школі. На думку М. Баранського, карта − друга мова географії. Навчити учнів читати карту є одним із завдань шкільного курсу географії. Якщо вчитель не навчив своїх вихованців бачити за її умовними значками, лініями, фарбами реальну дійсність, він не досяг поставленої перед ним мети [Додаток Б]. Про роль і значення карти в географії Микола Васильович Гоголь у „Думках про географію“ писав: „Треба, щоб маленька крапка на карті ніби розсунулась перед учнем і вмістила в собі картини, які він бачить у розповіді вчителя“ [12, с.23].
У шкільних програмах з географії передбачено вивчення учнями змісту географічної карти й плану за допомогою різних способів навчальної діяльності.
Ознайомлення учнів з географічними картами розпочинається в початковій школі в курсі „Я і Україна“. В основній та старшій школі робота з картою стає систематичною й погребує формування знань, умінь та практичних навичок, які могли б забезпечити:
• закріплення здобутих у початковій школі умінь і навичок користування картою;
• формування в учнів знань про карту як модель земної поверхні:
• формування умінь і навичок її аналізу та відбору інформації, потрібної для поглиблення знань школярів;
• формування просторового уявлення, логічного та абстрактного мислення;
• загальнокультурний розвиток школярів.
Відповідно вчитель може використовувати різні методи й прийоми роботи з географічною картою, які можна згрупувати в підготовчий, математичний, графічний, логічний та виховний блоки.
Так, на перших уроках географії в 6 класі вчитель розповідає учням про значення карти в житті людини. Дітям можна запропонувати завдання для самостійної роботи: проаналізувати й зіставити стародавні та сучасні карти, глобуси, космічні знімки й розповісти, як поглиблювалися знання людини про форму та розміри Землі, розміщення на картах материків і океанів. Вивчення історії пізнання Землі можна проводити у формі рольової гри, під час якої учні працюють з підручником та картою атласу „Географічні відкриття“, наносять маршрути на контурну карту, виступаючи в ролі першовідкривачів (першопроходців).
Розділ „Земля на плані та карті“ є базовим у курсі „Загальна географія“ з питань вивчення плану й карти. На першому уроці вчитель демонструє способи зображення Землі на глобусі, карті, плані, малюнку та аерофотознімку. Учні розглядають картографічні джерела, порівнюють і роблять висновок: глобус − це об'ємна модель Землі, зменшена в багато разів, а карти − площинне зображення земної поверхні.
Учням можна запропонувати виконати таке завдання: виміряти довжину екватора і обчислити, у скільки разів зображення поверхні на глобусі зменшено порівняно зі справжніми розмірами Землі.
Доцільно, щоб учні самостійно розглянули в атласі або в підручнику малюнок, аерофотознімок, план місцевості, карту й зробили висновок про те, чим вони відрізняються один від одного, а також дали визначення, що таке план місцевості й географічна карта [45].
Важливо учнів навчити креслити умовні знаки й самостійно ними користуватися. Умовні знаки повинні асоціюватися в їх свідомості з конкретними предметами . Тому поряд з показом об'єкта на плані чи карті слід давати його зображення на малюнку, картині чи екрані. Дитина повинна образно уявляти, якою є зображена на карті чи плані місцевість, уявляти живу природу й господарську діяльність людини.
Далі учні опрацьовують текст підручника про поділ умовних знаків, Учитель демонструє й пояснює вимоги до накреслення умовних знаків. Окремі умовні знаки шестикласники креслять у своїх зошитах. За допомогою топографічного диктанту учні закріплюють знання та вміння читати й креслити умовні знаки.
Зображення нерівностей земної поверхні на плані та карті доцільно почати з практичної роботи на місцевості − нівелювання горба, визначення відносної та абсолютної висоти. Після підбиття підсумків учні вивчають способи зображення рельєфу на плані та карті. З цією метою виконуються окремі вправи і завдання, зокрема: через який проміжок висоти підписано горизонталі (залежно від масштабу карти); чи одинакові відстані між горизонталями; в якому напрямі від озера цифрові позначення горизонталей зростають (зменшуються); як позначено вершини; що показують вільним кінцем короткі лінії (бергштрихи); як визначати абсолютну висоту будь-якої точки на карті; яка відмінність зображення рельєфу на географічній карті від плану.
Розгляд теми завершується роботою в групах з вивчення рельєфу на топографічних і загально фізичних картах. За результатами роботи групи звітують.
До умінь, передбачених програмою, включено вміння орієнтуватися за картою, визначати за картою будь-яку точку на земній поверхні. Рівень опанування учнями цих умінь залежить від методики проведення занять. Шлях до усвідомлення теми „Градусна сітка Землі. Географічні координати точок“ не простий. Вивчення градусної сітки можна розпочати з її значення в житті людей. Кожного жителя села чи міста легко знайти за його адресою. Але як знайти серед безмежного океану адресу корабля, що просить допомоги? Для цього треба вміти визначити його „географічну адресу“, тобто координати на Землі. Визначається ця „адреса“ за допомогою градусної сітки, яка наноситься на глобус і на географічні карти [31].
Дітям пропонується розглянути карту півкуль та України і глобус, звернувши увагу на сині лінії, що перетинають їх у напрямі від полюса до полюса та перпендикулярно до них. Відповідь шукають у тексті, висновках і словнику,