Проблема індивідуалізації на уроках фізичної культури
8. Організовуючи навчальний процес, необхідно забезпечити регулярність занять. Відомо, що функціональні зміни, викликані виконанням фізичних вправ, зворотні. Через 5–7 днів позитивні зрушення, які відбулися внаслідок проведеного заняття, згладжуються. Для того, щоб домогтися ефекту нашарування результатів наступних занять на сліди попередніх, перерви в заняттях мають складати не більше 1–2 днів.
Звідси випливає дві практичні поради. По-перше, уроки протягом тижня повинні бути поставлені в розклад з оптимальним інтервалом. Недопустимо ставити уроки два дні підряд, або навіть через день. По-друге, для забезпечення нашарування треба широко використовувати самостійну роботу учнів, без якої в деяких випадках взагалі неможливо досягнути будь-яких позитивних результатів. Наприклад, фактично безперспективні зусилля розвинути гнучкість учнів тільки на уроках фізичної культури.
9. Методичне забезпечення занять повинно передбачити раціональне: чергування навантажень і відпочинку. Це особливо важливо при вихованні фізичних якостей. Належного навчально-тренувального та виховного ефекту у фізичному вихованні можна досягнути лише за умови постійного впливу на учнів. Базою, на якій відбувається розвиток організму, є підвищення функціональних можливостей внаслідок суперкомпенсації енергоджерел, яка наступає під час відпочинку, після певної роботи.
При цьому слід стежити за посильністю завдань і регулярністю занять. Епізодичне проведення занять без обґрунтованої послідовності у вирішенні завдань може не тільки не призвести до позитивних зрушень у розвитку, але навіть зашкодити організму учнів.
Висновки
У реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу виявляється діалектика пізнання об'єктивної міри педагогічного впливу по відношенню до конкретної людини. Індивідуальний підхід розглядається в педагогіці як один з найважливіших принципів навчання й виховання і визначається як діяльність викладача, що передбачає зміну засобів і організаційних форм навчально-виховної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей особистості.
Індивідуальний підхід потребує знання індивідуальності, тобто структурно-функціональної організації організму людини. З одного боку, вивчаються теоретичні передумови, практичні рекомендації, з іншого – оцінюються можливості й здатності досліджуваних до навчання, набуття і реалізації базових рухових умінь.
Успішність розробки системно-структурних відношень у фізичному розвитку людини є необхідною умовою побудови кільцевої залежності між діями, що застосовуються для управління, і відповідними реакціями, які коригують і уточнюють їхнє використання, виходячи з морфофункціональних характеристик особистості. Наскільки точно регулюватимуться відношення між ними, настільки успішно здійснюватиметься розвиток цілісної системи, функцію якої представляють ці взаємодії.
У процесі фізичного виховання для підвищення ефективності навчального процесу і розвитку рухових можливостей учитель повинен враховувати індивідуальні властивості й здатності фізичних якостей школярів. Успішність вирішення цих завдань залежить від того, наскільки добір засобів і методів доступний для учнів з урахуванням їхніх індивідуальних відмінностей.
Зовнішні індивідуальні властивості людини лише наближено відбивають її внутрішні можливості. Без урахування індивідуальних властивостей немає гарантії успішного використання педагогічних дій. Їхня індивідуальна вибірковість і спрямування дають змогу викладачеві добирати ті вправи, що найбільше відповідають морфофункціональному статусу учнів. Визначення індивідуальних властивостей і здібностей допомагає вибрати оптимальну інтенсивність і обсяг окремих вправ, навчального заняття, мікроциклу, значно підвищуючи їх ефективність внаслідок використання дидактичних принципів доступності, індивідуалізації і свідомого ставлення до рухової активності у процесі фізичного виховання, оздоровчого і спортивного тренування.
У результаті дослідження:
визначено теоретичні основи питання про індивідуальний підхід до дітей;
розглянуто вікові здібності школярів;
розглянуто методику використання принципу доступності та диференційованого навчання.
Література
Бабанский Ю.К. Комплексный подход к воспитанию школьников. – М., 1980. – 190 с.
Булич Э.Г. Физическая культура и здоровье. – М., Знание, 4, 1981. – 64 с.
Демерков С.В., Полтавский А.Ф. Воспитание двигательных качеств школьников, не занимающихся спортом. – Луганск, 2002
Зациорский В.М Физические качества спортсмена. – М., Физкультура и спорт, 1966
Ковальчук Я.И. Индивидуальный подход в воспитании ребенка: Пособие для воспитателей дет. сада. – М.: Просвещение, 1981. – 127 с.
Коменский Я.А. Великая дидактика // Избр. пед. соч.: В 2 т. – М., 1982
Кузнєцова З.И. О перспективах исследования вопросов развития основных двигательных качеств у детей школьного возраста в процессе физического воспитания. – В сб.: Развитие двигательных качеств школьников /Под ред. З.И. Кузнецовой. М.: Просвещение, 1967
Лихачев Б.Т. Педагогика «курс лекций». – М., 1996
Маркова А.К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте. – М., 1974. – 320 с.
Матвеев Л.П. Проблема периодизации спортивной тренировки. – М.: Физкультура и спорт, 1965
Определение физической подготовленности школьников /Под ред. Б.В. Сермеева. – М., Педагогика, 1973
Платонов В.Н. Теория и методика спортивной тренировки. – Киев: Вища школа, 1984.
Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания: Пособие для учителя. – М., Просвещение, 1987. – 224 с.
Сухомлинский В.А. О воспитании. – М., 1973. – 285 с.
Теория и методика физического воспитания /Под ред. Л.П. Матвеева, Н.Д. Новикова. – М.: Физкультура и спорт, 1976
Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов. – М., Физкультура и спорт, 1978
Фомин Н.А., Филин В.П. Возрастные основы физического воспитания. – М., Физкультура и спорт, 1972
Цвек С.Ф. Физическое воспитание детей младшего школьного возраста. – Киев: Здоровье, 1975
Циганков М.Я. Застосування методу колового тренування на уроках фізичної культури в ІV класах загальноосвітньої школи. – К., 1975
Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001