Трудове виховання школярів в умовах сільської загальноосвітньої школи
• певна частина дітей показала достатньо стійку, соціально спрямовану мотивацію праці. Ставлення цих учнів можна кваліфікувати як сумлінне. Однак недостатній розвиток навичок їх між особистісної взаємодії не завжди дозволяє їм допомагати іншим, вони не беруть на себе відповідальності за дії однокласників у трудовому процесі;
• ≈11% дітей показують незацікавлення у досягненні гарних результатів, вони сприймають трудовий обов’язок як щось зовнішнє, що потребує вимушеного підпорядкування.
Виділені рівні ставлення учнів до праці є типовими для визначення трудової вихованості сільських школярів. Аналіз дослідження показав, що школярі сільської школи поки, що мають достатній рівень трудової вихованості, але з плином часу рівень трудової вихованості школярів сільської загальноосвітньої школи знижується, і це стає соціальною проблемою, яка потребує ретельного вивчення і швидкого вирішення.
Розділ 2
Педагогічні умови удосконалення трудового виховання
сільських школярів
2.1Форми організації трудового виховання сільських школярів
Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.
На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Така посильна суспільно корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.
На другому етапі (5—9 класи), спираючись на набутий у початкових класах досвід, учні здобувають знання, вміння і навички з обробки металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу й технічну.
На третьому етапі (9—12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми трудового навчання старшокласників передбачають оволодіння багатьма професіями. Профілі трудової підготовки визначають на місці, з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної та виробничої бази. [№ 3]
Трудове і початкове професійне навчання не визначають однозначно професійного спрямування юнаків і дівчат. Вони мають загальноосвітній, загальнорозвиваючий і політехнічний характер. Набутий учнями початковий практичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтереси й остаточно визначитись у виборі професії.
На всіх етапах трудового навчання вирішуються завдання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.
Робота школярів у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.
В організації трудового навчання вагома роль належить особистому прикладу вчителя праці, його майстерності та культурі праці.
Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх суспільно-корисної праці. За суспільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову.
Продуктивна праця спрямована на створення матеріальних цінностей, її організаційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Для молодших школярів продуктивна праця поєднується з грою, використовуються інструменти та обладнання, спеціально виготовлене для дітей. Підлітки і старші школярі працюють в однакових умовах з дорослими, користуються тими ж знаряддями праці. Вони самі отримують трудові завдання, планують і намічають порядок роботи, контролюють її виконання й оцінюють результати. Продуктивна праця учнів може бути організована в навчальних майстернях, коли виготовляється продукція на замовлення, на пришкільних ділянках, під час трудової виробничої практики на підприємствах сфери обслуговування, на фабриках і заводах, у сільськогосподарських спілках та ін.
Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у таких напрямах: по-перше, працюючи поруч з дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності; по-друге, виготовляючи продукцію власними руками, школяр відчуває, що він на щось здатний, з'являється впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить естетичне задоволення; по-третє, плата за роботу переконує школяра в значущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать бережливості, господарського підходу до організації власного життя, вміння співвідносити задоволення потреб з реальними можливостями; по-четверте, продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціатива, точність і ретельність.
Суспільна корисна праця учнів може виражатися у збиранні макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, надання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку. Такій роботі надають змагального характеру, що пробуджує бажання дітей робити добрі справи не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці відносять і виготовлення іграшок для дошкільнят, створення і ремонт наочних посібників, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін.
Виховна цінність суспільне корисної праці в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє почуття обов'язку перед людьми.
Важливою в системі трудового виховання є праця з побутового самообслуговування. Учні ремонтують навчальне обладнання, підтримують порядок і чистоту в класах, шкільних майстернях, рекреаціях на шкільному подвір'ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, у них розвивається бережливе ставлення до створеного.
Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, у приготуванні їжі, в заготівлі дров та ін.). В окремих сім'ях батьки оберігають дітей від домашньої роботи, роблять за них те, що вони спроможні зробити самі. В таких сім'ях виростають діти, які намагаються уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не цінують працю інших. Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати самообслуговування дітей в сім'ї. Одна з форм праці із самообслуговування — чергування учнів у класі та в школі, виконання різних організаторських функцій у класному і в загальношкільному колективі.
Завдання кожного виду праці — сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованню школярів.
Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належним чином організована, тобто відповідати певним вимогам.
Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні повинні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього. Неусвідомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, любові до неї.
Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчальною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти праці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно пов'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практичному застосуванню і поглибленню знань, допомагала формуванню в них високих моральних якостей, підвищувала суспільну активність і сприяла підготовці до продуктивної праці в різних галузях виробництва. А.Макаренко стверджував, що праця без освіти, без політичного і морального виховання, що йдуть поряд, — нейтральний процес. [19]
Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні самі е її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть зацікавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, самостійність і відповідальність.
Виховання любові до праці, формування трудових умінь та навичок потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послідовність, усвідомити, якого виховного ефекту вони прагнуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.
Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати почату справу, особливо у молодших класах.
Виховання любові до праці потребує підбору цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Проте їх слід психологічно готувати до того, що в житті нерідко доводиться виконувати й нецікаву роботу.
Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприяє формуванню у них культури праці, під якою розуміють продуманий порядок на робочому місці (раціональне розміщення інструменту, матеріалів, готової продукції), ефективне використання робочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.
Учні мають навчитися працювати в колективі. У процесі колективної праці формуються певні взаємини між учнями, дух співробітництва, взаємодопомоги, товариськість, виробляється здатність до спільного трудового зусилля. “Спільне трудове зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношенні до ледаря. До людини, що ухиляється від праці... У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, - це вже буде моральна підготовка”. [19]
Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умови, що людина любить працю, відчуває радість від неї, розуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.
Вплив оцінки результатів праці школярів та ефективність трудового виховання. Участь вихованців у праці, досягнення ними певних трудових результатів викликає в них задоволення, радість і гордість за досягнуті успіхи, особисті й колективні. Педагог повинне не тільки порівняти й оцінити результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказати при цьому на Індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.
Критерієм трудової вихованості школярів є: висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова, технологічна дисципліна, працелюбство.
Вибір професії – один з головних у житті людини. Це, вибір по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе і різних сферах життя діяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії - точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.
Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати з одного боку, схильності людини, з іншого – тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організовувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.
Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, враховувати потреби суспільства в кадрах певних спеціальностей.
Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):
1.Професійне інформування – психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційні позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.
2.Професійна діагностика – система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.
3.Професійна консультація –надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомогти щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення.
4.Професійний відбір – допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування.
5.Професійна адаптація – допомога молодій людині всебічно пізнавати майбутнє, його професійне становище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.
Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціальних закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.
Перетворення, які відбуваються в сучасному суспільстві, ставлять перед педагогікою якісно нові проблеми щодо підготовки учнів до самостійної трудової діяльності, що має стати фундаментом економіки перехідного періоду. Формування морально-ціннісного ставлення до праці стало необхідним елементом педагогічного експерименту, в ході якого досліджується реальна самодіяльність учнів у ході різноманітної позаурочної виховної, насамперед трудової діяльності.
Вироблення морально-ціннісного ставлення до праці можливе, якщо воно матеріалізується у властивостях і рисах характеру дитини. Тому перш, ніж говорити про морально-ціннісні стосунки, мусимо сформувати такі якості особистості учня, як працьовитість, бережливість, діловитість, хазяйновитість. Ці якості і стануть основою нових стосунків у ринкових відносинах. Для їх формування необхідно залучити школярів до успішних трудових справ в учнівських виробничих бригадах, кооперативах, гуртках за інтересами, шкільних магазинах, тощо.
Учнівська виробнича бригада – одна з найстаріших та найпоширеніших форм позаурочної трудової діяльності учнів. Її використовують як один із засобів підготовки учнів до самостійного життя, як реальну можливість для застосування знань, одержаних на факультативних заняттях з економіки, як умову визначення готовності до участі в розв'язанні завдань періоду ринкових відносин. [20]
Організацію роботи учнів слід розглядати як продумане, послідовне, плідне розв’язання сіх питань, пов’язаних з випуском продукції чи закінченням певного циклу дій, що відповідають сучасним соціально-економічним стандартам.
Паралельно з учнівськими бригадами на базі майстерень трудового навчання створюються кооперативи. В основу їх діяльності покладається принцип самоуправління. Самостійність кооперативів – важливий формуючий і виховний фактор, тому дорослі не повинні обмежувати ініціативу учнів.
Робота кооперативів має на меті формування досвіду колективної праці і господарювання; економічну діяльність (виробництво певної продукції, торгівля, надання послуг); формування навичок бережливості, діловитості, вміння цілеспрямовано розподіляти прибутки.
Пошук системи форм організації трудової діяльності, які б сприяли розвитку основних аспектів готовності учнів до праці, привів до усвідомлення необхідності активізувати роботу гуртків за інтересами: технічної творчості, м’якої іграшки, української вишивки. [20] Їх програми передбачають, починаючи з молодшого шкільного віку, розвиток інтересу до певної діяльності з огляду на побажання учнів, їх нахили, здібності. Діяльність підлітків за своїм характером і змістом має вже нагадувати працю дорослих. До гурткової роботи ставляться такі вимоги: визначення проблемних завдань, заохочення учнів до самостійності в набутті та застосуванні трудових умінь та навичок; раціональне поєднання творчого та виконавчого компонентів праці; моральне і матеріальне стимулювання; творчий підхід до всіх видів роботи.
Важливим фактором виховання мотивації праці учнів у шкільному підприємстві є його фінансово-господарська діяльність, рентабельність, господарський розрахунок, що забезпечує життєздатність усієї навчально-виробничої структури, її економічне зміцнення. [12] Відомо, що в жорстких умовах накопичення капіталу економічні мотиви стають домінуючими у більшості школярів. І часто молодь обирає не кращі шляхи добування грошей. Тому, як свідчить досвід, саме у шкільних організаціях трудової діяльності можуть стверджуватися функції господаря, передусім шляхом розпорядництва кредитом, економією витрат тощо, суб’єктом яких виступає трудовий колектив, органи самоврядування, кожний працівник.
2.2 Методи трудового виховання сільських школярів
В процесі трудового виховання сільських школярів використовуються різноманітні методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. Вибір їх залежить від характеру навчальної діяльності.
Метод колективної єдиної вимоги є формою вираження суспільних норм поведінки. Єдині вимоги сприяють залученню школярів до обов’язкової суспільно-корисної діяльності, системи стосунків, накопиченню досвіду свідомої дисципліни і культури поведінки. Як свідчать дослідження, система єдиних вимог допомагає формуванню таких важливих особистісних якостей, як організованість, дисциплінованість, працелюбність, вимогливість до себе, відповідальність. Реалізуючи метод колективних вимог, можна одержати чіткі уявлення про стан дисципліни учнів, їх уміння самостійно працювати.
В процесі трудового виховання школярів застосовується і метод привчання, в основі якого лежить оволодіння дитиною переважно процесуальною стороною діяльності. У педагогічній літературі привчання визначається як організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звичні форми громадської поведінки. Звичка повинна стати стійкою якість особистості, вона утворюється внаслідок систематичних багаторазових повторень певних дій.
Широко використовується і метод вправлянь. Вправляння – це багаторазове повторення, закріплення засобів дії і поведінки, створення необхідних умов, за якими учень міг би поводитися відповідно до висунутих норм і правил.
Вправляння застосовується як засіб накопичення досвіду моральної поведінки, відповідального ставлення до праці, до виконання своїх обов'язків.
Виховуючі ситуації, ось ще один метод трудового виховання. Виховуючі ситуації – це спеціально організовані педагогічні умови з метою виявлення чи формування в процесі життєдіяльності школярів системи відповідних ставлень.
Використовуються також методи стимулювання поведінки і діяльності.
Змагання – метод, який забезпечує успіх і цілеспрямованість у процесі відчуття товариської взаємодопомоги шляхом обліку і порівняння результатів спільної діяльності й заохочування її учасників. За правильно організованих умов змагання дає цінні результати. Наприклад, учні можуть змагатися за найкращий санітарний стан класної кімнати, чергування, бережливе ставлення до шкільного майна, речей, за звання умільця, переможця конкурсів, тощо.
Головним у застосуванні цього методу є створення умов для спільної праці, спонукання, прагнення до загального успіху, спільних досягнень, що сприяло згуртуванню дитячого колективу, прояву взаємодопомоги, співробітництва, взаєморозуміння.
У процесі трудового виховання дуже широко використовується і метод заохочення, який викликає почуття задоволення, радості, впевненості у власних силах, бажання працювати ще краще. Цей метод особливо важливий для виховання учнів, які характеризуються замкненістю, боязкістю, сором'язливістю. Треба знаходити в поведінці, характері, діяльності дитини позитивне, не пропускати нагоди сказати схвальне слово про добрий вчинок кожного. Потрібно намагатися зрозуміти учня, побачити його добрі справи, пізнати їх суть; використовувати схвалення, довіру, через які виявляється повага до учня, стимулюється почуття відповідальності.
Крім відомих методів в процесі трудового виховання набувають поширення й інші активні форми і методи роботи: рольові та імітаційні ігри, драматизації та ін.
Таким чином можна побачити, що досягнення ефективності трудового виховання школярів відбувається завдяки вмілому використанню різноманітних методів і форм трудового виховання, в процесі якого відбувається накопичення досвіду колективної трудової діяльності.
ВИСНОВКИ
Проблема трудового виховання школярів є пріоритетною с сучасному українському суспільстві.
Проблемою трудового виховання школярів займалися безліч педагогів. Трудова підготовка учнів завжди була предметом дослідження педагогіки. У такій підготовці вбачали основу розвитку особистості, підготовку до її майбутньої трудової діяльності. Сучасні школи мають пробуджувати практичний інтерес в учнів та керувати їхнім інтелектом для того, щоб у подальшому вони мали змогу кваліфікованіше працювати. Трудова діяльність – явище складне, багатогранне і керівникові виробничого колективу вкрай необхідно знати не тільки, як виконується той чи інший вид праці, а й психологічні особливості, пов’язані з трудовою діяльністю.
Аналіз літератури дав можливість встановити, що у визначенні трудової вихованості школярів доцільно враховувати розвиток усіх структурних компонентів: стійке виявлення внутрішніх мотиваційних спонукань, усвідомлення суспільної значущості трудової діяльності, наявність достатніх знань, умінь для її виконання, вміння працювати в колективі.
Аналіз дослідження показав, що школярі сільської школи поки, що мають достатній рівень трудової вихованості, але з плином часу рівень трудової вихованості школярів сільської загальноосвітньої школи знижується, і це стає соціальною проблемою, яка потребує ретельного вивчення і швидкого вирішення.
Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умови, що людина любить працю, відчуває радість від неї, розуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.
Робота школярів у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.
В процесі трудового виховання сільських школярів використовуються різноманітні методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. Вибір їх залежить від характеру навчальної діяльності.
Досягнення ефективності трудового виховання школярів відбувається завдяки вмілому використанню різноманітних методів і форм трудового виховання, в процесі якого відбувається накопичення досвіду колективної трудової діяльності.
Необхідно привчити дитину переборювати перешкоди навіть шляхом втоми. В житті проходиться часто втомлюватися, для того, щоб досягнути якого-небудь ефекту в роботі. Ми повинні привчати дитину економити свої сили, навчити не тільки працювати, а знаходити в собі ресурси, щоб пробути себе до праці, привчити до думки про те, що праця сама по собі буде давати насолоду досягнутої мети, ми повинні привчити її до вмілого, організованого підходу до переборювання перешкод та труднощів.
Обов’язок трудитися не вигадка, не плід теоретизування, а один із найголовніших обов’язків людини як соціальної істоти, як володаря власної долі, як особистості, здатного до постійного і безперервного самовдосконалення, гуманізації стосунків з людьми, своїх ставлень до них і до себе самої. Важко і загалом неможливо переоцінити той невичерпний, потужний потенціал становлення людини як особистості, її духовного зростання, самовдосконалення, який закладений у праці людини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Боришевський М.Й. Праця у становленні громадян // Початкова школа – 1997 №2 – с.44-49
Вихрущ А.Н. Система трудового виховання: закономірності становлення і розвитку // Трудова підготовка в закладах освіти – 1998 №3 – с.28-34
Волкова Н.П. Педагогіка (посібник). - К.: Академія – 2001
Де юним навчатися праці? // Радянська школа – 1991 №3 – с.37-41
Добровольський С.П. Школа трудового виховання старшокласників // Рідна школа – 1999 №5 – с.26-27
Завьялова Н.А. Професиональная подготовка учащихся методами ТРИЗ // Обдарована дитина – 2004 №10 – с.29-30
Зіркій Г.Ф. Поглиблена трудова чи допрофесійна підготовка?// Трудова підготовка в закладах освіти – 1999№3 – с.6
Касянова К.С. Экспериментальное школьное ателье// Школа и производство – 1993 №9 – с.11
Католиков А.Т. Беспокоит утрата внимания к трудовому воспитанию школьников // Воспитанию школьников – 1993 №1 – с.4-6
Коломієць Ю.В. Використання традиційної землеробської обрядовості українського народу в трудовому вихованні восьмикласників// Педагогіка і психологія – 1995 №4 –с.112-119
Левківський М.В. Критерії та рівні розвитку відповідального ставлення до праці // Рідна школа – 1993 №11-12 – с.54-56
Левківський М.В. Трудова спрямованість старшокласників// Рідна школа – 1997 №2 – с.44-49
Малютин И.О. О народной мудрости трудового воспитания// Народное образование – 1999 №10 – с.287-290
Маркс К. Твори; т.23 - К. – с.115
Медвідь К.Л. Трудове виховання в учнівських об’єднаннях// Рідна школа – 1991 №3 – с.37-41
Мішура Л.Т. Я майбутнє твоє, Україно!/ Досвід трудового виховання // Позакласний час – 2006 №13-14 – с.47-50
Нікітенко О.І. Організація суспільно-корисної, продуктивної праці учнів // Радянська школа – 1987 №6 – с.68-71
Носенко А.В. Нескінченний ланцюг поколінь: (суспільно-корисна продуктивна праця учнів) // Радянська школа – 1989 №12 – с.19-22
О трудовом воспитании // Хрестоматия М. - Просвещение – 1983
Омельченко С.А. Трудова діяльність старшокласників: морально-ціннісні орієнтири// Рідна школа – 1998 №4 – с.27-28
Пашков А.Г. Труд как средство воспитания// Педагогика – 1992 №7-8 – с.3-11
Праця дітей / Позашкілля // Шкільний світ – 1999 №9 – с.11
Рибалка В.М., Левтик М.А. Особистісний підхід до учня у формуванні готовності до професійного навчання і праці// Відкритий урок – 2004 №21-24 – с.29-30
Скрипник О.П, П’ятерикова С.Ю. Гримаси дитячої праці// Дзеркало тижня – 2005, 26 лютого
Сухомлинський В.О. Вибрані твори; т.5 К., - с. 483
Тименко В.П. Художньо-продуктивна праця молодших школярів// Початкова школа – 1989 №11 – с.38-43
Тимчишин Л.М. Визначення рівня розвитку трудового об’єднання школярів // Трудова підготовка в закладах освіти – 2000 №1 – с.37-38
Тхоржевська Т.Л. Трудове виховання як критерій моральності// Трудова підготовка в закладах освіти – 1999 №3 – с.34-39
Тхоржевський Д.О. Методика трудового навчання - М.- Просвещение – 1987 – с.340
Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори - К. - Академія – 1949 – с.88