Гра як засіб підвищення ефективності навчального процесу
У процесі експериментального дослідження нами проведено анкетне опитування вчителів початкових класів (див.додаток А). Результати анкетного опитування показали, що більшість учителів (49 %) рідко використовують ігри на уроках, 37 % - що вони періодично використовують ігрові ситуації, 8 % учителів – на кожному уроці, а 6 % - практично не використовують. Щодо відповіді на запитання анкети „На яких уроках Ви використовуєте ігри?”, то 65 % назвали такі предмети як українська мова і математика, 26 % вчителів додали до цих предметів курс „Я і Україна”, читання, а лише 9% опитаних вчителів використовують ігри на усіх уроках. Відносно запитання „Які види ігор Ви використовуєте на уроці?”, то 35 % учителів вказали на дидактичні ігри, 28% - на сюжетно-рольові та ігри-вправи, 31 % опитуваних вчителів використовують дидактичні, сюжетно-рольові та ігри за правилами, а 6 % - використовують на уроках іграми-вправами, дидактичними та мовними іграми.
Результати аналізу передового педагогічного досвіду роботи вчителів початкових класів та журнальних публікацій з досвіду роботи вчителів показали позитивну тенденцію у розв’язанні даної проблеми.
Так, зокрема вчителька школи-комплексу І-ІІІ ст. № 27 м.Чернівців Алла Кобевка пропонує використовувати ігри на уроках в 1 класі з метою забезпечення наступності між дошкіллям та початковою ланкою освіти.
Дитина 6-7 років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової і навчальної, – пише А.Кобевка. Навчальна діяльність визріває а надрах ігрової і лише поступово стає провідною. Протягом уроку можна ввести 2-3 короткочасні ігрові ситуації різної тривалості, а можна весь урок побудувати у вигляді сюжетно-рольової гри.
У систему дидактичних ігор на уроках у 1 класі А.Кобевка включає такі ігри:
на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення);
на відновлення, доповнення цілого;
вилучення „зайвого”;
ігри-інсценізації;
ігри-конструювання, рольові ігри з елементами сюжету.
Як каже А. Кобевка, перевагу надає таким іграм, які передбачають участь більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.
Ігри на уроках математики
„Хто швидше?” (викладають різні варіанти складу числа);
„Магазин”;
„Мовчанка” (вчитель показує картку з числом, а діти – сусідів або попереднє чи наступне число);
„Домалюй фігуру”;
„Закінчи приклад”;
„Хто де стоїть?” (5-6 учнів називають свої імена. Хто стоїть попереду? Після? Перед? Між?)
„Яке число задумане?” (задумане число на 2 більше від 5, відповідь діти показують на віялах або картках);
„Знайди свою пару” (роздаються картки з йифрами, діти шукають пару, щоб доповнити число до 10);
„Весела лічба” (на трьох однакових таблицях розміщені цифри від 1 до 10 в довільному порядку і різні за розміром; троє учнів змагаються у швидкості називання чисел у порядку зростання або в порядку спадання);
„Ланцюжок” (один учень називає приклад, обчислює його й викликає іншого учня, який має назвати інший приклад, не повторюючи попереднього).
Для розвитку вмінь в учнів розв’язувати задачі вчителька практикує розв’язання пар задач, які можна порівнювати між собою.
На знаходження суми та на збільшення числа на кілька одиниць.
На знаходження остачі та на зменшення числа на кілька одиниць.
На збільшення та на зменшення числа на кілька одиниць.
На знаходження суми та невідомого доданка.
На знаходження суми та на порівняння.
Графічні диктанти (вчитель говорить, в який бік і на скільки проводити лінію, а діти виконують, не відриваючи олівця від паперу, потім самостійно продовжують візерунок). Дітям складно оволодівати такими уміннями. З цією метою А. Кобевка використовує такі прийоми:
показ зразка („роби, як я”);
промовляння вголос порядку дій (2 учні за партою по черзі розповідають один одному, як виконуватимуть завдання);
перед початком роботи хтось із дітей повторює вголос послідовність дій.
Ігри на уроках навчання грамоти (читання)
„Чарівний мішечок” (набір предметів змінюється залежно від мети навчання; це іграшки, у назвах яких є потрібні літери; дрібні речі, які треба описати тощо);
„Листоноша” (діти отримують листи із завданням для складання невеликих оповідань за малюнком чи опорними словами), Використовується для сильніших учнів;
„Відгадай” (на столі розкладено 5-6 іграшок або предметних малюнків. Дітям пропонується уважно розглянути їх і вибрати один
з них. Один учень повинен розповісти про цей предмет, не називаючи його, щоб всі інші здогадались, про що йдеться).
„Який предмет зайвий?”
„Яка літера заблукала?” (робота в парах або в малій групі).
Знайти звукову схему до предметного малюнка або навпаки.
Вибрати предметні малюнки, в назвах яких є тверді чи м’які приголосні звуки; 1, 2, 3-складові слова, з наголосом на 1, 2, 3-му складі, які відповідають на питання х т о? або щ о?, які означають назву одного або кількох предметів.
„Сходинки складів”, „Стрічка наголосу”.
Ці ігри-вправи можна проводити на фланелографі. (Один учень виконує, а інший перевіряє).
Робота в парах: складання діалогів: покупець-продавець, лікар-хворий; розмова по телефону тощо.
„Мікрофон” (під час підсумку уроку вчителька пропонує відповісти на такі запитання: Чого навчились на уроці? Яке завдання найбільше сподобалось? Чия відповідь зап’яталась?).
„Ланцюжок слів” (можна проводити з м’ячиком).
З метою закріплення вміння аналізувати, вчителька пропонує такі види завдання:
дібрати слово, якому відповідають такі ознаки: чисте,блакитне, безмарне...; круглий, гумовий, синій...;
назвати предмети, що відповідають заданій ознаці: зелена (ялинка, трава, гусінь...), холодна (зима, вода, рука...), білий (цукор, сніг, папір...);
знайти відповідне слово: білка (літає, бігає,стрибає), крокодил (повзає, ходить, плаває...), слон (плаває, стрибає, ходить...);
вказати назви тварин, яким відповідають такі дії: бігає, гавкає.., пасеться, мукає..., літає, каркає...;
скласти речення , використовуючи слова з І та ІІ стовпчиків:
соловей ґелґотати
пшениця щебетати
гусак шелестіти
Враховуючи, що молодші школярі часто узагальнюють за несуттєвими ознаками, А. Кобевка радить використовувати вправи на конкретизацію понять. Наприклад:
продовжити ряд слів: квіти – це гвоздики, маки, айстри..., птахи – це дятел, ворона, ластівка..., риби – це окунь, карась, щука...;
закінчити речення: Дерева – це... Транспорт – це... Одяг – це...
Приклади завдань з метою формування вміння узагалюнювати:
доповнити речення: Лікар – це людина, яка... Вчитель - ... . ... – це людина, яка співає. Шуба – це одяг, а чоботи - ... . Дуб – це дерево, а ромашка - ...;
закінчити речення, вибравши потрібні слова:
Письменник – це людина, яка пише (книга,картина).
Художник – це людина, яка пише (книга, картина).
Робота над вивченням лексики у школі спрямована на збагачення активного словника учнів, розвиток мовлення, вироблення навичок, свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів.Щоб успішно розв’язати ці завдання, ділиться досвідом Наталія Шарагова (вчитель-методист Кельменецької школи І-ІІІ ст. Чернівецької обл.),вчитель має добре знати лексичну систему мови і використовувати різноманітні види роботи – тестування, ігрові прийоми тощо.
Розглянемо, кілька ігор з української мови для другого класу .
Речення
Підмет чи присудок
Обладнання. Писомове приладдя, класна дошка.
Хід гри і завдання. На дошці записано речення з пропущеним підметом або присудком. Учасники гри переписують, вставляючи потрібні слова, спочатку речення, в яких були пропущені підмети, а потім – з пропущеними присудками.
Гравцям, які першими виконали завдання, зараховується 8 очок, другими – 7, третім – 6. За допущені помилки знімається по 2 очки, за некаліграфічне, неохайне письмо – по 1 очку.
Матеріал для гри. Землероби ... озимину. стіну. ... доїть корів. Рибалка ... рибу. ... шиє одяг. Прикордонники ... кордони. ... лікує хворих. Діти ... ягоди.
Іменник
Відмінковий ланцюжок
Гравці діляться на групи. Ведучий називає іменник у називному відмінку і вказує закінчення, потім пропонує гравцям першої групи по черзі змінювати іменник за відмінками. Після місцевого відмінка ведучий називає інший іменник тієї ж відміни знову в називному відмінку. Продовжують ланцюжок учні другої групи.
Якщо закінчення іменника в усіх відмінках визначено правильно, ряд одержує 10 очок. За кожну помилку знімається 2 очки.
Прикметник
Однина – множина
Обладнання. На аркуші паперу або на дошці записано 10 прикметників з іменниками в називному відмінку однини.
Завдання. Записати в називному відмінку множини спочатку лише іменники та прикметники а) чоловічого роду, б) жіночого роду, в) середнього роду.
Хід гри. Виконавши завдання, всі гравці здають ведучому свої аркуші. На кожне словосполучення, правильно поставлене в називному відмінку множини, зараховується 1 очко. За помилку знімається 2 очки і по 1 – за некаліграфічне письмо.
Матеріал для гри.
а) Старий ліс, старанний учень, дерев’яне ліжко, золота зірка, сірий вовк, стрімка скеля, рясний дощ, велике вікно, білий ведмідь;
б) круглий м’яч, струнка ялина, синє море, місячна ніч, юний розвідник, класна кімната, голосний дзвоник, широка річка, орлине крило, дружня сім’я
в) вірний друг, глибоке озеро, високе дерево, зимовий ранок, солодка груша, морський окунь, нове відро, хоробрий воїн.
Наталія Данько (вчитель ЗОШ № 13 м.Харків) пропонує інтегрований художньо-естетичний курс „Світ мистецтва”, який являє собою цілу систему уроків-мандрівок, що базуються на ігровій діяльності школярів. На заняттях діти вивчають жанри та види мистецтв, їх специфічні особливості у вигляді казкових країн, міст, вулиць. Під час вивчення та закріплення нового художньо-естетичного матеріалу створюються ігрові ситуації, використовуються казки, іграшки, ляльки-ведучі, тобто вивчення мистецтвознавчого матеріалу, естетичне виховання та розвиток особистості кожного увідбувається у формі гри. Ляльки-ведучі неначе виконують роль учителя. Казкові герої пропонують учням творчі завдання: пригадати та виконати пісню про осінь дляч того, щоб потрапити до казкового замку Чарівниці Музики, відгадати загадки, щоб відчинилася скриня Бабусі Майстрині, перевтілитися в героїв казки, щоб потрапити до країни Театрального мистецтва тощо.
„Світ мистецтва” можна розглядати як тривалу гру-мандрівку, за сценарієм якої учні протягом усього навчального року подорожують різними мистецькими країнами. Таким чином, тематика уроків чергується залежно від того виду мистецтва, який є домінантою конкретного заняття. Казкові герої Буратіно, Чарівниця Музика, Олівець, Гномик Риторик, Бабуся Майстриня проводять дітей кожен по своїй країні. Протягом усього навчального року діти по декілька разів відвідають кожну країну з різною метою. Наприклад, під час першої подорожі Олівець розповість дітям про мешканців країни Образотворчого мистецтва (художників, скульпторів), покаже міста Живопису, Графіки, а під час другої подорожі Олівець запросить дітей на гостини до себе у місто Живопису на вулицю Портретну й познайомить з відомими портретистами.
Поступово за допомогою ляльок-ведучих учні потрапляють до всіх казкових країн – Музичної, Театральної, Образотворчої, Літературної,
Декоративно-прикладної.
Під час подорожі діти пізнають новий художньо-естетичний матеріал, виконують творчі завдання, спрямовані на розвиток самостійного творчого, образного мислення, уяви, фантазії.
На малюнках представлені образи казкових героїв та карта „Світу мистецтва”, які значно полегшують процес викладання та вивчення нового художньо-естетичного матервалу, формують мотивацію до занять мистецтвом, створюють сприятливу психологічну атмосферу гри, творчості.
На заняттях, Н.Данько пропонує широко використовувати рольові ігри, які ведуться протягом одного або кількох уроків. Виконуючи комплекс творчих завдань, учні перебувають у ролях художників, скульпторів, співаків, ляльководів, режисерів, декораторів, поетів, казкарів. Наприклад, на на завдання Чарівниці Музики (вигадати свою мелодію про зиму або заспівати зимову пісеньку) діти виконують роль композиторів, співаків. Або ж, потрапивши до країни Літературного мистецтва, допомагають Гномику Риторику дібрати риму до заданих слів, скласти свій маленький віршик про весну, придумати казочку про дружніх звіряток. Подорожуючи разом з Буратіно та Мальвіною країною Театрального мистецтва, учні втілюють ролі справжніх акторів та ляльководів. Кожен з учнів має змогу спробувати себе в цих ролях, причому в процесі гри дитина відчуває себе комфортно, не боїться розкритися.
Анна Григорівна Салюк (вчитель-методист ЗОШ №67 м.Києва) Наголошує на поєднанні на уроках гри з бесідою, поясненням, самостійною практичною роботою, адже гра стає важливим засобом розвитку їхньго інтересу до вивчення будь-якої дисципліни.
Зокрема, наведемо декілька ігор, які використовує А. Г.Салюк у своїй педагогічній практиці.
Я І Україна
Тема. Про тебе самого.
Мета. Формувати в учнів уміння описувати зовнішній вигляд.
Обладнання: виставлені на дошці зображення казкових героїв, персонажів мультфільмів.
Правила гри: один учень виходить до дошки і описує зовнішній вигляд казкового героя або персонажа мультфільму, не називаючи його. Усі інші
повинні відгадати, хто це. Той, хто здогадається першим, описує наступного героя.
Тема. Культура спілкування.
Мета.Формувати навички культурного спілкування.
Обладнання: запитання для вікторини.
Ігровий задум. Вікторина „Слова ввічливості”.
Правила гри:клас поділено на три команди, вчитель задає запитання кожній команді, учні хором відповідають. За правилтну відповідь отримують один бал. Перемагає команда із найбільшою кількістю балів.
Запитання для вікторини:
ці слова ми кажемо, побачивши когось зранку;
так ми вітаємось вдень;
зустрівшись із кимось ввечері, ми говоримо...;
коли братик лягає спати, ми скажемо;
яке чарівне слово треба сказати, коли щось просимо;
що ти скажеш, коли тобі хтось допоміг;
що треба сказати, якщо ненароком наступив комусь на ногу;
а якщо ти запізнився на урок;
як ви будете прощатися.
Тема. Національний одяг.
Мета. Узальнити і систематизувати знання учнів про національний одях українців.
Обладнання: малюнки із зображенням одягу – народного та сучасного.
Ігровий задум. Хтось переплутав місцями одяг, який носили українці раніше, і той, що носять зараз.
Правила гри: учнів подцлено на дві команди, перша шукає національний український одяг, друга – сучасний одяг. Перемагає та команда, яка жодного разу не припуститься помилки і не переплутає свій одяг.
З метою вивчення досліджуваного питання нами проаналізовано підручники для початкової школи щодо наявності ігор на уроках (див.таблицю 1).
Таблиця 1
Результати аналізу піручників щодо наявності ігор на уроках
-
№ п/п Автор та назва посібника Загальна кількість уроків Кількість уроків, на яких використовуються ігри 1. Шост Н.Б. Уроки математики.2 клас 137 98 2. Корчевська О., Козак М., Гап’юк Г. Уроки математики в 4 класі. 118 27 3. Заброцька С.Г. Уроки читання. 2 клас. 101 63 4. Заброцька С.Г. Уроки читання. 4 клас. 120 75 5. Майхрук М.І., Митохір Н.Б., Янусь С.В. Я і Україна. Навколишній світ. 2 клас. 35 19 6. Будна Н.О., Заброцька С.Г., Майхрук М.І. Я і Україна. Уроки з курсу „Я і природа” 34 17
Результати аналізу показали, що в сучасних підручниках для початкової школи частково відображено питання використання ігор на уроках. Тільки на 40 – 55 % уроках наведено ігри та ігрові ситуації, які можна використати на уроці під час вивчення певної теми.
Таким чином, аналіз передового педагогічного досвіду роботи вчителів початкових класів, навчально-методичної літератури для вчителів показав, що проблема використання ігор у навчально-виховному процесі знайшла в основному належне відображення. Проте у масовому педагогічному досвіді ця проблема не знайшла належного розв’язання.
1.5 Врахування психологічних особливостей учнів початкових класів в процесі організації ігрової діяльності
Різноманітність ігор у дитячому середовищі, складний і багатогранний вплив гри на розвиток та виховання дитини зумовили неоднозначність розуміння вченими сутності цього феномена.
Значення наукового жослідження дитячих ігор для педагогіки якнайточніше передає висловлювання К.Д.Ушинського, у якому ігри розглядаються як могутній виховний засіб, вироблений самим людством. У грі відображена істинна потреба людської натури. „Велику послугу справі виховання здійснив би той педагог, який би в подробицях дослідив якомога більше дитячих ігор і, випробувавши їх на практиці, проаналізував їх вплив на дитячі натури”, - пише великий педагог.
Основний принцип теорії ігор полягає в тому, що будь-яке спілкування корисне і вигідне людям. Фізичний контакт сприятливо впливає не тільки на фізичний та емоційний розвиток, але й на біохімію мозку. „Погладжування” – не тільки фізичний, але й будь-який акт, що припускає визнання присутності іншої людини. Обмін „погладжуванням” можна розглядати як соціальну одиницю спілкування.
Інтерес до гри як першої діяльності дитини виявили ще в 30-ті роки ХХ ст. відомі вітчизняні психологи Л.С.Виготський і Д.Б. Ельконін.
Як Д.Б. Ельконін відзначає у своїй книзі „Психологія гри”, слова „гра”, „грати”, наприклад, у російській мові багатозначні. Слово „гра” вживається в значенні розваги, у переносному значенні – „гра з вогнем”, „гра на нервах”, чогось незвичайного – „гра природи”, „гра долі” і на „гра на музичному інструменті” тощо.
Виникаючи на межі раннього дитинства та дошкільного віку, рольова гра інтенсивно розвивається та досягає в другій половині дошкільного віку свого найвищого рівня. Вивчення розвитку рольової гри цікаве в подвійному сенсі: по-перше, за такого дослідження глибше розкривається сутність гри; по-друге, розкриття взаємозв’язку окремих структурних компонентів гри в їх розвитку може стати у нагоді педагогічному керівникові у формуванні цієї найважливішої діяльності дитини.
За спостереженнями І.А.Сікорського, складність, і різноманітність ігор, цікавість, яку виявляють до них діти, ростуть і збільшуються в міру розумового розвитку дитини. Паралельно з цим в організації ігор більше і більше виявляються фантазія і творчість особистості. Взагалі можна сказати, що ігри задовольняють невблаганну розумову потребу, яка спонукає дитину до невсипної діяльності. Отже, гра змінюється протягом онтогенетичного розвитку особистості разом із зміною її потреб.
Одним із істотних завдань під час дослідження рольової гри є з’ясування питань про психологічні передумови, що стали підгрунтям узяття на себе дитиною ролі, та розвиток змісту ролі, яку виконує дитина в грі. Не менш важливим є з’ясування зміни ставлення дитини до виконання ролі у грі. Гра – це така діяльність, у якій відтворюються соціальні відносини між людьми поза умовами утилітарної діяльності.
Змістом розгорнутої, розвиненої рольової гри є не предмет як такий і його використання чи зміна людиною, а відносини між людьми, які здійснються саме через дії з предметами.
Центральним питанням теорії гри в концепції Д.Б.Ельконіна, яку вчений розробляв на матеріалі сюжетно-рольових ігор, є її історичне походження і соціально детермінований зміст. Учений довів, що ігрова діяльність в її рольовій формі „соціальна за своєю природою, за своїм походженням, тобто виникає із умов життя дитини у суспільстві”. Її виникнення в історії людства пов’язане із зміною соціальної ситуації розвитку дитини – системи тих відносин, у які вступає дитина у суспільстві. На відміну від Л.С.Виготського, який вказував на онтогенетичне значення соціальної ситуації, Д.Б.Ельконін розглядає соціальну ситуацію філогенетично. На ранніх стадіях історичного розвитку людської цивілізації, коли людина забезпечувала своє існування за рахунок використання примітивних знарядь праці, діти рано залучалися до праці дорослих, і гри не було. В епоху первіснообщинного ладу процесуальна сторона праці і знаряддя, необхідні для її здійснення, ускладнилися, що зумовило необхідність попередньої підготовки дитини до участі у суспільно необхідній діяльності. Саме на цій стадії розвитку людства виникла гра як спосіб підготовки дитини до майбутньої трудової діяльності: іграшка була видозміненим знаряддям праці, а діяльність дитини з нею – вправою-наслідуванням трудової діяльності дорослих людей з цим знаряддям. Гра та ігрова діяльність стояли у прямому відношенні до діяльності майбутнього дорослого члена суспільства.
Грою називають і психотехнічний прийом, за допомогою якого за короткий час можна налаштувати дітей на роботу в групі, структуровану дію за правилами, більш складну рольову дію та багато чого іншого. Таким чином, можемо констатувати, що є багато ігор і між ними існують значні розбіжності.
У більшості випадків ігровий прийом у роботі психолога або вчителя виконує допоміжну функцію надійного і перевіреного засобу для реалізації діяльності психолога або вчителя, іноді гра стає для них основною діяльністю: спершу, на етапі продумування та розробки, діяльністю, яка створює її ведучого, а потім – одночасно діяльністю і ведучого, і учасників (ведучий гри завжди одночасно є її учасником, бо грає „свою гру”).
Чому багато хто з людей, незважаючи на вік, так любить ігри? Насамперед, мабуть, тому, що гра – це цілісний стан душі. Добре продумана гра з цікавим сюжетом зачіпає цілий психологічний шар і захоплює людину цілковито. У грі людина може прожити гармонійне життя в іншій подобі, ілюзії, ситуації, досягти єдності думок, почуттів і руху, внаслідок чого настає катарсис – очищення душі, або інсайт – творче осяяння.
Докладно досліджуючи гру, Л.С. Виготський помітив закономірне явище – ігровою діяльністю створюються умови для внутрішнього, психологічного зростання дитини: „У грі дитина завжди вище свого середнього віку, вище своєї звичайної повсякденної поведінки; вона начебто на голову вища за себе. Гра в конденсованому вигляді містить в собі ... усі тенденції розвитку; в грі дитина ніби намагається зробити стрибок над рівнем своєї звичайної поведінки”. Отже, гра визначає кардинальні зміни не лише психічних процесів, а й особистості в цілому.
З поняттями ігрової діяльності та спілкування вчені пов’язують важливе для розуміння розвитку дитини на межі дошкільного та молодшого шкільного віку наукове поняття зміни провідних видів діяльності. Це питання вивчалося О.М. Леонтьєвим, Д.Б. Ельоніним, Ю.З. Гільбухом, А.І. Гебосом, О.В.Запорожцем, М.І. Лісіною, Л.Н. Мітієвою та ін. У розробці основних положень дидактики початкової школи на нього спирається О.Я. Савченко.
На межі двох вікових періодів – дошкільного та молодшого шкільного віку – актуалізується проблема забезпечення педагогічних умов для гармонійного і безболісного переходу дитини від гри до нової провідної діяльності – учіння. Ігрова діяльність є тим чинником, який сприяє розв’язанню зазначеної проблеми. Це обгрунтування має психологічні підстави: у грі проявляються і через неї формуються якості, необхідні для учіння в школі, що зумовлюють готовність до навчання.
Учені – Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв та інші пов’язують сутність змін провідних видів діяльності дитини зі зміною типу структурного зв’язку між зовнішньою (практично) та внутрішньою (розумовою) сторонами діяльності.
Процес оволодіння науковими знаннями як новою формою пізнавальної діяльності тривалий. Ігрова діяльність, як провідна, поступово та повільно поступається процесові навчання. Це пояснює місце та значення гри для розвитку дитини в молодшому шкільному віці, а саме: опора на гру є необхідною умовою переходу дитини від зовнішньої (практичної) до внутрішньої (розумової) діяльності. Саме це забезпечує успішність навчальної діяльності школяра у 1 класі.
Крім того, гра – унікальний фантастичний простір, що осягає величезний творчий потенціал: можна будувати свої відносини з іншими, своє майбутнє в безпечній атмосфері чи ситуації, можна сказати собі: „Я граю роль” – і дозволити бути самим собою. У грі ми більше схожі на себе, ніж у житті, гарна гра – це психологічний експеримент, який проводить сам із собою кожен учасник. Результати цього експерименту не завжди передбачувані, більше того – вони майже завжди несподівані, а іноді й болісні, тому, якщо учасник не спроможний прийняти й осмислити новий досвід, гра пропонує йому безпечний відхід, захист: „то був не ти, а нав’язана тобі роль”.
Розглядаючи роль гри в психічному розвитку дитини молодшого шкільного віку, Л.С. Виготський зазначав, що з переходом до школи гра не тільки не зникає, а навпаки, пронизує всю діяльність учня. „У шкільному віці, – говорив він, – гра не вмирає, а проникає у ставлення до дійсності. А вона має своє внутрішнє продовження у шкільному навчанні і праці”.
Це відбувається у зв’язку з тим, що з початком шкільного навчання провідною діяльність стає учіння, але потреба в грі зберігається. За таких умов гра має залишитися і одним з важливих методів навчально-виховного процесу.
Гра надає широкі можливості для розвитку й самопізнання, якщо учень готовий до цього. Гра дозволяє осмислити і зрозуміти своє внутрішнє „я”, побудувати нові моделі поведінки з оточуючими, навчитися інакше ставитися як до себе, так і до оточуючих близьких людей, до світу навколо себе. Гра розвиває важливі соціальні навички та вміння, здатність до емпатії та до кооперації, вміння вирішувати конфліктні ситуації через співробітництво, вчить бачити ситуацію очима інших та дозволяє одержати досвід, цінний для власного майбутнього життя її учасників.
Предметну діяльність вважають первісною у психічному розвитку дитини раннього віку. Д.Б.Ельконін відзначав розвивальне значення орієнтованих і функціональних дій (використання предметів за призначенням), водночас не вбачаючи гри в предметних діях та підкреслюючи, що „в онтогенезі хронологічно першою формою є рольова гра”.
У школі ігри дітей урізноманітнюються. Достатній запас знань молодших школярів дозволяє педагогові формувати в дітях більш складні вміння в різних видах ігор: сюжетно-рольових, дидактичних, рухливих. Діти починають розрізняти характерні риси кожного виду гри й використовувати у своїй діяльності відповідні ігрові заходи та засоби.
Грі належить велика роль у житті та розвитку дітей молодшого шкільного віку: в ігровій діяльності формуються багато позитивних якостей дитини, інтерес і готовність до майбутнього навчання, розвиваються її пізнавальні здібності.
Гра – самостійна діяльність, у якій діти вперше починають спілкуватися з однолітками: їх з’єднують спільна мета, спільні зусилля для її досягнення, спільні інтереси та переживання. Педагоги активно використовують гру як прийом, що дозволяє їм вирішувати педагогічні, насамперед навчальні, завдання: для підвищення інтересу дітей до ходу уроку та їхньої активності, для переключення уваги або відпочинку застосовуються різні активні методи, до яких відносяться й ігрові прийоми. Але при цьому кожен педагог добре розуміє, що гра для нього – це тільки засіб вирішення навчального завдання, яскрава „обгортка” навчального матеріалу, тому він ретельно відбирає ігри, які не виведуть дітей з-під його контролю, не захоплять їх настільки, щоб вони психологічно переключилися з уроку на ігрову взаємодію. Зрозуміло, що справжній педагог віддасть перевагу добре відомим ігровим формам і побудує урок із застосуванням ігрових елементів. Таких уроків в арсеналі сучасного вчителя багато, що можна тільки вітати. Однак існує й інша можливість застосування гри в навчальному процесі, наприклад, під час проведення виховної години для вирішення різних проблем класного колективу. У цьому випадку доречними будуть ігри, які сприяють:
зміцненню колективу;
розвитку соціально-комунікативних навичок;
адаптації учнів у колективі;
коригуванню девіантної поведінки;
розвитку толерантності тощо.
У такому разі весь простір уроку займає ігровий сюжет з його ігровими правилами й ігровою логікою розвитку подій. А всі знання, вміння та навички, які вчитель хотів би передати учням на цьому уроці, виступають як ігрові засоби.
Для певної категорії дітей (та деяких дорослих) бажання грати приховує потребу в сильному та цілісному емоційному переживанні, яке особливо характерне для молодших школярів. Зазвичай, для цього віку такий стан речей є нормальним: ігри надають їм можливість емоційно реагувати на різні хвилювання і труднощі, які виникають на рівні стосунків з оточуючими, навчитися контролювати й регулювати свій внутрішній світ. Однак іноді в деяких дітей таке ставлення до гри зберігається надовго – і не лише в дитинстві.
Учень включається в гру цілком: усім інтелектуальним, особистісним, емоційним потенціалом, життєвим досвідом і творчими ресурсами. Гра обумовлює певні правила поведінки учасників, межі дозволеного, тимчасові обмеження конкретного ігрового простору. Гра є „експериментальним майданчиком” особистості, дозволяє почувати себе вільним від будь-яких обмежень (стереотипів, шаблонів мислення і звичних варіантів розв’язання проблеми).
Гра як психологічний метод у школі може бути використана як мінімум для вирішення трьох послідовних завдань:
Навчити дітей жити в ігровому просторі, цілком занурюватися в ігровий світ та ігрові відносини;
Навчити бути вільним в ігровому просторі, усвідомлювати власні цінності та налагоджувати стосунки з оточуючими;
Навчити осмислювати ігровий досвід, використовувати гру як інструмент самопізнання та життєвих експериментів.
Послідовник Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконін додав до характетистики віку посилання на провідну діяльність, усередині якої здійснюється розвиток