Організація та методика проведення уроку з теми: "Робота з панеллю керування"
1. Клацніть правою кнопкою Start (Пуск) і в контекстному меню виберіть команду Properties (Властивості).
2. Виберіть пункт Classic Start menu (Класичне меню «Пуск») і клацніть кнопку Customize (Налаштувати).
3. У діалоговому вікні Customize Classic Start Menu (Настройки класичного меню «Пуск») натисніть кнопку Sort (Сортувати), а потім - ОК.
4. Якщо ви до цього використовували просте меню Start, виберіть пункт Start Menu (Меню «Пуск») і натисніть кнопку ОК. В іншому випадку просто натисніть кнопку ОК.
Щоб відсортувати лише одне підменю, зробіть так. 1. Натисніть кнопку Start і наведіть вказівник на пункт Programs або All Programs (Усі програми) в залежності від обраного стилю меню.
Додавання, настроювання й видалення меню Як ми говорили раніше, у файловій системі меню Start (Пуск) представлено як папка в профілі відповідного користувача. Щоб відкрити папку Start Menu (Головне меню) поточного користувача, клацніть правою кнопкою Start і в контекстному меню виберіть команду Explore (Провідник). Відкриється вікно Windows Explorer з відкритою папкою% 7 /, serPro/i7e% Start Menu (%[/$ егРго / # е% Головне меню), Тут доступні наступні операції.
• Додавання різних підменю у меню Start шляхом створення нових папок у папці Programs (Програми) або у її під панків. У папці Startup (автозавантаження) створити під папку не можна. • Настроювання меню за допомогою переміщення папок або ярликів у межах папки Programs. • Перейменування папок або ярликів, які відображаються в меню Start. Перейменувати елементи можна і в самому меню. Для цього відкрийте меню Start, клацніть правою кнопкою потрібний елемент і виберіть у контекстному меню команду Rename (Перейменувати). Вкажіть нове ім'я елемента і клацніть ОК.
• Видалення папок або ярликів в меню Start. Елементи можна видаляти прямо із системи меню. Для цього, відкривши меню Start, клацніть правою кнопкою непотрібний елемент і в контекстному меню виберіть команду Delete (Видалити). Додавання елементів в меню Start У файловій системі Windows XP елементи меню представлені у вигляді ярликів. Так що створювати нові елементи можна, просто додаючи ярлики в папку Programs (Програми) або в що містяться в ній папки. Ярлику можна призначити коментар, що відображається при наведенні покажчика миші на відповідний елемент меню Start. 1. Клацніть правою кнопкою Start (Пуск) і в контекстному меню виберіть команду Explore (Провідник). Відкриє (Налаштувати). З'явиться діалогове вікно Customize Classic-Start Menu (Настройки класичного меню «Пуск»). 3. Установіть або зніміть прапорець Use personalized menus (Використовувати скорочені меню) в списку Advanced Start menu options (Більше налаштувань меню «Пуск») і натисніть кнопку ОК.
4. Якщо ви до цього використовували просте меню Start, виберіть пункт Start Menu (Меню «Пуск») і натисніть кнопку ОК. В іншому випадку просто натисніть кнопку ОК.
На сьогодні все. Дякую за урок.
V. Видача домашнього завдання.
Конспект лекції, Леонтьев В.П. Windows XP, глава 4.
3. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ ОДНОГО З АСПЕКТІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ.
Вплив стилю педагогічного спілкування інженерно-педагогічних принципів на результативність професійного навчання
3.1 Введення
Спілкування відіграє величезну роль у житті суспільства. Неможливо уявити розвиток людини, саме існування індивіда як особистості, його зв'язок з суспільством поза спілкування з іншими людьми. Без нього немислимі процес виховання, формування, розвитку особистості, міжособистісні контакти, а також управління, наукова робота та інша діяльність у всіх сферах, де необхідні передача, засвоєння інформації і обмін нею.
Підвищення значущості спілкування в сучасному світі вимагає вміння спілкуватися. Значить, спілкуванню треба вчити, спілкуванню треба вчитися, що передбачає необхідність глибокого знання цього явища, його закономірностей та особливостей, що виявляються в діяльності людей. Все це надає проблемі спілкування виняткову актуальність.
3.2 Поняття педагогічного спілкування та його системи
До цих пір не досягнуто єдності в тлумаченні самого поняття «спілкування», його форм і механізмів. Дослідники по-різному, з різних точок зору інтерпретують цей процес, створюючи його різні моделі, пропонуючи різні підходи до його вивчення: комунікативно-інформаційні, діяльні та ін.
Спілкування — особливий вид діяльності, воно супроводжує всі різновиди її, воно пронизує діяльність прямо чи опосередковано (читаючи книгу, ми спілкуємося з її автором). З цього, якщо педагогу не вдається правильно налагодити спілкування з дітьми, то вкрай рідко предметна діяльність виявиться плідною.
Під педагогічним спілкуванням, за А.А. Леонтьєвим, звичайно розуміють професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним, що має певні педагогічні функції і спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату.
Сутність і структура педагогічного спілкування, а також пов'язана з ними продуктивність - одна з найактуальніших питань педагогічної науки і практики.
Історичний досвід і повсякденна практика свідчать про те, що повна ізоляція людини від суспільства, вилучення його зі спілкування з іншими людьми, приводить до повної втрати людської особистості, її соціальних якостей і властивостей.
Людина, що спілкується, називається суб'єктом спілкування. При цьому, очевидно, що спілкування як психологічний процес крім суб'єкта спілкування передбачає, як мінімум, ще одного або декількох людей, які є його партнерами по спілкуванню (комунікантами). Зрозуміло також, що кожний з партнерів по спілкуванню, у свою чергу, також є суб'єктом спілкування. Отже, у спілкуванні завжди беруть участь двоє або більше суб'єктів.
3.2.2 Функції спілкування
Спілкування являє собою процес, в якому можуть бути виділені наступні його сторони, або функції:
- комунікація (обмін інформацією);
- інтеракція (обмін діями);
- соціальна перцепція (сприйняття людьми один одного).
Функції спілкування дають уявлення про те, що конкретно відбувається в процесі спілкування між людьми. Комунікативна сторона спілкування відображає процеси обміну інформацією між людьми, що спілкуються. При цьому окремий акт передачі інформації від одного партнера іншому і її прийому називається комунікативним актом.
Залежно від різних критеріїв класифікації комунікативних актів виділяють такі типи:
- за змістом: виробничі, практично-побутові, міжособистісно-сімейні, науково-теоретичні;
- за формою контактування: прямі, опосередковані. Наприклад, переписка є опосередкованою формою контактування комунікантів, а особиста бесіда — прямий формою контактування;
- за типом зв'язку: односпрямовані, двонаправлені;
- за ступенем взаємовідповідності комунікантів: висока, задовільна, незначна, незадовільна, негативна;
- за результатами: від негативного через нульовий до позитивного.
Інтеракція крім обміну інформацією передбачає також обмін визначеними діями між партнерами по спілкуванню. У процесах прийняття один одного партнерами по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування) фіксуються ставлення людей один до одного, їх взаємний вплив один на одного, їх співпереживання і взаєморозуміння.
3.2.3 Стадії спілкування
Наступним вузловим моментом будь-якого спілкування є знання стадій спілкування.
Перша стадія — орієнтування в навколишніх умовах. Вибір місця зустрічі, розташування людей, дистанції взаємодії — просторове орієнтування. Не менш важливе орієнтування в часі (коли призначити спілкування, скільки часу виділити на спілкування) і соціальне орієнтування (які погляди і цінності учасників спілкування, яку психологічну дистанцію зайняти при спілкуванні, які можуть бути мети спілкування).
Друга стадія — залучення уваги співрозмовників. Увага учня збуджується простим, цікавим і близьким до того, що він переживав або відчував.
Третя стадія — пошук сумісності співрозмовників за обсягом спілкування (хто і скільки говорить), за темпами спілкування (частота слів, швидкість зміни тем, думок, образів), за настроєм, за позиціями і дистанцією спілкування.
Тут вчитель повинен володіти наступним рядом педагогічних умінь. Викладач повинен володіти прийомами, що дозволяють поставити різноманітні комунікативні завдання. До них відносяться:
- вміння зрозуміти позицію іншого в спілкуванні, проявити інтерес до його особистості, орієнтація на розвиток особистості учня;
- здатність тлумачити і читати його внутрішній стан по нюансах поведінки, володіння засобами невербального спілкування (міміка, жести);
- вміння стати на точку зору учня і створити атмосферу довіри у спілкуванні з іншою людиною;
- володіння прийомами риторики;
- використання організуючих впливів в порівнянні з оцінюючим і особливо дисциплінуючим;
- перевага демократичного стилю в процесі викладання, вміння з гумором поставитися до окремих аспектів педагогічної ситуації.
На четвертій стадії йде обмін та оцінка фактами, проходить пошук загальної, сов-падаючої точки зору, виявлення прийнятною для обох сторін теми спілкування. Пробуджується взаємний інтерес. Йде демонстрація очікуваних співрозмовником рис особистості, своїх звичок, думок, настроїв.
На п'ятій стадії виникає проблемна ситуація, конфлікт, зіткнення думок. У співрозмовників з'являється бажання рішення.
На шостій стадії співрозмовники приймають рішення на основі розробок п'ятої стадії. Намічається спільний план реалізації знайденого рішення, відбувається фіксація результату спілкування, співрозмовники виходять з контакту.
Таким чином, знаючи стадії спілкування, вчитель може прогнозувати результати взаємодії.
3.2.4 Середа спілкування
Спілкування, коли люди обмінюються інформацією за допомогою слів, називається вербальною. Вербальна комунікація як знакову систему використовує людську мову. Мова є самим універсальним засобом комунікації, оскільки при передачі інформації з її допомогою найменше втрачається сенс спілкування. За допомогою мови не просто «рухається» інформація, але учасники комунікації особливим способом впливають один на одного, орієнтують і переконують один одного, тобто прагнуть досягти певних зміни поведінки.
Такі засоби спілкування, які дозволяють партнерам здійснювати обмін інформацією без використання слів, називаються невербальними. Певний вираз обличчя, поворот голови, рух, манера поведінки, погляд, підморгування можуть повідомити дуже багато інформації про стан партнера. Невербальні засоби спілкування відносяться до «мови тіла», яка присутня у будь-якому людському спілкуванні. Невербальне спілкування, як правило, супроводжує вербальне і доповнює його.
Таким чином, щоб одержати найбільш повну інформацію про стан дитини, необхідно звертати увагу на невербальні складові її поведінки в процесі взаємодії. Спостерігаючи, вчитель дивиться на учня і слухає його, відзначаючи інтонацію, вираз обличчя, жести. Ці невербальні особливості поведінки дітей дуже важливі для спостерігача, який хоче проникнути у внутрішній світ дитини. Саме розуміння дитини, її стану, рівня розвитку, настрою, його бажань і спільних устремлінь дає нам можливість побудувати процес спілкування з ним таким чином, щоб воно сприяло його розвитку.
3.3 Стилі педагогічного спілкування
Педагогічне спілкування — це особливе спілкування, специфіка якого обумовлена різними соціально-рольовими і функціональними позиціями суб'єктів цього спілкування. Вчитель у процесі педагогічного спілкування здійснює свої соціально-рольові і функціональні обов'язки щодо керівництва процесом навчання і виховання. Від того, які стильові особливості цього спілкування і керівництва, в істотній мірі залежить ефективність процесу навчання та виховання, особливості розвитку та формування міжособистісних відносин у навчальній групі.
Існує три стиля педагогічного спілкування:
1. Авторитарний.
2. Демократичний.
3. Попустітельскій.
При авторитарному стилі характерна загальна тенденція до жорсткого управління і всеосяжного контролю виражалася в наступному. Викладач значно частіше, ніж в інших групах, вдається до тону наказу, робить різкі зауваження. Характерними є також нетактовні зауваження на адресу одних учасників і безпричинні, необгрунтовані похвали інших. Авторитарний викладач визначає не тільки спільні цілі діяльності та завдання, але і вказує способи його виконання, жорстко вирішуючи, хто з ким буде працювати. Завдання і способи його виконання давалися учням поетапно. (Такий підхід знижує мотивацію діяльності, так як людина точно не знає її кінцевих цілей.) Авторитарний викладач жорстко присікає всякий прояв ініціативи, розглядаючи її неприпустиме самоуправство.
При демократичному стилі оцінюються факти, а не особистість. Але головною особливістю демократичного стилю є активна участь групи в обговоренні ходу майбутньої роботи та її організації. У результаті в учасників розвивалася впевненість в собі і стимулювалося самоврядування. При цьому стилі у групі зростає товариськість і довірливість взаємин.
Головна особливість попустительского стилю керівництва полягає в тому, що педагог по суті справи самоусовується від відповідальності за те, що відбувається.
Отже, з усіх стилів айгіршим стилем є попустительский. При авторитарному стилі дослідник відзначє прояви ворожості у взаєминах учасників у поєднанні з покорою і навіть запобіганням перед керівником.
Найбільш ефективним є демократичний стиль. Учасники групи проявляють живий інтерес до роботи, позитивну внутрішню мотивацію діяльності. Значно підвищується якість і оригінальність виконання завдань. Групова згуртованість, почуття гордості спільними успіхами, взаємодопомога і дружелюбність у взаєминах — все це у демократичної групи розвивається в дуже високого ступень.
3.4 Позиції в спілкуванні
Створюючи атмосферу взаємодії з учнем, необхідно враховувати можливість різних позицій в процесі спілкування. Позиція у спілкуванні визначається загальним ставленням суб'єкта спілкування до свого партнера і може проявлятися самими різними способами. Найбільш сприятливу атмосферу спілкування створює позиція рівноправного партнера, яка характерна для особистісно-орієнтованої освіти. Якщо педагог в спілкуванні з дитиною займає позицію рівноправного партнера, він забезпечує взаємну довіру і створює гарні умови для обговорення будь-якої проблеми.
Неможливо абсолютна рівність дитини та педагога, але можлива рівноцінність. Спілкування, в якому обидва партнери займають рівноправну позицію, називається партнерським.
У взаємодії з учнем вчитель не тільки приймає від нього інформацію про його настрій, переживання, рівні розуміння, але і дає йому «зворотний зв'язок» про власну ввімкненість в процесі спілкування. Орієнтуючись на реакції педагога, учень будує уявлення про власні успіхи або невдачі, помилки або досягнення, у нього виникає уявлення про себе як про особу. Щиро радіючи його успіху, співчуваючи його біду, учитель надає учневі підтримку, яку той потребує.
Різні зовнішні обставини можуть вплинути на самопочуття. Але ні в якому разі не варто допускати, щоб поганий настрій, втому і роздратування розбили взаємодію педагога з дитиною, зруйнували їх контакт.
Якщо у педагога не виходить заняття або спільна гра, не слід соромитися визнати це учням. У спілкуванні дуже важливо бути природним, залишатися самим собою.
Позитивне ставлення до особистості учня і система прийомів заохочення — важлива частина педагогічного спілкування. Однак саме заохочення може бути як ефективним, так і неефективним. Критерії та ознаки ефективного та неефективного заохочення представлені в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
| Ефективне заохочення | Неефективне заохочення |
|
Здійснюється постійно. Супроводжується поясненням, що саме гідно заохочення. Вчитель проявляє зацікавленість в успіхах учня. Вчитель заохочує досягнення певних результатів. Повідомляє учню про значимість досягнутих результатів. Орієнтує учня на вміння організувати роботу з метою досягнення добрих результатів. Вчитель дає порівняння минулих і справжніх досягнень учня. Заохочення для даного учня пропорційно витраченим цим учням зусиллям. Пов’язує досягнуте з витраченими зусиллями, вважаючи, що такий успіх може бути досягнутий і надалі. Вчитель впливає на мотиваційну сферу особистості учня, спираючись на внутрішні стимули: учень із задоволенням виконує завдання, тому що воно цікаве, або хоче розвинути відповідне вміння, тобто отримує задоволення від самого процесу навчання. Звертає увагу учня на те, що підвищення успішності залежить від реалізації потенційних можливостей учня. Сприяє прояву зацікавленості в новій роботі, коли старе завдання виконано. |
Здійснюється від випадку до випадку. Робиться в загальних рисах. Вчитель проявляє мінімальну формальну увагу до успіхів учня. Вчитель відзначає участь в роботі взагалі. Дає учню відомості про його досягнення, не підкреслюючи їхню значимість. Орієнтує учня на порівняння своїх результатів з результатами інших, на змагання. Досягнення учня оцінюються в порівнянні з успіхами інших. Заохочення незалежно від зусиль, витрачених учням. Пов’язує досягнутий результат тільки з наявністю здібностей чи сприятливих обставин. Вчитель спирається на зовнішні стимули: учень намагається краще виконати завдання, щоб заслужити похвалу вчителя або перемогти в змаганні, отримати нагороду. Звертає увагу учня на те, що його прогрес в навчанні залежить від зусиль вчителя. Вторгається у процес роботи, відволікає від необхідності постійної роботи. |
3.5 Психологічні бар’єри у спілкуванні вчителя з учнями
Залежно від соціального середовища і психологічних особливостей людино відзначаються відмінності у рівні і форми його спілкування, повноті і глибині порозуміння з іншими людьми. Існує чимало причин, що затрудняють спілкування.
Спілкуванню в колективі можуть перешкоджати соціальні, а головним чином психологічні бар'єри у свідомості людей. У першому випадку мається на увазі слабкість контактів, що викликається приналежністю до різних соціальних груп. У другому випадку комунікація виявляється недостатньо розвинутою унаслідок індивідуальних психологічних особливостей особистості — симпатії або антипатії, відкритості або скритності.
Порушення взаєморозуміння між педагогом та учнем зачіпає особистість останнього, отже, подолати бар'єр буває вкрай важко. Набагато легше попередити його виникнення. Для цього необхідно добре орієнтуватися в причинах появи психологічного бар'єру:
1. Пред'являється вимога, що не знайома досвіду учня, його поглядів на навколишнє, його ставлення до того, що від нього вимагають;
2. Зіткнення двох (або декількох) суперечливих тенденцій, що проявляються в учневі;
3. Неуспіх у навчанні або в праці, якщо вони займають у житті учня значне місце;
4. Розбіжність між можливостями учня та її вимогами, коли в разі високого рівня вимог і невисокої оцінки його успіхів у учня виникає негативна емоційна реакція на вчителя, а саму оцінку учень розглядає як несправедливу.
Психологічний або смисловий бар'єр у спілкуванні — це розбіжність смислів висловленої вимоги, прохання, наказу для партнерів у спілкуванні, що створює перешкоду для їх порозуміння і взаємодії.
Психологічні бар'єри виникають і в процесі спілкування вчителя з класом.
Процес подолання психологічних бар'єрів строго індивідуальний, але в ньому існують загальні моменти:
- спробуйте зафіксувати, чи немає у вас перерахованих вище бар'єрів у спілкуванні з учнями. Потім проаналізуйте ті сторони спілкування, які на вашу думку найбільше імпонують їм, а також ті, які викликають незадоволення;
- в процесі спілкування намагайтеся йти від стереотипів, явно заважають успішній взаємодії (манірність, дистанційність);
- намагайтеся не з'ясовувати стосунки з учнями, а ретельно аналізувати, як вони розвиваються; усувайте небажані елементи, що ведуть до утворення бар'єрів.
Психологічні бар'єри у спілкуванні виникають непомітно і спочатку можуть не усвідомлюватися вчителем. Основний спосіб попередження психологічного бар'єру — розвиток самоконтролю власного стилю взаємин з учнями.
3.6 Корекція психологічних комплексів, що перешкоджають повноцінному спілкуванню учнів
Під корекцією розуміється система психолого-педагогічного впливу, спрямованого не тільки на подолання або послаблення негативних якостей особистості учня, але і на формування протилежних за відношенням до них позитивних якостей. Корекція особистості вимагає застосування суворо індивідуалізованих методів роботи, ретельно співвіднесених з психологічними особливостями учнів. Цю роботу треба засновувати при ретельному вивченні особистості учня, діагностиці його сильних і слабких сторін, постійному аналізі отриманих результатів.
Найчастіше батьків і вчителів турбують такі індивідуальні особливості дітей, як повільність, впертість, неврівноваженість, егоїзм, агресивність і жорстокість, невпевненість у собі, страхи і т.д. Для того щоб допомогти учневі у вирішенні його комунікативних проблем, необхідно зрозуміти їх причину.
Часто ознаками захворювання є відмова дитини від контактів з однолітками, щоб уникнути будь-якого спілкування, замкнутість і пасивність. Можливі прояви підвищеної збудливості з агресивністю, забіякуватістю, підвищеною схильністю до конфліктів, мстивість.
Неадекватне оцінювання учнем себе в процесі спілкування, навіть при наяві певних навичок, може стати основою для виникнення труднощів при зав'язуванні соціальних контактів. Самооцінка дитини може бути завищеною, адекватною, заниженою. Дитина із заниженою самооцінкою частіше всього володіє високою тривожністю, невпевненістю, з агресивними тенденціями поведінки. Завищена самооцінка часто буває пов'язана з завищеними вимогами до оточуючих.
Висока тривожність також може бути основою появи труднощів у дитини в спілкуванні. Дитина, що володіє такими якостями, боїться невдачі, окриків, публічних образ, не може перепитати, навіть якщо щось не розчув.
Сором'язливість і низька самооцінка взаємопов'язані. Сором'язливість перешкоджає тому, щоб зустрічатися з новими людьми, заводити друзів і отримувати задоволення від спілкування; вона утримує людину від того, щоб висловлювати свою думку і відстоювати свої права; вона посилює надмірну зосередженість на собі і своїй поведінці. Запущена сором'язливість може перерости у замкнутість.
Причинами замкнутості можуть бути: тривалий стрес, індивідуальні патологічні особливості емоційної сфери. Замкнена дитина пристосовується жити на самоті, і це суттєво деформує її особу.
3.7 Висновки
Проблема спілкування велика і багатогранна. Незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених спілкуванню, в даний час відсутній єдиний підхід до визначення і характеристики цього феномену, його структурних компонентів, процесу його формування.
Підводячи підсумки, можна зазначити, що спілкування відіграє виняткову роль у будь-якій діяльності людини, в становленні особистості, у вирішенні практичних і теоретичних завдань, що виникають у суспільстві. Чим повніше і узагальненіше буде сформовано уміння спілкуватися, тим якісніше буде здійснення будь-якої діяльності людини. І це важливо враховувати в процесі навчання і виховання, підвищення загальної культури суспільства.
ВИСНОВОК
В процесі виконання курсової роботи нами була досягнута поставлена мета і досягнуті наступні задачі:
- виявлено роль і місце учбової дисципліни «Операційні системи» в учбових документах при підготовці фахівців в ПТНЗ;
- визначено міжпредметні зв'язки (виявили, які дисципліни і теми з них забезпечують вивчення теми: «Робота з панеллю керування»; виявили, які дисципліни і теми з них забезпечує дана тема);
- складено поурочно-тематичний план вивчення теми: «Робота з панеллю керування»;
- розроблено комплексно-методичне забезпечення для вибраної теми;
- виконано аналіз учбово-матеріальної бази, яка повинна бути використана для вивчення теми: «Робота з панеллю керування»;
- розроблено порядок організації і методику теми: «Робота з панеллю керування»;
- розглянуто форми організації педагогічного процесу;
- визначено основні види і характеристики форм організації педагогічного процесу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЖЕРЕЛ
1. «Дидактичні основи професійної освіти». Методичні рекомендації до виконання курсової роботи» / Упорядники Н.В. Карчевська, Т.Є. Фіногєєва. – Стаханов: ГФУ ІПА, 2008. – 40 с.
2. Васильєв І.Б. Професійна педагогіка: конспект лекцій для студентів інженерно-педагогічних спеціальностей. 3-є вид., перепрац . – Харків, 2003. – 151 с.
3. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика. Учебник для вузов. – СПб: Питер, 2001. – 435 с.
4. Горелов И.Н., Житников В.Ф. Умеете ли вы общаться?: Книга для учащихся. – М.: Просвещение, 1991. – 320 с.
5. Добрович А.Б. Общение: наука и искусство. Издание 2-е. – М.: Знание, 1980. – 277 с.
6. Ночевник М.Н. Человеческое общение. – М.: Политиздат, 1988. – 416 с.
7. Абульханова К. Личность в условиях дефицита общения.: Психологический аспект. // Воспитание школьников, 2000, №10, с. 4–8.
8. Зарецкая Е. Нравственность речи: культура коммуникации. // Экономика и жизнь, 1996, №17, с. 25.
46