Методика ознайомлення молодших школярів з правами та обов'язками громадянина України на уроках "Я і Україна. Громадянська освіта"
Усього на Україні у 2003 р. віком до 14 років померло 12 167 дітей (дані Держкомітету статистики), з яких через вроджені пороки — 21 % дітей, через невиліковні захворювання одразу після народження — 20 %. Найбільший рівень смертності викликають захворювання нервової системи — 7,8 % дітей.
Діти-сироти .
На Україні зараз діє 42 будинки дитини та 38 дитячих будинків, в яких мешкає відповідно 4 та 2,9 тис. сиріт. З 90 тис. неповнолітніх, що залишились без опіки батьків, лише 7 % — круглі сироти. У 80 % таких дітей спостерігають помітні психоневрологічні аномалії.
Захист прав дитини
Нагляд за виконанням законодавства із забезпечення прав неповнолітніх, права на охорону здоров'я, захисту від психологічного та фізичного насильства, на здобуття освіти покладено в Україні на різні служби: прокуратуру, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, школа.
Приблизно 13 тис. порушень прав дітей виявили у 2003 р. органи прокуратури. За 2004 р. було порушено 360 кримінальних справ щодо захисту прав дітей.
Більше ніж 50 тис. дітей у нашій державі і є наркоманами. За 2003— 2004 рр. підлітками було скоєно близько 60 тис. злочинів. За останні З—4 роки кількість ВІЛ-інфікованих дітей збільшилась у 100 разів. У 2003 р. неповнолітні скоїли 6 тис. злочинів разом із дорослими, але до кримінальної відповідальності (за залучення до злочинної діяльності) було притягнуто лише 1/3 цих дорослих.
Бездомні діти
Найбільш гостро ця проблема стоїть у великих містах нашої країни — Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську та інших. Більшість притулків у цих містах розраховані для дітей до 8 років, а доросліших дітей, яких затримують за жебрацтво, розміщувати ніде. Спец-приймальники-розподільники переповнені. За 2000—2004 рр. через них пройшли близько 50 тис. дітей.
Дещо з історії
В історії України проблема прав людини була однією з визначних ще за часів східних слов'ян (IV—IX ст. ), звичаєве право передбачало рівність усіх людей.
«Руська Правда» (XI ст.) передбачала різні покарання за кримінальний злочин та просте правопорушення різних верств населення, обмежила та передала під контроль держави феодальну експлуатацію селян та міщан.
Магдебурзьке право ( XII—XIII ст.) надавало право місцевого самоврядування українськім містам, захищало інтереси міського населення, прирівнюючи його до однієї з важливих ланок феодального суспільства.
Конституція Пилипа Орлика (1710) уперше в історії України закріпила рівність всіх станів перед законом, основні (природні) права та свободи людей: на життя, недоторканність особи та її власності, свободу думки та ін.
Сучасна Конституція України (1996) приділила правам та свободам людей Розділ II, що є найбільшим за кількістю статей (47) серед інших розділів основного закону. Багато міжнародних спостерігачів зазначають, що цей розділ найбільше відповідає міжнародним вимогам у цій галузі.
Отже, права дитини – це комплекс прав і свобод, який характеризує правовий статус дитини з урахуванням особливостей розвитку людини до повноліття. Права дитини – складова частина загального комплексу прав людини, який становить правовий статус будь-якої фізичної особи.
Дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує соціальної охорони і піклування, включаючи і належний правовий захист як до, так і після народження. Щодня багато дітей у всьому світі перебувають у небезпеці, яка перешкоджає її розвитку. Вони зазнають численних страждань, стаючи жертвами насильства, расової дискримінації, апартеїду, агресії, іноземної анексії, біженцями і переміщеними особами, вимушеними залишати свої власні домівки, сім’ї, інвалідами чи жертвами недобросовісної, жорстокості та експлуатації. Щодня мільйони дітей страждають від бід, злиднів та економічної кризи – від голоду і відсутності домівки, від епідемій і неграмотності, від деградації навколишнього природного середовища. Щодня на нашій планеті діти помирають через недоїдання і хвороби, в тому числі синдром набутого імунодефіциту, через відсутність чистої води, погані санітарні умови, а також наслідки наркоманії, проституції, злочинності тощо.
Діти світу невинні, вразливі й залежні. Вони також цікаві, енергійні та сповнені надій. Їхній час повинен бути часом радості і мира, ігор, навчання і росту. Їхнє майбутнє повинне ґрунтуватись на гармонії та співробітництві. Їхнє життя має ставити більш повнокровним, поки розширюються їхні перспективи і вони набувають досвіду.
Таким чином, діти також повинні мати права для захисту життя і значного зменшення їхніх страждань, для сприяння всебічному розвиткові їх людського потенціалу і для того, щоб вони самі усвідомили свої потреби, права та можливості.
У чому полягає соціально-правова цінність Конвенції про права дитини?
Конвенція про права дитини 1989 р. – це складова частина комплексу документів про права людини. Її слід розглядати в контексті становлення громадського суспільства, демократизація та гуманізація суспільства.
Соціальна роль Конвенції визначається тим, що, встановлюючи чіткі правові зобов’язання держав, вона водночас містить моральні орієнтири і закладає педагогічні основи спілкування дорослих з дітьми.
Основна ідея Конвенції – найкраще забезпечення інтересів дитини, її права на виживання, розвиток, захисті й активну участь у житті суспільства. Конвенція про права дитини проголосила дитину суб’єктом правових відносин. Це означає, що діти повинні володіти правами людини самі по собі, а не завдяки тому, що їхні інтереси представляють батьки бо опікуни. Визначаючи дитину самостійним суб’єктом права, Конвенція підкреслює, що діти володіють громадянськими, політичними, економічними, соціальними і культурними правами людини. При цьому здійснення одного права невід’ємне від здійснення інших; будь-яка людина, в тому числі й дитина, може бути тільки тоді, коли вона захищена і від репресій, і від злиднів.
Конвенція проголошує пріоритетність інтересів дітей перед будь-якими інтересами держави, суспільства, релігії, сім’ї. спектр прав, які надаються дітям, надзвичайно широкий. Конвенція проголошує рівність дітей незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного і соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та інших обставин.
Конвенція проголошує право дитини знати свої права. Тому держави-сторони зобов’язані, використовуючи належні та дієві засоби, широко інформувати про принципи й положення Конвенції як дорослих, так і дітей (ст. 42).
20 листопада 1989 року кожна країна доклала чимало зусиль для підготовки даного документа. Душею і головним ініціатором вироблення конвенції був громадянин Польщі, відомий юрист, професор Адам лопатка.
Структурно Конвенція про права дитини складається з преамбули, трьох частин, що об’єднують 54 статті. Дана Конвенція набула чинності 29.09.1990 р. як юридично обов’язковий документ для країн ООН. Для України конвенція набула чинності 27 вересня 1991 року.
ООН не тільки прийняла Конвенцію, але й створила механізм, за допомогою якого можна перевірити фактичне виконання державами взятих зобов’язань. Відповідно до статті 43 Конвенції створено комітет ООН з прав дитини.
Однією з міжнародних організацій захисту прав та інтересів дитини є Дитячий фонд ООН. Він був створений як тимчасовий орган для допомоги дітям у країнах, зруйнованих Другою світовою війною. Україна стала членом Дитячого фонду ООН у 1958 році.
Закріплення прав дитини в національному законодавстві
Законодавство України в галузі прав людини, насамперед Конституція України, гарантує рівність дітей у загальногромадянських правах та їх захист.
Відповідно до статті 52 Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від їх походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація забороняються. Покарання за його допущення передбачається відповідними статтями Кримінального Кодексу.
Відповідно до статті 51 Конституції України, сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою. Розділ IV Основ законодавство про охорону здоров’я встановлює заохочення материнства та гарантії охорони здоров’я матері і дитини.
Права дитини закріплюються і Законом України «Про громадянство». Так, дитини, батьки якої на момент народження дитини перебували у громадянстві України, є громадянином України незалежно не залежно від того, народилася вона на території України чи за її межами.
Методика ознайомлення молодших школярів з правами та обов’язками громадян України
Аналіз нормативних документів та матеріалів підручника
Україна — молода демократична держава, що визначила свій шлях до цивілізованої правослухняної Європи. Україна вступила до Ради Європи, ратифікувала 17лишаї 1997року Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод, і відтоді Європейський суд з прав людини щорічно розглядає понад тисячу заяв від українців, які прагнуть справедливості. Проте більшість українських звернень відхиляються Євросудом як неприйнятні для подальшого розгляду переважно через те, що українці не знають як власне законодавство, так і міжнародне.
Найбільш вразливою і незахищеною верствою населення в Україні є діти. В українському законодавстві є Бюджетний, Митний, Земельний та інші кодекси, а от Дитячого кодексу в Україні немає. Щоправда, є Сімейний кодекс, але він ледь-ледь прикриває цю законодавчу прогалину. Мета мого дослідження — показати актуальність і необхідність створення Дитячого кодексу України (ДКУ). У своєму проекті ДКУ я використав лише декілька десятків законів і підзаконних актів, не змінюючи змісту цих законів. Кожна стаття ДКУ закінчується посиланням на порядковий номер закону (перелік їх я додаю в кінці ДКУ) і статтю цього закону. Сподіваюсь, що моє дослідження у формі Дитячого кодексу України заповнить законодавчу прогалину і принесе практичну користь нашим дітям. Запрошую усіх до участі в обговоренні запропонованого мною проекту.
Розділ І.
Загальні положення
Глава 1. Основні положення
Стаття 1. Призначення Дитячого Кодексу України
Призначення Дитячого Кодексу України — захист прав і свобод дітей України.
Стаття 2. Визначення понять
Дитина — особа до досягнення нею повноліття;
малолітня дитина — дитина до досягнення нею чотирнадцяти років;
неповнолітня дитина — дитина у віці від 14 до 18 років (2, 6).
Розділ ІІ. Основні права дитини в Україні.
Глава 1. Громадянські права.
Стаття 3. Право на життя, ім'я, прізвище, по батькові
1. Кожна людина має право на життя. Кожний має право захищати своє життя, здоров'я, життя і здоров’я інших людей від посягань
Право на життя є невід'ємним правом кожної людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя (1, 27; 32, 6).
Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати або батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органами опіки та піклування або судом (2, 146).
Фізична особа, яка досягла 16 років, має право змінити своє прізвище та ім'я. Фізична особа, яка досягла 14 років, має право змінити своє прізвище та ім'я за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає (6, 28).
Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо батько і мати мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.
Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти своїй дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ (2, 148).
Уразі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років.
Уразі зміни прізвища обома, батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою (2, 148).
По батькові дитини визначається за іменем батька.
По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визначено, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. (2, 147).
У разі, якщо батько змінив своє ім’я, по батькові дитини, яка досягла 14 років, змінюється за її згодою. (4, 149).
Стаття 4. Право на громадянство
Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онучка народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітня дитина, реєструються громадянами України. (12, 8 – 19).
Стаття 5. Право на повагу своєї гідності
Кожний має право на повагу його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому поводженню чи покаранню (1, 28).
Стаття 6. Право на особисту недоторканість. Право на гендерну рівність
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований інакше як за вмотивованим рішенням суду (1, 33).
Кожна людина має право на гендерну рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків на рівні можливості для його реалізації (18, 1).
Стаття 7. Право на свободу пересування, вибір місця проживання
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом ( 1, 33).
Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місце проживання фізичної особи у віці 10 – 14-ти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10-ти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає.
Фізична особа може мати кілька місць проживання (6, 26).
Стаття 8. Право на свободу світогляду, віросповідання
Кожний має право на свободу світогляду і віросповідання (1, 35).
Стаття 9. Право на участь у дитячих суспільних організаціях
Діти мають право вступати до будь-яких дитячих громадських організацій та створювати їх ( 1,36; 27, 15).
Стаття 10. Право на участь у самоврядуванні закладів освіти
Діти мають право на участь у роботі органів громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу (3, 51).
Глава 2. Соціально-економічні права
Стаття 11. Право на працю
Кожний має право на працю (1, 43).
Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим при укладанні трудового договору з неповнолітнім.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин, для осіб віком від 14 до 16 років – 24 години на тиждень.
Забороняється залучення до роботи в нічний час: вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3-х років; осіб, молодших 18 років.
Не допускається прийом на роботу осіб молодше 16 років.
За згодою одного з батьків можуть як виняток прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, ПТУ для виконання легкої парці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процес навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків.
Забороняється також залучати осіб молодших 18 років на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (11, 190).
Вікові обмеження ваги вантажу для учнів 8 – 10 років – 2 кг; 11 – 13 років – 2,2 – 3 кг; 14 – 15 років – 5 кг (27).
50% заробітку за виробниче навчання і практику учнів ПТУ, які отримують стипендію і харчування за рахунок держави, можуть бути спрямовані на рахунок закладу освіти для зміцнення його матеріально-технічної бази (3, 53).
Звільнення працівників молодше 18 років з ініціативи власника допускається лише за згодою міської ( районної) комісії у справах неповнолітніх ( 18, 198).
Стаття 12. Право на відпочинок
Кожний, хто працює, має право на відпочинок (1, 45).
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку робіт ( 11, 66).
Стаття 13. Право на освіту
Кожний має право на освіту. Повна загальна освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, певної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних навчальних закладах (1, 53; 19, 2; 22, 2; 23, 9).
Стаття 14. Право на безпечні умови навчання
Ділянки під забудову шкіл повинні розташовуватися в зоні населеного пункту. Не допускається їх розміщення в санітарно-захисних зонах промислових підприємств та інших об’єктів, що є джерелами забруднення довкілля небезпечними викидами.
Ширина санітарно-захисної зони між межею шкільної ділянки та гаражами повинна бути не меншою за 50 м. Відстань від СТО, АЗС не може бути меншою ніж 50 м. (28).
Стаття 15. Право на безкоштовне регулярне підвезення до школи та зі школи
Для учнів, які проживають у сільській місцевості на відстані понад 3 км від школи, забезпечується безкоштовне регулярне підвезення до школи та зі школи.
Стаття 16. Право на безкоштовний проїзд дитини дошкільного віку
Пасажир має право безкоштовно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину дошкільного віку без надання йому окремого місця (19,41).
Стаття 17. Право на соціальний захист
Громадяни мають право на соціальний захист (1, 46).
Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100% середньомісячного доходу жінки, але не менше 25% від розміру, встановленого законом прожиткового мінімуму.
Матерям, які мають дітей віком до 3-х років і водночас продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років призначається в повному розмірі.
Допомога призначається малозабезпеченим сім’ям з дітьми віком до 16 років (учнів – до 18 років), якщо середньомісячний сукупний дохід сім’ї нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.
Прожитковий мінімум – вартісна величина набору продуктів харчування, а також мінімуму непродовольчих товарів та мінімального набору послуг для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (16, 9 – 19; 15).
Стаття 18. Право на достатній життєвий рівень
Кожний має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (1, 48).
Стаття 19. Право на охорону здоров’я, медичну допомогу, медичне страхування
Кожний має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Заклади охорони здоров’я разом з органами управління освітою забезпечують безоплатний медичний огляд учнів, моніторинг і корекцію стану здоров’я, проведення лікувально-профілактичних заходів (1, 49; 4, 22, ч. 2).
Стаття 20. Право на захист від інфекційних хвороб
Громадяни України зобов’язані піклуватися про своє здоров’я та здоров’я дітей, не завдаючи шкоди здоров’ю інших громадян, проходити медичні огляди і робити щеплення.
Особа, віком від 15 до 18 років, щеплення проводиться за їх згодою (13, 10; 414, 12 – 15).
Стаття 21. Право на захист від трансляції програм або відео сюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей
Забороняється трансляція програм або відео сюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей і підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитись (реклама порнографії, наркотиків, психотропних засобів) (20, 6).
Стаття 22. Право на безпечне довкілля
Кожний має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (1, 50).
Глава 3. Майнові права дітей в Україні
Стаття 23. Цивільна дієздатність фізичної особи
Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (6, 30).
Стаття 24. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла 14 років
Фізична особа, яка не досягла 14 років, має право:
самостійно вчиняти дрібні побутові правочини;
здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом.
Малолітня дитина не несе відповідальність за завдану нею шкоду (6, 31).
Стаття 25. Неповна цивільна дієздатність цивільної особи у віці 14 – 18 років
Фізична особа у віці 14 – 18-ти років (неповнолітня дитина) має право:
самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
самостійно здійснювати право на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом;
бути учасником юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я ( грошовими коштами на рахунок).
На вчинення неповнолітньої дитиною правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків.
Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім’я, за згодою батьків (6, 32).
Стаття 26. Відшкодування шкоди, завданої дитиною
Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою.
Неповнолітня дитина відповідає за завдану нею шкоду.
У разі відсутності у неповнолітньої дитини майна ця шкода відшкодовується її батьками, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вени ( 6, 1179).
Стаття 27. Право на спадщину
Заповідач не може позбавити права на спадкування дітей, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (6, 1222).
Глава 4. Державний захист сім’ї і дитинства
Стаття 28. Права дітей неповнолітніх дітей
Якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов’язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків (2, 16).
Стаття 29. Право на шлюб за віком
Шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка у 18 років (2, 22).
За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (2, 23).
Стаття 30. Право на подання заяви про реєстрацію шлюбу
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором (2, 28).
Стаття 31. Обов’язок молодого подружжя повідомляти про стан свого здоров’я
Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомляти одна одну про стан свого здоров’я (2, 30).
Стаття 32. Реєстрація шлюбу
Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання заяви.
У разі вагітності, народження дитини шлюб реєструється у день подання заяви (2, 22 – 23).
Стаття 33. Право нареченої і нареченого отримати прізвище
Наречені мають право обирати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами (2, 35).
Стаття 34. Визнання недійсним шлюбу
Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка водночас перебуває в іншому шлюбі, між особами, які є родичами, з особою, яка визнана недієздатною (2, 39).
Стаття 35. Право чоловіка і дружини на поділ майна
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (2, 69).
Стаття 36. Право на отримання аліментів
Аліменти присуджуються за рішенням суду від дні подання позовної заяви. Аліменти не входять до складу загального місячного чи річного оподаткованого доходу (2, 79; 17, 4).
Стаття 37. Обов’язок забрати дитину з пологового будинку
Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов’язані забрати дитину з пологового будинку (2, 143).
Стаття 38. Право батьків залучати до виховання дитини інших осіб
Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам (2, 151).
Стаття 39. Право батька, матері та дитини на безперешкодне спілкування
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо) (2, 153).
Стаття 40. Обов’язки батьків з виховання дітей
Дитина має право на належне батьківське виховання (2, 152).
Ухилення батьків від виконання обов’язків із забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей карається штрафом (5, 184).
Стаття 41. Право суду постановити рішення про відібрання дитини від батьків
Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків, якщо перебування у них дитини становить небезпеку її життю, здоров’ю і моральному вихованню (2, 170).
Стаття 42. Право дитини на те, щоб бути вислуханою членами сім’ї
Дитини має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім’ї (2, 171).
Стаття 43. Обов’язки дітей піклуватися про батьків
Діти зобов’язані піклуватися про батьків, виявляти про них турботу та надавати їм допомогу (2, 172).
Стаття 44. Обов’язок батьків утримувати дитину до її повноліття
Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (2, 180).
Стаття 45. Право дитини давати згоду на усиновлення
Для усиновлення дитини потрібна її згода (2, 218).
Стаття 46. Право дитини на опіку та піклування
Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною віком від 14 – 18 років.
Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України (2, 243, ч. 3).
Стаття 47. Право дитини на патронат
За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.
На передачу дитини у сім’ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити (2, 252 – 254).
Стаття 48. Право діда, баби, прадіда, прабаби на спілкування з онуками
Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми онуками, правнуками, брати участь у їх вихованні (2, 257).
Глава 5. Право на особливе правосуддя для неповнолітніх
Стаття 49. Право на захист прав, свобод і інтересів свобод дітей незалежним і неупередженим судом
Кожному гарантується право на оскарження в суді порушення прав і свобод людини.
Неповнолітні діти можуть особисто здійснювати свої цивільні процесуальні права і виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникли із відносин, в яких вони особисто беруть участь .
Попереднє затримання не застосовується щодо вагітних жінок, жінок старших 55 років та жінок, що мають дітей у віці до14 років, а також щодо осіб, які не досягли віку, з якого наступає кримінальна відповідальність (1, 55; 2, 152; 7, 29; 21, 2; 29, 41; 30, 6; 31, 3; 33, 8).
Стаття 50. Право на розгляд судових справ за місцем перебування дитини
Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також діяльність чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, що стосуються інтересів конкретної особи, розглядаються за місцем знаходження позивача (8, 19).
Стаття 51. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність
Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років.
Особи, що скоїли злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вмисне вбивство, посягання на життя, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості середнє ушкодження, бандитизм, теракт, диверсію, захоплення заручників, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення транспортних засобів, хуліганство (9, 22).
Якщо встановлено, що особа у віці 11 –