Емпіричне дослідження морального розвитку молодших школярів
Розвиток мислення, оволодіння різноманітними способами роботи з учбовим матеріалом робить прямий вплив на засвоєння дітьми етичних знань; організація учбового процесу і його методи сприяють накопиченню морального досвіду.
Формування моральності відбувається в школі на всіх уроках. І в цьому відношенні немає головних і неголовних предметів. Виховує не тільки зміст, методи і організація навчання, вчитель, його особа, знання, переконання, але і та атмосфера, яка складається на уроці, стиль відносин педагога і дітей, дітей між собою. Виховує себе і сам учень, перетворюючись з об'єкту в суб'єкт виховання.
Для морального виховання важливо організувати учення як колективну діяльність, пронизану високоморальними відносинами. Учбова діяльність стає колективною працею, якщо пізнавальне завдання ставиться перед дітьми як загальна, для її вирішення потрібний колективний пошук. У початкових класах потрібні спеціальні прийоми, щоб діти змогли усвідомити учбове завдання і як загальну, і як що відноситься особисто до них.
Охарактеризувати особливості того або іншого суспільного явища, – значить, виявити його істотні взаємозв'язки з іншими явищами соціальної дійсності. З розвитком суспільства і зміною історичних умов існування людей постійно оновлюються, а в окремі історичні періоди корінним чином міняється зміст виховання. Виховання може правильно зрозуміти лише як природно історичний і діалектичний суперечливий процес. Суть соціального аспекту морального виховання визначається, перш за все, особливістю розвитку сучасної епохи, перетвореннями в нашому суспільстві, що відбуваються на принципово нових початках.
РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МОРАЛЬНОГО
РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
2.1 Методи емпіричного дослідження
Вивчення психіки дитини становить складне завдання науковців, а також вихователів дитячих закладів. Засобами психологічного дослідження виступають методи — певні шляхи донору наукових фактів, які потім служать предметом теоретичного аналізу. Методи психології відображають специфіку психічних фактів або явищ.
Психічний факт має внутрішню сутнісну складову та зовнішній прояв, похідний від внутрішнього свого єства. Сприймати ми можемо лише зовнішній складник психічного факту, а внутрішній залишається для оточуючих прихованим. Водночас дослідник повинен охоплювати своїм вивченням весь психічний факт у його цілісності, розкриваючи внутрішнє (не спостережуване) його єство опосередковано, спираючись на зовнішні прояви.
Так, дослідник може зафіксувати вербальні й невербальні прояви поведінки, дії, рухи, мімічні реакції дитини, у яких переважно й виявляються (унаочнюються) психічні явища (процеси, стани, властивості). Ці зовнішні прояви виступають показниками внутрішніх не спостережуваних складників психічних фактів. Додатковими показниками служать виразні рухи: міміка, жести, інтонації мовлення.
До основних методів дитячої психології відносять спостереження, експеримент, бесіду і аналіз продуктів дитячої діяльності.
Провідним методом у дошкільній психології є спостереження, яке передбачає цілеспрямоване сприйняття і фіксацію психологічних фактів. Наукове спостереження ретельно планується: визначається його мета, гіпотеза, схема проведення, критерії відбору фактів згідно з об'єктом. Вік 6-7 років найбільш сприятливий для спостереження, оскільки діти довірливо й відкрито ставляться до дослідника, не усвідомлюючи своєї ролі як досліджуваних.
Вони сприймають дослідження як звичайні спілкування, бесіди, завдання дорослих. Крім того, самосвідомість та життєвий досвід дитини відзначаються обмеженими можливостями, які не дозволяють цілком зрозуміти своєї ролі випробуваних. Розрізняють декілька видів спостереження: повне і часткове; включене і невключене.
Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове — одного з них, наприклад, мовлення або гри. Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути членом групи дітей і взаємодіяти з ними, одночасно спостерігаючи, або знаходиться зовні дитячої діяльності.
Завдяки спостереженням дослідник фіксує зовнішні прояви дитячої психіки. Ці прояви відзначаються своїм багатством та розкутістю. Під час спостереження дитина поводиться вільно й невимушено, займаючись звичними для себе справами, що полегшує для дослідника вирішення завдання отримання різнобічних та достовірних фактів для створення цілісного уявлення про дитину. Водночас цього не достатньо для забезпечення об'єктивності спостереження, на його результати та висновки значно впливає позиція самого дослідника. Перший ліпший прояв поведінки може бути інтерпретований як закономірний та стійкий. Щоб уникнути такої помилки, спостереження слід проводити систематично. Адже в процесі спостереження перед дослідником постає складна і різнобарвна палітра фактів і дуже важко відокремити характерне, істотне від випадкового і другорядного. Систематичність спостереження дозволяє розкрити істинні причини поведінки дитини.
Для об'єктивності результатів спостереження важливою є неупереджена позиція дослідника. Він повинен до максимально можливого рівня звільнитися від соціальних стереотипів і власних установок, внаслідок яких сприймає й інтерпретує психологічні факти спотворено, викривлено. Важливо також позбутися зайвого емоційного ставлення до дитини: позитивного чи негативного. Як відомо, дитина, яка викликає у дорослого симпатію оцінюється ним більш поблажливо, ніж та, яка «не подобається». Щоб уникнути суб'єктивізму, необхідно свої враження чітко розділяти з фактами, висновки завжди підтверджувати фактами.
Підвищити об'єктивність дослідження допомагає прийом, названий «стереоскопічністю погляду» на дитину, що передбачає звертання до думки батьків та інших дорослих, які працюють з нею.
Проведення спостережень за поведінкою дошкільника вимагає від дослідника досить складних навичок, зокрема при виконанні завдання фіксації проявів дитячої поведінки у протоколах різних видів.
Одна з можливих форм ведення протоколу — «фотографічний запис», який детально описує мімічні, пантомімічні прояви емоцій; дослівно передає мовлення дитини в прямій формі, відзначає паузи, інтонацію, силу голосу, темп. Запис детально відображає всі операції, з яких складаються дії дитини. «Фотографічний запис» розкриває цілісну картину ситуації, в яку включена дитина, тому в протоколі відзначають репліки та дії дорослих, однолітків, направлені на неї. Спеціальні навички необхідні і при обробці протоколів спостережень. При цьому варто широко використовувати математичну обробку отриманих результатів. Звичайно, метод спостереження має і свої недоліки. Він дещо уповільнює добір значного за обсягом фактичного матеріалу, оскільки одночасно вдається спостерігати тільки за однією дитиною або невеликою їх групою (2—5 осіб). При спостереженні дослідник відзначається пасивною вичікувальною позицією, бо не може втрутитися в дитячу діяльність, викликати необхідне психічне явище, що також уповільнює динаміку дослідження, тому в дитячій психології також широко використовується більш активний метод дослідження — експеримент.
На відміну від спостереження, в експерименті дослідник активно змінює умови діяльності досліджуваного з метою виявлення психічного факту, який вивчається. Підготовка до проведення експерименту передбачає врахування вікових особливостей школярів. Зокрема, діти легковразливі, швидко заражаються емоціями один одного, імпульсивні, їхні психічні процеси нестійкі й недостатньо довільні, поведінка значною мірою реактивна. Потрібно створити умови, щоб дитина не відволікалась на сторонні подразники, передбачити можливість появи таких подразників. Якщо експеримент індивідуальний, то необхідно виключити контакти дітей між собою. Як правило, він проводиться в окремому приміщенні, де забезпечується нейтральна обстановка (однотонне забарвлення стін у «спокійні» кольори, відсутність незвичних для дитини предметів). Перед основною частиною експерименту слід подбати, щоб дитина звикла до приміщення й до експериментатора. Інтерес до завдань у дитини швидко згасає, тому один експериментальний сеанс триває 10—20 хвилин. У разі, якщо дитина раніше виявляє небажання продовжувати роботу, відсутність інтересу до неї, втому, то сеанс припиняється. Хід експерименту, як і спостереження, фіксується в протоколі.
Щоб виявити той чи інший психічний факт, розробляється відповідна методика, побудована на уявленнях дослідника про умови, необхідні для виникнення потрібного психічного явища. У методиці експерименту зазначається його мета, необхідний предметний матеріал, послідовність етапів проведення дослідження, критерії для оцінки й інтерпретації результатів. Методика вимагає чіткого дотримання всіх її інструкцій, що дає можливість згодом повторити експеримент, перевірити його результати та висновки. Наприклад, у методиці зазначається, що інструкцію певного завдання слід чітко й виразно прочитати дитині лише один раз. Навіть якщо дитина просить повторити завдання або пояснити його, досліднику цього робити не варто, адже у результатах враховується, як дитина зрозуміла завдання без допомоги дорослого. Водночас після проведення експерименту дорослий може попрацювати з дитиною, пояснюючи їй незрозумілі раніше завдання.
Так само чітко слід виконувати вимоги щодо характеристик предметного матеріалу: іноді вимагається, щоб картинки були кольоровими, іноді — чорно-білими; іноді на білому фоні, іноді — на тонованому тощо.
Дотримання чітких вимог методики забезпечує об'єктивність його результатів. З іншого боку, варіювання умов експерименту дозволяє виявляти закономірності й механізми психічного розвитку. В експерименті забезпечується активна позиція дослідника, чіткі критерії аналізу та схеми фіксації результатів, що дозволяє накопичити значний фактичний матеріал й ефективно його узагальнити. Значний обсяг отриманого фактичного матеріалу робить можливим вираження його результатів у числових показниках, які піддаються математичній обробці, чим підвищується достовірність висновків. Водночас об'єктивність експерименту не абсолютна й також має свої обмеження. В експерименті досліджуються конкретні психічні явища, і не слід поширювати їхні характеристики на всю психіку дитини, робити занадто узагальнені висновки.
Схеми проведення експерименту можуть бути досить різними. І вони зумовлюють виокремлення кількох різновидів експерименту: лабораторного й природного. Лабораторний експеримент проводиться в умовах лабораторії за допомогою приладів. Досліджуваний перебуває у незвичних для себе умовах, що впливає на його поведінку й утруднює виявлення характерних реакцій. Природний— проводиться у звичайних для досліджуваного умовах, і зміни, які експериментатор вносить у ситуацію, для дитини непомітні. Враховуючи вимогу бережно ставитися до дитини, не травмувати її психіку, в роботі з учнями найбільш прийнятний природний експеримент. Він використовується у формі занять, гри, бесід.
Природний експеримент має стандартну схему проведення, за якою у ньому вирізняють кілька етапів: констатуючий, формуючий та повторний констатуючий. Констатуючий експеримент виконує діагностичні завдання: дозволяє визначити наявний у дітей рівень розвитку певного психічного явища, який склався в традиційних умовах їхнього виховання.
На основі отриманих результатів дослідник визначає недоліки розвитку певного психічного явища та планує формуючий експеримент, спрямований на вирішення розвивальних завдань. Природний психологічний експеримент нагадує певною мірою педагогічний експеримент. Головна відмінність між ними полягає у тому, що педагогічний експеримент призначений для визначення доцільності запровадження нових освітніх та виховних програм, педагогічних методик, а природний спрямовується на розкриття закономірностей розвитку психіки дитини. Різновиди експерименту визначаються також за кількістю дітей, які виступають досліджуваними. Буває груповий та індивідуальний експеримент.
У психологічних дослідження дошкільників широко використовується бесіда як прийом експериментальної методики або як самостійний метод. Така форма роботи з дітьми часто використовується в практиці дошкільного виховання, тому діти звикли до бесід з дорослими. Серед бесід з дітьми можна виділити ті, які носять запланований характер, та такі, які виникають спонтанно. Бесіда як метод психологічного дослідження належить до запланованих бесід, але має при цьому ще й специфічні ознаки, які зумовлені її дослідницькою спрямованістю на виявлення тієї чи іншої психологічної закономірності. Бесіда має чітко усвідомлювану мету і наперед підготовлену систему питань, які формулюються чітко, коротко і точно. Існує низка вимог до формулювання питань. Вони не повинні підказувати дитині яку-небудь відповідь. Зміст бесіди повинен стосуватися відомих дітям тем, складатись із простих зрозумілих слів. Деяких тем слід уникати, щоб не травмувати психіки дитини, не пробуджувати у неї неприємних спогадів тощо. Тривалість бесіди 10—15 хвилин.
Для ефективного використання часу бесіди необхідно, щоб відповіді дітей були інформативними. Для цього досліднику також потрібно правильно формулювати свої питання. Здатність дитини вільно почувати себе під час бесіди зростає, якщо бесіда проводиться в ігровій формі з використанням ігрових моментів, які стимулюють інтерес дитини до теми розмови. Бесіди можуть проводитися з використанням малюнків, картинок, використовувати наочний матеріал у бесідах з молодшими школярами.
Бесіда зо школярем не завжди дає бажані результати внаслідок недостатнього розвитку самосвідомості дитини, її мовлення. Активне оволодіння школярем різними видами діяльності дозволяє досліджувати його психіку, спираючись на метод аналізу продуктів дитячої діяльності: казок, віршів, розповідей, малюнків, конструкцій, аплікацій тощо. За допомогою оцінки продуктів дитячої діяльності психолог намагається реконструювати процес діяльності, побачити основні його етапи, труднощі, переваги. Ціла низка робіт дошкільника носить виразно творчий характер, у них розкривається його внутрішній світ, думки, переживання, уявлення. Продукти діяльності відображають уміння та навички малюка, властивості його особистості, які забезпечують виконання діяльності: довільність, наполегливість, працездатність, охайність, організованість, самостійність тощо. При цьому стають помітними недостатньо розвинені якості дитини, вузлові проблеми її розвитку. Схема аналізу продуктів дитячої діяльності включає виділення основних критеріїв аналізу, систему тих психічних якостей дитини, які забезпечили отримання відповідних продуктів діяльності. Цей метод може застосовуватися стосовно робіт однієї дитини, виконаних протягом тривалого часу, або робіт різних дітей, тобто аналіз продуктів діяльності включає елемент порівняння.
2.2 Методики емпіричного дослідження
По формуванню морального розвитку молодших школярів, слід використовувати різні методи і форми роботи. Методи і форми морального виховання молодших школярів повинні відповідати для дітей цього віку. У педагогічному процесі використовується цілий комплекс різних методів і засобів. Педагогові слід вибирати і використовувати систему методів відповідно поставленим цілям, оскільки при їх виборі необхідно враховувати всі тонкощі і особливості особи дитини. Також при роботі треба вибирати тільки ті методи, з якими педагог знайомий, якими володіє. Йому необхідно створювати ситуації, сприяючі емоційному переживанню на практиці. Один з методів створення таких ситуацій – бесіда. [26, с.25]. Бесіда є діалогічним методом викладу матеріалу. Суть бесіди полягає в тому, що вчитель, шляхом уміло поставлених питань спонукає учнів до міркування, до аналізу в певній логічній послідовності фактів, що вивчаються, і явищ до самостійного формування відповідних теоретичних висновків і узагальнень.
В процесі морального виховання учнів велика роль належить моральним бесідам. Моральну бесіду слід проводити систематично, бажано в позаурочний час. При проведенні моральних бесід треба враховувати, що моральні норми і правила мають дуже складний і багатоплановий характер і їх не можна розкрити відразу в повному об'ємі. У молодших класах доцільніше розмовляти з дітьми з конкретних питань. Всі бесіди на моральні теми в початкових класах повинні будуватися на живому і переконливому матеріалі. Зміст і логіка викладу морального матеріалу визначають структуру бесіди. При проведенні бесіди вчителя можуть слідувати по такій структурі: визначення теми бесіди і збудження у школярів інтересу до сприйняття і засвоєння матеріалу; обґрунтування важливості обговорюваної теми; розкриття теми бесіди на прикладі, а також на матеріалі навколишнього життя; аналіз положення подів в класі у зв'язку з обговорюваною темою і визначення конкретних завдань по поліпшенню роботи і поведінки учнів; узагальнення підсумків бесіди і короткий опит учнів по основних положеннях викладеного матеріалу.
З педагогічної точки зору така бесіда повинна бути змістовним і глибоко емоційним уроком моральності, що збагачує моральні знання учнів і стимулюючим їх до позитивних вчинків і дій.
При організації роботи по моральному розвитку можливо включити ляльковий театр. Використання лялькового театру в школі сприяє вихованню гармонійно розвиненої особи школяра. А спектр застосування творчої діяльності самого вчителя, який присвятить себе організації роботи з ляльками в дитячому колективі, безмежний. Оформлення лялькового театру повинне бути глибоке продуманим і художньо виправданим, допомогти донести зміст спектаклю до свідомості і серця юного глядача.
Ляльковий театр займе певне місце в учбово-виховній роботі за умови: наявності і розвитку уявлень і інтересу дітей до різних видів театру; різноманітності костюма і доступності художнього оздоблення спектаклів і інсценувань; оволодіння дітьми правилами і прийомами того або іншого виду діяльності, що театралізується; серйозного, щирого, емоційно-позитивного відношення педагога до ігор дітей в театр.
Педагог, спостерігаючи за тими, що грають, повинен відзначати різноманітність сюжетів, якість управління лялькою, звертати увагу на культуру поведінки за ширмою, хвалити за вдалі знахідки і показувати як правильно побудувати сцену або ввести ляльку, відзначати помилки, знаходити час для індивідуальної роботи.
Вчителеві початкових класів добре в учбово-виховній роботі використовувати потенціал казки. При цьому необхідно враховувати і правильно вибрати казку, що вивчається. Казки найкращим чином відповідають запитам дітей, органічно відповідають дитячій психології. Уявний, фантастичний мир в основі своєю виявляється відображенням реального миру в головних його основах. Казкова, незвична картина життя дає малюкові можливість порівнювати її з реальністю, з оточенням, в якому існують він сам, його сім'я, близькі йому люди. Це необхідно для мислення, що розвивається, оскільки воно стимулюється тим, що людина порівнює і сумнівається, перевіряє і переконується. Казка не залишає дитину байдужим спостерігачем, а робить його активним учасником що відбувається, що переживає разом з героями кожну невдачу і кожну перемогу. Казка привчає його до думки, що зло у будь-якому випадку повинно бути покарано [31, с.58]. Сьогодні потреба в казці представляється особливо великою. Дитину буквально захльостує потік інформації, що безперервно збільшується. І хоча сприйнятливість психіки у малюків велика, вона все ж таки має свої межі. Дитина перевтомлюється, робиться нервовим, і саме казка звільняє його свідомість від всього неважливого, необов'язкового, концентруючи увагу на простих діях героїв і думках про те, чому все відбувається так, а не інакше.
Казка наочно показує, де проходять правильні життєві шляхи людини, в чому його щастя і нещастя, яка його розплата за помилки і чим людина відрізняється від звіра і птаха. Кожен крок героя веде його до мети, до фінального успіху. За помилки доводиться розплачуватися, а розплатившись, герой знову отримує право на успіх.
На всі ці особливості казки вчитель повинен звернути увагу при плануванні роботи. [29, с.111-114]. У організації етичної освіти слід враховувати такі вікові особливості молодших школярів: емоційна сприйнятливість і чуйність; дитяча безпосередність; навіюваність і наслідування; здатність живо відгукуватися на слово вчителя; активний інтерес до всього нового, до знань, прагнення використовувати їх. Для виявлення рівня сприйняття матеріалу казки про тварин надаємо методику роботи з казкою. Як матеріал вибирається казка, відповідна віковим особливостям дітей і доступна для сприйняття. Критерії сприйняття матеріалу казки у молодших школярів проводиться по рівнях: високий, середній і низький.
Рівні сприйняття
Високий рівень: Виходячи з вчинків тварин уміє виводити мораль казки і може пояснити це іншим, може вільно висловлювати сенс казки, аргументує свою думку. Середній рівень: Виходячи з вчинків тварин уміє виводити мораль казки, але не уміє пояснити це іншим, не може вільно висловлювати сенс казки і аргументувати свою думку. Низький рівень: Може переказати зміст казки, але не уміє виводити мораль і визначити сенс казки. Робота проводиться в три серії.
Перша серія проводиться у формі індивідуальної бесіди, якою завдання дитини полягає в самостійному виявленні моралі казки про тварин. Вчиться пропонується прочитати російську народну казку тварин. Потім задається питання: Що ти зрозумів з цієї казки? Відповіді учнів оцінюються по 5-балльной системі: 5 балів - відразу уловлює мораль казки; 4-3 бали - намагається визначити мораль; 2-1 бал - робить короткий переказ; 0 балів - не може відповісти.
Друга серія проводиться у вигляді тесту відкритого типу. За змістом даної казки пропонується відповісти на питання: Якими словами можна охарактеризувати вчинки героїв казки? Напиши. Підрахунок результату тесту проводиться по 5-балльной системі. Кожному перерахованому слову додається 1 бал.
У третій серії використовується робота з карткою. Завдання дитини вибрати картку із словами, які відповідає особовим якостям героїв казки: наприклад, хитрість, хоробрість, доброта, чуйність, справедливість. Підсумок підводиться по кількості вибраних карток, по 5-балльной системі.
Таку методику можна використовувати при роботі з будь-яким матеріалом (чарівні, побутові казки, розповіді, сюжети з життя.). Таким чином, користуючись представленими матеріалами, вчителі зможуть грамотно визначити місце, час і мету проведення роботи, а значить, значно поліпшити і підвищити рівень морального розвитку молодших школярів.
Учбова діяльність значуща на всіх вікових етапах, але особливо в молодшому шкільному віці, оскільки в даному шкільному віці починає формуватися учбова діяльність, а від рівня сформованості залежить успіх всього навчання не тільки в початковій ланці, але і в старших класах, оскільки учбова діяльність є такою, що веде, в процесі якого формуються основні новоутворення, психічний розвиток дитини йде інтенсивно.
Для виявлення стану рівня моральної сформованості можна використовувати діагностичні опити учнів.
Завдання пропонуються в двох класах. Один є контрольним, інший експериментальним. Дітям пропонуються питання морального характеру. Мета полягала у виявленні рівня морального виховання. Як початковий матеріал, на якому вивчається моральний досвід молодших школярів, вибираються такі моральні норми, як «відповідальність» і «доброзичливість», які дуже актуальні на сучасному етапі життя суспільства. Аналіз теоретичної літератури дозволив виділити основні змістовні характеристики цих норм. При визначенні відповідальності указувалося на добровільне ухвалення зобов'язань, при появі об'єктивної необхідності, строге дотримання прийнятих зобов'язань з урахуванням реальних умов, готовність відзвітувати за поточні і перспективні результати своєї діяльності, співвідношення своїх умов і їх можливих наслідків з інтересами інших людей.
Моральна норма «доброзичливість» характеризувалася в більшій мірі взаєминами між людьми. Доброзичливість визначається нашими пізнаннями, як прагнення бачити в іншому позитивні якості, віра в можливість зміни людини до кращого і в його здібності, готовність прийти на допомогу.
Завдання дослідження визначають вибір методик. Моральний досвід представляє перед собою єдність інтелектуального і емоційного компонентів. Інтелектуальний компонент розглядається як знання школярем моральних принципів і норм, виражених в естетичних поняттях і абстрактно, – логічних побудовах. Моральні знання і відносини виявляються в реальній поведінці школярів. Методики мають спрямованість на вивчення знань, відносин і способів поведінки.
При дослідженні морального досвіду молодших школярів використовуються ряд методик: бесіда по сюжетній розповіді, метод незавершених розповідей.
Бесіда. При використанні бесіди по сюжетній розповіді, випробовуваній пропонують прослуховувати розповідь, що містить етичну проблему. Герої розповіді потрапляли в ситуацію морального вибору. Після прослуховування розповіді школярам задаються питання, які складаються так, щоб у відповідях і висловах випробовуваних виявляються відносини, знання про способи поведінки.
Незавершена розповідь. При використанні методу незавершених розповідей, учням зачитується розповідь, в якій героєві необхідно діяти, або порушуючи етичну норму, або відповідно до неї. Кожного випробовуваного просять уявити, що дійовою особою є він сам. Учень повинен закінчити розповідь, пропонуючи свої способи поведінки і обґрунтовувати їх.
При визначенні особливостей морального досвіду молодших школярів використаються наступні критерії: ступінь відповідності етичній нормі знань, відносин і способів поведінки учнів; узагальненість знань; їх глибина і широта; ступінь стійкості.
Для оцінки моральних знань випробовуваних виділяються такі прояви, як розуміння ними зміст моральних норм, знання способів поведінки, знання переживань, що виникають у людини у разі дотримання або недотримання моральної норми.
Про моральне відношення дізнаються по оцінних думках школярів про вчинки іншої людини, про свої вчинки, а також по особливостях виконання моральної діяльності і їх мотивах.
На першому етапі дослідження пропонуються завдання відповісти на питання: Скажи, як ти думаєш, що таке відповідальність? Як завжди поводиться відповідальна людина? Як завжди поводиться безвідповідальна людина? Скажи, як ти думаєш, що таке доброзичливість? Як завжди поводиться доброзичлива людина? Як завжди поводиться недоброзичлива людина?
На другому етапі дослідження пропонуються такі ситуації, в яких учні повинні були б допомогти товаришеві:
- «Якби ти гуляв у дворі разом з іншими і хто–небудь з хлоп'ят впав біля тебе і дуже сильно забив ногу. Що б ти зробив?»
- «Діти грали в групі, деякі малювали, розглядали картинки в книзі. Таня сиділа одна, дуже сумна. Що б ти зробив?»
«Якби ти будував щось з дощечок і поряд Вітя теж будував. І йому не вистачало кубиків. Що б ти зробив?»
При відповіді, що дав би свій, задавалося додаткове питання: «А якби тобі теж потрібні були ці дощечки, тобі б теж не вистачило?»
- «Вашому товаришеві на уроці важко вирішити завдання і він просить вас допомогти йому. Ваші дії?»
Урок малювання. «Розфарбуйте рукавички (даються заготовки – рукавички, з розрахунку одна пара на двоє дітей і кольорові олівці, кожного кольору по два. Дається інструкція: «Зараз ми розфарбовуватимемо рукавички, Ви сидите удвох, щоб рукавички вийшли красивими і однаковими, адже це одна пара, ви винні домовиться між собою, як розфарбовуватимете, який малюнок малювати, щоб він сподобався обом».
Діагностика сформованості морального виховання.
Діагностика включає 3 пункти:
1. Метод ранжирування.
2. Діагностичний метод «Робота над помилками».
3. Метод діагностичної ситуації «Експеримент»
Для порівняння сформованості морального виховання у учнів, I вимір роблять в 1 класі, а II завмер - в 2 класі.
Перший метод - метод ранжирування. Учні одержують анкету із завданням: «Пронумеруй по порядку ті якості людини, які ти оцінюєш вище: веселий, модний, нарядний, чесний, справедливий, розумний, культурний».
Другий метод - «Робота над помилками». Сенс цієї діагностики полягає в наступному: дітям читають текст, в якому міститься 5 помилок. Діти повинні відшукати ці помилки і записати їх кількість.
Текст: « Олена Миколаївна пояснює хлоп'ятам правило складання. В цей час відкриваються двері. У клас вбігає задиханий, розпалений Федя.
- Я зустрів Вітю. Ми разом ходили в дитячий сад. Вітя вчиться в 1 «Б». А я і не знав. Ось здорово!
-Сідай, Федя, - сказала Олена Миколаївна і спохмурніла. - Зараз ти допустив декілька помилок». Скільки?
Помилок ми виділили 5:
1. Саме запізнення. Спізнюватися неввічливо.
2. Треба постукати і спокійно увійти.
3. Вибачитися і попросити дозволу сісти на місце .
4. Тихо приготуватися і почати займатися.
5. Про зустріч друга розповідати на зміні.
Третій метод - «Діагностична ситуація». Перед учнями ставиться проблема морального вибору. Перед кожною дитиною розіграється сценка.
«По дорозі в їдальню учень знаходить 2 банкноти по 5 гривень. Задоволена знахідкою дитина підходить до буфета, але помічає однолітка (учень 2 класи), що плаче, який питає його, чи не знаходив він монет, одержаних їм від мами на морозиво і втрачених десь поблизу.»
Варіанти відповідей (вчинків дітей):
1. Що знайшов гроші сказав: «Гроші не втрачатимеш!»- і не віддав гроші - 0 балів.
2. Перший учень віддав другому 1 банкнот, а інший залишив собі - 1 бал.
3. Перший учень віддав обидві банкноти, але сказав: «Скажи всім, що це я знайшов і повернув тобі гроші» - 2 бали.
4. Перший учень віддав банкноти і сказав: «Не плач! Ось твої банкноти, ти упустив їх на сходах» - 3 бали.
Для чистоти експерименту розігруються сценки під час уроку, виключивши при цьому можливість знаходження банкнот іншими учнями школи. Спостерігають за реакцією дітей і збирають дані учні 11 класу, щоб діти не відчували «морального тиску» дорослих, оскільки поява дорослого може вплинути на вибір учня.
ВИСНОВКИ
Проблему морального виховання досліджували і філософи, і психологи, і педагоги. Але і зараз вона актуальна.
Педагогічний сенс роботи по моральному становленню особи молодшого школяра полягає в тому, щоб допомагати йому просуватися від елементарних навиків поведінки до вищого рівня, де потрібна самостійність ухвалення рішення і етичний вибір. Успішність даного виду діяльності у формуванні моральних якостей школяра залежить від письменності педагога, різноманітності вживаних ним методів і емоційному відгуку дітей. Метою морального виховання є формування цілісної, довершеної особи в її гуманістичному аспекті. Перш за все, молодшому школяру необхідні знання про те, що добре, а що погано, як поступати в тому або іншому випадку. Знання мертві без емоцій, але і емоції неповноцінні без знань. Дуже важливо, щоб дитина проявляла адекватні емоції і відчуття, щоб йому хотілося плакати від того, що іншому боляче; щоб хотілося радіти, а не злитися від того, що сусід по парті одержав десятку. Коли знання про норми і правила моральності будуть відчуті, усвідомлено сприйняті, сформується етична спрямованість як сукупність провідних мотивів особи, яка і забезпечить стабільність лінії поведінки. Без знань немає моральної спрямованості особи, не може бути стабільної лінії поведінки, вчинки носитимуть інтуїтивний, ситуативний характер.
Формування у початкових класів знань про норми і правила моральності — перша сходинка на шляху до моральної стійкості. Моральна стійкість особи виявляється в умінні взаємодіяти з представниками тваринного і рослинного світу, в діях з предметами побуту — з об'єктами живої і неживої природи. Молодший школяр повинен усвідомити необхідність дбайливого, дбайливого відношення до всього, що його оточує, будь то людина або старенька, пошарпана книга. Коли дитина усвідомлює зв'язок, що існує в природі між всіма об'єктами і явищами, він зможе будувати лінію поведінки відповідно до принципу “не нашкодь”, а значить, стане моральне стійким.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Аплетаев М.Н. Система воспитания личности в процессе обучения: Монография /Омск.гос.пед.ун-т – Омск: Изд-во ОмГПУ, 1998.
2. Аристотель. Сочинения