Педагогіка як наука про виховання
Рушійними силами навчального процесу є його суперечності:
- між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення;
- між досягнутим учнями рівнем знань умінь і навичок і тими, які потрібні для вирішення поставлених перед ними нових завдань;
- між фронтальним викладом матеріалу і індивідуальним характером його засвоєнням;
- між розумінням матеріалу вчителем і розуміння його учнями;
- між теоретичними знаннями і умінням використовувати їх на практиці.
Мистецтво вчителя полягає у виявленні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.
47. Функції навчання та шляхи їх реалізації
Основні функції навчання: освітня, виховна, розвиваюча.
Освітні завдання уроку: забезпечити в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т. п.) теорій, понять, законів тощо; сформувати (або продовжити формувати) загально навчальні вміння і навички; сформувати спеціальні вміння з даного предмету.
Виховні завдання уроку – сприяти в ході уроку формуванню основних світоглядних цілей, забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів; сприяти вихованню моральних якостей школярів; сприяти вихованню естетичних поглядів; сприяти вихованню гігієни та фізкультурних умінь та навичок.
Завдання розвитку мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.
48. Процес навчання як система: компоненти процесу навчання і взаємодія між ними. Навчання як двобічний процес взаємообумовленої діяльності вчителя і учнів – викладання і учіння
Навчання, як один з видів людської діяльності має двосторонній характер, тобто складається з двох взаємозв’язаних процесів – викладання і учіння. У процесі навчання проходить взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може безпосередньо навчати учнів або опосередковано – через систему завдань. Результативність навчання залежить: від стилю спілкування між учителем і учнем а також впливу оточуючого середовища.
Процес навчання складається з таких компонентів: цільовий, стимулююче – мотиваційний, змістовий, операційно – дійовий, контрольно – регулюючий, оціночно – результатив-ний (мета, завдання, зміст, методи, засоби, форми організації навчання, досягнуті результати).
49. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі. Творчий характер діяльності вчителя
Роль учителя в навчальному процесі: Він виступає, передовсім як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких учні можуть найбільш раціонально і продуктивно вчитися, виступає як джерело знань і умінь в навчальному процесі, надає допомогу, коли у учнів виникають труднощі, виступає в ролі державної особи, здійснює контроль за навчальною роботою учнів.
Щоб здійснювати процес викладання, вчителю необхідно знати мету школи і місце свого предмета в її реалізації; знати предмет, який викладає, володіти методикою викладання, знати учнів, вміти управляти процесом учіння.
Діяльність вчителя в процесі викладання включає в себе такі елементи: планування своєї діяльності (тематичне і поурочне), організація навчальної роботи, організація діяльності учнів, стимулювання активності учнів, здійснення поточного контролю, регулювання, корегування; аналіз результатів своєї діяльності.
50. Психолого–педагогічні основи навчально–пізнавальної діяльності учня
Учіння – це система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішення навчально – виховних завдань.
Передумови навчальної діяльності учня: наявність мети, яка стимулює учня до навчання; наявність фізіологічної і психологічної готовності до навчання; наявність бажання вчитися; наявність активності у процесі навчання, зосередження уваги на навчальній діяльності, наявність належного рівня розвитку. Сприятливі умови позитивного ставлення учнів до навчання: наукові знання викликають цікавість, вони практично значимі для учня в різних життєвих ситуаціях; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили; колективний характер навчання; справедлива оцінка навчальних досягнень.
Внутрішній процес засвоєння нових знань включає такі ланки: сприймання – осмислення і розуміння – узагальнення – закріплення – застосування на практиці.
51. Види навчання та їх характеристика
В залежності від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, від специфіки побудови змісту навчального матеріалу і провідних методів і засобів навчання, що використовуються при цьому, можна виділити кілька основних видів навчання:
- пояснювально-ілюстративне – забезпечує швидке засвоєння навчальної інформації, міцне засвоєння знань умінь і навичок.
- проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і активно засвоюють нові знання.
- однією з різновидностей репродуктивного підходу до навчання є програмове навчання, суть якого полягає у дозуванні навчального матеріалу. Позитивним є виділення головного і істотного, забезпечення оперативного контролю за ходом засвоєння знань. Негативним є зведення ролі учителя до інструктора, відсутність можливості для розвитку творчості.
52. Загальна характеристика змісту освіти. Вдосконалення змісту освіти відповідно до вимог Закону України “Про освіту”
Зміст освіти – це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток особистості.
У державній програмі “Освіта” сформульовано найважливіші принципи реформ всієї системи освіти:
- демократизація освіти;
- гуманізація освіти;
- національна спрямованість освіти;
- неперервність освіти;
- неподільність навчання і виховання
53. Навчальні плани, програми, підручники та посібники національної школи та їх характеристика
Навчальний план – це документ, який визначає склад навчальних предметів, які вивчаються в даному навчальному закладі, їх розподіл, тижневу і річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, і, в зв’язку з цим, структуру навчального року.
Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які підлягають засвоєнню, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.
Підручник – книга, що включає основи наукових знань з певної навчальної дисципліни у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики.
Навчальний посібник – книга, в якій матеріал розширює границі підручника, містить додаткові, найновіші і довідкові відомості.
54. Загальна, політехнічна та професійна освіта. Характеристика. Взаємозв’язки між ними
В залежності від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.
Загальна освіта – сукупність основ науки про природу, суспільство, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині.
Політехнічна освіта – сукупність знань про головні галузі і наукові принципи виробництва й озброєння загально технічними уміннями, необхідними для участі в продуктивній праці. Професійна освіта – сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності. В навчальних планах професійно – технічних училищ є три цикли навчальних предметів: професійно – технічний, загально технічний і загальноосвітній. Між загальноосвітньою, політехнічною і професійною освітою існує тісний зв’язок.
55. Зміст освіти в зарубіжній школі
Характерним для змісту освіти в зарубіжних країнах є: інтеграція навчальних предметів на основі між предметних проектів; відбір навчального матеріалу на основі інтересів і безпосередніх потреб дитини; надання переваги або природничо – математичним предметам, або предметам гуманітарного циклу; диференціація навчання за змістом; деполітизація і деідеологізація навчального процесу.
56. Закономірності навчання, їх характеристика
Дидактика розглядає такі закономірності навчання:
- його виховуючий характер;
- обумовленість суспільними потребами;
- залежність від умов, в яких воно протікає;
- взаємозалежність процесу навчання, виховання і розвитку;
- взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів
- єдність методів і форм навчання.
Педагогіка розглядає такі принципи навчання:
- принцип науковості;
- систематичності і послідовності
- доступності;
- зв’язку навчання з життям;
- принцип свідомості і активності учнів;
- принцип наочності;
- міцності знань, умінь і навичок;
- індивідуального підходжу до учнів;
- принцип емоційності навчання.
57. Методи навчання, прийоми навчання. Підходи до класифікації методів навчання
Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладачів і учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Прийом навчання – це деталь методу.
Методи поділяють: а) за джерелами передачі і характером сприйняття інформації: словесні, наочні і практичні; б) у залежності від основних дидактичних завдань, які вирішуються на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями; формування умінь і навичок; застосування одержаних знань; закріплення; перевірки знань, умінь і навичок; в) у відповідності з характером пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню змісту освіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративні. репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі. При цілісному підході виділяють: Методи організації та здійснення навчально–пізнавальної діяльності, методи стимулювання навчальної діяльності учнів, методи контролю і самоконтролю у навчанні.
58. Методи організації та здійснення навчально–пізнавальної діяльності. Класифікація. Характеристика
До цієї групи методів відносять словесні методи: розповідь – послідовне розкриття змісту нового матеріалу (виділяють художню, наукову, науково-популярну, описову розповідь); пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, слів, термінів; лекція – усний виклад навчального матеріалу, великого за обсягом, складного за логічною побудовою; бесіда – питально – відповідальний метод навчання (види бесід: вступна, повідомлююча, бесіда-повторення, контрольна, репродуктивна, евристична, катехізична); дискусія, диспут – суперечки на наукову чи суспільну тему, обговорення різних питань. Наочні методи: ілюстрування, демонстрування, та самостійне спостереження. Практичні методи: вправи – багаторазове повторення певних дій або видів діяльності, лабораторні, дослідні роботи .
59. Методи стимулювання навчальної діяльності учнів
Їх умовно можна поділити на дві групи:
а) методи формування пізнавальних інтересів учнів (використовуються прийоми, які викликають позитивні емоції – образність, цікавість, здивування, моральні переживання); стимулююча роль навчального матеріалу (створення ситуації новизни, актуальності); використання пізнавальних ігор; створення ситуацій успіху.
б) методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні – заохочення до виконання своїх обов’язків, привчання до виконання вимог, зауваження.
60. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
Методи контролю – це сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.
Метод усного контролю (індивідуальне, фронтальне та ущільнене усне опитування.
методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, твори, перекази, диктанти, письмові заліки).
Тестова перевірка знань. Розрізняють дві групи тестів: розумової обдарованості (інтелекту) і навчальної успішності..
Самоконтроль і самооцінка є важливим способом морального і розумового самовдосконалення особистості Мета самоконтролю як у попередженні помилок, так і у їх виправленні.
61. Засоби навчання та їх характеристика
До засобів навчання відносять:
- слово вчителя – для передачі знань, слово і дія - для формування умінь і навичок.
- підручник – служить учню для відновлення в пам’яті повторення і закріплення знань, одержаних на уроці.
- технічні засоби навчання (ТЗН) включають: дидактичну техніку (кінопроектори, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони тощо).
- важливим засобом навчання в сучасних умовах є комп’ютер, який у освіті може мати чотири напрямки використання: як об’єкт вивчення, як засіб навчання, як складова частина управління освітою, як елемент методики наукових досліджень.
62. Вибір і оптимальне поєднання методів навчання. Оптимізація процесу навчання
Оптимальний вибір методів і засобів навчання передбачає врахування:
мети і завдань уроку;
- обсягу і складності навчального матеріалу;
- мотивації навчання і активності учнів;
- рівня підготовленості учнів і їх працездатності;
- віку учнів;
- сформованості навчальних умінь і навичок;
- навчальної тренованості і витривалості;
- часу навчання;
- матеріально – технічної бази;
- застосування методів і засобів на попередньому уроці;
- типу і структури уроку;
- взаємин між учителем і учнями;
- рівня підготовки учителя.
63. Методи навчання в зарубіжній теорії і практиці
у зарубіжній школі превалюють: використання дослідницьких, експериментальних, пошукових методів навчання; застосування комп’ютерної і обчислювальної техніки та інших ТЗН, наочності; використання рольової та ділової гри; вирішення конкретних ситуацій; самостійна робота з книгою, комп’ютером.
64. Форми організації навчання. Загальна характеристика
Форма організації навчання – це зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.
Класно-урочна система навчання полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів однакового віку і рівня підготовки (клас). протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).
Позитивним у класно-урочній системі навчання є: керівна роль вчителя, зміна видів занять, можливість використання різних методів навчання, забезпечення активності учнів, раціональне використання часу, забезпечення послідовного, систематичного вивчення матеріалу.
Недоліками є: вчитель в процесі навчання розраховує на середнього учня; ніхто з учнів не може “спішити” відповідно до своїх можливостей, важко здійснювати індивідуальний підхід до учнів.
65. Урок – основна форма організації навчання
Загальна характеристика. Типологія (класифікація) уроків. Макро- і мікроструктура уроків. Характеристика уроків окремих типів.
Урок – така форма організації навчання, при якій навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу і відповідно до розкладу.
Тип уроку залежить від дидактичної мети. В дидактиці розрізняють такі типи уроків: урок засвоєння нових знань; урок формування умінь і навичок; урок застосування одержаних знань, умінь і навичок; урок узагальнення і систематизації знань; урок перевірки, оцінки і корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок. Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять в заняття, зв’язок (як вони між собою пов’язані).
66. Підготовка вчителя до уроку
Загальна підготовка до викладання предмета вимагає: вивчення учнів класу, стилю викладання у цьому класі вчителів, докладне вивчення змісту навчального матеріалу, планування навчальної роботи, підготовка матеріальної бази. Підготовка до конкретного уроку включає:
- формулювання теми;
- формулювання освітньої, виховної і розвиваючої мети;
- підбір конкретного матеріалу по темі;
- визначення структури вибраного типу уроку;
- визначення методики і прийомів на всі фази уроку;
- підготовка дидактичних засобів і матеріалів;
- визначення форми контролю і оцінки знань, умінь і навичок;
- правильний розподіл часу;
- складання конспекту або плану уроку;
- перевірку своєї готовності до уроку;
- перевірку готовності до уроку учнів.
При підготовці до уроку вчитель складає тематичний і поурочний план.
92. Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду
Педагогічний досвід – сукупність знань, умінь і навичок, здобутих учителем в процесі навчально-виховної роботи.
Передовий педагогічний досвід – це творче, активне засвоєння і реалізація вчителем у практику роботи засобів і принципів педагогіки з урахуванням конкретних умов, особливостей дітей, учнівського колективу і особи вчителя.
Шляхи виявлення передового педагогічного досвіду: щоденні спостереження, наради, семінари-практикуми, конференції.
У практиці склалися такі форми і методи втілення передового досвіду: усні повідомлення результатів вивченого, узагальнення передового педагогічного досвіду у виступах педагогів у школі, на нарадах, курсах, письмові повідомлення результатів вивченого, узагальнення досвіду у формі різних статей, брошур, монографій, влаштування стендів в методкабінетах.
68. Шляхи підвищення ефективності уроку в сучасній школі
Для підвищення ефективності уроку слід дотримуватись таких правил: керувати пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напруженою, досконало організованою і результативною пізнавальною діяльністю учнів; творчим, нестандартним підходом до розв’язання нестандартних завдань; диференційованим підходом до окремих груп учнів; ефективним використанням кожної хвилини навчального заняття; атмосферою демократизму, змагання діловитості.
69. Вправи як засіб формування умінь і навичок. Види вправ і їх характеристика
Найважливішим засобом формування вмінь і навичок є вправи.
Вимоги до вправ: цілеспрямованість, систематичність, тривалість, різноманітність і постійність.
Види вправ:
- підготовчі, мета яких підготувати учня до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;
- вступні – сприяють процесу засвоєння нового матеріалу;
- пробні – перші завдання на застосування тільки що засвоєних знань;
- тренувальні, спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних умовах (за зразком);
- творчі – за своїм змістом і методами виконання наближаються до ситуацій, які можуть виникнути в житті;
- контрольні – мають головним чином навчальний характер (письмові, графічні, практичні).
70. Форми організації навчальної діяльності учнів на уроці (індивідуальна, парна, групова, фронтальна)
При індивідуальній формі організації навчальної діяльності вчитель особливо враховує тих учнів, для яких пояснення може бути незрозумілим, індивідуалізовує домашнє завдання, проводить вибіркову перевірку зошитів.
Організація парної роботи полягає в допомозі сильного слабким і взаємодопомозі.
Групова робота на уроці полягає у спільних зусиллях учнів по вирішенню поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення, взаємодопомога і співпраця, взаємоконтроль і взаємо оцінка. Групову роботу організовують при виконанні лабораторних і практичних робіт.
При фронтальній формі вчитель ставить перед всім класом проблемне завдання, яке учні вирішують спільними силами. вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну активність.
71. Вимоги до уроку
Основні традиційні вимоги до уроку:
- організаційні (чіткість, раціональне використання часу, обладнання, дисципліна).
- дидактичні (чіткість навчальних завдань, освітня і виховна мета, оптимальний зміст. раціональні методи, дотримання принципів навчання);
- психологічні (врахування психологічних особливостей учнів, психічного стану вчителя та учнів, настрою вчителя);
- етичні (рішучість, вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність);
- гігієнічні (температура, освітленість, працездатність, перевтома).
72. Нестандартні і нетрадиційні уроки. Характеристика
Цікавими для теорії і для практики є нестандартні і нетрадиційні уроки. Суть їх полягає в такому структуруванні змісту і форм, яке викликало б насамперед інтерес в учнів і спряло їхньому оптимальному розвитку і вихованню. До нестандартних і нетрадиційних уроків слід віднести інтегровані, міжпредметні, театралізовані уроки, уроки з різновіковим складом учнів та інші.
Інтегрованими називають уроки, які мають на меті подати матеріал кількох тем блоками.
Міжпредметні – уроки, які ставлять за мету “спресувати” споріднений матеріал кількох предметів.
Театралізовані уроки проводять для підвищення емоційного стану учнів, образного мислення. фантазії, уяви.
Уроки з різновіковим складом мають на меті подати блоками матеріал одного предмету, що за програмою вивчається в різних класах.
73. Позаурочні форми організації навчання (організаційні форми навчання): семінарські заняття, практикуми, факультативи, екскурсії, гуртки, консультації. Види та характеристика
До позаурочних форм навчання належать:
- семінарські заняття, які проводяться у старших класах, можуть бути таких видів: розгорнута бесіда; доповідь –обговорення; коментоване читання; розв’язок задач.
- практикум – учні самостійно виконують практичні і лабораторні роботи, застосовують знання, вміння і навички.
- факультативні заняття – це ланка, яка з’єднує урок і позакласні заняття і є сходинкою переходу від засвоєння предмету до вивчення науки.
- екскурсії можуть бути програмними і позапрограмовими, тематичними і комбінованими, ботанічними, зоологічними, географічними і т.д.
- гуртки можуть бути предметними, технічними, спортивними секціями.
- консультація: індивідуальна, групова.
74. Домашня навчальна робота учня: вимоги до організації, характеристика видів
Вимоги до домашньої роботи:
- своєчасне повідомлення домашнього завдання на уроці;
- систематична перевірка домашнього завдання;
- створення умов для виконання домашнього завдання;
- подолання перевантаженості учнів домашньою навчальною роботою;
- обмеження в часі самопідготовки: 1 клас – до 1 год.; 2-3 клас – до 1, 5 год.; 4-5 клас – до 2 год.; 6 –7 клас до 2, 5 год.; 8 клас до 3; 9-11 клас - до 4.
Види домашніх завдань:
- робота з текстом підручника;
- завдання по виконанню різноманітних вправ і розв’язуванню задач;
- виконання письмових і графічних робіт;
Можуть бути і такі завдання: прочитати статтю, спостерігати якесь природне явище, зробити дослід.
75. Оптимізація домашньої навчальної роботи. Наукова організація праці учня
Для оптимізації домашньої навчальної роботи слід дотримуватися такої методики:
- продумана система домашніх завдань, а не випадкова їх послідовність;
- визначення змісту домашнього завдання;
- визначення часу на ознайомлення учнів з домашнім завданням;
- завдання подається при повній увазі всіх учнів;
- зміст завдання має бути зрозумілий усім;
- провести інструктаж по виконанню домашньої роботи;
Шляхи оптимізації домашньої роботи: комплексне планування завдань освіти, виховання і розвитку учнів; вибір учнями оптимальних методів і прийомів навчальної роботи; індивідуалізація і диференціація домашньої роботи; навчання школярів методів і прийомів навчальної роботи; виховання у школярів пізнавальних потреб, формування мотивів учіння.
76. Контроль успішності учнів: сутність, основні види
Контроль – це компонент навчального процесу, який полягає в перевірці його результативності.
Функції контролю: освітня, діагностична, виховна, розвиваюча, стимулююча, управляюча, оцінююча.
За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю:
- попередній – проводиться в основному з діагностичною метою;
- поточний – здійснюється у повсякденній навчальній роботі і виражається в систематичних спостереженнях учителя за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці;
- періодичний – виявлення і оцінка знань і умінь учнів, засвоєних протягом кількох уроків. з метою виявити, наскільки учні добре володіють певною системою знань;
- підсумковий це перевірка рівня засвоєння знань, умінь і навичок за тривалий період (чверть, семестр). основна форма підсумкового контролю – заліки та екзамени.
78. Оцінка результатів навчально–пізнавальної діяльності учнів. Критерії і норми оцінок. 12 – бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів
Основні вимоги до перевірки і оцінки успішності: індивідуальний характер; систематичність; достатня кількість даних для оцінки; тематична спрямованість; об’єктивність, умотивованість оцінки; єдність вимог вчителів; оптимальність; всебічність.
Критерії оцінки: обсяг, повнота знань, глибина знань, міцність знань. оперативність знань, уміння викласти знання, якість умінь і навичок.
За умов 12-бальної системи виокремлено 4 рівні навчальних досягнень учнів: початковий – 1-3 бали (відповідь фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет); середній – 4-6 балів (учень відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком); достатній 7-9 балів (учень знає істотні ознаки понять, явищ, вміє робити висновки); високий - 10-12 балів (знання учня є глибокими, міцними, узагальненими і системними).
79. Диференційоване навчання в школі
Навчально-виховний процес, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов – диференційованим навчанням.
Види диференціації:
- за здібностями – паралельні класи від найсильніших до найслабших за рівнем знань;
- за відсутністю здібностей: учні, що не встигають з тих чи інших предметів, групуються в класи в яких ці предмети вивчаються за заниженим рівнем;
- за майбутньою професією: навчання дітей в художніх, музичних школах та ін.;
- за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів;
- за талантами дітей.
80. Проблема навчання обдарованих учнів та шляхи її вирішення
Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально - мислительний (необхідний вченим, політикам); образно-художній (дизайнери, художники, письменники); раціонально-образний (історики, філософи, учителі); емоційно-почуттєвий (режисери, літератори).
Формами роботи з обдарованими дітьми можуть бути групові та індивідуальні заняття з ними на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань. У методах навчання мають переважати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєння знань. Домашні завдання таким учням мають носити творчий характер.
81. Причини неуспішності учнів. Шляхи подолання неуспішності
Основні ознаки неуспішності учнів.
- Наявність прогалин у фактичних знаннях і спеціальних для даного предмету вміннях. котрі не дозволяють охарактеризувати суттєві елементи понять, що вивчаються, а також здійснити необхідні практичні дії.
- Наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які знижують темп роботи настільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягом знань, умінь і навичок.
- Недостатній рівень розвитку та вихованості особистісних якостей, котрі не дозволяють учню виявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання.
У процесі подолання неуспішності усувають прогалини в навичках навчальної праці, долають прогалини в розвитку мислення школярів, долають негативне ставлення учнів до навчання, усувають прогалини в знаннях учнів, долають причини щодо неуспішності.
82. Оптимізація процесу навчання
Оптимізація процесу навчання – це таке управління, яке організовується на основі всебічного врахування закономірностей, принципів навчання, сучасних форм і методів навчання, а також особливостей даної системи, її внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найефективнішого функціонування процесу з точки зору заданих критеріїв.
До критеріїв оптимізації навчання належать:
- ефективність процесу навчання;
- якість навчання;
- оптимальність витрат часу та зусиль вчителів і учнів.
Найбільш типовий підхід до вибору оптимального варіанту вивчення навчального матеріалу:
аналіз змісту навчального матеріалу;
аналіз пізнавальних можливостей учнів;
самоаналіз можливостей педагога;
конкретизація цілей і завдань навчання;
конкретизація змісту навчального матеріалу
83. Наукові основи внутрішкільного управління. НОП в школі
Вимоги до внутрішкільного контролю: індивідуальний характер; систематичність; раціональність; всебічність і різноманітність форм; об’єктивність, диференційований підхід; єдність вимог осіб, що здійснюють контроль.
Види внутрішкільного контролю:
класно-узагальнюючий: рівень знань і вихованість учнів, якість викладання в класі, якість роботи класного керівника, виконання батьками своїх обов’язків;
фронтальний: стан викладання окремих предметів у всіх класах або в окремих;
тематичний: робота всього колективу над якоюсь проблемою;
персональний: якість викладання окремого учителя;
оглядовий: стан шкільної документації ; дисципліни.
Методи внутрішкільного контролю: спостереження, перевірка документації; опитування, тестування.
84. Керівництво навчально–виховною роботою школи
Керівництво навчально-виховною роботою здійснюють:
директор школи: персонально відповідає перед державою за всю діяльність школи, за організацію і якість навчально-виховної роботи, якість знань і поведінку школярів, фінансово-господарський стан і техніку безпеки в школі.
заступник директора з навчальної роботи: організовує і контролює хід навчання школярів, їх загальноосвітню і трудову підготовку, всебічний розвиток і поведінку; виконання навчальних планів і програм; керівництво методичною роботою;
заступник директора з виховної роботи: організовує позакласну виховну роботу і дозвілля школярів, надає допомогу класним керівникам.
помічник директора по господарській частині: відповідає за збереження шкільних будов і майна, матеріальне забезпечення навчального процесу, санітарний стан школи, протипожежну охорону, правильну організацію роботи обслуговуючого персоналу. 85. Рада школи, зміст і організація її роботи.
До складу ради школи входять педагоги, батьки і учні. Збирається вона 4-5 раз на рік для вирішення важливих для школи проблем:
1. Стан навчальної та виховної роботи в школі (вересень);
2. Стан навчальної та виховної роботи в окремому класі (грудень);
3. Затвердження структури та штатного розпису школи на навчальний рік (Лютий);
4. Організація літнього відпочинку дітей та працевлаштування випускників (червень).
86. Педагогічна рада школи, зміст і організація її роботи.
До складу педагогічної ради школи входять педагоги. Вона збирається 4-5 разів на рік і на своїх засіданнях розглядає такі питання:
1. Стан викладання окремих предметів, та завдання його щодо поліпшення;
2. Про роботу методичних об’єднань в школі та шляхи її вдосконалення;
3. Про початок чи закінчення навчального року;
4. Про стан виховної роботи в школі;
5. Поро атестацію педпрацівників.
На педагогічну раду можуть бути винесені і інші питання, що стосуються навчально-виховного процесу в школі.
87. Планування роботи школи
Під час планування роботи школи слід дотримуватись таких принципів: науковість, реальність і оптимальність заходів, що плануються, соціальна детермінація, що передбачає формування в учнів необхідних суспільству моральних правових та інших цінностей.
Річний план школи має такі розділи: аналіз роботи школи за попередній навчальний рік; завдання на новий навчальний рік; здійснення загальної середньої освіти і підвищення якості навчально-виховного процесу; позакласна і позашкільна робота; спільна робота школи, сім’ї і громадськості; методична робота школи; робота педагогічної ради школи; управління школою і внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота; організаційно-господарська робота.
Поточне планування охоплює: плани роботи вчителів (тематичні і поурочні), класних керівників (на півріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртків і організацій, розкладу навчальних і позакласних занять і заходів.
88. Особливості внутрішкільного контролю
Вимоги до внутрішкільного контролю: індивідуальний характер; систематичність; раціональність; всебічність і різноманітність форм; об’єктивність, диференційований підхід; єдність вимог осіб, що здійснюють контроль.
Види внутрішкільного контролю:
класно-узагальнюючий: рівень знань і вихованість учнів, якість викладання в класі, якість роботи класного керівника, виконання батьками своїх обов’язків;
фронтальний: стан викладання окремих предметів у всіх класах або в окремих;
тематичний: робота всього колективу над якоюсь проблемою;
персональний: якість викладання окремого учителя;
оглядовий: стан шкільної документації ; дисципліни.
Методи внутрішкільного контролю: спостереження, перевірка документації; опитування, тестування.
89. Шкільна документація
До шкільної документації належать:
Річний план школи, що має такі розділи: аналіз роботи школи за попередній навчальний рік; завдання на новий навчальний рік; здійснення загальної середньої освіти і підвищення якості навчально-виховного процесу; позакласна і позашкільна робота; спільна робота школи, сім’ї і громадськості; методична робота школи; робота педагогічної ради школи; управління школою і внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота; організаційно-господарська робота.
Поточне планування охоплює: плани роботи вчителів (тематичні і поурочні), класних керівників (на півріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртків і організацій, розкладу навчальних і позакласних занять і заходів.
90. Роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної компетентності вчителя
Методична робота в школі спонукає кожного вчителя до роботи над вдосконаленням свого фахового рівня; сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками; дає можливість молодим вчителям вчитися педагогічної майстерності у старших і більш досвідчених колег; забезпечує підтримання в педколективі духу творчості, прагнення до пошуку.
Завдання методичної роботи: підвищення наукового рівня вчителя, підготовка до засвоєння ним змісту нових програм і технологій їх реалізації, постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання; вивчення і втілення у шкільну практику передового педагогічного досвіду; творче виконання перевірених рекомендацій; надання кваліфікованої допомоги як у питаннях теорії, так і у практичній діяльності.
91. Основні форми методичної роботи в школі
До основних форм методичної роботи в школі належать:
1. індивідуальна самоосвіта;
2. Групові та масові форми методичної роботи:
- відкриті уроки, основною метою яких є підвищення майстерності всіх вчителів;
- взаємо відвідування (відвідування уроків у старших колег і навпаки;
- предметні комісії.
3. Інші форми методичної роботи: виробничі наради; науково-практичні конференції; педагогічні читання; школи передового досвіду; педагогічний кабінет; курси перепідготовки; методологічний семінар.
94. Наукова організація праці вчителя (НОП вчителя)
Наукова організація педагогічної праці – це система здійснення науково обґрунтованих заходів, спрямованих на систематичне вдосконалення педагогічної праці і її умов, тобто на забезпечення максимальної ефективності навчання і виховання учнів при раціональному використанні часу, сил і засобів як педагога так і учнів.
Наукова організація праці вчителя включає в себе такі важливі вміння: працювати, безперервно вдосконалюючи прийоми і методи праці; вчитися тому, як треба працювати, і вчити тому вмінню інших; безперервно вдосконалювати і