Використання дитячої літератури для формування екологічної культури молодших школярів
Казка – це глибока і мудра книга життя.
Казки виникли в сиву давнину і є одним із найпоширеніших жанрів усної народної творчості. У них відображені погляди на речі, ставлення до людських цінностей, висока духовність та глибока мудрість народу, що формувались упродовж багатьох поколінь. Ці поетичні скарби громадились віками і передавалися від покоління до покоління, вбираючи в себе все нові й нові події, характери.
За тематикою казки поділяють на три групи:
соціально-побутові – в них звеличуються гуманність, працьовитість, чесність, скромність, розсудливість, а висміюються брехливість, зазнайство, неробство, скупість (“Мудра дівчина”, “Дивна сопілка” та ін.)
героїко-фантастичні (чарівні) – у них органічно поєднані міфічне, фантастичне та героїчне начала (“Ох”, “Царівна-жаба” та ін.)
про тварин – головними персонажами виступають звірі, птахи, що уособлюють певні людські риси (“Котик і півник”, “Коза-дереза” та ін.).
Визначальними рисами кожної казки є вигадка, фантазія, творча мрія. У них народ-педагог акцентує увагу на головних рисах героїв, їхній поведінці у різних ситуаціях.
Діти чудово сприймають казку. Вона всебічно охоплює духовне життя дитини – розум, почуття уяву, волю. Казки справляють на дітей глибоке емоційне враження, збагачують їхню мову, пробуджують духовні сили, тому й слугують незамінним засобом зближення батьків і дітей, батьківського виховання.
Значної уваги заслуговують казки соціально-побутового змісту, в яких з особливою чіткістю висвітлюються позитивні риси людини. Тобто створюється ідеальний образ, що втілює в собі ті особливості поведінки, котрі заслуговують найбільшого захоплення та поваги. Тому важливо навчити дітей разом із героями казок подумки виконувати їхні дії, наслідувати позитивні вчинки персонажів. Батькам доцільно використовувати власні казки, складені з урахуванням виховної мети. Така робота буде більш результативною, ніж погрози, покарання чи довгі нотації.
Жодна дитяча бібліотека не обходиться без казок. Великою популярністю у батьків і дітей користуються збірки: Українські народні казки: Для молодшого та середнього шкільного віку / Упор. О.С. Яремійчук. – К.,1989; Трапила коса на камінь: Українські народні соціально-побутові казки / Упор. І.В. Хланта. - К., 1993 та ін.
Розповідь казки вимагає від батьків великої педагогічної майстерності. Ефективність виховного впливу цього способу зумовлюється такими чинниками:
влучність вибору моменту для розповіді;
підбір твору;
емоційність, доступність, образність викладу.
Слухаючи дитячу розповідь, батькам доцільно проявляти терплячість, розуміння емоційного стану дитини. Варто виявляти своє зацікавлення почутим у різних формах: за допомогою міміки, емпатійного слухання. Така поведінка дорослих сприяє розвиткові в школяра впевненості в собі, сміливості, бажання до творення. Проте висміювання дитини, переривання її розповіді, неуважне слухання з боку батьків можуть бути причиною розвитку негативних якостей особистості школяра, зокрема замкнутості, нерішучості, відчуження та ін.
Перегляд екранізованих казок. У казці, як у дзеркалі, відбиваються особливості кожної епохи. Сучасні твори даного жанру теж відзначається певними особливостями. Народна казка, яка передавалася міжпоколінно шляхом розповіді, у наш час знайшла своє продовження в екранізованих варіантах, мультиплікаційних фільмах. Наукові дослідження свідчать, що попри незмінність сюжетної та змістової ліній нові твори відзначаються суттєвими відмінностями: відбулася метаморфоза образу “зла” й, відповідно, переосмислення “добра”. “Зло”, притаманне всім героям, набуло людських рис і виявляється в помилці та страху. У народних казках “зло” піддається фізичному знищенню, у нових, дидактичних – перевихованню. У нових творах, на відміну від старих, швидше порушується проблема, ніж вказується шлях її вирішення.
Виховний вплив на школярів екранізованих казок та мультиплікаційних фільмів важко переоцінити. Адже в більшості сімей діти значну частину вільного часу проводять біля “голубих екранів”, нерідко навіть забуваючи про свої обов’язки. Такій поведінці сприяє зростаючий вплив теле- та відеоапаратури, комп’ютерної техніки на спосіб та уклад сімейного життя. Окрім того, зайнятість батьків бізнесовими справами іноді спричиняє байдуже ставлення до власних дітей.
Читання казок – менш поширене серед дітей молодшого шкільного віку явище, адже школяр тільки починає опановувати цю складну науку. Критеріями його оцінювання є правильність, усвідомленість, швидкість, виразність. Розрізняють читання вголос та мовчки. На час закінчення початкової школи більшість учнів читає повільно, монотонно, неусвідомлено, що і є основними причинами нехтування дітьми цим видом діяльності. Їхні зусилля спрямовані на процес читання, а не на зміст тексту. Однак зацікавити дітей до самостійного читання можна, наприклад, такими способами:
читанню казки передує ретельно продумана вступна бесіда;
початок казки читає хтось із батьків, зупинившись на цікавому, пропонує дитині продовжити читання самій;
читання в ролях тощо.
Для самостійного читання молодшим школярам доцільно добирати лексично та синтаксично доступні твори, насичені діалогами. Важливо, щоб предмети, явища, події були загалом зрозумілі дітям.
Переказ широко використовується дітьми означеного віку. Він є початковим етапом творення власних казок. Виділяють докладний переказ, спрощений, синтезовану розповідь. Вид переказу залежить від ступеня розвитку пам’яті дитини.
Докладний переказ створюється дітьми, у котрих сформована довготривала пам’ять, достатньо розвинений активний словниковий запас. Такі дитячі твори з точністю передають сюжет, традиційні формули відомої казки.
Скорочений переказ виникає внаслідок забування дитиною деяких деталей, їх поверхового узагальнення й водночас збереження сюжету твору.
Синтезована розповідь є проміжною формою творення власної казки. Вона виникає внаслідок поєднання знайомих образів та сюжетів із різних творів у один твір.
Творчі вправи з казками заслуговують особливої уваги. Вони розвивають фантазію дитини, її уяву, творче мислення, зв’язне мовлення. У неї формується вміння генерувати ідеї, що спонукає до творчої активності. Така робота вимагає від батьків великої майстерності, творчого підходу.
Використання казок із виховною метою вимагає від батьків певного рівня педагогічної майстерності, тому доцільно ознайомити їх з низкою прийомів, котрі передбачають розвиток умінь етнопедагогічної роботи з даними творами. Класоводам варто проводити з батьками бесіди з означеної проблеми, дискусії, залучати їх до участі у святах казки тощо.
З давніх часів сім’я вважалася першою і основною інституцією виховання підростаючого покоління. Батьки прагнули передати своїм дітям набутий життєвий досвід, виховати їх розумними, працьовитими, прищепити їм моральні якості, які відповідали б ідеалам народної педагогіки. І саме казка володіє таким невичерпним виховним арсеналом [10].
Дидактична казка — один із різновидів навчальних текстів, які доцільно використовувати в роботі зі школярами. Екологічними називаємо казки, які можна аналізувати із природоохоронного погляду. Для цього годиться чимало відомих фольклорних чи авторських творів. За потреби вчитель може самостійно підсилити сюжетну лінію, яка відповідає меті вивчення теми.
Казка — найпоширеніший жанр оповідальної народної творчості та вагомий засіб пізнання дітьми навколишнього світу. Призначені для дитячої аудитора, вони враховують особливості психології школярів, сприяють уважному ставленню та переживанню казки як реальності.
Свого часу І.Франко писав: "Гола, повна правда життя - то тяжка страва. Старші можуть зажувати її вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим; треба приготовлювати її… в образах, у байках. І вони так приймають її".
Сила казки в тих знаннях, які породжені переживанням зображуваних подій. Ці описи починаються з особистих вражень і дають доступ до архетипового досвіду етносу. У казках відображаються особливості народної психології та господарських процесів, світогляд народу, його мудрість і оптимізм, морально-етичні й естетичні принципи і традиції, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.
Казка формується на духовних проблемах кожного покоління, розвивається в часі і просторі та ніби має власне внутрішнє життя.
Для кожної казки характерними є намір - головна сюжетна лінія, розвиток дії, активність персонажів, їхні вчинки з відповідними наслідками й висновками. Дія твору може відбуватись як в умовному середовищі, так і у звичайному для сьогоднішнього читача (квартира, магазин, підприємство тощо).
Усім відомо, як діти люблять слухати одну й ту ж саму розповідь по кілька разів. Тому вчителю варто використовувати на заняттях сюжети добре відомих дітям казок. Практично будь-яка відома казка може стати "екологічною", якщо змінити відповідним чином певні деталі, сюжетну лінію або й окремих персонажів. Пропонуємо розглянути усім добре знайому казку про трьох поросят.
Казка "Троє поросят" Жили-були троє поросят - Ніф-ніф, Нуф-нуф і Наф-наф. Усе в них було добре — вони грілися на сонечку, їли жолуді, купатися у річці, а ночували там, де ніч застане. Так було доти, поки до них не дійшли чутки про те, що в лісі з'явився страшний сірий вовк. Злякалися поросята і вирішили побудувати собі житло, все ж за міцними стінами безпечніше.
Але у них виникла суперечка. Ніф-ніф сказав, що будинок потрібно будувати обов'язково біля річки. Адже так приємно зранку вийти з хатки і відразу шубовсть у річку. Нуф-нуф не дуже полюбляв купатися. Йому подобалась прохолода і він вимагав будувати житло серед лісу. Наф-наф намагався пояснити друзям, що не так важливе місце будівництва: можна збудувати дім і біля річки, і в лісі. Але головне — це будувати за всіма правилами і ні в якому разі не можна зашкодити природі. На таке зауваження Ніф-ніф і Нуф-нуф лише розсміялись і відповіли: "Головне, щоб нам було зручно, а природа нехай сама про себе потурбується, якщо їй ще так потрібно". Наф-наф тільки головою похитав, адже він знав; що той, хто не турбується про навколишнє середовище, насамперед, не турбується про своє майбутнє. Але що було робиш? Друзі не хотіли його навіть слухати.
Їм пощастило, вони знайшли чудове місце — сонячну лісову галявину біля стрімкої річечки. Здавалось би — що може бути краще? Поросятка не могли дійти згоди.
Ніф-ніф сказав, що їхній будинок стоятиме на березі ріки і якомога ближче до води.
Нуф-нуф заперечив; "Я не вмію плавати, а ти кажеш — на березі. Інша справа - будинок у лісі: і сонце не пече, і жолудіІ самі в хату падають та й дрова шукати не потрібно, все поряд.
"Жолуді - це непогано, але куди ти будеш різні відходи дівати?" - поцікавився Ніф-ніф.
"Як це куди? У ліві ж повно місця. Складу сміття собі купкою та й по всьому", - відповів йому Нуф-нуф.
І тут, досі спокійний Наф-наф, не витримав; "Як ти можеш таке казати? Поглянь, який чудовий цей ліс! А яким він буде після тебе, чи ти думаєш, що купи сміття його прикрашатимуть?"
Ніф-ніф вже потирав руки і тихенько бурмотів: "Так-так" смітити в лісі це недобре та й самому неприємно жити серед бруду. Треба завжди прибирати після себе, а біля річки це так зручно: сміття у річку — і чистота довкола, водичка усе змиє.
Від таких слів Наф-наф аж почервонів: "Як ви можете про таке навіть думати! Я на це ніколи не погоджусь".
"Ну то й не треба з нами погоджуватись, - хором вигукнули Ніф-ніф і Нуф-нуф. - Будуй собі будинок де хочеш і як хочеш, а ми побудуємо собі окремий дім і зробимо це так, як нам заманеться".
"Чому ви не розумієте, що такою поведінкою ви робите погано не тільки природі, а й собі", — важко зітхнув Наф-наф. Але його уже ніхто не слухав.
Поросята залишилися кожен зі своєю думкою. Вони вирішили, що кожен будуватиме окремий дім. Ніф-ніф побудував домівку на березі річки і так, як він і казав, усі свої відходи викидав у річку, Нуф-нуф збудував хатину в лісі, але перед початком будівництва вирубав з десяток - другий дерев, підшукуючи необхідне йому місце. Наф-наф вирішив побудувати дім подалі від своїх друзів - на околиці села. Він не хотів бачити, як нерозумно поводяться поросята. Його будиночок дуже гарний і дуже чистенький, тому що він завжди прибирав після себе. А ще він не полінувався і посадив кілька дерев біля свого дому, і в його будиночку було прохолодно навіть у спеку, бо дерева притіняли його.
Ось так вони жили-поживали та й горя не знали. Вже й про страшного вовка забули, аж поки не трапилась біда. І прийшла вона зовсім не з того боку, з якого чекали поросята. Ніф-ніф так активно викидав сміття в річку, що біля річки вже було важко дихати, сморід було чути здалеку. І, нарешті, річка не витримала. Сміття наповнило дамбу, і річка розлила свої води на береги. Цьому сприяло не тільки сміття Ніф-ніфа, а й вирубані дерева Нуф-нуфа.
І залишився Ніф-ніф без житла. А біда, як відомо, не приходить одна. Якраз і сірий вовк з'явився і взявся за поросятами полювати. Поросятко перелякалось і кинулося втікати. Але куди? Найближчою була хатина Нуф-нуфа. Туди воно і подалося. Але й тут його чекала неприємна несподіванка. Нуф-нуф так захопився лісовими жолудями, що вирішив трішки по експериментувати з ними. Йому вже набридло їсти їх сирими, і він почав їх смажити, зовсім забувши про обережність. І полум'я швидко перекинулось на хатину. Горіла будівля і купи сміття біля неї. Ось яку картину побачив Ніф-ніф.
Поросята мерщій побігли до Наф-нафа. Той зустрів їх на порозі, запросив у дім, і навіть нічого їм не сказав. А що говорити, адже й так усе зрозуміло. І з того часу жили вони дружно і у злагоді з природою.
Найчастіше вчитель використовує екологічну казку як розповідь з наступним її обговоренням у класі. Щоб активізувати обговорення, вчителю необхідно підготувати відкриті запитання, відповідаючи на які, діти могли б робити певні висновки, а він - з'ясувати ступінь розуміння учнями навчального матеріалу. Після обговорення вчитель обов'язково робить висновок.
Заслуговує на увагу й метод інсценізації. У цьому випадку учні безпосередньо задіяні в процесі навчання. Для проведення занять методом інсценізації потрібні елементи реквізиту, підготувати які можуть і самі діти разом із батьками. Коли підготувати та використати елементи реквізиту неможливо, то допускається їх короткий опис або замальовка на дошці. Ролі може виконувати лише частина учнів, решта — глядачі. Наприкінці "актори" та глядачі діляться своїми враженнями.
Можна запропонувати учням намалювати ілюстрації до почутої казки або зобразити зміст твору за допомогою символів, знаків, асоціативних малюнків. Можна навіть запропонувати дітям придумати свою казку, використовуючи "живий ланцюжок" (наприклад, учитель розпочинає розповідь — "жили-були дід та баба", учні складають казку, доповнюючи виклад розповіді речення за реченням, почергово).
Використання екологічних казок під час вивчення курсу "Екологічне виховання" у початковій школі допоможе сформувати в дитини інтерес до засвоєння наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи, стимулювати допитливість та інтерес до її пізнання, ознайомити дітей з перлинами народної мудрості, що призвичаює до дбайливого ставлення до природи. Це один із способів створення позитивного психоемоційного контексту в процесі навчання, що дає змогу розвивати гнучкість та адаптивність мислення, особливо в нетипових ситуаціях [16;С.38-39].
Педагогічна система В.О. Сухомлинського акумулювала в собі найкращі надбання минулого й сучасного у поєднанні з оригінальними ідеями та інноваційними технологіями вченого й втіленням їх у педагогічному процесі. Поряд із багатоаспектністю педагогічних проблем, що є предметом світової уваги, найголовнішою, якій підпорядковані всі інші, є проблема виховання особистості. "Справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної краси жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів" [29;С.257].
Важливе місце у створеній видатним педагогом системі виховання займає проблема спільної діяльності сім'ї та школи в організації життєдіяльності школярів. Сім'я, як відомо, перша школа інтелектуального, морального, трудового, естетичного і фізичного виховання. Родинні цінності найглибші, вони лежать в основі світової цивілізації, вони плекають у дитині глибоко людяне, надають їй енергії у різних життєвих ситуаціях. Батько і мати, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і залишаються ними, коли пені вихованці пішли до школи.
У праці «Проблеми виховання всебічно розвиненій особистості» В.О. Сухомлинський зазначав, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише там, де два вихователі школа і сім'я - не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в меті, ні в процесі, ні в засобах виховання [28;С.86].
Першорядного значення у формуванні особистості дитини Василь Олександрович надав родинному вихованню. Чи стане дитина гідною людиною, щасливою, чи принесе своїм життям щастя іншим людям - залежить від того, які зерна посіють батьки у душу дитини, чи зігріють вони її серце теплом любові» поваги, правди і справедливості, любові й шани до людей. "Прекрасні діти виростають у сім'ях, де батько і мати по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають людей. Я відразу бачу дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У такої дитини мир і спокій у душі, стійке моральне здоров'я, щиросердна віра в добро, віра в красу людську" [26;С.192].
На думку В. О. Сухомлинського, найглибший слід у душі свого вихованця залишає той, хто зумів розбудити почуття людської гідності, прагнення до добра, правди, честі, краси, хто здатний збагнути складну, часто сповнену суперечностями душу дитини і плекати у неї паростки духовності [25;С.399]. Казка, рідне слово, на думку В. 0. Сухомлинського, будить дитячу уяву, збагачує мову, допомагає активізувати пізнавальну діяльність вихованця, мислення, впливаючи на його емоційно-почуттєву сферу.
До казки Василь Олександрович звернувся ще на початку свого творчого шляху і тому не випадково, що всій його педагогічній діяльності властиве образне бачення проблем виховання [22;С.65].
Важливе джерело, що спонукало думки Василь Олександровича до художньої творчості, це власна сім'я, власні діти, до яких він мав змогу приглядатися пильніше, де педагогічні роздуми зливалися з батьківськими почуттями [22;С.66]. Герої казок видатного педагога - мурашка на землі, журавлиний ключ у небі, білокора береза, горобці, калюжа, жук, ворона. Це навколишнє життя має увійти в душу дитини, залишитися в ній назавжди, щоб потім прорости чуйністю, добротою, дбайливістю, людяністю й відповідальністю. Такого великого значення у вихованні дітей В. О. Сухомлинський надавав казці.
Виховання молодших школярів, Сухомлинський назвав "школою сердечності". Він радив батькам, педагогам навчати дітей добра, любові, милосердя. Для цього важливо, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує.
Тонкий спостерігач, Василь Олександрович засобами казки "Ледача подушка" на прикладах повсякденного життя допомагає дитині подолати маленькі труднощі. Не хочеться маленькій Яринці рано вставати, йти до дитячого садка. "Увечері питає Яринка: - Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене так спати; щоб хотілося вставати і йти у садочок". У гуманних взаєминах старших і дітей Сухомлинський вбачає основу виховання почуття відповідальності, працелюбності, тобто "шкалу тонких сердечних людяних взаємовідносин" [23;С.440]. На запитання Ярини дідусь люб'язно відповідає: "Це подушка у тебе ледача". "Я знаю таємницю, - шепоче дідусь. - Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря і добре вибий її кулачками - вона й не буде ледача". Зраділа Яринка, провчила подушку, лінощі з неї повибивала, та й ну вмиватися. Дідусь у вуса посміхається. Таке ставлення дідуся до Яринки викликає відгуки дитячої душі, бажання стати кращою.
В.О. Сухомлинський звертає увагу на те, що найкращим довершеним інструментом який завжди спрацьовує, є звернення старших до серця й розуму дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею. За такої умови відбувається не лише вплив батьків, учителів на виховання, а й поєднання їхніх прагнень, зусиль у спільну дію виникає об'єднуючий мотив, який забезпечує гуманні взаємовідносини вихователів та вихованців. Якщо у сім'ї дитина набуває досвіду особистісних демократичних взаємовідносин, то у майбутньому, будуючи своє життя, беручи участь у дорослому житті, ця людина житиме як вільна людина у згоді з моральними цінностями.
Твори В.О. Сухомлинського переконують батьків та освітян у тому, що необхідно допомогти вихованцеві виразитися, одухотворитися красою моральності і твердо вірити в те, що прекрасне і правдиве перемагають і торжествують. Моральні почуття і вчинки пробуджуються і удосконалюються лише тоді, коли благородство, велич ідеї, на основі якої виникає це почуття, пізнаються на власному досвіді, на власних вчинках, у поведінці, у праці. Так, на прикладі казки "Не загубив, а знайшов" Василь Олександрович допомагає школярам усвідомити особистісну і соціальну значимість праці як необхідного обов'язку і духовної потреби людини, формує бажання сумлінно і відповідально працювати: «Дав батько синові новий заступ і сказав: - Йди, сину в поле, відміряй ділянку в сто ступенів уздовж і сто упоперек та й скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. Важко було спочатку копати, доки приловчився...
Наприкінці робота пішла все краще й краще. Та коли син загнав заступ у землю, щ0б перекинути останній шматок ґрунту, він зламавсь.
Прийшов додому син, сказав батькові, що зламав заступ.
- А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?
- Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.
- Отже, ти не згубив, а знайшов.
- Що ж я знайшов, батьку?
Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка".
Зміст казки виховує у дітей також почуття совісті, обов’язку і відповідальності як найвищої загальнолюдської цінності. Процес формування почуття відповідальності у дітей розглядається В.О. Сухомлинським на основі внутрішніх властивостей людини, її свідомих і добровільних вчинках, коли дії оцінюються особистою совістю, усвідомленням обов'язку, й відповідальності.
Художні твори видатного педагога-письменника спонукають почуття дітей до роздумів, морально-етичного аналізу вчинків героїв творів, а також власної поведінки. Звертаючись до дітей, В.О. Сухомлинський писав: "Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину" [24;С.253].
Літературна творчість видатного вітчизняного педагога займає також значне місце у нових Читанках, автором яких є Голова Української асоціації Василя Сухомлинського, віце-президент АПН України, академік Олександра Яківна Савченко. У Читанках для 2 класу вміщені, зокрема художні твори В.О.Сухомлинського "Дідова колиска", "Сьома дочка", "Покинуте кошеня", "Про що думала Марійка", "Я хочу сказати своє слово", "Оленчин горобчик", "Соловей і Жук", "Горбатенька дівчинка", "Як же все це було без мене?"» "По волосинці", «Найледачіший у світі кіт» (Додаток Б).
Проблема формування моральних основ людської особистості у казках В.О. Сухомлинського розглядається крізь призму людської етики, людських почуттів, переживань. Так, зміст художнього твору "Про що думала Марійка" допомагає дітям зрозуміти суть дружніх стосунків, гуманних взаємовідносин. До маленьких читачів Олександра Яківна звертається з запитаннями:
- Що непокоїло Марійку? З якими почуттями слід читати її думки?
- Як ти думаєш, скільки років Марійці?
- Якою ти її уявляєш?
- Чи знайомі тобі почуття, що переживала дівчинка?
В умінні "відчувати душу" іншої людини, У здатності розуміти її душевний стан В.О. Сухомлинський вбачав найкращу рису моральності дитини: Умій відчути поряд із собою людину, вмій зрозуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ... Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини" [24;С.235].
Значне місце у педагогічній спадщині Василя Сухомлинського займає проблема виховання у дітей поваги, любові до матері-берегині домашнього тепла. У любові до матері він вбачав основу, джерело виховання, від якого все залежить, все починається. Вияв справжньої любові до матері педагог показав у змісті оповідання "Сьома дочка", при вивченні теми "Рідна домівка, рідна сім'я - тут виростає доля моя" (2 клас). Глибоке за змістом запитання автора підручника: "Хто з дочок по справжньому любив матусю?" допомагає дітям зрозуміти, що справжня любов до матері проявляється не лише в гарних словах, а в добрих учинках, у ставленні, повазі, шані, бажанні і потребі допомагати. По-справжньому любила матусю сьома дочка. На запитання "Чому ти так думаєш?" діти усвідомлено знайдуть відповідь у тексті оповідання: "А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матері взуття й принесла їй води в мисці - помити ноги."
Любов до матері, вважав Василь Олександрович, має формуватися з раннього дитинства. Вже у маленькій дівчинці-школярці він бачив майбутню матір, у неї має формуватись уявлення про сім'ю, про життя задля інших, в ім'я щастя ближнього, сердечність, працелюбство, непримиренність до споживацького благополуччя.
У Читанках для 3 класу вміщені художні твори В.О. Сухомлинського "Сергійкова квітка", "Спляча книга", "Красиві слова і красиве діло", "Кінь утік", "Гвинтик", "Який слід повинна залишити людина на землі?".
Зміст другої частини Читанки для 3 класу завершується твором Василя Олександровича "Що таке Школа під Голубим Небом", а також узагальненнями О.Я. Савченко великого виховного та розвивального значення: "Давно вже немає серед нас великого Вчителя - Василя Олександровича Сухомлинського [27;С.138]. Олександра Яківна звертається до третьокласників з порадами підготуватись до останнього уроку з "Читанкою", спробувати скласти власні казки, а також бажає радісного літа і зустрічей з цікавими книжками.
Такі глибоко чутливі, дієво практичного значення узагальнення та звернення автора підручника до школярів з відчуттям реального стану внутрішнього світу дитини забезпечують єдність виховних впливів сім'ї, школи, а також самоактивності дитини. Готовність дитини відгукнутись на звертання, дії дорослих, сприйнятливість їх є визначальною умовою ефективності родинно-шкільного виховання.
Звертаючись до батьків, вихователів В.О. Сухомлинський зазначав, що моральні почуття і вчинки пробуджуються і удосконалюються лише тоді, коли благородство, високий сенс, велич ідеї,, на основі якої виникає де почуття, пізнаються на власному досвіді, на власних вчинках, у поведінці, у різних видах життєдіяльності.
Видатний педагог наголошував, що мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити й передбачати складні ситуації, які виникають у житті дітей, а й у тому, щоб навчити дитину самостійно орієнтуватися в життєвих обставинах, і вже змалку привчати хоча б найпростіші, але самостійні рішення, бо лише таким чином у неї може розвиватися "внутрішнє бачення" і поступово складатися стійка потреба у відповідальній поведінці - найсуттєвішій ознаці становлення особистості.
Багатою та різноманітною є літературна творчість Василя Олександровича для дітей. Через оповідання, казки, притчі, легенди, написані у зрозумілому для дітей викладі, він формує ціннісні орієнтації та настанови, вчить розуміти складність і