Запровадження магістерської програми "Педагогіка вищої школи" як передумова до підготовки кваліфікованих викладачів відповідно до вимог Болонського процесу
Мета реформи, визначена у Болонській декларації, полягає у створенні єдиного „Європейського простору вищої освіти” (European Higher Education Area) і „Європейського простору досліджень” (Eurоpeаn Research Area). Створення цього єдиного простору освіти мислиться перш за все у ліберальний спосіб: а саме, як усунення перешкод для руху. За аналогією чотирьох свобод, фундаментальних для спільного ринку Європейського Союзу, а саме: свободи руху капіталу, робочої сили, товарів і послуг, Болонська реформа наполягає на необхідності „п’ятої свободи”, а саме „свободи руху знання”. Ця настанова передбачає усунення перешкод для мобільності студентів, викладачів і дослідників поміж країнами-учасницями. Зняття віртуальних, хоча і відчутних, кордонів між історично різними освітніми системами вимагає введення чіткої і зрозумілої для всіх учасників процесу системи дипломів, прозорість присудження наукових ступенів, еквівалентність кваліфікацій тощо [14, c.67-68].
Згідно із ліберальною настановою реформи, усунення перешкод для руху створить кращі умови для розвитку всіх її учасників. Тому в центрі уваги болонських зрушень знаходяться формальні критерії, що уможливлюють мобільність: спільна європейська триступенева освіта (бакалавр – магістр - PhD), вихід на єдину систему кваліфікацій (що включає шкільну, і навіть дошкільну освіту), еквівалентність і взаємовизнання дипломів, європейська кредитно-модульна система (ECTS, European Credit Transfer and Accumulation System). Всі ці структурні нововведення є формальними критеріями, необхідними для стимулювання руху знання поміж кордонами. За задумом учасників реформи, введення спільного знаменника для вимірювання мусить призвести до гармонізації, а не до уніфікації освітніх систем і суттєво спростити процедури мобільності.
„Європейський вимір” реформи, на інституційному рівні, є визначальним. Так, „повноправним членом” Болонського процесу, окрім сорока шести держав, є Європейська Комісія, яка, до того ж, фінансує чимало пов’язаних із реформою ініціатив. Так, 2004 року під значним впливом настанови Болонського процесу, з’явилася навчальна програма Erasmus Mundus, що вже заснувала понад сто європейських міжнародних магістерських програм, відкритих для студентів з усього світу. Програма буде продовжена і на період 2009-2013, і буде поширена на рівень докторських програм. Іншим цікавим прикладом фінансової підтримки болонських принципів є програма TEMPUS, яка фінансує структурні заходи, що допомагають реформувати освітні системи в напрямку цілей Болонської реформи. До так званих „консультативних членів” реформи входять європейські організації : Рада Європи і ЮНЕСКО, а також п’ять впливових пан-європейських університетських Асоціацій: Європейська університетська Асоціація, Європейська Асоціація інституцій вищої освіти, Європейський студентський союз, Європейська асоціація забезпечення якості у вищій освіті, Міжнародна освітня пан’європейська структура [22, c.145-146].
Основою системи оцінювання у Болонському процесі є кредитно-модульна система організації навчального процесу. Це форма організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій та використання залікових одиниць — залікових кредитів. Поширеною є кредитна система, яка ґрунтується на принципах Європейської кредитно-трансферної системи — ECTS. Кредитно-модульна система організації навчального процесу передбачає можливість складання індивідуальних навчальних планів для окремих студентів [31, c.138-139].
Термін «модульне навчання» семантично пов'язаний з поняттям «модуль», однією з найпоширеніших дефініцій якого є «функціональний вузол, цілісний блок інформації». Отже, наукові підходи до модульної організації змісту освіти, хоч первинно і ґрунтуються на ідеї блочного викладання навчального матеріалу, все ж істотно різняться між собою. Заслуговує на увагу концепція, яка узагальнює різні погляди на шляхи реалізації принципу модульності в освітній практиці. Вона формулює такі базові правила навчання: 1) навчальні матеріали треба структурувати з урахуванням досягнення кожним студентом чітко визначених дидактичних цілей; 2) він має бути організований як цілісний блок інформації, що реалізує комплексну дидактичну мету; 3) відповідно до обсягу і структури освітнього матеріалу доцільно інтегрувати різноманітні види, форми і технології навчання. Загалом, серед основних дефініцій принципу модульності в зарубіжній і вітчизняній літературі заслуговують наукового аналізу такі:
модуль як самостійна група ідей, якими оволодівають студенти за допомогою дидактично доцільних засобів, що відповідають природі цих ідей;
модуль – самостійне визначення такої цілісної одиниці навчальної діяльності, яка сприяє досягненню студентами чітко сформульованих цілей і завдань;
модульність передбачає застосування різних форм і методів навчання, що підпорядковані загальній темі навчального курсу. Ідея модульно-розвивального навчання як експериментальної системи освіти впроваджується поаспектне; набір аспектів визначається такими етапами становлення інноваційної системи освіти:
від модульної теми і міні-курсу до модульної навчальної програми і модульного програмно-методичного комплексу;
- від модульного заняття до формального модуля як сукупності 20-ти чи 30-ти хвилинних міні-модулів;
- від операційного і системно-діяльніського модулів до цілісних дидактичних модулів.
Отже, навчальний модуль – центральний елемент модульно-розвивальної системи. Він є цільовою, відкритою і відносно завершеною сукупністю взаємозалежних циклів навчальної, виховної та освітньої розвивальної взаємодії педагога та студента, яка реалізує змістовий модуль через форму-модуль, і такий спосіб забезпечує оптимізацію розвитку особистості, опонуючи традиційним засобам, формам і методам класичної системи. Теорія модульно-розвивальної системи ґрунтується на науковому розумінні єдиного навчально-виховного освітнього процесу як форми освітньої соціалізації особистості. Високий динамізм Європейського ринку праці вимагає таких дипломів про вищу освіту, що визначаються у всіх країнах Європи. Це поза сумнівом повинне привести до зближення вузівських систем і створення єдиної системи оцінки якості знань. Дискусії з приводу плюсів і мінусів процесів Європейської інтеграції, глобалізації ринку праці і проблем реорганізації вищої освіти продовжується, але поступово зміщуються від питання «Що робити?» до питання «Як робити?». Участь в Болонському процесі має на меті зближення нашої вищої школи з Європейською моделлю, входження Українських вузів в загальноєвропейський простір вищої освіти. Але на даному етапі головним є не визнання в Європі наших документів про освіту і навіть не питання академічної мобільності при всій важливості обміну професурою і студентами і вироблення для цього адекватних механізмів.
Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ "КПІ" М.З.Згуровського (яку він висловив у своїй статті "Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі"), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу [11, c.97-98].
- надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
- недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.
- загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
- збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
- невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
- ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.
- неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
- відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.
- університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
У той же час із входженням країни до Болонського процесу, значно зросли вимоги до викладацьких кадрів України. Якщо раніше ставка робилася лише на професійні знання викладача, то нова система освіти потребує викладача-оратора, викладача-актора, викладача-менеджера. З одного боку, певний рівень знань з комунікації та менеджменту формується протягом професійного життя, а з іншого - компетентна та організована система підготовки викладачів може пришвидшити набуття таких знань [2, c.57]. Треба сказати, що ще десять років тому підготовкою викладачів вищі навчальні заклади не займалися. Вважалося, що викладачем стає випускник аспірантури, тобто професійний вчений. З часом, стало зрозуміло, що підготовка викладача – такий складний процес, як і підготовка професійного військового або лікаря. Викладач – це людина, що має постійно самовдосконалюватися та протягом усього професійного життя отримувати нові знання. Можливості мережі інтернет та кількість літератури у наукових бібліотеках мають бути поєднані із системним освітнім процесом, коли педагогічний працівник вищої школи має «дорожню карту» самоосвіти та вміє нею користуватися. Болонський процес, що пропагує навчатися протягом життя, став тим важливим поштовхом, який довів актуальність підготовки викладачів в межах магістерської програми вищого навчального закладу – нової для нас форми підготовки викладацької еліти [26, c. 75-76].
2.2 Передумови до відкриття магістерської програми «Педагогіка вищої школи» у Національному технічному університеті «Харківский політехнічний інститут»
Україна має високорозвинену систему вищої освіти, що представлена понад 900 вищими навчальними закладами. За останні роки ця цифра зросла переважно за рахунок відкриття нових приватних вищих навчальних закладів. Як і будь-яка галузь економіки, освіта потребує висококваліфікованих спеціалістів. За даними досліджень, достатньо велика кількість викладачів - це людини передпенсійного та пенсійного віку. Активно постає питання оновлення кадрів вищих навчальних закладів. Однак вищі навчальні заклади педагогічного спрощування, нажаль, не готують педагогів для системи вищої освіти [5, c. 55-56].
В сучасних умовах кардинальні зміни цілей та характеру суспільного виробництва вимагають принципово нових моделей, методів і технологій фахівців. Це висуває принципово нові вимоги до науко-педагогічного складу вищої школи, істотно посилює роль його психологічно-педагогічної підготовки. Поряд з високою професійною компетентністю у відповідній галузі, викладач повинен досконально володіти високою педагогічною майстерністю, бути високодуховною і високоморальною людиною.
Як один з провідних навчальних центрів України, Національний технічний університет «ХПІ», визнаючи усю загрозливість ситуації відсутності висококваліфікованих викладачів у майбутньому, розробив магістерську програму «Педагогіка вищої школи та у 2005 році відкрив навчальний процес за цією спеціальністю. Високий статус цієї програми був відмічений державою: із ліцензійного обсягу у 50 осіб, 15 місць на спеціальності фінансуються державним бюджетом України.
НТУ «ХПІ» почав працювати над запровадженням цієї магістерської програми не випадково. По-перше саме в НТУ «ХПІ» було розроблено модель фахівця ХХI століття з творчим та гуманістичним світоглядом. Більш того, університет постійно веде роботу із її вдосконалення. По-друге, саме науковцями університету було запропоновано концепцію формування національної гуманітарно-технічної та управлінської еліти і саме тут вдалося розпочати підготовку спеціалістів відповідно до її вимог. По-третє, в університеті активно розробляються і широко впроваджуються перспективні інноваційні педагогічні технології, вивчається та моніториться досвід світової освітньої системи, розробляються нові методологічні та методичні підходи до реалізації концепції. Політехнічний університет стає політтехнологічним центром, ядром наукової думки України та її освітнім флагманом. По-четверте, в університеті створено кафедру педагогіки і психології управління соціальними системами – першу і поки що єдину в Україні кафедру такої чіткої цільової діяльності. В НТУ «ХПІ» розгорнуто плідні наукові дослідження у вказаній сфері, регулярно організуються міжнародні наукові конференції з філософії освіти та інноваційних педагогічних технологій, видається щоквартальний журнал «Теорія і практика управління соціальними системами», який визнаний ВАК України фаховим виданням з педагогіки, плідні творчі зв`язки з Академією педагогічних наук України та її інститутами і здійснює спільно з ними наукові дослідження з актуальних проблем навчання та виховання студентів вищої школи. При цьому, результати досліджень не тільки впроваджуються у практику навчально-виховного процесу в університеті, а й використовуються іншими вищими навчальними закладами, наприклад Національною фармацевтичною академією України тощо. Організація всього навчально-виховного процесу з майбутніми фахівцями ґрунтується на підготовці фахівців, здатних успішно здійснювати науково-педагогічну роботу у вищих навчальних закладах різного профілю. З цією метою прийом на спеціальність здійснюється за умови наявності диплома спеціаліста за профілем тієї кафедри, на якій передбачається майбутня викладацька діяльність випускника. Підготовка магістрів здійснюється на засадах практичної її спрямованості на педагогічну діяльність у конкретній науково-технічній сфері з можливістю варіативності фахової підготовки за спеціальностями суміжних кафедр. Загальна кількість годин визначається у відповідності до нормативів. Програмою навчання передбачене проходження цільової педагогічної практики. Світоглядна, психолого-педагогічна і професійно-практична підготовка передбачає поглиблення знань, набутих за бакалаврською програмою, при виконанні дипломного проекту спеціаліста і в процесі практичної виробничої діяльності. Формування професійної компетентності фахівця досягається вивченням педагогічної теорії, педагогічної майстерності, методики викладання загальних та спеціальних дисциплін, сучасних педагогічних технологій, адміністративної діяльності у вищій школі, правових та економічних засад вищої школи, а також іноземної мови. Світоглядну підготовку магістрів забезпечуватиме вивчення спецкурсу філософії освіти. Комплексність підготовки фахівців ґрунтується на поєднанні їх світоглядної і загальнокультурної освіти з поглибленою професійною психолого-педагогічною підготовкою.
Магістр з педагогіки вищої школи готується для роботи у вищих навчальних закладах переважно третього та четвертого рівнів акредитації державної та приватної форми власності, а також і інших навчальних закладах, в органах управління освітою і наукою системи державної влади і місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, виправданим є підхід, згідно з яким спеціалістів з педагогіки вищої школи доцільно готувати саме в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут», який є базовим навчальним закладом України у машинобудівній, електроенергетичній, хіміко-технологічній та інформаційній галузях в цілому. Цільове забезпечення кадрами навчальних закладів цих напрямків знань, а також органів державної влади і місцевого самоврядування і буде основним завданням такої підготовки.
2.3 Зміст підготовки спеціаліста за магістерською програмою «Педагогіка вищої школи» у Національному технічному університеті «ХПІ»
Особливу увагу при підготовці спеціалістів з педагогіки вищої школи Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» приділяє комплексному розвитку особистості та професійних якостей та знань. Відповідно до положень реформування освіти згідно із критеріями Болонського процесу, магістерська програма передбачає різні види учбової діяльності.
Зміст підготовки складається з нормативної та варіативної частин [19].
Норматина частина змісту навчання – це обов’язковий для засвоєння зміст навчання, сформований відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики як змістовні модулі із зазначенням їх обсягу і рівня засвоєння, а також форм державної атестації.
Варіативна частина змісту навчання – це, відповідно до роз’яснення Міністерства освіти та науки України, рекомендований для засвоєння зміст навчання, сформований як змістовні модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призначений для задоволення потреб і можливостей особистості, регіональних потреб у кваліфікованих робітниках та у фахівцях певної спеціалізації, досягнень наукових шкіл і навчальних закладів.
Нормативна частина містить цикл професійної та практичної підготовки, яку забезпечують курси:
Теорія і практика вищої професійної освіти в Україні. В рамках цієї дисципліни розглядаються загальні принципи суспільного поділу праці в Україні, вивчаються питання теорії вищої освіти, державного регулювання освітньої діяльності та відповідні нормативні документи;
Педагогічна та професійна психологія. Вивчаються питання загальної психології, діяльності та її структури, а також детально розглядаються питання педагогічної психології;
Фізична культура і психофізіологічний тренінг, де вивчаються принципи і методики корекції психічного та психофізіологічного стану людини;
Моделювання діяльності фахівця, де вивчаються загальна схема побудови моделі фахівця, особливості його професійної та соціальної діяльності та їх моделювання, зміст освіти фахівця та його освітньо-кваліфікаційна характеристика;
Моделювання освітньої та професійної підготовки фахівця, де вивчаються питання змісту навчання та освіти, професійна програма та інформаційна база підготовки фахівця;
Системний підхід у вищій освіти, де вивчаються особливості вищого закладу освіти як соціально-педагогічної системи та особливості управління ним;
Педагогічний контроль в системі освіти, де вивчаються інструменти педагогічних вимірів, алгоритми складання тестових матеріалів і обробки результатів тестування, а також питання організаційно-технічного забезпечення психодіагностичних вимірів;
Дидактичні системи у вищій школі, де вивчаються види та форми навчальних занять у вищій школі, підходи до оцінки ефективності пізнавальної діяльності студента та побудова апріорних і реальних дидактичних систем;
Інформаційні технології в освіті, де розглядаються питання інформаційного забезпечення навчального процесу та діагностики його якості;
Соціальна та екологічна безпека діяльності, де вивчаються підходи до організаційно-методичного забезпечення зовнішнього захисту людини;
Професійна педагогічна практика, де формуються основні професійні риси майбутнього спеціаліста.
Варіативна частина передбачає цикл вибіркових соціо-гуманітарних і професійно-орієнтованих дисциплін за переліком програми:
Педагогіка вищої школи, де вивчаються питання загальної теорії освіти, форми і методи навчально-виховного процесу;
Філософія освіти, де вивчаються основні світоглядні, методологічні та аксіологічні проблеми феномену освіти та його найбільш загальні закономірності.
Обов’язковою умовою вступу є наявність диплома спеціаліста та проходження іспитів, що визначають професійну придатність до професії викладача. Завдання іспитів складається із тесту з англійської мови та екзаменаційної картки із професійних питань. Зарахування на спеціальність відбувається за умови успішного проходження іспитів.
Навчання відбувається за денною та заочною формами. Тривалість навчального курсу денної форми складає 1 рік, заочної форми – півтора роки. По закінченні курсу навчання студент спеціальності захищає дипломний проект.
Навчальний рік розпочинається 1 вересня. Аудиторні заняття проводяться щоденно, окрім вихідних та тривають до середини грудня. Третій та четвертий тиждень грудня проводиться екзаменаційно-залікова сесія. Перший тиждень січня займають канікули, по закінченні яких заняття поновлюються у виді самостійної роботи, яка триває з другого по четвертий тиждень січня. З початку лютого поновлюються аудиторні заняття, які тривають до середини квітня. Другу половину квітня займає літня екзаменаційно-залікова сесія. Чотири тижні травня студенти проходять практику у вищих навчальних закладах, що дозволяє підняти їм власний рівень педагогічної майстерності. Учбовий процес курсу закінчується підготовкою дипломної роботи у червні та її захистом перед екзаменаційною комісією. У разі успішного захисту дипломної роботи чи проекту, студент здобуває кваліфікацію магістра вищої освіти, викладача вищого навчального закладу. У випадку захисту дипломного проекту з оцінкою «відмінно» та за наявності 75 відсотків оцінок «відмінно» та 25 відсотків – «добре» за результатами екзаменаційно-залікових сесій, студенту видається диплом магістра вищої освіти з відзнакою.
Розклад занять денної та заочної форми навчання за спеціальністю «Педагогіка вищої школи» було розроблено науково-педагогічним колективом університету та повністю враховує найкращі, з точки зору організму людини, години максимального та мінімального навантаження.)Розклад занять ефективно поєднує аудиторну та самостійну роботу, дозволяючи студенту гармонійно розвиватися у контексті майбутньої спеціальності.
Під час розробки програми курсу «Педагогіка вищої школи», науковий колектив Національного технічного університету «Харківский політехнічний інститут» провів масштабне дослідження серед роботодавців на предмет визначення найбільш актуальних предметів та дисциплін, знання з яких є необхідними задля успішної конкурентної боротьби на ринку праці. У результаті дослідження була напрацьована нормативна частина змісту курсу та визначена найбільш адекватна кількість годин, що відводиться на викладання цих дисциплін.
Згідно з дослідженням, найбільшу кількість годин було відведено дисципліні «Інформаційні технології в освіті». Це загальний обсяг у 216 годин, з яких лекційні заняття складають 6 годин, практичні – 30 годин, 180 годин відводиться на самостійну роботу студента. Обсяг у кредитах – 6,0. Реформування системи вищої освіти відповідно до стандартів Болонського процесу потребує підготовку викладачів з високим ступенем володіння інформаційними технологіями, що дає можливість реорганізувати навчальний процес і зробити його більш інтенсивним та насиченим.
Моделювання діяльності фахівця - відносно новий науковий напрям у вітчизняній вищій школі. Якщо раніше вища освіта викладалася у вигляді аксіоми, що не потребує доповнення та корегування, то на сьогоднішній день метою вищої освіти є навчати студента мислити, аналізувати та передбачати свої дії у майбутній професії та мати індивідуальний план із самовдосконалення у процесі отримання знань. Саме тому, моделювання потроху стає однією із провідних дисциплін у системі вищої освіти. Адже моделювати – означає повністю розуміти та творчо підходити до майбутньої професії. Предмет «Моделювання діяльності фахівця» дозволить суттєво знизити суспільний фактор отримання випадкової вищої освіти, коли людина мало усвідомлює чи не усвідомлює взагалі свою майбутню професію, і як результат не працює за нею [16, c.87]. Це дозволить більш ефективно використовувати державне фінансування вищого навчального закладу. Обсяг предмету у кредитах – 3,0. На предмет відводиться 108 годин, з яких 72 години – це аудиторні заняття (12 годин лекційних та 60 годин практичних) та 36 годин - це самостійні заняття студента.
Моделювання освітньої та професійної діяльності фахівця також є однією із провідних дисциплін вищої освіти та, на мою думку, найбільш перспективною. Комплексне моделювання дозволяє роздивитися процес в цілому та зрозуміти походження тих чи інших чинників, що впливають на професійну та освітню підготовку майбутнього фахівця. На жаль, кількість годин, що відводиться на цю навчальну дисципліну, менше ніж то є потрібно, але хочеться сподіватися, що з часом ситуацію зміниться. Загальна кількість годин, що відводиться на предмет : 108, з яких аудиторні заняття складають 72 годин (12 – лекційні, 60 - практичні), 36 годин відводиться на самостійну роботу студентів.
Сучасна освіта потребує жорсткого контролю своєї якості, адже якісна освіта – це основа майбутнього держави та запорука її сталого розвитку [23, c. 27]. Саме тому у курсі «Педагогіка вищої школи» було виділено 216 учбових годин на викладання дисципліни «Педагогічний контроль в системі освіти». Підвищення ролі освіти у світі спонукає вітчизняну систему освіти підвищити якість педагогічного контролю, розробити нові його форми, запровадити інноваційну складову у цей процес. Реформування освіти відповідно до вимог Болонського процесу також вимагає відповідних корегувань у національній системі контролю якості освіти. Предмет розглядає сучасний стан педагогічного контролю та моделює його перспективи.
Враховуючи відповідальність професії викладача, сучасний педагогічний світ робить особливу ставку на вивчення професійної психології [18, c. 3-4]. Колективом Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» було розроблено та запроваджено у курсі «Педагогіка вищої школи» професійну дисципліну «Педагогічна та професійна психологія», на яку учбовим планом відводиться 54 години, з них 18 – на аудиторні заняття та 36 – на самостійну роботу студентів. Педагогічна та професійна психологія допомагає викладачеві створити так звану «карту колективу», яка допоможе визначити сильні та слабкі сторони кожного із студентів та застосувати індивідуальний підхід до кожного [24, c.61-62]. Педагогічна та професійна психологія – є основною складовою індивідуального підходу та використовується у процесі навчання у країнах учасницях Болонського процесу.
Предмет «Теорія і практика вищої професійної освіти в Україні» також має 54 години у курсі «Педагогіка вищої школи». Дисципліна розглядає питання організації та роботи національної освітньої системи, її пріоритети та основні напрями діяльності. З 54 годин, 18 годин відводиться на аудиторні заняття, а 36 – на самостійну роботу студента.
В рамках магістерської програми «Педагогіка вищої школи» запроваджено навчальну дисципліну «Дидактичні системи у вищій освіті». Предмет розкриває дидактичні системи, як комплекс внутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту і дидактичних принципів, котрі стосуються способів організації роботи студентів та викладача. Програма учбової дисципліни враховує іноземний та вітчизняний досвід використання різних концепцій навчання та все стороннє аналізує діяльність викладача в освітньому процесі. Загальна кількість годин, що виділені на предмет : 162, з яких 90 годин – це аудиторні заняття, а 72 – самостійна робота магістранта.
Психофізіологічний тренінг та основи фізичної культури займають у навчальному плані курсу 1,5 кредити, або 54 години.
Особливу у роль у підготовці викладача займає предмет «Педагогічна етика». Запровадження його саме у магістерському курсі «Педагогіка вищої школи» сприяє підвищенню духовного та культурного рівня майбутнього спеціаліста, вчить його толерантному ставленню до студентів та формує гармонійний навчальний процес демократичний за формою [15, c.17]. Викладачі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» в рамках роботи над створенням курсу «Педагогіка вищої школи» змогли сформулювати певний звід професійної поведінки педагога вищої школи, який було покладено в основу лекційних та практичних занять для студентів-магістрів.
Велику роль програма підготовки магістрів вищої освіти відводить педагогічному спілкуванню та риториці. Адже вміння висловлювати думку – запорука успішної комунікації в цілому, та в процесі роботи зі студентами зокрема [20, c.37-38]. До певного часу вважалося, що вміння говорити та тримати аудиторію взагалі не є ознакою компетентності, на відміну від рівня професійної підготовки. Сьогодні, коли система освіти реформується, здатність проводити заняття у постійній та ефективній комунікації з аудиторією виходить на перший план, як ознака рівня компетентності викладача. Педагогічному спілкуванню та риториці учбовий план курсу відводить 108 годин (3 кредити), 36 з яких – аудиторні заняття. Риторика – особливий предмет. Ним не можна оволодіти миттєво, це процес, який триває все життя. Риторика вимагає самостійної роботи із самовдосконалення. Програма магістерського курсу пропонує 72 години самостійної роботи в цьому напрямі. А це - щоденні вправи вдома, проходження різноманітних тренінгів тощо. Риториці студент не навчається. Він її опановує. Саме тому об’єм самостійної роботи було визначено у такому обсязі.
Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» - провідний навчальний заклад технічного спрямування в Україні та за кордоном. Інженери, що проходили професійну підготовку в його стінах, працюють у багатьох країнах світу. Університет завжди славився рівнем викладання загально інженерних та спеціальних предметів та тримає цю високу планку й сьогодні. Навчальний заклад ставить собі за мету продовжити почесну традицію якісного викладання і тому в програмі магістерського курсу «Педагогіка вищої школи» передбачено по 3 кредити (108 годин) на такі дисципліни як «Методика викладання загально інженерних дисциплін» та «Методика викладання спеціальних дисциплін» . В режимі аудиторних занять студенти працюють 36 годин, по 72 години надається студентам для освоєння цих дисциплін самостійно.
Соціальна та екологічна безпека діяльності вивчається в рамках однойменного курсу протягом 108 годин (3 кредити), де 18 годин студент працює в режимі лекційних та практичних занять, а 90 годин опановує дисципліну самостійно.
Дуже важливою складовою в сучасній освіті є методика ігрового проектування. Як казав Платон у 7 книзі свого твору «Держава» : «Викладай науки не насильно, а за допомогою гри; тоді ти краще побачиш, хто до чого схильний» [6, c.98]. Але для того щоб створити ефективну, цікаву, а голове корисну гру, потрібно розуміти методу її створення та найкращі для цього способи. «Методика ігрового проектування», що входить до програми магістерського курсу «Педагогіка вищої школи» відводить 36 годин аудиторних занять задля засвоєння основних норм та парадигм ігрової педагогіки та пропонує студенту протягом 72 годин до опанувати та розвити у собі якості педагога, що володіє ігровими формами навчання.
Будь-яка справа для того, аби стати успішною, має носити системний характер. Це стосується й освітньо-виховного процесу. Саме системність крок за кроком підвищує професійні якості спеціаліста та відкриває йому дорогу до компетентності. «Системний підхід у вищій школі» - це навчальна дисципліна, за допомогою якої вдається побудувати відчуття необхідності системної роботи у викладача, який передасть цю здатність своїм студентам. Вивчення дисципліни передбачає 1,5 кредити (54 години), з яких 18 годин студент буде працювати у рамках аудиторних занять, а 36 годин витратить на самостійну роботу.
Формою педагогічного контролю слугує проведення заліково-екзаменаційних сесій.
Після освоєння навчальних дисциплін у повному обсязі програмою курсу «Педагогіка вищої школи» пропонується проходження практичної підготовки та стажування, що складає 4, 5 кредити (162 години). Магістранти проходять практику у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації та у відділах освіти місцевих органів самоврядування.
На підготовку дипломного проекту відводиться 108 годин (3 кредити), після чого дипломний проект подається на захист.
На мою думку, система підготовки майбутніх викладачів у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» має велику кількість переваг і підвищує конкурентоспроможність людини на ринку праці та його професійний рівень. По-перше, це сучасний підхід до організації навчального процесу. По-друге, розроблена у цьому вищому навчальному закладі програма магістерського курсу «Педагогіка вищої школи» повністю відповідає концепції реформування національної системи освіти відповідно до стандартів Болонського процесу. По-третє, програма сформована лише з актуальних предметів, що дозволяє оволодіти у відносно стислі терміни сучасними викладацькими дисциплінами.
На мій погляд, у майбутньому програма курсу може бути доповнена дисциплінами з паблік рілейшнз (основи зв’язків з громадськістю). Ця відносно молода наука вивчає питання формування суспільної думки про товари та послуги, компанії та установи, від якої повністю залежить їх успіх. Інакше кажучи, паблік рілейшнз формує імідж того чи іншого продукту. Якщо проаналізувати взаємозв’язок між цією наукою та освітньою діяльністю побачимо, що вони мають багато спільних рис та завдань:
освіта потребує формування позитивного іміджу у суспільстві, а паблік рілейшнз потребує освічене суспільство, інакше прийоми не будуть максимально ефективними;
освіта та паблік рілейшнз мають справу з великою