Рухливі ігри в дошкільному навчальному закладі
Недоцільно дитину, яку піймали, вилучати з гри на одне програвання, як це часто ми можемо спостерігати у практиці роботи. Адже вона і так бігає повільно, тому й була піймана, а ми ще садимо її на стільчик, забираючи можливість повправлятись. Головне завдання для вихователя - це забезпечити активну участь дітей у грі. Надання дитині можливість активно рухатися приведе до позитивних зрушень в її руховій підготовленості.
Хід рухливої гри слід спрямувати таким чином, щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей, створювати ситуації взаємодопомоги. Вихователь проводить виховну роботу, заохочує активних, старанних дітей, хто виконує правила. У паузах між програваннями робити вказівки, висловлює пропозиції, залучає до цього дітей. Підбадьорює тих дітей, яких піймали.
Наприкінці гри підбивають підсумки. Насамперед слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявляв спритність, виручав однолітків, умів домовитися і розв`язати конфліктні ситуації. Аналізуючи рухову діяльність дітей, визначити, чому деяких дітей вовк так жодного разу і не спіймав.
2.1 Керівництво вихователя ходом рухливої гри
У ході гри вихователь керує діяльністю всієї групи і окремих дітей. Жвавий інтерес вихователя до гри. що відбивається в тоні його реплік, у міміці обличчя, передається учасникам гри і викликає у них радісний настрій. Участь вихователя в самій грі залежить від її змісту і підготовленості групи. В молодшій групі, особливо групі триліток, вихователь звичайно бере участь у грі бере на себе роль ведучого. В середній і старшій групах вихователь бере участь у тих іграх, в яких є ходьба по колу. Дітям важко регулювати в русі правильність кола, і допомога вихователя в цьому русі бажана. Коли ж у цих іграх діти і розбігаються врозтіч, вихователь відходить убік. У середній і старшій групах вихователь бере участь у грі і тоді, коли від кількості дітей залежить весь хід гри (наприклад, у грі "Знайди собі пару", де потрібна непарна кількість учасників).
Вихователь у процесі гри дає дітям вказівки щодо правильності рухів і дій. Вказівка - це зауваження, що стосується якоїсь однієї сторони рухової діяльності дітей або їх поведінки. Вказівка повинна мати характер лаконічної репліки, якщо вона дається в ході гри і стосується одного-двох вихованців. Наприклад, у грі "Ведмідь і бджоли" вихователь помітив, що деякі діти-"бджоли" не злазять з драбини, а сплигують. Вихователь зауважує їм, не спиняючи гри: "Ніно, Валю, бджоли спочатку вилазять з дупла, а вже потім летять на луку".
В паузі між повтореннями гри вказівки можуть мати більш докладний характер і стосуватись кількох дітей чи навіть усієї групи. Скажімо, в паузі гри "Вудочка" вихователь зауважує: "Саша, Вітя та інші діти неправильно граються, вони підходять дуже близько і заважають мені пересувати вудочку. Треба підстрибувати на одному місці".
Добиваючись правильності виконання рухів дітьми в іграх, вихователь, проте, не повинен зловживати дуже довгими вказівками про правильність рухів Іноді можна спостерігати, як вихователі, перериваючи гру, наполегливо добиваються від кількох дітей правильності руху, тоді як більшість нетерпляче чекає продовження гри. Якщо майже вся група не діятиме, діти можуть втратити інтерес до гри і через це не дістануть достатнього фізичного навантаження.
Очевидно, в такому разі потрібно передбачити індивідуальну роботу вихователя з дітьми або спростити саму гру.
Вказівки вихователя під час гри мають бути спрямовані і на виконання дітьми правил. ІЦоб привчити молодших дошкільників виконувати правила гри, вихователь повинен частіше користуватись заохочуваннями, похвалою.
"Квочка покликала, і всі курчата підбігли до неї", каже вихователь, побачивши, як усі діти вийшли на поклик "квочки" з "гнізда". Якщо малюка спіймали в грі, вихователь одразу ж знову вводить його в гру, кажучи: "Не попадайся більше". Звичайно, в середній і старшій групах ставлять більші вимоги до поведінки вихованців і виконання ними всіх правил.
Природно, що за одну гру не можна навчити всю групу додержувати всіх правил. Привчати до цього слід поступово і систематично, використовуючи прийом нагадування правил або приклад, заохочування, а іноді й вимогу. Щоб піднести відповідальність дошкільників за їх дії, в іграх середньої і старшої груп спійманих дітей вводять у гру не зразу, а тільки, при черговій зміні ведучого. Не можна карати дитину за невиконання правил позбавленням її права брати участь у грі. Це віддаляє вихованця від впливу колективу, налаштовує його проти вихователя.
Виховання у дітей активності, бажання бути спритним, не попадатись ведучому, прагнути виграти не одна з істотних сторін керівництва ходом гри.
Буває так, що гра проходить, на перший погляд, за всіма правилами і діти діють, строго додержуючи сигналів, але разом з тим відчувається, що деякі учасники прагнуть піддатись ведучому. Наприклад, у грі "Совонька" вихователь спостерігає, що діти - "метелики", "жучки" завмирають точно за сигналом, та як тільки "сова" наближається до когось з них, той якимсь рухом драпне привернути до себе її увагу. Як пояснюють це багато хто з досвідчених вихователів, причиною такого явища буває нерозуміння дитиною суті гри. Тому дуже важливо у вказівках по ходу гри і після її закінчення, коли підбиваються підсумки, регулярно роз'ясняти, що в грі треба бути спритним, витриманим, кмітливим:
"Сова вночі добре бачить, але метелики і жучки так притаїлись, що вона їх і не помітила. Отакими треба бути!"
Треба ще врахувати, що діти іноді порушують правила гри через забудьковість. І тут дуже добре діє прийом, коли в перерві вихователь пропонує комусь з дітей пригадати правило гри. Корисно також питати у дітей, чи всі правильно грали. Дошкільники майже завжди підмічають недоліки в додержанні правил. Те, чого вони не помітили, додає вихователь.
У ході гри вихователь стежить за тим, щоб активними були всі діти. Тих, хто добре виконує рухи й додержує правил, треба заохочувати призначенням на роль ведучого. Під час гри вихователь змінює ведучих. Зміна ведучого проводиться залежно від характеру його дій. В іграх з безперервним бігом, наприклад, у "Повитках", ведучого слід змінювати кожного разу; в іграх більш спокійних його можна змінювати через два-три рази.
Уваги вихователя потребують діти, які не проявляють достатньої спритності в грі. Помітивши, що деякі з учасників гри починають стомлюватись, вихователь пропонує їм більш спокійні ролі. Інші діти через стан свого здоров'я потребують до себе індивідуальною підходу. Таким дітям вихователь може зменшити розмір перешкоди в грі (наприклад, опустити стрічку нижче в грі "Хто краще зніме стрічку") та ін.
Закінчуючи гру, вихователь підводить її підсумки.
Якщо гра проводиться на заняттях гімнастикою і рухливими іграми, то про її результати вихователь розповідає в загальних підсумках заняття. На прогулянці підсумок гри підводиться періодично. В підсумку дається оцінка діяльності всієї групи у вигляді висновку позитивного характеру ("Діти грались добре") та індивідуальні оцінки кожному учасникові гри.
Оцінку гри треба пов'язувати з програмним змістом. Так, у грі "Два морози" з програмним змістом - закріпляти навички бігу з вивертуванням, виховувати взаємну виручку - потрібно в оцінці вказати якраз на тих дітей, які ні разу не були "замороженими", а також на тих, що виручали своїх "заморожених" товаришів. Вихователь називає учасників гри, які з помилками виконували рухи або порушували правила гри, а в середній і старшій групах аналізує причини цих порушень.
Гра на прогулянці закінчується по-різному: пропозицією вихователя дітям погратись самим або погратись з тим приладдям, яке використовувалось у грі. На заняттях гру звичайно завершують організованим переходом до наступних вправ або виходом на прогулянку.
Дітей треба обов'язково залучати до прибирання використаного в грі приладдя.
2.2 Регулювання навантаження учасників гри
Є показники в стані дітей, які свідчать про те, що навантаження на учасників гри перевищило допустимі межі: поява рясного поту, прискорене дихання, серцебиття, покашлювання, деавтоматизація навичок добре засвоєних рухів тощо. Такий стан виникає, якщо в грі давався надто швидкий темп рухів, або коли паузи після безперервного бігу чи підстрибування були недостатні для того, щоб діти добре відпочили і відновили свою працездатність. Перевтому може викликати і надто довга тривалість гри.
Регулюючи темп рухів у грі, треба враховувати, що він повинен узгоджуватись з такою життєво важливою функцією, як дихання.У. дошкільників дихання відносно поверхневе, і помірний темп рухів є найсприятливішим для глибоких вдихів і видихів. Ось чому дуже швидкі рухи в іграх дошкільників недопустимі.
Рекомендується безперервний біг або підстрибування в іграх дозувати приблизно в таких розмірах:
біг: у молодшій групі - 6-8 сек., у середній - 15 - 20 сек., у старшій 25 - 30 сек.;
то стримування: в молодшій групі - 4--6 раз, у середній - 8-10 раз, у старшій - 10 - 14 раз.
Загальна тривалість ігор допускається: до 5 - 6 хв. у молодшій групі, 6 - 8 хв. у середній і 8 - 10 хв. - у старшій групі і регулюється залежно від певних умов. Так, узимку, коли ДІТЯІМ заважає рухатись зимовий одяг і взуття, доводиться трохи зменшувати навантаження або робити давши перерви. Влітку, коли температура повітря досить висока, також треба зменшувати навантаження в грі або переносити її на прохолодніший час дня. В заняттях гімнастикою і рухливими іграми можна використати не одну, а дві-три гри, але при умові, що новою буде лише одна з них, а решта знайомі дітям.
Різноманітна щодо свого характеру діяльність в іграх сприяє підтриманню бадьорого стану у дітей, тому слід включати в одне заняття ігри з різними рухами: одна гра, наприклад, відзначається більшою рухливістю і включає біг з ЛОВІННЯІМ, в іншій, навпаки, є спокійна ходьба.
Таким чином, організуючи в іграх на занятті різну за характером діяльність дітей, вихователь тим самим теж регулює навантаження на учасників ігор. На них впливає також новизна гри, достатня кількість ігрового приладдя, різної бутафорії. Ці фактори і в першу чергу впливають на увагу й емоції, а потім і на загальний стан дитини.
Часте використовування нових ігор, надмір у них різного приладдя, масок стомлює і надто збуджує дітей. Чим вони молодші віком, тим більше слід повторювати з ними знайомі ігри, щоб діти добре засвоїли їх і полюбили.
2.3 Підготовка вихователя і дітей до гри
Перед вихователем, коли він організовує і проводить гру, стоять такі головні завдання: навчити дітей рухових навичок і вмінь, розвивати у них позитивні риси характеру, виховувати правильну поведінку. Ті вихователі, які сумлінно ставляться до своєї роботи, добре розуміють, що до рухливих ігор треба готуватись так само уважно, як і до занять, бо якщо рухливі ігри проводити без ретельної підготовки, то годі чекати від них позитивних наслідків.
Підготовка вихователя включає три моменти: методичну підготовку самого себе до рухливої гри, підготовку потрібної обстановки і приладдя і, нарешті, підготовку до гри дітей. Розглянемо ці моменти кожний окремо. До змісту методичної підготовки вихователя входить опрацювання методичної літератури, планування гри, уміння продемонструвати ті рухи, що їх вимагає програма і яких вихователь навчатиме дітей. Цими рухами вихователь повинен володіти бездоганно.
Для того щоб правильно розв'язувати завдання фізичного виховання дошкільників, вихователь повинен добре знати вікові особливості своїх вихованців. Неодмінною частиною підготовки вихователя є знання ним дошкільної педагогіки і спеціальних методик дошкільного виховання.
У підготовці до рухливої гри вихователь повинен вивчати методичну літературу, в якій розкривалися б правила підбору, методика проведення і планування рухливих ігор для різних вікових груп. Необізнаність із спеціальною літературою спричиняється до істотних недоліків у роботі з розвитку рухів дітей.
Аналіз планування і досвіду роботи вихователів у деяких дитячих садках нашої республіки показує, що в результаті слабкої методичної підготовленості вихователів допускаються пави і помилки в плануванні і проведенні рухливих ігор. Серед цих помилок слід особливо наголосити на тому, що не всі ігри, рекомендовані "Програмно-методичними вказівками", використовуються, за. те впроваджуються такі, які не відповідають підготовленості даної групи дошкільників. Часто з дітьми проводять ігри, в яких переважають ходьба і біг, менше з підстрибуваннями і метанням і майже не використовують ігор з елементами рівноваги, лазіння і пролізання.
Деякі вихователі не продумують питання про те, як вони проводитимуть ту чи іншу гру, не показують певних рухів навіть тоді, коли діти погано їх засвоїли. Такі вихователі. вважають своїм єдиним обов'язком дати дітям можливість порухатись, не дбаючи про правильність рухів у іграх; добиваючись лише зовнішнього додержання вихованнями правил, вони не вникають у дрібні порушення, хоч ці порушення також можуть свідчити про неправильні взаємини між учасниками гри.
Вивчення спеціальної літератури озброює вихователя знаннями про правильний підбір, методику проведення ігор і про те, як треба підходити до дітей. Спираючись на ці знання, вихователь планує рухливі ігри для кожної вікової групи тільки на основі "Програмно-методичних вказівок".
Зважаючи на підготовленість дітей, умови роботи дитячого садка і клімату даної місцевості, вихователь планує ігри відповідно до їх наростаючої трудності, але так, щоб у них періодично повторювались усі види рухів. В основному документі планування - календарному плані вихователя плануються ігри окремо для занять гімнастикою і рухливими іграми, для прогулянки та для ранкової гімнастики.
Для занять гімнастикою і рухливими іграми вихователь передбачає в своєму плані нові і вже знайомі ігри; у відповідності з програмним змістом на прогулянку або для ранкової гімнастики в середній і старшій групах здебільшого плануються знайомі ігри. В молодшій групі, де використовуються ігри з рухами, з якими діти обізнані з життя, нові ігри вихователь одразу планує для прогулянки.
Вихователь повинен пам'ятати, що однією з найважливіших умов підготовки до гри є врахування підготовленості дітей та вибір, відповідно до пори року і стану погоди, дитячого одягу і взуття.
Під підготовкою дітей до гри слід розуміти наявність у них потрібних рухових навичок і вмінь, відомостей про навколишній світ, організованості. Як ми вже зазначали, якщо в гру включається складний щодо координації рух, краще його розучити напередодні з дітьми у фізичній вправі. Наприклад, у грі "Передача м'яча" учасники, стоячи в колі, передають товаришеві м'яч певним способом, а саме: той, хто передає, вдержує м'яч між долонями зверху і знизу, а той, хто приймає, бере його так само між долонями, але з боків. Досвід підтверджує, що ця гра проходить краще, якщо рух передавання заздалегідь розучений з вихованцями. Саме попереднє розучування руху і становитиме підготовку дітей до наміченої планом гри.
Велике значення має і психологічна готовність дітей до гри. Психологічна готовність створюється не тільки під час оволодіння рухом, а й у процесі пізнання дітьми навколишнього світу і викликання у них інтересу до гри.
Перед початком гри вихователь перевіряє, як одягнені діти. Поки ще нереально ставити питання про спеціальний одяг дітей - учасників рухливих ігор. Проте цілком своєчасно рішуче добиватись раціоналізації дитячого одягу. Він має бути таким, щоб не заважав дітям рухатись. Щодо цього велику роль можуть відіграти батьки, і вихователі повинні роз'яснювати батькам, який саме одяг потрібний для дитини в певну пору року. В усякому разі дитячий одяг має бути по змозі полегшений. Так, узимку під час рухливої гри треба запропонувати дітям скинути рукавички і підняти вуха в ушанці, а восени зняти - з шиї шарфик, якщо на пальті або курточці є верхній гудзик. Якщо восени чи весною надворі тепло, не можна допускати, щоб дітей кутали, бо вони, граючись, можуть перегрітись, що в подальшому може призвести до захворювання. Влітку найкращий одяг для ігор бавовняний. Якщо взимку температура повітря в приміщенні становить + 14, +16, то доцільно, щоб учасники гри були одягнені у фланелевий або трикотажний одяг і без шерстяних кофточок. Щодо взуття, то в приміщенні потрібні тапочки, а на майданчику, залежно від сезону, - звичайне взуття.
Систематичний контроль вихователя за одягом і взуттям дітей у підготовці до гри розвиває у них прагнення самим готуватись до гри.
На закінчення слід ще сказати, що вихователь, готуючись до проведення гри, повинен подбати про створення в приміщенні чи на майданчику гігієнічної обстановки та про підготовку певного місця і приладдя.
2.4 Підготовка місця гри та ігрового приладдя
Успішне проведення рухливої гри значно залежить від попередньої підготовки приміщення, ігрового приладдя, потрібного для даної гри, та розмічення майданчика.
Проводити гру в гігієнічній обстановці дуже важливо, бо коли діти виконують рухи, у них поглиблюється дихання, а отже зростає кількість повітря, яке вони вдихають. Гігієнічність обстановки забезпечується попереднім провітрюванням приміщення та вологим прибиранням його. Майданчик для ігор має бути рівний і добре утрамбований. Щоб улітку чи ранньої осені на майданчику не було пилу, його поливають водою за 1-2 години до виходу дітей на прогулянку. Взимку майданчик регулярно очищають від снігу і злегка посипають піском.
Як у приміщенні, так і на майданчику потрібно мати вільне від будь-яких предметів місце для гри.
У деяких іграх використовують обладнання і дрібне приладдя дуги, обручі, прапорці, шнур, шапочки для вовка чи квочки тощо. Вихователь повинен заздалегідь перевірити справність цього приладдя, щоб уникнути непорозумінь під час гри, коли виявиться несправність того чи іншого приладу.
Підготувавши приміщення (майданчик) та потрібне приладдя, вихователь розкладає його перед початком гри на такому місці, звідки перший-ліпший предмет можна взяти без затримки і негайно використати в грі. М'ячі, якщо їх зберігають у сітках, слід перед грою звідти вийняти, бо тонкі сітки легко сплутуються і можуть затримати вихователя під час гри. Прапорці треба розкласти по одному, в ряд, щоб учасники могли швидко їх розібрати. Довгий шнур слід заздалегідь змотати в клубок: учасникам гри буде легко розкласти його по межі "дому".
Залучення дітей до підготовки приладдя завжди бажане. Часто саме такий прийом дозволяє привернути увагу вихованців до наступної гри. Використовуючи допомогу дітей, вихователь окремим з них доручає принести певний вид приладдя або відлічувати потрібну кількість предметів. Діти можуть допомагати розкладувати ігрове приладдя так, як того вимагають умови гри, наприклад: розставити по кутках кімнати або майданчика прапорці на підставках для гри "Чия ланка швидше збереться", викласти межі "нірки" для зайців.
У деяких іграх потрібно стільки приладів, скільки є учасників, тоді відлічує їх сам педагог.
Підготовка багатьох ігор включає розмічення кімнати чи майданчика.
Буває так. що треба розмітити за умовами гри межі "дому" або "нірку" для зайця, "рів" для вовка тощо. Звичайно, креслити крейдою підлогу кімнати або залу, щоб розмітити місця для гри. значило б подати дітям поганий приклад. Краще примітити рисунок паркету або дошки, що чимось виділяється, позначити місця для учасників гри прапорцями на підставках.
Можна орієнтувати дітей на конкретні предмети: "дупло сови біля піаніно", "барліг ведмедів там, де стілець" та ін. На майданчику краще застосовувати розмічання крейдою; можна також намічати межу і за допомогою гострої палички, але таку лінію діти швидко затоптують. Позначити межу "дому", "нірки" можна природним матеріалом, наприклад, посипати тонкою струминою піску або викладати межу з дрібних камінців, у чому діти візьмуть участь з великим задоволенням.
У молодшій групі не можна позначати шнуром межу "дому", куди тікають діти від ловця. Малюки погано орієнтуються під час бігу і можуть упасти, зачепившись за шнур.
До розмічання майданчика треба обов'язково залучати вихованців середньої і старшої груп, допомагаючи їм справитися з завданням, якщо у них виникне якась затримка.
2.5 Збір дітей для гри
Якщо гра включається в заняття гімнастикою і рухливими іграми, а також у комплекс ранкової гімнастики, то там збір дітей не набуває самостійного значення. В цих заходах відбувається організований перехід від попередньої фізичної вправи до гри. Інша справа на прогулянці. Гуляючи, діти розташовуються по всьому майданчику, захоплюються іграми за власним вибором, і тому завжди виникає потреба зібрати вихованців на майданчику.
Існує кілька найбільш характерних і вживаних у дитячих садках прийомів збору дітей для гри. Використання того чи іншого прийому залежить від того, з якими дітьми і їв якій частині прогулянки проводиться гра. Вихованців молодшої групи найчастіше збирає для гри сам вихователь, скликаючи їх. У середній і старшій групах, крім цього, застосовують ще інші прийоми. Якщо група менше піддається організації, можна домовитись ще в роздягальні, щоб діти, вийшовши на майданчик, нікуди не розходились. Проводячи гру в середині прогулянки, вихователь збирає всіх її учасників за допомогою одного з них. Якщо діти під час прогулянки розходяться по великому майданчику (наприклад, у сільських дитячих садках) або коли близько майданчика пролягає гомінка вулиця, можна сигнали збору подавати за допомогою дзвоника чи бубна, домовившись про це з вихованцями ще до виходу на прогулянку.
У старшій групі іноді вносять елемент змагання у швидкий збір для гри. Для цього заздалегідь розподіляють дітей на дві-три групки і домовляються, за яким сигналом вони мають зібратись у визначеному заздалегідь місці, а потім відзначають перед усіма ту групку, яка зібралась швидше від інших. Цей прийом, звичайно, вносить різноманітність у роботу, але якщо його застосовувати дуже часто, він швидко втрачає свій вплив на учасників гри.
Не рекомендується затягувати збір дітей на гру, щоб у них не охолонув інтерес до неї. Проводити збір треба за 1 - 2 хвилини, не більше. З досвіду вже відомо, що коли систематично проводити рухливі ігри на прогулянці, діти досить швидко збираються.
У молодшій групі, поки діти не звикли гратись спільно, можна проводити ігри з неповним складом. Поступово вихователь добивається залучення всіх дітей до групової гри. Для цього він застосовує різні прийоми. Наприклад, можна почати гру з неповною групою і уважно стежити за рештою вихованців. Після початку гри вони можуть через деякий короткий час зацікавитись і підійти до тих, хто бере участь у грі. Треба використати цей інтерес і одразу. включити їх у гру, не фіксуючи уваги на їх запізненні. Малоорганізовану дитину вихователь, коли гра відбувається в колі, може поставити коло себе. Дітям, які не виявляють інтересу, доручається в грі принести якесь приладдя або виконати роль ведучого, якщо, звичайно, вихователь знає, що дитина справиться з цією роллю добре. Якщо в цьому є хоч найменший сумнів, такого доручення давати не можна.
У середній і старшій групах ще настирливіше треба добиватись залучення дітей до групових ігор. Проте і в цих групах вихователь має діяти не формально, а застосовувати прийоми залучення дітей до гри, обов'язково зважаючи на їх індивідуальні особливості Деякі діти іноді лінуються гратись, прагнучи більше посидіти на лавці, або, захоплюючись якоюсь іншою діяльністю, що їм припала до смаку, вперто відмовляються від участі в груповій грі. Вихователь повинен знати причини такого ставлення, і в цьому йому має допомогти знання дітей. Якщо дитина, наприклад, умисно ухиляється від участі в грі, доречно настійним тоном зажадати її участі. А з дітьми, що легко стомлюються, новачками, які не звикли до спільних ігор, можна застосовувати деякий час ігри невеликими групами, дати новим вихованцям змогу звикнути до великого колективу.
Добиваючись залучення всіх дітей до спільних ігор, вихователь періодично проводить ігри і невеликими групами Діти 5 - 6 років люблять збиратись по двоє-четверо і гратись; такі ігри вони можуть організовувати і самі.
Зібравши дітей, вихователь розміщає їх на майданчику так, щоб усім було зручно слухати його пояснення гри, яку він має проводити. Якщо є місця для сидіння, краще, звичайно, дітей посадити, бо від стояння на місці вони швидко стомлюються, починають ворушитись, позирати вбік, а часто і пустувати, не слухаючи пояснень вихователя.
Якщо ігри починаються з кола, доцільно спочатку поставити вихованців у коло, а вже потім роз'ясняти зміст гри.
На майданчику дітей можна розміщати півколом або в "домі", звідки вони починатимуть гру. Вихователь, в свою чергу, повинен правильно вибрати для себе місце, звідки він пояснюватиме гру і звідки всі діти добре його чутимуть і бачитимуть.
Якщо діти перебувають у "домі" на одному кінці майданчика, вихователь, пояснюючи гру, стає напроти "дому". Якщо ж гра відбувається в колі, то віл стає в коло разом з дітьми. Не можна ставати в центр кола, бо тоді частина учасників гри опиниться за спиною вихователя.
Організацію дітей до гри закінчено, починається дія. Тепер хід гри залежить цілком від якості керівництва нею з боку вихователя.
2.6 Вимоги до керівництва вихователя грою
До вихователя в керівництві грою ставляться певні методичні вимоги, додержання яких забезпечить успішне її проведення.
1. Вихователь повинен спрямовувати рухливу гру на виховання у дітей позитивних якостей: дружби, товариської підтримки, чесності, сміливості, витримки. Для нього вихователь має наполегливо добиватись виконання дітьми в ході гри правил.
Наприклад, у грі "Хитра лисиця" є правило: "лисиця" виявляє себе лише після того, як діти тричі спитають: "Хитра лисице, де ти?". При цьому "лисиця" вибігає в центр кола і лише тоді починає ловити. В одному випадку в такій грі хлопчик, якого призначили бути "лисицею", не вийшов на середин кола, а одразу почав квачити дітей, що не встигли ще розбігтися з кола. Звичайно, хлопчик поквачив багатьох з них. Але тут самі його товариші виявили, що "лисиця" порушила правило.
Коли гра закінчилась, вихователь назвав кращим ведучим не цього хлопчика, а іншого, який грав чесно, за правилами, хоч і поквачив менше дітей, ніж той, хто нехтував правилами. Така оцінка вихователя знайшла одностайну підтримку всієї групи.
2. Керівництво грою має сприяти виявленню самостійності й ініціативи в її учасників. Для цього треба у всіх групах проводити не тільки ігри, заплановані вихователем, а й ігри, в які бажають гратись самі діти. Корисно іноді вносити в хід гри зміни з ініціативи їх учасників. Так, у грі "Чия ланка швидше збереться" вихователь використав музичний супровід і регулював за його допомогою ритм ходьби дітей тоді, коли