Народні звичаї і традиції як засіб екологічного виховання молодших школярів
Споконвічна хліборобська праця витворила свій світ уявлень, своє самобутнє розуміння явищ навколишньої дійсності. Усю суму енциклопедичної народної мудрості було зведено до певної системи, що постала у вигляді народного аграрного календаря, який формувався поступово, в міру емпіричного осягнення народом навколишнього середовища. Народний календар до певної міри відтворив світоглядні уявлення українських хліборобів дохристиянської доби, коли регламентація життя зумовлювалась тодішнім язичеським віруванням і пристосувалась до певних календарних подій. Поряд з народним побутував так званий світський (астрономічний) календар, основною одиницею якого був рік, поділений на 12 місяців. Із запровадженням християнства виник ще й церковний календар. Проте для українського селянина основним залишався народний (аграрний), який згодом з`єднався з церковним календарем.
Введення християнства і протиборство нової церкви з язичеськими віруваннями українців знайшли відображення в народному календарі. Дохристиянські звичаї, народна пам`ять українців виявились занадто твердими і життєздатними. Християнство змушене було піти на певні поступи. Так, купальські свята пов`язали з пророком Іоанном Хрестителем, колядки і щедрівки - з Різдвом Христовим, веснянки і гаївки - з Воскресінням Христа і великодніми дійствами. Одне слово, "створилося синкретичне поєднання двох релігій - так званий дуалізм" [70, 12].
На думку В. Скуратівського, задовго до впровадження християнства і тим паче офіційної літературної структури місяценазв, якою ми користуємося нині, наші пращури вже мали чітку дванадцятимісячну форму річного календаря. Давні джерела, насамперед актові книги, фіксують позови та угоди не за числами, а за святами: на Семена, на Дмитра, на Юрія і т.д. Отже, цей факт дозволяє зробити припущення, що кожен день мав свого “покровителя”, тобто святого, яким і регулювалися числа. Хоч християнство частково і знівелювало давній календар, але в народі користувалися традиційними формами, літні люди й дотепер визначають свята не числами, а днями чи тижнями: “Після Спаса", “На п`ятий день Пилипівки", “Перший тиждень Великого Посту" та ін.
Історія народного календаря - це спроба увібрати весь аспект матеріальної і духовної культури українців. Цей цінний документ об`єднав тисячолітній досвід і народну пам`ять українства. Протягом віків він удосконалювався, доповнювався новими формами і філософськими структурами, перетворившись у цінне історичне джерело.
Народний календар українців є джерелом народної моралі, що теж є складовою частиною національно-історичної пам`яті. Бо саме через календарні обрядові дійства передавались загальнолюдські цінності - розуміння добра і зла, совісті, честі, справедливості. Так, наприклад, 7 квітня традиційно є найбільшим весняним святом - Благовіщенням. Саме з Благовіщенням пов`язаний в українців своєрідний обряд, який у народі називали “Вдовиним плугом”. Ця високогуманна форма засвідчує про добродійство народної моралі і шляхетність суспільних взаємин серед простого народу. Саме в цей день сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли оброблятиме ниви вдовам і сиротам. Адже здавна в Україні існував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну і важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось з односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себе вдома.
Історична пам`ять українського народу, що мудро було сконцентрована в народному календарі, визначала життєві пріоритети українців. Наш народ завжди шанував людей трудолюбивих, цінив працю і її результати, прагнув до заможного життя. “Куркуль” стало лайливим словом тільки в комуністичні часи, бо тільки в бідності режим міг зробити всіх рівними. Закономірно, що утвердження комуністичної влади і “нового" способу життя неминуче мали зіткнутися з духовно-ціннісними орієнтаціями українців, які фіксувалися в обрядових дійствах народного календаря. Українські селяни все своє життя відміряли і організовували за народно-трудовим календарем: вони чітко знали, коли починати польові роботи, а коли завершувати, коли святкувати, а коли й працювати з ранку до ночі.
Попри всю драматичну історію українського народного календаря, він був і є джерелом пам`яті та духовності нашого народу, з багатьох позицій не втратив свого значення і сьогодні. Той факт, що ми маємо змогу повніше пізнати життя і побут своїх попередників, використовуючи календар як джерело, дає нам законне право пишатися високим рівнем культури українського народу, яка в світовій цивілізації посіла значне місце [70, 14].
Аналіз наукової педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, а також практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно буде, на наш погляд, дати рекомендації вчителям початкових класів щодо основних методів екологічного виховання засобами народних традицій ставлення до природи.
Аналіз практики роботи початкової школи дозволив зробити висновок, що переважна більшість учителів ознайомлюють учнів з народними традиціями спілкування з природою. Проте, в основному це інформативне ознайомлення. Виявлено також, що учні більше цікавляться народними традиціями саме свого регіону. Практично ця робота в школах України проводиться в різноманітних організаційних формах ("зелені" й "сині" патрулі, клуби, гуртки юних друзів природи, шкільні лісництва, екологічні стежки, олімпіади і т. ін.).
Практика підтверджує, що найбільшої різноманітності форм екологічного виховання учнів можна досягти в позакласній та позашкільній навчально-виховній роботі. Нині відбувається інтенсивний процес становлення позакласної та позашкільної виховної роботи на національній основі в школах нашої області та ін. У них проводяться виховні заходи у формі свят: "Без верби і калини нема України", "Українські обереги", "Українська хата, піч і хліб", "Бабусині казки", "Зелений барвінок", "Мамин рушник", "Бабуся - берегиня роду" і т.д.
В основі їхнього змісту - легенди, перекази, загадки, які відображають надзвичайно широке використання рослин у народній обрядовості, побуті, фольклорі, дають змогу виділити одну з провідних ідей - надзвичайно шанобливе і дбайливе ставлення народу до природного середовища, розуміння своєї органічної єдності з ним, відчуття позитивного впливу природи на людський організм, тобто його етичні і правові норми.
Підтвердженням сказаному можуть бути приклади використання народом рослин з лікувальною метою, знання про благотворний їх вплив на людський організм, зображення на побутових речах та в оздобленні одягу орнаментів, запозичених у природи (рослини, тварини та ін.) як оберегів від усього злого. Завдяки природженій допитливості й спостережливості, характерній нашим предкам, було помічено сприятливий і заспокійливий вплив рослин на людський організм, що на сьогодні одержало наукове підтвердження та визнання. Символами ж української землі завжди були верба і калина, які висаджували в пам'ять про різні видатні події.
Народна заповідь "Не нашкодь!" навчала наш народ давати рослинам точні назви відповідно до їхньої дії. Народні цілителі уміли визначати позитивну дію рослини на людський організм за її зовнішнім виглядом. Так, рослини, які мали звивисту або заокруглену форму (полин, вероніка, родовик тощо), вважалися прекрасним засобом проти головного болю, а ті, що мали тонке волосоподібне листя (заячий холодок, кріп) - засобами, що зміцнюють волосся. Квітки, що нагадують форму ока, - троянди, маргаритки, очанка, вважалися в народі ліками для очей. Чебрець і аконіт (трохи схожі на вуха) використовувались від захворювань органу слуху; кропива, вкрита жалкими волосинками, вважалася чудовим засобом від кольок.
Отже, народні традиції та знання про природу є тим розвивальним середовищем для кожної дитини, якому існуватимуть необхідні умов для формування її екологічної культури. Моральні норми й цінності, закладені в народних традиціях, стають регуляторами життя та діяльності особистості, її активною внутрішньою позицією, яка виявляється у процесі дій, що вимагають здійснення реального вибору у стосунках з природою.
Для визначення ефективності екологічного виховання молодших школярів засобами українських народознавчих традицій підібрано навчальний матеріал для використання на окремих етапах уроків "Я і Україна".
Тема. Народний календар.
Мета: Продовжити формування уявлення про календар народних свят, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у відзначенні свят; розвивати пам’ять, мислення, виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
а) гра"Мікрофон".
Зустріч весни, обряди, пов’язані з народженням дитини, закликання весни, народні свята, календарні свята.
Кожна країна, кожен народ має свої звичаї, які виробилися протягом багатьох століть. Цікавими звичаями та обрядами багата і наша країна.
б) Читання "святкового кола"
Різдвяні свята
Різдво як символ народження, появи нового. Обряди і звичаї, пов’язані з народженням нового, початком нового року, нового циклу природних процесів. Колядування, щедрування, рядження, ворожіння як намагання прогнозувати майбутній врожай, закликати вищі сили на допомогу у сільськогосподарських роботах.
Святе Водохреща
Водохреща як символ освячення води, святості води, її надзвичайно важливої ролі у природі, як джерела і ознаки життя. Охорона води - багато в чому охорона всієї природи. Купання у холодній воді як ознака здоров’я - фізичного і психічного, очищення від негативного.
Великдень
Великдень як символ відродження, оновлення, оживлення природи, початку життєвих процесів у живій природі. Яйце, крашанка як символ життя і народження нової істоти.
Свято матері
Матір як джерело життя будь-якої істоти. Кожне живе має матір, без матері нема життя.
Свято Трійці
Символ єднання людини з природою, наближення до довкілля. "Маювання" осель як символ любові до природи. Символ буйності і всесильності природи, віри у силу довкілля, обожнення природи. Виполювання бур’янів у Зелену суботу - ознака бажання допомогти природі очиститися від негативного. Можна рубати гілки дерев і рвати квіти - як символ подяки вищим силам за створення природи і людини.
Івана Купала
Свято Купала як символ оновлення природи. Перескакування вогнища як очищення від негативного. Пошук квітки папороті як намагання знайти універсальний засіб творення добра, щастя всьому живому. Вінкоплетення як символ єднання з природою.
Свято Маковія
Літнє свято, пов’язане з очікуванням і заклинанням доброго врожаю. Мак як символ великої родючості.
Свято Спаса
Спас як символ порятунку і одночасно закликання хорошого врожаю. Паляниця з медом і маком як символ доброго врожаю.
Обговорення приказки: "Від Введення до Благовіщення земля відпочиває та сили набирається". В цей час не можна працювати на землі, оскільки земля зігрівається, рослини пробуджуються.
Традиції шанобливого ставлення до землі-годувальниці - як прагнення зберегти майбутній урожай. Обряди освячення поля - з тією ж метою.
Обговорення і виявлення прихованого екологічного змісту хліборобських приказках: "На Юрка сховається в житі курка"; "На Прокопа жита копа"; "Як прийде Ілля, то наробить в полі гнилля"; "Дочекався Луки: ані хліба, ні муки"; "Хто не посіяв до Богослова, той не варт доброго слова" тощо. Усвідомлення, що глибинну основу вказаного зв'язку між хліборобським змістом та екологічними традиціями розкриває саме система календарних обрядів і традицій.
Тема. Традиції охорони дерев.
Мета: Сформувати уявлення про необхідність охорони живої природи, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у галузі охорони природи, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
Обговорення дерев-символів, усвідомлення прихованого зв’язку екологічних чинників і стереотипів, що склалися відносно відомих дітям дерев.
Дуб - сила і міць; довговічність, міцність, непідвладність стихіям і руйнуванню. Ритуальні обряди, пов’язані з дубом, як символ набути такої ж міцності і довголіття.
Верба - сповіщає про прихід весни. Обряд посвячення верби як символ пробудження живої природи. Втикання галузок у землю як прагнення відродити природу. Верба біля криниць, води - щоб вода була чистою і холодною (охорона води). Висаджування верб біля ярів, канав, на піщаних пагорбах з метою уникнення ерозії ґрунтів. Висаджування верби біля рік, озер - щоб зміцнити береги, зберегти водойми від замулення. Вербна неділя як день висаджування дерев, відновлення природи, охорони дерев. Верба як своєрідне позначення наявності води.
Калина - символ України. Де росте калина, там вода чистіша. Висаджування калини біля осель, обабіч доріг, на могилах як символ вірності, цнотливості і недоторканості довкілля. Калина як лікувальний засіб - символ охорони природи, яка допомагає людині.
Тополя - оберіг осель і людських доль, символ гнучкості. Тополі очищують повітря, це символ збереження і підтримки життя.
Священні гаї - символ заборони нищення природи. Обряди посвячення лісу як символ його охорони від знищення.
Тема. Традиції охорони тварин.
Мета: Сформувати уявлення про необхідність охорони тварин, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у галузі охорони тварин, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шаноб-ливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
Домашні тварини як годувальники і помічники людини в господарстві. Спочатку - годування домашніх тварин, потім - власна їжа.
Обряд годування тварин освяченими продуктами як прагнення захистити їх від хвороб.
На Юрія (6 травня) - обряд вигону худоби на пасовище до сходу сонця з освяченою галузкою і молитвами на через цілющу росу - прагнення захистити тварин.
Бджільництво - бджоли як "божі створіння". Бережливе ставлення до бджіл. Святий Зосим - святий покровитель бджіл. Обряд підгодовування бджіл освяченими продуктами як намагання охоронити їх від хвороб і підвищити продуктивність.
Культ птахів як символ святості природи. Птахи як символи весни, урожаю, приплоду, здоров’я і добробуту.
Урочиста зустріч птахів з вирію, випікання обрядового печива як надія на хороший рік, символ повернення життя.
Випускання птахів на волю як природоохоронна традиція.
Гніздо лелеки на обійсті - хороша ознака, більша ймовірність щастя і удачі.
Заборона кривдити ластівок і руйнувати їх гнізда - "бо хата згорить" - як природоохоронна традиція. Ластівка приносить з вирію весну - символ остаточного оживання природи.
Заборона кривдити маленьких пташенят - "мама їх покине".
Гріх нанести кривду птахам, захист і підгодовування диких птахів.
Священні птахи - соловей, зозуля, ластівка, голуб, чорногуз, лелека, чапля, жайворонок. Недобрі, але нешкідливі віщуни - сова, сич, сорока, ворона. Шкідливі птахи - шуліка, яструб як шкідники.
Соловейко - віщун весни, співець весни та кохання.
Зозуля - ворожка, яка віщує добре і недобре і знає вік кожного.
Тема. Традиції охорони води.
Мета: Сформувати уявлення про необхідність охорони неживої природи і, зокрема, водних ресурсів, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у галузі охорони води, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
Культ води як основи життя і рослин, і тварин, і людини.
Обожнювання джерел, криниць як усвідомлення необхідності охорони водних ресурсів.
Обряд освячення води і освячення водою - символ її довгого збереження, віра в магічну силу води, в те, що вона може берегти святість.
Вода як цілитель, магічний символ лікувальних властивостей.
Охорона, побудова і відновлення криниць, очищення джерел, обсадження водойм деревами - символ святості і прагнення берегти воду.
Освячення водних місць.
Наявність води як символ удачі і успіху. Вода дарує людям здоров’я, силу, наснагу.
Ритуали вибору місця під криницю як символ святості води.
2.2 Ефективність експериментального дослідження
З метою перевірки ефективності розроблених матеріалів ми провели експериментальне дослідження особливостей екологічного виховання молодших школярів засобами народних природознавчих традицій у процесі учбової діяльності.
Практичному проведенню експерименту передував теоретичний етап (2005/06 н. р), у процесі якого була визначена сфера дослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем екологічного виховання та формування основ екологічної культури в учнів 3-4 класів, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.
Практичний етап експериментального дослідження (2006/07 н. р) був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань експерименту, проведенням формуючого експерименту у 3 класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці. На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи використання розробленої методики екологічного виховання молодших школярів засобами народних природознавчих традицій у процесі навчальної діяльності.
Експериментальне дослідження проводилося на базі 3-х класів Бояницької ЗОШ І ступеня Сокальського району Львівської області.
Формуючим експериментом було охоплено 23 учні експериментального класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 24 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою навчання.
Плануючи процес екологічного виховання на уроках "Я і Україна. Я і природа", ми враховували необхідність наступних дій:
визначення місця і функцій процесу екологічного виховання у структурі уроку;
передбачення методичних та практичних труднощів, які можуть виникнути під час роботи;
визначення змісту, обсягу та форми екологічно спрямованих завдань;
планування процесу екологічного виховання через подачу навчальних завдань екологічного спрямування невеликими, логічно завершеними частинами;
підбір наочного дидактичного матеріалу (гербаріїв, колекцій, роздаткових та інструктивних карток), таблиць, схем, слайдів тощо;
обґрунтування раціональних способів перевірки навчальних завдань.
Характеризуючи результати зрізу знань учнів, ми визначили такі критерії оцінювання рівнів засвоєння знань молодшими школярами:
а)"високий рівень"
учень глибоко, ґрунтовно, послідовно розкриває зміст завдань, розуміє на доступному рівні основні поняття, знає традиції народного календаря і пов’язує їх із своїми спостереженнями;
висловлені твердження на теми екології ілюструє прикладами з власних спостережень;
без допомоги вчителя аналізує, порівнює, застосовує на практиці набуті знання з народних екологічних традицій;
легко робить необхідні висновки про необхідність і доцільність охорони природи засобами народних природоохоронних традицій;
відповіді чіткі, логічно завершені, носять творчий характер.
б)"достатній рівень"
Відповідь в основному задовольняє вимоги "високого рівня", але учень:
при викладі матеріалу з проблем екологічних традицій припускається незначних помилок;
йому важко ілюструвати відповідь прикладами з власного досвіду;
переважає інколи поверхнева обізнаність у сфері екологічної діяльності, нерозуміння суті традиції;
робить неповні узагальнення та висновки.
в)"низький рівень"
знання навчального матеріалу поверхневі, формальні;
учневі важко самостійно підтвердити відповідь прикладами з життя;
відповідь непослідовна, фрагментарна, неточна;
неспроможність самостійно дати відповідь на запитання.
Аналіз результатів констатуючого експерименту показав, що рівень знань учнів контрольного та експериментального класів на початку дослідження відповідає достатньому рівню навченості, відповідно 50 та 51% від загальної кількості (таблиця).
Таблиця. Рівень засвоєння учнями екологічних знань під час використання народних звичаїв і традицій наприкінці експерименту (у %)
| Класи | Високий рівень | Достатній рівень | Низький рівень |
| Е | 35 | 52 | 13 |
| К | 13 | 58 | 29 |
Аналіз результатів формуючого експерименту показав, що рівень знань учнів експериментального класу наприкінці дослідження відповідає високому рівню навченості, а контрольного - середньому і лише незначно підвищився - відповідно 84 та 57% від загальної кількості (діаграма).
Діаграма. Рівні засвоєння учнями екологічних знань під час використання народних звичаїв і традицій наприкінці експерименту

У таблиці наведені результати виконання учнями 3-х класів (експериментального і контрольного) навчально-пізнавальних завдань екологічного спрямування на формуючому етапі експерименту. Дані таблиці свідчать про те, що в учнів експериментального класу вищий рівень екологічної культури, ніж в учнів контрольного класу.35% і 52% учнів експериментального класу виконали завдання відповідно на високому і достатньому рівнях, що на 22% більше і на 6% менше, ніж у контрольному класі. Проте в експериментальному класі спостерігається закономірність: учні з достатнього рівня знань наприкінці експериментального дослідження перейшли на високий рівень, а з низького - у середній. В контрольному класі відчутних зрушень не відбулося.
Таким чином, результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів у процесі навчальної діяльності.
Отже, надзвичайно багаті можливості для формування ціннісних орієнтацій дітей криються в народних традиціях спілкування з природою:
естетична цінність природи, її середовища, кольорів, звуків;
задоволення від пізнання законів її життя, що розвиває уявлення про пізнавальну цінність природи;
сприятливий вплив природи на організм людини, що формує гігієнічну цінність природи;
практична цінність природи як джерела речовин і енергії рослин дня організмів.
Організоване таким чином екологічне виховання в цілому набуває спрямованості на забезпечення умов інтелектуального і духовного розвитку особистості дитини, її творчої самореалізації та набуття нею екологічної свідомості та екологічної культури.
Висновки
Отже, екологічне виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в людини екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.
Структуру екологічної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом еколого-виховної роботи вчителя є формування в учнів системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки, що доцільно здійснювати у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу. Також серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи.
Виявлено, що екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання повноцінної особистості. При цьому екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів, засіб розвитку екологічної свідомості та засіб формування практичних навичок у сфері охорони природи. Системна діяльність в галузі охорони природи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу екологічного виховання. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху. При цьому, пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі.
В результаті проведеного теоретичного аналізу виявлено функції екологічного виховання засобами народних природознавчих традицій, а саме: теоретико-методологічна, що зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища; соціально-культурна, що виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми; дидактична, пов’язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи; практична, що пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності.
Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури засобами народних природознавчих традицій. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.
Виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів засобами народних природознавчих традицій виступають: а) пізнавальна діяльність учнів, пов'язана із спостереженням навколишнього середовища; б) дослідницька діяльність, що передбачає різноманітну активну природоохоронну роботу на основі народних екологічних знань; в) практична (прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи.
Охарактеризовано поняття комплексного підходу у використанні засобів, видів і форм екологічного виховання засобами народних природознавчих традицій. Метою ж останніх є розширення, поглиблення, систематизація набутих знань, формування в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя кожної окремої особистості і нашого народу загалом. Виявлено, що реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів засобами народних природознавчих традицій робить уроки більш цікавими, змістовними, а участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань.
Доведено доцільність використання в навчально-виховній роботі таких методів, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з місцевими природоохоронними матеріалами на уроці, використання схем, діаграм, таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій. У форматі визначення найоптимальніших форм природоохоронної роботи в структурі охарактеризовано громадсько-корисну роботу; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок, створення куточків і музеїв охорони природи у школах.
З метою перевірки наведених теоретичних положень проводилося експериментальне дослідження особливостей екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій. У процесі експериментального дослідження досліджувався рівень сформованості екологічної культури та екологічної вихованості учнів експериментального і контрольного класів. Для визначення впливу експериментальної методики навчання на сформованість екологічної культури та навичок природо-охоронної роботи засобами народних природознавчих традицій учням були запропоновані різноманітні завдання.
Результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів засобами народних природознавчих традицій. Таким чином, реалізація екологічного принципу засобами народних звичаїв і традицій забезпечує тісний зв'язок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв'язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи.
Список використаної літератури
Байбара Н.П. Методика викладання природознавства у початкових класах. - К.: Освіта, 2001. - 424 с.
Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна // Початкова школа. - 2001. - № 7. - С. 20-22.
Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. - Київ; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2000. - 400 с.
Бондаренко Г. Уроки мислення як засіб формування творчих здібностей молодших школярів // Поч. школа - 1999. - № 5 - с.51-53
Варакута О. Формування природничих понять в учнів початкових класів // Початкова школа. - 1999. - № 5. - С. 20-23.
Варакута О. Пізнавальні завдання для формування природничих понять // Поч. школа - 1999. - № 8. - с.53-56
Верзяна А.К., Низова A. M. Наблюдение природы и труда в начальной школе. - М., 1972. - 92 с.
Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.
Волкова Н.П. Педагогіка. - К.: Вид. центр “Академія", 2001. - 576 с.
Гавриленко О. Як навчати екологічного прогнозування // Початкова школа. - 1997. - №12. - С.42-45.
Гетьман В.Ф. Экскурсии по природоведению во 2 и 3 классах. - К.: Радянська школа, 1983. - 96 с.
Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природо-ведения. - М.: Просвещение, 1984. - 159 с.
Громик Є. Гра - найсерйозніша справа // Поч. школа - 1999. - № 7. - С.41-43
Данилов М.А., Есипов Б.П. Дидактика / Под общей ред. Б.П. Есипова. - М., АПН, 1957. - 513 с.
Державна національна програма “Освіта" (Україна ХХІ ст). - К.: Райдуга, 1994. - 61 с.
Дидактика современной школы / Под ред.В.А. Онищука. - К.: Рад. школа, 1987. - 351 с.
Друзь Б.Г. Виховання пізнавального інтересу молодших школярів в процесі навчання. - К.: Радянська школа, 1978. - 160 с.
Жесткова Н.С. Возможные виды природоведческой информации в классной и внеклассной работе // Начальная школа. - 1987. - № 12. - С.39-40.
Зарипова А. Ознакомление детей с обитателями уголка природы // Дошкольное воспитание. - 1991. - № 2. - С.17-18.
Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. - 1998. - №8. - С.40-42.
Іващенко С. Екологічна культура в контексті національного виховання // Освіта і управління. - 1999. - №4. - С.107-115.
Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Початкова школа. - 1998. - №9. - С.31-34.
Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). - М.: Просвещение, 1978. - 260 с.
Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. - К.: Вища школа, 1975. - 176 с.
Клепинина З.А. Уроки природоведения во 2 классе. - М.: Просвещение, 1975. - 96 с.
Клименко С. Трудове виховання як компонент природоохоронної справи // Початкова школа. - 1998. - №9. - С.35-37.
Ковалёва Г.Е. Методика формирования и развитие природоведческих понятий в 4 классе. - Л.: ЛГПИ им. Герцена, 1975. - 143 с.
Коваль Н.С. Пошукові завдання для самостійної роботи з природознавства // Початкова школа. - 1977. - № 9. - С.57-62.
Коваль Н.С. Самостійна робота учнів на уроках природознавства: Посібник для вчителів. - К.: Радянська школа, 1982. - 96 с.
Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості // Початкова школа. - 1999. - №10. - С.17-19.
Кодлюк Я.П. Підручник для початкової школи: Теорія і практика. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. -