Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Дидактична гра як засіб формування загальнонавчальних умінь і навичок

Дидактична гра як засіб формування загальнонавчальних умінь і навичок

за допомогою моделювання, створення схем казкового сюжету, використання символічного зображення персонажів.

Сучасні класифікації ігор у вітчизняній психології ґрунтуються на розробленій Д. Ельконіним історичній концепції, яка дозволяє зрозуміти особливості походження та розвитку гри, її види.

К. Оталора виявила найбільш характерні для дітей різного віку ігри:

– гра-розвага, яка має на меті розвеселити учасників, а тому у ній відсутній сюжет;

– гра-вправа – безсюжетна, пов’язана з кількаразовим повторенням фізичної дії;

– сюжетна гра – лише у дітей молодших 7 років. Не відтворює соціальних відносин, у початковій формі має в собі ігрові дії та умовну ситуацію, не досягає розгорнутої форми, тому що дорослі відкидають ігри дітей, не ставляться до них серйозно;

– процесуально-наслідувальна гра відтворює існуючі ситуації, які дитина спостерігає на даний момент, близька до сюжетної гри. Найчастіше у неї грають маленькі діти;

– традиційна гра виникає в результаті тісного зв’язку гри та праці, передається з покоління в покоління [15, 11].

Ці дослідження, на думку прихильників концепції гри Д. Ельконіна, доводять, що гра має історичний, соціальний, а не біологічний, інстинктивний характер. Рівень її розвитку залежить від рівня розвитку суспільства. За цією класифікацією існує такий поділ ігор, пов’язаний з онтогенетичним розвитком дитини:

– режисерська гра;

– образно-рольова гра;

– сюжетно-рольова гра;

– гра з правилами;

– режисерська гра на якісно новому рівні.

Сюжетно-рольова гра визначає важливі зміни, що відбуваються у процесі формування якостей особистості. В грі дитина засвоює суспільні функції, норми поведінки людей, що і визначає в цілому становлення її як особистості. Гра вчить, формує, змінює, виховує.

Система шкільної освіти передбачає використання в навчально-виховному процесі традиційних для України форм і засобів впливу на учнів. Велике значення в цьому мають українські народні ігри, які сформувались в результаті життя і побуту мільйонів людей протягом віків, шліфувались і перевірялись досвідом багатьох поколінь. У них, як у дзеркалі, відображаються звичаї нашого народу, їх побут та уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції і розвиває фізичні та моральні якості особистості.

Своїм корінням українські ігри сягають в доісторичні часи. Тоді наші предки жили у тісних зв’язках з природою, їх світогляд і господарська діяльність єдналися з явищами природи. Вони щиро вірили в богів, які правлять світом і особливо шанували тих, від кого надіялись добра і щастя. Про ігри повідомляється ще в «Повісті врем’яних літ». Прихід весни зустрічали веснянками, в яких тісно поєднувались хорові пісні з іграми і танцями. Тому в той час гра була складовою великого магічного ритуалу, який мав вплинути на явища природи, здобути їх прихильність. Навіть з прийняттям християнства ігри не зникли. Картини князівських ігрищ та забав відтворені на стінах Софіївського собору в Києві. Але з часом обрядові дійства наших предків втратили своє ритуальне значення, і від них лишились тільки молодіжні та дитячі забави, які утвердились в дитячому середовищі.

Народна гра досліджувалась в різних аспектах: як самостійна діяльність дітей та один із видів фольклору (В. Виноградов, О. Капіца, Є. Покровський тощо), як засіб виховання особистості дитини, її національної етнос відомості (С. Ахундова, З. Кантуате, Е. Сегадников та ін.).

Під поняттям «народна гра» розуміють гру, створену «не педагогами-професіоналами, а людьми всіх інших категорій народного середовища, насамперед батьками, бабусями і дідусями, а також самими дітьми» [69; 33].

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль. У дидактичних іграх, створених педагогікою (у тому числі і народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується до навчальних цілей. Дидактичні ігри – різновид ігор за правилами.

Дидактичні ігри, які використовуються у початковій школі, виконують різні функції:

– активізують інтерес та увагу школярів;

– розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву;

– закріплюють знання, вміння і навички;

– тренують сенсорні вміння тощо.

Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджується інтерес до розумової діяльності.

У навчальному процесі ігрова діяльність має форму «дидактичної гри, ігрової ситуації – ігрового прийому, ігрової вправи» [59, 217].

Дидактичні ігри можуть бути тільки в словесній формі; можуть поєднувати слово й практичні дії, слово й наочність, слово й реальні предмети.

Дитячі дидактичні ігри – явище неоднорідне. У педагогіці робилися спроби вивчити й описати кожний з видів гри з урахуванням його функцій у розвитку дітей, дати класифікацію ігор. Це необхідно для поглибленого вивчення природи гри, особливостей кожного її виду, а також для того, щоб визначити, яким чином можна впливати на дитячі ігри, інтенсифікувати їх розвиваючий вплив, педагогічно грамотно використовуючи у навчальному процесі.

Ігри з правилами – особлива група ігор, спеціально створених народною чи науковою педагогікою для вирішення певних задач навчання, виховання та розвитку дітей. Є ігри з готовим змістом, з фіксованими правилами, що є неодмінними компонентами гри. Навчальні задачі реалізуються через ігрові дії дитини при виконанні якого-небудь завдання (знайти, сказати навпаки, упіймати м’яча тощо).

Залежно від характеру навчальної мети ігри з правилами поділяються на дві великі групи – дидактичні і рухливі, що у свою чергу диференціюються за різними основами. Так, дидактичні ігри поділяються за змістом на математичні, природознавчі, мовні тощо; за дидактичним матеріалом – на ігри з предметами й іграшками, друковані, словесні та ін.

Рухливі ігри класифікуються за ступенем рухливості (ігри малої, середньої, великої рухливості), за домінуючими рухами (ігри зі стрибками, з перебіжками та ін.), за предметами, що використовуються у грі (ігри з м’ячем, зі стрічками, з обручами тощо) [23, 15].

Серед дидактичних і рухливих ігор бувають сюжетні ігри, у яких учасники виконують ролі («Кішки-мишки», «Магазин сувенірів»), і безсюжетні («Паличка-виручалочка», «Що змінилося?» тощо). В іграх із правилами дитину залучає ігровий процес, бажання виконувати ігрові дії, домагатися результату, вигравати. Але цей ігровий процес опосередкований певним завданням (не просто переставити картинки, а розмістити їх попарно, відібрати за певною ознакою; не просто бігати, а тікати від лисиці). А це робить поведінку дитини довільною, підпорядкованою ігровим умовам у вигляді правил. Опанувати правилами гри – означає опанувати своєю поведінкою. Саме той факт, що в іграх із правилами дитина вчиться керувати своєю поведінкою, визначає їх соціальне значення. Зміст цих ігор – це не роль і не ігрова ситуація, а правило і задача. Розвиток даного виду гри полягає у виділенні та усвідомленні ігрових умов. Отож, відмінною рисою цього типу ігор є наявність певних умов. Мотив полягає у самому процесі гри і він опосередкований якимсь завданням.

Існують певні різновиди ігор з правилами: а) імітаційно-процесуальні ігри; б) драматизовані ігри з певним сюжетом; в) сюжетні ігри з нескладними правилами; г) ігри з правилами без сюжету; д) спортивні ігри [23, 11].

Головна особливість цих ігор – це наявність ігрової умови, яка притаманна усім різновидам ігор даного типу, але вона відображається в активній руховій діяльності. і саме в дитячому віці руховий, фізичний розвиток дитини є прямо пропорційний до психічного розвитку. Чим більше дитина рухається, тим краще відбувається розвиток її психічних процесів.

Дидактичні ігри як різновид ігор з правилами організовують не просто для того, щоб учні погралися, а щоб чогось навчилися. Захопившись грою, школярі не помічають, не усвідомлюють, що вчаться: пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в незвичайних ситуаціях, поповнюють запас уявлень, розвивають творчість, фантазію. Крім того, у процесі гри «виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається пам’ять, увага, прагнення до знань» [51, 5]. З великим бажанням участь у грі беруть всі учні класу, навіть найпасивніші.

О. Савченко зазначає, що структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:

спонукальний – потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;

орієнтувальний – вибір засобів і способів ігрової діяльності;

виконавський – дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету;

контрольно-оцінний – корекція і стимулювання активної ігрової діяльності [59, 216].

Але не кожну гру можна використовувати на уроках. Вона має відповідати певним вимогам:

– у ній мають пропонуватися вправи, корисні для розумового розвитку;

– обов’язкова наявність захоплюючої задачі, розв’язання якої вимагає розумових зусиль, подолання деяких труднощів;

– дидактизм (навчання) у грі має сполучатися з цікавими моментами, витівкою, гумором.

Як уже зазначалося, дидактична гра має певні структурні особливості: дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Для прикладу, формування у школярів математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу тощо.

Ігровий задум – наступний структурний елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість.

На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об’єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

Ігрові дії – засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст [59, 217].

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Це організаційний елемент, засіб керування грою. Правила визначають способи дій, їх послідовність, вимоги до поведінки учасників, регулюють взаємини між гравцями, сприяють вихованню наполегливості, чесності, кмітливості.

Л. Петрушина пропонує такі загальні правила для учнів:

Уважно слухай та запам’ятовуй хід гри, необхідні дії, їх послідовність.

Пам’ятай: успіх залежить від чіткого усвідомлення кінцевої мети, передбаченого грою результату. Не поспішай розпочинати гру, не дослухавши до кінця вказівок учителя. Поспіх часто призводить до грубих помилок, зайвих непотрібних дій.

Уважно слухай відповідь товариша, щоб у разі потреби виправити або доповнити його.

Дотримуйся своєї черги, не заважай товаришам, не роби зайвих рухів, дій, будь дисциплінованим.

Будь наполегливим: якщо щось не виходить, терпляче домагайся успіху. Вмій учитися на власних помилках.

Не хитруй, не шукай легкого нечесного шляху до перемоги. Цим ти підводиш товариша, втрачаєш свій авторитет. Поважають лише чесних, справедливих, принципових.

Чесно визнай свою помилку, якщо товариші довели що ти неправий. (Помилитися може кожен).

Прикро, коли програєш, але не сердься. Будь стійким, не сумуй через невдачі. Навчайся в інших. Не радій, коли інші програють.

Якщо виграв, радій, але не зазнавайся. Навчи інших того, що вмієш сам. [51, 7].

Ці правила допоможуть школярам ставити розумні й обґрунтовані вимоги до поведінки один одного, а вчителеві краще керувати процесом навчання через гру. Правила – це ніби узаконена норма, за допомогою якої встановлюються певні правильні взаємини між учасниками гри. Кожен має можливість порівняти свою поведінку з поведінкою інших та з нормами, що відбиваються в правилах.

Підбиття підсумків гри в зв’язку з такою віковою особливістю дітей, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали кращі результати тощо. При цьому варто тактовно підтримати й інших учнів.

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, аніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі, «висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення» [30, 7]. Вчитель в ігровій діяльності – інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коригування і поради стосовно розподілу ролей), тренер (підказки учням з метою пришвидшення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Потрібно наголосити, що вчитель повинен «керувати грою таким чином, щоб вона сприяла розширенню та накопиченню досвіду про форми та способи культурної поведінки під час спілкування з товаришами, про наслідки порушення певних правил, встановлених громадою, виробляти звичку дотримуватися норм, що висуваються перед учнями» [19, 48].

Відома дослідниця ігрової діяльності молодших школярів Н. Кудикіна ділить ігри на дві системоутворюючі групи – творчі та ігри за готовими правилами.

Творчі ігри – це креативна діяльність дітей, яка розгортається за їх власною ініціативою. Творчі ігри неоднорідні. Вони класифіковані за такими видами: сюжетно – рольові, конструктивно – будівельні, ігри – драматизації та театралізації, ігри з елементами праці, ігри – фантазування. Ігри за правилами передбачають реалізацію дітьми попередньо створеної дорослими змістової і процесуальної основи. Дії і поведінка гравців обумовлюються ігровими правилами, які сформульовані в описі гри. Група ігор за правилами охоплює такі різновиди: дидактичні, пізнавальні, рухливі, спортивні, хороводні, народні, комп'ютерні, ігри – розваги. Для того, щоб дізнатися, як класоводи формують в учнів загальнонавчальні уміння і навички, і яке місце у цьому процесі займає дидактична гра, ми провели анкетування вчителів початкових класів Тернопільської області (див. додаток А) (всього 15 чол.).

Результати анкетування свідчать про те, що вчителі однобоко розуміють «уміння вчитися»: як уміння працювати із текстом; «розв'язувати задачі і приклади»; «уважно слухати» тощо. Лише окремі із опитаних знають програму «Формування загальнонавчальних умінь і навичок». Переважна більшість класоводів переконані, що організувати ігрову діяльність школярів можна на будь-якому уроці. Щодо труднощів, з якими вони стикаються організовуючи ігрову діяльність, вчителі у першу чергу вказують на практичну відсутність методичних розробок із досліджуваної проблеми.

Як бачимо, педагоги усвідомлюють значення дидактичної гри як засобу формування загальнонавчальних умінь і навичок (див. табл. 1.2).


Таблиця 1.2. Використання учителями початкових класів засобів формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок

Засоби формування уміння вчитися

Кількість виборців


абс.

%

З а г а д к и

К р о с в о р д и

Р е б у с и

Д и д а к т и ч н і і г р и

6

4

3

8

60

40

30

80

Отже, дидактична гра – це вид діяльності в умовних ситуаціях, які відтворюють ту чи іншу сторону дійсності. Саме гра є формою вільного самовиявлення дитини, яка передбачає реальну відкритість світу можливого і розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення (виконання, презентації тощо) певних ситуацій, змістів, станів. Значущість гри ще і в тому, що, граючись, дитина може відірватись від реальних життєвих обставин і жити в світі своїх героїв та діяти за їхніми законами, легко й швидко опановуючи їх. Водночас гравці виконують реальні дії, пов’язані з розв’язанням конкретних, часто творчих завдань.


2. Формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок засобами дидактичної гри


2.1 Дидактичні умови використання гри як засобу формування загальнонавчальних умінь і навичок


Аналіз відповідного наукового фонду та власний педагогічний досвід (17 років) дозволяють дійти висновку, що дидактичними умовами використання гри як засобу формування загальнонавчальних умінь і навичок є:

– органічне включення гри у структуру уроку;

– посилення розвивальної спрямованості дидактичних ігор;

– вміле керівництво педагогом процесом ігрової діяльності.

Охарактеризуємо виділені підходи.

Складність використання гри у навчальному процесі пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результат дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні зорієнтувалися на результати гри.

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності – ігрової на навчальну.

Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу розумові. Проте гра не тільки створює позитивні емоції, а й сама потребує попереднього емоційного настрою учнів. Його можна створити штучно, наприклад, жартом. Якщо учні стомилися, пропозиція взяти участь у грі може викликати у них негативну реакцію. Тому педагогу не слід забувати, що при використанні гри можуть виникати і певні труднощі. Розглянемо найважливіші з них і проаналізуємо модель поведінки вчителя.

1. Учні не вступають у гру або вступають у неї формально. Це буває на початковому етапі роботи з комунікативними іграми і тоді, коли ігровий етап навчальної роботи не підготовлений вчителем.

Ігровий етап педагогу треба готувати ретельно: «програти найважчу роль самому, вибрати ініціативних і підготовлених виконавців…» [19, 63].

2. Гра затягується, бо учасники не можуть знайти правильного вирішення. Тоді вчитель вводить додаткові обставини, що допомагає учням досягти мети, підказує відповідь.

3. Гра затягується, бо учасники відволікаються в діях на інші завдання – вчитель повторно формулює завдання.

4. Гра затягується, бо учні не можуть налагодити взаємодії – вчитель уточнює їм ролі.

5. Гра закінчується швидко, бо учасники йдуть до мети найкоротшим шляхом – учитель створює додаткові умови, які примушують учнів більш активно використовувати знання.

6. Гра переходить у конфліктну ситуацію. Вчитель знімає конфлікт, ліквідуючи предмет суперечки, вводить у гру нових учасників.

7. Учні не включаються у гру, а лише стимулюють ігрову діяльність. Вчитель ще раз формулює мету учасникам або змінює їх. Іноді зупиняє гру, знову формулює і мотивує установку, підкріплює спільну позитивну емоційність.

8. Функція педагога як керівника навчального процесу трансформується. Якщо педагог постійно коригує дії учасників гри, виходячи з своєї концепції того, що має відбуватися, то це впливатиме на спонтанність поведінки учнів, вони будуть привчатися до пошуків самостійних рішень. Якщо педагог зовсім не керуватиме грою, виникає загроза, що завдання не буде виконане або виконане небажаним методом. У цьому випадку вчитель ризикує втратити контроль над класом [3, 27].

Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші учні, тим доцільніше не лише пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. Зрозуміло, що участь вчителя залежить від змісту гри. На зразок, гру «Відгадай», мета якої – розвиток зв’язного мовлення, вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.

Проте, як показали дослідження вчених-психологів (Д. Ельконіна, Л. Артемова та ін.) і педагогів (І. Школьна, О. Савченко тощо), гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших школярів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна і треба включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами.

Яке ж місце повинна займати гра на уроці? Звичайно, не може бути одного припису, де, коли і наскільки хвилин включати ігровий елемент в урок. Тут важливо одне: щоб гра допомогла досягнути мети. Кількість ігор на уроці має бути педагогічно виправданою. Доцільно продумати і поетапний їх розподіл: «на початку уроку гра повинна допомогти зацікавити, організувати дитину; на середині уроку гра мусить націлити на засвоєння теми; наприкінці уроку гра може нести пошуковий характер» [62, 74]. Але на будь-якому етапі уроку вона повинна бути цікавою, доступною і включати різноманітні види діяльності школярів.

Організовуючи гру, варто продумати і те, в якому темпі вона буде проходити. Не можна забувати і про фізкультхвилинки, які мають бути продовженням гри на уроці або навіть її частиною.

Дослідження О. Савченко дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків:

весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім середовищем, розвитку мовлення тощо);

під час уроку як його структурний елемент;

під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності та ін.) [59, 218].

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу варто надавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.

Для формування в учнів організаційних навичок можна використати рольову гру: на одному з уроків до першокласників несподівано завітає Майстер, який розповість їм про те, як було створено парту і покаже, яке навчальне приладдя повинно бути на робочому місці, де розмістити кожен предмет. А щоб закріпити у дітей вміння дотримуватись порядку, запропонує їм виконати деякі завдання. На зразок: діти, вийміть з портфеля підручник, зошит, щоденник, ручку, олівець, лінійку. Покладіть щоденник у правий верхній куточок парти, на нього покладіть підручник. Олівець і ручка повинні лежати в заглибині, а лінійка – у лівому верхньому куточку. Зошит покладіть перед собою трохи навскоси (учні виконують, а Майстер з вчителем перевіряють, кращих школярів відзначають похвалою). «Незважаючи на елементарність, уміння учнів підтримувати порядок на робочому місці, – зазначають автори методичних рекомендацій «Формування організаційних вмінь та навичок молодших школярів», – вимагає до себе постійної уваги, оскільки сформувати його до рівня навички важко. Для цього необхідний постійний контроль у вигляді словесних вказівок та суджень» [68, 5].

Не меншої уваги потребує і формування такого вміння, як орієнтація в часі. Це вміння має велике соціально-психологічне значення, оскільки будь-яка економія зводиться в кінцевому результаті до економії часу. На уроках математики діти знайомляться з одиницями часу, їх позначенням, а також годинником, як приладом для вимірювання часу. Для того, аби ознайомити дітей з годинником і вирішити інші завдання, можна використовувати дидактичні ігри (наприклад, гру: «Подорож у країну годинників»).

Формування уміння організовувати робоче місце можна здійснювати за допомогою тренувальних вправ на розміщення приладдя на парті: ігор «В школі», «Хвилинка», «Що нам потрібно для роботи?» тощо. З метою формування уміння планувати навчальні дії застосувати гру на виконання ролей вчителя і учня.

З метою мотивації мовленнєвої діяльності учнів варто використати сюжетно-рольові ігри «В школі», «В магазині», «На пошті», «В автобусі» тощо, казкові герої.

Формуючи загальнопізнавальні уміння та навички, вчитель на уроках математики може використати, зокрема, такі ігри: «Хто швидше?», «Магазин», «Мовчанка», «Колові приклади» тощо. Для того, аби привернути увагу учнів до краси навколишнього середовища, доцільно використовувати сюжетні ігри та ігри-вправи з природничим матеріалом. Їх мета – навчити дітей знаходити потрібний предмет за допомогою органів чуття (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілим та ін.

Діти дуже добре сприймають ігри на природничу тематику: «Загадай – ми відгадаємо», «Що спочатку, а що потім?», «Магазин», «Овочі та фрукти» тощо.

Для розвитку усного мовлення й логічного мислення (а це загально – мовленнєві уміння) доцільно використовувати такі ігри: «З якого дерева листя?», «Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Хто на чому грає?», «Чиї це інструменти?».

Для формування оцінних умінь можна використати ігри «Журі», «Хто найпильніший», конкурси на кращу роботу, стимулюючі вказівки і заклики у вигляді девізів.

Значні можливості у початковій школі, особливо в перших-других класах, є для проведення ігор-занять та ігор-вправ. Так, на уроках навчання грамоти, наприклад, за допомогою гри-вправи «Чарівний мішечок» (варіанти «Чарівний глечик». «Чарівна скринька» тощо) можна закріплювати різноманітні вміння та навички. Набір предметів у мішечку, звичайно, різний, залежно від теми і мети навчання. Це можуть бути іграшки, у назвах яких є літери чи склади, що вивчаються; маленькі предмети, які необхідно описати, та ін.

Учителі, які працюють творчо, вміло використовують на уроках елементи змагання: хто більше назве слів, відгадає загадок, найкраще виконає завдання, швидше обчислить тощо.

Ознайомлюючись із навколишнім середовищем, діти охоче грають у сюжетні ігри («Ми прийшли до театру», «Я збираюся в гості» та ін.), які розвивають уяву, спостережливість, спонукають до самоконтролю. Адже учні діють у ситуаціях, близьких до їх життєвого досвіду.

«Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор, – як стверджує О. Савченко, – органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема, зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей)» [59, 220–221].

Таким чином, використання дидактичних ігор на уроках робить процес навчання не лише цікавим, а й сприяє швидкому формуванню у молодших школярів загальнонавчальних навичок та вмінь. Адже граючись, діти вчаться, а навчаючись – граються.

2.2 Методика формувального експерименту


З метою перевірки ефективності використання дидактичних ігор для формування загальнонавчальних умінь і навичок у школярів початкових класів було проведено формувальний експеримент на базі Теребовлянської гімназії-спецшколи-інтернату. Дослідження здійснювалось поетапно упродовж 2006–2007 навчального року на матеріалі предметів «Рідна мова», «Математика». Були вибрані два класи – експериментальний та контрольний (3 А і 3 Б класи). У контрольному класі навчання проводилось відповідно до діючих навчальних програм і методичних посібників. Для вчителя експериментального класу були підготовлені методичні рекомендації, які включали ігрові завдання і вправи, дидактичні ігри, що сприяли формуванню загальнонавчальних умінь і навичок, а також завдання для контрольних зрізів.

Наводимо добірку ігор із вказівками щодо місця їх використання у структурі уроку та вимогами до їх проведення, які використовувалися на уроках мови і математики вчителем експериментального класу.

На етапі закріплення набутих знань, під час вивчення теми «Рідна мова, мова державна» (Рідна мова) як тренувальну вправу учням було запропоновано гру «Позмагаємося з поетом». Школярам потрібно було продовжити речення з пропущеними словами.

Буває, що слово

Відоме давно,

А знає не кожен,

Що значить… (воно).

І тут у пригоді

Стає визначник

Скарбів наших мовних –

Тлумачний… (словник).

(Д.Білоус)

Або інший варіант: гра «Віднови вірш» (тема «Визначення теми і мети висловлювань. Добір заголовків до текстів»)

Попрощалось ясне сонце

Виступає круглий місяць

З чорною землею.

З сестрою зорею

(Т. Шевченко)

Нам сонечко всміхається,

Зелений виноград.

Цілує гай і сад.

У листя одягається

(О. Журлива)

Або гра: «Склади вірш» (тема «Спостереження за ознаками художніх, науково-популярних та ділових текстів. Складання текстів-інструкцій»):

Мав Сашко гарну книжку,

Кинув раз її під… (ліжко).

Де лежала бідна книжка,

Пробігала сіра… (мишка).

Стала мишка книжку гризти,

Стала мишка книжку… (їсти).

Звідкись взявся їжачок,

Він був весь із… (колючок).

Він прогнав зубасту… (мишку),

Врятував нещасну… (книжку).

Слава, слава їжачкові!

Сором же кому? (Сашкові)

Аби підсумок уроку не був важким для сприймання і щоб дітям було цікаво, під час вивчення теми «Розвиток уявлення про текст, його тему і мету. Добір заголовка» (Рідна мова), вчителем було використано гру «Будь уважним».

Учні повинні прослухати текст і сказати, чи відповідає заголовок темі та меті тексту.

Курличуть в небі журавлі

У кінці вересня-жовтня птахи відлітають на південь. Відлітають вони по-різному. Зграї шпаків і граків летять на великій висоті. Журавлі прямують правильним трикутником. Гуси летять вервечкою, а качки – прямою шеренгою. Зозулі відлітають поодинці.

Вивчаючи тему «Зв’язок між реченнями в тексті. Спостереження за різними засобами зв’язку. Частини тексту», підсумок уроку подано у формі ось такої гри «Склади прислів’я»:

Вірний друг-то… друзями.

Птах сильний крильми, людина… найбільший скарб.

Друзі пізнаються… у біді.

Цікавою для дітей була й гра «Будівельник» (тема: «Споріднені (спільнокореневі) слова. Корінь слова»):

Матеріал для гри: магнітна дошка, картки з морфемами (хат, – к, – н, очк, – оньк).

Завдання: з

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: