Екологічний проект як один із засобів екологічного виховання
Поряд із формуванням нового світогляду існує і правове регулювання охорони навколишнього середовища. Державне управління в царині охорони навколишнього середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів. Спеціально уповноваженими державними органами управління в царині охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів в Україні є Міністерство охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки. Нині Мінприроди здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів, розробляє пропозиції щодо господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розробки нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів. Мінприроди України працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Держкомітетом з питань геології, Держкомітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України. При Міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію, до складу якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Основним завданням Держекологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Юридичну базу природоохоронного зобов’язання становить Конституція України, де в ст. 16 записано: “Забезпечення екологічної безпеки і підтримування екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави.” Стаття 50 проголошує: “Кожен має право на безпечне для життя і здоровся довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.” Існують нормативні акти, що містять норми права з охорони природи і раціонального природокористування. Природоохоронне законодавство як важіль управління процесом природокористування, почало формуватись з 1991 р., коли було прийнято Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, де сформульовано завдання природоохоронного законодавства.
До об’єктів державної охорони та регулювання використання на території України належать: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природносоціальних умов і процесів, природні ресурси, ландшафти та інші природні комплекси. Особливій охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України. Крім того, держава має охороняти від негативного впливу несприятливих екологічних чинників також здоров’я і життя людей. У 90-х роках Верховною Радою України було прийнято також Закон України “Про екологічну експертизу” (1995), “Про охорону атмосферного повітря” (1992), “Про природно-заповідний фонд” (1992), “Про тваринний світ” (1993), “Про пестициди та агрохімікати” (1995).
Україною ратифіковано міжнародні конвенції „Про охорону біологічного різноманіття” (1994), „Про охорону дикої природи, фауни і природних середовищ існування в Європі” (1996), „Про речовини, що руйнують озоновий шар” (1996).
Що ж реально роблять люди для охорони навколишнього середовища?
Теплоенергетика. Рішення проблем охорони середовища від шкідливого впливу підприємств теплової енергетики потребують комплексного підходу. ТЕС у районі їх розташування вагомо впливають на середовище та на стан біосфери в цілому. Основними забруднювачами є летюча зола, диоксид сірки і оксид азоту. Засоби скорочення викидів залежать від якості палива та умов його спалення, запобігання забруднення досягається очищенням всього об’єму продуктів спалення у високоефективних золоуловлювачах, контроль за викидами ведеться спеціальними приладами. Застосовується в якості джерела енергії водень, бо у процесі його спалення створюються лише пари дистильованої води, а теплота спалення майже втричі більше, ніж у нафти.
В зв’язку з тим, що запаси сировини не нескінченні, вчені шукають нові джерела енергії, які практично не забруднюють середовище. Наприклад, енергія термальних вод, енергія сонця, енергія вітру.
Закон про охорону повітря забороняє введення в дію будь-яких об’єктів, що в процесі експлуатації можуть стати джерелами забруднення або інших негативних впливів на атмосферу; нормує максимально допустимі концентрації забруднюючих речовин у повітря.
У „Земельному законодавстві” визначені основні положення, котрі в умовах розвитку всіх галузей народного господарства та удосконалення виробництва дозволяють дбайливо відноситися до землі та найбільш раціонально використовувати її в інтересах народу.
Багато уваги приділяється охороні флори та фауни.
Дж.Даррелл казав: „Тварини та рослини – своєрідний барометр. Якщо раптово виявиться, що тварини і рослини зникають, то це – попередження, що з екосистемою негаразди. Тому охорона тварин і рослин по суті – охорона самих себе. Коли ми б’ємо тривогу, то робимо це не тільки з естетичних причин. Треба захищати їх тому, що, якщо не буде їх, не будемо існувати й ми” [48; 115].
Прогресуюче збіднення флори і фауни земної кулі призвело до виникнення „Червоної книга”. Ідея створення книги належить відомому англійському зоологу, професору Пітеру Скотту. Червона книга – це унікальне зібрання фактів про унікальні істоти на нашій планеті, які опинилися під загрозою зникнення. Міжнародна книга нараховує декілька солідних томів.
Отже, нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. У державі відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку сировинно-добувних , екологічно небезпечних галузей промисловості.
Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження й нарощування яких здійснювалося найбільш „дешевим” способом – без будівництва очисних споруд . Це було можливим за відсутністю ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування, законодавства з охорони довкілля.
Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих та підземних вод, повітря й земель, нагромадження в дуже великих кількостях шкідливих відходів виробництва.
Такі процеси тривали десятиріччями і спричинили різке погіршення стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням та біологічно-генетичною деградацією народу України.
1.3 Система екологічного виховання у школі
Что значишь ты без трав и птиц,
И без любви к пчеле жужжащей,
Без журавля над хвойной чащей,
Без миловидных лисьих лиц?
Когда поймешь ты, наконец,
Врубаясь в мёртвые породы,
О, человек, венец природы,
Что без природы твой конец?!
С.И. Кирсанов
Науково-технічний прогрес ХХ століття впливає на всі сторони життя суспільства. Різке прискорення прогресу обумовило великий тиск людини на довкілля, що неодмінно призводить до зміни всього середовища. Негативні наслідки діяльності людини завдають шкоди її здоров’ю. Протистояння суспільства і природи призвели до загрози всесвітньої екологічної кризи, подальший тиск на природу людиною може повністю знищити людство. Зовсім недавно більшість людей мали лише опосередковане уявлення про нашу планету як єдину збалансовану систему. На міжнародній конференції ЮНЕСКО з охорони природи у Парижі (1968) було прийняте звернення до держав і народів. У ньому підкреслювалась необхідність міжнародного співробітництва у царині екологічної освіти. Конференція поклала початок Міжнародній програмі наукових дослідів та підготовки спеціалістів, яка повинна була розробити наукову базу збереження та раціонального використання ресурсів біосфери.
Таким чином світове товариство ставить у першу чергу екологічну освіту як засіб уникнення екологічної катастрофи.
В основі будь-якої цивілізації лежить освіта – передача нащадкам отриманого досвіду та знань, культурних та моральних цінностей. У сучасних умовах екологічної кризи, тільки подолання якої допоможе зберегти людство на планеті, основою морального виховання і освіти людини є перш за все розробка принципів взаємовідносин людини і природи. У зв’язку з цим, екологічна освіта та виховання школярів мають велике значення.
Екологічна освіта – це безперервний процес освіти, виховання і розвитку особистості, який спрямований на формування системи наукових та практичних знань, цінностей, поведінки та діяльності, які забезпечують відповідальне ставлення людини до довкілля [30; 23]. Вона являє собою цілісну структуру, яка охоплює все життя людини. Також метою екологічної освіти є формування світогляду, який підкреслює єдність з природою.
Екологічна освіта має декілька аспектів:
знання екологічних проблем та способів їх вирішення;
розвиток системи практичних вмінь по вивченню, оцінці, покращання стану довкілля;
виховання ціннісних орієнтацій екологічного характеру;
формування мотивів, звичок правильної поведінки та діяльності, здатності наукових та моральних суджень з екологічних питань;
потяг до активної діяльності з охорони природи.
Екологічне виховання та освіта є стрижнем сучасної освіти та початком перебудови його сучасних систем і суспільства вцілому. Екологічна освіта – основа нової моральності для рішення багато численних питань практичного життя людини. Екологічне виховання повинне починатися з самого раннього дитинства. Діти – допитливі. Саме в цей час слід починати виховувати моральні засади, розвивати почуття прекрасного, вміння бачити красу.
Природоохоронна освіта є обов’язковим елементом загальної освіти. Вона спрямована на те, щоб подати основи екологічних знань, перетворити їх у практичні навички природокористування, закласти творчій інтерес до пізнання природи, сформувати до неї моральне та естетичне відношення.
Олексій Химинець, вчитель ЗОШ м.Ужгород, стверджує, що взаєморозвиток освіти, культури, економічного становища та екологічної ситуації сьогодні визначають самопочуття людства, їх роль в нашому житті зростає з року в рік, а екологічний компонент набуває все більшого значення [42; 31].
Природоохоронна освіта здійснюється в різних напрямках: на уроках, на заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці тощо. Екологічна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова.
Головними завданнями можна вважати:
- засвоєння наукових знань про взаємозв’язок природи, суспільства та людської діяльності;
- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому, та кожної людини зокрема;
- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;
- розвиток потреби спілкування з природою;
- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.
Відношення дитини до довкіллям не таке, як у дорослих. До важливих відношень дитини і довкілля відносять:
фізіологічну взаємодію;
психологічні відношення;
поведінкову взаємодію.
В аспекті фізіологічної взаємодії, перш за все, цікавить взаємодія організму молодшого школяра з природним середовищем. Всі екологічні впливи дитина починає відчувати ще в утробі матері. Екологічною особливістю молодого організму є те, що він менш загартований до негативних факторів.
Після народження дитина не в змозі ідентифікувати себе з довкіллям. Ще Ж.Піаже виявив, що основною рисою відношень дошкільника до світу є егоцентризм [20; 16]. Дитина не диференціює своє „Я” та середовище, суб’єктивне та об’єктивне, переносить на реальні зв’язки між явищами у природі свої власні мотиви. Результатом є антропоморфізм по відношенню до середовища, тобто наділення об’єктів і явищ довкілля якостями, які притаманні самій дитині.
Навіть після початку усвідомлення свого „Я” його різницю від навколишнього, об’єктів і явищ, дитина деякий час не диференціює середовище на природне, технічне та суспільне.
Відношення між людьми, які психологічно можна віднести до категорії моральних, малюком переносяться на відношення у світі природи та у світі речей.
Ці відношення проявляються в уособленні. Уособлення – надання об’єктам та явищам природи якостей людини якогось типу. Наприклад, лисиця – хитра, заєць – лякливий. Такі відношення зберігаються і серед молодших школярів.
Таким чином, у дошкільників та і молодших школярів екологічні та моральні відносини переплітаються між собою. Відношення з природою у молодших школярів носять суб’єктивний характер, тобто вони відносяться до об’єктів і явищ природи, як до суб’єктів.
Але таке сприйняття природи швидко руйнується і школяр починає бачити реальні природні утворення. Таке відношення психологами назване суб’єктифікацією. Зміцніються у школяра цілі та мотиви. Прагматизм дошкільника (природа існує не сама по собі, а для нього: річка – щоб купатися, сонце – щоб загоряти) змінюється не прагматизмом, прагненням до безкорисного спілкування з природою.
Метою екологічної освіти є формування екологічної культури особистості та суспільства. Компонентами екологічної культури є: екологічні знання і вміння, екологічне мислення, екологічні цінності та екологічна поведінка.
Джерелами екологічної культури є багатовіковий досвід народу – традиції бережливого відношення до природи, природним багатствам рідної землі. Наші предки гарно знали природу, взаємозв’язки живих організмів з довкіллям. Предки вклонялися духам природи і разом з тим вважали себе її частиною, розуміли свій нерозривний зв’язок з нею. Ще не знаючи грамоти, люди читали книгу природи та передавали накопичені знання дітям. У процесі спілкування з природою люди поступово знаходили норми та правила поведінки в природі. Вони розуміли, що знищивши природу, вони знищать своє майбутнє. Тисячоліттями складались народні традиції, народна педагогіка.
Етнопедагогіка з самого початку базувалася на праці, бережливому відношенні до природи, на повазі до людини як носія народної мудрості.
Тому відродження народних традицій – важлива і вагома задача педагогічної науки.
Формування екологічної культури, яка визначає відношення до середовища, треба розглядати як складний комплексний процес, який багато у чому залежить від вікових особливостей та можливостей учнів. Першим віковим етапом освіти є початкова школа. Мета екологічної освіти молодших школярів – становлення науково-пізнавального, емоційно-морального, практично-дійового відношення до довкілля, до здоров’я на базі єдності чуттєвого та раціонального пізнання природного та соціального оточення людини. Це спирається на такі психофізіологічні особливості молодших школярів, як цілісне світобачення, уроджена допитливість та емоційне сприйняття, намагання оволодіти методами вивчення природного та суспільного оточення, правилами та нормами поведінки, навчитися надавати допомогу природним істотам.
Виходить, що екологічна освіта у початковій школі – це складний процес, який потребує вирішення наступних задач:
освіта – формування знань про екосистемну організацію природи Землі в межах існування людини; системи інтелектуальних і практичних вмінь по вивченню, оцінці та покращенню стану довкілля своєї місцевості та здоров’я населення;
виховання потреб (мотивів, збуджень), спрямованих на реалізацію здорового способу життя та покращення довкілля;
розвиток інтелектуальної сфери – можливість цілісного причинного та вірогідного аналізу екологічної ситуації; емоційної сфери – естетичного сприйняття та оцінки стану середовища; вольової сфери – впевненості у можливості вирішення екологічної проблеми, бажання розповсюджувати екологічні знання та брати участь у практичних справах по захисту довкілля.
Сучасні підходи до змісту освіти у царині довкілля повинні виходити із концепції стійкого розвитку, відповідати новим ціннісним орієнтаціям, дотримуватись етичних принципів взаємовідносин людства та біосфери. При цьому дуже важливими є такі вихідні положення, як гуманізація, єдність пізнання, переживання й дії, міждисціплінарність та інтеграція змісту.
Принцип гуманізації виходить із права кожного громадянина, жителя планети на чисте навколишнє середовище; принцип взаємозв’язку пізнання, переживання й дії дозволяє забезпечити становлення багатогранних відношень до середовища та свого здоров’я.
Принцип міждисциплінарності являє собою узгодження різних аспектів взаємовідносин з довкіллям. Принцип інтеграції різних аспектів екологічних взаємодій дозволяє забезпечити взаємозв’язок усіх сфер теоретичної та практичної свідомості і різних сфер діяльності.
До основних методів навчання екології відносять:
- методи стимулювання пізнавального інтересу та формування відношень;
- методи та прийоми формування знань;
- методи та прийоми формування вмінь.
Процес навчання завжди має якісь певні мотиви. В одних випадках це – бажання отримати гарну оцінку або похвалу вчителя, бажання бути першим серед однолітків, в інших – бажання навчитись чомусь; мотивом може бути пізнавальний інтерес, який деякою частиною залежить від уродженої допитливості, деякою – від стимулювання вчителем різними засобами, прийомами, методами.
До основних методів та прийомів стимулювання відносять: дидактичну гру та цікаві вправи.
Гра спирається на створення в учбовому процесі ігрових ситуацій, які складаються з наступних елементів діяльності: ігрова задача, ігрові мотиви та учбове рішення задач. У дидактичній грі постановка задачі виникає як ігрова задача самої дитини, а способи її вирішення є учбовими.
Всі ігри можна упорядкувати за дидактичним навантаженням.
- ігри, які сприяють формуванню вміння класифікувати;
- ігри, які мають на меті перевірити правильність сформованих уявлень;
- ігри, спрямовані на виявлення природних зв’язків, сутності явищ [20; 121].
Для того, щоб покращити опитування та активізувати розумову працю учнів, в учбовий процес вводять цікаві вправи. Форми цих вправ дуже різноманітні – загадки, кросворди, ребуси, чайнворди і вікторини.
До основних методів і прийомів формування відношень належать – методи формування суб’єктивного відношення, методи трансформації відношень уособлення у відношення суб’єктифікації; методи формування почуття спорідненості з природою; методи формування естетичних відношень до природи [20; 124].
Методи формування суб’єктивного відношення включають у себе: метод екологічної ідентифікації, метод емпатії, метод рефлексії.
Метод ідентифікації міститься у тому, щоб поставити себе на місце того чи іншого об’єкта, занурення себе у ситуацію, в якій знаходиться об’єкт. Наприклад, при розгляданні питання про водойми взимку учням пропонується тиснути пальцями власного носа і, не відкриваючи рота, протриматись якомога більше, а потім відпустивши один палець, відкрити доступ повітря в один отвір. Власні враження проектуються в цій ситуації на стан риб, що знаходяться під кригою, коли їм не достає кисню. Доступ повітря в одну ніздрю супроводжується значним полегшенням та моделює стан риб після того, як у кризі будуть просвердлені дихальні ямки.
Метод емпатії передбачає стимулювання емпатії особистістю стану природного об’єкту, співчуття йому.
Метод рефлексії – це стимулювання усвідомлення особистістю того, як її поведінка могла б „виглядати” з точки зору тих природних об’єктів, „інтереси” яких вона зачіпає. Важливою задачею в області формування екологічних відносин молодших школярів є трансформація існуючих відношень антропоморфізації, персоніфікації у відношення суб’єктифікації. Загальний принцип управління процесом такої трансформації: не руйнуючи спеціально уявлення антропоморфізації формувати у школяра наукові знання про об’єкти та явища природи, екологічні взаємодії.
Метод сполучання елементів - надання рис людини природі з науковим представленням про об’єкт, що вивчається та явище при поступовому збільшенні долі останніх.
Метод емоційного протиставлення природних об’єктів людині - суб’єктивне відношення людини до природи припускає відношення до природних об’єктів як до реальних створінь. Це значить, що школяр повинен бачити відмінність людини від інших природних об’єктів.
Метод ознайомлення дітей із джерелами існуючих негативних антропоморфічних характеристик деяких об’єктів природи.
Формування відношень суб’єктифікації можуть проходити за допомогою різних прийомів. Один з них – написання листа улюбленим тваринам. Цінність прийому у тому, що поєднуються елементи антропоморфізації з детальним вивченням екології цієї тварини, що сприяє розвитку суб’єктивізації.
Іншим прийомом можуть слугувати рольові ігри, в яких учні грають тварин у визначених ситуаціях, ніби виконуючи якісь дії у вигаданій екологічній ситуації, відтворюючи „думки”, поведінку тієї чи іншої тварини.
Значним компонентом суб’єктивного відношення є почуття спорідненості із довкіллям. Сприяти розвитку відношень можна наступними методами:
Метод пошуку схожості природних об’єктів з людиною. Метод реалізується за допомогою таких прийомів: а) виявлення морфологічної схожості, б) виявлення поведінкової схожості, в) проведення аналогій при використанні екологічних понять.
Метод звернення до джерел. Реалізується за допомогою прийому - введення у зміст елементів еволюційного вчення.
Головними методами формування естетичного відношення до природи є:
метод звернення уваги на зовнішні прояви гармонії природи;
метод розкриття внутрішньої гармонії природи;
метод „перебільшення” краси природи засобами мистецтва.
Основними методами формування знань є: словесні (розповідь, бесіда, робота з книгою); наочні (спостереження, демонстрація, експеримент); проблемно-пошуковий метод.
Розповідь як метод має сильні та слабкі сторони. Її використання дозволяє економити учбовий час. Розповідь незамінна, коли доступ до об’єкту обмежений для безпосереднього вивчення. Слабкою стороною є пасивність слухачів.
Бесіда – це розмова вчителя з учнями, яка організується за допомогою системи питань, які поступово підводять учнів до засвоєння нового матеріалу. Сутність бесіди у спілкуванні вчителя, який керує нею, з учнями. У ході бесіди реалізуються прийоми: постановка питань, обговорення відповідей та точок зору учнів, корегування відповідей, формування висновків.
Бесіда повинна поєднуватись з іншими методами: з розповіддю вчителя (бесіда по розповіді вчителя), із спостереженням (бесіда по результатам спостережень), з роботою з ілюстративним матеріалом (бесіда по малюнку), з читанням тексту (бесіда за прочитаним).
Робота з текстом книги як метод навчання є одним з важливих засобів як пізнання, так і закріплення знань.
Завдяки спостереженню за природою у школярів формуються уявлення про різні поняття: сезони, форми рельєфу, водойми, погодні явища, рослини, тварини, діяльність людей. При спостереженні використовуються різні прийоми – візуальний огляд, виміри за допомогою приладів, відбір та подальший огляд зразків.
У дидактиці досліди (лабораторний метод) відносять до практичних методів. За своєю функцією досліди сприяють більш глибокому пізнанню дійсності, а основа метода – формування вмінь користування.
За ступенем творчої активності у пізнанні методи навчання поділяються на репродуктивні та проблемно-пошукові. Згідно з класифікацією М.М. Скаткіна та І.Л. Лернера, ці методи включають у свій склад метод проблемного викладу, частково-пошуковий та дослідницький методи [23; 149].
Сутність проблемного викладу полягає в тому, що вчитель ставить проблему і сам її вирішує, при цьому він показує шлях рішення у протиріччі. За формою це – розповідь-пояснення.
Сутність евристичного методу (частково-пошукового) полягає у наближенні учнів до самостійного вирішення проблеми. Учням пропонується питання, на яке вони відразу не можуть знайти відповідь. Процес пізнання будується таким чином, що відповідь діти знаходять, вирішуючи проміжні задачі.
Уміння формуються головним чином у процесі практичних занять. Основними прийомами формування вміння є: пояснення та показ способу дії, виконання способу дії за інструкцією, по пам’яті, імітація способу дії на макеті.
Робота по формуванню вміння починається із ознайомлення школярів з новою для них діяльністю шляхом словесного пояснення або шляхом показу способу діяльності. Частіше за все ці шляхи йдуть паралельно.
Більш складні вміння спочатку виконуються учнями за інструкцією.
В традиційній методиці вивчення природи і суспільства екскурсії розглядаються як одна з форм учбово-виховної роботи – організаційний вихід за межі школи для спостереження явищ у звичайних умовах. Екскурсія являє собою своєрідний урок в умовах безпосереднього спілкування з природою або перетвореною працею людини соціоприродним середовищем . екскурсія показує дітям взаємовідносини у царині природи та допомагає пов’язати отримані факти в одне ціле. Педагоги підкреслюють позитивний вплив спілкування з природою на розумовий, фізичний та емоційний розвиток дитини, який вперше вирізнив К.Д.Ушинський: „А свобода, а простір, чудові куточки містечка, а ці луки, а рожева весна та золотиста осінь невже не були гарними вихователями? Можете назвати мене варваром у педагогіці, але я переконаний, що природний ландшафт має таке виховне значення, з яким важко змагатися впливу педагога” [35; 43].
Поряд з екскурсією важливе значення займає і бесіда, тому що екологічне виховання в першу чергу спрямоване на виховання культури відношень із довкіллям, а виховання, по словам В.О.Сухомлинського, це перш за все постійне духовне спілкування вчителя та дитини.
Виховувати почуття – це означає словом та прикладом викликати у дітей відповідну реакцію, навмисно створюючи ситуацію. Саме участь у бесіді дає можливість дитині зрозуміти правильність чи неправильність вибору того чи іншого зразка поведінки, мотиви свого чи стороннього вчинку.
Таким чином, формування екоцентричної екологічної свідомості базується на таких параметрах:
Вища цінність – це гармонійний розвиток людини та природи. Довкілля - це самоцінне, маюче право на існування за межами корисності та некорисності і , навіть, шкідливості для людини. Людина не власник природи, а один з членів природного товариства.
Відмова від ієрархічної картини світу. Людина не має привілеїв лише тому, що має розум, навпаки, його розум накладає більші обов’язки по відношенню до навколишнього середовища. Світ людей не протиставляється світові природи.
Характер взаємодії з природою визначається „екологічним імперативом”; правильним можна вважати те, що не порушує природної рівноваги.
Діяльність людини з охорони довкілля продиктована необхідністю збереження природи заради неї самої
екологічний проект виховання школяр
Розділ ІІ. ЕКОЛОГІЧНИЙ ПРОЕКТ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
2.1 Констатуючий експеримент
Молодший шкільний вік – це етап формування основ морально-етичної позиції особистості.
Базовим в розвитку екологічної культури молодшого школяра є рівень, отриманий ним в дошкільному віці. Новий ступінь розвитку дитини пов’язується з отриманим нею екологічно-орієнтованого особистого досвіду за рахунок:
спостережень різних станів навколишнього середовища, які супроводжуються роз’ясненнями педагога;
початкових оцінок діяльності людей (на рівні добре – погано);
виконання правил поведінки, запропонованих педагогом;
спілкування з представниками тваринного і рослинного світу та емоційних переживань;
естетичного задоволення красою природи і творчого виявлення своїх вражень в розповідях, малюнках;
відчуття потреби в знаннях екологічного змісту;
бережливого відношення до предметів використання, продуктів харчування і т. ін.;
спостереження за діяльністю дорослих з покращання навколишнього середовища і своєї участі в ній.
Таким чином можна виділити показники сформованості екологічної культури молодшого школяра:
Дитина проявляє інтерес до об’єктів навколишнього світу, умов життя людей, рослин, тварин, намагається оцінити їх стан з позиції „добре-погано”.
З бажанням приймає участь в екологічно-орієнтованій діяльності.
Емоційно реагує при зустрічі з прекрасним і намагається передати свої відчуття у творчості (розповідь, малюнок тощо).
Намагається виконувати правила поведінки на вулиці, під час прогулянок тощо.
Проявляє готовність надати допомогу людям, рослинам, тваринам.
Намагається контролювати свою поведінку, вчинки, щоб не зробити поганого навколишньому середовищі.
Отже, орієнтуючись на виділені показники сформованості екологічної культури молодших школярів, була проведена дослідницька робота. Вона проходила в 2-х класах ЗОШ № 1 І-ІІІ ступенів міста Слов’янська. Експериментальним був 2-А (26 учнів), а контрольним виступив 2-Б (26 учнів).
У процесі експериментальної роботи використовувалися анкетування, опитування, спостереження та екологічні завдання.
Робота складалася з трьох етапів:
констатуючий експеримент;
формуючий експеримент (проект);
контрольний експеримент.
Завдання констатуючого експерименту – визначити рівень екологічної культури молодших школярів експериментального та контрольного класів.
Рівні сформованості екологічної культури визначали за такими критеріями:
Компонент досвіду:
знання джерел забруднення навколишнього середовища;
навички взаємовідносин молодших школярів з природним середовищем, бережливого ставлення до природи (практична допомога природі, позиція захисника природи).
Компонент формування відображенняя:особисте відчуття та сприймання природи (радощі та засмучення, пов’язані з природою та самим собою).
Компонент спрямованості:інтерес молодших школярів до природи та екологічних проблем.
На основі визначених компонентів було виділено три рівні екологічної культури молодшого школяра:
високий;
середній;
низький.
Високий рівень сформованості екологічної культури молодшого школяра визначався знанням джерел забруднення навколишнього середовища, місцем людини в цьому процесі, навичкою культурного спілкування з навколишнім середовищем, активною участю у природоохоронній роботі.
Середній рівень визначався неповнотою екологічних знань, недостатньою активністю екологічної діяльності, стриманим і заспокоєним ставленням до природи, нестійкими переконаннями в необхідності збереження навколишнього середовища.
Низький рівень визначався відсутністю належних знань і проявів спілкування з навколишнім середовищем, пасивністю по відношенню до живого організму, споживацьким ставленням до природи.
За допомогою методики „Екологічний світлофор” ми констатували представлення дітей про раціональну взаємодію людини з природою – можливих і неможливих дій на природі; вміння оцінювати результати взаємодії людини і природи (взаємодія завдає шкоди, жодних змін, корисно).
Це дослідження проводилось як індивідуальна робота по картках. Діти на отримані картки наклеювали сигнал світлофора, відповідно до тексту або малюнка. Дитина отримувала набір кольорових кружечків (червоного, жовтого та зеленого) з поясненням, що кожний колір має своє значення. Таким чином, як і світлофор на перехресті, наш екологічний світлофор червоним світлом говорить, що дія під забороною, бо завдає шкоди довкіллю та життю людей; жовтий – попереджає про те, що необхідно бути обережним; зелений дозволяє дії, які допомагають рослинам і тваринам.
Учитель зачитував вчинок людини на природі та демонстрував відповідний малюнок. Учень повинен був оцінити цей вчинок, „включивши” той чи інший сигнал екологічного світлофора і пояснити свій вибір.
Були запропоновані такі ситуації:
У вихідний день Толя з батьком пішли до лісу. Невдовзі вони зупинилися біля мурашника, розворушеного якоюсь недоброю людиною. Мурашки ремонтували своє місто, метушливо таскаючи свій матеріал. Толя довго спостерігав за роботою лісових трудівників, а потім став збирати хвоїнки, сухе листя, травинки. Батько зацікавлено запитав: „Що це ти робиш, Толю?”. Толя відповів: „Ти подивись, як важко мурашкам матеріал до мурашника носити. В них же немає ані машин, ані залізничної дороги, все самі тягнуть. Треба їм допомогти”. Взявши зібрані травинки, коріння, листя, він підійшов до мурашника та обережно поклав біля нього в деяких місцях.
Іван, Петро та Оля пішли на річку. Цілий день вони просиділи біля дерева та спостерігали за живою природою.
Сашко пішов зі своїм класом на екскурсію до лісу. Раптом під великим дубом він побачив маленьке пташеня. Не довго розмірковуючи хлопчик узяв пташку у руки. Хлопці запитали: ” Сашко, навіщо ти це зробив?”. „А я його сам вигодую!”.
Після пікніка на галявині залишились папір, сміття на лісовій стежині.
„Екологічний світлофор” викликав багато позитивних емоцій, оскільки завдання базувалось на прикладах з реального життя.
Таблиця №1
Динаміка показників оцінки взаємодії людини і природи молодшими школярами.
| Клас | 1 ситуація | 2 ситуація | 3 ситуація | 4 ситуація | |||||||||
| Ч | Ж | З | Ч | Ж | З | Ч | Ж | З | Ч | Ж | З | ||
|
2-А (експеримент-таль ний) 26 чоловік |
Кількість | 1 | 2 | 23 | 5 | 17 | 4 | 20 | 2 | 4 | 24 | 2 | 0 |
| % | 3,8 | 7,7 | 88,5 | 19,2 | 65,4 | 15,4 | 76,9 | 7,7 | 15,4 | 92,3 | 7,7 | 0 | |
| 2-Б (контрольний) 26 чоловік | Кількість | 0 | 1 | 25 | 7 | 17 | 2 | 21 | 1 | 4 | 25 | 1 | 0 |
| % | 0 | 3,8 | 96,1 | 26,9 | 65,4 | 7,7 | 80,8 | 3,9 | 15,4 | 96,1 | 3,8 | 0 | |
Отримані дані свідчать про те, що обидва класи мають приблизно однаковий рівень екологічної культури та у більшості дітей вже сформовані зародки раціональної взаємодії людини з природою.
З метою виявлення готовності учнів надавати необхідної допомоги природі, виховання в них емпатійних здібностей, нами було запропоновано проблемне завдання „Лист зеленому другові”.
Зміст методики: дітям подавалась наступна ситуація –
„Уявіть, що десь у лісі є малесеньке деревце. Іноді його поливає дощик, іноді гойдає вітерець...іноді на його гілках співає зграйка пташок. Вони спілкуються одна з одною, метушаться або, навіть, б’ються. А потім кудись летять. Ось це деревце сказало по секрету, що більш за все на світі йому потрібен друг – людина. Краще учень, ніж дорослий. І спочатку йому хотілося отримати від нього листа.” Далі вчитель запропонував: „Напишіть дереву. Можливо, хтось і є тим самим другом, якого воно так чекає. Поміркуйте, про що саме дерево бажало б прочитати в вашому листі, на які питання відповісти, що б ви запропонували своєму другові для того, щоб він погодився з вами товаришувати.”
При аналізі дитячих робіт була звернена увага на наступне:
Чи переважають в дитячих листах приклади практичної допомоги