Сучасна школа в умовах ринкової економіки
Ідеї неперервної освіти не нові, але лише наприкінці 80-х років XX ст. та особливо після одержання Україною незалежності виникла необхідність їх втілення в життя. Нині цими проблемами займаються Інститут змісту і методів навчання Міністерства освіти і науки та експериментальні центри шкільної економічної освіти у Києві, Харкові й Луцьку.
З'явилися учені, які працюють над вивченням теоретичних та історичних аспектів неперервної освіти (В.І, Бондар, М.М. Ващенко, С.Г. Вершловський, А.П. Владислав'єв, В.І. Маслов, О.Г. Мороз). Разом з тим ними не сформульовано поняття суті неперервної освіти, якою людина займається протягом свого життя. Найґрунтовніше, на нашу думку, до визначення цієї педагогічної категорії підійшов доктор педагогічних наук, професор В.І. Маслов. Він зазначає, що неперервну освіту можна сформулювати як цілеспрямовану, спеціально організовану і керуючу цілісну систему перманентного формування в індивідуумів соціального досвіду (моральних норм, інтелектуальних якостей, знань, умінь і навичок), об'єктивно необхідного для розвитку суспільства, відповідно до психофізіологічних можливостей і соціальних потреб конкретної особистості на всіх етапах її становлення, розвитку і життєдіяльності. А професор А.С. Нісімчук, висвітлюючи проблему економічної освіти й виховання сільських школярів, неперервність розглядає через призму базової освіти і самоосвіти. І.О. Смолюк вмотивовує неперервність економічного всеобучу учнів між різними віковими групами через систему трудового навчання. Дещо про неперервність економічної підготовки вчительських кадрів сказано і в дослідженнях ПО. Ковальчук.
Є ряд цікавих робіт учених близького зарубіжжя, які розглядають окремі аспекти неперервності економічної освіти (О.Ф. Аменд, В.П. Грищенко, В.О. Поляков, В.К. Розов, І.А. Сасова, Б.П. Шемякін).
Проте всі вони проблему неперервності економічної освіти й виховання розглядають через її об'єкт — учня. Спільними зусиллями вчені колективів кафедри теорії та історії педагогіки (лабораторія економіки освіти) НПУ імені М.П. Драгоманова, лабораторії педагогічних технологій Волинського державного університету імені Лесі Українки та лабораторії трудового навчання й профорієнтації Інституту педагогіки АПН України, використовуючи передовий досвід вітчизняних науковців із країн близького зарубіжжя, розробили концептуальні основи неперервної економічної освіти й виховання в загальноосвітній школі, приділивши значну увагу підготовці педагогічних кадрів.
Ми насамперед виходимо з того, що неперервна економічна освіта є органічною складовою єдиної системи освіти, яка склалася в нашій країні, й має ряд особливостей. Проте притаманна їй предметна специфіка, індивідуальні характеристики зумовлені цільовою спрямованістю, змістом, методикою й технологією функціонування всіх компонентів даної системи.
Розробляючи концептуальні основи неперервної економічної освіти, її автори ВИХОДИЛИ З ТОГО, ЩО:
— відбувається перехід від монополії державної власності до багатоукладних форм власності та диференціації підходів до формування статусу господаря;
— характерною прикметою сучасного етапу соціально-економічного життя став перехід від командно-адміністративної системи керівництва до економічних методів управління, від сліпого виконання планів та наказів до творчого пошуку ефективних рішень;
— економічна освіта покликана стати необхідним атрибутом будь-якої доцільної діяльності, передумовою успішної роботи практично у всіх сферах та галузях господарства, невід'ємною складовою культури сучасної людини. Посилюється значення її ціннісно-орієнтаційного та морального виховання;
зростає потреба суспільства в радикальній перебудові діяльності освітніх закладів, у поновленні економічної освіти, спрямованої на формування нового економічного мислення, економічної культури, розвиток завзятості, ініціативи, вміння приймати нестандартні рішення у різноманітних ситуаціях економічної діяльності;
— необхідно звернути увагу на зв'язок професійного самовизначення учнів з економічними стимулами трудової діяльності, проблемами зайнятості населення;
— важливою умовою сучасного етапу економічної освіти стає надання учням та працівникам закладів освіти соціально-економічних гарантій особистості.
Під час навчально-виховного процесу в освітніх закладах доцільно формувати такі якості та уміння;
— розвинуте економічне мислення, почуття власника, реального господаря;
— уміння прогнозувати свою діяльність;
— економічно визнане ставлення до праці та її результатів;
— потяг до підвищення трудових доходів, до покращення рівня життя;
— орієнтація на раціоналізацію праці та підвищення її економічної ефективності;
— готовність брати участь у різноманітних формах економічної діяльності, пов'язаних з ринковою економікою;
— участь в управлінні виробництвом;
— здатність до морального вибору в ситуаціях, пов'язаних з економічною діяльністю;
— вміння перемагати економічні труднощі та кризові ситуації;
— здатність ефективно використовувати діючий механізм соціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів;
— потреба в особистісному самовдосконаленні та оновленні економічних знань.
Спробуємо з'ясувати теоретичні аспекти неперервної економічної освіти, наголошуючи на новизні та своєрідності:
1. Моніторинг, аналіз і переоцінка виробленого й зафіксованого в методології, теорії, технології, методиці економічної освіти у вітчизняному та зарубіжному досвіді у зв'язку з переходом нашої країни до ринкових відносин.
2. Визначення пріоритетних науково-дослідних проблем, що потребують оперативного вирішення з метою забезпечення можливостей вибору шляхів професійного самовизначення та успішної життєдіяльності випускників навчальних закладів в умовах ринку.
3. Конструювання варіантів економічної освіти молоді з урахуванням вертикальної (базова освіта) і горизонтальної (додаткові неформальні види), а також інтеграція освітніх структур, сім'ї, організаторів бізнесу та ін.
4. Психолого-педагогічна переробка змісту, форм, методів і засобів неперервної економічної освіти, що забезпечує становлення ініціативної, творчої, заповзятливої, господарської особистості, яка володіє морально-економічною культурою і новим економічним мисленням;
5. Інтеграція економічної освіти з трудовою підготовкою і виробничою працею молоді, що сприяє ретельній організації процесу праці, а також виявленню талановитих підприємців, менеджерів, працівників у сферах маркетингу, бізнесу тощо.
6. Теоретичне обґрунтування державних стандартів і кваліметричного апарату оцінки ефективності економічної освіти на всіх етапах її існування.
7. Експертна оцінка інновацій у теорії та практиці економічної освіти учнів і студентів з метою захисту від псевдоноваторства та ін.
8. Захист інтересів молоді та її підтримка в умовах ринкової економіки.
9. Обґрунтування системи підготовки та перепідготовки кадрів для забезпечення економічною освітою дітей та молоді.
Досліджуючи тенденції розвитку національної теорії економічної освіти, доцільно виділити такі напрями:
— економізація усіх загальноосвітніх дисциплін, що дозволяє давати економічні знання дітям з першого дня у першому класі (обсяг та глибина цих знань різна на кожному рівні навчання);
— запровадження спеціальних курсів з основ економіки, бізнесу, підприємництва у ЇХ—X класах загальноосвітніх шкіл;
— спеціальна допрофесійна і професійна підготовка в школах, коледжах, профтехучилищах, недержавних структурах (класи та школи бізнесу, менеджерів, підприємців і та ін.);
— економічна освіта й виховання студентів педагогічних вузів.
Системоутворюючим фактором, що визначає упорядкування економічної освіти в різних освітніх структурах, є усвідомлена необхідність економічних знань та умінь. Тому неперервну економічну освіту як динамічний процес можна поділити на такі етапи:
— емоційно-образне сприйняття, характерне для дітей старшого дошкільного віку (формуються перші уявлення про потреби і можливості їх задоволення, початкові економічні вміння в доступних видах діяльності);
— пропедевтичний, властивий учням І—IV класів (ознайомлення з найуживанішими економічними термінами і поняттями, формування ощадливості, економічності, творчого ставлення до використання всіх видів ресурсів;
— пошуково-зондуючий — учні V—IX класів включаються в економічне життя сім'ї, найближчого оточення і роблять спробу визначити своє місце в економічному просторі;
— вибір сфери діяльності, розвиток професійної самосвідомості — надає економічній освіті випускників (XI клас) логічного системного характеру: готує їх до праці в умовах різних видів власності, форм організації і стимулювання праці, ознайомлює з основами соціально-економічного захисту молоді в умовах ринкових відносин, безробіття і конкуренції;
— уточнення соціально-професійного статусу (допрофесійна або початкова професійна економічна підготовка старшокласників — набувають максимуму доступних їм спеціальних знань і умінь у вибраній сфері діяльності, включаються в реальне економічне життя);
— входження в професійну діяльність (учні ПТУ і студенти вищих закладів освіти) на основі вивчення загальних питань економіки і особливостей обраної сфери трудової діяльності .
Основними структурами неперервної економічної освіти є дошкільні заклади (дитячі садки, дитячі інтернати та інші типи дошкільних установ), загальноосвітні школи (початкова, основна і старша), професійно-технічні (ПТУ) і середні спеціальні навчальні заклади (технікуми, медичні, педагогічні, художні та інші училища), ВНЗ. Тут економічна освіта здійснюється або за рахунок економізації всього навчально-виховного процесу, або за рахунок спеціальних навчальних курсів з основ економіки, бізнесу, підприємництва і та ін.
Паралельними структурами є форми економічного навчання на підприємствах та в установах під час практики, підготовчі курси й відділення, різноманітні структури неформальної освіти, клуби, наукові товариства тощо.
Додатковими структурами економічної освіти є школи менеджерів, бізнесу, фінансової і банківської справи, основ маркетингу та ін. Реалізація додаткових освітніх програм дозволяє успішно вирішити завдання поглибленої економічної підготовки і в недержавних освітніх закладах.
Економічна підготовка педагогічних кадрів розпочинається не з ВНЗ, а з випускного класу загальноосвітньої школи. Випускники вже ознайомлені з деякими економічними поняттями і термінами, вміють проводити окремі економічні розрахунки, готові до елементарної економічної діяльності.
До речі, студенти-першокурсники грунтовніше володіють деякими економічними поняттями, ніж студенти других-третіх курсів, які ще не розпочинали вивчати курс «Економічна теорія». Після опанування його останні вже знають економіку краще, ніж студенти-першокурсники. Дослідження показують, що лише 7,2% студентів-першокурсників мають «нульовий» рівень знань з економіки.
У загальноосвітній школі (довузівський етап) основна увага звертається на професійно-орієнтаційну роботу, спрямовану на розкриття можливостей економічної освіти в професійному самовизначенні учнівської молоді та отримання початкової професійної економічної підготовки, що дозволяє після закінчення навчального закладу працювати в банках, на біржі, у фінансових закладах, податковими інспекторами тощо або в бухгалтерії, фінансовому та плановому відділах, підрозділах маркетингу та ін., брати участь у підприємницькій діяльності.
У ВНЗ студенти вивчають курс «Економічна теорія», в деяких з них програмою передбачений курс «Економіка освіти», на природничо-географічних факультетах — «Економіка сільського господарства», педагогічно-індустріальних — «Економіка виробництва». В окремих вузах вивчається курс «Методика економічної освіти й виховання». Таким чином, закінчивши ВНЗ, педагоги можуть проводити уроки з економіки.
Економічною підготовкою учнів займаються різні категорії педагогів: учителі-предметники, класні керівники, керівники школи. Проте, на жаль, економічна компетентність педагогів, як переконують дослідження й багаторічний досвід шкільної практики, не відповідає вимогам сьогодення. Переважна більшість з них не намагаються переосмислити цільові функції системи неперервної економічної освіти, уточнити її соціальну та особистісну сутність (постійний розвиток людини як об'єкта економічної діяльності протягом усього її життя).
Це відбувається тому, що організаційна й методична підготовка педагогів до економічної освіти й виховання учнів є низькою, матеріально-технічна база шкіл — недостатньою, а в окремих випадках школи ігнорують цей важливий напрям освітянської діяльності. Саме тому й потрібна післядипломна освіта підвищення кваліфікації з питань економічної підготовки.
- Однак дослідження й аналіз практики багатьох післявузівських навчальних закладів {інститути вдосконалення кваліфікації вчителів, інститути і факультети післядипломної освіти, постійно діючі семінари тощо) засвідчують, що в професійній перекваліфікації питанням економічної підготовки педагогічних кадрів не приділяється належної уваги.
Серйозним прорахунком є те, що тут немає науково обґрунтованої проблеми наступності, що сприяло б, на нашу думку, вдосконаленню цілісної системи економічної освіти й виховання. У цій системі можна виділити такі позиції:
— пізнавально-розвивальну, зміст якої полягає є розширенні пізнавального діапазону економічних уявлень учня на основі інтересу до розважальних (ігрових) елементів навчання;
— пізнавально-формуючу (розширення та поглиблення економічних уявлень, розвиток економічного мислення, формування базисних економічних знань у ключових галузях прикладної економіки;
— систематизацію економічного навчання, спрямованого на поетапне розкриття та розвиток задатків і здібностей тих, хто навчається, їхніх професійних планів у динамічно мінливій економіці та набуття систематичних економічних знань;
— виховну, що передбачає поєднання, взаємозв'язок та взаємозумовленість економічного, трудового та морального виховання, формування заповзятливості, розважливості, діловитості, відповідальності та інших морально-економічних якостей особистості;
— пізнавально-діяльнісну, тобто використання економічних знань та умінь у реальній трудовій діяльності для підвищення її результативності;
— професійно-орієнтовну (значення економічної освіти у виборі, осмисленні й певній адаптації професійного самовизначення особистості.)
Даючи наукову характеристику етапам (дошкільне виховання, економічна освіта в школі зі своїми трьома рівнями, в закладах середньої спеціальної І професійно-технічної освіти, вузівська професійна освіта), ми дійшли висновку, що вони не пов'язані між собою структурою, внутрішнім зв'язком, причинно-наслідковими зв'язками, немає їх аналітичної характеристики.
Аналізуючи наукові роботи з проблем економічної освіти й виховання передусім про засвоєння учнями на різних етапах понятійного й термінологічного характеру економіки, ми помітили, що в них не вистачає ґрунтовного педагогічного аналізу; недостатньо висвітлені роль і місце цього поняття в системі економічних знань учня, тим більше в практичній площині. В чому ж причина?
Одна з найважливіших: недостатнє методичне забезпечення. Ми поділяємо думку професора І.Ф. Родіонової, що методики викладання економіки в школі нас ніхто не навчав. А сучасні технології навчання, окрім усього іншого, потребують ще й певного матеріального забезпечення, наприклад, комп'ютерних програм. Іноді одна комп'ютерна гра, на зразок гри «Ефективний менеджер», якою сьогодні захоплені сотні учнів, може дати для розуміння природи ринкових явищ більше, ніж багато розповідей чи підручників. Настав час, коли слід змінювати не лише підходи до організації економічної освіти й виховання, а й ЇЇ систему.
Як підкреслювалося вище, в цій суттєвій справі слід більше уваги приділяти організаційному забезпеченню навчання. Перевага тут повинна надаватися активно-творчим, проблемним, пошуковим методам дидактичних економічних ігор для школярів молодшого віку, ділових економічних ігор, пошукової й виробничо-економічної діяльності для старших; слід брати на озброєння як класні форми і методики, так і сучасні інформаційно-аналітичні, що включають в себе комп'ютерну технологію навчання.
Таким чином, успішність запровадження неперервної економічної підготовки педагогічних кадрів залежить від вирішення багатьох взаємопов'язаних теоретичних проблем, до яких передусім слід віднести;
— визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень, спрямованих на забезпечення умов професійного самовизначення учнівської молоді в сучасних соціально-економічних умовах;
— забезпечення варіативного підходу до економічної освіти вдержав! з урахуванням вертикальної (базова освіта) і горизонтальної (додаткові та неформальні види) освітянських структур;
— психолого-педагогічне забезпечення змісту, форм і методів неперервної економічної освіти, спрямованої на розвиток ініціативної, заповзятливої особистості з новим економічним мисленням;
— стандартизацію структури і змісту всіх елементів системи неперервної економічної освіти на державному рівні;
— наукове обґрунтування системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів для здійснення економічної освіти й виховання учнівської молоді.
Неперервна економічна освіта потребує також психологічного, фінансового, правового і особливо кадрового забезпечення.
Література
1. Бондар В.І. Теоретичні основи і технологія педагогічного аналізу: управлінський аспект. - К., 1996.
2. Бондар В.І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів. - К., 1996.
3. Валкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К., 2001.
4. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: Теорія та історія. - К., 1995.
5. Гончаренко С.У., Мальований ЮЗ. Гуманітаризація загальної середньої освіти /1 Початкова школа. - 1995. - №4. - С. 9-14.
6. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). - К., 1994.
7. Дидактика современной школьї / Под ред. М.Н. Скаткина. - М., 1982.
8.Довідник учителя художньо-естетичного циклу в запитаннях та відповідях. –Упор. Дємчишин М. С. – Х., 2006.
Журавлев В.И. Педагогіка в системе наук о человеке. - М., 1990.
9. Закон України „Про освіту". - К., 1996.
10. Закон України "Про загальну середню освіту" // Освіта. - 1997. - 27 серпня.
11. Закон України "Про позашкільну освіту" // освіта. - 1999. - 29 вересня.
12. Калугін ЮЛ.,Алексеєнко ОЛ. Інтеграція шкільного навчання // Початков школа. - 1990. - №9. - С. 28-29.
13. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К., 1997.
14. КлименкоА.В., Калита АА., Бережня 9.П. Методология й методика педаго-гических исследований. - К, 1988.
15. Концепція національного виховання // Освіта. - 1994. - 26 травня,
16. Коротав В.М. Методика воспитательной роботи. - М., 1990.
17. Кузьмінський А.І., Омеляненко ВЛ. Педагогіка: Підручник. — К.: Знання— Прес, 2003.
18. Лихачев Б.П. Педагогика. Курс лекцій: Уче.б. Пособие. - М., 1998.
19. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання, - X., 2002.
20. Лозова [М., Москаленко П.Г., Троцко Г.В. Педагогіка. - К., 1993.
21. Мартинюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія. - К., 1995.
22. Матвієнко. О.В. Основи морального виховання особистості молодшого школяра. - К.: Стилос, 1999.
23. Матюша І.К. Гуманізація виховання і навчання в загальноосвітній школі. - К., 1995.
24. Основи національного виховання / За ред. ВТ-Кузя, ЮД.Руденка, З.О.Сергій-чука.-К.,1993.
25. Падалка О.С. та їй. Педагогічні технології. - К., 1995.
26. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад. АЗ.Кузьмінський, ВЛ.Омеляненко. - К.: Знання-Прес, 2003.
27. Пидласий И.П. Педагогіка. - М., 1995.
28. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К., 1997.
29. Савченко ОМ. У пошуках нової концепції школи першого ступеня навчання // Початкова школа, - 1990. - №1. - С. 27.
30. Савченко ОЛ. Реформування змісту початкової освіти // Початкова школа. - 1996. -- №1. - С. 2-7.
31. Ситаров В А. Дидактика: Учебное пособие /Подред. В А, Сласпгенина. - М., 2002.
32. Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник. - К., 2000.
33. Харламов Я.Ф. Педагогика, - М., 1990.
34. Щербань П.М. Прикладна педагогіка. - К., 2002.
35. Ягупов В.В. Педагогіка, - К., 2002.
36. Яремчик В.Д. Національні проблеми загальноосвітньої школи в Україні: історія і сучасність. - К., 1993.
Додаток
Українське законодавство про забезпечення економічних гарантій професійної самореалізації вчителів
Про Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти України
НАКАЗ
Міністерства освіти України
від 20.12.93 р. № 455
Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
2 червня 1994р. за № 121/330
(із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 73 від 10 04.2000)
З метою систематизації роботи, поліпшення ефективності праці та зміцнення дисципліни працівників закладів освіти наказую:
1. Затвердити Типові правила внутрішнього розпорядку ДЛЯ працівників державних навчально-виховних закладів (додаються)
2. Керівникам державних навчально-виховних закладів на основі Типових правил розробити правила внутрішнього розпорядку закладу освіти, які затвердити трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету.
3. Вважати такими, що не застосовуються:
3.1. Наказ Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти Вишнього СРСР від 20.07.73 № 600 «Про затвердження типових правил внутрішнього розпорядку вищих навчальних закладів».
3.2. Наказ Міністерства освіти колишнього СРСР від 13.05.85
№ 88 «Про правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників дитячих дошкільних закладів системи Міністерства освіти СРСР».
3.3. Наказ Міністра освіти колишнього СРСР від 23.12.85 № 223 «Про правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників загальноосвітніх шкіл системи Міністерства освіти СРСР».
Міністр П. М. Таданчук
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказом Міністра освіти України від 20 грудня 1993р. № 455
Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України
І. Загальні положення
1. Відповідно до Конституції України громадяни України мають право на працю, тобто на одержання гарантованої роботи й оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб.
У навчальному закладі трудова дисципліна ґрунтується на свідомому виконанні працівниками своїх трудових обов'язків і є необхідною умовою організації ефективної праці і навчального процесу.
Трудова дисципліна забезпечується методами переконання та заохочення до сумлінної праці. До порушників дисципліни застосовуються заходи дисциплінарного та громадського впливу.
2. Ці правила поширюються на державні навчально-виховні заклади України всіх рівнів: дошкільні виховні заклади; середні загальноосвітні навчально-виховні заклади; професійні навчально-виховні заклади; навчальні заклади підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів; позашкільні навчально-виховні заклади.
3. Метою цих Правил є визначення обов'язків педагогічних та інших працівників закладів освіти, передбачених нормами, які встановлюють внутрішній розпорядок в навчальних закладі зазначені норми закріплені в Типових правилах внутрішнім розпорядку, у відповідності з якими трудові колективи закладів освіти затверджують за поданням власника або уповноважене ним органу і профспілкового комітету свої правила внутрішнього розпорядку.
4. Усі питання, пов'язані із застосуванням правил внутрішнього розпорядку, розв'язує керівник закладу освіти в межах даних йому повноважень, а у випадках, передбачених діючим законодавством і правилами внутрішнього розпорядку, спільно за погодженням з профспілковим комітетом.
II. Порядок прийняття і звільнення працівників
5. Громадяни України вільно обирають види діяльності, і заборонені законодавством, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.
Працівники закладів та установ освіти приймаються на роя ту за трудовими договорами, контрактами або на конкурсній основі відповідно до чинного законодавства.
6. При прийнятті на роботу власник або уповноважений ні орган (керівник) зобов'язаний зажадати від особи, що працевлаштовується: подання трудової книжки, оформленої у встановленої порядку, пред'явлення паспорта, диплома або іншого документа про освіту чи професійну підготовку. Військовослужбовці, звільнена Збройних Сил України, Служби Безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охорони вищих посадових осіб України, інших військових формувань, ст рених відповідно до законодавства України, та військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил колишнього Союзу РСР і Збройних сил держав — учасниць СНД, пред'являють військовий квиток.
Особи, які влаштовуються на роботу, що вимагає спеціальних знань, зобов'язані подати відповідні документи про освіту чи професійну підготовку (диплом, атестат, посвідчення), копії яких завіряються керівником закладу освіти і залишаються в особовій справі працівника.
Особи, які приймаються на роботу в дитячі заклади освіти зобов'язані подати медичний висновок про відсутність проитпоказань для роботи в дитячій установі.
При укладанні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну та національну приналежність, походження та документи, подання і не передбачено законодавством.
(Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства ревіти і науки № 73 від 10.04.2000)
7. Посади педагогічних працівників заміщуються відповідно до вимог Закону України про освіту, Положення про порядок прийняття та звільнення педагогічних працівників закладів освіти, що є у загальнодержавній власності, затвердженого наказом Міносвіти України від 5 серпня 1993 року № 293.
8. Працівники закладу та установ освіти можуть працювати за сумісництвом відповідно до чинного законодавства.
9. Прийняття на роботу оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (в тому числі призначених органами державного управління освітою), який оголошується працівнику під розписку.
10. На осіб, які працювали понад п'ять днів, ведуться трудові книжки.
На тих, хто працює за сумісництвом, трудові книжки ведуться за основним місцем роботи. На осіб, які працюють на умовах погодинної оплати, трудова книжка ведеться за умови, якщо ця робота є основною.
Запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом проводиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи.
Ведення трудових книжок необхідно здійснювати згідно з інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, її установах і організаціях, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.
Трудові книжки працівників зберігаються як документи суворої звітності в закладах і установах освіти. Відповідальність за Організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника закладу освіти.
11. Приймаючи працівника або переводячи його в установленому порядку на іншу роботу, власник або уповноважений ним орган (керівник) зобов'язаний:
а) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та істотні умови праці, наявність на робочому місті, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, то можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;
б) ознайомити працівника з правилами внутрішнього розпорядку та колективним договором;
в) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
г) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці та протипожежної охорони.
12. Припинення трудового договору може мати місце лише на підставах, передбачених чинним законодавством, та умовах передбаченими в контракті.
13. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається у випадках, передбачені чинним законодавством та умовами контракту.
Звільнення педагогічних працівників у зв'язку із скороченні обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року.
Звільнення педагогічних працівників за результатами атестації, а також у випадках ліквідації закладу освіти, скорочені кількості або штату працівників здійснюється у відповідності з чиї ним законодавством.
14. Припинення трудового договору оформляється наказом керівника закладу освіти.
15. Власник або уповноважений ним орган (керівник) зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у відповідної з чинним законодавством. Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні проводитись у відповідності з формулювання чинного .законодавства із посиланням на відповідний пункт, статті закону. Днем звільнення вважається останній день роботи.
III. Основні правила та обов'язки працівників
16. Педагогічні працівники мають право на:
• захист професійної честі, гідності;
• вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;
Ознайомлення доцільно проводити в письмовій формі.
• Індивідуальну педагогічну діяльність;
• участь у громадському самоврядуванні;
• користування подовженою оплачуваною відпусткою;
• пільгове забезпечення житлом у порядку, встановленої законодавством;
• одержання натуральної оплати у сільській місцевості; рівні працівників сільського господарства;
• підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, організацій та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.
17. Працівники закладу освіти зобов'язані:
а) працювати сумлінно, виконувати навчальний режим, вимоги статуту закладу освіти і правила внутрішнього розпорядку, дотримуватись дисципліни праці;
б) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями;
в) берегти обладнання, інвентар, матеріали, навчальні посібники тощо, виховувати у дітей дошкільного віку, учнів та студентів бережливе ставлення до майна навчально-виховного закладу.
Працівники дошкільних і середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів в установлені строки повинні проходити медичний огляд у відповідності з чинним законодавством.
18. Педагогічні та наукові працівники навчально-виховних закладів повинні:
а) забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами навчальних програм на рівні обов'язкових державних вимог, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;
б) настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі; правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, інших доброчинностей;
в) виховувати повагу до батьків, жінки, культурно-національних, духовних, історичних цінностей України, країни походження, державного і соціального устрою, цивілізації, відмінних від власних, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;
г) готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
д) додержуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;
е) захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, інших шкідливих звичок;
ж)постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність і загальну культуру.
19. Коло обов'язків (робіт), що їх виконує кожний працівник ці своєю спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, визначається посадовими інструкціями і положенням, затвердженими в установленому порядку кваліфікаційними довідниками посад службовців і тарифно-кваліфікаційними довідниками робіт і професій робітників, положеннями і правилами внутрішнього розпорядку закладу освіти та умовами контракту, де ці обов'язки вказуються.
IV. Основні обов'язки власника або уповноваженого і органу
20. Власник або уповноважений ним орган (керівник) закладу освіти зобов'язаний:
а) забезпечити необхідні організаційні та економічні для проведення навчально-виховного процесу на рівні державних стандартів якості освіти, для ефективної роботи педагогів інших працівників закладу освіти відповідно до їхньої спеціалізації чи кваліфікації;
б) визначити педагогічним працівникам робочі місця, вчасно доводити до відома розклад занять, забезпечувати їх необхідними засобами роботи;
в) удосконалювати навчально-виховний процес, впровадити в практику кращий досвід роботи, пропозиції педагогічних працівників, спрямовані на поліпшення роботи закладу освіти;
г) організовувати підготовку необхідної кількості педагогічних, інженерно-педагогічних та педагогічних кадрів атестацій, правове і професійне навчання як у своєму навчальному закладі, так і відповідно до угод в інших навчальних закладів;
д) укладати і розривати угоди, контракти з керівниками відділів, педагогічними та науковими працівниками відповідно до чинного законодавства, Закону України «Про освіту» та Положенням про порядок наймання і звільнення педагогічних працівників закладів освіти, що є у загальнодержавній власності, затвердженого на Міністерства освіти України від 5 серпня 1993 року № 293;
е) доводити до відома педагогічних працівників у кінці навчального року (до надання відпустки) педагогічне навантаж в наступному навчальному році;
є) видавати заробітну плату педагогічним та іншим працівникам у встановлені строки. Надавати відпустки всім працівникам закладу освіти відповідно до графіка відпусток;
ж) забезпечити умови техніки безпеки, виробничої санітарії належне технічне обладнання всіх робочих місць, створювати здорові та безпечні умови праці, необхідні для виконання працівниками трудових обов'язків;
з) дотримуватись чинного законодавства, активно використовувати засоби щодо вдосконалення управління, зміцнення договірної та трудової дисципліни;
й) додержуватись умов колективного договору, чуйно ставивсь до повсякденних потреб працівників закладу освіти, студентів, аспірантів, учнів і слухачів, забезпечувати надання їм установлених пільг і привілеїв;
і) організувати харчування дітей дошкільного віку, учнів, студентів, аспірантів і працівників закладу освіти;
ї) своєчасно подавати центральним органам державної виконавчої влади встановлену статистичну і бухгалтерську звітність, також інші необхідні відомості про роботу і стан навчально-виховного закладу;
к) забезпечувати належне утримання приміщення, опалення, освітлення, вентиляції, обладнання, створювати належні умови для зберігання верхнього одягу працівників закладу освіти, вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів.
V. Робочий час і його використання
21. Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього розпорядку або графіками змінності, які затверджує керівник закладу освіти за погодженням з профспілковим комітетом закладу з додержання тривалості робочого тижня. В тих закладах освіти, де за умовами роботи запровадження (п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.
П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевими органами виконавчої влади.
В межах робочого дня педагогічні працівники закладу освіти повинні нести всі види навчально-методичної та науково-дослідницької роботи відповідно до посади, навчального плану і плану науково-дослідної роботи.
Час початку і закінчення роботи і обідньої перерви встановлюється для працівників Правилами внутрішнього розпорядку конкретного закладу освіти. Для окремих працівників умовами Контракту може бути передбачений інший режим роботи. За погодженням з профспілковим комітетом деяким структурним підрозділам і окремим групам працівників може встановлюватись час початку і закінчення роботи.
22. При від сутності .педагога або іншого працівника закладу освіти керівник зобов'язаний терміново вжити заходів щодо заміни іншим педагогом чи працівником.
23. Надурочна робота та робота у вихідні та святкові дні допускається.
Залучення окремих працівників до роботи в установлені { них вихідні дні допускається у виняткових випадках, передбачених законодавством, за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (керівника) закладу освіти з дозволу профспілкового комітету. Робота у вихідний день може компенсуватися за погодженням сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Працівникам безперервно діючих закладів освіти і де умовами роботи не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або тижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з