Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога

Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога

одному до глибокої старості й у будь яких ситуаціях життя [14, с.16-2].


1.2.3 Право на освіту

Освіта відіграє в житті людини дуже важливу роль. Завдяки їй у людини формується характер, погляди на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Освіта – своєрідний моральний грунт кожної людини.

Права дитини якнайкраще можна зрозуміти тоді, коли їх пізнають у дії. Щоденне шкільне життя дає певний досвід і може підсилити формальне вивчення таких абстрактних понять, як свобода, право, толерантність, справедливість, і правда. Шкільна освіта, навчання взагалі – це окрема сфера суспільно-правових відносин, які регулюються спеціальними нормативними актами: статтями Конституції України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Статутом школи та будь-якого відповідного навчального закладу тощо. Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в Конвенції про права дитини. В Конвенції про права дитини йдеться не тільки про шкільну освіту. Питання розглядається значно ширше: мається на увазі доступ дитини до засобів масової інформації загалом, у тому числі — до дитячих(ст.17).

Українська держава намагається забезпечити доступність освіти. Це означає, що навчатися може кожний. Навчальні заклади є практично у всіх населених пунктах, до них приймають всіх, хто живе в Україні — незалежно від соціального і майнового стану, етнічного походження, національності, раси, віросповідання і стану здоров’я.

Доступність забезпечується також створенням умов для вибору профілю навчання відповідно до інтересів і здібностей дитини, різними формами навчання: денною, вечірньою, заочною, екстерном.

Мінімальні вимоги Конвенції про права дитини у цьому плані зводиться до запровадження обов’язкової і безплатної початкової освіти. На реалізацію її положень був спрямований Закон України “Про освіту” 1991 року, який встановив обов’язкове шкільне навчання дітей віком від 6-7 і до 15 років. Усі ступені шкільного навчання безплатні, Конституція України 1996 року значно розширила право дітей на освіту. Згідно із ст.53 Конституції повна загальна освіта обов’язкова. Держава гарантує її доступність і безоплатність [9,с.52-118]. Так, державою проголошено безкоштовна освіта, що забезпечується розгалуженою мережею державних закладів освіти. Разом з тим, останнім часом все більшого поширення набувають навчальні заклади, засновані на приватній та комунальній власності, а також в державних закладах частина студентів навчаються на платній основі. Але суспільство навіть не замислюється, що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції про права дитини. Важко переоцінити п.2 ст.28 Конвенції ООН про права дитини, що приписує забезпечувати шкільну дисципліну лише методами, які не порушують принципу поваги до людської гідності дитини. Таким чином, держава має підтримувати шкільну дисципліну, але методами, які не принижують гідність дитини. Законом України “Про освіту” та іншими нормативними документами встановлюються права та обов’язки учнів та вчителів. Дотримуючись їх, можна досягти врегулювання частих конфліктів між цими сторонами та дотримання і контролю закону з обох сторін.

Згідно з статею 51 учні мають право:

-обирати профіль навчання,індивідуальні програми, позакласні заняття; вносити пропозиції з питань організації та умов навчально-виховного процесу, відпочинку, побуту учнів;

-користуватися навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;

- на захист від будь-яких форм фізичного та психічного насильства;

-оскаржити в разі незгоди четвертну, річну, підсумкову оцінку до ради освітнього закладу у місячний термін і скласти екзамен з відповідного предмета;

- участь у юнацьких та молодіжних організаціях;

-брати участь у науково-дослідній, констукторській, експериментальній чи інших видах науково–практичної діяльності: конференціях, олімпіадах, конкурсах, виставах;

-особисто або через своїх представників брати участь у громадському самоврядуванні навчального закладу.

Разом з тим учні мають такі обов’язки:

-дотримуватись законодавства, моральних та етичних норм;

-систематично і глибоко оволодіти знаннями, підвищувати

загальнокультурний рівень;

-дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, підтримувати

навчальну дисципліну;

-бережливо ставитись до майна закладу освіти;

-дбати про власну гігієну та охайний зовнішній вигляд.

Держава має стежити за тим, щоб освіта забезпечувала розвиток особистості, талантів і здібностей дитини у якнайповнішому обсязі виховання, поваги до прав та свобод людини, повага до батьків, культурної самобутності, мови, національних цінностей країни, у якій проживає дитина, країни походження дитини, підготовку до свідомого життя у вільному суспільстві.

Та чи повністю реалізоване право на освіту в нашій країні?

Тепер з’явилось чимало комерційних навчальних закладів. Це, звичайно, добре, що діти можуть одержати глибші знання, ніж у звичайних школах. Але багато дітей з малозабезпечених сімей не можуть навчатися там, де б вони бажали, оскільки батьки не мають змоги заплатити за навчання. А в звичайних школах ще досить часто зустрічаються вчителі з авторитарним підходом до навчання, вони вимагають, щоб діти були тупими “солдафончиками” з відсутністю власної думки. В школі діє принцип “Вчитель завжди правий”, якими безглуздими б не були його вимоги ,і ніхто не вважає за потрібне поцікавитися і думкою учня. Часто дитина не має можливості відстоювати свою позицію. А дітям хотілося б бачити поряд із собою доброзичливих наставників, до яких можна б було звернутися як до старших товаришів за порадою, підтримкою, поговорити про щось хвилююче і наболіле, відчути, що вчитель проникається твоїми проблемами.

Що ж стосується вищої освіти... В Конвенції, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти та інших міжнародних документах наголошується, що вища освіта має бути однаково доступною для всіх відповідно до здібностей кожного. Останнім часом в Україні стало широко розповсюджена комерційна форма навчання, що зробила доступним навчання на престижних факультетах у вузах для деяких верств населення. Але ж чим вищий інтелектуальний потенціал країни, тим більш розвиненою буде ця країна. Освіта дає змогу забезпечити соціальний захист, зменшити безробіття. Держава має бути зацікавлена у високій освідченості своїх громадян.


1.3 Висновки до 1-го розділу


Проблема соціально-правового захисту дітей є актуальною для України особливо сьогодні, в часи економічної та соціальної нестабільності. Закономірно, що політика держави щодо питань соціально-правового захисту дітей, формується, в першу чергу, на законодавчому рівні. За активною участю міністерств, дитячих та молодіжних організацій, наукових закладів проведено роботу щодо підготовки нормативно-правової бази, яка знайшла своє втілення в законодавчих актах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Указах Президента та інших нормативно-правових документах. Не зважаючи на досить велику кількість документів, що забезпечують юридичну підтримку дитинства в Україні, діти продовжують залишатися однією з найменш захищених категорій населення. На дітях позначаються хворобливі наслідки суспільно-політичних та соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві. Одним із фудаментальних показників цивільної правової держави—захист інтересів та охорона прав дитини. Захистити і зберегти дитинство здоровим психічно і фізично – потенційна передумова стійкого економічного і соціального розвитку будь-якої країни. Отже соціально-правовий захист дитини передбачає:

-здійснення державної соціальної дитячої політики (або соціальної

політики з питань дитинства);

-проведення спеціальних державно-громадських дитячих програм—

комплексних і цільових, як державного так і місцевого рівня;

-удосконалення законодавчого забезпечення і захисту прав дітей;

-створення соціальної служби або спеціальних служб з питань захисту прав дитини.

Основою реалізації державної політики у справах дитинства виступає насамперед Конвенція ООН про права дитини – документ високого морального та педагогічного звучання. Повага до думки, поглядів особистості дитини повинна стати не тільки нормою загально-людської культури, а й нормою права.

Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ДИТИНСТВА


2.1 Роль соціального педагога у реалізації прав дитини


Соціально-педагогічна діяльність повинна бути мистецтвом та конструктивною наукою, У вітчизняній літературі технології соціальної роботи трактуються як сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються соціальними службами окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення [3,с.132].

У статті технології соціальної роботи розглядаються з, точки зору І.Пінчук, як “сукупність операцій, процедур соціального впливу на шляху одержання оптимального результату (зміцнення соціальної організації, поліпшення умов життя дітей, забезпечення сприятливих умов життя і діяльності тощо )“[4, с138,]

Соціальний педагог здійснює соціально-педагогічний захист дитинства у таких напрямках:

-загальноосвітній (допоміжний, позашкільний, і професійний), де створюються умови для інтелектуального розвитку особистості завдяки розгортанню мережі дитячих, підліткових, молодіжних об’єднань, шкіл, курсів, секцій, клубів за інтересами; поглиблюються наукові соціальні знання про суспільство, особу, сім’ю, сфери життєдіяльності через розвиток служб соціально-педагогічної допомоги; здійснюється підтримка дитячих, підліткових і молодіжних ініціатив із зростання і розвитку спортивно-оздоровчих закладів і проведення спортивних заходів, організації сімейного спортивного дозвілля тощо; розширюється технічна і художня творчість дітей завдяки застосуванню програм соціально-педагогічного захисту обдарованих дітей і підлітків; всебічно підтримуються екологічні експедиції, вивчення історії, мови, культури народу, створюються умови для професійної підготовки підлітків і передпідготовки молоді організовуються курси,консультації;

-виховно-профілактичний, що грунтується на виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних факторів, які зумовлюють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей, підлітків, в їхній поведінці, стані здоров’я тощо. З цією метою здійснюються організаційно-педагогічні заходи зі створення виховуючого середовища за місцем проживання дітей, включення різних соціальних інститів у процес виховання, надання соціально-педагогічної допомоги дітям із сімей групи ризику; розв’язування проблем зайнятості і працевлаштування неповнолітніх за рахунок створення робочих місць для молоді та неповнолітніх в умовах ринкової економіки; підтримка дітей завдяки залученню до різного роду установ спорту, культури, організації довкілля.

-охоронний (психолого-педагогічний), який передбачає соціально-педагогічну охорону і захист дітей (на противагу існуючій системі каральних заходів), неповнолітніх з відхиленням у поведінці; дітей і підлітків, які відчували на собі жорстокість, насильство; неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі; створення також юридичних консультаційних пунків, що забезпечують захист прав та інтересів дитини, роз’яснювання пільг молодим сім’ям, жінкам, неповнолітнім, молоді; соціально-правова, психолого-педагогічна підтримка дітей з неповних родин, формування правового ставлення до своїх батьківських функцій у розведених осіб і батьків, які не були в шлюбі; надання соціально-правової допомоги сиротам, інвалідам, а також сім’ям інвалідів, що мають неповнолітніх дітей, малозабезпеченим сім’ям групи ризику, дітям, які стали жертвами екологічних і технологічних катастроф, і тим, які потрапили в інші екстремальні ситуації (біженці, переселенці) тощо [2,с.185-187].

Один з можливих варіантів організації роботи соціального працівника щодо захисту прав дітей:

Знайти однодумців серед колег і батьків. Розмістити статтю, про проблему, яка хвилює, у місцевій пресі.

Під час розробки плану дій доцільно визначити мету і завдання кожного заходу, а також передбачити аудиторію, на яку спрямовується діяльність. Необхідно розробити методи і прийоми, які доведеться застосувати для досягнення визначених завдань, передбачити можливий результат кожного заходу і визначити терміни його проведення.

Необхідно вивчити ті засоби, які вже є, хто і якою мірою може допомогти розробити план конкретних заходів, які організації зможуть підтримати чи надати можливість виступити перед необхідною аудиторією.

Роботу слід проводити на всіх рівнях. Зміни відбуваються в результаті активної діяльності людей, окремих особистостей, в тому числі батьків, школярів, учителів, впливових чиновників тощо. Водночас домогтися запланованих змін можна завдяки тому, що на представників вищих еталонів влади здійснюється безпосередній вплив, з ними проводиться безпосередня робота. Слід вести роботу з мером, представниками місцевої влади, директором школи, профспілковими організаціями. В той же час така робота повинна проводитися паралельно з діяльністю, спрямованою на завоювання довіри і підтримки з боку батьків.

Роботу по реалізації програми щодо захисту дітей слід проводити постійно. Адже будь-яка компанія має чітко визначений початок, середній етап і завершення. Це дозволить розподілити сили і на кожному етапі максимально зосереджуватися лише на вирішенні окремих питань.

Необхідно створити базу підтримки. Вивчивши поле діяльності, слід визначити, звідки може бути найбільш вірогідною підтримка, що необхідно зробити, щоб привернути на свій бік найбільше число дітей, підлітків, батьків, педагогів. Можна організувати певні заходи і залучити при можливості як можна більше прихильників цієї справи.

Не варто забувати своїх супротивників, тому періодично слід “закидати десант” у їх табір. Слід розробити стратегію поведінки, яка допоможе зміцнити позицію. Не варто ухилятись від дебатів з супротивниками, оскільки це дає змогу розповісти широкому колу людей про свої позиції.

Розробити звернення для привернення уваги до проблеми. Поширення ідей про захист дітей не можна порівняти з рекламою. Можна використати у зверненні лозунги, факти, цифри аби переконати читачів у правдивості ваших слів.

Необхідно навчитися використовувати ЗМІ у реалізації планів. Варто зустрічатися з представниками видавництв, журналістами, зацікавлювати їх постійно новими фактами, подіями.

Не слід піддаватися слабкості і розпачу, якщо все відразу невдається. Необхідно проаналізувати на якому етапі і в чому була допущена помилка і почати діяти з того місця, і з тих же людей, по “гарячих слідах”, і постійно оприлюднувати результати роботи. Важливою є думка дітей і громадськості.Про їх думку повинні знати батьки, школа, організації та установи, з якими будете співпрацювати [8, с.120-123].

Пройшовши ці десять сходинок хоч раз, кожен спеціаліст соціально-педагогічної сфери зможе перевірити свою готовність до роботи у складній ситуації захисту прав дитини. Ефективність соціально-правового захисту дітей може бути досягнена при врахуванні наступних аспектів у роботі:

- здійснення роботи з використанням інноваційних методів навчання дітей в процесі цілісної взаємодії та співпраці того, хто навчає, і того, хто навчається; при цьому повинна бути витримана основна умова – навчання має бути спрямоване на розвиток особистості дитини, різноманітних форм її мислення та продуктивних способів діяльності, формування переконань,почуття відповідальності дитини за прийняті рішення; - інтеграція виховних впливів усіх форм організації навчання, позашкільних закладів, громадських організацій, залучати фахівців (суддів, працівників міліції, державних служб), а також найближче сімейне оточення дитини до роботи в напрямі забезпечення соціального захисту дитини не лише “зовні”,

- єдність і наступність виховних впливів;

- безперервність процесу формування правової компетентності дитини, починаючи вже з початкової школи, враховуючи при цьому динаміку суспільства, зміну законодавства;

-створення необхідних організаційно-педагогічних умов для реалізації вище перелічених завдань наприклад, випереджуючого науковометодичного забезпечення виховного процесу, формування творчого кваліфікованого педагогічного колективу для роботи з дітьми та їх родичами, створення відповідного позитивного мікроклімату для підвищення ефективності співпраці тощо) [11, c.6].


2.2 Механізми реалізації прав дитини в Україні


Сьогодні вже недостатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні вже йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надати їм можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що дитина, як і кожна людина, має власні права. У жовтні 2006 року Центр “Соціальний моніторинг”, за підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні, провів соціологічне опитування дітей у віці від 9 до 17 років та їхніх батьків. Опитування проводилося у 106 населених пунктах України. Відповіді дали 5221 батьків. Опитування показало, що діти, які не чули про ті чи інші свої права, гарантовані Конвенцією ООН складають 9-28 %. Найменше діти знали про свої права на захист від втручання в особисте життя, від шкідливої інформації, сексуальної експлуатації та небезпечної праці. Майже кожна восьма дитина повідомила про порушення її прав, а кожна четверта була свідком того, як порушувалися права інших дітей [15, с.3].

У дев’яності роки – у 1990,1995,2000 роках співробітником Інституту молоді (Москва) С.Н.Щегловою проводилось анкетування підлітків України, пов’язане із з’ясуванням того, що вважають діти і підлітки своїми громадянськими правами та якими з них, по їх відчуттям, вони можуть скористатися. Приємно вражає, що у 2006 році з усіх опитаних не було жодної дитини, яка б відмовилась відповідати на ці питання, або не знала відповіді. В середньому кожний назвав по 9 основних прав і свобод громадян. При цьому анкетуванні з’ясувалось, що більше четверті респондентів не знали відповіді на питання про назву документа, де записані їх основні права і свободи. Опитування засвідчило, що більшість дітей України почуваються безправними у світі дорослих, що в них обмежені можливості висловлювати і обстоювати свої думки, що часто-густо вони навіть не знають, до кого звернутись у разі порушення їх прав. Третина експертів (з 99 опитаних) вважають, що ніхто із дорослих не сприймає дітей як повноправних членів суспільства. Більшість дійшли висновку, що спроби дитини відновити справедливість в тій чи іншій установі або закладі без допомоги дорослих приречені на невдачу. За думкою міжнародних експертів, в Україні потрібно створити систему закладів, куди б могла звернутися дитина за роз’ясненням гарантованих їх прав [16, с.4-5].

Ми проводили анкетування учнів 10 класів Івано-Франківської загально-освітньої школи №3 щодо знання прав дітей. Нами було опитано 46 учнів. Опитування показало, що в основному учні мало знають про свої права. Більшість учнів вказало, що знають про своє право на здобуття освіти (69%), право на свободу слова (48%), право на відпочинок (26%), право на життя і право на власну думку (по 22%), право на охорону здоров’я, на громадянство, на житло (відповідно по 13%). Тільки по 39 відсотків опитаних знають про документи, які захищають інтереси дітей: Конвенцію ООН та Конституцію України. В разі порушення прав дитини 35% звертаються до батьків, 26% просто засмучуються, 22% звертаються до класних керівників, і 17% не реагують на порушення. Хоча у більшості дітей (66%) права порушувались (у школі 22%, в лікарні 13%, на вулиці 30 %). 34% опитаних вважають, що їхні права не порушувались. 52 % були в ситуаціях коли порушувалися права їхніх друзів. В разі порушення прав дитини учні знають, що можна звернутися в ООН (7%), Верховний суд України (17%), правоохоронні органи (30%), телефон довіри (7%) – 35 відсотків опитаних не знають куди потрібно звертатися. Більшість населення України уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до старих канонів виховання.

Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують права дитини, тому і дітям і дорослим буде корисно знати в яких випадках права дитини порушуються, здійснюється насилля, які види насилля бувають тощо. Над дитиною здійснено насилля, якщо: їй нанесли побої, її здоров’ю завдали шкоди, порушили її статеву недоторканістьй статеву свободу. Дитину залякували якщо: їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів; використовували для залякування свій зріст, вік; на неї кричали; їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини, друзям, тваринам та ін.). До жорстокого ставлення також відноситься використання при цьому громадських інститутів: релігійною організацією, судом, міліцією, школою, спецшколою для дівчат, притулком, родичами, психіатричною лікарнею і т.д. Над дитиною здійснюють насилля, якщо використовують для цього ізоляцію: контролюють її доступ до спілкування з однолітками, дорослими, братами, сестрами, бабусею і дідусем. Над дитиною також здійснюють емоційне насилля, якщо: її принижують, використовують образливі прізвиська; її використовують як довірену особу; при спілкуванні з дитиною виявляється непослідовність; дитину соромлять; здійснюють економічне насиля, не задовільняються її основні потреби, не задовольняються її основні потреби; контролюється його поведінка за допомогою грошей; дорослими розтрачуються сімейні гроші; дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні батьків, як засіб передачі інформації одному з батьків. До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують погрози: кинути її, самогубства і нанесення фізичної шкоди собі або родичам. До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому свої привілеї: обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою; відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться безпосередньо до неї, її долі (про відвідини її батьками, опікунами); дитину перебивають під час розмови [17, с.25-31].

Можливо, так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності, переглянувши своє ставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої права та належно оцінять вчинки своїх батьків. В нашому законодавстві говориться, що держава захищає права дитини, дотримується Конвенції і контролює її дотримання. Але все це в ідеалі. Не існує ще в Україні такої організації, яка б дійсно постійно, системно захищала права дитини, відстоювала їх, контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини. Так, існують, звичайно, служби у справах неповнолітніх, різні організації, органи та фонди. Багато зараз у засобах масової інформації друкують телефонів довіри, адрес різних організацій, але постійної, державної, керованої вищими органами організації, яка б насамперед захищала права дитини, не має. Нащо ж тоді було приймати і ратифікувати Конвенцію ООН про права дитини, якщо діти не знають своїх прав, їх не дотримуються й дорослі? Можливо, вірно зробили США, коли не прийняли Конвенцію, бо чесно признались що не можуть гарантувати дотримання й виконання всіх прав та обов’язків перед дітьми. Але надія є . Зараз створений проект про утворення такої потрібної всім нам організації, але це лише проект, скільки його будуть узгоджувати та обговорювати ніхто не знає, але все ж таки це вже щось.Якусь частину обов’язків з цієї майбутньої організації виконують інші органи. Це служби в справах неповнолітніх – спеціальні органи, які існують крім органів опіки та піклування, прокуратури і суду, для захисту справ неповнолітніх в кожному місті чи районі. Згідно із законодавством України такі Служби у справах неповнолітніх створюються при місцевих радах народних депутатів. Співробітники цих служб ведеть облік так званих “неблагополучних сімей” і слідкують за розвитком неповнолітніх у цих сім’ях. Інформацію про дітей з цих сімей, служби можуть отримати від шкіл, поліклінік, і також самих неповнолітніх, які звертаються до них безпосередньо або використовують телефони довіри. По надходженні сигналу про порушення батьками (чи особами ,які їх замінюють) прав дитини Служба у справах неповнолітніх створює комісію у складі працівника Служби, спеціаліста у справах дитинства, психолога, а іноді і працівника міліції, і відвідує помешкання, де проживає неповнолітній із сім’єю. Члени комісії проводять бесіду з батьками, родичами, сусідами, а також, з дозволу батьків, з самими неповнолітніми. У разі, якщо конфлікт не вдається ліквідувати за допомогою бесід та інших заходів впливу, служба у справах неповнолітніх має право звернутись до прокуратури чи суду для порушення справи про позбавлення батьківських прав. У виключних випадках, коли існує реальна загроза життю чи здоров’ю дитини, служба у справах неповнолітніх може негайно вилучити дитину з сім’ї до вирішення судом справи про позбавлення батьківських прав [20, с.1-4].

Зараз в Україні спостерігається багато випадків дискримінації прав людини і дитини. Але не всі знають куди звернутися по допомогу. Тому в пригоді можуть стати адреси деяких міжнародних та інших організацій, створених чи акредитованих в Україні, які займаються вивченням та захистом прав людини або сприяють цьому (Додаток Б).

Права дитини можна реалізовувати через засоби масової інформації.

Журналісти – це голос і вуха громадськості. Як захисники прав людини вони спрямовують увагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди й інші організації до змін, що поліпшили б життя людей, інколи роблячи це з неабияким ризиком для власного життя. Журналісти, фоторепортери та автори програм нерідко показують тяжке становище дітей, які потрапили в ситуації, що піддаються контролю з їхнього боку, або яких розбещують чи експлуатують дорослі. Проте, для працівників ЗМІ не менш важливо брати до уваги “дитячу перспективу” в більш традиційних випусках новин. Гарний критерій для оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці – подивитися, на скільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.

Насамперед, дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути залежними, довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід пам’ятати, що згідно з ст.17 Конвенції ООН про права дитини “Дитина має право на доступ до інформації з різноманітних джерел”. Слід заохочувати засоби масової інформації приділяти особливу увагу захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів, надаючи дітям можливості говорити за себе – про свої сподівання та страхи, про свої досягнення та про вплив поведінки дорослих на їхнє життя. Працівники ЗМІ зроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж зображуючи їх тільки як мовчазних “жертв” або чарівних “янголят”. Врешті-решт, таким чином вони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права дитини, бо згідно із ст.12 “Дитина має право на висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги”. Ст.13 також торкається цього аспекту – “Дитина має право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах” [12,с.5-6].Адже засоби масової інформації мають підтримувати дітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов’язки.

Те, як ЗМІ зображують або не помічають дітей, може вплинути на рішення, що приймають заради них, та на те, як дивиться на них суспільство. Завдяки своєму становищу у суспільстві працівники засобів масової інформації мають гарні можливості щодо аналізу зусиль всіх зацікавлених організацій і громадян та впливу на тих, хто не дотримується положень Конвенції.

Всі журналісти та працівники ЗМІ зобов’язані дотримуватися якнайвищих етичних та професійних норм і мають сприяти у своїй галузі якомога ширшому розповсюдженню інформації про Міжнародну Конвенцію про права дитини та її наслідки для проведення незалежної журналістської роботи.

Організації ЗМІ повинні розглядати порушення прав дітей та питання, пов’язані з безпекою дітей, їхнім правом на особисте життя, захищеністю, освітою, здоров’ям і соціальним благополуччям, а також всіма формами експлуатації, як важливі проблеми для вивчення та громадського обговорення. Діти мають повне право на особисте життя, за винятком тих моментів, які чітко зазначені в ще одному важливому документі. Це Проект Основних положень та принципів Міжнародної федерації журналістів щодо всвітлення проблем, які торкаються дітей, прийнятий 2 травня 1998 року в м.Ресіфе, у Бразилії. Одним з найважливіших принципів Міжнародної федерації журналістів є принцип, згідно з яким журналістська діяльність, що торкається життя та благополуччя дітей, завжди має здійснюватися з урахуванням вразливого становища дітей. Журналісти та організації ЗМІ мають прагнути до дотримання найвищих форм етичної поведінки при висвітлені проблем, пов’язаних з дітьми. ЗМІ не повинні розглядати та висвітлювати становище дітей лише у вигляді окремих подій; вони мають постійно висвітлювати процеси, які можуть призвести або ведуть до цих подій [18, с.5]. На мою думку, дітям треба надавати більше можливостей для виступів в ЗМІ, де сьогодні дуже багато реклами і переважають комерційні інтереси.Адже у дітей є багато невирішених питань, проблем з якими вони зустрічаються в повсякденному житті.


2.2 Висновки до 2-го розділу


Ефективно права дитини можуть бути забезпечені та захищені тільки за умови позитивних змін у суспільстві.Реалізація соціально-педагогічного захисту можлива тільки завдяки широкому розгортанню мережі служб соціально-педагогічної допомоги дітям і підліткам. На наш погляд ці служби мають враховувати: сфери життєдіяльності дітей (навчальні заклади, місця проживання, місце роботи, дозвілля); актуальні та найтиповіші соціальні і психологічні проблеми дітей (наприклад, питання правового захисту, профілактики відхилень у поведінці, сексуальності, психологічні проблеми); категорії дітей. Специфіка і основна спрямованість соціально-педагогічного захисту дитинства виявляється в послабленні для дітей негативних наслідків та процесів, що відбуваються у суспільстві, а також у створенні умов для реалізації інтересів і життєво важливих потреб дітей завдяки видозмінам і створенню нових соціальних інститутів. Посилення гуманітарної спрямованості соціально-педагогічної діяльності відбивається в її принципах, установці,- від індивіда в його конкретній ситуації до цілісного бачення людини в її широкому соціальному оточенні. Це означає, що соціально педагогічна діяльність покликана спиратися й орієнтуватися на пріоритет загальнолюдських цінностей, а й останні включають широкий погляд на людину в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: