Методика навчання молодших школярів метанню малого м'яча
У метанні списа кількість кидкових кроків більша, ніж у метанні гранати і м'яча (від 4 до 6 кидкових кроків)
Через різні льотні якості м'яч і граната описують балістичну, а спис аеродинамічну траєкторію (з меншим кутом вильоту). Тому м'яч і граната знаходяться при замаху дещо нижче (на рівні плеча), ніж спис (на висоті плеча або голови).
1.3 Аналіз навчальних програм з фізичного виховання і планування змісту навчання для учнів 1–4 класів
Аналіз програм загальноосвітніх шкіл показав, що на заняття фізичною культурою відводиться 10% від загальної кількості навчальних годин в 1 класі, в 2-му і 3-му класах – 9% від всього навчального навантаження. Якщо звернутися до дитячих дошкільних установ, то там 20%, а то і 30% від загальної кількості часу, доводиться на заняття з фізичної культури залежно від програми (табл. 3).
Таким чином, очевидно, що з приходом в школу час, що відводиться на організовану рухову активність дитини, зменшується в 2 рази через організацію навчального процесу. Отже, потрібно постійно шукати шляхи ефективнішого використання даного часу, щоб дефіцит руху не привів до збільшення кількості учнів з низьким рівнем фізичного розвитку, зниженню рухової активності і як наслідок, зростанню числа захворювань серед школярів.
Таблиця 3. Співвідношення часу, передбаченого на заняття фізичною культурою до загального бюджету навчального часу
| КЛАСИ | Підготовча група д/с | 1 клас | 2 клас | 3 клас | |
| «Дитинство» | Типова | ||||
| Загальна кількість навчального навантаження (к-ть годинн-100%) | 10 | 15 | 20 | 22 | 22 |
| Заняття гуманітарного циклу (к-ть годин -%) | 7–70% | 12–80% | 18–90% | 20–91% | 20–91% |
| Заняття з фізичної культури (к-ть годин -%) | 3–30% | 3–20% | 2–10% | 2–9% | 2–9% |
Якщо проаналізувати, як в комплексній програмі фізичного виховання учнів 1–4 класів загальноосвітньої школи розподілений час по розділах, то побачимо (табл. 4), що на заняття гімнастикою, легкою атлетикою і варіативну частину програми відводиться по 23,5%, а на рухливі ігри 29,5% (від загальної кількості годин).
Таким чином, розподіл часу по розділах програми майже рівномірно. Трохи більше час відводиться на рухливі ігри. Мабуть, це пов'язано з тим, що основний характер діяльності в дошкільній установі – ігровий, тобто зберігається послідовність. А так само існує величезне різноманіття і різноманітність рухомих ігор, з їх допомогою можна розвивати будь-які рухові якості і здібності дитини; ігри можуть і повинні бути присутніми на уроках будь-якої спрямованості, будь то легка атлетика, гімнастика або лижна підготовка.
Таблиця 4. Зразковий розподіл часу на розділи навчальної програми при дворазових заняттях в тиждень (на прикладі Комплексної програми фізичного виховання учнів 1–4 класів загальноосвітньої школи)
| № п/п | Вид програмного матеріалу | 1 кл | 2 кл | 3 кл | 4 кл | % | %від загальної кіль-ті |
| 1. | Базова частина | 52 | 52 | 52 | 52 | 76,5 | 6,9 |
| 1.1. | Основи знань | В процесі уроку | |||||
| 1.2. | Способи рухової діяльності (вміння, навики, рухові здібності) | ||||||
| 1.2.1. | У рухомих іграх | 20 | 20 | 20 | 20 | 29,5 | 2,7 |
| 1.2.2. | Гімнастичні | 16 | 16 | 16 | 16 | 23,5 | 2,1 |
| 1.2.3. | Легкоатлетичні | 16 | 16 | 16 | 16 | 23,5 | 2,1 |
| 2. | Варіативна частина | 16 | 16 | 16 | 16 | 23,5 | 2,1 |
Аналіз розподілу часу за видами легкої атлетики показав, що в неї входять, починаючи з першого класу, ходьба, біг, стрибки і метання. До 4 класу години, що відводяться на освоєння різних способів ходьби, перерозподіляється на інші види легкої атлетики, зменшується відсоток часу, що відводиться на стрибки, а роль бігу і метання збільшується. І в 4 класі на біг і різні його види доводиться до 45% часу, 33% – на метання і 22% – на стрибки (табл. 4).
В даний час в педагогічній практиці загальноосвітніх шкіл існує декілька навчальних програм. Аналіз цих програм дозволить нам виявити роль і місце, що відводиться метанню, використовуваний метод навчання, послідовність освоєння елементів метання, використовувані снаряди, вправи для вирішення завдань навчання і контролю ступеня освоєння даною руховою дією, що рекомендуються.
Таблиця 5. Розподіл годин за видами легкої атлетики в%
| Види легкої атлетики | Класи | Середній% для початкової школи | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | ||
| Ходьба | 23 | 20 | 5 | 0 | 12% -0,25% |
| Біг | 25 | 33 | 40 | 45 | 36%-0,75% |
| Стрибки | 31 | 23 | 24 | 22 | 25%-0,53% |
| Метання | 21 | 24 | 31 | 33 | 27%-0,57% |
У програмі [48] для учнів середньої загальноосвітньої школи» розділ легка атлетика відноситься до базових засобів рухової діяльності і на нього відводиться близько 12 годин навчального часу. Матеріал з метання входить в розділ легка атлетика і передбачений для вивчення, починаючи з 1-го класу.
Педагогічні завдання для 1–4 класу:
вдосконалення навиків базових рухових дій і їх варіативного використання на заняттях; розширення рухового досвіду за допомогою зміни і ускладнення просторово-часових і динамічних параметрів базових рухових дій і освоєння нових рухів різної координаційної складності; направлене виховання координаційних здібностей.
Практичні вміння: правильно виконувати комплекси фізичних вправ направленої дії, зокрема, на розвиток координації.
Тест, що рекомендується програмою для оцінки рівня фізичної підготовленості після закінчення начальної фізкультурної освіти (4 клас), – човниковий біг 3x10 метрів (табл. 6).
Таблиця 6. Контрольні нормативи в бігу 3 х 10 м (сік)
| Хлопчики | Дівчатка | |||||
| Оцінка | 5 | 4 | 3 | 5 | 4 | 3 |
| Результат | 9,0 | 9,6 | 10,5 | 9,5 | 10,2 | 10,8 |
У комплексній програмі фізичного виховання учнів 1–11 класів[48] матеріал представлений таким чином:
Завдання фізичного виховання для 1–4 класів – розвиток координаційних здібностей: точність відтворення і диференціювання просторових, тимчасових і силових параметрів рухів, рівновага, ритм, швидкість і точність реагування на сигнал, узгодження рухів, орієнтування в просторі.
Рухові вміння, навики і здібності: метати невеликі предмети масою до 150 грам на дальність з різних початкових положень (стоячи, з коліна, сидячи), правою і лівою руками (з місця і з 1–3 кроків розбігу), штовхати набивний м'яч вагою 1 кг з одного кроку, потрапляти малим м'ячем всередину гімнастичного обруча, встановленого на відстані 10 метрів для хлопчиків і 7 метрів для дівчаток.
Тестом для оцінки рівня розвитку координаційних здібностей пропонується використовувати човниковий біг 3x10 м/с (такий же, як в програмі 1993 р. спрямований на розвиток рухливих здібностей).
У програмі [22; 48] фізичного виховання учнів 1–11 класів, створеною на одному з видів спорту (баскетбол) (1996) метання розглядається, як прикладна вправа, навик в метанні переноситься на гру в баскетбол. Метання є як засобом загального фізичного розвитку (у 1-му класі), так і засобом спеціальної підготовки для гри в баскетбол (табл. 7).
Таблиця 7. Розподіл навчального матеріалу, пов'язаного з метаннями, по класах
| Види підготовки | 1 клас | 4 клас |
| Загальна фізична підготовка | Метання малого м'яча в ціль і на дальність | Метання малого м'яча на дальність |
| Спеціальна підготовка | Кидки, ловля м'ячів, передача партнерові. Зупинка в русі і за звуковим сигналом. Рухливі ігри і різні вправи, що розвивають рухові якості і удосконалювальні володіння прийомом і передачею м'яча. | Ловля і передача м'яча 2-ма руками від грудей на місці і в русі. Ведення м'яча правою і лівою рукою по прямій. Кидки м'яча 2-ма руками від грудей з віддзеркаленням від щита після ведення і зупинки. Поєднання прийомів техніки. Рухливі ігри з елементами баскетболу. |
Як показник рівня рухової підготовленості для учнів 4-го класу в даній програмі рекомендується метання м'яча вагою 150 грам на дальність (у метрах) і оцінка результату в метанні в балах (табл. 8):
Таблиця 8. Контрольні нормативи в метанні м'яча (м)
| Хлопчики | Дівчатка | |||||
| Оцінка | 5 | 4 | 3 | 5 | 4 | 3 |
| Результат | 27 | 22 | 18 | 17 | 15 | 12 |
Важливо розглянути, яким чином здійснюється планування змісту уроків фізичної культури (1–11 класів). Так за даними І.І. Должікова. (1997) матеріал по метанню розподілений по уроках фізичної культури таким чином (див. додатки):
Аналіз поурочного планування [31] показав:
навчання метанню здійснюється з 1 по 11 клас;
матеріал по метанню повторюється, майже не змінюючись з 1 по 11 клас;
навчання метанню здійснюється тільки в 1 і 4 чверті в основному по 4 уроки, в кожній чверті.
Таким чином, в кожній з розглянутих вище навчальних програм має місце матеріал з навчання техніки метання. В основному він входить у розділ легка атлетика, але може бути і в розділі гімнастика і спортивні ігри. Що, на наш погляд, свідчить про можливість включення метання і його елементів в уроки різної спрямованості і уникнення дискретності в навчанні.
Значущість і місце, що відводиться навчанню метанню в програмах різні, залежно від спрямованості програми. У одній воно входить в розділ – рухові вміння і навики, в іншій – є засобом загальної фізичної або спеціальної підготовки, в третій розглядається, як засіб розвитку координаційних здібностей або як підготовча рухова дія для гри в баскетбол. Тому кількість годинника, що відводиться на оволодіння даною руховою дією різна. Але у всіх програмах з 1–4 клас метання входить в базовий компонент програми і є обов'язковим для вивчення. Частіше матеріал по метанню розподілений в I і IV чвертях на 2–9 і 62–68 уроків відповідно. У підготовчих вправах часто використовуються полегшені м'ячі і набивні м'ячі, вагою 1 кг, для самого метання – м'яч 150 грам (для 1–4 класу). Як правило, уроки по метанню проводяться на спортивних майданчиках (стадіонах). Метання проводиться по горизонтальних і вертикальних цілях (на точність попадання) і на дальність виконання кидка (дальність відскоку). Безумовно, різноманітність завдань в метанні підвищує інтерес учнів до заняття, служить хорошим емоційним фоном. Але необхідно пам'ятати, що при використанні полегшених снарядів в метанні не будуть задіяні крупні м'язи (спини і ніг). Метання в горизонтальну мету викликає у дітей мимовільне виконання нахилу вперед, що є помилкою, так само при метанні в горизонтальну ціль кут вильоту снаряду менший, ніж при метанні на дальність і у вертикальну ціль. Тому, ми вважаємо, не варто захоплюватися метанням по горизонтальній цілі.
Основний метод навчання, використовуваний в школі, – розучування рухової дії з частин. Тривале вивчення елементів техніки не сприяє надалі узгодженій роботі ланок тіла, що є обов'язковою умовою успішності формування навику в метанні.
Основний метод організації учнів – фронтальний метод або груповий.
Навчання елементів техніки метання рекомендується в такій послідовності: від завершального руху кистю у момент викидання м'яча до початкового положення перед початком розбігу (кроки розбігу згадуються не швидше, ніж в 3-му класі). Дана послідовність навчання не відповідає роботі рухових ланок тіла у фазі фінального зусилля.
Тестом для оцінки рівня розвитку координаційних здібностей в 3-х програмах пропонується використовувати човниковий біг 3 х 10 метрів, сек., в одній програмі для оцінки освоєння навику в метанні пропонується виконати метання малого м'яча, вагою 150 грам, на дальність кидка і в одній з них на влучність попадання. На наш погляд, саме метання в мету наочніше відображає рівень сформованості навику в метанні.
1.4 Методики навчання метанню
Ознайомившись з особливостями і технікою метання малого м'яча, доцільно вивчити вже існуючі підходи до навчання даної рухової дії представлені в спеціальній літературі.
Техніці виконання метання присвячено достатньо літератури: «Методика фізичного виховання з основами теорії» [57,58; 45]. В. Логман (1974) дає великий набір вправ для вивчення техніки, але методика навчання, послідовність вирішення завдань по навчанню метанню не дана.
Безпосередньо методика навчання саме метанню малого м'яча дана А.А. Зданевічем в журналі «Фізична культура в школі» [12]. Учням пропонуються завдання по навчанню в певній послідовності, з докладним описом фізичних вправ необхідних для виконання з метою рішення того або іншого завдання навчання, так само дані організаційні і методичні вказівки і контрольні вправи, що рекомендуються, для перевірки якості засвоєння навчального матеріалу. Всі завдання навчання метанню, окрім останнього – 6-го завдання («Удосконалювати навик в метанні у вертикальну і горизонтальну цілі»), А.А. Зданевіч рекомендує вирішити вже в першому класі. Але він в своїй методиці припускає навчання метанню в ціль і на дальність виконання кидка, але тільки з місця, немає ні слова про кроки розбігу.
Добре даний опис вправ в метанні і проходження матеріалу по даній темі по класах в книзі В.М. Качашкина «Фізичне виховання в початковій школі» [22], але характер підібраних вправ не відповідає динамічній структурі метальної рухової дії і невиправдано багато часу витрачається на вивчення елементів техніки.
При зверненні до літератури, що відноситься до спортивних метань, такий як В.Н. Тутевич «Теорія спортивних метань»; В. Маззалітіс «Метання списа»; А.Л. Сулієв «Підвищення ефективності навчання метанню списа», ми зустрічаємося з іншим підходом до питання навчання. Вони говорять про необхідність обліку послідовності включення в роботу м'язових груп при навчанні руховій дії. І відзначають в метаннях наступну послідовність: на початку руху беруть участь крупніші м'язові групи, хоча і повільніші. В кінці вступають в роботу менш крупні, але швидші м'язи. Так само відзначають перевагу використання цілісного методу у поєднанні з методом навчання – по частинах.
Таким чином, аналіз літератури показав, що багато авторів розглядають саму техніку метань, але не достатньо висвітлюють методику навчання.
Не залежно від різниці у вазі і формі снаряду, його аеродинамічних властивостей, методика навчання метанню гранати, списа і малого м'яча схожі між собою. Отже, при оволодінні однієї з них можливе позитивне перенесення.
Багато авторів пропонують починати навчання з освоєння тримання снаряду і випуску його рукою, яка метає, тобто в статиці, а потім в динаміці, що не відповідає послідовності рухів при виконанні метання і затягує процес навчання, робить його менш ефективним. Основний метод навчання – по частинах, спочатку засвоюються елементи рухової дії, а потім їх поєднують в ціле.
Існують деякі суперечності: щодо послідовності засвоєння елементів метання, переважному використанню методів навчання та характеру вправ, які використовуються у методиці навчання метання в спорті і методиці навчання метанням, яка традиційно використовується у школах.
2.Методика навчання молодших школярів метанню малого м'яча на основі цілісності техніка метального руху
2.1 Теоретичне обґрунтування експериментальної методики навчання метанню молодших школярів
Процес фізичного виховання школярів характеризується формуванням у них спеціальних знань, рухових навиків, розвитком фізичних якостей, поліпшенням антропометричних показників.
Стосовно рухової діяльності заняття фізичною культурою сприяють формуванню найбільш важливих навиків і розвитку основних фізичних якостей.
До сьогодні серед вчених – представників педагогіки, психології, фізіології, теорії і методики фізичної культури існують суперечливі думки у визначенні понять «навики» і «вміння».
Всі їх погляди можна об'єднати в дві групи. Представники однієї групи вважають, що спочатку формується рухове вміння, яке закріплюється потім за рахунок численних повторень, оформляючись в автоматизовану дію – навик (В.Н. Кряж, В.М. Видрін, М.М. Боген, А.А. Гужаловський, Л.П. Матвєєв).
На їх думку, руховим вмінням є такий рівень володіння руховою дією, який відрізняється необхідністю докладного свідомого контролю дії у всіх окремих операціях, невисокою швидкістю, нестійкістю до дій сумуючих чинників, невисокою міцністю запам'ятовування.
Руховий же навик характеризує такий рівень, володіння руховою дією, який відрізняється мінімальною участю свідомості і автоматизованим виконанням дій. При цьому дії у стадії навику відрізняються швидкістю виконання, стабільністю підсумку, стійкістю до сумуючих дій, високою міцністю запам'ятовування.
Відзначимо, що визначення, що даються даним категоріям вище переліченими авторами, відрізняються трактуванням, але схожі в тому, що навик є вищим ступенем управління рухами і ефективнішим автоматизованим руховим актом, ніж вміння.
Інша група вчених (Н.І. Пономарев, Б.А. Ашмарін, А.Ц. Пуні, С.В. Янаніс, В.В. Міронов і ін.) вважають, що в теорії і методиці фізичного виховання процес навчання рухових дій включає три етапи:
формування
початкового
рухового вміння
або рухового
уявлення;
формування рухового навику;
формування рухового вміння вищого порядку.
При всьому різноманітті трактувань вищезгадані автори сходяться в тому, що зупиняти процес оволодіння руховими діями і здатність застосовувати їх в умовах постійної зміни навколишнього оточення на рівні лише автоматизованої дії, тобто навику, не тільки не коректно, але і не реально.
При такому підході до оцінки ступеня засвоєння довільних рухів під початковим руховим вмінням розуміється здатність виконувати рухові дії з підвищеною концентрацією уваги на складових його операціях і не завжди із стабільним підсумком досягнення мети.
Руховий навик можна охарактеризувати, як здатність виконувати рухову дію з високим ступенем надійності, в звичних умовах, коли управління рухами відбувається автоматизовано і увага учнів концентрується не на окремих рухах, а на результаті.
Рухове ж вміння вищого порядку характеризує здатність людини, в умовах постійної змінної обстановки вибірково використовувати сформовані знання, початкові рухові вміння і навики для раціонального вирішення рухових завдань [46].
У дослідженнях останніх років як методологічна база теорії навчання рухових дій використовуються положення наступних теорії і концепцій:
діяльності (Л.С. Виготський, 1956; З.Л. Рубінштейн, 1976; Л.Н. Леонтьев, 1977);
побудови рухів (Н.Н. Бернштейн, 1966; В.П. Бізін, 1995);
функціональних систем (П.К. Анохин, 1970,1975);
теорія поетапного засвоєння розумових дій (А.Н. Леонтьев, П.Я. Гальперін, 1964; П.Я. Гальперін, 1964, 1967; Н.Ф. Тализіна, 1969).
Дослідження Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, А.Н. Леонтьева і їх послідовників в науці свідчить про єдність свідомості і діяльності, психіки і діяльності, що веде роль психіки в здійсненні свідомого і вольового контролю процесу і результатів.
Діяльність протікає у зв'язку з наявністю відповідною мотивацією. Мотив діяльності виникає як певна потреба, як об'єкт, спонукаючий людину до дії, причина його усвідомленої активності [54].
Оскільки структурними компонентами діяльності виступають дії, то в рамках мотивації, стимулюючого вольового зусилля школяра до занять фізичною культурою, зокрема до навчання метання, формуються конкретні цілі в оволодінні окремими руховими навиками. Мета виникає з потреби отримати той чи інший результат.
Для досягнення мети і отримання певного результату, нехай навіть незначного, згідно з проявленими параметрами рухової активності і енергетичних витратах, необхідна активізація більшості систем організму. Цю функцію бере на себе створена функціональна система. П.К. Анохин [5] писав, що кожен акт поведінки, який забезпечує досягнення будь якого результату, більшого чи меншого, неминуче формується за принципом функціональної системи. Функціональна система є екстреною центрально-периферичною освітою, що забезпечує виконання кожної окремо рухової дії. Схожі за структурою фізичні вправи реалізуються близькими за будовою і енергетичним забезпеченням компонентами системи «залишаючи» в корі головного мозку своєрідний слід, який в результаті багаторазового повторення перетворюється на систему стійких нервових зв'язків, тобто в динамічний стереотип за І.П. Павловим.
З позиції теорії діяльності розглянута проблема засвоєння знань, формування дій і понять П.Я. Гальперіним і іншими ученими. Ними виділено п'ять етапів переходу практичної рухової дії після його багаторазового повторення у внутрішній світ учня, тобто його поступову інтеріоризацію і вербалізацію.
Виконання ж практичної дії і формування понять починається із створення образу дії і образу середовища, в якому відбувається дія, об'єднуваних в єдиний компонент – орієнтовну основу діяльності (ООД), на базі якої відбувається управління дією.
У будь-якій дії дослідники виділяють три об'єднані функціональні компоненти: орієнтовну, власне-старанну і контрольну, підготовчу, старанну і оцінну фази орієнтування, старанна і контрольне коректування. Фізіологічною конструкцією, об'єднуючою їх в той або інший поведінковий акт і є функціональна система, що має особливий зрівняльний механізм запрограмованих параметрів дії, що реально протікають в даний момент і що дозволяють вносити оперативну корекцію. Отже, логіці процесу навчання руховим діям можна представити як послідовний перехід від знань, уявлень про дій до початкового рухового вміння, від нього до простого і складного навику, а потім до умінь вищого порядку.
На початку у школярів на базі сформованих понять і уявлень виникають прості вміння, що утворюються в результаті перших спроб самостійно виконати метання. Після неодноразового виконання цієї дії прості вміння перетворюються на прості навики, завдяки яким дія виконується автоматизовано, і майже не вимагає зосередження уваги. В цьому випадку метання виконується впевненіше, без побоювань.
Подальші тренування приводять до формування стійкого складного навику в метанні.
Хіба можна стверджувати, що упевнене, виконуване автоматично метання, завершилося формуванням навику і подальше вдосконалення і неможливо, і небажано. Очевидно, критеріями сформованості навику, що визначає ступінь його стійкості і надійності є оцінки «задовільно», «добре» і «відмінно». Різниця, між якими досягається 4–5 метрами у хлопчиків і 2–3 метрами у дівчаток. Але те ж можна сказати і про метання спортсменами. Критеріями сформованості навиків у них вже служитимуть розрядні нормативи 3,2,1 розрядів і так далі. У їх виконанні метання – це вже не ступінь оволодіння навиком, а вміння вищого порядку або вміння майстерності [11].
Досягнувши такого рівня відбувається індивідуалізація техніки метання: освоюються різні варіанти рухового навику, виробляється вміння використовувати придбаний навик в складних умовах.
При обґрунтуванні методики навчання молодших школярів метанню враховувалися вікова специфіка вибраного контингенту. В зв'язку з цим вона охоплювала етап формування початкових рухових умінь і їх переходу в стадію навику.
Теоретичною основою розробки експериментальної методики навчання метанням молодших школярів є теорія поетапного формування дій (З.А. Решетова, А.Н. Леонтьев, П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна).
Як центральна ланка теорії поетапного формування дій висувається завдання дослідження будови самої діяльності і її переходу із зовнішнього матеріального плану у внутрішню психічну діяльність (встановлюються послідовні етапи переходу зовнішніх матеріальних дій у внутрішні, психічні).
Дія в даній концепції розглядається як одиниця діяльності вчення і як «одиниця будь-якої людської діяльності» і виділяють в нім дві сторони:
а) зовнішню, старанну, таку, що безпосередньо приводить до результату;
б) так зване орієнтування, внутрішня, прихована від стороннього спостерігача.
Відповідно до даної концепції успішне виконання будь-якої дії, у тому числі і рухової, в значній мірі залежить від організації орієнтовної основи діяльності. Орієнтовна основа діяльності – це така система умов, на яку людина повністю спирається при виконанні завдання. Завдяки якій, людина орієнтується в умовах діяльності, програмує свої дії і здійснює раціональний вибір один з безлічі можливих виконань. Таке орієнтування відбувається не тільки перед початком виконавської діяльності, але і в самому процесі виконання. Вона викликана необхідністю встановлення відповідності між програмою діяльності і її виконанням.
У успішному оволодінні виконавчими діями вирішальну роль відіграє орієнтовна основа діяльності, тобто всі відомості і дані, необхідні і достатні для, здійснення виконавчого акту, що представляють «систему тих об'єктивних умов, які виділяються з ситуації і стають умовами успішного виконання завдання» [10]. П.Я. Гальперін зазначав, що помилки з'являються якраз на тих ділянках дії, де відсутні необхідні показники, що задані і досягаються і, навпаки: там, де показники встановлюються і орієнтування на них забезпечується, проби і помилки зникають.
Таким чином, дуже часто помилки і невдачі при оволодінні руховими діями пояснюються не малою кількістю повторень, а тим, що не забезпечено належне орієнтування в завданні.
Виходячи з вище сказаного, необхідно вивчати не те, як відбувається формування нових дій, а то, що потрібне учневі, щоб він міг правильно виконувати нову дію, яка потім перетворюється на навик.
Роботи по загальній психології, психології праці, навчання і спорту (З.А. Решетова, В.М. Шадрін ті ін.) показали, що процес навчання як трудових, так і спортивних дій можна різко скоротити за рахунок навмисної організації орієнтовної діяльності учнів. Особливо великий ефект дає організація зворотного зв'язку, що полягає в тому, що мало підзвітні кінестетичні відчуття виділяються завдяки асоціації їх із зоровими і слуховими подразниками, що безперервно сигналізують про хід дії.
2.2 Вивчення думки вчителів фізичної культури про організацію навчання молодших школярів метанню
Для виявлення методик навчання метанню, використовуваних на практиці в процесі навчання молодших школярів, нами було проведено анкетування вчителів фізкультури. Нами
Анкета складалася з 19 питань, які стосувалися техніки виконання метань, методиці навчання і особливостям організації навчального процесу з учнями на початковому ступені навчання на уроці фізичної культури в загальноосвітній школі.
На 1 питання: «Якою методичною літературою Ви користуєтеся і при організації навчання метанню?». 23% опитаних вибрали відповідь (1.1.) – рекомендації комплексної програми школи з фізичного виховання; 21% користуються підручниками по легкій атлетиці (1.2.); 20% у своїй роботі використовують методичну допомогу (1.З.); 20% – рекомендації журналу «Фізична культура в школі» (1.4.) і 16% опитаних назвали додаткові джерела, не перераховані в анкеті, такі як: В.М. Качашкин «Фізичне виховання в початковій школі» [22], М.М. Боген «Навчання руховим діям» [34], В. Логман «Біг, стрибки, метання» [37] і ін.
Таким чином, з даного питання можна зробити наступний висновок: вчителі фізкультури у своїй роботі використовують різну методичну літературу, проте перевага надається комплексній програмі з фізичного виховання і підручникам по легкій атлетиці, оскільки вони є обов'язковими літературними джерелами, рекомендованими для навчання, а також відсутність додаткових літературних джерел з даної тематики, що робить дану літературу вагомішою.
На 2 питання: «Що головне в методиці навчання метанням?» 41% опитаних відповіли, що при формуванні навику метання головну увагу звертають на послідовність включення ланок тіла в рухову діяльність (2.2.). 18% звертають увагу на виділення провідної ланки, організуючої цілісне виконання метання (2.1.) 18% опитаних відповіли позитивно на обидва варіанти. 11,5% – дали свій варіант відповіді (2.3.) і всі три варіанти відповіді вибрали як позитивні – 11,5% опитаних.
Отже, з даного питання серед вчителів немає єдиної думки, але більшість опитаних – 41% при формуванні навику в метанні головну увагу звертають на послідовність включення усіх ланок тіла в рухову діяльність.
На 3 питання: «Що Ви вкладаєте в поняття «Натягнутий лук»?». 59% в поняття «Натягнутий лук» вкладають – зовнішню схожість початкового положення метальника перед виконанням фінального зусилля (З.1.), 18% – принцип виконання метального руху (3.2.) і 23% – і те і інше.
Таким чином, на думку більшості опитаних, поняття «Натягнутий лук» відображає лише зовнішню схожість початкового положення метальника перед виконанням фінального зусилля і не відповідає принципу виконання метального руху.
У 4 питанні: «Якої послідовності при навчанні метанню Ви дотримуєтеся?» думки розділилися таким чином. 65% вчать метанню дотримуючись послідовності: рука, тулуб, ноги (4.1.) і 35% навчання починають з рухів ніг, потім тулуба і руки (4.3.)
Отже, більшість вчителів фізичної культури вважають найраціональніше починати навчання метанню з техніки рухів руки, яка метає потім рух тулуба і ніг.
Питання 5: «Якому способу відведення «снаряду» Ви вчите при формуванні навиків в метанні?» 50% опитаних вчителів вчать відведенню – по дузі вперед-вниз-назад (5.1.); 17% – прямо назад (5.2.) і 33% – по дузі вгору-назад (5.3.).
Половина опитаних (50%) використовує спосіб відведення по дузі вперед-вниз-назад, зазначаючи, що даний спосіб відведення снаряду простіший для навчання, при його виконанні можна здійснювати зоровий контроль, відповідає природним рухам, сприяє повороту тулуба, збільшує шлях розбігу снаряду.
У 6 питанні: «Які вправи Ви більше застосовуєте при навчанні метальних рухів (виконувані з місця, виконувані у русі)?» думки вчителів розподілилися таким чином (табл. 19).
У 1–2-х класах при навчанні метанню більшість вчителів використовують вправи, що виконуються з місця, а до 4-го класу віддають перевагу вправам, що виконуються у русі і поєднуючи вправи в русі з вправами, що виконуються з місця.
Таблиця 9. Частота використання різних вправ при навчанні метанню в молодших класах
| Умови виконання метання | 1 клас | 2 клас | 3 клас | 4 клас |
| З місця | 94% | 75% | 25% | 7% |
| В русі | 0 | 12,5% | 31% | 43% |
| І з місця і в русі | 6% | 12,5% | 44% | 50% |
У 7 питанню: «Оптимальна кількість метань на одному уроці?» варіанти відповідей досить різні (від 7–100), що дає право зробити висновок про відсутність чіткого уявлення про необхідну кількість метань, що виконується на одному уроці.
Питання 8: «Ступінь значущості аналізаторів для навчання метальним рухам?». Думки вчителів зійшлися на тому, що найбільш значущими для успішного засвоєння навчального матеріалу учнями 1–2-х класів є зорові аналізатори, слухові – вторинні за значенням і