Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Зміст і методика вивчення країн Африки у шкільному курсі країнознавства

Зміст і методика вивчення країн Африки у шкільному курсі країнознавства

нафти, газу. Багатими є поклади бокситів, особливо у Гвінеї (до 1/3 світових і понад 1/2 запасів Африки), уран добувають у Нігері. Розвідано й частково налагоджено видобуток руд заліза, олова, фосфоритів та інших корисних копалин.

Ріки регіону мають величезні запаси гідроенергії.

Західна Африка славиться унікальними лісовими ресурсами.

Загалом природні умови й ресурси більшої частини регіону за умови їх раціонального використання сприятливі для розвитку економіки країн, а наявність великих площ родючих ґрунтів є передумовою для ефективного землеробства.

Центральна Африка займає західну частину материка в екваторіальних і субекваторіальних широтах, охоплює велику плоску западину Конго, яка на заході прилягає до Атлантичного океану і Гвінейської затоки (довжина прибережної смуги складає 3099 км, на півночі − плоскогір’я Азанде, на заході – Північно-Гвінейську височину, на півдні – плато Луанда). У рельєфі виділяються здебільшого рівнинні території.

Природні контрасти регіону найяскравіше виявляються у кліматі. По обидва боки від екватора панує екваторіальний клімат. На північ і південь від екватора розташована зона субекваторіального клімату з дощовим літом і сухою зимою [6, с. 56].

Приекваторіальні райони та особливо западина Конго мають найгустішу мережу повноводних рік в Африці, найбільша з яких – Конго (Заїр). Ріки порожисті, мають значний гідроенергетичний потенціал.

В екваторіальному поясі ростуть багатоярусні вологі екваторіальні ліси. Середня лісистість регіону – 47%, максимальна – у Габоні (71%), Екваторіальній Гвінеї (65%), Сан-Томе (61%), мінімальна – у Чаді (9%) [6, с.32].

Надра регіону вивчені недостатньо. Найбільш освоєні корисні копалини південного сходу і сходу Демократичної Республіки Конго, активно здійснюється розвідка та освоєння надр Габону, Камеруну, Анголи, Конго. Відкриті родовища нафти й газу майже по всій шельфовій зоні Атлантичного узбережжя.

У регіоні розташований відомий „Мідний пояс” (ДРК), у якому крім міді промислове значення мають також кобальт, свинець, цинк. У Центральній Африці містяться значні родовища рідкоземельних і дорогоцінних металів (золота, платини, паладію), руд урану, алюмінію і заліза.

Вологі екваторіальні ліси практично на всій площі ускладнюють ведення сільського господарства, а поширення мухи цеце в регіоні завдає великої шкоди тваринництву.

Використання природно-ресурсного потенціалу регіону пов’язано з деякими проблемами, особливо в сільському господарстві. Також існує суттєва загроза швидкої деградації природних ландшафтів внаслідок використання застарілих методів господарювання.

Східна Африка. Природні умови регіону різноманітні. У рельєфі Східної Африки переважають гори і плоскогір’я, тому її разом з Південною Африкою називають „Високою Африкою”. Велику частину території займає Східноафриканське плоскогір’я. В регіоні наявне складне поєднання цокольних рівнин, глибоких і вузьких складкових скидових западин, обмежених уступами брилових гір, лавових плато та ізольованих вулканічних конусів. Тут знаходяться найвищі вершини континенту: Кіліманджаро (5895 м), Кенія (5199 м), масив Рувендзорі (5109м) [53, с.206]. Вулканічна активність і тектонічні рухи у Східній Африці тривають і понині, тут часто бувають землетруси, виверження вулканів.

Клімат − екваторіальний і субекваторіальний, сезонно-вологий, жаркий. Велика частина регіону розташована у межах субекваторіального кліматичного поясу.

У регіоні беруть початок найбільші ріки Африки – Ніл, Конго (Заїр), Замбезі.

Оскільки регіон належить до „Високої Африки”, тут відсутній екваторіальний ліс. Основну територію займають саванові ландшафти.

Регіон Східної Африки є одним з найбідніших на материку стосовно природних ресурсів. Найбільші мінеральні багатства виявлені та експлуатуються у Замбії, де є мідні руди (4-те місце у світі), невеликі родовища золота – у Кенії. Давні породи Африканської платформи містять досить значні поклади руд заліза, хрому, марганцю, кольорових та рідкісних металів тощо [36, с.51-53].

В регіоні дуже великі запаси гідроресурсів.

Сприятливими є рекреаційні ресурси. В Ефіопії, Танзанії, Кенії та інших країнах існує мережа всесвітньо відомих заповідників і національних парків (Нгоронгоро, Лейк-Маньяра, Серенгеті тощо), в яких охороняються унікальні природні ландшафти [53, с.182]..

Природно – ресурсний потенціал регіону загалом створює сприятливі передумови для господарської діяльності.

Населення

Західна Африка населена різноманітними народами, які належать до різних мовних сімей, сповідують різні релігії, використовують різноманітні форми господарської діяльності тощо. Тут знаходяться найбільша за людністю країна Африки – Нігерія і одна з найменш заселених – Гамбія.

У регіоні один із найвищих показників народжуваності, але й зберігається висока смертність населення. Перевищення народжуваності над смертністю зумовлює швидке зростання кількості населення, а низька тривалість життя – швидку зміну поколінь.

Територією регіону проходить межа розселення представників двох великих рас – європеоїдної та негроїдної. Переважна більшість народів регіону належить до негроїдної раси.

Населення регіону дуже неоднорідне етнічно. На півночі переважають народності семіто-хамітської мовної сім’ї (бербери, хауса), а в прибережних районах – народності нігеро-кордофанської сім’ї (мови йоруба, фульбе) [53, с.244-248].

Особливістю регіону є те, що етнічні території багатьох народів не відповідають державним утворенням, нині всі держави в регіоні є полі етнічними [19, с.20-26].

Значна кількість населення сповідує іслам і християнство, досить поширені місцеві традиційні вірування.

Населення в західному регіоні розміщене вкрай нерівномірно. Найкомпактніше заселені узбережжя Атлантичного океану, долини значних рік (Нігеру, Вольти, Сенегалу, Гамбії), промислово розвинуті райони та області плантаційного сільського господарства, де густота населення досягає 70-80 осіб/км2 і більше [37, с.13-18].

Сільське населення становить 69% (у Нігері, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Гамбії – понад 80%). Найвищий рівень урбанізації у Кот-д’Івуарі (44%), Ліберії(44%), Сенегалі (42%). Більшість сучасних міст мають давнє походження, поставши на місці колоніальних форпостів. Зростання міст відбувається за рахунок міграції (у пошуках праці) із сільської місцевості. Найбільші міста Західної Африки – Лаос (10,3 млн. осіб),Абіджан (2,8 млн.), Аккра (1,7 млн.), Конакрі (1,6 млн.), Ібадан (1,5 млн.).

У всіх країнах Західної Африки пропозиція робочої сили значно перевищує попит на неї. У середньому до 80% населення зайнято у сільському господарстві, в селах та містах наявні приховане безробіття і неповна зайнятість.

Значна різноманітність народів, які заселяють регіон, часто спричиняє виникнення соціальних й етнічних конфліктів.

Якщо говорити про Центральну Африку, то тут, як і у всій Африці, високий річний природний приріст населення – у середньому 2,9%. Середня тривалість життя нижча від загальноафриканського показника.

Більшість населення регіону належить до негроїдної раси. Населення за етнічним складом різноманітне. Переважають негроїдні народи, які розмовляють мовами банту і належать до нігеро-кордофанської мовної сім’ї (ДРК, Конго, Ангола, Камерун). На периферії збільшується кількість народів суміжних регіонів – хауса й фульбе, тубу.

Більшість народностей сповідують місцеві традиційні вірування. Іслам сповідують на півночі, крайньому сході, південному сході. Поширене й християнство.

Регіон заселений нерівномірно. Мало заселені північні та південні райони, які межують із пустелями, і особливо центр регіону, зайнятий екваторіальним лісом.

Рівень урбанізації невисокий. У середньому міські жителі становлять 38%. В окремих ареалах значне скупчення великих і малих міст („Мідний пояс”). Більшість міст виникла порівняно недавно. Містами-мільйонерами є Кіншаса, Луанда, Дуала, Лунде, Браззавіль.

Основне заняття населення – сільське господарство.

На території Східної Африки мешкають представники трьох расових типів: ефіопського, негроїдного та бушменського.

Населення регіону на півночі та на півдні дуже різниться за етнічним складом. На півночі (Ефіопія, Еритрея, Джібуті, Сомалі) переважають народи семіто-хамітської мовної сім’ї, на південь від півострова Сомалі – представники ніло-сахарської (Кенія) і нігеро-кордофанської сімей (в інших районах) [59, с.104].

Також у містах регіону, так як і у всій Африці, проживають сотні тисяч арабів, індусів та європейців.

Так же, як і в інших регіонах, релігійний склад населення неоднорідний: поширені християнство, мусульманство та місцеві вірування.

Середня густота населення в регіоні – майже 20 осіб/км2 . Найзаселеніші землеробські райони центральної частини Ефіопії, зволожені та родючі підвищені плато Кенії і Танзанії, гірничо-промисловий „Мідний пояс” Замбії.

У регіоні присутні масові міграції населення (кочові міграції).

У Східній Африці переважають сільські мешканці – в середньому 80% населення регіону, а в більшості країн і районів – 90% (Бурунді, Ефіопія, Малаві тощо). Міст із населенням понад мільйон у регіоні небагато: Аддіс – Амеба (2,4 млн. чол.), Найробі (до 2 млн. чол.), Дар-ес-Салам (1,7 млн. чол.), Лусака (1,6 млн. чол.).

У деяких країнах регіону останніми роками загострилися соціальні проблеми: зростання безробіття, трудова міграція, міжетнічні конфлікти (Руанда, Бурунді, Малі, Сомалі).

Господарство і сфера послуг

В економіці більшості країн Західного регіону переважає сільське господарство, яке є основним джерелом існування переважної частини населення регіону. Провідна роль у його структурі (крім посушливих північних районів) належить землеробству. В усіх країнах переважає дрібнотоварне і споживче рослинництво з низьким рівнем агротехніки, головним знаряддям є мотика. Сільськогосподарську техніку й мінеральні добрива застосовують у великих приватних господарствах та на плантаціях агропромислових комплексів. Зрошуються менше 15% оброблюваних площ.

Усі сільськогосподарські культури в регіоні поділяються на традиційні продовольчі, які майже повністю споживаються у господарствах селян (просо, сорго, рис, кукурудза, пшениця, батат тощо), й товарні – призначені для експорту (арахіс, бавовник, кенаф, тютюн, банани, какао тощо).

Північні території сухих саван зони Сахеля використовують для напівкочового і кочового тваринництва (корови – зебу, вівці, кози). Розвиваючись на екстенсивній основі, воно є малопродуктивним.

Основним промислом жителів прибережних районів є рибальство.

Незважаючи на широкий асортимент вирощуваних культур, багато країн регіону не задовольняють власних потреб у продовольстві. Це є наслідком переселення в міста, ігнорування необхідності кардинальних аграрних реформ, зберігання архаїчних форм аграрних відносин тощо. Все це призвело до зростання імпорту продовольчих культур, особливо рису і пшениці.

У промисловості домінують гірничодобувні галузі, лише наприкінці 50-х років XX ст. почали розвиватися окремі галузі обробної промисловості, пов’язані з переробкою сільськогосподарської сировини.

Видобувні галузі є провідними в структурі промисловості. Нафтодобування зосереджено в Нігерії в дельті річки Нігер і на шельфі Гвінейської затоки, де видобувають щорічно 102 млн. т нафти і майже весь природний газ у регіоні [41, с.502].

Останніми роками почали освоюватися гідроенергоресурси Західного регіону, почали розвиватися металургія, машинобудування. Одна з найбільш розвинутих галузей промисловості – деревообробна й меблева.

Важливою складовою продуктивних сил регіону є ремісниче виробництво. Найцінніша його продукція − ювелірні вироби із золота та срібла, вироби із слонової кістки, маски тощо.

Незважаючи на створення в деяких країнах регіону великих підприємств, промисловий потенціал регіону залишається низьким, а його продукція не користується попитом на світових ринках. Повсюдне зростання ВВП на душу населення відстає від темпів приросту населення. В усіх країнах висока частка державного сектору, куди належить більшість промислових підприємств та об’єктів інфраструктури. Основними джерелами фінансування економіки є кредити, які надають Франція, ФРН, Бельгія, США та Канада.

Центральна Африка – тут теж головним джерелом існування для 80% населення є землеробство і скотарство. Природно-ресурсний потенціал та особливості сільського господарства регіону зумовили переважний розвиток гірничодобувної промисловості, харчової і лісопереробної галузі. Багато промислових підприємств регіону були створені ще у колоніальний період і потребують докорінної модернізації. Також розвиваються металургія, хімічна промисловість, лісова і деревообробна, легка, харчова, а також традиційні ремесла. Розвивається машинобудування. Останніми роками в країнах Центрального регіону зростає кількість підприємств, які виготовляють вироби з імпортних складників та напівфабрикатів (автоскладання, електротехнічні підприємства, випуск побутової хімії тощо). Розширення виробництва дещо стримується відносно вузьким внутрішнім ринком регіону та недостатньо розвинутою транспортною мережею. Віддаленість внутрішніх областей регіону від океану, головних транспортних магістралей спричиняє їх господарську ізоляцію, ускладнює торгівельні зв’язки і залучення до територіального поділу праці.

Господарство Східної Африки мало чим відрізняється від двох попередніх регіонів. Тут теж дуже міцними є позиції державного сектору економіки. Також основною галуззю господарства є сільське господарство. Із галузей промисловості розвиненими є: гірничодобувна, машинобудівна, металургійна, обробна, хімічна промисловості, поширені кустарно-ремісничі промисли.

За рівнем промислового розвитку Східну Африку поділяють на дві частини:

північні країни (Сомалі, Ефіопія, Джібуті, Еритрея), де обробна промисловість тільки зароджується, переважають майстерні сільськогосподарського інвентарю та дрібні підприємства з переробки продуктів сільського господарства;

південні країни (Замбія, Кенія, Танзанія та ін.), в яких переважає гірничодобувна промисловість, стадію становлення пройшли металургія й хімічна промисловість, відносно великі підприємства легкої та харчової промисловості.

В усіх країнах регіону сфера послуг практично не розвинена.

Туризм

Розмаїття природних умов Західного регіону, самобутня культура народів і племен, залишки архітектурних пам’яток колоніальної епохи, морські узбережжя Сенегалу і Гамбії, численні національні парки з рідкісними видами флори і фауни зумовлюють привабливість Західної Африки для іноземних туристів. Місцеві католицькі паломники часто відвідують найбільший у світі католицький собор в Ямусукро, побудований у 1990 році за зразком базиліки св. Петра у Ватикані.

Незважаючи на наявність передумов для розвитку туризму в багатьох країнах регіону, соціально-економічні проблеми, воєнно-політичні конфлікти у деяких з них (Сьєрра-Леоне, Ліберія, Кот-д’Івуар та ін.), несприятливі кліматичні умови (високі температури за значної вологості повітря) обмежили зростання туристичної сфери [28, с.145].

Схожу ситуацію ми можемо спостерігати і в Центральному та Східному регіонах. Країни Центрального регіону є найвідсталішими за рівнем соціально-економічного розвитку в Африці. Слабко розвинута тут і туристична інфраструктура. Мандрівників можуть привабити лише екзотична природа й нечисленні історико-культурні об’єкти, серед яких давні фортеці та форти в Анголі, національні парки з мальовничими озерами у ДРК, тощо. До списку ЮНЕСКО в цьому регіоні належить 7 об’єктів.

Територія Східної Африки характеризується різноманітними ландшафтами: пустелі й ліси, савани і гірські масиви з вертикальною поясністю.

Останніми десятиріччями країни регіону стали активно розвивати такий вид туризму, як „сафарі”. Цьому сприяють унікальна природа регіону, багатство фауни, які охороняються у системі всесвітньо відомих заповідників та національних парків: Маунт-Кенія, Найробі в Кенії, Серенгеті, Нгоронгоро і Кіліманджаро у Танзанії, Рувензорі в Уганді та ін. До визначних природних пам’яток відносять водоспади Блакитного Нілу, водоспад Вікторія.

І знову ж таки попри сприятливі природні та історико-культурні чинники для розвитку туризму в окремих країнах регіону, особливо в північній його частині, туристична діяльність стримується наявністю осередків військово-політичної напруженості (Сомалі, Еритрея, Руанда тощо) [10, с.19-21].

Зовнішньоекономічні зв’язки

Західна Африка. Зовнішня торгівля орієнтована переважно на розвинуті країни Заходу. Обсяги товарообігу між країнами регіону, хоч і не великий, але більший, ніж в інших частинах Тропічної Африки.

Вартість експорту – 31,6 млрд. дол. Експортують переважно:

у Беніні – нафту, пальмову олію, какао-боби, бавовну, заморожених креветок;

у Гамбії – арахіс і арахісове борошно, рибу, бавовну, пальмову олію;

у Гвінеї – боксити, алмази, банани, каву, ананаси, фруктові соки, золото, рибу;

у Ліберії – алмази, залізну руду, каучук, деревину, каву, какао-боби;

у Нігерії – нафту і нафтопродукти, какао-боби, каучук, ядра олійної пальми [41, с.130].

Імпорт становить 20,7 млрд. дол. Це – нафтопродукти, продовольство, устаткування і транспорті засоби, промислові споживчі товари, одяг тощо.

Центральна Африка.

Більше 3/4 зовнішньої торгівлі регіону припадає на Західну Європу. Експорт становить 18 млрд. дол. Основні експортні товари цього регіону: нафта і нафтопродукти, алмази, ліс, урановий концентрат, кава, каучук, банани, какао, бавовна, текстиль [34, с.83-86].

Найбільші обсяги імпорту − 7,2 млрд. дол. − становлять машини, устаткування, транспортні засоби, продовольчі товари, медикаменти тощо.

Україна експортує свої товари у ДРК та Анголу, а в Україну надходить найбільше імпорту з Камеруну.

Баланс зовнішньої торгівлі регіону Східної Африки, як правило, дефіцитний. Їх основні торгові партнери – розвинуті країни Заходу, але велику роль для окремих із них відіграє і внутрішньорегіональна торгівля, особливо між Кенією, Угандою і Танзанією. Країни Східної Африки експортують власних товарів на 5,51 млрд. дол. Основні статті експорту практично такі ж, як і у двох попередніх регіонах.

Імпорт превалює над експортом і становить понад 10 млрд. дол. Країни регіону ввозять нафту і нафтопродукти, транспортні засоби, технічне устаткування, продовольство, медикаменти тощо.

Найбільшими експортними партнерами України є Ефіопія й Уганда, а найпомітніші імпортери − Замбія, Уганда, Малавія.

На основі вищесказаного можна зробити наступні висновки.

В розвитку країн цих регіонів можна виділити дуже багато спільного.

Всі країни свого часу були колоніями різних країн і тільки недавно здобули незалежність. Це наклало відбиток на господарське життя країни.

Маючи дуже високий природній потенціал, країни Африки балансують на межі бідності.

Дуже давно народи цих країн не були господарями своїх багатств, а колонізаторами природні ресурси практично знищувалися, при мінімумі вкладів намагалися отримати максимум прибутків. Галузі промисловості практично не розвивалися і лише на сучасному етапі розвитку розвиваються деякі із них: машинобудівна, текстильна, хімічна.

Африка загалом і досліджені нами регіони зокрема – це класична територія „демографічного вибуху”. Дуже швидко зростає кількість населення, але рівень життя дуже низький, тому смертність теж досить висока.

Крім політичної нестабільності, яка заважає соціально-економічному розвитку країни, одним із найнегативніших явищ сучасної Африки є трайбалізм – психологія та ідеологія етнічної відокремленості й винятковості. Суперечки на етнічному ґрунті та міжетнічна ворожнеча – причина багатьох конфліктних ситуацій, в тому числі кривавих сутичок та війн, що відлякує як туристів, так і потенційних інвесторів від участі в економічному житті. Тому економіка країн тримається переважно на кредитах.

Для країн будь-яких регіонів Африки характерні всі риси слабкої розвиненості, визначені ООН. Частка Африки в населенні світу – 12,6%, а в світовому виробництві ВНП – тільки 1,6% [57, с.89].

Умови життя населення Центральної, Східної та Західної Африки, як і всього континенту взагалі, за будь-якими стандартами дуже низькі. Це стосується як побутових умов, рівня освіти, тривалості життя, так і рівня споживання.

Країни вищеназваних регіонів на світовому ринку є постачальниками сільськогосподарської сировини та мінеральних ресурсів, значно менше − готових виробів промисловості.


2.4. Країни Південної Африки


До регіону Південної Африки належить п'ять держав: Ботсвана, Лесото, Намібія, Південно-Африканська Республіка та Свазіленд. Це доволі специфічна частина Африки з дуже сильним впливом на усі сторони життя, насамперед на економіку, європейських поселенців. Хоча політична влада тут належить корінним жителям, економіка та фінанси знаходяться в руках європейців. Регіональним лідером є Південно-Африканська Республіка (ПАР), найбільш економічно розвинена держава Африки [55, с.245].

Географічне положення

Південноафриканська Республіка розташована в південній частині Африки, її омивають води Атлантичного та Індійського океанів. На території ПАР розташована невелика самостійна держава Лесото, на північному сході сусідами республіки є Мозамбік і Свазіленд, Зімбабве, Ботсвана і Намібія; на півночі і на заході країну омивають води Атлантичного океану, на сході − Індійського.

Промисловість

У промисловості країн регіону переважають гірничодобувні галузі, які здебільшого контролюються іноземними монополіями й компаніями ПАР. Високими темпами (особливо у ПАР) розвивається обробна промисловість (металургійний та хімічний комплекси, легка й харчова промисловість), яка залежить від новітніх технологій із розвинутих країн Заходу [40, с. 420].

Гірничодобувна промисловість. Є основною у більшості країн регіону. Особливе значення мають золото- та алмазодобування у ПАР, яка щорічно видобуває майже 600 т золота (60 % світового видобутку). Багато видобувають алмазів Ботсвана (3-тє місце у світі), Намібія й Лесото. Загальний їх видобуток у регіоні досягає 32 млн. каратів, питома вага каменів ювелірної якості − 40 %.

Золото видобувають у Зімбабве, залізну руду − в Зімбабве, Лесото, на Мадагаскарі, марганцеву руду − в ПАР (1-ше місце у світі), хроміти − у ПАР, Зімбабве і на Мадагаскарі, поліметали, кольорові та рідкісні метали − у Зімбабве й Ботсвані, кам'яне вугілля − у ПАР, Зімбабве, Ботсвані, Мозамбіку. За обсягами видобутку нерудних копалин у регіоні передують Мадагаскар (графіт, слюда, п'єзокварц) і Зімбабве (азбест). ПАР посідає одне з провідних місць у світі за видобутком сурми, корунду, ванадію, металів платинової групи [48, с.24-28].

Паливно-енергетичний комплекс. Енергосистема регіону представлена переважно тепловими та гідроелектростанціями. Виробництво електроенергії становить 201,2 млрд. квт-год. Найпотужніші ГЕС діють у Зімбабве («Кариба»), Намібії («Рвакана»), ПАР (гідротехнічний комплекс «Хендрік-Фервурд»). Головний споживач електроенергії − гірничодобувна промисловість.

ПАР активно розвиває атомну енергетику. У 1984 р. біля м. Кейптаун побудовано першу в Африці АЕС (« Коберг») потужністю 1,9 млн. кВт, нещодавно введено у дію другу атомну станцію.

Великі нафтопереробні підприємства, які використовують імпортну нафту і належать до нафтових гігантів «Шелл», «Бритіш Петролеум», «Мобіл», діють у ПАР (в Дурбані та Кейптауні), Зімбабве, Мадагаскарі, Мозамбіку тощо.

В обробній промисловості найбільше підприємств чорної та кольорової металургії, металообробки і машинобудування.

Чорна металургія. Високорозвинена у ПАР, що спеціалізується на виробництві сортової сталі, рейок, сталевого листу тощо. Важливе експортне значення має виробництво ферохрому, головним постачальником якого на світовий ринок ПАР стала ще у 80-ті роки XX ст. За виробництвом та експортом феромарганцю й електролітичного марганцю вона посідає одне з провідних місць у світі. Невеликі підприємства діють також у Зімбабве (комбінати повного циклу) й Мозамбіку (прокатний завод) [21, с.27-32].

Кольорова металургія. Представлена заводами з виплавки чорнової (неочищеної) та електролітичної міді, первинного алюмінію, цинку в ПАР, а також найкрупнішим у світі підприємством з афінажу (очищення) золота. Комбінати з виплавки та очищення олова функціонують у Зімбабве, у Ботсвані налагоджена виплавка мідно-нікелевих руд.

Машинобудування. У більшості країн регіону розвинуте слабко, лише у ПАР розвивається у руслі світових тенденцій. Тут виробляють гірничопромислове устаткування, прокатні стани, устаткування для електростанцій. Нарощують потужності моторобудування й транспортне машинобудування (виробництво вагонів, локомотивів). У Зімбабве випускають сільськогосподарське устаткування, частково − електротехнічне. Автоскладання у ПАР і Зімбабве здійснюють заводи, які належать філіям американських монополій «Форд», «Дженерал моторс» тощо.

Серед найперспективніших − електротехнічна й радіоелектронна галузі у ПАР, які також належать переважно іноземним ТНК − «Сіменс» (ФРН), «Філіпс» (Нідерланди), «Плесі» (Велика Британія). Складання кольорових телевізорів (з імпортних деталей) налагоджено у Свазіленді й Лесото. Судноремонт і суднобудування розвинуті у ПАР (міста Дурбан і Кейптаун), Мадагаскарі, Мозамбіку.

Починаючи з 60-х років XX ст., за участю монополій розвинутих країн у ПАР сформувалася оборонна промисловість: виробництво літаків, ракет, бронеавтомобілів, танків, артилерійських снарядів, військового спорядження. Тривають дослідні роботи зі створення ядерної зброї.

Хімічна промисловість. Продукцію основної хімії (аміак, суперфосфат) виробляють у Зімбабве, мінеральні добрива − у ПАР і на Маврикії, аміачну селітру − в Мозамбіку. Найбільші фармацевтичні підприємства функціонують у ПАР.

Легка промисловість. Підприємства текстильної й швейної галузей спеціалізуються на виробництві готового одягу і текстильних волокон, трикотажу.

Харчова промисловість. Представлена борошномельною, хлібопекарською галузями, виробництвом безалкогольних напоїв, масла, тютюнової продукції. Маврикій відомий виробництвом цукру і ропу (6 млн. т цукру на рік). У Мозамбіку функціонує один з найбільших в Африці заводів з консервування фруктів і виробництва соків, на Мадагаскарі − підприємства з виробництва арахісової, пальмової та соєвої олії, ванілі (1-ше місце у світі), у Намібії − унікальні підприємства з переробки омарів, риби, тюленів і молюсків. ПАР експортує значні обсяги консервованих овочів та фруктів, джемів і вин (майже 70 млн. л), рибних консервів. Переробку чайного листа та агави налагоджено на Маврикії, виробництво солоду − у Свазіленді.

На Маврикії здійснюють обробку штучних рубінів для годинникових заводів Швейцарії. Всесвітньо відомими є підприємства з первинної обробки алмазів у ПАР, Намібії й Ботсвані.

У кустарних майстернях багатьох країн виробляють товари з вовни, мохеру, кераміки, коштовних металів.

Промисловий потенціал країн регіону за останні роки значно збільшився, особливо в ПАР. Продукція багатьох промислових підприємств набуває експортної орієнтації, переважно в розвинуті країни Європи й США [52, с.30-36].

Сільське господарство

У більшості країн (ПАР, Зімбабве, Ботсвана та ін.) сільське господарство представлене великими високомеханізованими і високотоварними фермами, плантаціями, які належать білим, а також примітивними господарствами африканців у колишніх бантустанах. У багатьох країнах розвиток сільського господарства гальмується докапіталістичними пережитками, нестачею родючих ґрунтів та ерозією ґрунту, посухами, виснаженням пасовищ, низьким рівнем агротехніки тощо.

Рослинництво. Відіграє у сільському господарстві головну роль. У землеробстві переважають споживчі й дрібнотоварні господарства. На східному узбережжі регіону однією з головних сільськогосподарських культур є цукрова тростина. Південні (субтропічні) райони відомі виробництвом цитрусових і винограду.

Найбільші площі зайняті зерновими культурами − кукурудзою, пшеницею, вівсом, сорго. Поширене вирощування олійних культур − олійної пальми, арахісу, соняшнику, а на родючих ґрунтах − тютюну.

Розвинуте садівництво (вирощування ананасів, цитрусових, бананів). Мадагаскар − єдина у Тропічній Африці країна, де вирощують фрукти помірного поясу − яблука, груші, персики, абрикоси. На Сейшельських Островах культивують такі екзотичні культури, як пачулі (використовується у парфумерії) і цинамон (кориця). На півдні регіону (особливо в ПАР) розвинуте овочівництво (цибуля, помідори, капуста, огірки тощо) [7, с.524-526].

Яскравим прикладом монокультурного господарства є Маврикій, де 94% оброблюваних земель зайняті цукровою тростиною. Коморські Острови є головним виробником у світі ефіроолійних культур (іланг-іланг, лимонна м'ята, базилік, жасмин, рожева пальма тощо). Мадагаскар і Коморські Острови − світові лідери за зборами ванілі й гвоздики.

Тваринництво. Багато товарних господарств одночасно розвивають рослинництво і тваринництво (розведення худоби м'ясних порід). У структурі тваринництва домінує екстенсивне пасовищне вівчарство вовняного напряму. За настригом вовни лідирує ПАР (до 115 тис. т − 4-те місце у світі після Австралії, Нової Зеландії та Аргентини), Намібія (2-ге місце у світі за постачанням каракульських смушок), Ботсвана. Майже 70 % овець − тонкорунні мериноси. У посушливих районах розводять каракульські породи.

Загальна кількість кіз у регіоні становить майже 44 млн. голів. Через високі ціни на мохер місцева порода кіз витісняється ангорською. Лесото за експортом мохеру посідає 3-тє місце у світі.

Велика рогата худоба не відіграє істотної ролі. її вирощують переважно для задоволення внутрішніх потреб. Переважають місцеві породи (понад 35 млн. голів). У ПАР, Намібії та Ботсвані розводять страусів й крокодилів.

Рибальство, Набуло помітного розвитку за останні десятиріччя, але морський вилов риби і видобуток морепродуктів (креветки, краби, устриці, лангусти тощо) через слабку технічну оснащеність національних рибальських флотів здійснюються лише у вузькій прибережній смузі, особливо вздовж західного узбережжя. Найбільший рибальський флот має ПАР (до 7000 невеликих суден). Загальний вилов становить 980 тис. т. Налагоджено експорт консервованих або заморожених морепродуктів.

Лісове господарство. Розвинуте слабо. Більшість лісових ресурсів зосереджена на східних теренах регіону. Щорічно заготовляють понад 15 млн. м3 круглого лісу й пиломатеріалів.

Одним з найважливіших завдань інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в регіоні є підвищення рівня агротехніки, боротьба з ерозією ґрунтів, розвиток іригації та підвищення продуктивності праці селян.

Транспорт

Транспорт у регіоні розвинутий відносно слабо, помітно виділяється на його фоні транспортна система ПАР. За обсягом перевезень лідирує автомобільний транспорт. Протяжність автошляхів − 725,3 тис. км, з них з твердим покриттям − 96,3 тис. км. Зареєстровано 4505 тис. легкових і 2318 тис. вантажних автомобілів.

Протяжність залізниць − 31,8 тис. км, електрифіковані вони тільки у ПАР і Зімбабве (9400 км). Найбільша густота залізниць у Південноафриканській провінції Трансвааль. На Маврикії, Коморських і Сейшельських Островах залізниць немає, а в Намібії, Лесото і Ботсвані вони переважно перевозять вантажі для ПАР.

Трубопровідний транспорт забезпечує доставку нафти й нафтопродуктів із портів в головні промислові центри ПАР і Зімбабве. Загальна довжина нафтопроводів у цих країнах − 1143 км.

Морський транспорт розвинутий у ПАР, на Мадагаскарі, Маврикії, у Мозамбіку. Найважливіші порти − Дурбан, Кейптаун, Іст-Лондон (ПАР), Мороні (Коморські Острови), Порт-Луї (Маврикій), Туамасіна (Мадагаскар), Бейра, Мапуту (Мозамбік).

Транспорт є одним з головних факторів розвитку економіки регіону. Порти і залізниці забезпечують перевезення не тільки в межах окремих країн, а й усього південноафриканського регіону. У транспортній мережі монопольну роль відіграє автомобільний транспорт, економічна ефективність якого вища, ніж залізниць.

Рекреація і туризм

Регіон має сприятливі природні й культурно-історичні ресурси для розвитку рекреації. Туристів приваблюють піщані пляжі на Сейшельських і Коморських Островах, Маврикії, у Мозамбіку, ПАР, гірські масиви, особливо Столова гора поблизу Кейптауна, відомий водоспад Вікторія та р. Замбезі (між Замбією та Зімбабве) [46, с.142].

В останнє десятиріччя активно нарощує свій туристсько-рекреаційний потенціал ПАР, розвиваючи не тільки пізнавально-розважальні види туризму, а й діловий туризм, бере участь у проведенні міжнародних симпозиумів та саммітів (наприклад, самміт ООН 2002 р.) .

Зовнішньоекономічні зв'язки

У багатьох країнах обсяг зовнішньоторговельного обороту нестабільний, торговельне сальдо негативне. Постійно збільшує вартість зовнішньоторговельного обороту ПАР, яка із 70-х років XX ст. увійшла за цим показником до 15 провідних держав світу.

Експорт у регіоні останніми десятиріччями істотно зріс і становив на початок XXI ст. 40 302 млн. дол. Головні статті експорту:

− ПАР − золото, метали й металовироби, алмази та діаманти, металеві руди і концентрати, хімічна продукція, мохер, вовна, каракульські смушки;

− Ботсвана − алмази та діаманти, мідно-нікелеві руди і концентрати, м'ясо й м'ясопродукти, текстильні вироби;

− Зімбабве − тютюн, азбест, золото, хромова, нікелева і мідна руди, чавун і феросплави, тютюн, кукурудза;

− Коморські Острови − ваніль, гвоздика, есенції ефіроолійних культур, копра;

− Лесото − овеча шкіра й мохер, одяг, взуття, продукти харчування;

− Маврикій − готовий одяг, текстильне волокно,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: