Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Причини неуспішності студентів

Причини неуспішності студентів

діяльності.

В: діти з поєднанням ознак низької інтенсивності і низкою ефективності учбової діяльності.

А: Домінуючим мотивом поведінки у дітей даної групи є проблемна в самоутвердженні в активній, практично відчутній діяльності, у визнанні з боку авторитетних однолітків. Як правило, ці потреби не знаходять вдоволення в учбовій діяльності, і дитина тому прагне затвердити себе в різних видах позашкільних занять.

Б: Причинами недостатнього розвитку пізнавальних здібностей звичайно служать або бідність плотського і мовного досвіду дитини, обумовлені низьким культурним рівнем батьків, недоліком батьківської любові і турботи в дошкільний період і під час навчання, або мікропоразки в корі головного мозку, або і то, і інше разом.

В: звичайно ці дві ознаки (діти з поєднанням низької інтенсивності і низкою ефективності учбової діяльності) неуспішності дитини з'єднано певними причинно-наслідковими зв'язками, можливий також одночасний їх прояв. Відповідно до цих варіантів що вчаться даного типу можуть бути розділені на три групи.

Відмітною ознакою першої групи є обумовленість низкою інтенсивності учбової діяльності передуючою їй низькою ефективністю. Інші специфічні ознаки: низький рівень розвитку пізнавальних здібностей (в першу чергу - мислення і мови) як результат недостатньої уваги до дитини з боку батьків; на початку навчання спостерігається старанність, переживання невдач в навчанні, надалі, проте, таке відношення зміняється байдужістю, тупою пасивністю; відносини з вчителями, батьками і однолітками, як правило, спокійні.

Відмінною рисою другої групи дітей є обумовленість низкою ефективності учбової діяльності її низькою інтенсивністю на початковому етапі навчання. Джерело останньої - це або несформованість мотивів навчання на початковому його етапі, або легкі порушення функцій емоційно-вольової сфери.

Особливостями вчаться третьої групи є одночасні і незалежні прояви низької інтенсивності і низької ефективності з перших днів навчання в школі. Специфічні ознаки: тотальна психологічна неготовність до навчання, яскраво виражена психічна інфантильність, що охоплює не тільки емоційно-вольову, але інші сфери особи.


7. Шляхи подолання неуспішності


В діагності Ю.З. Гильбуха (психолог) наголошується, що соціальні і психофізіологічні причини загального відставання в навчанні визначаються і виділяються вчителями набагато краще, ніж психологічні. Саме тому в даній роботі розглядаються психологічні причини труднощів як менш вивчені в літературі.

Вчителі, на думку педагогів-психологів (Ю.З. Гильбух, В.П. Гапонов і ін.), звичайно указують на відсутність допомоги дитині з боку батьків (звичайно через несприятливі сімейні обставини: алкоголізму батьків, зайнятості і низького освітнього рівня матері, яка одна виховує дитину, і т.п.); наголошується також і ослаблена організму дитини у зв'язку з тривалими хворобами.

Дані педагоги-психологи відзначають, що багато вчителів для індивідуальної роботи з відстаючими використовують на уроках картки із спеціальними завданнями, які вони самі наперед готують. Проте вживання таких карток, як правило, не носить систематичного, цілеспрямованого характеру, а переслідує мету лише полегшити дитині виконання завдання з тим, щоб поставити йому “хоча б трієчку". Згідно відповідям вчителів на питання: “який зміст додаткової роботи з відстаючими учнями? ”, у більшості воно не відрізняється різноманітністю. Це - повторне пояснення незасвоєного матеріалу, додаткові завдання, постійне повернення до пройденого матеріалу. При цьому всі без виключення вчителі застосовують по відношенню до неуспішних дітей ті ж методичні прийоми, які розраховані на успішних. Додаткові заняття з відстаючими приносять мало користі. Відстаючі учні, як правило, втомлюються більшою мірою, ніж успішні, і позбавляти їх такої розрядки, як фізкультура, недоцільно, а після уроків вони і зовсім “погано міркують". Крім того, факт залишення після уроків травмує дітей.

Види поведінки вчителя, пов'язані з подоланням неуспішності у окремих "учнів", запропоновані Ю.З. Гильбухом

1. Свідомі спроби з'ясувати конкретні причини відставання в тому або іншому випадку з тим, щоб враховувати їх при виборі коректувальних дій.

2. Спроби боротися лише з проявами неуспішності.

3. Спроби подолання неуспішності “зовнішнім” шляхом (звинувачення в лінощах, вживання вказівок, скарги батькам і ін).

4. Свідоме завищення оцінок неуспішним і “перетягування” їх з класу в клас.

При цьому виявилося, що ізольований вказані тенденції в поведінці вчителів зустрічаються достатньо рідко, звичайно вони поєднуються один з одним.

Сукупність і взаємозв'язок причинних чинників, що можуть обумовлювати загальне відставання в навчанні.

Цікава, гнучка програма має переваги не тільки в тому, що робить заняття захоплюючими. Спостерігається три основні види відхилень від індивідуального оптимізму учбової діяльності і, відповідно, виділяються три типи тих хто навчається:

1) ті, які вчаться задовільно і добре, але нижче за актуальний рівень своїх здібностей (дисонуючий чинник - недостатня сформованість мотивів учбової діяльності);

2) ті, хто прагне вчитися краще, ніж дозволяє актуальний рівень розвитку їх здібностей, але в результаті вчаться гірше у зв'язку з емоційним стресом (дисонуючий чинник - завищений рівень домагань);

3) ті, які вчаться задовільно або добре, але могли б вчитися краще, якби не мали окремих недоліків в здібностях і учбових уміннях (гіперактивність, нестійкість уваги, несформованість умінь слухати вчителі, раціонально планувати і контролювати свою діяльність і т.п.).

Як не велике значення коректувальної роботи по подоланню учбових неблагополучь, що вже виявилися, головним напрямом їх ліквідації винна стати профілактика. ж найдієвішим профілактичним засобом є покласна і внутрішньокласна диференціація, а також індивідуалізація учбово-виховного процесу.

Причиною неуспішності також можуть бути індивідуальні недоліки. Багато хто з них виправляється саме в праці, і, перш за все в праці. Колективна робота долає егоїзм дитини і його ізольованість від колективу, сприяє зростанню його соціального статусу і віри в себе, допомагає знайти своє місце в колективі, учить доцільній взаємодії з іншими людьми.

Загальне відставання в навчанні безпосередньо обумовлюється або низькою інтенсивністю, бо низкою ефективністю учбової діяльності, або пропуском великої кількості занять. Остання з названих причин нерідко взаємодіє з однією з перших двох (також впливаючих один на одного). Низька ефективність учбової діяльності може у принципі обумовлюватися однією або декількома з наступних детермінант психологічного рівня:

1) порушеннями в емоційно-вольовій сфері;

2) великими пропусками в знаннях за пройденим матеріалом;

3) несформованістю учбових умінь і навиків;

4) недостатнім розвитком пізнавальних здібностей.

Кожний з цих чинників, у свою чергу, може бути слідством однієї або декількох причин. Наприклад, порушення в емоційно-вольовій сфері можуть обумовлюватися як окремими причинами, діючими на нейрофізіологічному рівні, так і чинниками педагогічного рівня, що відносяться до внеособової (по відношенню до дитини) сфери.

Радянською педагогікою накопичений значний досвід подолання неуспішності. Аналіз різноманітних практичних заходів дозволив виявити деякі принципові положення.

На перший план в роботі з неуспішними школярами висуваються виховні і розвиваючі педагогічні дії. Метою роботи з неуспішними признається не тільки заповнення пропусків в їх учбовій підготовці, але одночасний і розвиток їх пізнавальної самостійності.

Це важливо тому, що, наздогнавши своїх товаришів, учень не повинен надалі від них відставати. Допускається тимчасове зниження вимог до неуспішних школярів, що дозволить їм поступово надолужити упущене.

Здійснюється нейтралізація причин неуспішності (усунення негативно діючих обставин і посилення позитивних моментів).

При розробці шляхів вдосконалення учбово-виховного процесу, як правило, мається на увазі створення особливо сприятливих умов для неуспішні шкодячі. Розробляються також окремі заходи що розповсюджуються на всіх учнях; вони служать для загального поліпшення умові навчання і виховання вчаться в школі. Сюди відносяться пропозиції до поліпшення обліку і контролю, рекомендації про те, як активізувати пізнавальну діяльність вчаться і їх самостійність, усилювати творчі елементи в ній, стимулювати розвиток інтересів. Ми надаємо дуже велике значення цим заходам і присвячуємо їм два наступні розділи. Але одне з цих питань - питання про зміну негативного відношення школярів до навчання ми хотіли б розглянути тут. Плідними нам представляються шляхи перевиховання відносин, запропоновані в деяких педагогічних і психологічних роботах: поставити перед учнем такі доступні для нього задачі, щоб він міг досягти успіху. Від успіху, навіть самого незначного, може бути прокладений міст до позитивного відношення до навчання. З цією метою використовують ігрову і практичну діяльність залучають неуспішних учнів старших класів до занять з відстаючими учнями молодших класів. В даному випадку педагогічна діяльність примусила учнів зрозуміти цінності знань, критично віднестися до своїх занять в школі.

Звернуто увагу і на особливі умови опиту для неуспішних учнів. Рекомендується давати їм більше часу для обдумування відповіді у дошки допомагати висловлювати зміст уроку, використовуючи план, схеми, плакати. Опит слабовстигаючих учнів рекомендується поєднувати з самостійною роботою інших вчаться з тим, щоб з відповідаючим учнем можна було провести індивідуальну бесіду, з'ясувати його утруднення, допомогти навідними питаннями. Наголошується, що в ході самостійної роботи на уроці завдання для слабовстигаючих учнів корисно розбивати на етапи, дози, більш докладно, ніж інших учнів, інструктувати їх.

Велику увагу в літературі звернуте на диференційовану роботу вчителя на уроці з тимчасовими групами вчаться. Пропонується виділяти три групи вчаться: слабких, середніх і сильних. Задача вчителя не тільки в тому щоб підтягати слабких до необхідного рівня, але і в тому, щоб дати посильне навантаження для середніх і сильних учнів. На тих або інших етапах уроку організовується самостійна робота по групах, і учні виконують завдання різного ступеня трудності. Вчитель допомагає тим, що в першу чергу слабким вчиться. На останньому етапі учні виступають із звітом про виконану самостійну роботу. Вказаний принцип побудови уроку використовується в практиці багатьох шкіл. Важливо відзначити, що групи носять тимчасовий характер перехід з однієї в іншу дозволяється тим, що вчиться по їх бажанню і проводиться вчителем з урахуванням успішності навчання кожного учня.

Необхідна диференціація і домашньої роботи вчаться. Це питання відносно мало розроблено, але є цікаві міркування, які нам хотілося б відзначити: про корисність програмованих допомог для домашніх завдань відстаючим, про ефективність створення проблемної ситуації і індивідуалізації домашніх завдань.

В практиці школи широко використовують різного роду додаткові заняття з відстаючими. Поширеність цього заходу, хоча її і справедливо критикують за нераціональність, пояснюється, на нашу думку, тим, що вона збільшує кількість часу для вивчення матеріалу. Цей спосіб виявляється єдиним у тих вчителів, які не уміють диференціювати роботу вчаться на уроці, індивідуалізуватися домашні завдання. Ще одне важливе питання відноситься до організації навчання другорічників.

В літературі справедливо наголошується, що повторний курс завдає великого збитку школі, травмує учнів і малоефективний. У зв'язку з цим виникла ідея і є досить широка практика створення спеціальних класів (і шкіл) як для неуспішних учнів із сповільненим темпом розвитку, так і для переростків, другорічників і що залишилися на третій рік в тому ж класі.

Особливістю навчання в спеціальних класах є їх менша наповнюваність, спеціальні методи навчання і програми, що передбачають ліквідацію пропусків за попередні класи. Використовується режим школи продовженого дня; вчителі одержують підвищену заробітну платню.

Позитивні результати роботи таких класів описані в літературі. Проблема особливих класів актуальна в зарубіжній педагогіці. Вона обговорюється, зокрема, в англійському педагогічному друці. Як відомо у Великобританії діє система, по якій всі учні переводяться в наступний клас, але з неуспішних формуються особливі потоки, які працюють за програмою з пониженими вимогами. Прогресивні педагоги виступають проти потоків - це частина їх боротьби проти класової політики держави в освіті, проти тестів і елітарної школи. Головні заперечення проти розподілу на по струми зводяться до наступних:

1) зумовлюється більш низький рівень розвитку на майбутнє;

2) відбувається дискримінація, зниження цінності особи.

Описаний позитивний досвід роботи навчальних закладів, що починають, без потоків. В деяких з них застосовувалися факультативні заняття для більш здатних дітей.

Ідея про шкоду колективного навчання для відстаючих знаходить підтримку в США у зв'язку із загальною критикою класно урочної системи і спробами перейти на індивідуальне навчання найздібніших учнів.

Прихильники повної індивідуалізації навчання недооцінюють важливості спілкування для виховання і розвитку дітей, не розуміють стимулюючого значення колективної роботи.

В нашій педагогічній літературі розглядається питання про умови перекладу неуспішних школярів в наступний клас. Вельми своєчасними нам представляються спроби модифікувати умови перекладу, зробити їх більш гнучкими. Суть справи полягає в тому, щоб дати можливість тим, що вчиться які можуть і хочуть наздогнати свій клас, будучи умовно переведеними в наступний клас, протягом I четверті ліквідовувати свої пропуски, пройти випробувальний термін.

Дня попередження неуспішності, як показав аналіз умов, що викликають відставання, основне значення має вдосконалення процесу навчання посилення його виховуючої і розвиваючої дії. Наші рекомендації направлені на дозвіл цих питань як в індивідуальній роботі з учнями, так і в роботі зі всім класом.

8. Особистісн-діяльнісний підхід до організації навчального процессу


Традиційно при аналізі навчального процесу категорія "підхід" розглядається з позиції того, хто навчає, тобто вчителя. В цьому контексті особистісно-діяльнісний підхід до навчання, що сформувався до середини 90-х років, розглядався переважно як суб'єктно-орієнтовані організація й управління вчителем навчальною діяльністю її суб'єкта - учня при вирішенні ним спеціально підібраних педагогом навчальних завдань різної складності, спрямованих на його розвиток як особистості. Водночас стало очевидним, що особистісно-діяльнісний підхід може розглядатись і з позицій учня, бо специфіка навчальної діяльності полягає в спрямуванні на розвиток і саморозвиток суб'єкта цієї діяльності.

Особистісний компонент особистісно-діяльнісного підходу передбачає, що в центрі навчання знаходиться учень як особистість (його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад). Виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь, учитель визначає завдання занять та формує, спрямовує і коректує весь освітній процес розвитку його особистості. Відповідно мета кожного уроку, заняття при реалізації особистісно-діяльнісного підходу формується з позиції кожного конкретного учня і всього класу. Іншими словами, учень в кінці уроку, заняття повинен відповісти собі: чого він сьогодні навчився, чого не знав або не міг зробити ще вчора. Така постановка питання стосовно до навчання означає, що всі методичні рішення (підбір навчального матеріалу, використання прийомів, способів, методів, засобів тощо) проходить через призму особистості учня: його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних та функціональних особливостей.

Отже, врахування цих особливостей здійснюється через зміст і форму навчальних завдань, через характер спілкування з учнем. Спрямовані до учня завдання, зауваження, запитання в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинні стимулювати їх пізнавальну активність.

Визначаючи діяльнісний компонент в особистісно-діяльнісному підході до навчання, треба підкреслити, що обидва його компоненти нерозривно зв'язані, оскільки особистість виступає суб'єктом діяльності.

Енергетичним джерелом діяльності, її передумовою є потреба.

Однією з основних характеристик діяльності є її предметність. За предметом діяльності розрізняють і називають її види, наприклад, педагогічна, спортивна тощо.

Діяльність педагога спрямована на передачу соціокультурного досвіду, організацію засвоєння учнями навчального матеріалу.

Діяльність учнів спрямована на засвоєння цього досвіду та навчального матеріалу.

Суттєвою характеристикою діяльності є її мотивованість, яка визначає початковий момент діяльності. Якщо предмет діяльності - це те, на що вона спрямована, то мотив - це те, задля чого відбувається ця діяльність.

Саме навчання, педагогічне спілкування в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинно реалізуватись за схемою С, С,, де С, - це учитель, людина, що викликає інтерес до предмета, до себе як партнера, це інформативна для учнів, змістовна особистість, цікавий співрозмовник; С2 - це учень, спілкування з яким розпочинається учителем як співробітництво у вирішенні навчальних завдань при його організуючій, координуючій, стимулюючій ролі.

Одночасно для вирішення навчальних завдань треба організувати навчальне співробітництво і самих учнів, сформувати колективний суб'єкт.

Співробітництво - це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності учнів і вчителів, яка базується на взаєморозумінні, проникненні в духовний світ один одного, колективному аналізі ходу і результатів цієї діяльності.

В основі стратегії співробітництва лежить ідея стимулювання і спрямування педагогом пізнавальних інтересів учнів.

Значення цієї форми організації навчання настільки велике, що весь педагогічний процес сьогодні розглядається як "педагогіка співробітництва".

З психологічної точки зору співробітництво як спільна діяльність, як організаційна система активності суб'єктів, що взаємодіють, характеризується:

• просторовою і часовою співприсутністю;

• єдністю мети і завдань;

• відповідними організацією і управлінням навчальною діяльністю;

• відповідним розподілом функцій, дій і операцій;

• наявністю міжособистісних стосунків.

Навчальне співробітництво у процесі фізичного виховання можна представити у вигляді розгорнутої сітки взаємодій по таких чотирьох лініях:

• учитель - учень - учні;

• учень - учень в парах, трійках, малих групах;

• загальногрупова взаємодія учнів класу;

• учитель - учительський колектив.

Динаміку становлення спільної діяльності вчителя й учнів психологи з певною умовністю поділяють на три фази і шість форм, які переходять одна в іншу.

Перша фаза - "прилучення до діяльності" - включає три форми:

• розподіл дій між учителем і учнями;

• імітуючи дії учнів;

• наслідувальні дії учнів.

Друга фаза - "погодження діяльності учнів з учителем" - включає наступні три форми спільної діяльності:

• саморегулюючі дії учнів;

• спонукаючи дії учнів.

Третя фаза передбачає партнерство в удосконаленні оволодінням діяльністю.

Можна вважати, що чим старший учень, тим швидше буде пройдений шлях становлення по-справжньому спільної діяльності. Але починати цей процес необхідно з початкових класів.

Зовнішня структура навчальної діяльності

Навчальна діяльність має свою зовнішню структуру, яка складається з таких основних компонентів:

1) мотивації;

2) навчальних завдань;

3) навчальних дій;

4) контролю, що переходить у самоконтроль;

5) оцінки, що переходить у самооцінку.

Розглянемо детальніше кожний із компонентів.

Мотивація як компонент структури навчальної діяльності

Мотивація дослідження як перший обов'язковий компонент навчальної діяльності, що входить в ЇЇ структуру, може бути внутрішньою або зовнішньою, але завжди є внутрішньою характеристикою особистості як суб'єкта навчальної діяльності.

Мотивація є однією із фундаментальних проблем як вітчизняної, так і зарубіжної психології, а, отже, і педагогіки. В найзагальнішому розумінні мотив - це те, що визначає, стимулює, побуджує людину до здійснення певної дії. Мотивацію можна визначити, з одного боку, як складну, багаторівневу систему збудників, що включає потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, емоції, цінності і таке подібне.

З іншого боку, треба пам'ятати, що в полімотивованій діяльності завжди домінують певні мотиви.

Одним із провідних компонентів навчальної мотивації є інтерес. У професійному спілкуванні педагогів "інтерес" часто використовують як синонім до навчальної мотивації.

Необхідною умовою формування інтересу до навчальної діяльності є надання учням можливості проявляти самостійність та ініціативу. Чим активніші методи навчання, тим легше зацікавити учнів. Цікавою для них є та робота, котра вимагає постійного напруження. Легкий матеріал не викликає інтересу. Подолання труднощів навчально-тренувальної діяльності - важлива умова виникнення інтересу до неї. Проте трудність навчального матеріалу приводить до підвищення інтересу лише тоді, коли ця трудність посильна і її можна подолати. У протилежному випадку інтерес швидко падає

Важливою передумовою виникнення інтересу є новизна навчального матеріалу.

Другим за рахунком, але найголовнішим за суттю компонентом навчальної діяльності є навчальне завдання, адже практично уся навчальна діяльність може бути представлена як система навчальних завдань. Першою і найсуттєвішою особливістю навчального завдання є його спрямованість на суб'єкта (учня) так, як передбачає зміни в самому суб'єкті, що вирішує поставлене завдання.

До навчальних завдань висуваються такі вимоги:

• проектуватись повинна система завдань, а не кожне окреме завдання;

• при конструюванні системи завдань треба прагнути, щоб вона забезпечувала досягнення як близької, так і далекої мети;

• реалізація навчальних завдань повинна забезпечити засвоєння системи засобів, необхідної і достатньої для успішного здійснення навчальної діяльності;

• щоб учні усвідомлено виконували і контролювали свої дії, вирішуючи навчальні завдання, вони повинні мати чітке уявлення про його суть і засоби вирішення.

Вирішення завдання вимагає:

• його розуміння учнями;

• прийняття учнями завдання як необхідного для себе. Іншими словами, завдання повинно бути особистісно значиме;

• вирішення завдання повинно викликати в учнів позитивні емоційні переживання та бажання поставити і вирішити власні завдання.

У зв'язку з цими вимогами важливе значення має правильне, конкретне формулювання завдань і способи їх доведення до свідомості учнів.

Отже, початком будь-якої діяльності є усвідомлення мети і здатність учня відповісти на запитання: "для чого?", "з якою метою я це роблю?".

Контроль (самоконтроль), оцінка (самооцінка) у структурі навчальної діяльності

В загальній структурі навчальної діяльності значне місце належить таким діям, як контроль (самоконтроль) І оцінка (самооцінка). Це обумовлено тим, що всяка дія є довільною, регульованою лише за умови контролювання й оцінення.

Контроль і оцінка здійснюються шляхом порівняння того, що передбачалось одержати, і того, що реально одержали у процесі навчання. Це порівняння є підставою для продовження чи завершення дії (у випадку збігу) або корекції (у випадку, якщо план і результати діяльності не збігаються). Отже, контроль передбачає три ланки:

• формування моделі, взірця, бажаного результату дії;

• порівняння цього взірця і реальної картини дії;

• прийняття рішення про продовження, завершення чи корекцію дії. Дії контролю і оцінки вчителя у процесі навчання повинні перейти в дії самоконтролю і самооцінки учнів.

Зовнішню структуру навчальної діяльності можна зобразити схематично.

Висновок


Неуспішність - складне і багатогранне явище шкільної дійсності, що вимагає різносторонніх підходів при її вивченні. В нашій роботі зроблена спроба розглянути неуспішність школярів у зв'язку з основними категоріями дидактики - змістом і процесом навчання. Неуспішність в цій системі поглядів потрактує як невідповідність підготовки вчаться обов'язковим вимогам школи в засвоєнні знань розвитку умінь і навиків, формуванні досвіду творчої діяльності і вихованості пізнавальних відносин. Ми прагнули показати, що попередження неуспішності припускає своєчасне виявлення і усунення всіх її елементів. Висувається поняття "відставання", яким характеризується як неуспішність у вигляді процесу, так і окреме часткове і різночасне невиконання вимог. Відставання представ як невиконання вимог учбового процесу.

Вимоги групуються у зв'язку з компонентами змісту учбового предмету, що повторюють склад змісту загальної освіти. Ці компоненти в єдності з особливостями засвоєння різних видів змісту визначають склад елементів неуспішності. Нами виявлені елементи неуспішності для однієї групи учбових предметів. За умови виділення їх для інших груп учбових предметів з'явиться можливість дати більш узагальнене дидактичне визначення не успішності в сучасній школі.

Неуспішність спричиняє за собою небажання відвідувати навчальні заклади. У дітей може бути улюблений вчитель, або може подобатися спілкування з друзями, але в цілому здається, що вони дивляться на навчальний заклад як на свого роду в'язниці. Здавалося б, заклад, в якіому проводять стільки часу, повинен доставляти радість, бути місцем придбання досвіду і навчання в широкому значенні цього слова. Вчителі мало звертають уваги на той факт, що якщо вони не враховують психологічних, емоційних потреб дітей, то сприяють створенню і підтримці суспільства, в якому люди не представляють цінності. Необхідно, щоб вчителя змогли відчути, якщо дитина тривожна або страждає від чого-небудь, або вважає, що не варто вчитися. Те, що діти відкидають навчання, позначається в першу чергу на вчителях, а іноді їх негативні емоції звертаються на дітей. Тут можливий вихід - вчителі і діти можуть вчитися краще розуміти один одного, бачити в реалістичному світлі, що вони можуть один для одного зробити і допомагати один одному відчувати себе сильніше і краще.

Щоб дитина добре вчилася, необхідні, щонайменше, чотири важливі умови:

1) відсутність істотних недоліків розумового розвитку;

2) достатній культурний рівень сім'ї або хоча б прагнення до досягнення такого рівня;

3) матеріальні можливості задоволення найважливіших духовний потреб людини;

4) майстерність вчителів, що працюють з дитиною.

Досвід показав, що якщо вчитель керує кожним кроком своїх учнів, вони працюють, поки він поряд, та варто йому піти, діти перестають працювати і починають пустувати. Діти приходять до висновку, що заняття - це відповідальність вчителя, а не їх, тому, як тільки вчитель відвернеться, вони користуються можливістю робити те, що їм подобається. Але якщо діти самі вибирають і продумують свою роботу і виконують її спільно, всім колективом, вони працюють з однаковою старанністю, як при вчителі, так і в його відсутність. Чому? А тому, що вони знають мету своєї роботи і всі її етапи, які їм належить виконати. Вони відчувають, що це їх робота, а не вчителі. Кожний з хлопців охоче виконує доручену йому частину роботи, тому що він гордиться своєю роллю поважаного члена колективу і відчуває свою відповідальністю перед іншими дітьми.

Саме це допоможе “слабкій” дитині брати безпосередню участь в роботі класу і бути нарівні зі всіх, оскільки він зайнятий даним йому під силу справою.

Аналіз отриманих у ході діагностики даних про мотивацію навчальної діяльності студентів дозволяє зробити такі висновки: навчальні мотиви присутні у загальній структурі мотивів більшості з опитаних. Але їх не можна назвати внутрішніми, глибоко усвідомленими, оскільки мотиваторами часто виступають утилітарні, прагматичні цілі, зовнішні стосовно навчальної діяльності. В основному в студентів переважає орієнтація мотивів на кінцевий результат, а не на засвоєння способів дій з навчальною інформацією. Навчально-пізнавальні інтереси в значної більшості опитаних хиткі, ситуативні. Те ж можна сказати і про ставлення майбутніх педагогів до навчання, що коливається від негативного і байдужого до позитивного і відповідального. Часто навчальні мотиви тільки називаються ними, але не стають поштовхом до конкретних активних дій. Усе це є серйозними стримуючими чинниками становлення навчальної діяльності студентів.

Література


Асмолов А.Г. Психология личности: принципы общепсихологического анализа. - М.: МГУ, 1990. - 367 с.

Балл Г.А. Норма деятельности - категория педагогическая // Педагогика. - 1992. - № 3-4. - С.40-48.

Бех І. Моральність особистості у психологічному ракурсі // Філософська і соціологічна думка. - 1994. - № 3-4. - 12 - 20.

Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. -Т.3. - М., 1983. - 468с.

Габай Т.В. Учебная деятельность и ее средства. - М.: МГУ, 1988. - 225с.

Гальперин П.Я., Талызина Н.Ф. Современное состояние теории поэтапного формирования умственных действий / Вестник МГУ, 1979. - №4. - С.54 - 63.

Гриньова В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя (теоретичний та методичний аспекти). - Харків: Основа, 1998. - 300 с.

Зязюн И.А., Лебедик И.П. Социальная зрелость и педагогическое мастерство будущего учителя // Советская педагогика. - 1991. - № 6. - С.74-78.

Ильясов И.И. Структура процесса учения. - М.: МГУ, 1986. - 199с.

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975. - 304 с.

Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. - М.: Наука, 1957. - 382 с.

Сластенин В.А. Учитель и время // Советская педагогика. - 1990. - № 9. - С.3-9.

Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека. - М.: Педагогика, 1989. - 263 с.

Шевченко Л.Л. Практическая педагогическая этика. - М.: Соборъ, 1997. - 506 с.

Эльконин Д.Б. Психология обучения младшего школьника. - М.: Знание, 1974. - 84 с.

Акимова М.К., Козлова В.Т. Коррекционно-развивающие упражнения для учащихся 3-5 классов: Пособие для учителей и школьных психологов. Обнинск: Принтер, 1993.

Активные методы в работе школьного психолога: Сб. научн. тр. / Под ред. И.В. Дубровиной. М.: Изд-во АПН СССР, 1990.

Безруких М.М., Ефимова С.П. Упражнения для занятий с детьми, имеющими трудности при обучении письму. Библ. "Гувернер" (пособие № 2). М.: Айсберг, 1991.

Безруких М.М., Ефимова С.П., Князева М.Г. Как подготовить ребенка к школе и по какой программе лучше учиться? Библ. "Поможем детям лучше учиться". М.: Новая школа, 1993.

Блонский П.П. Задачи и методы новой народной школы // Блонский П.П. Избр. пед. и психол. соч.: В 2 т. М.: Педагогика, 1979.

Богоявленский Д.Н., Менчинская Н.А. Психология усвоения знаний в школе. М.: АПН РСФСР, 1959.

Борисова Е.М., Логинова Г.П. Коррекционно-развивающие упражнения для учащихся VI-VIII классов: Пособие для учителей и школьных психологов, Обнинск: ОГПФЦ "Детство", 1993.

Веккер Л.М. Психические процессы. Т.2. Л.: Изд-во МГУ, 1976.

Венгер А.Л., Цукерман Г.А. Схема индивидуального обследования детей младшего школьного возраста. (Для школьных психологов). Библ. развивающего обучения. Вып.12. Томск: Пеленг, 1993.

Гальперин П.Я. К исследованию интеллектуального развития ребенка // Вопр. психол. 1969. № 1. С.15-25.

Выготский Л.С. Проблема обучения и развития в школьном возрасте // Выготский Л.С. Педагогическая психология. М.: Педагогика, 1991.

Гамезо М.В., Герасимова В.С., Орлова Л.М. Младший школьник: психодиагностика и коррекция развития. М.: МГОПУ, 1995.

Гильбух Ю.З. Психодиагностика в школе. М.: Знание, 1989. Сер. "Педагогика и психология". № 4.

Гильбух Ю.З. Психодиагностическая функция учителя: пути реализации // Вопр. психол. 1989. № 3. С.80-88.

Готовность детей к школе. Диагностика психического развития и коррекция его неблагоприятных вариантов. Библ. развивающего обучения. Вып.11. Томск: Пеленг, 1992.

Гуревич К.М. Что такое психологическая диагностика. М.: Знание, 1985. Сер. "Педагогика и психология". № 4.

Гуткина Н.И. Группы и классы развития // Психол. наука и образование. 1996. № 3.

Дети с временными задержками развития / Под ред. Т.А. Власовой, М.С. Певзнер. М.: Педагогика, 1971.

Диагностика готовности детей к обучению в школе - анализ поведения: Метод.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: