Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Ідеї народності педагогічної науки та християнські погляди на виховання у пам'ятках Київської Русі

Ідеї народності педагогічної науки та християнські погляди на виховання у пам'ятках Київської Русі

XII ст. в Україні було 300— 400 осіб, які досить ґрунтовно знали грецьку мову. Знання її давало змогу навчатися грецької риторики й стилю, що вважалося вершиною освіти. Можна було підвищувати свій фах або з допомогою лектури, або самостійно, читаючи в оригіналі твори грецьких авторів. У митрополита Климентія Смолятича (середина XII ст.) серед помічників були знавці грецької мови. Критерієм її знання був обсяг індивідуального словника. Київський учитель Григорій знав на кожну грецьку букву від 100 до 400 слів.

Дипломатичні і торгові зв'язки із Західною Європою вимагали знання латини, яка була міжнародною мовою на Заході. Передусім цю потребу відчули Галич і Волинь у XII ст., у зв'язку із входженням у середньоєвропейські інтереси. Незважаючи на дроблення України-Русі на удільні князівства повсюдно культура й освіта будувалися за зразком Києва. З літописів відомо про 16 шкіл у давньоруських містах. Археологами виявлено понад 700 берестяних грамот у 71 місті, у 17 містах знайдено застібки, у 26 — графіті, зроблені більш ніж на 700 виробах ремісників. Ці фрагментарні матеріали дають підставу твердити про існування шкіл у 87 давньоруських містах.

З тогочасних джерел дізнаємося про імена вітчизняних письменників, риторів, знавців права, історії, числолюбців, дипломатів, лікарів, педагогів, художників, фортифікаторів, архітекторів. їхня освіченість не могла бути результатом навчання лише у школах грамоти. Ґрунтовні знання люди цієї нової культурної формації могли здобути у вищих за програмами та рівнем навчальних закладах. Рукописи свідчать, що школи підвищеного типу в Русі фінансували князі, казна, міська влада, бояри, які дбали про освіту в державі. Так, Ярослав Галицький витрачав па школи прибутки монастирів. Костянтин Всеволодович, князь володимиро-суздальський, виділив училищу час тину своїх маєтків, а князь Роман Ростиславич витрачав на училища власні кошти.

Претендуючи на моральне керівництво суспільством, церковна верхівка створювала школи при великих монастирях, де готували поповнення духівництва. Тільки з Києво-Печерського монастиря за п'ятдесят років XIII ст. вийшли 82 єпископи, а також багато ігуменів та інших скященнослужителів. Школи підвищеного типу не мали єдиної структури, програми чи певного спрямування. Зміст навчання становила переважно християнська релігія, яка готувала особистість до самовдосконалення. Крім того, вивчались предмети, які забезпечували участь у державно-адміністративному управлінні та інших галузях. В училищах Галича і Смоленська вчили ще й латинську мову. Вона була необхідна, зокрема, для листування канцелярії Данила Галицького з Ватиканом і королями країн Західної Європи. Існували угоди між Смоленськом та Ригою і датськими містами (1229) про вивчення латинської і руської мов торговими партнерами.

У Західній Україні знали й німецьку мову. Та, звичайно, більшість українців обмежувалась рідною мовою. Після хрещення Русі в школах підвищеного типу з богослов'ям пов'язували вивчення елементів діалектики і логіки. Вони були потрібні для тлумачення священного письма в курсі теології. Вивчався також юридичний кодекс "Руська правда".

Отже, за княжої доби освіта в Україні-Русі розвивалася в загальноєвропейському руслі. Першим ступенем навчання було читання, другим — опанування письма й арифметики, третім — вивчення іноземних мов, які відкривали доступ до самоосвіти шляхом читання творів світової літератури.


Володимир Мономах. "Повчання"


Володимир Мономах (Володимир - Василій Всеволодович) - видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь київський (1113 - 1125), воєначальник і письменник.

"Повчання" - перший педагогічний твір середньовічної Європи, написаний світською людиною. Твір вміщений в Лаврентіївському літописі. В ньому засуджуються київські усобиці, міститься заклик до єдності всіх князівських земель, вперше подасться ідея зв'язку навчання з потребами життя, гуманістичного виховання, обґрунтовується важливість позитивного прикладу у вихованні молоді. Жанр "Повчання" був досить традиційним у ті часи. Володимир Мономах змальовує образ ідеального правителя, підкріплюючи цей образ епізодами із власного життя.

Прогресивне значення педагогічних ідей твору полягає в тому, що Володимир Мономах уперше серед мислителів Європи обґрунтував необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до діяльнісного, пов'язаного з повсякденним життям, що ставить за мету творіння добра ближньому.

Повчання

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір'ю своєю [з] Мономахів у благочесті наставлений, дітям моїм удоброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучения вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг [їх] я по милості Божій і отчою молитвою од усяких бід!

Сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що Він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто; слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх,— нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися. Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру. Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: "На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив". Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: "Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами — то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі". І сказав я: "Хоча ви й гніваєтеся — не можу я вам іти, ні хреста переступити".

І, одрядивши їх [та] взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: "Чого печалуєшся, душе [моя]? Чого непокоїш мене?" Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби; то попередні [хоча] приймайте.

"Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити Його!"

"Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи — і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого — і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день Його [...]".

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть Чоловіколюбець-Бог милостив і перемилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожєрти і кров його пролити найскоріш. А Господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до [скону] живоття нашого [...] Тож, Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони [...], якими перемагається зло: каяття, сльози та милостиню. А се — мізерного, слабого ума мойого поучения. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам Бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: "Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [Господи], так і нас, грішних, помилуй". І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічне — то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола,— і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовите, то "Господи, помилуй" благайте без перестану потай,— бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи. Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської. Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся Богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє [...] Паче всього — гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: "Смертні ми єсмо, нині — живі, а завтра — у гробі. Се все, що Ти нам, [Боже], дав єси,— не наше, а Твоє, [його] нам поручив Ти єси на небагато днів". І в землі не ховайте [нічого],— се нам великий єсть гріх.

Старих шануйте, як отця, а молодих — як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладай ні на тивуна , ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розгледівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає. Лжі бережіться, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло. А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях,— не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете,— напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде,— чи простий, чи знатний, чи посол,— якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте. Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті. А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе. Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорома, і вам буде добре. А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов,— а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться. А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі,— так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні [...] А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, [з] тринадцяти літ [...]

А так труждався я, лови діючи: з тих пір, коли сів я в Чернігові, а з Чернігова вийшовши і до [сього [ року — по сто [звірів] загонив я і брав без усякого зусилля,— окрім іншого лову, крім [лову] турів,— тому що з отцем ловив я всякого звіра.

А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв'язав у пущах десять і двадцять, живих коней, а крім того ще, по [ріці] Росі їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких. Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив [рогами] і два лосі — один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув [на землю], та Бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи живоття свойого, ні щадячи голови своєї. Що належало робити отроку моєму — те сам я робив: діла на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів, сам робив я [все], що було треба. Весь порядок і в домі своїм — се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів [я сам дбав]. Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав.

Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю Бога і прославляю милість Його, що мене, грішного і недостойною, стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи Бога зо святими його. Смерті бо, діти, не боячись, ні [на] раті, ні од звіра, діло мужеське робіте, як вам Бог дасть. Бо коли я од війни, і од звіра, і од води, [і] з коня падаючи, [не помер], то ніхто й з вас не зможе покалічитись і вбитися, допоки не буде [се] Богом звелено. А якщо од Бога смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть [від неї] одняти, бо хоча добре [се] — берегтися, [та] Боже оберігання ліпше єсть од людського. (За Іпатським списком.

Оригінал пам'ятки "Повість врем'яних літ" до нас не дійшов. Книжники землі нашої, як тільки відкотилась, ослабла і перестала бути нестерпним тягарем татаро-монгольська орда, взятая відшукувати уцілілі пам'ятки XI— XIII ст. і ретельно переписували, аби не обірвалася нитка народної пам'яті — легенди і дійсність глибокої давнини. Складена і щонайменше тричі переписана і відредагована, востаннє близько 1118—1119 рр., "Повість врем'яних літ" на кінець XIV — початок XV ст. була вже майже 300-літпьою історію і вимагала нового "перевидання". Воно було здійснене у двох примірниках. Перший з них з явився в 1377р. і відомий сьогодні під назвою Лаврентіївського списку, а другий — не пізніше другого десятиліття XV ст. і відомий як Іпатіївський (Іпатський) список (літопис). ...Після цього (заснував) монастир святого Георгія і святої Орини. І при цьому почала віра християнська множитися, і з'явилися монастирі. І любив Ярослав церковні статути, і попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців. І до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і переклали вони із грецької на словенську мову і письмо. І написали вони багато книг, і славу цим здобули, та їхніми книгами повчаються вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова. Так, наче один хтось виоре землю, а другий посіє, а інші - пожинають і споживають страву неоскудну, так і це. Адже батько його Володимир землю розорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. Цей же Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, приймаючи науку книжну. Велика бо користь буває.


Роль рукописних книг у вихованні й навчанні


У школах підвищеного п вищої типу рукописні кпити, перекладені й оригінальні, були і підручниками, І посібниками. За літературними пам'ятками, що збереглися, можемо уявити напрями, за якими здобували високу па той час освіту, та як формувався світогляд освіченої людини.

Більшість після початкової школи опановувала рукописні книги самостійно. Цей спосіб набуття подальшої освіти відповідав тодішнім обставинам культурного та економічного життя України-Русі. Звідси він поширився на новгородські та московські землі. Серед народних мас він зберігся до 1917 р., хоча на той час вже були державні вищі школи. Найбільш талановиті та цілеспрямовані з тих, хто в такий спосіб здобував вищу освіту, досягали вищих церковних чинів або ставали проповідниками чи письменниками.

Складним навіть для здібних було здобуття візантійської освіти, що ґрунтувалася на скарбах старовинної культури. її рівень був найвищим у Європі. Отримували її одиниці у Царгороді, у високих школах.

Стародавні рукописні книги, що з'явилися на терені України і дійшли до нас, не старші середини XI ст. Вони мають виразно християнський характер, писані церковнослов'янською мовою. Святе письмо, чи біблійні книги, у перекладі Кирила і Мефодія та їхніх послідовників були в Україні ще до Володимира І. Наприклад, "Шестоднев", у якому сформульовані основні положення християнської онтології, натурфілософії та гносеології. Ця енциклопедична за своїм характером праця містить передові для тієї епохи знання і водночас являє собою найдавнішу у вітчизняній культурі антологію античної думки.

У перекладній літературі відобразились педагогічні принципи, які були складовою християнсько-етичних вчень. Усі ці книги мали дидактичне спрямування і сприяли поширенню форм і методів навчання, які існували в Стародавній Греції та Візантії.

З прийняттям християнства в Україні за сприянні держави і церкви починається власна інтенсивна перекладацька діяльність для задоволення потреб церковної та світської освіти.

Найдавнішою точно датованою книгою, написаною кирилицею, є Остромирове Євангеліє, переписане дяком Григорієм у 1056— 1057 рр. для новгородського посадника Остромира. Мовні особливості Євангелія свідчать про те, що його написано в Києві. Текст прикрашено малюнками, заставками. Книга має 294 пергаментних аркуші. Виконана на дуже високому рівні. Навряд щоб десь, крім Києва, у Русі склалися за тих часів умови для подібного високоякісного виготовлення книги (С. Висоцький). Остромирове Євангеліє стало зразком для оформлення наступних богослужбових книг.

Богослужбові книги, крім основного призначення, мали й виховну та навчальну роль. Псалтир — одна з найпоширеніших книг релігійного змісту. Це високопоетична книга, зрозуміла для простих читачів і слухачів. За прикладом Візантії Псалтир був шкільним підручником здавна і аж до XIX ст. Уривки з нього вчили напам'ять. Окремі вислови вживали як приповідки з різних життєвих нагод. У Псалтирі люди намагалися знайти відповіді на важливі питання, на свої сумніви. Широко відомі були і тлумачні Псалтирі, які містили дискусійний матеріал щодо християнської та інших вір.

Остромирове Євангеліє і Псалтир були першими християнськими книгами і задовольняли безпосередні потреби нової віри.

Поряд з ними з'явилися книги релігійно-повчального змісту для по-забогослужбового читання, так звані "четьї". Це були спочатку твори отців церкви, що містили пояснення до Святого Письма або опис життя святих. Пізніше з'явилися збірники (аналоги сучасних хрестоматій) уривків великих творів.

"Мінеї-четьї" — літературна пам'ятка, збірка життєписів, розміщених у календарному порядку відзначення днів пам'яті святих, а також інших релігійно-навчальних текстів, молитов на кожен день року.

"Пролог" — збірка оповідань про мучеників та святих, розташованих у календарному порядку відзначення днів їхньої пам'яті. Уже в XI ст. був доповнений українським матеріалом. Мав історичне, богослужбове, літературне значення, а нинішнім дослідникам дає багато матеріалу для з'ясування стану тодішнього побуту, життя, літературних уподобань.

Деякі з книг містять звернення до читача, в яких перекладач розповідає про особливості своєї роботи. З'ясовується рівень освіти професійного перекладача: він має не лише досконало знати мови, а й предмет перекладу, враховувати рівень освіченості читачів, передбачати свої помилки.

Перекладали книги отці церкви Іван Златоуст, Кирило Єрусалимський та ін. Література богослужбового змісту використовувалась і для початкового навчання, і для подальшої освіти. Релігійний елемент мали також твори з історії та природознавства, перекладені з грецької, — хроніки Сінкеля, Малали та ін.

До середини XI ст. вже було чимало оригінальних творів українських письменників. Щоправда, НИНІ вони або втрачені, або збереглися частково. Автори деяких пам'яток невідомі. Це була література, спрямована на зміцнення християнської моралі та віри па терен і України-Русі. Вона наслідувала грецькі зразки. Такими були проповіді Луки Жидяти, твори Кирила Турова.кого, Феодосія Печорського та невідомих "христолюбців". Найвизначніші серед них "Слово о законі і благодаті" Іларіона, "Пам'ять і похвала Володимиру" Мніха, збірка оповідань про києво-печерських подвижників "Києво-Печерський патерик". Чимало творів присвячувалось полеміці українських письменників з латинством, відомі оповідання про подорожі до Палестини.

Історичні події висвітлено в літописах Київському, Галицькому, що складають Іпатіївський літопис і вважаються першоджерелом для історії Україии-Русі. Щодо змісту стародавні українські рукописні книги дуже різноманітні: богослужіння, історія, математика, інші галузі знань. І подані вони на тому самому рівні, що й у візантійських чи західноєвропейських книгах відповідних віків.

Книгам надавали важливого значення. їх читання вважалося доброю справою, бо вони сприяли засвоєнню християнських істин, релігійної моралі. Богослужбові книги визначали моральні норми, за якими мало діяти суспільство того часу, формували на теремі України-Русі християнські традиції і звичаї, задовольняли потребу в знаннях. У 1897 р. була спроба підрахувати кількість рукописних книг Давньої Русі. Від XI до XV ст. їх було налічено 700.

Автори оригінальних літературних творів мали неабиякий рівень освіченості. Це були переважно священнослужителі, які стали не тільки письменниками, а й видатними філософами своєї доби.

Філософія в Україні є значно старшою, ніж прийнято вважати. Ще до хрещення в 988 р. почали надходити з Візантії різноманітні релігійні та повчальні твори, а пізніше — історична література, де згадувались імена античних філософів і наводились уривки з їхніх творів. А згодом з'явилися в слов'янських перекладах твори ближчих за часом візантійських філософів і богословів — Іоапна Дамаскіна (VII ст.), Максима Сповідника (VIII ст.) та іп. Ця література стала основою для вироблення філософської мови. І вітчизняні священнослужителі тих часів вже робили перші спроби в галузі філософії. Наприклад, поодинокі філософські думки зустрічаємо у творах релігійного та повчального змісту таких авторів, як Феодосій Печерський, митрополити Іларіон та Клим Смолятич.

Про Клима Смолятича в літописі сказано, що він книжник і філософ, яких ще не було на українській землі. Посилаючись на авторитет античних поетів і філософів Гомера, Арістотеля, Платона та духовних діячів Київської митрополії, він доводив пресвітеру Фомі, що для ієрархів церкви вища освіта необхідна. Уперше в історії педагогічної думки України Клим Смолятич висловив раціоналістичні ідеї про перевагу розуму над почуттями. Він скептично ставився до окремих релігійних догматів і закликав пізнавати явища за допомогою істинного знання.

Єпископ Кирило Туровський розробив концепцію пізнання і виховання шляхом розвитку розумових сил людини. Розглядаючи "тілесну" і "духовну" чистоту в єдності, він піддав критиці недоліки у практиці виховання і конкретизував релігійно-моральну програму виховання особистості. Людина, наголошував Кирило Туровський, народжується ні доброю, ні злою. Добрі чи злі діяння роблять її такою. Додержуючись християнської моралі, вона може здійснювати добрі вчинки. Моральна поведінка людини залежить від її розуму, важливим засобом розвитку якого є книжне вчення.

Навчальними книгами були "Ізборники" 1073 та 1076 року, прості за мовою і змістом. їх переписав "из многих книг княжих" і впорядкував київський переписувач Іван для чернігівського князя Святослава Мрославича.

До "Ізборника" 1073 р. увійшли твори різних авторів з питань релігії, а також з теорії риторики, філософської думки, історичні відомості. Текст написаний уставним письмом. Художнє оформлення не поступається Остромировому Євангелію.

"Ізборник" 1076 р. складається з 44 розділів, в яких сформульовано державну концепцію виховання у феодальному суспільстві, що ґрунтувалася на принципі християнської любові до ближнього та покорі можновладцям. Теорія соціального примирення за допомогою виховання мала безумовно гуманні, демократичні засади, але фактично вона затушовувала протиріччя між багатими й бідними верствами суспільства і служила захисту влади панівної верхівки.

В "Ізборнику" поряд з описом життя святих (приклади для наслідування) подано міркування про праведну віру, молитву, християнську мораль, наведено сто висловів про правила християнської віри й морального життя патріарха Геннадія повчання дітям, "Слово о четьи книг".

На користі освіти наголошується В обох "Ізборниках". У "Слові батька до сина свого", "Питаннях й відповідях Анастасія Синанта", вміщених до "Ізборника" 1076 р., йдеться про навчання способом "сократичного діалогу". А передмова Іоанна "Слово некоего калугора (монаха) о четьи книг" містить поради щодо визначення мети та методики читання книг. Отже, "Ізборники" дають певне уявлення про тогочасну педагогіку.

"Бджола" — перекладна збірка філософських афоризмів, вибраних зі Святого Письма, творів отців церкви й світських письменників античного періоду. Це були стислі формулювання моральних настанов і висновків з життєвого досвіду. Наприклад, вислови про мудрість, любов, віру тощо. Давньоукраїнські автори часто цитували й переказували у своїх творах ці афоризми. Згодом "Бджола" поповнилася влучними висловами з оригінальних творів давньоукраїнської літератури та місцевими народними приповідками.

Популярним читанням були житія українських святих та угодників, особливо печерський Патерик, та апокрифи — переклади на біблійні теми, що служили доповненням до Святого Письма в тих питаннях, на які люди не знаходили в ньому відповіді (різні перекази про створення світу, потойбічне життя тощо). Апокрифи, зокрема, лишили сліди в українській літературі, усній народній творчості й мистецтві, навіть у назвах деяких рослин ("Петрів батіг", "чортів горіх").

До природознавчих навчальних книг належать "Шестодиев", "Фізіолог", "Християнська топографія" Козьми Індикоплова, "Паломник" ігумена Данила. Біблія містила вихідний матеріал для світосприймання середньовічної людини. У рамках біблійних уявлень викладались природознавчі й історичні відомості того часу.

Зокрема, до творів географічного характеру належав "Паломник" Ігумена Данила, який водночас був зразком художньої розповіді про подорожі у святі місця, де жив та проповідував свою науку Христос. Автор докладно описує Єрусалим та його околиці, краєвиди річки Йордан. Цей твір був дуже популярним в Україні. У XIX ст. його перекладено грецькою та французькою мовами.

Для навчання математики використовувався відомий трактат ученого XII ст. Кирила Новгородця, переклади математичних фрагментів із "Категорій" Арістотеля. Математичних обчислень навчали за допомогою абака — інструментально-механічного пристрою у формі дошки, поділеної на смуги, по яких пересували камінці або інші предмети.

Джерелом вивчення права була "Руська правда". Ярослав Мудрий започаткував перший писаний звід законів, який відобразив звичаєве право Давньої Русі. Матеріали давньоруського судочинства дають підставу вважати, що в школах підвищеного типу вивчався цей юридичний кодекс. Його норми застосовувалися на всій території держави. Спочатку звід містив 18 статей, у яких

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: