Тривожність як соціально-педагогічне явище
Велике значення для успішного навчання підлітка в школі має психічне здоров’я, тобто стан психологічного, фізичного та соціального благополуччя. Основою складності підліткового віку є швидкий темп змін, що відбувається в цьому періоді. Підліток переживає за свою зовнішність, за те як його оцінять однолітки, за те, що сказати батькам тощо, і все це викликає тривожність.
Тривога – емоційний стан людини, що виникає в умовах несподіваностей як при затримці приємних ситуацій, так і частіше при очікуванні неприємностей. В основі феноменології тривоги, з точки зору сучасної психології, лежить переживання страху. Страх як будь-яка базова емоція (радість, гнів, відраза, презирство тощо) може варіювати у своїй інтенсивності, відповідно і в стані тривоги він може бути вираженим слабо, помірно і сильно.
Певний рівень тривожності – природна й обов’язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність. Особистість, у якої висока тривожність, схильна перебільшувати ситуацію загрози, що впливає на її самооцінку та життєдіяльність [31, с.58].
Тривожність виконує охоронну (передбачення небезпеки й підготовка до неї) і мотиваційну функцію.
Потрібно помітити, що прояв тривожності може протікати в 2 варіантах: це страх – гнів і страх – страждання, які по-різному виявляються, але однаково дезадаптують особистість.
Необхідно звернути увагу на значущість сім'ї і школи в період дорослішання. Оскільки підлітковий вік це суперечність між прагненням здаватися і невмінням «бути дорослим». Це суперечність між прагненням до незалежності і необхідністю підкорятися вказівкам дорослих.
Серія досліджень, проведених К. Ізард, засвідчує, що тривогу можна визначити як емоційний паттерн, який складається з декількох відносно незалежних афективних факторів, тобто тривога являє собою комплекс емоційних переживань (страху, смутку, сорому, гніву, інтересу, провини тощо).
Згідно висновків К. Ізард, профілі високотривожних досліджуваних відзначаються тим, що в них найбільш високими значеннями характеризуються показники названих переживань (страху, інтересу, провини та сорому) [29, с.52].
Отже, соціальним педагогам, вчителям, психологам та батькам варто зрозуміти, що підліток у стані тривоги переживає, як правило, не одну емоцію, а деяку комбінацію або паттерн різних емоцій, кожна з яких впливає на соціальні взаємини, соматичний стан, пізнавальні процеси й поведінку в цілому.
Тривожна людина постійно очікує несприятливого розвитку якихось подій, що мають відношення безпосередньо до неї. Навіть у досягненні успіху високо тривожна особистість сподівається на негативні наслідки – висловлювання, оціночні судження, переживання, дії з боку оточуючих.
На думку Л. Лєпіхової, виникнення тривожності – результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що проявляється в посиленні рівня активації нервової системи і, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій [51, с.22].
Труднощі підліткового віку пов'язані з підвищеною збудливістю, з іпохондричними реакціями, з афектною, гострою реакцією на образу, з підвищеною критичністю по відношенню до старших.
Якщо ці особливості не враховувати, то у підлітків можуть сформуватися стійкі відхилення в етичному розвитку і поведінці. І тут не маловажно відносини між батьками і дитиною. Оскільки підлітковий вік – це перехідний вік, перехідний період, від дитинства до дорослості, виникають численні конфлікти, які негативно впливають на формування емоційної і когнітивної сфери.
Зростає роль референтної групи, як зразку для наслідування, що сприяє розриву з батьками. З боку батьків зростають обмеження і заборони, у зв'язку з новими змінами в сім'ї зростає число конфліктів. Економічні умови можуть стати причиною для тривожності: оскільки підліток постійно відчуває себе залежним, несамостійним. Молоді люди довго залежать від батьків у фінансовому відношенні, з-за великої тривалості шкільного навчання.
В принципі, саме різноманіття шкільного життя — в ній є і навчання, і гра, і праця, і спорт, і спілкування з друзями — дозволяє сподіватися, що школа могла б стати для тривожної дитини місцем підвищення її самооцінки та знаходження себе. Практика, проте, показує, що часто школа лише усугубляє той емоційний дискомфорт, який був створений в сім'ї.
Неуспішність в школі може бути причиною конфліктів. Напружені відносини між батьками і дітьми обумовлені не стільки конфліктом між поколіннями, скільки економічними умовами і технологічним прогресом, що змінилися, перед лицем яких батьки, як і діти, відчувають себе невпевненими і неспокійними, і це породжує тривожність і нерішучість, а вони у свою чергу формують власний характер.
Разом з батьківською домівкою, школа – найважливіша інстанція соціалізації. Формування юнацтва як фаза вікового розвитку тісно пов'язане з виникненням системи загальної шкільної освіти. Шкільні конфлікти пов’язані в основному з успішністю, адаптацією, авторитетом і автономією. У зв'язку з вимогами, що пред'являються до успішності, виникають конфлікти, як з вчителями, так і з однолітками.
По відношенню до вчителів можуть виникнути протест, відмова займатися і добиватися успіхів. Така поведінка зустрічається і у здатних і у критично налаштованих підлітків. Чиє виражене прагнення до успіху стикається з несприятливими перспективами на майбутнє.
У відносинах з ровесниками можуть виникати конфлікти на грунті суперництва. Це впливає на психосоціальну адаптацію школярів і збереження класу як єдиного суспільства.
Конфлікти в області автономії і авторитету обумовлені утрудненнями свободи шкільними правилами. Підлітки вимагають, обгрунтувати їх, відчувають над собою небажану опіку.
Тривожність – це суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості. Підлітки молодші і старші мають свої відмінні особливості, і вони, звичайно, великі, але можна говорити і про типові, характерні риси цього періоду, по рівню і характеру психічного розвитку, підлітковий вік – типова епоха дитинства, яка має ряд стадій, що мають свої особливості, з одного боку, а з другого боку підліток – людина, що стоїть на порозі дорослого життя.
Основним новоутворенням підліткового віку є самосвідомість, як результат розширення спілкування, відносин підлітка, що ускладнилися, з суспільством, з дорослими, з однолітками.
Образа дорослими відчуття власної гідності підлітка, сприймається їм дуже чутливо. Через незнання дорослими періодизації вікового розвитку, особистість підлітка розвиватиметься аномально, тобто «криза підліткового віку» протікатиме з ускладненнями. Для кризи ідентичності характерне переживання підлітком відчуття неповноцінності, депресивний стан і сексуальні наміри. Кризу ідентичності, на думку Х. Решмідта, можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість в своїй компетенції, в своєму статусі, на різкі біологічні зміни, що відбуваються в організмі дорослішаючої людини.
Невпевненість і страхи можуть досягати такого ступеня, що виникає боязнь втратити тілесну і душевну єдність, по цьому «часто підлітки створюють поведінкові ритуали» [36, с.44].
Таким чином, вивчення підліткового рівня на основі зміни одного з головних показників їх психічного стану – потреби в самостійності, самоутвердженні, дає можливість розглядати не просто молодших і старших підлітків, але і розкрити складну динаміку їх розвитку.
Однією з найпоширеніших шкільних проблем, пов'язаних з тривогою, є проблема перевантаження. Перевтома веде до невдач, а досвід невдач, коли накопичується, породжує страх, невпевненість, емоційну нестабільність і — нові невдачі. Переважна більшість педагогічних, психологічних, медико-фізіологічних досліджень показує, що багато традиційних існуючих правил завантаження школярів, що неодноразово переглядалися, не тільки не стимулюють навчання, але і прямо руйнують психіку, знижують працездатність підлітків. Ось деякі з них:
1. Структура учбового року. Через шість тижнів неперервних занять рівень функціональних можливостей школярів різко знижується, рівень тривожності катастрофічно зростає, схильність до захворювань загострюється. Підлітки потребують 7—10-дений відпочинок.
2. Тривалість учбового тижня. Останні дні тижня — це дні не тільки малоефективного навчання, але і найбільшого числа дисциплінарних порушень. Підлітки яким дають домашні завдання на понеділок, підвищено дратівливі, конфліктні, напружені. Принаймні один повний день відпочинку в тиждень — абсолютно необхідний засіб профілактики перевантаження.
3. Тривалість уроку. За даними гігієніста В.Н. Зубкової, в перші 30 хвилин уроку частота відволікань учнів складає 22%, між 30 і 35 хвилинами — 28%, а в останні 10 хвилин — 43%, тобто майже половина учнів не слухає вчителя. Результати інших дослідників підтверджують той факт, що робота в останні 10 хвилин уроку над новим материалом, не лише даремна, але і шкодить учням.
4. Іспити. Для переважної більшості школярів це не тільки період інтенсивної роботи але і психологічний стрес. Екзаменаційна ситуація з її помпезністю, участю батьків, попередніми співбесідами, неодмінним очікуванням своєї черги за дверима нерідко стає серйозною психотравмою. Лише день повного спокою після іспиту може «відновити форму» учня. На жаль графіки здачі іспитів і традиції їх організації часто суперечать елементарним психогігієнічним правилам [29, с.57] .
Звичайно, перевантаження в школі не причина тривоги, а несприятливий фон, на якому під впливом інших причин можуть пишним кольором розцвісти емоційні розлади.
Конфлікти в школі можуть приводити до потребуючих корекції поведінкових порушень, наприклад, до «школофобії», в основі якого часто лежить страх перед школою; боязнь знущань і образ може привести до прогулів. Разом з тим батьківська домівка яка повинна служити позитивним чинником, може бути причиною дезадаптації підлітка. Сюди входить ряд причин: обтяжені психічні умови (дисгармонія в сім'ї, часті сварки, конфлікти і т. д.), економічний стан батьків, освіта. Дезадаптація підлітка як причина, може мати як наслідок навіть покинуту школу. У таких підлітків виявляються особові порушення і відхилення соціальної поведінки. Їх початковим пунктом часто служать порушення формування особистості, схильність до пониженого настрою, занижена самооцінка, і, отже, невпевненість в собі, висока тривожність [47, с.69] .
Отже, переживання соціального стресу пов’язане з емоційним станом, на фоні якого розвиваються соціальні контакти, а для підлітків має неабияке значення думка однолітків; фрустрація потреби в досягненні успіху характеризується несприятливим психологічним фоном у класі, який не дозволяє учневі реалізувати потреби в успіху, досягненні високого результату; проблеми та страх у взаєминах із вчителями впливають на зниження успішності через негативний емоційний фон з ними (вчителів не цікавить думка учнів, авторитарний стиль діяльності, незнання психологічних особливостей дітей даного віку тощо).
Висновки до розділу 1
Основну симптоматику тривожності і страху почали розглядати ще старогрецькі мислителі (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя (Спіноза, Паскаль).
Позиції вчених у вивченні тривожності різні. Проте, в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини.
Тривога - це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.
Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі. Тривога і тривожність тісно пов'язані із стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу.
Шкільне навчання неможливе без хвилювання, адже пізнання нового завжди викликає деяку тривожність.
Певний рівень тривожності – природна й обов’язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність.
І одна з головних задач соціального педагога направити корисну тривожність підлітків у вірне русло.
РОЗДІЛ 2 РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПІДЛІТКАМИ
СХИЛЬНИМИ ДО ТРИВОЖНОСТІ
2.1. Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з тривожними підлітками
На сьогоднішній день посада соціального педагога введена в багатьох школах. При цьому частіше за все цей фахівець виконує функції або вихователя, який займається дозвіллям школярів у позаурочний час або соціального працівника.
Проте реальна практика шкіл переконливо показує, що цей фахівець має свій специфічний об'єм професійної діяльності. Соціальний педагог – це фахівець, який на основі одержаних в результаті діагностики даних педагогічно грамотно може розробити методику, методичні рекомендації для їх реалізації в педагогічній діяльності різних фахівців школи. Крім того, він і сам повинен уміти педагогічно правильно побудувати виховну, соціально-педагогічну роботу з окремими учнями, різними групами школярів, їх батьками, вчителями.
Він може допомогти:
а) вчителю:
- розробити індивідуальну методику роботи з учнем по його навчанню і вихованню;
- організувати соціально-педагогічну роботу з класом;
- спланувати і надати допомогу в розробці методики реалізації взаємостосунків з окремими батьками;
- допомогти у вирішенні конфлікту між вчителем і учнем; вчителем, учнем і його батьками; вчителем і класом і ін.;
б) учню порадами (консультацією):
- у роботі по самовдосконаленню;
- як подолати (попередити в майбутньому) конфліктні ситуації (відносини) в класі, з вчителем, з батьками;
в) батькам консультацією, порадою, методичною допомогою: в налагоджуванні взаємостосунків з сином (дочкою);
- для коректування соціально-педагогічної роботи з своєю дитиною;
- у розвитку (узгодженні) відносин з вчителем на користь вдосконалення соціально-педагогічної роботи з дитиною [6, с.56].
Як показує досвід багатьох шкіл, в сучасних умовах соціально-педагогічна діяльність фахівця може бути представлена в широких межах. Даний факт диктує необхідність введення спеціалізацій в соціальній педагогіці.
Найхарактернішими спеціалізаціями соціального педагога можуть бути:
- організатор позаурочної роботи (класний вихователь);
- організатор дозвілля;
- педагог-психолог;
- соціолог;
- соціальний працівник;
- методист.
Будь-яка із спеціалізацій припускає, що соціальний педагог, крім загальнопрофесійної матиме і певну спеціальну підготовку для виконання конкретних соціально-педагогічних завдань. Підготовка соціальних педагогів різних спеціалізацій може здійснюватися як у вищих учбових закладах, так і в рамках додаткової професійної освіти [13, с.43].
Щодо соціально-педагогічної роботи з тривожними підлітками, нас буде більш цікавити спеціалізація соціального педагога – педагог-психолог. Дана спеціалізація соціальної педагогіки набуває все більше поширення. В її основі – виконання одночасно функцій психолога і соціального педагога у роботі з учнями, що мають труднощі в навчанні, проблеми з вихованням, взаємостосунками з однолітками, вчителями. Основними об'єктами його роботи виступають:
- школяр (важковиховуваний, педагогічно запущений, проблемний, дезадаптований);
- класний колектив, окрема група школярів, які мають різні соціальні проблеми;
- вчитель, що має проблеми в роботі з учнем або учнями і їх батьками;
- вчительський колектив;
- батько, що має проблеми у взаємостосунках з своєю дитиною, з вчителем;
- батьківський колектив.
Як основні напрями соціально-педагогічної роботи соціального педагога можна виділити наступні:
- первинне виявлення відхилень в особистості школяра і їх впливи на його навчання і поведінку. При необхідності окремі школярі можуть бути направлені на діагностику до медичних або медико-психолого-соціальних установ для поглибленої діагностики;
- взаємодія з медичними і соціальними центрами по забезпеченню більш повної діагностики і організації коректувальної або виправної роботи з окремими школярами, які мають різні відхилення;
- направлена соціально-педагогічна робота з окремими школярами і групами;
- взаємодія з різними центрами по роботі з дітьми з відхиленнями в поведінці, для координації сумісних виховних зусиль;
- соціально-педагогічна допомога вчителю в роботі з учнем, класом;
- психолого-педагогічне консультування школярів, вчителів і батьків.
При цьому важливо підкреслити, що соціальний педагог не є власне професійним психологом, а тому його можливості дещо обмежені і в плані діагностики, і в плані консультування, а тим більше корекції психологічних проблем [20, с.51].
Зміст соціальної роботи з тривожними підлітками визначається основними функціями професійної діяльності соціального педагога, до яких відносяться:
- діагностична: тобто постановка соціально-педагогічного діагнозу (тривожності), вивчення соціально-педагогічного фону, виявлення соціально-педагогічних процесів, що спричинили тривожність в учнів, т.д.;
- організаційна: організація соціально-педагогічної діяльності всіх суб'єктів освітніх процесів в сферах виховної (виправної, коректувальної) діяльності, дозвілля; здійснення взаємодії медичних, освітніх, культурних, спортивних, правових установ, суспільств і добродійних організацій в соціально-педагогічній діяльності;
- прогностико-проективна: участь в прогнозуванні і проектуванні соціально-педагогічних процесів класного колективу, розвитку школи, конкретного мікросоціуму, окремих осіб як об'єктів соціально-педагогічної діяльності;
- управлінська: участь в управлінні соціально-педагогічними процесами в класних колективах, групах, школі в цілому;
- координаційна: організація взаємодії фахівців і служб школи з приводу оптимізації соціально-педагогічного простору і соціально-педагогічного ефекту освіти і виховання [20, с.54].
Якщо говорити про особливості роботи з тривожними підлітками, стає зрозуміло, що саме це поняття висвічує як головне проблему самого підлітка, його неоднозначну соціальну перспективу.
Така дитина потребує допомоги, направленої, з одного боку, на зміну складної життєвої або соціально небезпечної ситуації, в якій він опинився, а з іншого – на мінімізацію його соціальних, психологічних і педагогічних проблем і труднощів з метою їх поетапного освоєння і подолання.
Саме такий комплексний соціально-педагогічний підхід в роботі з цією категорією дітей і повинен бути встановлений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з тривожними дітьми:
- виявлення підлітків цієї категорії в дитячому середовищі і організація роботи з ними;
- безпосередня індивідуальна або групова робота з тривожними дітьми.
Соціально-педагогічна технологія індивідуально-групової профілактичної роботи з тривожними дітьми в загальноосвітній установі включає наступні напрями діяльності соціального педагога:
1. Формування і дослідження банку даних тривожних підлітків.
Соціальний педагог формує банк даних тривожних дітей, який доповнюється відомостями, одержаними самим соціальним педагогом з різноманітних джерел.
2. Розробка «портрета» тривожності підлітків в освітній установі.
Її мета – конкретизація загальних тенденцій розвитку тривожності серед учнів в даній установі.
Здійснюючи розробку «портрета» тривожності підлітків, соціальний педагог реалізує діагностичні технології і різноманітні методи дослідження соціальних ситуацій для її визначення.
3. Дослідження джерел інформації про тривожних учнів, в освітніх установах.
Дана функція – дуже важливий компонент роботи соціального педагога, пов'язаний з необхідністю ретельної, постійної експертизи як самої інформації про підлітків, так і каналів, по яких ця інформація може поступати.
Соціальний педагог, здійснюючи свою роботу в рамках педагогічної етики, професійної конфіденційності і таємниці, повинен організувати інтенсивний обмін, збір інформації про проблемних дітей. Джерелами такої інформації можуть бути: вчителі, класний керівник, психолог, батьки.
4. Розробка схем організації контактів з дітьми і батьками.
Організація позитивних стійких контактів соціального педагога з потенційними клієнтами – підлітками і їх батьками – полягає:
- у встановленні довірчо-поважного тону відносин з тривожними учнями в умовах установи, адекватного відношення до їх проблем і можливих труднощів;
- у налагоджуванні зворотного зв'язку з підлітковим середовищем і їх найближчим оточенням (педагогами, батьками і ін.) шляхом різноманітних опитів, анкет, інтерв'ю, нерегламентованого спілкування з учнями.
Основними принципами організації контакту повинні виступати:
- емоційне і інтелектуальне співпереживання;
- зацікавленість;
- сприяння;
- довір'я.
5. Консультування.
Консультування виступає в діяльності соціального педагога в якості:
- інструменту організації контактів з потенційним клієнтом;
- способу надання допомоги і соціально-педагогічної підтримки тривожній дитині, яка переживає певні проблеми.
6. Розробка програм профілактичної роботи.
Цей напрям діяльності здійснюється на основі можливостей ефективної взаємодії соціального педагога і тривожного підлітка, який ретельно складається на попередніх етапах роботи [57, с.48].
Отже, розглянемо детальніше профілактичні заходи стосовно тривожності.
1. Тривога часто є результатом суперечливих вимог до підлітка з боку рівно близьких йому людей. Тому у жодному випадку не можна маніпулювати дітьми, перетягувати їх, як канат, то в одну, то в іншу сторону. Дорослий, який по-справжньому хвилюється за дитину, не стане «в лоб» атакувати думку іншого значущого дорослого, до якого дитина також прислухається.
Коли дитина приходить в школу, з'являється, окрім батьків, вчитель, авторитет якого зазвичай дуже високий. Ні батьки, ні вчителі не повинні підривати авторитет один одного. Боротьба авторитетів часто може привести не лише до тривоги, але й до анархізму, повного безвір'я дитини.
Чим вище авторитет дорослих в очах підлітка, тим більша відповідальність за його емоційне благополуччя лежить на них.
2. Дорослий повинен бути і сам несуперечливий в своїх вчинках і діях. Якщо сьогоднішніми рішеннями ми закреслюємо те, що проголосили вчора це потрібно чесно пояснити підіткові. Чесність і щирість дорослих — одна з найважливіших основ емоційного благополуччя дитини. Зрозуміло, що деколи бути чесним з самим собою дуже нелегко. Внутрішній голос вимагає покарати дитину, а м'яке серце волає до жалості. Щоб не кидатися з крайності в крайність, не поступати імпульсно, послухаємо внутрішній голос: чий він? Можливо, це відгомони нашого дитинства, можливо, в ньому звучать інтонації мами, нашої вчительки, ті самі, які доставили нам самим багато горя? Чи хочемо ми цього горя нашій дитині? А може бути, наші претензії породжені власними амбіціями, щоб син або дочка були «не гірше інших», щоб можна було похвалитися перед колегами, щоб директор поставив клас в приклад іншим вчителям? Будемо чесними з собою — значить, будемо послідовними в своїх бажаннях і діях, значить, світ наших дітей не буде «суперечливий і хиткий».
3. Деколи уявлення про бажані якості підлітка виявляються такими привабливими, що закривають очі дорослим і ніяк не співвідносяться з реальними можливостями дітей. Перш ніж наполягати на чому-небудь, уважно придивіться до дитини: ви напевно побачите те, що йому по-справжньому цікаво, відгукнетеся на його спроби знайти щось для душі. Ви позбавите його від тривожної необхідності поєднувати те, що подобається вам (але байдуже або неприємно йому!), з тим, що вабить самого підлітка.
4. Для цього необхідно підліткові довіряти, Людина, що живе серед тих, хто йому довіряє, — спокійна, впевнена, вміє оцінити себе по гідності. Недовір'я, навпаки, породжує невпевненість, внутрішню боротьбу, тривогу. Щоб дитина була упевнена в собі, щоб по будь-якій дрібниці не впадала в паніку, батьки і вчителі завжди повинні залишати за нею право на власний вчинок, на нагороду або розплату за нього. Звичайно, дорослий може — і зобов'язаний — дати пораду потребуючій в цьому дитині, але у жодному випадку не можна вимагати, щоб ця порада була втілена в життя.
5. Чесність і довір'я до підлітка — ось два кити, яких варте емоційне благополуччя дітей. Третій кит — безумовне схвалення дитини. Безумовне – значить без жодних умов. Ні відмітки, ні досягнення дітей не повинні розглядатися як основна цінність. Лаючи дитину за лінь і неуспішність не забудьте сказати, що впевнені в його можливостях, що цінуєте його як людину і тим більше засмучені ситуацією, яка склалася. Підліток повинен знати: він хороший, коханий і буде таким завжди.
Уміння приймати підлітка таким, яким він є звільняє батьків і дітей від необхідності орієнтуватися на результати. Діти дуже багато що роблять не для результату. Вони вчаться в школі не для відміток, навіть не для конкретних знань. Навчання — цей засіб розвитку дитини, шлях оволодіння навиками розумової діяльності, спосіб самовиховання.
6. Довіряючи нашим дітям, ми повинні довіряти і їх вибору. З ким вони дружать, куди ходять, чим займаються – це їх особиста справа. Дуже важливо, щоб підліток зберіг щирі і глибокі контакти з ким-небудь з дорослих, але цей контакт потрібен не для контролю, а для своєчасної допомоги, не для втручання в справи дитини (часто це не допомога, а зрада), а задля емоційної підтримки. Якщо ми бачимо, що дитина десь «нажила» емоційний зрив, що її щось гризе, що вона стала дратівливою, грубою, поступимо зовсім не так, як прийнято поступати. Не з'ясовуватимемо причини, допитуватимемося, вимагатимемо кращого до себе відношення. Самі підемо їй назустріч, зайвий раз похвалимо, що-небудь розкажемо про себе [41, c.63].
Дитина, батьки якої знаходяться в ситуації тривалого розлучення, гостро потребує підтримки вчителя. Не побоїмося надати такому учню більше уваги і турботи, ніж його однокласникам.
Чим більше сфера спілкування у підлітка, тим більше шанси, що хоча б в одній з них він знайде підтримку. Без особливої потреби не обмежуйте круг спілкування ваших дітей!
А що ж робити, якщо підліток все таки тривожний?
1. Все те ж, що необхідно робити для профілактики тривожності.
2. Крім того, потрібно уміти розпізнавати прояви його тривоги, щоб не лаяти за те, за що потрібно пожаліти, не вимагати того, чого дитина не в змозі виконати. Це дуже важко, тому що у тривоги великий набір масок, цілий спектр проявів. Керуйтеся принципом «презумпції невинності» підлітка принаймні до тих пір, поки ви не зрозуміли причин його тривоги і не знайшли способу боротьби з нею.
3. Особливу увагу потрібно приділяти ахіллесовим п'ятам тривожної дитини і ситуаціям, які «запускають» її переживання. Ці ситуації індивідуальні але в якійсь мірі і типові. Слабким місцем тривожних дітей часто виявляються підвищена стомлюваність, деяка загальмованість. Знаючи це, грамотний вчитель запитає такого учня не на початку і не в кінці уроку, а в середині, зайвий раз відпустить в кінці дня додому, не квапитиме на контрольній роботі, постарається зробити так, щоб під час іспиту такий школяр відповідав тільки знайомому і улюбленому викладачу. А батьки під будь-яким приводом перешкодять своїй тривожній дитині по десять разів переписувати домашнє завдання.
4. У яких би формах не виявлялася тривожність підлітка, є одна загальна порада — підвищувати його самооцінку. Треба допомагати йому знаходити ситуації, в яких він один з кращих, хвалити якомога частіше. При цьому важливо пам'ятати: тривожного підітка дуже непросто переконати в тому, що він дійсно хороший. Наберіться терпіння, винахідливості, такту — вам може знадобитися немало часу! Тривожну дитину не страшно перехвалити — вона все одно відноситься до похвал з деяким недовір'ям.
5. Необхідно враховувати, що тривожний підліток швидше за все вже сам знайшов якийсь спосіб боротьби з тривогою. При всій неадекватності, а часом безглуздості подібних способів їх потрібно поважати, не висміювати, а використовувати для того, щоб допомогти дитині «відреагувати» свої проблеми. Не можна руйнувати «острівець безпеки» нічого не даючи замість [22, с.148].
Найнеприємнішими проявами тривожності є агресивність і апатія. Що стосується агресивності, то головна заповідь така: у жодному випадку не можна відповідати на неї тією ж монетою. Можна виражати незадоволеність, образу, здивування, але максимум зусиль треба прикласти до того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.
Апатія і байдужість — частіше всього наслідок завищених або непослідовних вимог. Якщо дитина не хоче нічого робити сама, значить, ви перегнули палицю і вам треба ретельно переглянути свої претензії. Слід надати дитині повну свободу прояву будь-якої ініціативи, заохочувати будь-яку її активність.
Добре, якщо вдасться оточити його доброзичливими людьми, нічого не вимагаючими від нього, але зацікавленими якоюсь справою. Не чекайте, що ваша дитина тут же повстане; вона дуже тривожна, щоб відразу повірити в свою свободу і зуміти нею скористатися. Можливо, що її перші ініціативи будуть вам неприємні, а то і направлені проти вас. Це природно і скороминуще, якщо ви будете вірні демократичній позиції. Природно, тому що тривожна дитина таким чином перевіряє вас на чесність і прямодушність.
У жодному випадку не намагайтеся розворушити підлітка насмішками або стусанами, докорами і фальшивими обіцянками.
Але варто зробити так, щоб тривога стала конструктивною. Ми вже знаємо, що певний рівень тривоги необхідний для мобілізації емоційних, інтелектуальних і вольових ресурсів людини. Оптимум тривоги додає блиск виступу, оригінальність рішенню, унікальність задуму. Цей оптимум індивідуальний. Уважний соціальний педагог легко зможе зрозуміти, наскільки конструктивна тривога підлітка, постеживши за ним в ситуації, що вимагає максимальної активізації усіх його наявних можливостей. Важливо, щоб така ситуація була нестандартною, але і не абсолютно недоступною для підлітка. Якщо він впаде в паніку, смуток, почне відмовлятися, навіть не вникнувши в задачу, - рівень тривожності високий, тривога деструктивна. Якщо спочатку спробує вирішити задачу звичними способами, а потім відмовиться з байдужим виглядом, скоріш за все, рівень його тривоги недостатній. Якщо ж уважно вникне в ситуацію, почне перебирати варіанти рішення, у тому числі і несподівані, зацікавиться завданням, думатиме про нього (навіть якщо не зможе його вирішити) — ось той рівень конструктивної тривоги, який необхідний.
Що ж робити, щоб