Шляхи удосконалення сучасного уроку
Психологічно такі уроки стимулюють учнів до систематичного повторення більших розділів, великих блоків навчального матеріалу, дозволяє їм усвідомлювати його системний характер, розкривати способи вирішення типових задач і поступово оволодівати досвідом їх переносу в нестандартні ситуації при вирішенні виникаючих перед ними нових незвичайних задач.
Специфікою уроків узагальнення та систематизації знань являється те, що учитель кожного разу при проведенні уроку заздалегідь визначає питання-проблеми для повторення, заздалегідь вказує джерела, якими необхідно користуватися учням, при необхідності проводить оглядові лекції, дає учням завдання для їх колективно-групового виконання поза уроком, проводить як групові, так і індивідуальні консультації, співбесіди по ходу підготовки учнів до уроку, дає рекомендації для самостійної роботи. В старших класах найбільш розповсюдженим видом уроків узагальнення і систематизації являються уроки, на яких проводяться проблемні дискусії, або уроки - семінари, на яких поглиблюється або систематизується певний зміст вивченого розділу програми або програмного матеріалу в цілому, а також уроки, на яких учні цілеспрямовано (окремо або групами) вирішують творчі завдання теоретичного або практичного характеру.
Структура уроку узагальнення і систематизації нових знань:
Організація класу.
Привітання.
Перевірка готовності робочих місць.
Підсумок фенологічних спостережень.
Оголошення теми та завдань уроку, мотивація навчальної діяльності учнів.
Повторення й узагальнення окремих фактів, явищ та процесів, групування їх.
Узагальнення уявлень, понять, приведення їх у систему.
Підсумки уроку.
Домашнє завдання.
4. Уроки перевірки знань.
На уроках перевірки знань здійснюється поточна або підсумкова перевірка вивченого (самостійна робота, тести). Уроки контролю і корекції знань, умінь і навичок призначені для оцінки результатів навчання, рівня засвоєння учнями теоретичного матеріалу, системи наукових понять, сформованості умінь і навичок, досвіду навчально-пізнавальної діяльності школярів.
Видами уроку контролю та корекції можуть бути: усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове); письмове опитування,; залік, залікова практична (лабораторна) робота; контрольна самостійна робота; екзамени та ін. Всі ці та інші види уроків проводяться після вивчення цілих розділів, тем. Вищою формою перевірки та оцінки знань учнів, рівня їх знань є екзамен з курсу в цілому.
Після проведення уроку контролю проводиться спеціальний урок аналізу та виявлення типових помилок, недоліків у знаннях, вміннях і навичках учнів, в організації їх навчально-пізнавальної діяльності.
Звичайно, в практиці роботи школи можливі й інші типи і структурні комбінації уроків. Крім того слід мати на увазі, що перераховані типи уроків у "чистому" вигляді рідко зустрічаються в практиці роботи учителя. Так чи інакше функції одного типу уроку часто вплітаються в структуру іншого типу уроку. Різниця полягає тільки в тому, що кожний перерахований тип уроків відрізняється домінуванням певної функції, наприклад, ознайомлення та вивчення нового матеріалу або контроль і оцінка, а функції інших типів уроків носять допоміжний характер. Тому класифікація уроків продовжує залишатися однією із актуальних проблем дидактики.
5. Предметні уроки.
На предметних уроках використовуються певні предмети - натуральні наочні посібники, на яких базується вивчення нового матеріалу. При вивченні рослин і тварин перевагу слід надавати живим об’єктам, тоді уявлення будуть точнішими і яскравішими. Але іноді замість самого предмета можна використати інші види унаочнення (гербарії, колекції, чучела або вологі препарати рослин і тварин).
Я.А. Каменський зазначав, що починати навчання треба не з словесного тлумачення про предмети, а з реального спостереження за ними, і тільки після ознайомлення з предметом може йти мова про нього, потрібно вчити так, щоб люди, наскільки це можливо, набули знань не тільки з книг, але з неба і землі, з дубів і з буків, тобто знали і вивчали нові предмети.
К.Д. Ушинський писав, що предмет, який знаходиться перед очима учня або який дуже вкарбувався в його пам’яті сам по собі, без чужого слова, збуджує в учня думки, виправляє їх, якщо вони непевні, приводить їх у природну, тобто правильну систему.
На предметному уроці вчитель привчає думати і відповідати самих дітей, використовуючи свої спостереження за предметом. Учитель тільки уточнює і доповнює відповіді, ставить запитання.
Якщо вчитель сам розповідає про предмет, то учні швидко втомлюються, погано засвоюють матеріал. Коли ж вчитель ставить запитання, збуджує мислення, вчить дітей робити узагальнення і висновки, то робота учнів активізується, напружується їхня увага, полегшується сприйняття та запам’ятовування. Працюючи з певним предметом, діти перевіряють і уточнюють свої знання.
Більшість предметних уроків проводять після екскурсій, під час яких учні ознайомлюються з предметом в природному середовищі, спостерігають його зв'язок з іншими предметами або явищами. Від фактів, які діти спостерігали в природі, переходять до вивчення основних властивостей конкретних предметів, роблячи потрібні узагальнення і висновки.
Важлива умова для правильної організації предметного уроку - забезпеченість всіх учнів класу предметами, що вивчаються. Це привчає дітей уважно розглядати, вивчати об’єкт. Велике пізнавальне значення має порівняння предметів. Воно сприяє кращому розумінню й засвоєнню особливостей предмета і дає поштовх мисленню.
Висновок до ІІ розділу
Актуальною стала проблема розвитку в учнях пізнавальних інтересів, виховання потреби в знаннях і самоосвіта, формування в умінні працювати з джерелами наукової інформації, відбирати необхідну для свого загального розвитку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним стало питання оптимального відбору змістовного матеріалу до уроків, оскільки і дотепер не вистачає досконалих підручників як по хімії, так і по біології. Ще однією вагомою стала проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійних робіт, творчих і дослідницьких завдань. Також з аналізу літератури можна зробити висновок, що думки педагогів з приводу нестандартних уроків розходяться: одні бачать в них прогрес педагогічної думки, правильний крок в демократизації школи, а інші навпроти, - вважають небезпечним порушенням педагогічних принципів, вимушеним відступом педагогів під натиском учнів, не охочих і не уміючих серйозно працювати. Практикувати такі уроки слід всім вчителям, але перетворювати нестандартні уроки на головну форму роботи, вводити їх в систему недоцільно через велику втрату часу вчителя при підготовці якісного нестандартного уроку.
Висновки
Історії світової педагогічної думки і практиці навчання відомі найрізноманітніші форми організації навчання. Їх виникнення, розвиток, поступове відмирання окремих із них пов'язане з вимогами, потребами суспільства, що розвивається.
Кожний новий історичний етап в розвитку суспільства накладає свій відбиток і на організацію навчання. В результаті педагогічна наука накопичила значний емпіричний матеріал в цій області.
Всі організаційні форми навчання взаємозв’язані між собою і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. Під час уроків розвиваються наукові біологічні поняття і практичні вміння. Їх розвиток триває і поглиблюється під час виконання домашніх завдань, позаурочної роботи і на екскурсіях, під час позакласної роботи.
Таким чином, формування дитини як суб'єкта відбувається при позитивному підкріпленні на його адресу, вислові прихованої оцінки, при безумовності необхідної норми. Виявлені елементи, з позначеними функціями і певними операціями, складають єство педагогічної технології.
Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок, як головна ланка всієї класно-кабінетної, урочно-поліморфної системи. Інші форми застосовуються для більш глибокого і повноцінного вирішення задач навчання.
По своїй суті і призначенню урок є обмеженою в часі, чітко організованою системою навчання, по якій заняття проводить вчитель з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки.
Структура уроку і його тип утворюються з комбінації основних елементів процесу навчання. Структурна побудова уроку залежить від конкретних учбово-виховних задач, характеру передбачуваної на уроці діяльності і навчальної взаємодії вчителя з дітьми.
Проте цим зміст педагогічної технології не обмежується: додаткові елементи, такі як психологічний клімат, групова діяльність, педагогічна реакція на вчинок, носять узагальнюючий або приватний характер.
Узагальнивши все, можна зробити висновок, що найбільш стійкішою формою організації навчання виявилась класно-урочна система, яка й сьогодні є основною в загальноосвітній школі. Вона полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (класом), протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).
Список використаних джерел
Аристова А.А.; "Активність навчання школяра"; М., 1968 р.;
Бабанський Ю.К.; "Оптимізація процесу навчання"; М., 1977 р.;
Богданова О.К.; "Сучасні форми і методи викладання біології в школі"; Харків, 2003 р.;
Верб М.А., Куценко В.Г.; "Педагогічна техніка"; М., 1974 р.;
Ельконін Д.Б.; "Психологія гри"; М., 1978 р.;
Кукушкін В.С.; "Дидактика (теорія навчання)"; М., 2003 р.;
Леві В.Л.; "Мистецтво бути собою"; М., 1977 р.;
Лихачов Б.Т.; "Педагогіка. Курс лекцій. "; М., 1993 р.;
Лихачов Б.Т.; "Педагогіка. Курс лекцій. "; М., 2001 р.;
Лутошкін А.Н.; "Як вести за собою"; М., 1986 р.;
Макаренко А.С.; "Педагогічні твори"; М., 1986 р.;
Новицька Л.І.; "Уроки натхнення"; М., 1984 р;
Оніщук В.А.; "Урок в сучасній школі"; М., Освіта. 1981 р.;
Підкасистий П.І.; "Педагогіка. Навчальний посібник"; М., 1996 р.;
Питюков В.Ю.; "Що таке педагогічна технологія. (Виховання школярів)"; М., 1995 р.;
Подласий І.П.; "Педагогіка. Новий курс"; М., 1999 р.;
Щуркова Н.Е.; "Педагогічна технологія. Педагогічна дія в процесі виховання школярів"; М., 1992 р.
"Шкільний світ, Біологія, хімія"/ № 30; 2003 р.;
Фіцула М.М.; "Педагогіка: Наукова допомога для студентів вищих педагогічних учбових закладів"; К., "Академія", 2002 р.;
Харламов М.Ф.; "Педагогіка: Навчання"; Мн., 2000 р.;