Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Формування правильної дикції у молодших школярів

Формування правильної дикції у молодших школярів

є дуже важливим на етапі практичного ознайомлення із смислорозрізнювальною роллю окремих звуків (букв). Але пізніше першокласники мають навчитися бачити повністю або частково спільні ознаки в порівнюваних складах: усі вони побудовані з двох звуків; у кожному з них перший звук — твердий приголосний, а другий — голосний; в усіх складах — голосний звук [а].

Спочатку порівняння мовних одиниць здійснюється в процесі колективної роботи за планом, запропонованим учителем. Поступово повне порівняння за всіма наявними вивченими ознаками кожен учень має навчитися виконувати самостійно. Наведемо фрагмент уроку в експериментальному класі, на якому вчителька навчала першокласників порівнювати слова (оса, оси) [80, 65-66].

— Що означають ці слова? (Ці слова означають назви комах).

— Подумайте і скажіть, чим схожі і чим відмінні (відрізняються) ці слова? (Ці слова схожі тим, що називають однакових комах. Але перше слово означає назву однієї комахи, а друге—двох і більше, багатьох).

— Правильно. А тепер ще раз вимовте ці слова і порівняйте їх за складами. (Ці слова схожі тим, що обидва мають по два склади, перший склад — однаковий — о. У другому складі спільним є звук [с], а голосні різні — [a], [и]).

— Прислухайтесь, чи однаково вимовляється перший склад в обох словах: оса — оси. (У першому слові оса склад о — ненаголошений, у другому слові — оси — склад о є наголошеним).

Як бачимо, на початку учнівський аналіз природно ґрунтувався на семантичній основі. Потрібна була додаткова орієнтація, здійснена вчителем, щоб учні більш уважно вслухались у звуковий склад слів (порівняння здійснювалось на слух, без записів) і порівняли їх не тільки за лексичним значенням, а й за звуковими, тобто формальними ознаками.

Процес порівняння мовних одиниць слід організовувати так, щоб у свідомості учнів поступово склалася певна послідовність самостійно виконуваних дій. Це полегшує їхню роботу, виробляє алгоритм порівняння, не вимагає від учителя ставити додаткові запитання. Цей розбір орієнтовно може складатися з таких завдань:

Прочитайте слова (наприклад, калина, малина).

Що означає перше слово і що означає друге слово?

На які питання відповідають ці слова?

Чи можна цим двом предметам дати спільну назву? (Калина, малина — це рослини, кущі садові).

Яка кількість складів у кожному слові?

Назвіть наголошені склади.

Назвіть однакові звуки (склади), якщо такі є [28, 69-70].

Крім вправ на порівняння, які учні виконують за раніше розробленою схемою, заданими вчителем запитаннями, важливо практикувати такі завдання, в яких вони змушені будуть самостійно давати відповіді на запитання «Що спільне і відмінне між заданими об'єктами порівняння?». До таких самостійних дій спонукаємо учнів, якщо запропонуємо їм проаналізувати мовні одиниці, з якими вони досі не стикалися, або порівняти мовні об'єкти за ознаками, що досі не розглядались. Цьому також сприяє варіювання завдань на порівняння, наприклад:

1. Доберіть з колонок слова, які б відповідали схемі. Серед слів у колонках є слова лисиця і вулиця. На перший погляд обидва ці слова відповідають вказаній схемі, але під час уважного аналізу слово вулиця відпадає, бо в ньому наголошеним є не другий, а перший склад.

2. Серед поданих слів знайдіть пари, які матимуть однакову звукову модель: ліс, ґедзь, зозуля, лисиця, літак, тюлень, день. (Однакову звукову модель мають слова день і ґедзь, зозуля і лисиця).

3. Що схоже і відмінне у звукових моделях таких слів, як дятел і літак, ключ і кран?

4. Що спільного в словах роса, коса, вода, земля? (В усіх наголос на другому складі, закінчуються голосним звуком [а]) [25, 38].

Уміння учнів аналізувати, зіставляти і порівнювати мовні явища є важливою основою для виконання більш складних аналітико-синтетичних операцій, що служать свідомому формуванню понять та навичок. Рух від сприйняття до розуміння— це перехід від конкретного, чуттєвого до абстрактного, мислительного. Під час такого переходу понятійне узагальнення дає можливість учням здійснювати операцію, що має величезне значення для їхньої навчальної діяльності,— класифікацію.

Звуки людського мовлення, які з першого дня шкільного навчання стають для дітей особливим предметом вивчення, класифікуються за багатьма параметрами, передбаченими програмою: за приналежністю до голосних і приголосних; голосні — за наголошеністю і ненаголошеністю; приголосні — за участю голосу і шуму; за ступенем м'якості. Тому вправи на класифікацію звуків служать важливою умовою для формування к учнів багатьох фонетичних понять, пов'язаних з орфоепічними та орфографічними уміннями й навичками.

Слід пам'ятати, що будучи однією із форм розумової діяльності учнів, яка ґрунтується на усвідомлених діях, класифікація звуків повинна спиратися передусім на цілеспрямовані спостереження за їх вимовою (роботою органів артикуляційного апарату) та за акустичними властивостями (характером звучання) окремих звуків. На цій же основі повинні будуватися і фонетичні та орфоепічні вправи, які сприяють виробленню в учнів уміння класифікувати звуки. Наводимо зразки таких вправ:

1. Назвіть звуки, під час вимови яких повітря в ротовій порожнині проходить вільно, без перешкод (а, о, у, е, и, і).

2. Назвіть звуки, під час вимови яких перепона на шляху струменя видихуваного повітря створюється губами (б, п, в, м, ф); зубами і кінчиком язика (т, д, ц); середньою частиною язика і твердим піднебінням (н',т, л', д).

3. Назвіть звуки, під час вимовляння яких чуємо тільки шум (с, ш, х, т, п, к); назвіть звуки, що утворюються за допомогою голосу й шуму (б, д, ж, з, г, дз, дж).

4. Назвіть парні приголосні, що творяться однаково, але відрізняються за звучанням (б—п, д'—т', з — с, дж— ч і ін.).

5. Поясніть, що є спільного і відмінного у вимові звуків д і д', д і т.

6. Виділіть зайвий звук із таких груп: а, о, у, ж, і, и; б, д, ж, з, к, г, дж, дз; б, п, в, м, ф, с; ж, з, с, ш, д, х.

7. Продовжіть ряд звуків: р', н', т', й, ...

8. Назвіть голосні звуки в словах: юннати, лялька, поїздка.

9. Назвіть однакові приголосні звуки у словах: молодь і молотьба.

10. Чим відрізняються між собою голосні звуки у словах: листки [лиестки]; везе [веизе] та ін.? [19, 47].

Подібні вправи учні виконують на основі слухових та артикуляційних сприймань, тобто на основі вимови, оскільки опора на зорові сприйняття (букви) часто призводить до помилок в якісній характеристиці звуків, ускладнює аналітичну діяльність, провокує на неправильні висновки.

Згодом стає необхідним і порівняння звукового та буквеного складу слів, орфоепічної та орфографічної форм. Воно зумовлене потребою враховувати взаємовплив між вимовними та правописними діями учнів, особливостями формування орфоепічних навичок у школярів, що полягає в необхідності удосконалювати та коригувати вимовні навички дітей, набуті в дошкільні роки, приводити їх у відповідність з вимовними нормами літературної мови.

Використання прийомів свідомого артикулювання та порівняння мовленнєвих одиниць дає можливість учителеві здійснити перехід від конкретних мовних дій та операцій фонетико-орфоепічного характеру, виконуваних школярами, до розумових операцій (зіставлення, протиставлення, аналізу, синтезу, класифікації) з наступним абстрагуванням, узагальненням явищ, висновками про закономірності у вимові та написанні, що існують у мові. Організація навчальної діяльності в такий спосіб сприяє формуванню дикції у молодших школярів.


2.3 Шляхи розвитку дикції в учнів початкових класів у процесі експериментального дослідження


Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Козівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Тернопільської області. У педагогічному експерименті взяло участь 43 учні 1-х класів.

Дослідження проводилося поетапно.

На І етапі (І семестр 2007–2008 н.р.) вивчався стан проблеми розвитку зв’язного мовлення молодших школярів у педагогічній теорії і практиці; здійснювався аналіз психологічної, лінгвістичної та науково-методичної літератури в розрізі проблеми; визначалися предмет, об’єкт, гіпотеза, основні напрями і завдання дослідження.

На ІІ етапі (ІІ семестр 2007-2008 н.р.) визначався зміст відомостей про ознаки та шляхи формування дикції, формувалася система вправ з розвитку дикції учнів, а також послідовність їх впровадження в практику початкового навчання; створювалася експериментальна програма розвитку дикції, апробувалися окремі її елементи, вносилися корективи.

На ІІІ етапі (2008-2009 н.р.) проводилося дослідно-експериментальне навчання відповідно до розробленої програми і методики дослідження. Формувальний експеримент передбачав проведення уроків у контрольних класах за традиційною методикою, а в експериментальних – за авторською, зрізових робіт у контрольному і експериментальному класах, відвідування уроків, перевірку творчих робіт учнів. Було завершено експериментальне навчання та перевірку ефективності методичної системи розвитку зв’язного мовлення; проведено кількісно-якісний аналіз здобутих результатів формувального експерименту; визначено ефективність розробленої системи роботи з розвитку дикції учнів.

Ми пропонували першокласникам експериментальні завдання за такими напрямками: правильна вимова звуків; вимова слів з дзвінкими та глухими приголосними. При цьому ми враховували, що питання опрацювання фонетики виноситься до окремого розділу програми з рідної мови для початкових класів – «Звуки і букви». Опрацювання розділу передбачає формування найважливіших фонетичних понять, розкриття взаємозалежності між фонетичним та графічним складом мови, практичне оволодіння основними правилами письма (написання, що здійснюються за фонетичним принципом) та правилами літературної вимови.

Значної уваги та особливих прийомів роботи вимагало вивчення теми «Голосні звуки». Досвід вивчення букв я, ю, є, ї на звуковій основі переконав нас у доцільності знайомити першокласників зі звуковим значенням цих букв у букварний період навчання грамоти. Враховуючи це, ще в добукварний період, заздалегідь до вивчення букви й, ми вчили першокласників чути, впізнавати та виділяти звук [й] не тільки в позиції за межами відкритого злиття типу ПГ (рій, чай, зайчик), а й у звукових сполуках [йа], [йу], [йе], [йі] (якір, Юрко, бігає, їжак).

На уроках вивчення букв я, ю, є, ї ми спрямовували учнів на спостереження за вимовлянням звукосполучень, позначуваних цими буквами. У результаті спостережень за роботою мовленнєвих органів учні переконувалися в тому, що під час вимовляння звуків, позначених буквою я, язик, губи та тверде піднебіння виконують не одну, а дві операції (дії) — змикання спинки язика з твердим піднебінням, прикриття при цьому рота губами (вимова звука [й]) та розмикання спинки язика з піднебінням, широке розкриття рота (вимова звука [а]).

Паралельно зі спостереженнями за вимовою звукосполучень, позначуваних буквами я, ю, є, ї на початку складу, корисними були вправи на звукові зіставлення, які ми здійснювали у двох напрямках:

1) порівняння вимови звука [й] та його сполучень з голосними, здійснюючи це окремо та в словах: [й] — [йа], [й] — [йу], (мій — моя [мойа]; край — краю [крайу]; твій — твоє [твойе]; рій — рої [ройі]);

2) порівняння вимови голосних та їхніх сполучень з [й], також окремо та в словах: [а] — [йа], [у] — [йу], [є] — [йе] (абрикос—яблуко [йаблуко]; Уля — Юля [йул'а]; екран — єнот [йенот]; ірис—їжак [йіжак]).

У букварний період ми не знайомили дітей з фонетичною транскрипцією. Достатньо виявилося побудови звукових моделей слів з наступним орфографічним записом (викладанням з розрізної азбуки, друкуванням). Назвавши, наприклад, у слові [мойа] чотири звуки, учні тут же записували або сприймали написане слово моя трьома буквами, пояснюючи при цьому спосіб позначення злиття [йа] буквою я.

Для полегшення аналітичної роботи учнів ми зосереджували їхню увагу на голосному звуці в сполученні з м'яким приголосним, а потім уже вчили виділяти приголосний. Наприклад, поділивши на склади слово люди, учень протяжно вимовляв перший склад (л'— у — у — у). Вчитель звертався до учнів із запитаннями:

— Який голосний звук вимовлявся протяжно?(Учні виразно чули голосний [у]).

— Вимовте ще раз склад лю і зверніть увагу на приголосний звук, який чуємо перед [у]. Вимовте коротко цей звук. (Звук [л']).

— Подивіться, як це слово записується (відкриваємо записане на дошці чи на таблиці слово люди).

— Який голосний звук позначено в цьому слові буквою ю? (Звук [у]).

— А який звук позначає буква «ел»? (Звук [л']). Про те, що буква «ел» позначає м'який звук, а не твердий — свідчить наступна буква ю.

Пізніше ми широко практикували вправи на звуко-буквений аналіз з елементами порівняння звукового значення букв я, ю, є. Причому, в таких вправах йшли як від вимови до запису, так і навпаки:

1. Назвіть склади, а потім звуки в слові тюлень. Позначте звуки умовними значками (фішками). Запишіть слово буквами і поясніть, які звуки вони позначають.

2. Прочитайте слово маяк. Поділіть його на склади. У дужках позначте звуки, які вимовляємо в цьому слові [м, а, й, а, к].

З усіма приголосними звуками учні знайомилися в букварний період. У другому семестрі в розділі «Звуки і букви» відводилися окремі години для поглибленого вивчення найскладніших в орфоепічному плані звуків — [й], [г], [ґ], [дж], [дз], [дз'], подовжених м'яких приголосних.

У практиці вивчення приголосних звуків у початкових класах, як показали наші спостереження, недостатня увага приділяється звуку [й]. Тому учні нерідко сумніваються, а то й зовсім не знають, до якої групи приголосних (твердих чи м'яких, дзвінких чи глухих) його віднести, не можуть пояснити графічний спосіб позначення цього звука в різних сполученнях. А це, в свою чергу, приводить до помилок типу «мойя», «зйавилась» і ін.

Роботу над вивченням звука [й] в букварний період ми розпочинали зі звукових артикуляційно-слухових вправ. Спостерігаючи за місцем і способом творення звука [й], учні добре відчували сильне напруження язика, який середньою частиною спинки змикається з твердим піднебінням, створюючи при цьому сильну перешкоду на шляху струменя видихуваного повітря. У результаті спостережень учні безпомилково і без будь-яких сумнівів відносили звук [й] до приголосних за основною розрізнювальною ознакою приголосних звуків. На час вивчення букви «йот» діти вже мали практичне уявлення про м'які приголосні. Зіставлення м'яких приголосних [н'], [т'], [л'], [д,'] зі звуком [й] дало підстави для висновку, що спосіб творення усіх цих звуків, у тому числі й звука [й], однаковий (під час їх творення середня частина спинки язика притискується до твердого піднебіння). На цій основі виучуваний звук [й] відноситься до м'яких приголосних. При цьому ми уточнювали, що, на відміну від інших м'яких звуків, звук [й] не має собі парного серед твердих.

Програмою з української мови для початкових класів передбачається вивчення звуків і букв г; ґ. Вже в букварний період першокласники оволодівали літературною вимовою слів ґава, ґудзик, ґанок, ґедзь. Для ілюстрації звука [ґ] ми використовували також окремі слова, зафіксовані в словнику української літературної мови, які мають менше поширення: ґазда, ґирлига, дзиґлик, ґандж, ремиґати тощо.

Значної уваги потребувала робота над засвоєнням учнями характерних для української літературної мови звуків — африкат [дж], [дз], [дз']. Спостереження за усним мовленням учнів початкових класів показало, що ці африкати в багатьох випадках вимовляються, як два окремі звуки. Відбувалося це переважно під впливом орфографічного (побуквеного) читання, коли учень сприймав кожну букву як відповідник окремого звука.

У формуванні в учнів літературної вимови звуків [дж], [дз], [дз'] ми спочатку вдалися до прийому імітації. За допомогою цього прийому учням вдалося досягти успіху зі звуками [дз], [дз'], більш проблемною була робота зі звуком [дж]. Тобто у формуванні правильної вимови звука [дж] прийом імітації майже не дав позитивних наслідків. Продуктивнішим стало застосування прийому опису артикуляції звуків. Наприклад, під час вимовляння звука [док] елемент зімкнення (типу [д]) здійснюється не в місці творення звичайного звука [д], а значно вище, на твердому піднебінні, там, де утворюється шиплячий [ж]. Зважаючи на це, для відпрацювання правильної вимови ми спочатку зосереджували увагу учнів на місці творення звука [ж], даючи їм можливість вимовити цей звук кілька разів. Потім, закріпивши кінчик язика в положенні вимови звука [ж], учні вимовляли одночасно обидва елементи африката [дж].

Усвідомивши, що звуки [дж] — [ч], [дз] — [ц], [дз'] — [ц'] утворюють пари, учні за завданням учителя укладали артикуляційні органи в позицію для вимовляння звуків [ч], [ц], [ц']. Потім уголос вимовляли їхні дзвінкі пари — [дж], [дз], [дз']. Закріплення правильної вимови звука [дж] ми здійснювали шляхом зіставлення слів: сичу — сиджу, захочу — заходжу.

Для закріплення вміння розрізнювати звуки [дж], [дз], [дз'] ми використовували таку порівняльну таблицю:


Порівняйте

Один звук —[дж], [дз], [дз'] Дві букви —дж, дз

Джміль джміль

бджола бджола

ходжу ходжу

сиджу сиджу

дзвінок дзвінок

дзиґа дзиґа

кукурудза кукурудза

дзюркотять дзюркотять


Слова зі звуками [дж], [дз], [дз'] ми включали також до орфоепічних карток — тематичних та підсумкових, на повторення всього розділу «Звуки і букви». До орфоепічних карток ми заносили, крім розрізнених слів з виучуваними звуками, і невеличкі зв'язні тексти – скоромовки, загадки, потішки. Їх учні із задоволенням заучували напам'ять, удосконалюючи тим самим свою вимову. Наприклад:

1. – Дзу – дзу – дзу! — дзвеніла пилка.

— Джу — джу — джу! — бриніла бджілка.

2. Дзьобан — дзьобанець, червоний гребінець, червона борода, поважна хода.

3. Гуде, наче вулик, та дивнії бджоли: лиш дзвоник почули — затихли довкола.

4. Зацвіли влітку лісові дзвіночки. У кожній пелюсточці — маленький молоточок. Як тільки повіє вітер, молоточок доторкнеться до пелюсточки й дзвенить. Дзвін пливе над лісом.

Правильній вимові звуків [дж], [да], [дз'] сприяли також орфографічні вправи. Учні засвоювали правило про те, що під час переносу слів буквосполучення дж, дз, які позначають по одному звуку, розривати не можна.

Наприклад: Утворіть і запишіть слова подібно до поданих. Запишіть їх як треба для переносу.

їздить — їж-джу.

Лагодить — ла-го-джу.

Сидить — ... ,

Ходить— ... ,

Водить — ...

Складіть і запишіть речення зі словами другої колонки.

Опрацьовуючи сторінки букваря з буквами с, н, р, л, ми пропонували учням для звукового аналізу паралельно зі словами, поданими в підручнику, і такі, що містять м'які приголосні. Причому слова для аналізу ми подавали учням не тільки за допомогою предметних малюнків, а й безпосередньо в усній формі, що значно розширило можливості їх добору.

Подаємо групи слів для звукового аналізу при вивченні названих раніше букв.

Буква с: лось, рись, сіно, сіль, сусід, сільце, сьомий, сьогодні;

Буквам: кінь, ніс, ніч, пень, пеньок, півень, учень, окунь, поні, диня, синє;

Буква р: рік, ріг, річка, рюкзак, ряд, ряст, ряска, рідний;

Буква л: ліс, лід, льон, літак, лялька, ключ, лійка, сіль, хвиля, людина.

В індивідуальній роботі з учнями, які знали й інші букви, зокрема букву і, ми пропонували для читання колонки слів, речення та коротенькі зв'язні тексти, які включали як тверді, так і м'які приголосні, що позначаються виучуваною буквою.

Окремої уваги вимагав підхід до контролю знань, умінь і навичок учнів з фонетики. Ми пропонували запитання та завдання до розділу «Звуки і букви» такого змісту:

1. Позначте ряд звуків, під час вимовляння яких струмінь повітря не натрапляє на перешкоду.

2. Позначте кілька звуків, під час вимовляння яких перешкода на шляху струменя повітря створюється губами, передньою частиною язика, середньою частиною язика, задньою частиною язика.

3. Запишіть кілька звуків, які б продовжили такий ряд: [з], [д], [дж], [б]

4. Позначте парні глухі звуки до таких дзвінких: [дз], [ґ], [з'], [г].

5. Позначте парні тверді звуки до таких м'яких: [л'], [т'], [з'], [р'].

6. Запишіть кілька слів із звуками [т], [л'].

7. Запишіть букви, які можуть позначати по два звуки.

8. Назвіть (запишіть і підкресліть) склади з м'яким приголосними в таких словах: тюлень, лисиця, ялина, тополя.

9. Який одержимо склад, якщо м'який звук у ньому замінимо на твердий? (Для, клю, день, нє, сльо).

10. Який одержимо склад, якщо твердий звук у ньому замінимо на м'який? (Пла, рук, глу, ле, тро).

11. Послухайте слова і позначте тверді та м'які приголосні, які чуєте в них, у дві колонки (м'якість приголосних звуків учні позначали м'яким знаком: ль, сь, ць): сіно, земля, край, сіль.

12. Запишіть слова і позначте в дужках кількість звуків і букв у них (побудувати звукові моделі): сіль, дзьоб, маяк, бджола, щука, Юрась, льон.

Тема «Вимова і правопис слів з ненаголошеними [є], [и]» є однією з найскладніших не тільки в програмі з української мови для початкових класів, а й в українській орфоепії і орфографії взагалі. На початковому етапі опрацювання теми цілком виправданими були завдання такого вигляду:

Прочитайте слова. Як перевіряються ненаголошені голосні звуки [е], [и] в цих словах?

С..рпи — серп, ст..пи — степ, м..чі — меч, гр..би — гриб, т..ни — тин, л..ни — лин.

Враховуючи те, що явища взаємонаближеного вимовляння слів з ненаголошеними голосними [е], [и] є характерними виключно для усного мовлення, під час початкового ознайомлення з ними особливо важливого значення ми надавали спостереженням за звучанням слів з цими звуками. Так, уже на першому уроці для загострення уваги на особливостях саме вимови ненаголошених [е] та [и], пропонуємо учням уважно послухати і сказати, який голосний звук вони чують у першому складі таких слів: [лиесток], [зеирно], [зиема], [сеило], [веисна]. Дослухаючись до літературної вимови цих слів, за якої [еи], [ие] звучать наближено один до одного, діти цілком закономірно давали різні відповіді: одні почули і назвали [е], інші — [и]. Тоді їм пропонувалося ще раз послухати звучання вказаних слів і простежити, як можна умовно записати кожне з них.

Вимовляючи вголос слова, ми одночасно записували їх так, як вони сприймалися дітьми на слух. На дошці з'являвся такий запис:

лиесток, зеирно, зиема, сеило, веисна.

Записавши ці слова у вигляді, наближеному до орфоепічного звучання, ми визначали в кожному з них наголошений склад і звертали увагу дітей на те, що всі звуки, у позначенні яких ми сумніваємось, стоять у ненаголошених складах. Підкресливши, що саме така вимова є правильною, що по-українськи ненаголошені голосні звуки [е], [и] тільки так і треба вимовляти — як середній звук між [е] та [и]. Проте для позначення їх на письмі необхідно вибирати одну якусь букву — е або и.

У період активного формування уміння користуватися, правилом учні самостійно добирали перевірні слова, записували їх у дужках перед контрольованим словом, а після цього розв'язували орфографічну задачу. Наприклад, подане речення Зацвіли на (...) ш..рокій галявині лісові дзвіночки учні записують у такій формі: Зацвіли на (шроко) ширкій галявині лісові дзвіночки. Все це носило пропедевтичний характер без будь-яких заучувань.

Вивчення теми «Вимова і написання слів із дзвінкими і глухими приголосними» ми здійснювали з урахуванням особливостей мовлення школярів даної місцевості. З цією метою перед опрацюванням теми ми виявляли, як учні вимовляють парні дзвінкі приголосні в різних позиціях — у кінці слів та в середині перед наступними глухими. Перевірку ми здійснювали за допомогою завдань:

1. Назвіть предмети, зображені на малюнках (ложка, діжка, гриб, дід, жолудь, ніж, дзьоб, ріг, гарбуз тощо).

2. Складіть речення зі словами — назвами зображених предметів.

3. Прочитайте речення, поставте слова, що в дужках, у потрібній формі: У нашому парку росте багато (берези). На полиці стоять (книжок). Школа придбала сто пар (лижі).

4. Доповніть речення потрібними за змістом словами: Від нашого села до Тернополя далеко, а до Кременця — ... .

В період навчання грамоти учні зіставляли вимову парних дзвінких та глухих приголосних. Таке зіставлення відбувалося на окремих звуках, складах та словах. Важливо було переконати учнів, що заміна дзвінкого звука парним глухим під час вимови слова приводить до зміни лексичного значення, може впливати на розуміння змісту, знижує культуру усного мовлення. Наприклад, опрацьовуючи сторінку букваря на вивчення букви б, крім читання і зіставлення складів ба-па, бо-по, бу-пу і т. п„ ми пропонували учням прочитати з дошки пари слів, пояснити їх значення, скласти з кожним із них речення: бік — пік; рибка — ріпка; брати — прати; грубка — групка. Ми звертали увагу учнів на ті звуки, від заміни яких змінюється лексичне значення слова.

Здійснюючи спостереження за звуковими парами дзвінких і глухих приголосних, ми привчали дітей стежити не тільки за звучанням, а й за способом вимовляння звуків. При цьому враховувалося, що дзвінкі та глухі звуки кожної пари диференціюються тільки на основі акустичного протиставлення. Тому в розмежуванні схожого і відмінного в цих звуках ми спиралися як на мовно-рухові (кінестетичні), так і на слухові відчуття дітей з допомогою прийому беззвучного артикулювання звукових пар: [д] —[т], [д'] – [т'], [б] – [п], [ж] – [ш], [з] – [с], [з'] – [с'], [дз] - [ц] і ін.

Для цього ми давали учням таке завдання:

— Вимовте попарно звуки, але не подаючи голосу, пошепки. Активно працюйте мовними органами, щоб ви це добре відчували, вимовляючи кожен звук. Що ви помітили при цьому?

Беззвучно артикулюючи дзвінкий і глухий приголосний кожної пари, а, значить, зосереджуючи при цьому увагу тільки на місці їх творення, учні швидко знаходили ті властивості, завдяки яким ці звуки схожі між собою: спосіб вимовляння обох звуків кожної пари є абсолютно однаковим. Потім, вимовляючи звукові пари вголос, учні виявляли відмінні ознаки: під час вимовляння глухих чули тільки шум, а під час вимовляння дзвінких — шум і голос, причому переважає голос.

Протягом усього першого року навчання на уроках читання та мови, починаючи з

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: