Роль тренера в підготовці спортсмена
Сучасний тренер — це людин, що вміло організує виховання юних спортсменів. У процесі виховної й учбово-спортивної роботи він використовує різні засоби впливу. Основними засобами педагогічного впливу тренера в процесі навчання і виховання виступають слово, ясна, чітка і культурна мова, прийоми й елементи педагогічної техніки, різноманітні знання, навички й уміння, що він передає вихованцям. Найважливішими засобами впливу на юних спортсменів є також особистісні якості тренера, і в першу чергу його політична і моральна зрілість, внутрішня і зовнішня культура, особисте поводження.
"Знаряддями праці" тренера є не тільки слова, знання, якості, якими він володіє і які передає вихованцям, але і види діяльності. Тому дуже важливо уміти вчасно і правильно організувати юних спортсменів, "уключити" їхній у конкретний вид діяльності, викликати з їх боку "зустрічний рух": інтерес до діяльності, старання і працьовитість, творчість і ініціативу у виконанні завдань, своїх обов'язків і т.д.
Варто враховувати, що те саме засіб педагогічного впливу, навіть в однакових умовах, може робити на юних спортсменів різний вплив: на одних — позитивне, на інші — нейтральне, на третіх — негативне. Успіх педагогічної праці, а виходить, і педагогічна майстерність тренера будуть виражатися в умінні використовувати всі засоби впливу з урахуванням особливостей підлітка й умов, у яких протікає педагогічна робота./
Сучасний тренер - це людина фанатичної відданості спортові, цілеспрямованості, схильний до сміливих пошуків і новаторства, що виявляє ентузіазм, уміння працювати з вогником, перспективно. "...Людина може бути дуже знаючим, культурним, але якщо він керує молоддю з холодком, не вкладає душі в її виховання і навчання, то молодь це відразу зрозуміє. Такого керівника вона любити не буде. Зате, якщо ти вкладаєш душеві в роботу, прагнеш усі зробити для того, щоб твоя організація вийшла в ряд передових, витрачаєш на це сили, свою гарячу кров, у відповідь ти напевно заслужиш любов молоді. Такої людини будуть не тільки поважати, але і любити, а це більше, ніж поважати".
Тренер повинний насамперед виховувати в собі уміння, терпіння, бажання працювати з командою щодня по декілька годин, не менше, а більше своїх учнів. Особливо важливо для дитячого тренера бути емоційним, але гранично зібраним при виконанні кожної вправи. Інакше, дивлячись на нього, юні спортсмени будуть тренуватися в'януло, без емоцій, але ж без цього в спорті, особливо в ігрових видах, сьогодні навряд чи доможешся великих успіхів!
Тренер повинний уміти керувати командою на змаганнях: проводити установку на гру (змагання)і розбирати її після закінчення; керувати командою в перерві, у тайм-ауті; обов'язково індивідуально розмовляти з кожним спортсменом до і після змагань. Дуже важливо уміти впливати на підлітків за допомогою вчителів, громадськості, батьків. При будь-яких обставинах тренер повинний бути завжди інформований про свого вихованця, його життя, можливостях, устремліннях, інтересах.
Професійного тренера відрізняє уміння мобілізувати юних спортсменів, інструкторів по спорті, громадськість, батьків на краще виконання задач, що коштують перед ними, постійно контролювати їхня діяльність, вчасно надавати їм необхідну допомогу. В. И. Ленін указував на необхідність наполегливо і терпляче розпізнавати дійсних організаторів, людей із тверезим розумом і практичною кмітливістю, людей, що з'єднують відданість соціалізмові з умінням без шуму налагоджувати міцну і дружну спільну роботу великого колективу.
Треба пам'ятати також, що успіх у вихованні і навчанні супроводжує, як правило, тим тренерам, що мають діловитість. Діловий тренер не тільки уміє віддати потрібне розпорядження, точно вказати, що і до якого терміну варто зробити, але і здатний практично показати, як потрібно діяти, вчасно вказати на недоліки і відразу допомогти усунути них, домогтися реального результату.
Сучасний тренер — це людин, що систематично враховує результати педагогічної праці, використовує педагогічні ідеї і методичні рекомендації в практичній діяльності, навчає юних спортсменів застосовувати знання на практиці, вміло аналізує педагогічну ситуацію і вибирає найбільш ефективні засоби впливу на юних спортсменів. Різноманіття факторів, що впливають на навчально-виховний процес, особистість самого тренера, діяльність юних спортсменів, а також складність роботи тренера не завжди дозволяють точно, всебічно й об'єктивно враховувати результати його праці, особливо у вихованні юних спортсменів. Обсяг проведеної навчально-виховної роботи іноді не відповідає якості й ефективності педагогічних впливів [12].
Якість педагогічної праці тренера визначається рівнем його підготовки по конкретному виді спорту, психолого-педагогічними знаннями про об'єкт своєї діяльності — юному спортсмені, ступенем підготовленості до кожного конкретного тренування або виховного заходу.
Оцінка педагогічної діяльності тренера складається з оцінки придбаних вихованцем конкретних спортивних навичок і умінь, тієї позиції (особистісної), що він займає у своїй команді, і з оцінки підготовленості тренера.
Оцінити результати своєї роботи тренерові досить важко, тому що аналізуються вчинки, почуття і знання, обумовлені мотивами, поглядами, звичками, переконаннями вихованців. Інакше кажучи, оцінка повинна виявляти і зовнішні дії, і, по можливості, внутрішній світ юного спортсмена.
Проблема обліку результатів роботи тренера зв'язана з визначенням критеріїв оцінки і кінцевих результатів навчально-виховної роботи. Ці показники містять деякі непрямі дані про користь того або іншого заходу для самих юних спортсменів, але саме по собі захід ще не свідчить ні про рівень зрілості дитячого спортивного колективу, ні про розвиток юних спортсменів, ні про отримані ними спортивних уміннях або досвіді моральних відносин. Усі залежить від того, як готувалося або проводився цей захід, наскільки високий його педагогічна культура, яка моральна атмосфера була створена в колективі, яка застосовувалася методика.
Коли ж мова заходить про результати виховної роботи, то на перший план виступають рівень зрілості дитячого спортивного колективу, особистість юного спортсмена, його ріст (спортивний і моральний) і розвиток. Результати спортивно-масової роботи з підлітками визначають по:
1) рівневі зрілості дитячого спортивного колективу:
а) готовності колективу до виконання спортивних і суспільно корисних справ;
б) діловитості, організованості колективу і здатності до подолання труднощів;
в) турботі про кожен член колективу, відповідальному відношенню кожного до колективу;
2) рівневі вихованості юного спортсмена:
а) почуттю приналежності до дитячого спортивного колективу, за діяльність якого він і його товариші відповідають;
б) успішній участі в спортивно-масових заходах, якості їхнього проведення;
в) оволодінню визначеними навичками і знаннями, необхідними для проведення спортивно-масових і суспільно корисних справ, ігор. Особливо важливі організаторські і спортивні навички;
г) розширенню досвіду комуністичних моральних відносин в умовах систематичної спільної діяльності в команді. Досвід моральних відносин юних спортсменів до праці, спортові, до своїх обов'язків, товаришам, дорослим, до рідної землі, до природи - головний результат виховної роботи. Уся спортивно-масова робота з підлітками повинна бути спрямована на досягнення високого ідейно-морального рівня юного спортсмена.
Аналіз передового педагогічного досвіду — найважливіший елемент наукового дослідження. Тренерові для того, щоб використовувати передовий досвід, необхідно вирішити ряд задач. По-перше, передовий педагогічний досвід необхідно виявити. Для цього мало знать його загальні ознаки — треба уміти відрізнити його від масової практики, мати точні докази того, що даний досвід є передовим. По-друге, передовий досвід потрібно вивчити, проаналізувати, узагальнити, для чого необхідно установити його основні параметри. По-третє, будь-яке явище не може бути вірно вивчене й осмислено, якщо воно узято ізольоровано від навколишніх його умов, поза зв'язком з іншими явищами. Тільки "цільний досвід", підкреслював А. С. Макаренко, є підставою для ухвалення рішення. Така цілісність може бути досягнута лише при комплексному підході до вивчення передового педагогічного досвіду.
Сучасний тренер — це людин, що розвиває в юних спортсменів ініціативу і самостійність, що учить переборювати труднощів, що готує піонерів-інструкторів по різних видах спорту. При цьому тренер прагне, щоб його вихованці вміли: визначати мета своєї спортивної роботи; розробляти план дій; організовувати обговорення цього плану в спортивній команді; обладнати місця для проведення тренувань і змагань, підготовляти спортивне спорядження й інвентар; розподіляти товаришів для виконання різних завдань; захоплювати товаришів майбутніми тренуваннями і змаганнями; організовувати в команді змагання за краще виконання різних вправ, елементів техніки; організовувати допомога починаючої і відстаючої; проводити заходу, присвячені олімпійським іграм, чемпіонатам світу, Європи; переконувати своїх товаришів; орієнтуватися в непередбаченій обстановці; контролювати виконання спортивних завдань; підводити підсумки; організовувати допомога вчителеві в проведенні уроку фізкультури [4].
Особлива увага сучасний тренер повинний звертати на те, щоб інструктори по різних видах спорту прагнули: прищеплювати юним спортсменам любов до радянського спорту; бути щирих і тактовними стосовно однолітків; прислухатися до їх висловлень, обережно поправляти них, якщо вони помиляються; організовувати допомога відстаючими силами хлопців; уміти переконувати підопічних, домагатися, щоб усі розуміли справедливість сказаного; впливати на хлопців своєю захопленістю, бути упевненими в успіху; вимагати категоричного виконання своїх завдань тільки у виняткових випадках; давати доручення не тільки найбільш здатним; даючи доручення, пропонувати подумати, як його краще виконати; враховувати інтереси товаришів при розподілі доручень; завести бібліотечку спортивної літератури для самоосвіти; уміти бачити спорт і переносити побачене на своє тренування; думати про завтрашній успіх; завжди приходити на тренування в гарному настрої, веселим, добру і чуйним; не приписувати перемогу собі. Хлопці повинні почувати, що перемогли вони; не показувати свою утому; організовувати в команді випуск стінної газети або бойового листка; бути суворим до порушників; запрошувати на тренування батьків своїх товаришів; вірити у вольового товариша більше, ніж у здатного, але примхливого; завжди шукати важку роботу.
Значне місце в роботі сучасного тренера приділяється системі самостійних завдань інструкторам по видах спорту.
Навчаючи інструкторів, тренер повинний прагнути, щоб тренування, що вони проводять зі своїми однолітками, були цікавими, а головне, корисними для команди.
У роботі з інструкторами тренер може застосовувати цілий ряд методичних прийомів, що сприяють
Складність вимог до діяльності тренера обумовлює необхідність розгляду його конкретних функцій.
1.4 Функції тренера
Тренерові приходиться вирішувати різні задачі: організаційні, педагогічні, господарсько-постачальницькі, виробничі, адміністративні й ін. При цьому, наприклад, виробнича задача одночасно може бути і педагогічної, і організаційної, і економічної. Вирішення адміністративної задачі одночасно може служити засобом педагогічного впливу на дитячий спортивний колектив і окремого вихованця. Через цього нерідко тренер випустить з уваги головну мету своєї роботи — виховання гармонічне розвитий особистості.
Тому що діяльність тренера є різновидом педагогічної діяльності, він виконує загально педагогічні функції, але разом з тим специфічні виховні можливості дитячого спортивного колективу жадають від тренера виконання ряду своєрідних функцій.
Визначальний елемент системи діяльності тренера — це навчально-виховні цілі в роботі зі спортивною командою. Вони збігаються з цілями комуністичного виховання підростаючого покоління й визначаються потребами розвитого соціалістичного суспільства. Ідейно-політичні задачі тренер може успішно вирішувати лише на педагогічному рівні. Тому перша і головна функція тренера складається в перетворенні цілей партії, потреб суспільного розвитку в педагогічні задачі. Ця функція має на увазі насамперед уміння намітити перспективну мету, який зможе досягти команда при оптимальній організації її діяльності, точно формулювати педагогічні задачі на більш короткий термін як у відношенні навчально-виховної діяльності всієї спортивної команди, так і у відношенні тих або інших груп юних спортсменів і окремих вихованців.
Друга функція тренера — постановка колективу в позицію суб'єкта діяльності. Це ключ до розвитку ініціативи і самостійності юних спортсменів, їхнього самовиховання. Тренер повинний уміти перетворювати педагогічні задачі в задачі самого дитячого колективу. Лише при цьому умові об'єкт виховання — спортивний колектив — стає суб'єктом виховання. Дана функція припускає уміння користуватися методом переконання, впливаючи на свідомість вихованців, формуючи мотиви діяльності і поводження; методами організації діяльності колективу й особистості, а також методами їхнього стимулювання.
Зміст життя юних спортсменів невіддільно від форм їхньої діяльності, від методів педагогічного впливу, який розташовує спортивний колектив і його керівник — тренер. Лише комплексний вплив при строгій відповідності змісту, форм і методів виховної роботи забезпечує ідейне, моральне, трудове становлення особистості нової людини. Комплексний підхід у вихованні характеризується поруч елементів, що сприяють оптимізації усього виховного процесу.
По-перше, неможливо в сучасних умовах досягти високих результатів виховання в дитячому спортивному колективі, не з огляду на економічних, соціальних, ідеологічних і інших факторів громадського життя, не контролюючи і не направляючи сприйняття дітьми і підлітками явищ життя.
По-друге, необхідно піклуватися про всіляке зміцнення єдності виховних зусиль спортивної команди і родини, школи, колективів фізичної культури й інших інститутів виховання, про удосконалювання планування і координації усіх виховних засобів для досягнення поставлених задач.
По-третє, успішне рішення виховних задач найтіснішим образом зв'язано з вивченням особливостей дитячого спортивного колективу, його психолого-педагогічних характеристик, потенційних можливостей.
По-четверте, важлива умова в організації життя і справ колективу — неодмінний облік вікових і індивідуальних характеристик дітей як передумова диференційованого керівництва самодіяльністю юних спортсменів, їхнім ідейно-моральним вихованням [9].
По-п'яте, виховним впливом варто охоплювати усіх без винятку підлітків, утягуючи них в активну творчу колективну діяльність.
Третя функція тренера — облік дієвості форм, методів, засобів виховання і коректування системи і послідовності застосовуваних впливів за допомогою наукових методів аналізу. Знання методів педагогічного дослідження необхідно тренерові для дослідження об'єкта, процесу і результатів власної діяльності і найшвидшого оволодіння мистецтвом виховання.
Перерахування основних функцій тренера показує, наскільки актуальна потреба в науковому обґрунтуванні і розробці структури і змісту кожної функції, вичленовуванні кола педагогічних умінь, навичок, обсягу знань, що забезпечили б тренерові успішне виконання його функціональних задач.
1.5 Структура діяльності тренера
Професійні функції тренера переломлюються в компонентах його діяльності: проектувальному, конструктивному, організаторському, комунікативному і гностичному.
У практиці конструктивний компонент виражається у відпрацьовуванні структури занять, особливостей методики рішення дидактичних задач, плану тренування. Гностичний компонент супроводжує проектуванню і конструюванню навчального процесу, тому що тренер аналізує і синтезує свій досвід, здобуває педагогічні і спеціальні знання. На виконавчому етапі, коли система "тренер — юний спортсмен" замкнута, переважають комунікативний і організаторський компоненти, що знаходять висвітлення в календарно-тематичному і поурочному плануванні.
Проектувальний і конструктивний компоненти — це здатність тренера до передбачення і проектування життя дитячого спортивного колективу, а також власної діяльності і поводження; розробка конкретних оздоровчих, освітніх, виховних задач; проектування якостей, що повинні бути виховані в юних спортсменах; встановлення обсягу і змісту видів спортивної діяльності; методична розробка окремих напрямків діяльності дитячого спортивного колективу.
Прямим проявом конструктивної діяльності є система планування навчально-виховної роботи. План (програма) роботи тренера передбачає єдність учбово-тренувальної, виховної й організаторської роботи; цілеспрямованість, систематичність і безперервність виховного впливу на всі сторони життя і діяльності спортивного колективу й особистості; самодіяльний характер діяльності спортивного колективу. Нарешті, він повинний забезпечувати відповідність усіх заходів рівневі вихованості юних спортсменів, їх віковим і психологічним особливостям. Тут названі лише основні вимоги до планування, що передбачають ще і дотримання цілого ряду інших методичних умов. Але, з одного боку, багатофакторність планування, а з іншого боку — недостатня теоретична і методична розробленість цього компонента діяльності нерідко приводять до того, що плани виховної роботи тренерів являють собою механічний набір тих або інших виховних заходів, позбавлених зв'язки з задачами виховання і навколишньою дійсністю.
Організаторський компонент — це здатність тренера організувати діяльність спортивного колективу, саму спортивну роботу з урахуванням включення в неї кожного юного спортсмена; розвивати і створювати традиції спортивного колективу й ін. Кожна педагогічна дія тренера має організаторський характер. По образному вираженню А. С. Макаренко, гарна педагогіка — це є, по суті справи, гарна організація. Організаторський компонент включає багатство різнопланових, різнохарактерних дій: формування організаторських умінь юних спортсменів, навчання їхнім способам дій, керівництво роботою активу команди, забезпечення взаємодії спортивних колективів, а також прийоми спонукання підлітків до дій, використання обліку, контролю, системи заохочень.
Створення чіткої структури організаторської діяльності тренера багато в чому підвищує ефективність його роботи. Однак тренери нерідко зводять свою організаторську діяльність лише до досягнення формальних результатів (бачачи свою мету лише в тім, щоб усі зібралися в потрібний час у потрібному місці, провели ту або іншу справу і т.д.) і випустять з уваги головне — виховну ефективність проведеної справи. Підлегла цілям виховання, організаторська робота здобуває зовсім іншу структуру і якість.
Комунікативний компонент — це здатність тренера встановлювати педагогічно доцільні відносини з юними спортсменами, їхніми батьками, адміністрацією школи і підприємства, що шефствує; розширювати і зміцнювати контакти з різними спортивними колективами. Тренер повинний установлювати ділові й емоційні контакти, що забезпечують виконання всіх інших функцій і компонентів його діяльності. Ніж легше він вступає у відносини і зв'язки з окремими дітьми і колективом, чим більш здатний розуміти, співчувати, співпереживати, чим більш точні його ідейно-моральні оцінки, тим вище виховна ефективність його праці.
Гностичний компонент — це здатність до вивчення й оцінки досвіду керівництва дитячими спортивними колективами, застосування його в практиці своєї роботи; аналіз власного досвіду, а також досвіду своїх колег, постійна самоосвіта.
Цей компонент педагогічної діяльності тренера включає вивчення й аналіз: а) об'єкта діяльності (окремого вихованця і колективу), його стану, розвитку, усіх змін, що у ньому відбуваються; б) умов, засобів, форм і методів, за допомогою яких дана діяльність здійснюється, об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на весь характер спортивно-масової і виховної роботи; в) достоїнств і недоліків у розвитку особистості самого тренера.
РОЗДІЛ 2. ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ В РОБОТІ ТРЕНЕРА
2.1Індивідуальний підхід у навчанні і вихованні
Індивідуальний підхід розглядається в радянській педагогіці як один з найважливіших принципів навчання і виховання і визначається як діяльність навчальних (тренера), що припускає "тимчасову зміну найближчих цілей щодо сторін змісту, методів і організаційних форм навчально-виховної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей особистості учня для реалізації найбільш успішного розвитку її соціальної типовості й індивідуальної своєрідності. Індивідуалізація педагогічного процесу має два аспекту. По-перше, виховний вплив повинний досягати кожного юного спортсмена. По-друге, індивідуальний підхід вимагає знання індивідуальних особливостей і умов життя кожного юного спортсмена, обліку їхній у навчанні і вихованні. Це означає, що тільки знаючи індивідуальні особливості й умови життя юного спортсмена, можна відбирати мети, зміст, методи, засоби й організаційні форми навчання і виховання. Зрозуміло, маються на увазі не кінцеві цілі, не загальний обсяг змісту виховання (вони визначаються вимогами суспільства), а приватні цілі і зміст конкретних етапів формування особистості юного спортсмена.
Поняття "індивідуальний підхід" звичайно ототожнюють з поняттям "індивідуалізація методів". Цим терміном позначається досить широке коло педагогічних дій тренера: вибір способів, прийомів, комбінацій, темпу учбово-тренувального заняття відповідно до рівня підготовки і рівнем розвитку спортивних здібностей підлітків, облік індивідуальних особливостей особистості, виховання й умов життя юного спортсмена; вибір найбільш доцільних засобів розвитку творчої активності дітей у спортивному і громадському житті команди; систематичний аналіз досягнутих результатів з метою визначення подальших задач індивідуальної роботи або зміни способів педагогічного впливу у випадках, коли робота виявляється недостатньо ефективною.
Індивідуальний підхід припускає знання індивідуальності, тобто того особливого, неповторного, що відрізняє однієї людини від всіх інших і включає природні і соціальні, фізичні і психічні, уроджені і придбані властивості.
Індивідуальний підхід з необхідністю включає й особистісний підхід. Він вимагає знання й обліку у виховній роботі з юним спортсменом властивостей його особистості, що для зручності їхнього розгляду можна звести в наступні основні групи: динамічні, комунікативні, пізнавальні, емоційні і психофізіологічні. До динамічного відносяться властивості, що лежать в основі активності особистості, виконують функцію спонукання до діяльності, додають їй вибірковість і спрямованість. Це потреби, мотиви, бажання, інтереси, мети, потяги, установки особистості, ідеали, переконання, світогляд, темперамент.
Комунікативні властивості особистості обумовлюють якісна своєрідність спілкування [12].
Пізнавальні властивості містять у собі такі процеси психіки, як відчуття, сприйняття, представлення, уява, мислення і мова.
До емоційної сфери особистості відноситься широке коло явищ — від настроїв до вищих почуттів. Індивідуальна своєрідність емоційної сфери особистості обумовлюється властивостями вищої нервової діяльності, перевагою активності одного з відділів вегетативної нервової системи, самооцінкою, положенням у системі міжособистісних відносин і т.п.
Засоби і прийоми для здійснення принципу індивідуального підходу тренер вибирає в залежності від конкретних умов навчально-виховної роботи. Йому дуже важливо установити контакт із вчителями і батьками своїх вихованців, щоб загальними погодженими діями впливати на формування характеру підлітка. У здійсненні принципу індивідуального підходу неоціненну роль може зіграти дружба команди з відомими спортсменами.
Індивідуальний підхід вимагає обліку можливостей і здібностей кожного юного спортсмена.
Крім того, індивідуальний підхід варто розглядати не тільки як вплив тренера на юного спортсмена, але і як вплив на підлітка всього колективу, тому що індивідуальний розвиток юного спортсмена визначається взаємодією насамперед трьох сил: тренера, колективу й особистості, що формується.
2.2 Індивідуальний підхід у навчанні як захід педагогічного впливу
Навчання як специфічний вид діяльності являє собою двосторонній процес, у якому розрізняються викладання (діяльність навчальних) і навчання (діяльність учня). Задача навчання полягає в тім, щоб підняти "функціональні можливості людини до визначеного заданого рівня" (Е. А. Климов). Специфічний і продукт цієї діяльності — нові знання, уміння і навички, здібності учнів. І викладання, і навчання припускають адекватний взаємозв'язок, що забезпечує існування системи. При порушенні цього взаємозв'язку навчання перестає існувати або протікає неефективно.
У реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу яскраво виявляється діалектика пізнання об'єктивного заходу педагогічного впливу стосовно конкретного учня. Індивідуально-диференційований підхід здійснюється в умовах колективного навчання і ні в якій мері не означає його ліквідації, він як своєрідне пристосування об`єктивних вимог до особливостей суб'єкта припускає відшукання в типологічних, видовому індивідуальних характеристик для того, щоб процес засвоєння проходив в оптимальному режимі для кожного контингенту юних спортсменів. Адже те, що є надмірним для однієї частини підлітків, виявляється півзаходом для інший, тому що за даними психологічних досліджень і спостережень практики навчальні можливості учнів неоднакові.
Індивідуально-диференційований підхід у навчанні оперує в основному якісними поняттями: рівень навченості і рівень працездатності. Ці рівні рухливі і не завжди прямо пропорційні. Під працездатністю розуміється комплекс факторів, що характеризують особистість юного спортсмена у відношенні психофізіологічних можливостей і тривалості доступних їй зусиль у спортивної діяльності. По цим двох показниках підлітки розділяються на групи з різними рівнями спортивних здібностей і фізичної підготовленості.
Функціональні можливості організму завжди в чому-небудь індивідуально різні. Навіть у групі людей одного віку, статі і рівня попередньої підготовленості не знайти і двох з абсолютно однаковими можливостями. Індивідуальні розходження виявляються й в освоєнні рухів, і в характері реакції організму на фізичне навантаження, і в динаміку його адаптаційних (пристосувальних) перебудов. Усе це зобов'язує строго індивідуалізувати процес підготовки юних спортсменів [11].
Індивідуалізація процесу спортивної підготовки підлітків основана на органічному сполученні двох напрямків — загально підготовчого і спеціалізованого. Загально підготовчий напрямок припускає освоєння обов'язкового мінімуму життєво важливих рухових умінь, навичок і зв'язаних з ними знань, а також досягнення визначеного рівня різнобічного розвитку фізичних якостей. Основний зміст програми занять у рамках даного напрямку незалежно від індивідуальних схильностей. Індивідуалізація ж виявляється головним чином у методах навчання і виховання, а також додаткових засобах.
Спеціалізований напрямок припускає заглиблене удосконалювання в обраній діяльності. Тут уже не тільки методи, але і зміст занять визначається в залежності від індивідуальних схильностей, обдарованості підлітків. Сполучення обох напрямків створює умови для всебічного й у той же час глибоко індивідуалізованого фізичного удосконалювання.
Індивідуальний підхід у процесі навчання і виховання юних спортсменів необхідний при рішенні будь-якої приватної задачі, будь те формування знань, умінь і навичок або виховання фізичних і моральних якостей. Він виражається в диференціації навчальних завдань і шляхах їхнього виконання, норм навантаження і способів її регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу відповідно до індивідуальних особливостей що займаються.
Винятково важливо цілеспрямоване вивчення юних спортсменів у процесі тренування за результатами їхньої праці, умінням виконувати практичні завдання, здібності переборювати труднощі в спортивній діяльності. Знання всіх індивідуальних особливостей підлітків, їхнього дійсного відношення до спорту і мотивів спортивної діяльності дозволяє диференціювати завдання по ступені труднощів, розвивати здатності найбільш обдарованих, підтягувати відстаючих до середнього рівня.
Відповідно до дослідження Л. Ф. Моносової були встановлені деякі додаткові педагогічні уміння, володіння якими дозволяє з великим успіхом здійснювати диференційований педагогічний вплив.
Конструктивні уміння: 1) уміння на основі уважного вивчення юних спортсменів, з урахуванням рівнів навченості і працездатності, розбити них на діючі рухливі групи в залежності від спортивної задачі; 2) уміння, виділивши безумовний мінімум знань, умінь і навичок, намітити програму заповнення пробілів; 3) оцінка труднощів спортивної задачі і диференціювання її щодо груп із середніми і низькими спортивними можливостями; 4) підбор навчального матеріалу "із прицілом" на різні навчальні групи і на різні етапи тренування; 5) визначення моментів зіткнення роботи груп або сполучення фронтальної, групової й індивідуальної роботи; 6) чітке визначення часу на кожен вид вправ конструювання своєї діяльності з управління тренуванням груп на різних етапах заняття; 7) можлива диференціація домашнього завдання у відношенні мети, способу, а іноді терміну виконання.
Організаторські уміння: 1) організація цілеспрямованої діяльності кожної навчальної групи; 2) організація взаємодії груп на різних етапах заняття (взаємодопомога, взаємоконтроль); 3) здійснення одночасного керівництва діяльністю груп [13].
Комунікативні уміння: установлення доброзичливих відносин не тільки між тренером і юними спортсменами, але і між групами підлітків.
Пізнавальні (гностичні) уміння присутні в кожнім з перерахованих вище умінь, але особливо яскраво вони повинні виявлятися в постійній діяльності по вивченню юних спортсменів, що включає строгу фіксацію підсумків спостереження.
Комплекс названих умінь є мінімально необхідним атрибутом майстерності тренера, що усвідомлює важливість індивідуального диференційованого підходу в навчанні.
2.3 Розвиток спортивної активності в підлітків з урахуванням їх індивідуальності
Індивідуальність підлітка не є якесь зовсім виняткове і іманентно властиве йому чисто біологічна, уроджена властивість, незалежне від умов життя і виховання. Б. М. Теплов підкреслював, що "ніяка психологічна особливість людини не визначається тільки властивостями нервової системи. Вона завжди є результатом виховання в широкому змісті цього слова. Але в одних дітей життєві можливості взагалі і виховні зокрема падають на один ґрунт (визначені властивості нервової системи), в інших — на іншу".
Особистість формується під впливом взаємодій і відносин, що впливають і на інших людей, отже, сприяють формуванню якихось загальних, типових соціально-класових і соціально-психологічних рис. Ряд типових психологічних особливостей у підлітків дозволяє об'єднати них в умовні: групи. У свою чергу, виділення типових груп: юних спортсменів допоможе тренерам більш цілеспрямовано впливати на особистість підлітка, не ізолюючи його від колективу і тих відносин, у яких він знаходиться. Як основну ознаку, по якому здійснюється умовний розподіл юних спортсменів на групи, виділяються потреба підлітка в спортивній діяльності і наявність у нього відповідного досвіду ; її реалізації. Виявлення особливостей груп дає змогу визначити тенденцію в розвитку активності в спортивній діяльності як колективу, так і особистості кожного підлітка.
I група — підлітки з яскраво вираженою зацікавленістю в спортивній діяльності і наявністю умінь і навичок задоволення цієї потреби. Основна задача тренера: дати хлопцям нове поле спортивної діяльності, досить складне, але в той же час посильне, використовуючи вже придбані ними навички й уміння. Як правило, ця група є нечисленною, у неї входять кращі юні спортсмени, але з ними потрібно працювати і до них необхідний індивідуальний підхід.
II група — підлітки з яскраво вираженим прагненням до спортивної діяльності, що, однак, не мають навичок здійснення цього прагнення. Тренерові в роботі з такими підлітками доцільно показати способи, що допомогли б їм зайняти ведуче місце в команді, навчити їхній добре виконувати спортивні вправи, комбінації, прийоми.
Підлітки, віднесені до III групи, виявляють інтерес тільки до окремих спортивних комбінацій, прийомам, але не в цілому до спортивної діяльності і не мають достатні навички її здійснення. Основна задача тренера: використовуючи інтереси і схильності, знання й уміння підлітків, поступово підвести них до задоволення участю в спортивній діяльності, включаючи в систему вправ комбінації різної складності.
Юні спортсмени, віднесені до IV групи, не виявляють великого інтересу до спортивної діяльності, не мають визначені навички її здійснення. При роботі з підлітками цієї найбільш важкої групи тренерові доцільно виявити і нейтралізувати причини їхнього негативного відношення до спорту, щоб, внісши відповідні корективи в мотивацію, уключити них в активну спортивну діяльність усієї команди. У зв'язку з цим необхідно ставити перед підлітками цієї групи в процесі спортивної діяльності як загальні колективні задачі, так і індивідуальні стосовно кожного юного спортсмена.
Основою методики індивідуального підходу є цілеспрямований педагогічний вплив на підлітка з метою включення його в активний пошук нових способів тренування.
При організації спортивної діяльності підлітків тренер повинний керуватися положенням про єдності свідомості і діяльності. Залучення хлопців у спортивну діяльність починається з опори на бажання підлітка опанувати конкретним видом спорту. Але опанувати навіть цікавим для нього видом спорту підліток зможе, тільки нагромадивши визначені навички і досвід виконання ряду конкретних, іноді досить складних вправ і комбінацій. Тому при організації спортивної діяльності треба звертати увагу також на внутрішню позицію підлітка, що міняється в залежності від ступеня зацікавленості конкретними способами, прийомами виконання спортивних вправ, від наявності навичок і досвіду в оволодінні технічними і тактичними прийомами конкретного виду спорту, відносин у команді і групі. Опора на вже наявні інтереси підлітка дозволяє формувати і розвивати нові, поступово розширюючи сферу його зацікавленої участі в спортивній діяльності. Таким чином, діяльність по інтересі варто розглядати як важливий засіб