Педагогічні основи розвитку процесів запам’ятовування у молодших школярів
Ефективним у початкових класах є своєчасне використання пам’яток, таблиць, інструкцій, зорових опор.
Без правильно організованого повторення і закріплення навчального матеріалу неможливо його міцно засвоїти, точно, швидко відтворити.
М.М. Фіцула
Педагогіка
(С.115-116)
Головна ознака міцності - свідоме і ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторінок предметів та явищ, зв’язків і відношень між ними і всередині них.
Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам’ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим; активізація учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних методик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для їх трактування з нової точки зору.
В.В. Ягупов
Педагогіка
(С.312-313).
Проблема розвитку процесів запам’ятовування у школярів означає:
повторення навчального матеріалу за розділами та структурними смисловими частинами;
запам’ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим;
використання учнями під час повторення матеріалу прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності;
постійна систематизація навчального матеріалу; виокремлення його основних ідей, смислових логічних структур;
використання самостійної роботи для повторення і поглиблення матеріалу, що вивчається;
використання вивченого матеріалу в професійній діяльності;
постійне поповнення знань, удосконалення практичних навичок і вмінь.
Мойсею Н. Є.
Педагогіка
(С.238-239).
Проблема розвитку процесів запам’ятовування у школярів вимагає, щоб знання, уміння, навички, світоглядні та інші ідеї були осмислені, добре засвоєні й тривалий час трималися в пам'яті. Принцип рішуче відкидає схоластичне зазубрювання і механічне заучування матеріалу.
Реалізація проблеми вимагає повного циклу навчально-пізнавальних дій учнів: первинного сприймання і осмислення навчального матеріалу, його наступного глибшого осмислення, запам'ятовування, застосування засвоєних знань на практиці, їх повторення і систематизації.
Деякі правила:
Ніщо не слід змушувати вивчати напам'ять, крім того, що добре сприйнято розумом (Я.А. Коменський).
Не слід повторювати вивчене за схемою безпосереднього вивчення: дайте можливість учням розглянути матеріал з різних сторін і точок зору.
3. Міцність запам'ятовування інформації, набута у формі логічних структур, вища міцності розрізнених знань; закріплювати необхідно знання, представлені логічно цілісними структурами.
Застосовуйте сучасні засоби та методи контролю, користуйтесь діагностичними засобами виявлення і виміру зрушень у розвиткові учнів.
5. Привчайте учнів контролювати процес і результати власної праці.
Волкова Н.П.
Педагогіка
Проблема розвитку процесів запам’ятовування у школярів передбачає тривале збереження в пам’яті набутих знань, умінь і навичок.
Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок; повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам’ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам’яті, мислення учнів під час повторення, групування матеріалу з метою систематизації; акцентування при повторенні на основних ідеях, використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для повного їх трактування.
Кузьмінський А. І.,
Омеляненко В.Л.
Педагогіка
(С.104-105).
Навчання має сенс, якщо учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Ґрунтовними знаннями слід вважати такі, які добре усвідомлені, систематизовані, пов'язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам'яті. Добре засвоєні знання є не лише ті, що включені у фонд пам'яті, а передусім ті, що стали інструментом мислительної діяльності. Міцне засвоєння головного, суттєвого, що є передумовою подальшого просування у навчальному процесі, приносить радість учневі, стимулює пізнавальну діяльність, виступає важливим фактором інтелектуального розвитку.
Правила забезпечення ґрунтовності знань такі.
Пам'ятайте, що людина має природну здатність забувати.
Щоб знання стали ґрунтовними, постійно дбайте про їх підкріплення.
Нові знання систематично використовуйте у різноманітних навчальних ситуаціях.
Ґрунтовність знань, формування їх на основі умінь і навичок - результат самостійної розумової праці кожного учня. Створюйте оптимальні умови для праці кожного вихованця, помічайте перші успіхи, заохочуйте.
Озброюйте учнів методами і прийомами самостійної навчальної роботи.
Спонукайте до міцного засвоєння того навчального матеріалу, який є ґрунтом для наступних кроків у пізнавальній діяльності.
Зважайте на потенційні розумові можливості кожного учня і на цій основі визначайте види й обсяг навчального матеріалу для запам'ятання.
Якомога частіше залучайте учнів до різних видів навчальної діяльності.
Домагайтесь від учнів достатнього рівня ґрунтовності знань, умінь і навичок шляхом організації самостійної праці і лише потім спонукайте до їх відтворення.
Озброюйте учнів технікою розумової праці.
10. Створюйте на уроці вдалі ситуації, які сприяють формуванню позитивних емоцій вихованців. Постійно підтримуйте
мажорний тон: це сприяє кращому запам’ятанню навчального матеріалу.
11. Систематично й об'єктивно оцінюйте результати навчальної праці учнів.
Подласый И.П.
Педагогика
(С.454-457).
Проблема розвитку процесів запам’ятовування у школярів закріплює емпіричні і теоретичні закономірності: засвоєння змісту освіти і розвиток пізнавальних сил дитини - дві взаємозв’язані сторони процесу навчання;
Міцність засвоєння учнями навчального матеріалу залежить не тільки від об’єктивних факторів: змісту і структури цього матеріалу, але також і від суб’єктивного ставлення учнів до даного навчального матеріалу, навчання, вчителя; міцність засвоєння знань учнями обумовлюється організацією навчання, а також залежить від часу навчання.
Автор наводить 28 нових правил навчання, що розкривають дану проблему. Наведемо окремі з них.
1. Не допускати перевантаження пам’яті в ущерб мисленню.
2. Запобігайте закріпленню в пам’яті неправильно сприйнятого або того, що учень не зрозумів.
3. Щоб звільнити учнів від заучування матеріалу, що має допоміжний характер, привчайте їх користуватися різними довідниками-словниками, енциклопедіями і т. ін.
4. Матеріал, який потрібно запам’ятати, повинен бути вміщений в короткі ряди.
5. Пам’ятайте, що забування вивченого найбільш інтенсивно йде зразу ж після навчання, тому час і частина повторень повинна бути узгоджена з психологічними закономірностями забування.
6. Частота повторень повинна відповідати кривій забування.
7. Контролюйте внутрішні і зовнішні фактори, що відволікають увагу учнів.
8. Сформуйте інтерес і позитивне ставлення учнів до навчання.
9. Використовуйте диференційований підхід до вивчення навчального матеріалу.
10. Повторення і закріплення вивченого проводьте так, щоб активізувати не тільки пам'ять, але і мислення, і почуття учнів.
11. Під час вправляння запобігайте втомлюваності учнів.
12. Важливою формою зміцнення знань є їх самостійне повторення учнями.
Дмитриев А.Е.,
Фатеева Н. И.,
Львов М.Р.
Дидактика (С.83-86).
Проблема розвитку процесів запам’ятовування у школярів означає свідоме, ґрунтовне засвоєння навчального матеріалу, вільне його відтворення і застосування на практиці. Принцип міцності у навчанні зв’язаний з діяльністю пам’яті, з її вдосконалення і розвитком.
Необхідно враховувати особливості дитячої пам’яті.
Необхідно навчати молодших школярів прийомів осмисленого запам’ятовування:
1) читання, ознайомлення;
2) осмислене групування матеріалу, розчленування на смислові одиниці;
3) складання плану;
4) відтворення з вибірковим читанням;
5) усунення помилок;
6) закріплення, повторення цілісності тексту.
Потрібно вправляти дітей у поєднанні закріплення знань з безпомилковим виконанням практичних дій, у застосуванні знань у нових умовах і різних ситуаціях.
Органічною частиною закріплення і повторення навчального матеріалу повинна стати організація самими учнями результатів навчання. Доцільно широко використовувати такі карточки, відповіді до вправ, таблиці, схеми, довідники, словники, пам’ятки, кадри діафільмів, діапозитивів.
Співставляючи різні трактування проблеми розвитку процесів запам’ятовування у школярів, доцільно відзначити деякі їх характерні особливості. В основному всі автори, говорячи про шляхи реалізації даної проблеми, вказують на важливість повторення, закріплення навчального матеріалу, формування позитивних мотивів навчання, активізацію пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання та ін.
1.3 Розвиток процесів запам’ятовування у масовому педагогічному досвіді
З метою вивчення шляхів реалізації проблеми розвитку процесів запам’ятовування у школярів у масовому педагогічному досвіді нами проведено спостереження уроків, анкетування вчителів початкових класів, проаналізовано нормативні документи, навчальні посібники для вчителів, журнальні публікації.
У програмах для початкових класів виділено розділ “Основні навчальні досягнення на кінець року". Зміст цього розділу служить основою для виділення тих знань і вмінь, які учні повинні засвоїти міцно. У таблиці 2 і 3 такі вимоги подано з української мови (2 клас) і математики (2 клас).
На кінець навчального року в учнів 2 класу слід перевірити сформованість таких умінь:
слухати і розуміти після одного прослуховування текст, звучання якого триває 2-3 хв;
створювати діалог на задану тему (3-4 репліки на кожного учасника, без урахування етикетних формул початку і завершення розмови); другим учасником діалогу може бути інший учень або учитель;
усно переказувати текст обсягом 40-50 слів з опорою на допоміжні матеріали (ілюстрація, опорні слова, словосполучення);
читати вголос цілими словами; правильно інтонувати різні за мстою висловлювання речення, речення в діалозі; розуміти прочитане;
скласти і записати 2 зв'язаних між собою речення за змістом малюнка (враховується зміст і граматична правильність побудови речення); упорядкувати і записати деформований текст з 3-4 речень;
дібрати до тексту заголовок і записати його; удосконалити текст із часто повторюваними словами шляхом їх заміни лексичними синонімами (без терміна) та словами він, вона, воно, вони, цей, ця, це, ці в різних формах;
розрізнювати розповідні, питальні і спонукальні речення, правильно їх інтонувати; самостійно складати задані типи речень; поширювати речення за поданими питаннями;
розрізнювати в усному мовленні речення - питальні, спонукальні і розповідні; інтонаційно правильно читати такі речення;
поділити ряд слів на 2 групи за смисловою ознакою; доповнити кожну групу 2 - 3 словами;
дібрати 4-6 слів, які відповідають на різні питання (хто? що? який? яка? яке? що робить? що роблять? і ін.);
пов'язати між собою два слова словами на, в, під, і, але або без них;
списати текст (30-40 слів) з друкованого або рукописного шрифту, дотримуючись правил каліграфії, перевірити, виправити допущені помилки;
писати під диктовку текст із 30-40 слів, написання яких здійснюється за фонетичним принципом та за вивченими правилами, у тому числі слів, передбачених програмою 1-2 класів для запам'ятання (інші слова записуються вчителем на дошці);
прочитати алфавіт (напам'ять або з запису), правильно називаючи букви;
вимовити слово так, щоб чітко було чути наголошений звук;
правильно називати слова, вимову і правопис яких треба запам'ятати; записати ці слова (3-5 слів);
розташувати 5-6 слів за алфавітом з орієнтацією на першу літеру (дозволяється використовувати алфавіт).
Слова, значення, вимову і написання яких учні повинні засвоїти:
Батьківщина, ведмідь, вересень, вулиця, герой, диктант, диван, дитина, духмяний, дятел, жайворонок, завдання, заєць, календар, килим, медаль, метро, неділя, ознака, шістнадцять, шофер, ясен.
Основні вимоги до знань і вмінь учнів на кінець навчального року
Українська мова, 2 клас
Учні повинні знати:
назви і послідовність натуральних чисел від 1 до 100, місце 0 в розширеному ряді, десятковий склад чисел;
переставну властивість додавання;
назви компонентів дій множення і ділення, взаємозв'язки дій множення і ділення;
одиниці довжини, вартості, часу, маси, співвідношення між одиницями довжини, вартості, часу.
Учні повинні вміти:
читати, записувати і порівнювати числа від 1 до 100;
записувати двоцифрові числа у вигляді суми розрядних доданків;
читати і записувати найпростіші вирази (сума, різниця, добуток, частка);
знаходити значення числових виразів на дві дії;
усно і письмово виконувати дії додавання і віднімання в межах 100;
знаходити значення виразу з однією змінною при заданих значеннях змінної;
розв'язувати прості і складені задачі на 1-2 дії;
складати задачі за життєвими ситуаціями, моделями та схематичними зображеннями;
записувати задачі арифметичними діями та виразами;
складати обернені задачі до простих задач;
знаходити геометричні фігури на моделях, малюнках та навколишніх предметах;
вимірювати і креслити відрізки (в цілих сантиметрах), знаходити периметр многокутника, будувати прямокутник на папері у клітинку.
У ході педагогічної практики нами відвідано 40 уроків у вчителів початкових класів і проаналізовано їх з точки зору реалізації принципу міцності навчання. Результати аналізу дають можливість констатувати, що певна робота щодо формування міцності знань учнів на уроках проводиться; вчителі використовують вправи на повторення і закріплення навчального матеріалу, використовують ігрові ситуації, цікаві завдання та ін. Проте ця робота проводиться епізодично, не має систематичного спрямування. Учителі не озброюють молодших школярів спеціальними прийомами заучування матеріалу напам’ять, рідко використовують різні опорні схеми, таблиці при вивченні навчального матеріалу.
Нами проведено анкетне опитування вчителів початкових класів (див. додаток А). Результати анкетного опитування вчителів початкових класів показали, що більшість учителів (88%) правильно орієнтуються у визначенні основного матеріалу, який діти повинні міцно засвоїти - це зміст розділу навчальної програми “Учні повинні знати", “Учні повинні вміти". Щодо відповіді на запитання анкети “Які Ви використовуєте способи формування в учнів міцних знань? ”, то 80% вчителів назвали вправи, 20% - схеми, таблиці, алгоритми, 10% - цікаві завдання. Щодо характеру вправ, які вчителі використовують на етапі закріплення і повторення навчального матеріалу, то вчителі віддали перевагу вправам репродуктивного характеру (60%). Відносно запитання “Як Ви вчите учнів заучувати вірш напам’ять? ”, то вчителі назвали багаторазове перечитування вірша.
Аналіз навчальних посібників для вчителів початкових класів показав, що їх автори в основному звертають увагу на формування міцності знань і умінь учнів. Це, зокрема, вправи на повторення, закріплення навчального матеріалу, завдання ігрового характеру, схеми. Проте у даних навчальних посібниках недостатньо розкриті методичні особливості роботи над формуванням міцності знань і вмінь молодших школярів.
Нами проаналізовано передовий педагогічний досвід роботи вчителі з даної проблеми. Заслуговує на увагу досвід роботи Заслуженого вчителя України С.П. Логачевської з проблеми диференціації навчальних завдань на уроках у початкових класах. На основі вивчення рівня підготовленості та розвитку кожного учня, його індивідуальних особливостей, учителька умовно ділить клас на три групи. Диференціація навчальної роботи на етапі закріплення навчального матеріалу здійснюється у такій послідовності. На І етапі сильні учні виконують основне завдання, середнім надається певна допомога (вказівка на зразок способу дії, пам’ятки, додаткова конкретизація, допоміжні запитання та ін.), а слабші працюють з учителем. На ІІ етапі сильні учні виконують творче завдання, середні - основне, слабші - завдання з певною мірою допомоги. На ІІІ етапі сильні учні працюють над виконанням цікавого завдання, середні - творчого завдання, а слабші учні виконують основне завдання. На ІV етапі всі учні виконують спільне завдання.
Схема поетапної диференціації навчальної роботи на етапі закріплення навчального матеріалу
| І етап | ІІ етап | ІІІ етап | ІV етап | |
| І в. | основне завдання |
творче завдання |
цікаве завдання |
спільне завдання |
| ІІ в. | міра допомоги | основне завдання |
творче завдання |
|
| ІІІ в. | з учителем | міра допомоги | основне завдання |
Цікавий досвід роботи з використання опорних схем і таблиць на уроках математики має вчителька С. Костогриз (ЗОШ №239 м. Києва).
Залучити кожного учня до активної діяльності на всіх етапах уроку, сформувати поняття, стійкі навички допомагають опорні схеми. Дуже важливо, щоб вони не висіли, як плакати, а постійно підключалися до роботи на уроці. Краще розташовувати їх у правому верхньому кутку дошки. Коли учень відповідає на запитання вчителя, користуючись опорою, зникає скутість, страх помилитися. Схема стає алгоритмом міркування й доказу, а вся увага спрямовується на суть, міркування, усвідомлення залежностей і зв'язків. З огляду на це вчитель пропонує декілька опорних схем, які використовує на уроках математики.
4 = 6
При додаванні:
дивись на останнє число;
пригадай склад цього числа.
8 - □ = 5
При відніманні:
дивись на перше число;
пригадай склад цього числа.
Використання ігрових ситуацій на уроках сприяє підвищенню в учнів інтересу до вивчення навчального матеріалу, що позитивно впливає на міцність запам’ятовування навчального матеріалу. Вміло використовує такі завдання вчитель-методист О. Смоглій (ЗОШ №2 м. Царгорода Вінницької обл.). Зокрема, на уроках математики у процесі вивчення навчального матеріалу вона використовує такі ігрові ситуації та ігри.
1. Наведи порядок.
Мета: закріпити вміння і навички порівнювати и упорядковувати предмети за розміром.
Обладнання: набірне полотно, картки із зображенням одних і тих самих предметів - ведмедів, стрічок, книжок, будинків, - що розрізняються тільки за розмірами.
Діти з кожної команди упорядковують групи однакових предметів у певному порядку, наприклад, стрічок - від найдовшої до найкоротшої, книг - від найтовстішої до найтоншої, будинків - від найбільшого до найменшого.
2. Зумій подолати і вийти з крутих лабіринтів.
Мета: закріпити вивчений матеріал з простих арифметичних дій.
Участь беруть усі учні класу. На дошці записано: 12 3 4 5=2
Необхідно знайти правильний вихід.
Для цього треба використати дужки, математичні дії: "+", "-", "•", ": ".
Правильна відповідь: (1 +2 + 3 + 4): 5 = 2.
Завдання, метою яких є розвиток логічно-образного мислення молодших школярів.
Розстав правильно стільці.
Завдання. Поставити у кімнаті 2 стільці так, щоб біля кожної стіни стояло по 1 стільцю.
Завдання. Розмістити 5 стільців так, щоб біля кожної з чотирьох стін стояло по 2 стільці.
Добрий досвід роботи у використанні цікавих ігор на уроках має вчителька Т. Бойченко (Троїцька ЗОШ Любашівського р-ну Одеської обл.). Так, наприклад, на уроках математики з метою формування міцних обчислювальних умінь і навичок, вона використовує такі ігри:
Гра "Хто швидше?"
На дошці у 2 стовпчики записано приклади табличного множення, а між ними - результати.2 учні з'єднують свої приклади з правильним результатом за допомогою стрілок.
18
16
2-3273-4
2-7183-7
2-8213-9
2-9143-6
12
6
Гра "Назви "сусідів".
Учасники стають у коло, в центрі якого - ведучий з м'ячем. Він кидає м'яч кожному учневі і називає будь-яке число у межах вивчених. Той, хто піймав м'яч, повинен назвати "сусідів" названого числа.
Числа можна називати у довільному порядку, повторювати їх. Той, хто неправильно назвав "сусідів", вибуває з гри.
Гру можна проводити і без ведучого. Один учень кидає м'яч іншому і називає число. Той, хто спіймав м'яч, називає потрібні числа і кидає м'яч іншому гравцеві.
Ведучий: 5, 7, 9, 12, 22.
Гравець: 4, 6; 6, 8; 8, 10; 11, 13; 21, 23.
Гра "Назви число".
Дітей ділимо на 2 команди і шикуємо у два ряди. Вчитель називає одноцифрове число, таблиця множення якого вивчається, наприклад,
4. Учні кожної команди по черзі називають числа - результати множення 4 на 2, 3, 4, 5 і так далі, виступаючи щоразу на крок уперед. За кожний "правильний крок" учень одержує очко.
За даним прикладом називають числа: 8, 12, 16, 20, 24, 28, 32, 36, 40.
Виграє команда, яка в сумі набере найбільше очок.
Старший учитель В. Піонт (ЗОШ №26 м. Києва) вміло організовує навчальну роботу учнів у процесі закріплення навчального матеріалу. Так, наприклад, при вивченні теми “Закріплення правопису слів з ненаголошеними голосними [е], [и] в корені слова" вона використовує такі види роботи:
Грамоти не знаю, а цілий рік пишу. (Перо).
Лід на річках, сніг на полях, віхола гуляє, коли це буває? (Зимою).
У темнім лісі проживає, гарний хвіст пухнастий має. їй на місці не сидиться,
А як звуть її? (Лисиця).
Всі ми в шапочках-брилях заховалися в кущах. (Гриби).
Ніхто їх не лякає, а вони тремтять. (Листочки).
Хто на зиму роздягається, а на літо одягається? (Дерева).
Кольорове коромисло через річку повисло. (Веселка).
Вчителька читає загадку, діти записують тільки відгадки.
Завдання.
Поставити наголос;
виділити ненаголошені [є, и] в корені;
зробити звуко-буквений аналіз слова зимою.
Отже, перевіримо. Яким правилом скористаємося?
Таким чином, аналіз навчальних програм для початкових класів, навчально-методичної літератури для вчителів передового педагогічного досвіду роботи вчителів початкових класів показав, що проблема формування в учнів процесів запам’ятовування у школярів знайшла в основному належне відображення. Проте у масовому педагогічному досвіді ця проблема потребує свого розв’язання.
Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота
2.1 Шляхи розвитку процесів запам’ятовування в учнів
Міцне засвоєння знань, умінь і навичок реалізується на всіх етапах процесу навчання і знаходиться у прямій залежності від ступеня їх первинного сприймання, глибокого осмислення, закріплення, повторення, використання диференційованих завдань, цікавих завдань, застосування на практиці, перевірки самими учнями результатів навчання.
1. Повторення навчального матеріалу.
У процесі засвоєння знань важливо дбати не тільки про якість розумових операцій, а й про тривалість збереження в пам'яті результатів праці, адже без міцних знань не може бути й мови про розвиток дитини: мислення і пам'ять тісно взаємопов'язані [3, 98]. Серед засобів, які забезпечують міцність знань, умінь і навичок, повторенню належить виняткова роль, оскільки воно виконує незамінні функції у навчальному процесі: запобігає забуванню вивченого; допомагає актуалізувати здобуті раніше знання для успішного і якісного усвідомлення нового навчального матеріалу; дає змогу сформувати й удосконалити практичні навички й уміння, уточнити і поглибити засвоєне, узагальнити і систематизувати знання, виявити та ліквідувати прогалини у знаннях і вміннях учнів.
У дидактиці встановлено, що засвоєння навчального матеріалу має концентрований характер, за якого знання переходять у короткотривалу (оперативну) пам'ять, де інформація зберігається протягом обмеженого інтервалу часу і лише частково переходить у довготривалу пам'ять. Отже, більшість засвоєного навчального матеріалу поступово забувається. Тому, щоб запобігти забуванню, необхідно перевести знання у довготривалу пам'ять, тобто здійснити запам'ятовування, що вимагає організації різних видів повторення.
Проаналізувавши різні підходи до здійснення класифікації видів повторення (М.А. Данилов, Б.П. Єсипов, Л.І. Мартинова, Л.Д. Ніколенко, О.Я. Савченко, С.Х. Чавдаров, М.П. Щербов) і виходячи з вимог до організації навчального процесу в сучасній початковій школі, пропонуємо класифікацію цього важливого компонента навчальної діяльності молодших школярів, адаптовану нами до нової мети і функцій початкової освіти:
1) вступне;
2) поточне: пояснювальне, супровідне, самостійне;
3) закріплювальне;
4) удосконалювальне: тренувальне, коригувальне, поглиблювальне, узагальнювальне;
5) підсумкове.
Встановлено, що кожний із зазначених видів повторення має свою мету. Однак усі види тісно пов'язані між собою і складають у сукупності цілісну систему. Розглянемо особливості вступного повторення.
Відомо, що новий навчальний рік завжди розпочинається з повторення матеріалу, який вивчався у попередньому класі. Необхідність повторення на початку навчального року зумовлена тим, що учні за час літніх канікул забувають частину набутих знань, які необхідні для опрацювання нового матеріалу. Встановлено, що повторення на початку навчального року мобілізує до активного процесу сприйняття, поновлює знання в пам'яті учнів і готує їх до засвоєння нового програмового матеріалу на основі вивченого.
Цей вид повторення здійснюється як на спеціальних вступних уроках, так і на кожному уроці, ставши його складовим елементом. Однак вступне повторення особливо виправдовує себе на початку навчального року.
Отже, процес сприйняття і засвоєння нових знань на основі попереднього досвіду, запасу знань та залежно від психічного стану дітей у момент сприйняття називається вступним повторенням, або аперцептивним (аперцепція) повторенням (Л.Д. Ніколенко).
Слід зауважити, що чим молодші учні, тим менше у них знань і досвіду, тим вагоміше місце в педагогічному процесі повинна займати аперцепція. Частина набутих протягом навчального року знань і навичок за час літньої перерви забувається, втрачається. Зникають, зокрема, ті навички, які потрібні для напруженої самостійної роботи, наприклад, під час виконання вправ, письмових робіт тощо.
Повторення на початку навчального року є основою для запобігання прогалинам у знаннях, мобілізації сил та знань, активізації мислення та діяльності учнів, успішного сприймання і міцного засвоєння нового навчального матеріалу.
Розглянемо особливості поточного повторення.
У процесі сприймання нового навчального матеріалу учні повинні його усвідомити і запам'ятати. Однак пояснення вчителя ще не забезпечує усвідомлення, осмислення і запам’ятовування учнями нових понять і термінів. Окремі з них частково усвідомлюють пояснення, але запам'ятовують лише фрагменти з нього. Частина дітей здебільшого зовсім не розуміє пояснення. У навчальному процесі молодших школярів таке явище можна спостерігати досить часто, особливо у процесі вивчення теоретичного матеріалу з української мови та математики. Тому на етапі сприймання, усвідомлення і первинного запам'ятовування учнями нового навчального матеріалу необхідно, крім інших способів, організовувати поточне повторення.
Основне завдання поточного повторення - запобігти забуванню вивченого, забезпечити тісний зв'язок нового навчального матеріалу з раніше вивченим. На думку дослідників, поточне повторення за незначної затрати сил і часу дає ефективніші результати, ніж інші види повторення [2, 55]. Цей вид повторення застосовується, коли новий навчальний матеріал органічно поєднує в собі у тій чи іншій формі елементи раніше вивченого, на яких акцентується увага учнів, або коли з викладом нового матеріалу пов'язуються відповідні місця з раніше опрацьованого. Залежно від цього, поточне повторення може бути пояснювальним і супровідним.
До пояснювального повторення вдаються тоді, коли у змісті навчального матеріалу є достатня кількість елементів старих знань, що служать опорою для створення необхідних асоціацій. При пояснювальному повторенні кожний наступний етап викладання охоплює щойно пройдені, але ще не досить засвоєні елементи. Чим молодші учні, тим частіше потрібно застосовувати пояснювальне повторення. Це забезпечує певну неперервність процесу, сприяючи надійному просуванню учнів у знаннях.
Пояснювальне повторення потребує від учителя будувати пояснення навчального матеріалу так, щоб основні його терміни, факти, визначення повторювалися кілька разів через певні інтервали часу. Для цього учитель повертається до цих елементів, повторюючи і висвітлюючи їх із нової точки зору, у нових, змінених ситуаціях та комбінаціях.
Ефективним способом пояснювального повторення є вступні вправи, які передбачають завдання на осмислення, усвідомлення і первинне запам'ятовування понять, правил, законів, положень (логічні вправи); та які є першими спробами застосувати Ш правила на практиці у поєднанні з поясненням, обґрунтуванням своєї відповіді (пробні вправи). Зазначені вправи об'єднують такі мислительні операції, як порівняння, узагальнення, систематизація.
Наприклад, у процесі вивчення теми "Загальне поняття про іменник" третьокласники повинні усвідомити і запам'ятати істотні ознаки виучуваної частини мови (питання, значення, роль та зв'язок з іншими словами в реченні); навчитися розпізнавати іменники серед інших частин мови; групувати іменники за родовими та видовими ознаками та за смисловими групами. Реалізується ця мета у ході виконання комплексних вправ. Для їх побудови застосовують такі типи завдань:
1) вправи на осмислення, усвідомлення та засвоєння істотних ознак іменника (нових понять);
2) розпізнавання іменників серед інших частин мови та обґрунтування своєї відповіді;
3) розрізнення іменників за родовими і видовими ознаками та за смисловими групами;
4) включення нових знань у систему раніше вивчених.
Для осмислення, усвідомлення і засвоєння істотних ознак іменника пропонуємо такі завдання:
1. Прочитайте правило і дайте відповідь на запитання: "Як називаються слова, що є назвами предметів?" (Учні називають термін "іменник").
2. На які питання відповідають іменники? Наведіть приклади.
3. Як називаються слова, що є назвами предметів і відповідають на питання хто? Наведіть приклади.
4. Як називаються слова, що є назвами предметів і відповідають на питання що? Наведіть приклади.
5. На які питання відповідають назви людей і тварин?
6. На які питання відповідають назви рослин і речей?
7. До якої частини мови належать слова - назви рослин, речей, людей і тварин?
Такою комплексною постановкою завдань, що здійснюється через певні інтервали часу, досягається органічна єдність осмислення, усвідомлення та засвоєння нового навчального матеріалу.
Для перевірки засвоєння нових понять можна застосовувати картки оперативного контролю та тестові завдання. Наприклад:
1. Продовж речення.
Слова, що є назвами предметів, називаються _____________________.
Іменники, що є назвами істот, відповідають на питання____. Наприклад: _______________________________________________________.
Іменники, що є назвами неістот, відповідають на питання__? Наприклад: _______________________________________________________.
Іменники, які відповідають на питання хто? - є назвами __________.
Іменники, які відповідають на питання що? - є назвами ___________.
2. Доповни речення потрібним за змістом словом.
Іменник - це частина мови, що означає__________________________
і відповідає на питання ________________________________________.
Іменник вказує на _________________________________ предметів.
3. Підкресли правильну відповідь.
Слова, що є назвами предметів і відповідають на питання хто? що? - називаються:
а) прикметниками;
б) іменниками;
в) дієсловами.
На які питання відповідають іменники?
а) який? яка? яке? які?
б) хто? що?
в) що робить? що роблять?
Вправи на розпізнавання іменників та обґрунтування свого вибору можуть бути такими:
1. Пояснювальний диктант.
Запишіть під диктовку речення. Підкресліть іменники. Поясніть, за якими ознаками ви їх розпізнаєте.
а) Коли лелека викидає з гнізда яйце чи пташеня, то літо буде сухе, врожай поганим. (Народна прикмета).
б) Пишається калинонька, явір молодіє, а кругом їх верболози й лози зеленіють. (Т. Шевченко).
в) Мати перша в світі навчила любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт. (М. Стельмах).
2. Наступні завдання можна проводити у формі вибіркового диктанту або письмових вправ. Після повторення правила вчитель читає текст, а учні визначають і записують лише окремі частини продиктованого тексту; або учням пропонується записаний на дошці чи картці, дібраний учителем текст і завдання до нього.
а) Випишіть слова у три колонки за частинами мови.
Там, де суха верба стоїть
на полі серед проса,
сова в дуплі собі сидить
і світить оком косо.
А тільки день дзвінкий мине,
вона кричить-голосить,
та не злякати їй мене,
бо я - уже дорослий!
(А. Костецький).
Доведіть, що це дієслова, іменники, прикметники. Поставте до них запитання.
б) Запишіть слова, розміщуючи їх у три колонки за частинами мови: іменники, прикметники, дієслова. Поясніть свій вибір. Складіть і запишіть кілька речень з цими словами.
Мова, сильний, місто, розуміє, сниться, калина, Україна, співає, солов'їна, красива, малює, школа, дрімають, червона, стоїть, олівець, соловей, пише, холодне, зручна.
в) Випишіть іменники. Поставте до них питання.
Сосна сіє насіння
Була рання весна. Світило тепле сонце. Сніг ще вкривав землю. А на деревах він уже танув. Зігрітий сонячним промінням вітерець пробіг по соснах. Раптом почувся легкий тріск. Що це?
Соснові шишки з тріском розкрили свої лусочки. На сніг опустилися довгасті насінинки. Вони поринули під сніг. У землі соснове насіння проросте. З нього виростуть великі сосни. (В. Брагін).
Чим іменники відрізняються від інших частин мови? Доведіть правильність своєї відповіді.
г) Відшукайте у тексті п'ять іменників. Доведіть, що ці слова є іменниками.
Взимку в лісі багато звірів спить. З початком холодної пори гладкі, неповороткі борсуки залазять у нори й засинають на цілу зиму. Куняє їжак у теплій ямці, укритій сухим листям. Під буреломом у барлозі солодко сопе ведмідь. Сплять звірі. Не чутно їм, як тріщать люті морози, метуть злі хурделиці. Сплять аж до весни. (І. Прокопенко).
Для усвідомлення і первинного запам'ятовування змісту поняття "Іменники - назви істот та неістот" пропонуємо такі вправи:
1. Розпізнавання іменників - назв